Род герба САС - SAS (Украина (Україна)) - Генеалогический форум

Знаряддя честі

Протягом трьох сторіч українські шляхтичі не виходили з дому без шаблі та чекана

«Що за світ, що за світ! Небезпечний, дикий, убивчий. Світ утиску й насилля. Світ без влади, без ладу, без порядку й без милосердя. Кров у ньому дешевша за вино, чоловік дешевший за коня. Світ, де легко вбити й важко не бути вбитим. Кого не вбив татарин, того вбив опришок, кого не вбив опришок, того сусід убив. Світ, де цнотливим бути складно, а спокійним не випадає». Так починається дослідження польського історика Владислава Лозинського (1843–1913) з соціальної історії Червоної Русі XVII ст. «Правдою і неправдою» («Prawem i lewem»), уперше видане у Львові 1903 року. Цей грубий том змальовує барвисту картину барокового суспільства в Руському воєводстві Речі Посполитої, де кримінал був ніби розчинений у повітрі.

Основний меседж Лозинського звучав так: на Русі часів Речі Посполитої (1569–1795), «де хоч єзуїтами засівай, а однаково злодіями вродить», справедливість якщо й перемагала, то стараннями не держави, а окремих ентузіастів, котрим за інструменти правили не закони та судові процедури, а пряме насильство та власна зброя. Документи епохи, широко цитовані автором, підтверджують вступне слово – суспільні стосунки на Польсько-Литовській Русі пацифістичних ідей шляхетним громадянам не навівали. Татари й опришки, що полювали на здобич, приватні сусідські війни, можливо, й не були чимось надзвичайним на тлі загальноєвропейського вибуху насильства, проте змушували триматися напоготові.

З другої половини XVI ст. у кожного шляхтича був свій гарнітур цивільної зброї: шабля та предмет ударної дії – обух, чекан або клевець. Комплекс іноді доповнювали одним або кількома ножами. Традиція протрималася в ужитку напрочуд довго. Описуючи звичаї в Речі Посполитій часів панування Августа ІІІ (1734–1763), польський письменник Єнджей Кітович (1727–1804) зауважив як річ буденну: «коли шляхтич ішов із дому, то до боку припасовував шаблю, а в руки брав обух».

Шабля як аргумент

Стереотипний символ шляхетського стану – шабля – досить довго й важко пробивала собі дорогу як у воєнні арсенали, так і в середовище статусних предметів. Протягом першої половини XVI ст. польські та литовські гетьмани у своїх відозвах часто нагадували військовим, особливо гусарам, аби ті, стаючи до бою, мали при собі мечі, а не шаблі. Шабля, маючи фантастичну ріжучо-рубальну силу, досить погано давала собі раду з популярними тоді в Центральній Європі металевими латами, котрі необхідно не стільки розрубувати, скільки проламувати. Неоднозначне ставлення до шаблі серед військових знайшло відображення в поетичних рядках Вацлава Потоцького:

Доки носили ми мечі, палаші та корди,
Не боялися ми Орди.
А як з карабелками прийшли чечуги,
Перестали орати на Україні й Поділлі плуги.

«Нобілітація» шаблі відбулася за панування Стефана Баторія. Цей трансильванський князь, обраний 1576 року королем Речі Посполитої, привіз із собою моду на східні костюми та зброю. Як цивільна зброя шабля виявилася неперевершеною. Вона динамічна, нею порівняно легко вивести супротивника з ладу, проте не так просто завдати фатального смертельного удару. Рубані поранення, на відміну від колотих, менш небезпечні й швидше гояться. Ян Хризостом Пасек, панцерний жовнір, письменник, дуелянт і загалом колоритна особистість, у своїх мемуарах під 1659 роком розповідає, як після вечірки з друзями в нього сталася дуель, під час якої він шаблею вклав на землю трьох суперників, і жоден із них не помер.

Оскільки з усієї зброї лише шаблю дозволялося вносити на сеймові зібрання, цим інструментом шляхтич мав змогу втілити в життя свої політичні проекти. Рубанина на шляхетських сеймиках була річчю буденною – коли в сторін закінчувались аргументи, а компроміс не знаходився, дискусія переходила в іншу площину. Вочевидь, у товаристві озброєних політиків ціна слова значно зростає.

Як цивільна зброя шабля має ще й ту перевагу, що містить чимало площин, на які можна нанести декор. Згадані карабелки й чечуги – шаблі азійського походження, оздоблені без поміркованості, носили охочі до демонстративного шику. На українських теренах виробництвом декорованих шабель у східному стилі славилися львівські вірмени.

Летальні інструменти

Але були в шляхетському арсеналі й речі далеко не такі куртуазні, як шабля. Комбінація двох стародавніх господарських знарядь – молотка й сокири – дала до рук шляхтича предмети, котрі за своєю фатальною ефективністю поміж цивільного населення стали в Речі Посполитій еквівалентом західноєвропейської гранчастої рапіри. Мова йде про чекан та обух. Зброя ця, грізна в рицарські часи, в шляхетському повсякденні перетворилася на предмет щоденного вжитку, оскільки служила за прогулянкову тростину.

Цей страшний інструмент мав вигляд стилізованої під ціпок сокирки (цю модифікацію називали чеканом) або молотка з довгим дзьобом (таку зброю називали клевцем, у деяких карпатських діалектах цим словом дотепер позначають дрібні молотки). Важила ця зброя близько кілограма й була довжиною близько метра. Численні сеймові ухвали, що обмежували носіння таких речей у мирний час, призвели до появи обуха – клевця, в якого дзьоб завивався в коло. Проте пацифізму в обуха було не більше – нижній кінець його руків’я оковували довгим гранчастим шипом, придатним до того, аби пропороти опонента навиліт. Власне, з цього товариства веде свій похмурий родовід улюблениця фольклорних колективів – гуцульська бартка.
Козацька старшина шляхетний спосіб життя завжди мала за взірець до наслідування – саме обушками розлючених козаків 1668 року був забитий гетьман Іван Брюховецький.

Містика на війні

У XVIII ст. у шляхтича Речі Посполитої, а водночас, і України-Руси, незалежно від його етнічного походження, релігійних і культурних орієнтирів, залишився один головний ворог – охочий до чужого добра гайдамака. Якщо панство мешкало на гірському терені, місце гайдамаки посідав опришок – постать колоритніша, овіяна романтичним флером, але від того не менш небезпечна. Ці «чорні хлопці» діяли поблизу державних кордонів, які перетинали без усяких складнощів, блискавично нападали, добре орієнтувалися на місцевості й мали там де подітися. Вони були вмілими бійцями й завжди оборонялися до останнього, оскільки не чекали поблажок ні від влади, ні від коронного війська.

Проти такого супротивника корисною була не стільки гарнізонна муштра, скільки блискавичні рейди, несподівані напади, засідки та інші хитрощі. В цих ескападах знайшла місце зброя, котра в решті Європи давно вже перетворилася на артефакт – лук східного типу та стріли, оскільки стріла мала потужну силу ураження й летіла без звуку. Крім того, як пише Кітович, серед військових ходило повір’я, буцімто гайдамацькі характерники володіють чарами від олов’яних куль. Проте не було відьмацької ради на залізні наконечники стріл. Кітович чув від бувалих жовнірів, що гайдамаки струшують із себе кулі як сніжинки, виймають їх з-за пазухи, руками ловлять і на посміховисько геть мечуть. Тож у добу вогнепальної зброї переконана в гайдамацькій харизмі шляхта лука та стріл не полишала. Звісно, гайдамаки теж давали собі раду, а тому лук, тиражований протягом XVIII ст. на численних зображеннях козака Мамая – не анахронічний мистецький штамп. Це відображення реальності. Тим більше, що в той час у публічних місцях сагайдак зі стрілами при боці позначав шляхтича на військовій службі.

На зображеннях XVII–XVIII ст. у шляхетських типажів іноді можна побачити ножі, зачеплені або заткнуті за пояс. Ніж у той час служив здебільшого для мирних потреб, а зброєю ставав у крайніх випадках. Утримувалися в ужитку особливі «сагайдачні» ножі, потрібні для ремонту та правки стріл. Саме від кінних лучників, що сиділи в сідлі на високо підігнутих ногах, походить описана українською класикою традиція, їдучи верхи, носити ножа за халявою, звідти його було найпростіше дістати.

Озираючись на минуле з сучасних позицій, рихтованих політкоректністю та лібералізмом, не варто випускати з поля зору одну річ: за калейдоскопом побутових побоїщ, яких понад міру було і в житті річпосполитської знаті, і на папері тогочасних документів, проступають стиль та ідея. Руська шляхта – це спільнота, де понад усе цінувалася спроможність до негайного насильства заради власної честі. Водночас (і насамперед!), руська шляхта – це носій потужної політичної традиції демократичного волевиявлення.

БЕРЕСТЯНСКИЕ ПОТОМКИ ГЕРБА DRAG – SAS.

РОД DRAG – SAS И ЕГО ГЕРБ ПОЯВЛЯЮТСЯ В САКСОНИИ, ГДЕ ВПЕРВЫЕ УПОМИНАЕТСЯ О НИХ. В XI СТ. ГЕРБ РОДА СТАНОВИТСЯ ИЗВЕСТЕН ВО ФРАНЦИИ, ГЕРМАНИИ И БАВАРИИ.
ЭТОТ ШЛЯХЕТСКИЙ РОД ВЫВОДИТСЯ ОТ ГРАФОВ ГРИФИЧЕВ, КОТОРЫЕ В КОНЦЕ I ТЫСЯЧЕЛЕТИЯ ВЛАДЕЛИ ЗЕМЛЯМИ В МЕЖДУРЕЧЬЕ ОЛБИ И ЛАБИ. В X - XII СТ. ЗЕМЛИ ГРИФИЧЕВ ПРИБЫВАЮТ ПОД ПОСТОЯННЫМ НАТИСКОМ САКСОВ И ДАТЧАН, ПОЭТОМУ БОЛЬШОЕ КОЛИЧЕСТВО ЛЮДЕЙ УХОДИЛО НА ЮГ И ОСЕДАЛО НА ДРУГИХ ЗЕМЛЯХ . СУЩЕСТВУЕТ ВЕРСИЯ, ЧТО ТАКАЯ ГРУППА ПЕРЕСЕЛЕНЦЕВ ПРИНИМАЛА УЧАСТИЕ В ОДНОМ ИЗ ПЕРВЫХ КРЕСТОВЫХ ПОХОДОВ. ВО ВРЕМЯ ВОЗВРАЩЕНИЯ ИЗ ПОХОДА, ПО ПРОСЬБЕ ВЕНГЕРСКОЙ КОРОНЫ ЭТОТ ОТРЯД ОСЕДАЕТ В САМОМ ЦЕНТРЕ ЕВРОПЫ, В МАРМАРОШИ
- ТАК ДО НЕДАВНИХ ВРЕМЕН НАЗЫВАЛАСЬ ЧАСТЬ ЗЕМЕЛЬ ПРИЛЕГАЮЩИХ К КАРПАТАМ. ТУТ НА РАЗДОЛЬНЫХ ЗЕМЛЯХ ДОЛИН РЕК ТИСЫ, БОРЖАВЫ И СИРЕТУ ПРОЖИВАЛО ДРЕВНЕЕ ПЛЕМЯ БРОДНИКОВ. ВНОВЬ ПРИБЫВШИЕ РЫЦАРИ БЫСТРО ОСВАИВАЮТСЯ НА НОВЫХ ЗЕМЛЯХ, ТУТ ОНИ СТАНОВЯТСЯ ИЗВЕСТНЫ КАК ДРАГ – САСЫ. СИМВОЛОМ ДРАГ – САСОВ БЫЛ ЗНАК СТРЕЛЫ В ПОЛЕТЕ. ТАК НАЧИНАЕТСЯ ИСТОРИЯ УКРАИНСКОЙ ВЕТВИ РОДА. КОГДА ЖЕ В 1222 ГОДУ ВЕНГЕРСКИЙ КОРОЛЬ АНДРАШ II ДАЕТ ЗЕМЛЮ НА ЗАПАДЕ ОТ ПОСЕЛЕНИЙ ДРАГ – САСОВ ТЕВТОНСКОМУ ОРДЕНУ ( ПРЕСВЯТОЙ ДЕВЫ МАРИИ ), ПЕРВЫЕ ОБРАЩАЮТ СВОЕ ВНИМАНИЕ НА ВОСТОК, В СТОРОНУ ГАЛИЦКО – ВОЛЫНСКОЙ ДЕРЖАВЫ, КОТОРАЯ ВЕЛА ЭКСПАНСИВНУЮ ПОЛИТИКУ В ЗАПАДНОМ И ВОСТОЧНОМ НАПРАВЛЕНИЯХ. В 1236 ГОДУ СОВЕРШАЕТСЯ ЗНАКОВЫЙ ПЕРЕХОД МАРМОРОШСКОГО ВОЕВОДЫ ГУЙДА НА СЛУЖБУ ДАНИИЛА ГАЛИЦКОГО. ХОРУГВА ВНОВЬ ПРИБЫВШЕГО ОТРЯДА НЕСЛА РОДОВОЙ ЗНАК ВОЕВОДЫ – СТРЕЛУ В ПОЛЕТЕ, ПОЛОЖЕННУЮ НА СИНЕЕ ПОЛЕ ЩИТА, С ЗОЛОТЫМИ ПОЛУМЕСЯЦЕМ И ЗВЕЗДАМИ НА ЕГО РОЖКАХ.

Участвуя в успешных военных компаниях против мазуров и ятвягов, Гуйд добыл особое расположение Даниила, получив в награду, земельный гранд и породнился с семьей Даниила Галицкого. Этим самым он положил начало оседлому расселению шляхты Драг – Сас в Галитчине. В следующие десятилетия сформировались рода Даниловичев, Дрогомирецких, Татомиров, Княгиницких – которые обозначались родовым знаком стрелы.
Монголо - татарское нашествие прокатилось карпатскими перевалами и опустошило земли за Карпатами. В том числе и Марморошину. Только в XIV ст. Драг – Сасы снова появляются в венгерских хрониках.
В это время Марморошскими землями владели братья Драгош и Драгх, третий брат Богдан за несогласие с политикой венгерского короля, был лишен титула. В 1359 г. уже не молодой Драгош утверждает королевскую власть на землях прилегающих к Буковине и Молдавии. А в 1365 г. бунташный Богдан выгоняет посадников Драгоша из региона и утверждает не зависимое княжество Молдова.
В XIV ст. воеводы Драгаш, Драгх и их брат Богдан, были православные. Они обустраивали православные церкви и монастыри Мармороши и закладывали новые. Драги были покровителями и Грушевского мужского монастыря, что поблизости от Тереви. Первое упоминание о нем связано с татаро – монголами и датируется 1242 годом. В продолжение многих столетий монастырь славился как наидревнейший центр переписи русских и волоских рукописей. В 1390 годы по инициативе Драгов монастырь входит в подчинение Константинопольского патриарха, а в 1404 году Дмитрий и Александр Драги дарят Грушевскому монастырю новые земли, на которых стояли села Терева, Грушево, Крива, в чем приходу выдана грамота, написанная кириллицей. Она является одним из старейших в Закарпатье памятников украинской письменности.
В 1491 году Швайпольт Фиоль печатник из Кракова, переводит свою печатню в Грушевский монастырь. Есть предположение и подтверждение, что здесь был напечатан первый «Букварь».
Живущие на тех землях поколения герольдического рода Драг – Сас расселялись сначала в Галитчине, а за тем и по всей Украине, давший не мало видных политиков и воинов, церковных, просветительских деятелей, поэтов, писателей, музыкантов.
Одним из больших отрядов среди шляхты принимавшей участие в Грюнвальдской битве, был отряд, над которым развивался стяг с серебряной стрелой и золотым полумесяцем. Под этим флагом выступал наибольший украинский отряд шляхты рода Драг – Сас.
В XV – XVI столетии венгерская линия рода Драг – Сас понесла огромные потери в венгро – турецких войнах и окончательно угасла после поражения венгров под Махачем. Иначе сложилась судьба Драг – Сасов на восточных склонах Карпат. Польские короли постоянно просят на охрану границ и торговых путей шляхту герба Сас, причем не только из Марморошины, но и из других земель, из Трансильвании, которую в Украине называли Волощиною. Не удивительно, что многие новые рода Драг – Сасов ведут свою родословную от предков, которых в документах часто называют « волохом» или « венгрином». Так в Украине в XV ст. появляются Сасовские рода Берестянских, Бисковских, Волосецких, Губицких, Роботицких, Ильницких, Комарницких, Крапивницких, Сасов, Тарнавских, Терлецких. Ясинских, а в XVI ст. - Бачинских, Билинских. Винницких, Гординских, Жураковских, Кобелянских и некоторых других.
Если украинские магнатские рода угасли еще в XVII веке, то простая шляхта продолжает служить родине, если не мечом, так пером, до настоящего времени.
Представители рода герба САС:
Станислав Ореховский ( 1513 – 1566 ). Украинский гуманист эпохи Ренессанса, публицист, автор нескольких политических трактатов и памфлетов антитурецкого толка.
КИРИЛО ТЕРЛЕЦЬКИЙ (?—1607). ЦЕРКОВНИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ, ЄПИСКОП ПІНСЬКИЙ І ТУРІВСЬКИЙ, ЗГОДОМ ЛУЦЬКИЙ І ОСТРОЗЬКИЙ. ОДИН З ІНІЦІАТОРІВ СТВОРЕННЯ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ.
ЙОВ КНЯГИНИЦЬКИЙ (1550—1621). ЦЕРКОВНИЙ І ОСВІТНІЙ ДІЯЧ. ЗАСНОВНИК СКИТУ МАНЯВСЬКОГО.
ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ (1550? —1620?). ПИСЬМЕННИК-ПОЛЕМІСТ, ЗАХИСНИК ПРАВОСЛАВ’Я.
ЗАХАРІЯ КОПИСТЕНСЬКИЙ (1560? —1627). ЦЕРКОВНИЙ І ОСВІТНІЙ ДІЯЧ, ПИСЬМЕННИК. АРХІМАНДРИТ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОГО МОНАСТИРЯ, АВТОР «ПАЛІНОДІЇ» — КНИГИ, СПРЯМОВАНОЇ ПРОТИ УНІЇ.
ПЕТРО КОНАШЕВИЧ-САГАЙДАЧНИЙ (1570? —1622). ГЕТЬМАН РЕЄСТРОВОГО КОЗАЦТВА, УСПІШНО ВОЮВАВ З ТУРЕЦЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ, ГЕРОЙ ОБОРОНИ ХОТИНА. ІНІЦІАТОР ВСТУПУ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО ДО КИЇВСЬКОГО БРАТСТВА.
ВАРЛААМ ЯСИНСЬКИЙ (1630? —1707). ЦЕРКОВНИЙ І ОСВІТНІЙ ДІЯЧ, ПИСЬМЕННИК, МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ. АВТОР ВІРШІВ І ПОЛЕМІЧНИХ ТРАКТАТІВ.
СТЕФАН ЯВОРСЬКИЙ (1658—1722). ЦЕРКОВНИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ, ПИСЬМЕННИК, ПРЕЗИДЕНТ СИНОДУ РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ, ПРОТЕКТОР СЛОВ’ЯНО-ГРЕКО-ЛАТИНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ.
МАКСИМ БЕРЕЗОВСЬКИЙ (1745—1777). КОМПОЗИТОР І СПІВАК. ВИПУСКНИК БОЛОНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ. АВТОР ПЕРШОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ОПЕРИ «ДЕМОФОНТ».
АНТІН АНГЕЛОВИЧ (1756—1814). РЕЛІГІЙНИЙ ТА ОСВІТНІЙ ДІЯЧ. ВИХОВАТЕЛЬ ТА РАДНИК ІМПЕРАТОРА ЙОСИФА ІІ, ВІДНОВНИК ГАЛИЦЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ, АВТОР КНИГИ «ANNALES ECCLESIAE RUTHENAE» («ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ»).
ДЕНИС ЗУБРИЦЬКИЙ (1777—1862). ІСТОРИК, ЕТНОГРАФ, АВТОР ПРАЦЬ З ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ ГАЛИЧИНИ, ЧЛЕН-КОРЕСПОНДЕНТ ПЕТЕРБУРЗЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК.
ЮРІЙ-ОСИП ФЕДЬКОВИЧ (1834—1888 ). ПОЕТ І ПРОЗАЇК.
МАРКО КРОПИВНИЦЬКИЙ (1840—1910). ДРАМАТУРГ, РЕЖИСЕР І АКТОР. ОСНОВОПОЛОЖНИК УКРАЇНСЬКОГО ПРОФЕСІЙНОГО ТЕАТРУ.
ЕДВАРД-ЯН КОРЧИНСЬКИЙ (1844—1905). ОДИН З ПРОВІДНИХ МЕДИКІВ ГАЛИЧИНИ XIX СТ., РЕКТОР ЯГЕЛОНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ.
ІВАН ФРАНКО (1856—1916) ПОЕТ, ПРОЗАЇК, ВЧЕНИЙ, ГРОМАДСЬКО-ПОЛІ ТИЧНИЙ ДІЯЧ.
АНДРІЙ ЧАЙКІВСЬКИЙ (1857—1935). ПИСЬМЕННИК.
ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА (1863—1942). ПИСЬМЕННИЦЯ.
АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ (1865—1944). ЦЕРКОВНИЙ, ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИЙ І ОСВІТНІЙ ДІЯЧ. МИТРОПОЛИТ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ.
СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА (1872—1952). ОПЕРНА СПІВАЧКА.
ЮЛІАН БАЧИНСЬКИЙ (1870—1940). ПОЛІТИК І ПУБЛІЦИСТ. АВТОР КНИГИ «UKRAINA IRREDENTA», В ЯКІЙ СТВЕРДЖУВАВ, ЩО САМОСТІЙНІСТЬ УКРАЇНИ Є НЕОБХІДНОЮ.
ОЛЕНА РУЧКА-САС-КУЛЬЧИЦЬКА (1877—1967). ХУДОЖНИЦЯ.
СВЯТОСЛАВ ГОРДИНСЬКИЙ (1906—1993). ПОЕТ, ПЕРЕКЛАДАЧ, ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ, ХУДОЖНИК. АВТОР ПОЕТИЧНИХ ЗБІРОК ТА РОЗПИСІВ СОБОРУ СВ. СОФІЇ В РИМІ.
ЮРІЙ-ФРАНЦ КУЛЬЧИЦЬКИЙ (?—1692). ПЕРЕКЛАДАЧ НА СІЧІ, ГЕРОЙ ОБОРОНИ ВІДНЯ ВІД ТУРКІВ. ЗАСНУВАВШИ У ВІДНІ ПЕРШУ В ЄВРОПІ КАВ’ЯРНЮ, ВІН ТИМ САМИМ СТИМУЛЮВАВ ТВОРЧІСТЬ ВСІХ НАСТУПНИХ ПОКОЛІНЬ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ, МУЗИКАНТІВ, АРТИСТІВ, УЧЕНИХ.
ГЕРАЛЬДИЧЕСКИЙ СМЫСЛ, НОСИМЫЙ ГЕРБОМ ДРАГ – САС.
ВЫПИСКА ИЗ ГЕРБОВНИКА ШЛЯХЕТСКИХ РОДОВ РЕЧИ ПОСПОЛИТОЙ ( ГЕРБ SAS ).

ПОЛУМЕСЯЦ - ВСТРЕЧАЕТСЯ У САРАЦИНОВ, ОТ КОТОРЫХ ЕГО ПРИНЯЛИ ТУРКИ. ОТ НИХ ОН НАЧАЛ БЫТЬ УПОТРЕБЛЯЕМЫМ ЧЕРЕЗ РЫЦАРЕЙ УЧАСТВУЮЩИХ В КРЕСТОВЫХ ПОХОДАХ, КАК СИМВОЛ НАДЕЖДЫ, БОЛЬШОЙ ХВАЛЫ, ТАКЖЕ СИМВОЛ, ВЕРЫ, ВЕРНОСТИ, НАДЕЖДЫ, УСПЕХА, СЧАСТЬЯ СЕМЕЙНОГО. В ОБРЯДАХ МАГИЧЕСКИХ, СИМВОЛИЗИРУЕТ ТАЙНУ ТАК ЖЕ СЕРЕБРО.
ЗВЕЗДА - СВИДЕТЕЛЬСТВУЕТ ОБЫЧНО О СТРЕМЛЕНИИ К ЦЕЛИ В МЫСЛЬ ОСНОВЫ "PER ASPERA AD ASTRAM." ОНА СОСТОВЛЯЕТ АТРИБУТ СВОБОДЫ, ВДОХНОВЕНИЯ, ЧЕСТОЛЮБИВОЙ ЦЕЛИ. ЗВЕЗДА СИМВОЛИЗИРУЕТ ВОЗВЫШЕННЫЕ ДЕЙСТВИЯ, БЕЗОПАСНОГО ПРОВОДНИКА.
СТРЕЛА - ОБЫЧАЙ ЕЁ УПОТРЕБЛЕНИЯ ИСХОДИТ, МОЖЕТ БЫТЬ ТАК ЖЕ К ВРЕМЕНАМ ПЕРВЫХ КРЕСТОВЫХ ПОХОДОВ. МОЖЕТ ОЗНАЧАТЬ КОГО-ТО, КТО, НЕ ЗАДУМЫВАЯСЬ, ПРИНЯЛ УЧАСТИЕ В БОЮ, НЕВЗИРАЯ НА ТО КАКОЙ БУДЕТ ЕГО ФИНАЛ, А В ОСОБЕННОСТИ ВОЕННУЮ ГОТОВНОСТЬ, СКОРОСТЬ.
СИНЬ - СИМВОЛИЗИРУЕТ ПРАВОТУ, ВЕРНОСТЬ, ПОСТОЯНСТВО, ЧУТКОСТЬ, ПАТРИОТИЗМ, НАБОЖНОСТЬ, ДОВЕРИЕ.

НОВЫЕ РОДА ГЕРБА РОДА SAS ( ФРАГМЕНТ ГЕРБОВНИКА ПОЛЬСКОЙ ШЛЯХТЫ ).

Затем появилось еще около 300 польских шляхетских родов, вот некоторые из них:
Sasem pieczetowalo sie blisko 300 polskich rodzin szlacheckich - oto niektóre z nich:
Aleksandrowicz Arszenic Aslam Aslamowicz
Baczanski Baczewski Baczynski Badowski Balicki Bandrowski Baniewicz Bankowski Baraniecki Bardziejowicz Batowski Bejarski Bejowski Berestianski Bereznicki Berezowski Berezanski Bereznicki Berezynski Bibielski Bielinski Bieniewski Biernacki Bilawicz Bilewicz Bilinski Bilynski Biskowski Blisiewicz Blazejewicz Blazewicz Blazowski Bobaszynski Boberski Boczanski Bodrug Bodziewicz Bohoziewicz Bojarowski

ПРИНЦИП РОДОНАЧАЛИЯ НОВЫХ ФАМИЛИЙ.

ПРИНЦИП ВОЗНИКНОВЕНИЯ ФАМИЛИЙ ТОГО ВРЕМЕНИ ОЧЕНЬ ХОРОШО ВИДЕН НА ДВУХ ПРИМЕРАХ:
1. ГРАФ СТЕФАН САС ПРИБЫВШИЙ ИЗ СЕМИГРАДИЯ (КОТОРОЕ В ГАЛИЧИНЕ НАЗЫВАЛИ ВОЛОЩИНОЙ), ИМЕНОВАЛ СЕБЯ СТЕФАН ВОЛОШИН ИЛИ СТЕФАН ВЕНГРИН. ПОЛУЧИВ ОТ КОРОЛЯ КАЗИМИРА БОЛЬШИЕ ЗЕМЕЛЬНЫЕ НАДЕЛЫ, В СЯНОЦКОЙ ЗЕМЛЕ ОН ОСЕЛ В РОБОТИЧАХ И ПРИНЯЛ ФАМИЛИЮ РОБОТИЦКИЙ, А УЖЕ ЕГО ПОТОМКИ ЗАПИСЫВАЛИСЬ ПОД ФАМИЛИЯМИ РАЗДЕЛЁННОГО ПОМЕСТЬЯ - БЕРЕСТЯНСКИЕ, ГУБИЦКИЕ, БИСКОВСКИЕ, ВОЛОСЕЦКИЕ И, СОБСТВЕННО, РОБОТИЦКИЕ.
2. ТА ЖЕ ТЕНДЕНЦИЯ БЫЛА И НА ТУРКОВЩИНЕ, ГДЕ ГРАФ ВАНЧАЛУХ ВОЛОХ В 1431 ПОЛУЧИЛ ЗЕМЛИ ВОКРУГ ТУРКИ. ЧЕРЕЗ НЕПРОДОЛЖИТЕЛЬНЫЙ ОТРЕЗОК ВРЕМЕНИ КРОМЕ ОСНОВНОЙ ФАМИЛИИ, - ТУРЧАНСКИЕ ПОЯВЛЯЮТСЯ МЛАДШИЕ ОТВЕТВЛЕНИЯ - ЯВОРСКИХ, ИЛЬНИЦКИХ, КОМАРНИЦКИХ И ТУРЯНСКИХ.

ГРАФ СТЕФАН САС СО СВОЕЙ ДРУЖИНОЙ ПРИНЯЛ УЧАСТИЕ В НЕ УДАЧНОМ ПОХОДЕ КАЗИМИРА НА ЧЕРВЕНУЮ РУСЬ,В РЕЗУЛЬТАТЕ КОТОРОГО К ПОЛЬШЕ ОТОШЛА ТОЛЬКО СЯНОЦКАЯ ЗЕМЛЯ,В ПОСЛЕДСТВИИ ТЕРРИТОРИЯ РУСКОГО ВОЕВОДСТВА,ОТКУДА ЕМУ И БЫЛ ДАРОВАН ЗЕМЕЛЬНЫЙ ГРАНД. ПО - ВИДИМОМУ ЗЕМЛИ ГРАФ СТЕФАН ПОЛУЧИЛ ОДНОВРЕМЕННО С ВАНЧАЛУХОМ ВОЛОХОМ В 1431 ГОДУ,ГДЕ И ОСЕЛ В РОБОТИЧАХ,КОТОРЫЕ НАДО СЧИТАТЬ ПРОРОДИНОЙ БУДУЩИХ РОДОНАЧАЛЬНИКОВ ФАМИЛИЙ: БЕРЕСТЯНСКИХ,БИСКОВСКИХ,ВОЛОСИЦКИХ,ГУБИЦКИХ И СОБСТВЕННО РОБОТИЦКИХ.

СЯНОЦКАЯ ЗЕМЛЯ.

ЗАНИМАЯ ВЕРХОВЬЯ РЕКИ САН В СЕВЕРНЫХ ПРЕДГОРЬЯХ КАРПАТ,СЯНОЦКАЯ ЗЕМЛЯ КАЖЕТСЯ ВО ВСЕМ ОТЛИЧНОЙ ОТ ПРОЧИХ ЗЕМЕЛЬ РУССКОГО ВОЕВОДСТВА.ТЕРРИТОРИЯ ПРЕМЫШЛЬСКОЙ,ЛЬВОВСКОЙ,ГАЛИЦКОЙ ЗЕМЕЛЬ В XII – XIII ВЕКАХ БЫЛА ЯДРОМ ГАЛИЦКОГО КНЯЖЕСТВА, САНОКЧИНА ЖЕ ДОЛГОЕ ВРЕМЯ ОСТОВАЛАСЬ РЕДКО НАСЕЛЕННЫМ РАЙОНОМ, ГЛУБОКО ВКЛИНИВШЕМСЯ В ПОЛЬСКО – ВЕНГЕРСКОЕ ПОГРАНИЧЬЕ. ГОРОД САНОК ВСЕГО 2 – 3 РАЗА УПОМИНАЕТСЯ В РУССКИХ ЛЕТОПИСЯХ. ИНТЕНСИВНОЕ ЗАСЕЛЕНИЕ ЗЕМЛИ НАЧАЛОСЬ ВО ВТОРОЙ ПОЛОВИНЕ XIV ВЕКА, Т.Е. УЖЕ ПОСЛЕ ЗАХВАТА ЧЕРВОННОЙ РУСИ ПОЛЯКАМИ. НЕ УДИВИТЕЛЬНО, ЧТО ИЗ 200 ПОСЕЛЕНИЙ XV ВЕКА МЕНЕЕ 20 СЕЛ БЫЛО ОСНОВАНО ЕЩЕ В ГАЛИЦКО – ВОЛЫНСКОМ КНЯЖЕСТВЕ.
В ГАЛИЦИИ, ПОТОМКИ SAS РАССЕЛИЛИСЬ ОТ ГОРИСТОЙ ОКРЕСТНОСТИ ПОДКАРПАТСКОЙ, РАСТЯНУВШЕЙСЯ НА ЮГ ОТ ПРЕМЫШЛЬСКОГО ГРАДА И ПРОСТИРАЯСЬ ДАЛЕЕ НА ВОСТОК, ДО Р. ЗОЛОТОЙ ЛИПЫ. СЯНОЦКИМИ СТАРОСТАМИ В РАЗНОЕ ВРЕМЯ XV ВЕКА БЫЛИ: СЦИБОРА, ОГЛЕНДОВСКИЙ, МИХОВСКИЙ, ПИНОНСЕК.

РОДЫ – SAS - ГАЛИЦКИХ БОЯР, ПРИШЛЫХ НА СЛУЖБУ К ДАНИИЛУ КРЕСТОНОСЦЕВ. ЕЩЕ ЖИВЫ РОДОВЫЕ ГНЕЗДА ГАЛИЦКОЙ ШЛЯХТЫ, ДРЕВНИЕ ЦЕРКВИ БЕРЕГУТ ДУХ ТОГО ВРЕМЕНИ. ИМЕННО ЗДЕСЬ НАХОДЯТСЯ ЗНАМЕНИТЫЕ КУЛЬЧИЦЫ И НЕ ТОЛЬКО ОНИ, ИМЕННО ЗДЕСЬ НАХОДЯТСЯ РОДОВЫЕ ГНЕЗДА ГАЛИЦЫНСКОЙ ШЛЯХТЫ, А В ОКРЕСТНОСТЯХ ЭЛИТНОГО ЛЬВОВА, ШЛЯХТЫ, ИМЕВШЕЙ ВЛИЯНИЕ ПРИ ДВОРЕ КОРОЛЕЙ. ИМЕННО ЗДЕСЬ ВБЛИЗИ ДРЕВНЕГО САМБОРА НАХОДЯТСЯ НЕ МЕНЕЕ ДРЕВ
НИЕ БЕРЕСТЯНЫ, РОДОВОЕ ГНЕЗДО ШЛЯХТЫ БЕРЕСТЯНСКИХ.
РЫБОТЫЧЕ ( ПОЛ.) - РОБОТИЧИ .
В НАСТОЯЩЕЕ ВРЕМЯ РОБОТИЧИ - МЕСТО ПОСЕЛЕНИЯ ГРАФА СТЕФАНА ВОЛОШИНА РОДА САС, ПРИНЯВШЕГО ЗДЕСЬ ФАМИЛИЮ РОБОТИЦКИЙ, НАХОДИТСЯ НА ТЕРРИТОРИИ СОВРЕМЕННОЙ ПОЛЬШИ, В 25 – 30 КМ. ЮГО – ЗАПАДНЕЕ ГОРОДА ПШЕМЫСЛЬ. ЗДЕСЬ БЫЛА РОДИНА, ТОГДА ЕЩЕ ПРЯМЫХ И БЛИЗКИХ РОДСТВЕННИКОВ, В БУДУЩЕМ НАСЛЕДНИКОВ ЗЕМЕЛЬНОГО НАДЕЛА ГРАФА СТЕФАНА, ГРАНД КОРОЛЯ КАЗИМИРА, ЗА ВОЕННУЮ ДОБЛЕСТЬ, РОДА - БЕРЕСТЯНСКИХ, БИСКОВСКИХ, ВОЛОСЕЦКИХ, ГУБИЦКИХ И РОБОТИЦКИХ, ВЗЯВШИХ ЭТИ ФАМИЛИИ ПОСЛЕ РАЗДЕЛА РОДОВОГО НАДЕЛА, ОТ НАЗВАНИЙ МЕСТ, ГДЕ ТЕПЕРЬ НАХОДИЛИСЬ ИХ ПОМЕСТЬЯ. БЛИЖАЙШИМИ СОСЕДЯМИ БЕРЕСТЯНСКИХ, ПОСЛЕ РАЗДЕЛА ОКАЗАЛИСЬ БИСКОВСКИЕ, ЧТО ДАЕТ МНЕ ВОЗМОЖНОСТЬ ПРЕДПОЛОЖИТЬ, ЧТО НА ТОТ МОМЕНТ СТЕПЕНЬ РОДСТВА ЭТИХ ФАМИЛИЙ БЫЛА ВЫШЕ, ЧЕМ С ДРУГИМИ РОДСТВЕННИКАМИ. ПОДТВЕРЖДЕНИЕМ ЭТОМУ СМЕЛОМУ ПРЕДПОЛОЖЕНИЮ МОЖЕТ СЛУЖИТЬ МЕСТО РАСПОЛОЖЕНИЯ СЕЛ БИСКОВИЧИ И БЕРЕСТЯНЫ, КОТОРЫЕ СОХРАНИЛИ СВОИ ДРЕВНИЕ НАЗВАНИЯ ДО НАШИХ ДНЕЙ.
ЗАРОЖДЕНИЕ ФАМИЛИЙ У ДВОРЯНСКИХ-ШЛЯХЕТСКИХ РОДОВ В ЗЕМЛЯХ ПОЛЬСКОЙ КОРОНЫ,В XV ВЕКЕ.
ИСТОРИЧЕСКАЯ СПРАВКА.
ВПЕРВЫЕ УПОТРЕБЛЕНИЕ ФАМИЛЬНЫХ ИМЕН В ПОЛЬШЕ ЗАФИКСИРОВАНО В XV ВЕКЕ ,ПРИЧЕМ ИСКЛЮЧИТЕЛЬНО В СРЕДЕ ПОЛЬСКИХ ДВОРЯН ШЛЯХТЫ. ПО СУТИ ПОЛЬСКАЯ ШЛЯХТА БЫЛА ПРИВИЛЕГИРОВАННЫМ ВОЕННЫМ СОСЛОВИЕМ. ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ФАМИЛИЙ ПОСТЕПЕННО РАСПРОСТРАНЯЛОСЬ И НА ДРУГИЕ СОЦ. – ЭТНИЧЕСКИЕ ГРУППЫ – НА ГОРОЖАН(В КОНЦЕ XVII ВЕКА) ,ЗАТЕМ НА КРЕСТЬЯН И ( В СЕРЕДИНЕ XIX ВЕКА) НА ЕВРЕЕВ. МНОГИЕ ФАМИЛИИ ПОЛЬСКОЙ ШЛЯХТЫ ИМЕЛИ ОКОНЧАНИЕ СВЯЗАННОЕ С НАЗВАНИЕМ РОДОВОГО ПОМЕСТЬЯ (НАПРИМЕР ВИШНЕВЕЦКИЙ – РОДОВОЕ ПОМЕСТЬЕ ВИШНЕВЕЦ, БЕРЕСТЯНСКИЙ – РОДОВОЕ ПОМЕСТЬЕ БЕРЕСТЯНЫ.

Александр Берестянский.

СПРАВКА.
В СЕНСАЦИОННОМ ЭКСПЕРИМЕНТЕ , КОТОРЫЙ ВЕЛСЯ 2 ГОДА БРИТАНСКИМИ УЧЕНЫМИ , ПРИНИМАЛИ УЧАСТИЕ ОДНОФАМИЛЬЦЫ ТОМПСОНЫ ,РАНЕЕ НЕ ЗНАКОМЫЕ ДРУГ С ДРУГОМ . ПО ОКОНЧАНИЮ ЭКСПЕРИМЕНТА ОКАЗАЛОСЬ ,ЧТО 80 ПРОЦЕНТОВ ИССЛЕДУЕМЫХ ИМЕЛИ ОДИНАКОВЫЕ ГЕНЫ , ЧТО ГОВОРИЛО ОБ ИХ ПРОИСХОЖДЕНИИ ОТ ОДНОГО ОБЩЕГО ПРЕДКА , А 20 ПРОЦЕНТОВ ИССЛЕДУЕМЫХ , У КОТОРЫХ ГЕНЫ ОКАЗАЛИСЬ РАЗЛИЧНЫМИ , РАНЕЕ БЫЛИ УСЫНОВЛЕНЫ ТОМПСОНАМИ И ИХ ПРЕДКИ НОСИЛИ СОВСЕМ ИНУЮ ФАМИЛИЮ .
РОДОВЫМ СЕЛОМ БЕРЕСТЯНСКИХ ЯВЛЯЮТСЯ БЕРЕСТЯНЫ, БЛИЗЬ Г. САМБОРА НА ЛЬВОВЩИНЕ.

________________________________________
СЕЛО РОЗТАШОВАНЕ НА ПІВНІЧНИЙ-ЗАХІД ВІД М.САМБІР, ЗА 4 КМ. НА ЗАХІД ВІД ДОРОГИ МОСТИСЬКА - САМБІР ( ВІД С.ВОЛЯ-БАРАНЕЦЬКА ). ДО БЕРЕСТЯН МОЖНА ДОЇХАТИ ЩЕ З ПІВНОЧІ, ВІД С.РОГІЗНО.
ДЕРЕВ`ЯНА ЦЕРКВА СТОЇТЬ В КІНЦІ СЕЛА, БІЛЯ ВУЛИЦІ. ВПЕРШЕ ЗГАДУЄТЬСЯ У ДОКУМЕНТАХ 1507 РОКУ. ПРИВІЛЕЙ ПАРАФІЯ ОТРИМАЛА ВІД ДІДИЧКИ ЯДВІГИ КОЗЛОВСЬКОЇ У 1744 РОЦІ. СТАРА ДЕРЕВ`ЯНА ЦЕРКВА БУЛА ЗВЕДЕНА У 1747 РОЦІ. ПОРУЧ З НЕЮ У 1912 РОЦІ ЗБУДОВАНО ТЕПЕРІШНЮ ДЕРЕВ`ЯНУ СВЯТИНЮ, А СТАРУ РОЗІБРАНО У 1913 РОЦІ. ЦЕРКВА БУЛА ЗАЧИНЕНА ВІД 1950-Х РР. ПО 1988 РІК. БУДІВЛЯ ХРЕСТОВА У ПЛАНІ, ДО ГРАНЧАСТОГО ВІВТАРЯ СИМЕТРИЧНО ПРИБУДОВАНІ РИЗНИЦІ, ОТОЧЕНА ВУЗЬКИМ ПІДДАШШЯМ. КРІМ ГОЛОВНОГО ВХОДУ В БАБИНЕЦЬ ІЗ ЗАХОДУ ІСНУЄ БІЧНИЙ, ТАКОЖ ІЗ ЗАХОДУ, В ПІВДЕННОМУ КРИЛІ НАВИ. УСІ СТІНИ ( КРІМ ВОСЬМЕРИКА НАВИ ) ВЕРТИКАЛЬНО ШАЛЬОВАНІ ДОШКАМИ З ЛИШТВАМИ, МАЮТЬ ВИСОКІ АРОЧНІ ВІКНА. ВОСЬМЕРИК СЕРЕДХРЕСТЯ НАВИ НАКРИТИЙ БАНЕЮ З ЛІХТАРЕМ І МАКІВКОЮ. НА ГРЕБЕНЯХ УСІХ ДВОСХИЛИХ ДАХІВ ПОСТАВЛЕНІ НА НЕВЕЛИКИХ БАНЯХ ЛІХТАРІ З МАКІВКАМИ, ТОМУ ВІЗУАЛЬНО ЦЕРКВА ВИГЛЯДАЄ П`ЯТИВЕРХОЮ. НА ПІВДЕННІЙ СТІНІ БАБИНЦЯ МОЖНА ПОБАЧИТИ ПАМ`ЯТНУ ГРАНІТНУ ТАБЛИЦЮ УРОДЖЕНЦЮ БЕРЕСТЯН, ЄПИСКОПУ ІВАНУ СНІГУРСЬКОМУ. ВПАДАЄ У ВІЧІ КЛАСИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ ДВЕРЕЙ ЦЕРКВИ, А ТАКОЖ ВЕЛИКЕ, ЯКІСНО ЗРОБЛЕНЕ РОЗП`ЯТТЯ. БІЛЯ ХРАМУ СТОЇТЬ ДЕРЕВ`ЯНА ДВОЯРУСНА ДЗВІННИЦЯ, НАКРИТА НАМЕТОВИМ ДАХОМ. ВІД ПІВНОЧІ І ЗАХОДУ ДО ЦЕРКВИ ПРИЛЯГАЄ ЦВИНТАР, НА ЯКОМУ ВИСОКІ ДЕРЕВА НЕ ДАЮТЬ ПОВНІСТЮ ЗАФІКСУВАТИ СВЯТИНЮ.
ЦЕРКВА У БЕРЕСТЯНАХ ЗАПАМ`ЯТАЛАСЯ ХАРАКТЕРНИМ СИЛУЕТОМ З П`ЯТИ ВЕРХІВ ( ХОЧА З ДОРОГИ ВИДНО ЧОТИРИ ).

Г. САМБОР.
_______________________________________
Первое летописное упоминание о городе относится к 1241 году. Нынешний город Самбор основан на новом месте после эпидемии чумы в 1542 году. В результате возникло два города Самбор, и первый из них получил название Старый Самбор — он находится выше по течению реки Днестр.
В 1604 году в замке воеводы Ежи Мнишека жил Григорий Отрепьев, известный как Лжедмитрий I , выдававший себя за сына царя Ивана IV Грозного, здесь же в костеле он венчался с Мариной Мнишек. Ежи – Юрий Мнишек в то время был Львовский староста, управляющий королевской экономией в Самборе. Согласие на брак дочери с самозванцем он дает с надеждой поправить свое тяжелое финансовое положение, поддавшись на обещания будущего «царя» России. С Самбора выступил на Москву первый отряд Лжедмитрия I.После гибели Лжедмитрия I, по просьбам дяди Марины Мнишек, король Польши Сигизмунд предложил ей в вечное пользование Сяноцкую землю, на что в письме она ответила, что желает себе Краков с округой, а в замен королю она якобы отдает переданные ей в подарок Лжедмитрием I, Псковскую и Новгородскую землю, при этом подписывалась не иначе как, Царица Руси. Итог истории печален. Марина умирает в Коломне заточенная в башню, Ежи также гибнет в Руси, сына Марины и Дмитрия не смотря на обещание не трогать, Романовы казнят, за что Марина (слывшая колдуньей) проклинает их род до 13 колена. Проклятье сбывается на наследнике и всей семье последнего русского царя. После чего в Россию вернулось смутное время, уже со своими Лжедмитриями, Маринами и прочей нечестью, которое не закончилось и по сей день.
Здесь родились композитор и дирижер Николай Колесса, актер и режиссер Лесь Курбас, писатель Андрей Чайковский. Слава Богу, есть энтузиасты, восстановившие в 1991 г. ликвидированный в 1954-м музей «Бойковщина».

Интересные факты
В греко-католическом храме Рождества Пресвятой Богородицы, расположенном в Самборе, хранятся мощи святого Валентина. Останки Валентина - часть черепа, несколько костей, маленькая стеклянная капсула, в которой, как предполагается, находится миро, - хранятся в небольшом стеклянном гробу. Святые мощи Ватикан 13 мая 1759 года передал храму небольшого украинского городка. До этого останки Валентина покоились на кладбище святой Присциллы в Риме.[1]

КУЛЬЧИЦЫ
КУЛЬЧИЦЫ — УНИКАЛЬНОЕ СЕЛО: ОСНОВАНО ОСАДНИКАМИ, ПРОИСХОДИВШИМИ ИЗ РЫЦАРЕЙ ГЕРБА ДРАГО-САСОВ. ОНИ ПРИНИМАЛИ УЧАСТИЕ В КРЕСТОВЫХ ПОХОДАХ, ХОТЯ ЭТО, КАК УТВЕРЖДАЮТ ИССЛЕДОВАТЕЛИ, СЛАВЯНСКИЙ РОД, ЖИВШИЙ НА ТЕРРИТОРИИ, ЗАВОЕВАННОЙ В Х В.
НЕМЕЦКО-САКСОНСКИМИ ФЕОДАЛАМИ. ПОСЛЕ ПОХОДОВ ДРАГО-САСЫ ОКАЗАЛИСЬ НА ЗЕМЛЯХ УГРОВ, А ПОТОМ ПОСТУПИЛИ НА СЛУЖБУ К КНЯЗЮ ДАНИИЛУ И ЕГО СЫНУ ЛЬВУ.
ПЕРВОЕ ПИСЬМЕННОЕ УПОМИНАНИЕ О КУЛЬЧИЦАХ — В ПРИВИЛЕГИИ ЛЬВА 1284 Г. РОД ЭТОТ НАСЧИТЫВАЕТ БОЛЕЕ 1000 ЛЕТ, И ПОТОМКИ ЕГО НОСЯТ ФАМИЛИИ КУЛЬЧИЦКИЕ, ЯВОРСКИЕ, ГОРДЫНСКИЕ, БАЧИНСКИЕ И ДР. — ВСЕГО 144 ВЕТВИ. ДРАГО-САСЫ ДО СИХ ПОР ОБЪЕДИНЯЮТСЯ, ИССЛЕДУЮТ СВОЮ ИСТОРИЮ. ЗА ДЕНЬ ДО МОЕГО ПОСЕЩЕНИЯ ЗАПИСЬ НА ФРАНЦУЗСКОМ ЯЗЫКЕ В КНИГЕ ОТЗЫВОВ КРАЕВЕДЧЕСКОГО МУЗЕЯ С. КУЛЬЧИЦЫ ОСТАВИЛ АЛАН ВОЛЧКО-КУЛЬЧИЦКИЙ ИЗ ШВЕЙЦАРИИ. ТАКИЕ ГОСТИ ИЗ ВСЕХ УГОЛКОВ МИРА ЗДЕСЬ НЕ ПЕРЕВОДЯТСЯ. МОЖЕТ, КОГДА-ТО В ЭТОМ СЕЛЕ СООРУДЯТ ГОСТИНИЦУ, ГДЕ БУДУТ СЕЛИТЬСЯ НЕ УТРАТИВШИЕ КОРНЕЙ ПРЕДСТАВИТЕЛИ ДРЕВНЕГО РОДА. МЫСЛЯТ ОНИ СЕБЯ УКРАИНЦАМИ. А НАМ ВСЕМ ГОРДИТЬСЯ БЫ ЭТИМ РОДОМ.
ВОТ НА ХОЛМЕ ВОЗВЫШАЕТСЯ ПАМЯТНИК ГЕТМАНУ САГАЙДАЧНОМУ. ЕЩЕ В 1960 Г. ОБЩИНА СЕЛА ХОДАТАЙСТВОВАЛА О СООРУЖЕНИИ МОНУМЕНТА. ВЕРХОВНЫЙ СОВЕТ УССР ДАЛ РАЗРЕШЕНИЕ, НО МЕСТНЫЕ ПАРТБОНЗЫ — ПРИСЛАННЫЕ «ДЛЯ ПОРЯДКА» — СДЕЛАЛИ ВСЕ, ЧТОБЫ ДЕЛО СПУСТИЛИ НА ТОРМОЗАХ. В 1989-М ВТОРИЧНО ПОЛУЧИЛИ РАЗРЕШЕНИЕ НА СООРУЖЕНИЕ. И ТОЛЬКО 11 ОКТЯБРЯ 1992 Г. ПАМЯТНИК БЫЛ ОТКРЫТ. ВОЗЛЕ НЕГО — ЦЕРКОВЬ СВ. ФЛОРА И ЛАВРА, НА ТОМ МЕСТЕ, ГДЕ И БЫЛА ВО ВРЕМЕНА САГАЙДАЧНОГО. ДВЕ ЛИПЫ ПО ОБЕ СТОРОНЫ ОТ ЦЕРКВИ, ПО ПРЕДАНИЮ, ПОСАЖЕНЫ ИМ.
ЭТО РАЗДОЛЬНОЕ СЕЛО ДО СИХ ПОР ДЕЛИТСЯ НА КУЛЬЧИЦЫ ШЛЯХЕТСКИЕ И КУЛЬЧИЦЫ РУСТИКАЛЬНЫЕ (ТО ЕСТЬ СЕЛЬСКИЕ). ОТСЮДА РОДОМ МАРК ЖМАЙЛО-КУЛЬЧИЦКИЙ И ПАВЕЛ БУТ (ПАВЛЮК) — ГЕТМАНЫ ЗАПОРОЖСКОГО КАЗАЧЕСТВА. А ТАКЖЕ ЮРИЙ-ФРАНЦ КУЛЬЧИЦКИЙ, ГЕРОЙ ОБОРОНЫ ВЕНЫ ОТ ТУРОК В 1683 Г., ОТКРЫВШИЙ ПЕРВУЮ В ЕВРОПЕ КОФЕЙНЮ. ПРИЗНАТЕЛЬНЫЕ ВЕНЦЫ ПОСТАВИЛИ ЕМУ ПАМЯТНИК И ЕГО ИМЕНЕМ НАЗВАЛИ УЛИЦУ.
ЗДЕСЬ ПО-ПРЕЖНЕМУ ЗДОРОВАЮТСЯ «СЛАВА ИИСУСУ». ЛЮДИ С БЛАГОРОДНЫМИ ЛИЦАМИ, СОЗНАТЕЛЬНЫЕ ГРАЖДАНЕ. А РАБОТАТЬ НЕГДЕ. РАЗ В НЕДЕЛЮ КУРСИРУЕТ АВТОБУС МЕЖДУ КУЛЬЧИЦАМИ И... ИТАЛИЕЙ: ЕДВА ЛИ НЕ ПОЛСЕЛА НА ЗАРАБОТКАХ. НЕМАЛО ИНТЕРЕСНОГО УЗНАЛА, НО НЕ ХВАТАЕТ МЕСТА ДЛЯ РАССКАЗА. СТОИТ ПРИЕХАТЬ ХОТЯ БЫ В ЭТО ОДНО СЕЛО И НЕСПЕШНО ОТКРЫТЬ ЕГО ДЛЯ СЕБЯ. ЗДЕСЬ — ЗНАМЕНИТЫЕ ГОРОДИЩА ШНУРОВОЙ КЕРАМИКИ — ІІІ—ІІ ТЫСЯЧЕЛЕТИЯ ДО Н.Э. ИЗДРЕВЛЕ ОСВЯЩЕННОЕ МЕСТО.

ОТ АВТОРА: МЕНЯ КАК ПРЕДСТАВИТЕЛЯ ОДНОЙ ИЗ ФАМИЛИЙ ДРЕВНЕГО ГЕРАЛЬДИЧЕСКОГО РОДА ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ, КОТОРОЙ УЖЕ БОЛЕЕ V ВЕКОВ, ИНТЕРЕСУЮТ СЛЕДУЮЩИЕ СОВПАДЕНИЯ ГЕОГРАФИЧЕСКИХ НАЗВАНИЙ, СВЯЗАННЫХ С ФАМИЛИЕЙ БЕРЕСТЯНСКИХ, РОДА ГЕРБА САС.

ЛЬВОВСКАЯ ОБЛАСТЬ: ПГТ. САСОВ С. БЕРЕСТЯНЫ- РОДОВОЕ ГНЕЗДО БЕРЕСТЯНСКИХ.

РЯЗАНСКАЯ ОБЛАСТЬ: Г. САСОВО ПГТ. БЕРЕСТЯНКИ - РЯДОМ РОДИЛСЯ И ЖИЛ МОЙ ПРАДЕД
БЕРЕСТЯНСКИЙ АЛЕКСАНДР АЛЕКСАНДРОВИЧ, ( В П.ГАВРИЛОВСКОЕ).

Род герба САС - SAS

Информативная тема