Род герба САС - SAS

berezhinski

Пан Бережинский, здравствуйте!

Есть такой вопрос, - Вы располагаете инфой о трансформации Вашей фамилии в виде придомков и т.д. ?Объясню, почему это спрашиваю. Дело в том, что в Каневском полку был кустик шляхты Бережинских в середине 17-го века.
Потом, они куда-то исчезли, но на Левом берегу возникло много Бережных, кои есть и в моём роду.
Вот и думаю, не могла ли фамилия трансформироваться из Бережинских в Бережных в связи с переселением. Дело в том, что Левобережники были весьма антишляхетниками и дабы не возникало проблем, шляхта, даже уходившая из Белоцерковского полка там меняла фамилию. Ваше мнение о возможности трансформации?

С уважением, РоманС

berezhinski

Спасибо!

Слишал о клейнодах короля Длугоша, которые он давал Saksam (саксам), в нете если забить в поисковик слово "saks" можна попась на румынские и венгерские хроники.
Чтобы кто-то работал по этому вопросу в архиве Будапешта, я не слышал.
В Валахии и Семигории самым знаменитым Сасом стал граф ДраГула, который в середине 15 века вел не равную и ожесточенную войну с Османской империей, те жестокие времена и он сам были взяты как прототип для написания всем известного романа о кровожадном графе ДраКуле.

Роман, спасибо за информацию, а как найти эту повесть, кто автор, и как называется?

http://209.85.135.104/search?q...irefox-a3. Данилович Ян (р. н. невідомий – 1628) – підчаший короля (1597 – 1628 рр.), коронний крайчий (1600 – 1628 рр.) воєвода руський, староста корсунський (1597 – 1628 рр.), бєлзький (1600 – 1628 рр.) та бузький (1619 – 1628 рр.). Нащадок галицько-волинського кн. Данила Галицького. Герб "Сас" – на білому полі стріла, що супроводжується знизу півмісяцем, увінчаним по кінцях зірками. Був сином Станіслава Даниловича, львівського хорунжого, та Катерини Данилович. 1594 – 1605 рр. служив у війську гетьмана С. Жолкєвського. У 1597 р. як винагороду за участь у придушенні козацького повстання С. Наливайка отримав Корсунське староство. На початку ХVІІ ст. мав конфлікт з корсунськими міщанами, позбавивши їх права на прибутки від шинків і корчем. Через непокору міщан Корсуня постановою сейму було позбавлено Магдебурзького права (1607 р.). Ще за сеймовою конституцією 1601 р. Данилович мав привілей, за яким звільнявся від проведення люстрацій. Тому 1615 р. він не дозволив проводити її у Корсунському старостві. Друга люстрація 1616 р. була проведена так, щоб не завдати шкоди старості. Був одним із авторів Вільшанської (1617 р.) та Роставицької (1619 р.) угод польського уряду з козаками. Після поразки польської армії під Цецорою 1619 р. організовував оборону Руського воєводства від турків. 1625 р. брав участь у підписанні Куруківської угоди з козаками. Заселив Лисянку (1622 р.), заснував містечка Данилова Слобода (нині с. Медведівка) і Крилов (1628 р.). Від першої дружини Катерини Красіцкої Данилович мав 2 дочок. У 1605 р. одружився на Софії Жолкєвській. Від неї мав 2 синів – Яна (помер 1618 р.) та Станіслава і 2 дочок – Дороту та Теофілу, матір майбутнього короля Яна ІІІ Собєского.



4. Данилович Софія (Жолкєвська; бл. 1590 – 20.08.1634, Жовква) – власниця Корсунського і Чигиринського староств (1628 – 1631 рр.). Герб "Сас". Була дочкою польного гетьмана і канцлера Станіслава Жолкєвського та Регіни Жолкєвської. У 1605 р. вийшла заміж за корсунського староству Яна Даниловича. У 1623 р. після смерті брата Яна Жолкєвського, який не мав дітей, отримала всі маєтки Жолкєвських. Була високоосвіченою. Займалася доброчинністю. Після смерті свого чоловіка у 1628 р. керувала його маєтками. У 1631 р. передала Корсунське староство своєму синові Станіславу Даниловичу. Померла 20 серпня 1634 р.



5. Данилович Станіслав (р. н. невідомий – 1636) – староста корсунський і чигиринський (1631 – 1636 рр.). Герб "Сас". Син Яна Даниловича, королівського підчашого та Софії Жолкєвської. Навчався за кордоном. У 1631 р. С. Данилович на засіданні сейму в пориві гніву відрубав старості Каліновському три пальці правої руки. За це маршальський суд наклав на нього баніцію (позбавив честі). Але той оточив себе “відважними вояками, у число яких ввійшли і виписні козаки”. Він весь час воював з татарськими наїздами, не визнаючи ніяких мирних договорів. Коли король Владислав IV у 1632 р. почав похід на Смоленськ, то Данилович з’явився до нього зі своїм полком і багато йому сприяв в перемозі над московитами. Цим він повернув собі втрачену честь. Після війни жив у Корсуні. 1636 р. продав містечко Звенигородку воєводі подільському Адаму Казановському. Одружився на Марині Семашко і отримав в придане Хупківську та частину Коблинської волостей Волинського воєводства (2507 димів). У 1636 р. розквартирував у Корсуні свою гвардію по козацьких дворах, чим спричинив напругу в місті. Він відібрав у посполитих слободи, осадивши на них старостинських землевласників. С. Данилович також наказав випроводити монахів Нікольського монастиря, які володіли дніпровськими угіддями з містечок, заснованих старостинськими землевласниками. Під час походу проти татар у Степ 1636 р. потрапив у полон до ногайського мурзи Кантемира і був страчений.



6. Данилович Ян Ніколай (між 1594 та 1600 – 1650) – великий підскарбій коронний (1631 – 1649 рр.), староста холмський, ростоцький, перемишльський, кольський, самбірський, червоноградський (уступив його 1637 р. своєму брату Францішку), дрогобицький, блонський, ратненський, долинський та корсунський (1636 – 1643 рр.). Герб "Сас". Був сином Миколая Даниловича, великого коронного підскарбія, та Гелени Уханської. Початкову освіту здобув дома, а продовжив її в одному з німецьких католицьких університетів. Володів більше, ніж 10 староствами. Брав участь у боях польської армії проти турків під Цецорою (1619 р.) та Хотином (1620 р.). Мав гусарську роту в 150 коней. Неодноразово обирався депутатом на сейм. У 1631 р. після смерті короля Сигізмунда ІІІ підтримав грошима претендента на корону Владислава, майбутнього короля. Будучи коронний підскарбієм, майже постійно перебував у власному палаці в Варшаві. Він часто за власні кошти виставляв солдатів для воєнних потреб. Данилович часто хворів. Змучений хворобами, він помер 6 січня 1650 р. Першою дружиною 1625 р. у нього була Елжбета Опалінська (розвівся 1633 р.), другою з 1638 р. – Софія Тенчинська. Сам бездітний, Данилович був опікуном дітей своїх братів Станіслава та Петра.