Род герба САС - SAS

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Монети Речі Посполитоï.
Карбувались в Олеському замку, каштеляном Речi Посполитоï, та воєводою Руси Іваном Даниловичем.

Пiд гербом Речi Посполитоï викарбований герб Сас (пiвмiсяць з зiрками на рожках, та стрiла)

Кубок виготовлений з гроша

шолом пацерного жовніра.

Вот еще встретились

И еще из гербовника Островского

Strzelbicki
Strzelbicki написал:

[q]
НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА
Олег КУПЧИНСЬКИЙ
Акти та документи галицько-волинського князівства ХІІІ — першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти
[/q]

Виктор, а в этой книге о Медынских ничего не упоминается?

С уважением, Наталья

Шептицькі - http://uk.wikipedia.org/wiki/Шептицькі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Шептицькі — один з найстаріших боярських родів Галицької Землі; мали маєтності в Перемиському князівстві між Перемишлем і Самбором. Цей рід спочатку звався Шептицями або «з Шептиць» (до 16 ст.), а потім Шептицькими, іноді з додатком «з Шептиць». Шептицькі також набули село Угерці в Рудецькому повіті, і тому одна вітка звалася «на Шептицях», а друга «на Вощанцях та Угерцях».

За традицією, король Лев Данилович надав шляхетську грамоту одному із предків Шептицьких, а польські королі її підтвердили. Однак Ш. не допускали у Польському Королівстві до державних урядів, бо вони були православні. Щойно у 18 і на поч. 19 вв. Ш., посвоячені з польською та іншою шляхтою, прийняли римо-католицизм і спольщилися. Деякі отримали сенаторську гідність у Речі Посполитій кінці 18 ст. Ряд Ш. брали участь у польських, згодом австрійських арміях як високі старшини.

Найвидатнішу ролю відограв рід Шептицьких у церковному житті. Федір Ш. та ігумен Варлаам заснували в 17 ст. друкарні в Угерцях та Уневі. Протягом 18 ст. ряд Ш. були василіянськими ченцями, а кілька з них єпископами і митрополитами; єпископ Львівський Варлаам Шептицький, єпископ Львівський і Київський митрополит Атанасій Шептицький, єпископ Львівський і митрополит Київський Лев Шептицький, єпископ Перемиський Атанасій Шептицький. Никифор-Микола Шептицький був архімандритом Лаврівським († 1798).

Із сполонізованого роду Шептицьких були також два латинських єпископи: Єронім каменецький, згодом полоцький, та Мартин полоцький, які мали титул князя.

Вітка Шептицьких, з яких безпосередньо походять митрополит Андрей Шептицький і його брат ігумен Климентій Шептицький, одержала графський титул від цісаря Франца Йосифа 1871 (батько митрополита Андрея Шептицького Іван); члени його родини також стали почесними членами Йоанітського Мальтійського Ордену. Другий брат митрополита Андрея Ш., Станіслав Шептицький (1867 — 1946), був генералом в австрійській і польській арміях та військовим міністром Польщі (1923). Третього брата Лева Шептицького замордували большевики в родинному маєтку в Прилбичах у 27 вересня 1939 року.

Рабин Давид Кахане
Щоденник Львівського гетто

Переховування в резиденції Митрополита Шептицького - http://www.ji.lviv.ua/n29texts/kahane.htm

На світлині - митрополит Андрей Шептицький

З сайту Шептицьких - http://sheptytsky.ugcc.org.ua/...&pid=5

Рід Шептицьких — це найстаріша боярська родина, грамоту на право земельного володіння якій у 1284 році дав галицько-волинський князь Лев Данилович. То були непевні часи для князівства, що змушене було з усіх боків оборонятися від зовнішніх ворогів. Маємо відомості, що один із бояр Шептиць, очоливши галицьку шляхту під Перемишлем, розгромив загін монголо-татар і здобув у такий спосіб прихильність могутнього українського князя.

Відтоді рід Шептицьких розростається і стає відомим по всій Галичині.
Після захоплення в 1340 році українських земель польським королем Казимиром ІІІ у Галичині починається посилене насадження римо-католицизму, й рід Шептицьких одчайдушно чинить опір ополяченню та латинізації.

на світлині - Rex Rusi Лев Данилович

Олеський замок

Іван Данило́вич — типовий представник феодальної верхівки. Людина високоосвічена, чутлива до гуманістичних ідей, він, однак, не пропускає можливості поліпшити своє матеріальне становище і піднятися вгору по щаблях кар'єри. Не без розрахунку одружується з багатою нареченою Катериною Красицькою (до речі, за її придане починає розбудову замку). Другою дружиною його стала донька коронного гетьмана Жолкевського — Софія, за якою він отримав землі на Чигиринщині. Можна думати, що не без сприяння свого тестя Данилович став каштеляном львівським, а з 1614 р.-воєводою руським. Намагається неабияк влаштувати і своїх дочок. Сваволя у виборі женихів для них привела до трагічної події в замку: Адам Жолкевський, закоханий у його доньку Марціану, привселюдно кінчає життя самогубством. Другу дочку, Теофілію, Данилович віддає за старосту красноставського Якуба Собешина. В неї в 1629 р. народжується син, названий ім'ям діда, майбутній переможець турків під Віднем, польський король Ян III Собеський.

Замок за Івана Даниловича набрав майже сучасного вигляду. В 1613 р. він засновує містечко Сасів, а в Олеську будує першу школу й лікарню для селян. Звісно, все це створювалося працею і коштом селян і ремісників. Для утримання тільки одного костьолу виділялося ціле село Розваж і збиралося по десятині від доходів із селян Йосипівки, Ожидова, Кутів, Сточина і Хватова.

Данилович був представником короля на Запорозькій Січі і намагався жити в злагоді з козацтвом. Це у нього на службі в Олеську був Михайло Хмель, батько Богдана. А коли Данилович став чигиринським старостою, то своїм підстаростою зробив Михайла Хмельницького, і тоді родина майбутнього гетьмана переселилася на хутір Суботів.

Ставлення Даниловича до Хмельницьких розкривається і в прагненні викупити Михайла з турецької неволі, куди він потрапив у битві під Цецорою в 1620 р. Донедавна вважалося, що в цій битві Хмельницький Михайло загинув, та виявлені документи свідчать інше. Як сказано в судовій скарзі Даниловича, в листопаді 1627 р. із замку втікають полонені турки й татари. Одного з них, за йменням Абдурахман, погоня впіймала в селі Доброводах; Данилович якраз і збирався обміняти його на полоненого підстаросту чигиринського Михайла Хмеля, оціненого в 500 червоних золотих. Проте невідомо, відбувся обмін чи йому перешкодила смерть самого ініціатора.

Своїм спадкоємцем Данилович збирався зробити сина Станіслава, вчив його за кордоном. Повернувшись, юнак деякий час перебував при королівському дворі, але після поєдинку з вінницьким старостою Калиновським утік з Кракова на Україну. В одній із сутичок з татарами він потрапив у полон і був убитий в наметі мурзи Кантеміра. Другий син, Ян, помер ще дитиною. Отже, прямих спадкоємців не лишилося, і замок як придане Марціани переходить до Конецпольських.

Так виглядає замок

Род герба САС - SAS

Информативная тема