http://www.kdu.edu.ua/conference/files/section3/krot.docКрот В.О
Кременчуцький державний університет імені Михайла Остроградського
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА ОСВІТА НА ПОЛТАВЩИНІ В КІНЦІ XIX НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ.
Проблема підготовка кваліфікованих фахівців в галузі сільського господарства залишається актуальною в наші дні. Адже від їхнього професіоналізму залежить продуктивність праці в аграрному секторі економіки. До теми професійної освіти зверталися і звертаються чимало як сучасних так і дореволюційних дослідників. Серед них варто відмітити праці Б.Веселовського, С.Маслова, М.Слобожаніна, С. Велецького та ін.
Розвиток капіталізму в другій половині XIX століття стимулював зростання кількості професійних навчальних закладів. Найбільшого поширення в Полтавській губернії набули сільськогосподарські школи. Вони мали за мету розповсюдження серед населення основних знань із сільського господарства і необхідних для нього ремесел, переважно шляхом практичних занять.
В Полтавській губернії ціла мережа сільськогосподарських навчальних закладів сформувалася в 90-х роках ХІХ ст. при активній підтримці земських установ. Всього в цьому регіоні на початку ХХ ст. функціонувало 13 нижчих сільськогосподарських освітніх установ, з них 6 сільськогосподарських шкіл (Жабківська, Андріївська, Лубенська, Золотоніська, Бориспільська, Біликівська), 4 школи садівництва ( Полтавська, Зіньківська, Процівська,Хорольська ), одна земська практична школа садівництва, городництва та лісорозведення (Костянтиноградська), одна сільськогосподарська реміснича школа першого розряду (Кобеляцька).
До нижчих сільськогосподарських шкіл приймались юнаки не молодші 14 років. Три роки вони отримували теоретичні знання і виконували практичні роботи в шкільному господарстві. На четвертий рік навчання учні відбували практику в поміщицьких маєтках, звітували про свою роботу перед педагогічною радою і вже потім одержували атестат. В школі викладали такі дисципліни: 1) загальноосвітні: „Закон Божий”, „Російська мова”, „Арифметика”, „Російська історія”, „Географія”; 2) природничі: ботаніка, зоологія, фізика, хімія; 3) спеціальні: землеробство із сільськогосподарською економією, короткий курс лісництва, скотарство, бджільництво, головні закони, що стосуються переважно сільського господарства та селянського побуту, вправи в складанні необхідних для селянського побуту паперів, землевимірювання з кресленням та геометрією.
Однією з найбільших була Лубенська сільськогосподарська школа. Їі заснован в 1891 році, а з 1912 вона отримала статус нижчого сільськогосподарського училища. Керівництво школою здійснювало Полтавське губернське земство. Навчання в ній було безкоштовне, тільки повні пансіонери повинні були вносити 130крб. на рік . Теоретичні заняття починалися з 10 січня, а закінчувались 20 грудня, з перервами для літніх практичних робіт з 10 березня до 22 вересня. Практичні заняття полягали у виконанні всіх сільськогосподарських робіт на території школи, а також працю в столярній, ковальсько-слюсарній майстернях.
На кінець 1914 року в училищі навчалось 92 учні:
Свою специфіку в діяльності мали Жабківська, Андріївська, Золотоніська та інші сільськогосподарські школи. Завданням Жабківської школи стало поширення серед населення сільськогосподарських знань в цілому і підготовка техніків з окремих галузей, таких як рільництво, тваринництво, молочне господарство, садівництво і городництво, конторська справа, токарне та ковальське ремесло. В Андріївській школі навчались діти не лише з Полтавської, але й Катеринославської, Харківської і Таврійської губерній.
Серед спеціалізованих шкіл особливе місце посідає Полтавська школа садівництва і городництва. Вона була заснована і утримувалась на кошти Полтавського губернського земства із щорічною допомогою в розмірі 3000крб. від Головного управління землеустрою та землеробства. Школа функціонувала з 8 вересня 1895 року. Її завданням було поширення серед населення основних знань із садівництва, городництва, хмелярства, шовківництва, вивчали столярне ремесло та лозоплетіння. До школи приймались хлопчики від усіх станів Полтавської губернії, фізично здорові, які склали іспит в обсязі курсу початкової школи. При школі існували великий садок, городні ділянки, виноградник, пасіка.
Історичні документи подають статистичні дані щодо кількості учнів Полтавської школи садівництва та городництва, їхнього соціального стану, попередньої освіти та розподілу учнів за повітами. На 1 жовтня 1914 року в училищі навчалось 84 учні.
З 1895 по 1914 рік школу закінчило 174 учні. З них 54 працювали інструкторами садівництва, 8 – викладачами в спеціальних школах, 4 – секретарями сільськогосподарських товариств, 3 – завідуючими земськими питомниками та городами, 7 – вчителями в народних школах, 43 – садівниками в приватних господарствах, 4 працювали в земських плодосушилках, 13 займались власним господарством, 4 – продовжували освіту, 3 працювало при училищі, 3 – займались іншими спеціальностями, 11 перебували на військовій служби, 8 – померло, 6 знаходилось на практиці за призначенням Департаменту землеробства і про трьох нічого невідомо. Таким чином, основна частина випускників школи садівництва і городництва працювали за спеціальністю.
Сільськогосподарські школи користувались значною фінансовою підтримкою з боку земських установ. Так, участь Полтавського губернського земства в розповсюдженні нижчої сільськогосподарської освіти виявлялась в наданні щорічних субсидій школам садівництва та городництва в Полтаві в розмірі 12000 крб., Лубенській по 1000 крб., Золотоніській по 1500 крб. В 1899 році Переяславському земству на утримання в Борисполі нижчої сільськогосподарської школи ІІ розряду асигновано 1000 крб. В 1900 році Костянтиноградському повітовому земству виділено 1000 крб. на утримання практичної школи садівництва. Крім цього, одноразова допомога надана в 1898 році Андріївській школі – 7500крб. у вигляді позики для закінчення будівництва; в 1899р. – 1500крб. одноразово для розширення Жабківської сільськогосподарської школи; 13500 крб. Лубенській школі для купівлі ділянки землі; в 1900 році на облаштування шкіл відпущено Переяславському повіту 2000 крб. і Костянтиноградському – 3000 крб.
Золотоніське повітове земство відпускало на утримання сільськогосподарської школи 3500 крб, 1500крб. давало губернське земство, 3000крб. – Міністерство землеробства. По одній тисячі витрат школи покривали за рахунок навчання учнів і від прибутків з власного господарства. Всього утримання школи коштувало 10000 крб. на рік, з яких половину надавали земські установи.
В 1914 році асигнування Полтавського губернського земства на утримання Андріївської , Золотоніської, Жабківської, Бориспільської сільськогосподарських шкіл підвищеного типу складали по 1500 крб. кожній, Костянтиноградська, Зінківська, Процівська – 1000 крб., Хорольська – 500 крб.
Про те, яке місце займала сільськогосподарська освіта, можемо бачити на прикладі Полтавської губернії, де вона набула найбільшого розвитку в порівнянні з іншими регіонами. Населення губернії на 1 січня 1907 року складало 3 млн. 270 тис., з них на селі проживало 2 млн. 964 тис. чол. Кількість грамотних там ледь перевищувала 14% . Всього на освіту губернське та повітові земства витратили в 1907 році 1421441 крб. На утримання сільськогосподарських навчальних закладів ними виділено 81843 крб .
Станом на 1 січня 1908 року в 5 сільськогосподарських школах навчалось 458 учнів; 86 ще отримували професійну освіту в двох школах садівництва і городництва і 534 в семи ремісничих училищах. Тобто, всього в навчальних закладах, які були прямо чи безпосередньо пов’язані з аграрним сектором, навчалось 1078 осіб. Звичайно, це досить мала кількість для регіону, де домінувало сільське господарство. Проте, ці не чисельні спеціалісти сприяли поширенню передових методів господарювання в нашому краї.
Ответила в личные сообщения. Елена.