Голод в моей семье

http://poltava-repres.narod.ru/genocid/gen_ua/sol_13.htm

Постанова бюро Харківського обкому КП(б)У про припинення завозу товарів на село та про порядок дальшого постачання промисловими товарами районів і сіл, які не виконують плану хлібозаготівель
14 листопада 1932 р.

1. В связи с совершенно неудовлетворительным ходом выполнения планов хлебозаготовок предложить обллегпрому, областным базам промышленности и межрайонным базам госторговли и кооперации приостановить полностью отгрузку товаров по ноябрьскому плану на село, в том числе и по всяким целевмм назначениям, не предусмотренным спецраспоряжением Наркомснаба, таким районам: Старо-Салтовский, Нехворощанский, Ново-Санжарский, Петровский. Ново-Водолажский, Кременчугский, Балаклеевский, Изюмский, Кишенковский, Онуфриевский, Печенежский, Ново-Георгивский. Одновременно предложить облпотребсоюзу, торгующим организациям в этих районах изъять уже имеющиеся в наличии в районах на складах райсоюзов, сельпо, госторговли все остро-дефицитные промтовары.
2. Предупредить такие районы: Глобинский, Диканский, Барвенковский, Лебединский, Пирятинский, Миргородский, Белопольский, Змиевской, Зиньковский, Ульяновский, Липово-Долинский, Велико-Багачанский, Карловский, Полтавский, Близнецовский, Липецкий, Золочевский, Чугуевский, Чутовский, Лубенский, Алексеевский, Волчанский, Градижский, Двуречанский, Хорольський, Велико-Бурлуцкий, Ахтырский, Решетиловский, Оржицкий, Миропольский. Красноградский, Оболонский, Опошнянский, Краснопольский, Краснокутский, Богодуховский, Чернухинский, Сахновщанский, Тростянецкий, Лохвицкий, Валковский, Гадячский, Бригадировский, Кобелякский, Велико-Писаревский, что ноябрьская отгрузка товаров им приостанавливается, причем в случае если в ближайшие дни не будет достигнуто решающего перелома в хлебозаготовках, обеспечивающего своевременное виполнение годового плана в зтих районах, к ним будут применены такие же меры, как к группе районов, определенных пунктом 1.
3. Предложйть облпотребсоюзу — т. Ильчикесу, Хаторгу — т. Локшину, Полтавторгу — т. Панову, Кремторгу — т. Шиткову немедленно взять на учет все остро дефицитные товары, находящиеся на межрайонных базах госторговли, кооперации и базах райсоюзов в районах, перечисленных в пунктах 1 и 2, а именно: метровая и штучная мануфактура, обувь, фабричное готовое платье, галоши, валенки, кожухи, сахар, гвозди, эмалированная и оцинкованная посуда, трикотаж, махорка, папиросы, кондитерские изделия, хозяйственное мыло, оконное стекло, и сообщить о наличии указанных товаров облснабу.
4. Предложить облснабу и облпотребсоюзу перераспределение наличных товаров на базах и отдельным районам, а также отгрузку в дальнейшем товаров в районы проводить исключительно по согласованию с уполномоченным комзагот СТО.
5. Обязать РПК, ГПК немедленно взять на учет все наличие остродефицитных товаров сельпо и отдельных торгових точек госторговли, перераспределив указанные товары через районные торгорганизации, учитывая необходимость сосредоточения имеющихся в районах остродефицитных промтоваров в селах, удовлетворительно выполняющих план хлебозаготовок, и лишения товаров сел, срывающих хлебозаготовки.
6. Обязать РПК, ГПК проверить немедленно, составлены ли списки единоличников и колхозников, не выполняющих своих обязательств по сдаче хлеба, которым должен быть полностью прекращен отпуск дефицитных товаров, и направлены ли эти списки торгорганизациям, и проследить за неуклонным выполнением указанной директивы торгорганизациями. Поручить обл. КК — РКИ выборочно проверить в 8-10 районах, как реализуется зта директива ЦК и обкома.
7. Обязать редакцию «Харьковский пролетарий» т. Жураховича широко освещать проводимые мероприятия по изъятию товаров, подчеркнув усиленное снабжение промтоварами районов и сел, удовлетворительно выполняющих планы хлебозаготовок.
8. ГПК й РПК развернуть вокруг зтих мероприятий борьбу за достижение решительного перелома в хлебозаготовках и на этой основе добиться отмены прекращения завоза промтоваров отдельным районам и селам, широко популяризируя районы и села, добившиеся перелома и отмечая позорно отстающие районы и села.
9. ГПК, РПК районов, где прекращен завоз товаров, при маневрировании переброской товаров из сел должны учесть необходимость снабжения промтоварами бурякосеющих колхозов, совхозов, сел.

http://poltava-repres.narod.ru/genocid/gen_ua/sol_13.htm

Особистий лист начальника Харківського обласного відділу ГПУ голові ГПУ УСРР про продовольче становище у області
5 червня 1933 р.

Продовольственное положение по районам Харьковской области, и до того довольно тяжелое, за последнее время резко ухудшилось.
В результате этого мы имеем значительное усиление наплыва в город Харьков бездомного, беспризорного и нищенствующего элемента.
Если за январь и февраль месяцы было подобрано в городе:
взрослых бездомных — 257 чел.
больных и инвалидов — 15 чел.
детей и подростков — 373 чел.
Итого: 645 человек
а за март-апрель соответственно
взрослых бездомных — 2560 чел.
больных и инвалидов — 113 чел.
детей и подростков — 1806 чел.
Итого: 4476 человек
то в мае месяце уже подобрано:
взрослых бездомных — 4439 чел.
больных и инвалидов — 585 чел.
детей и подростков — 6378 чел.
Итого: 11402 человека
и за 3 дня июня:
взрослых трудоспособных — 313 чел.
больных и инвалидов — 157 чел.
детей и подростков — 606 чел.
Итого: 1077 человек
Все это только по городу без учета вокзалов, откуда дети изымаются комиссией т. Броневого, минуя милицию, и общее количество изъятых определяется в 10 тыс. человек.
Наряду с этим резко увеличилось количество обнаруживаемых и подбираемых на улицах г. Харькова трупов умерших на почве голода селян.
Если за февраль было подобрано таких трупов — 431, за март 689, за апрель 477, то май дает за первую декаду — 182 трупа; за вторую — 300 трупов, за третью — 510 трупов.
Итого: 992 трупа
и первые 3 дня июня дают 196 трупов.
Не лучшее положение наблюдается на селе: рост продзатруднений увеличивается с каждым днем, охватывая новые населенные пункты. Это видно из следующих данных:
На 1-е марта из 64 районов области было охвачено продзатруднениями — 21, населенных пунктов — 82.
На 1-е апреля — районов 35, населенных пункт. — 225.
На 1-е мая — районов 42, населенных пункт. 532.
На 1-е июня — районов 59, населенных пункт. 585.
Степень пораженности районов продзатруднениями характеризуется такими данными: особо пораженных районов 23, в них населенных пунктов 296.
Менее пораженных районов 17, в них населенных пунктов 178
Слабо пораженных районов 18, в них населенных пунктов 107.
Особо поражены продзатруднениями Хорольский, Чутовский, Ново-Георгиевский, Полтавский, Кременчугский, Решетиловский, Красноградский, Кобелякский, Глобинский, Миропольский, Чугуевский и Новосанжарский районы, где заболевания и смертность на почве истощения начали принимать угрожающие размеры. Имеются села, где значительная часть взрослого населения разъехалась по различным городам в поисках заработка и хлеба, оставив детей на произвол судьбы.
В ряде сел указанных районов в подавляющем большинстве голодают колхозники и их семьи, среди них имеется много больных и опухших на почве недоедания, помощь коим в ряде случаев не оказывается из-за отсутствия каких бы то ни было продовольственных ресурсов. В связи с этим ежедневно умирает несколько человек.
Основными продуктами питания в пораженных продзатруднениями районах являются: собираемый на полях картофель, различные отбросы, шелуха, семена сорных растений и проч.
В некоторых же районах продуктом питания также служит мясо павших животных (свиней и лошадей), а в Новосанжарском, Кобелякском, Красноградском районах и ряде других зафиксированы случаи употребления в пищу и мяса собак и кошек.
Наряду с этим также прогрессирует людоедство и трупоедство.
Не редки те случаи, когда оставшиеся в живых родители употребляют в пищу трупы умерших от истощения детей. Также имеется ряд фактов, когда на почве недоедания члены семьи убивают менее слабых, главным образом детей, употребляя мясо их в пищу.
Для иллюстрации роста людоедства и трупоедства по районам области характерны такие данные:
на 1-е марта — 9 случаев
на 1-е апреля — 58 случаев
на 1-е мая — 132 случая
на 1-е июня — 221 случай
Полученные мною личные письма от руководителей наших райаппаратов в подавляющем большинстве рисуют крайне тяжелое положение районов.
Считаю нужным привести здесь выдержки некоторых из них:
В Балаклеевском районе из 48-ми сельсоветов наиболее поражены продзатруднениями 26 сельсоветов с 39 колхозами.
Лишь 15 сел с 24 колхозами находятся в сравнительно удовлетворительном предположении.
Так с. Чепышки, состоящее из 500 дворов, превратилось в пустырь. Жилую хату можно найти через 3-4 усадьбы. Как днем, так и вечером никакого шума не слышно; по утрам дыма из труб не видно.
За время с марта м-ца по 30-е мая по селу умерло свыше 300 человек, из коих 95% колхозников.
В селе Лиман почти 1/4 населения выбыла за пределы района в поисках хлеба, дети оставлены на произвол судьбы.
В селе съедены все кошки и собаки.
Трупы павших животных, как правило, хотя и зарывают в землю, но сразу же, как отойдет представитель сельсовета, извлекаются из земли и уносятся для питания. Опухших и слабых в селе до 100 человек. В с. Волчий Яр, где насчитывается 800 дворов, ежедневно умирает от 8 до 12 колхозников. За последние полтора месяца умерло свыше 2 тыс. 500 человек.
По селу выявлено 2 случая людоедства.
В Новосанжарском районе из 25-ти сельсоветов поражены продзатруднениями 18. В большинстве этих сел до 45 % колхозников и единоличников совершенно не имеют никаких продуктов питания. В каждом из этих сел насчитывается до 60 опухших семей, имеющих не менее 200 человек.
За последние 3 месяца зарегистрировано до 3 тыс. смертных случаев на почве истощения. Смертность с каждым днем растет. В отдельных селах умирает в день по несколько человек.
В районе насчитывается более 2 тыс. хозяйств, абсолютно не принимающих участия в работах по севу, по причинам недоедания и истощения на этой почве.
В ряде сел часть родителей оставила детей на произвол судьбы, последние валяются в грязи, под заборами.
По району выявлено 7 случаев людоедства и трупоедства.
В Красноградском районе из 40 сельсоветов особо поражены продзатруднениями — 14, и менее поражены — 18.
Острая продовольственная нужда, недоедание и истощение на этой почве отмечаются по 103 колхозам района.
За апрель и май месяцы выявлено 14 случаев людоедства.
Положение в отдельных селах рисуется так:
с. Петровка. В колхозе «Серп и Молот» умерло за последние 2 месяца более 60 человек. Из 295 трудоспособных на работу выходит только 35 человек. Значительная часть остальных истощена — больны и опухшие.
Некоторые колхозники совершенно выехали из села в поисках хлеба.
с. Берестовенька. Смертность увеличивается с каждым днем. Только по одному Кириколокскому участку умерло более 100 человек.
В колхозе им. Ворошилова ежедневно умирает 2-3 человека. Такое же положение и по остальным колхозам.
Многие родители выбрасывают детей на улицу или отвозят на ближайшие железнодорожные станции.
с. Ульяновка. В колхозе им. Котовского умерло 20 человек и в колхозе «Шлях Ленина» — 50. 50% колхозников лежат опухшие.
В указанных селах, а равно и других, особо пораженных продзатруднениями, употребляется в пищу мясо павших лошадей, а также собак и кошек.
В Н. Водолажском районе особо пораженных продзатруднениями сельсоветов 5. По этим селам за последние 2 месяца умерло около 300 человек. Много колхозников и единоличников истощены — лежат больные и опухшие.
Наряду с этим из сел Знаменка, Мануйлово, Трояное, Федоровка и др. за последнее время выбыло за пределы района в поисках хлеба более 700 человек трудоспособных.
В связи с этим значительно выросла детская беспризорность. Большое количество детей оставлены родителями на произвол судьбы, которые бродят по селам, занимаясь попрошайничеством.
Некоторые колхозники и единоличники, не имея средств к существованию, также бродят по селам, ведя паразитический образ жизни.
За последнее время очень развились кражи по селам. Колхозники крадут друг у друга коров, лошадей, а также различные продукты питания. Краденые коровы и лошади режутся на мясо.
В Гадячском районе особо поражены продзатруднениями 10 сельсоветов, коими за последние месяцы зарегистрировано свыше 2 тыс. смертных случаев на почве истощения.
Необходимо отметить, что смертность настолько приняла широкие размеры, что ряд сельсоветов прекратил регистрацию умерших.
Детская беспризорность растет с каждым днем. Дети бродят по селам и занимаются попрошайничеством. Ясли набиты до отказа, продовольствием не обеспечены, в ряде случаев дети голодают, употребляя в пищу всякие суррогаты.
На этой почве отмечается большая заболеваемость детей и смертность.
По ряду сельсоветов целые семьи оставили села, выехали в близ расположенные города, где часть из них устроилась на работу, а некоторые занимаются попрошайничеством.
На почве продзатруднений в районе участились случаи краж, принимающие угрожающие размеры.
За период март — май месяцы по району зарегистрировано 228 краж и вооруженных ограблений.
В Краснознаменском, Харьковском и др. сельсоветах выявлены случаи самоубийства на почве чрезмерного истощения.
Отдельные колхозники питаются мясом павших лошадей и других животных.
В Изюмском районе продзатруднениями охвачено 14 сельсоветов, где в общей сложности голодает 15 тыс. человек, преимущественно колхозников.
На почве чрезмерной истощенности по указанным селам за последние 5 месяцев зарегистрировано 2502 смертных случая.
В ряде колхозов правления выдают в пищу колхозникам мясо павших лошадей (колхозы Нескоредьковского, Бригадировского, Гороховатского, М. Камышевахского и ряда других).
Вместе с тем участились случаи подбрасывания родителями своих детей возле учреждений в.райцентре или прямо на улице.
За последний месяц было подобрано и направлено в детские дома 657 беспризорных детей.
Такое же примерно положение и по другим районам области, особо пораженным продзатруднениями.
Безусловно, что как районными, так и областными организациями была проведена значительная работа по изысканию продовольственных ресурсов и оказанию продовольственной помощи особо нуждающимся колхозникам и единоличникам, однако, ввиду незначительности ее и прогрессирующего роста продзатруднений — реального улучшения положения не достигнуто.
Дальнейший рост продзатруднений является прямой угрозой успешному выполнению очередных хозяйственно-политических кампаний на селе: — уборочной и прополочной. Поэтому необходимо принять срочные меры к усилению продпо-мощи нуждающимся районам в целях ослабления испытываемых ими продзатруднений.

Начальник Харьковского областного отдела ГПУ УССР Кацнельсон

http://golodomor.kharkov.ua/UserFiles/File/DAKHO_1.pdf

Голодомор 1932 - 1933 років на Харківщині.

Документи.



ОЧЕНЬ ИНТЕРЕСНЫЕ, ЕСТЬ ПРОСТО УНИКАЛЬНЫЕ ДОКУМЕНТЫ!!!

http://maidan.org.ua/holodomor/tom-III_html/UFRC15.html

Case History UFRC15

Paraskevia Wolynsky, b. October 9, 1923, second of 3 children of a railroad worker in the town of Novi Sanzhary, a district seat in Poltava region, which had a mixed population of workers and peasants. Narrator states that during the famine the whole town starved and about a third of the population died. Responds on several occasions that she was too young to remember much, but regarding the famine, states: "people died like flies." Narrator's mother went to buy bread in Russia, where "there was no famine," but later the police forbade this. Children who went to school were not given anything to eat there. The school was later closed because people were exhausted and many were swollen from hunger. Everybody, including the collective farmers, starved. "I saw how every day they picked up (the bodies), they took round a wagon and gathered the dead around the village or carried them off." Narrator gives information on late husband, who was born 40 days after his father was shot by the Bolsheviks and whose brother was arrested during the Yezhov Terror. Narrator also gives information on being taken as a laborer to Germany during the War and evading forced repatriation.

Питання: Будь ласка, скажіть Ваше ім'я й прізвище.
Відповідь: Я називаюся Параскевія Волинська.
Пит.: Дата і місце Вашого народження?
Від.: Я народилася 9-го жовтня 1923-го року в містечку Нові Санжари Полтавської області.
Пит.: А який був чисельний стан Вашої родини, в Ваших батьків?
Від.: Мої батьки мали мене й сестру й брата.
Пит.: А Ви які в черзі?
Від.: Я в друга в черзі.
Пит.: А який був земельний стан Вашої родини?
Від.: Мій батько був, як сказати, робітник, належав до робітників.
Пит.: А що докладно Ваш батько робив?
Від.: Він працював у галузі залізничної лінії, роз'їжджав, яку функцію виконував він, я докладно не можу Вам сказати.
Пит.: А чи можете більше щось сказати про село Ваше? Величина його?
Від.: Нові Санжари це населення там може яких пару соток людей. Так що то мале, мале село.
Пит.: І в більшости люди були селяни, так?
Від.: Були селяни, робітники, і селяни деякі працювали в колгоспах, а другі на залізничній дорозі або щось інше.
Пит.: Так що були селяни і робітники, так що залізнична лінія переходила через. А скільки людей згинуло в 1932-го-ЗЗ-го роках з голоду в Нових Санжарах?
Від.: Я Вам скажу, що може яка третя частина людей згинула в той час.
Пит.: І хто то був, чи то були і робітники і селяни?
Від.: То були і робітники і селяни, вся місцевість голодувала, всі голодували. Всі голодували. Не дивлячись, чи вони були робітниками чи селянами; в той час уже не мали земель, знаєте, особистих земель.
Пит.: Ви мабуть не пам'ятаєте, але може Вам щось оповідали з часів революції, як переходила революція через Нові Санжари?
Від.: З часів революції оповідали, що проходили багато: - Врангель і Денікін і Петлюра, різні партії білогвардійські. І безумовно, особливо українців, карали, прив'язували до коня і потім шаблями рубали місцевих українців, так.
Пит.: Якісь ще знаєте більше конкретні випадки?
Від.: Я бачите лише з оповідань це чула, бо в той час я ще не народилася. Але, оповідали люди, що переходили, грабили й особливо ті білогвардійські партії.
Пит.: Скажіть, будь ласка, як Ваша управа в селі виглядала в часи 32-го, 33-го роках? Чи то були місцеві люди, що управляли селом?
Від.: Так, місцеві, назначені... так.
Пит.: Приїзджих багато не було?
Від.: Приїзджі, якщо й були, то я багато не пам'ятаю, бо в той час, я ще була малою.
Пит.: Чи мали Ви який досвід зі сексотами, чи з НКВД чи ГПУ, Чека?
Від.: Ми особисто не мали.
Пит.: А чи знаєте коли повстав колгосп у Вашому селі?
Від.: Ви знаєте, що я не можу Вам сказати, бо ми не...
Пит.: Яка була доля церкви, взагалі релігії, чи Ви щось знаєте, в Вашому селі, чи Ви щось знаєте?
Від.: Я за релігію не можу Вам сказати нічого, бо я виросла церкви вже були зруйновані й якщо і бачила, що мама молилася, то мама не хотіла вчити нас, бо боялася, що ми через те потерпемо.
Пит.: А чи були якісь ікони в Вас у хаті?
Від.: Ікони, мама моя мала вінчальні ікони, але пригадую один раз прийшли, з якої причини я неможу докладно сказати, але зірвали ікони і потоптали.
Пит.: Хто то був?
Від.: Місцева міліція.
Пит.: А приблизно коли то було, в якому році?
Від.: То було десь може в 34-му або 35-му році, по голоді.
Пит.: А тепер щодо голоду. Коли почався, коли Ви відчули голод у Вашій родині?
Від.: У 32-му році, в початку 32-го року, а в 33-му році то вже була страшна стихія проходила, люди мерли як, як мухи падали.
Пит.: А як у Вашій родині? Ваш батько, кажете, працював?
Від.: Мій батько працював і дуже рідко появлявся додому, а то все було на маминих плечах. Мама пробувала їхати до російських міст, до Москви і до інших, щоб купити декілька хлібин, привезти, залишити, і поїхати знову купити. Поки довідалися, що то мама робить і пізніше заборонили.
Пит.: Куди мама їздила?
Від.: Мама їхала де Москви й в інші місця.
Пит.: Як далеко до Москви від Вас було?
Від.: Від нас до Москви, від Полтави, скільки то було, яких шість годин, так потяг проходив безумовно були остановки, як довго вона мусила стояти...
Пит.: Чи Ви знаєте, за що вона той хліб купувала?
Від.: Якщо збереглося ще якийсь перестень золотий, переважно за золото, бо гроші в той час нічого неварті були, отже все що якусь дорогоцінність мало мусила міняти на хліб.
Пит.: Так що в Москві був хліб.
Від.: Так, абсолютно, в Росії голоду не було. Привозили хліб, яких три-чотири хлібини купить, привезе, залишить, а сама знову їде. Але пізніше, як довідалися, міліція місцева міліція, то заборонила навіть маму хотіли посадити.
Пит.: Як то відбулося?
Від.: Відбулося так, що дали попередження й заборонили виїзд із села.
Пит.: А батько не привозив Вам, він не мав...?
Від.: А батько в той час, я не знаю з якої причини, але дуже рідко був у дома. Приїжджав, приїде на деякий час і знову поїде. Так що ми від батька багато помочі не мали.
Пит.: Якби й мали гроші, то нічого не можна було купити.
Від.: За гроші не можна було нічого купити, особливо в Україні, де всі голодували, так що не лише хліба, навіть картоплі чи щось інше, неможна було дістати.
Пит.: А як було з збіжжям в селі? Чи забирали, Ви пам'ятаєте, щоб приїздили?
Від.: Зі збіжжям, хто мав то приїжджали й забирали навіть як Ви мали мішок картоплі захованої десь. Пробували люди закопати, щоб по трошку брати знаєте, то як дізнавалися, то приїжджали і забирали все, розкопували і забирали.
Пит.: А Ви пригауєте, хто приїжджав?
Від.: Місцева міліція, але наказ був із верху з Москви.
Пит.: І Ви пригадуєте, як забирали збіжжя від людей?
Від.: Так, абсолютно.
Пит.: Від Вашої родини?
Від.: У нас збіжжя такого запасу не було тому, що ми були робітничої кляси. А селяни, які мали може кусочок землі, що мали збіжжя якесь, то якщо десь заховали, то приїжджали одкопували й забирали, і навіть карали за це. Були випадки, що люди збирали колоски на ниві й як їх завважили, то арештовували за то і висилали на Сибір.
Пит.: Ви знаєте про такі випадки, чи тільки чули?
Від.: Я чула, особисто не знала, але чула за такі випадки; імен я не можу сказати.
Пит.: Опишіть, як виглядав голод у Вашій місцевості.
Від.: То був такий час, що людина не думала ні про що, а лише, щоб щось з'їсти. А їсти не було нічого. Не лише моя родина, але все населення голодувало.
Пит.: А чи Ви ходили до школи?
Від.: Я ходила до школи в той час, але пізніше школи закрилися, бо коли людина вже знесилена, багато людей пухли, були вже цілком. Так що науки не було.
Пит.: Дітям в школі також не давали їсти?
Від.: Ні.
Пит.: Чи були Ви змушені просити, жебрати?
Від.: То не було де жебрати, бо де Ви будете жебрати, як усі голодні?
Пит.: Через Ваше місто переходила залізнична лінія. Чи Ви бачили які транспорти їхали?
Від.: Я не бачила, бо то від залізничної станції було може яких з п'ять кілометрів, то як людина знесилена, то вона навіть кілометра не може іти.
Пит.: Чи зустрічалися Ви з випадками людоїдства?
Від.: Я чула за такі випадки, але не той...
Пит.: А чи голодували також і колгоспники?
Від.: Абсолютно, абсолютно, всі голодували, всі. Люди, які працювали при збіжжю чи при якійсь городині і перед тим, як вони шли додому після щоденної праці, то їх провіряли, чи вони часом там зерна не заховали собі там у кишеню чи десь. Так що ніхто не міг скористати нічого, хіба може зерна чи кароплину сиру з'їв під час праці. Пнт.: Чи знаєте, як Ваші тітки чи дядьки пережили голод?
Від.: Ми мали дуже малу родину. Моя мама мала одну сестру і мій батько мав одного брата.
Пит.: І як вони пережили?
Від.: Вони також пережили так само тяжкі часи. Бо так само були робітничої кляси й те саме пережили.
Пит.: А де вони працювали?
Від.: Мій дядько працював при лісничим, а мамина сестра то була при господарстві вдома.
Пит.: Чи Ви бачили людей, які померли з голоду?
Від.: Я бачила, як возили кожного дня їздили підводою і забирали мертвих по селі або везли. Але, що з нашої родини ніхто не помер, так що особисто не пережили такої трагедії.
Пит.: Чи хтось з Ваших знайомих чи з дітей, що з Вами в школі були померли?
Від.: Багато померло, так, але не пам'ятаю імен, бо то вже дуже давно було, багато часу пройшло.
Пит.: Чи пам'ятаєте ще щось, що залишилося в пам'яті з голоду?
Від.: Пам'ятаю, що до цього часу, як викидаю кусочок хліба, то аж за серце щипає.
Пит.: Чому Ви завдячуєте, що Ви голод пережили?
Від.: Я завдячую тільки старанню моєї мами. Пригадую один день, де вона була я не знаю, але принесла кусочок хліба і просить, щоб я їла, а я прошу, що Ви їсте? І нарешті розділилися по крихотці й з'їли той кусочок хліба.
Пит.: Чи була якась крамниця?
Від.: Так, була крамниця, але там нічого не було, неможна було дістати в тій крамниці. Пнт.: Так що робітники, які працювали, не мали де купити.
Від.: Абсолютно, неможна було купити нічого. Лише за золото ви могли десь щось заміняти в когось, але треба було їхати до Росії, а Україна голодувала.
Пит.: В Україні не було крамниць де можна було за золото виміняти?
Від.: В Україні були називалися торґсіни, але в тій місцевості де я жила там не було; треба було їхати так само десь, я не пригадую в яких місцях були. Люди їхали й несли перстені й кульчики чи мали...
Пит.: А за що Ваша мама купувала?
Від.: Так само за золото, шо ще мала десь, перстень вінчальний чи кульчики, хрестик, то все лиш, щоб купити хліб.
Пит.: До Москви.
Від.: Так.
Пит.: Чи мама оповідала як виглядало життя в Москві?
Від.: В Москві виглядало життя нормально, нормальним шляхом проходило. Бо то був штучний голод яким лише Україну старалися знищити, покорити.
Пит.: Як люди в той час говорили, чому в голод?
Від.: Люди говорили, що так як вони чули, як держава говорила, що вони не хочуть війни, стараються все віддати, щоб лише не воювати...
Пит.: І тому треба було здавати збіжжя.
Від.: Так, так, і збіжжя і гроші. Так люди вірили бо ніхто ніде не роз'їжджав у ті часи, такщо те що чули говорили, а якщо хтось і догадувався то боявся навіть своїй родині сказати.
Пит.: Чи могли б Ви щось сказати про родину Вашого покійного чоловіка?
Від.: Мій покійний чоловік народився в Сумській області, у селі. Я не пригадую, як називалося це село, але батько його був у українській армії, служив, і коли українську армію розбили, то його батька заарештували ї розстріляли. Мій покійний чоловік народився 40 днів після того як його батька розстріляно. Мав він ще брата на 11 років старшого від нього, але його так само в 1936-му році заарештували і так побили, що три дні пізніше помер.
Пит.: Чи це було зв'язано з процесом СВУ?
Від.: Так, так. Він в той час вчився в університеті, кінчав університет, або може вже закінчив, але належав до тієї Спілки Визволення України й коли їх заарештували то 36, 35 мужчин і одну дівчину. Мого чоловіка брата били. На стільки побили, що через три дні помер, а решту деяких постріляли. Пнт.: Так що в якому році це було?
Від.: Це було в 1936-му році.
Пит.: Так що Ви це знаєте з оповідання?
Від.: Так, з оповідання. (Such a connection is unlikely, since the SVU trial took place in 1930, six years before the brother was arrested. Of course, narrator could be confusing dates. -Editors' note)
Пит.: Як Ваш чоловік пережив голод?
Від.: Я думаю, що так само пережив, як всі.
Пит.: Чи він щось оповідав?
Від.: Лиш оповідав, що голодували страшно.
Пит.: А з якої він походив родини?
Від.: Вони мали землю, але в той час землі були сконфісковані, лише залишили там маленьку частину на огород. А то відібрано.
Пит.: Вони не були крукулі?
Від.: Ні, його дід мав багато землі, але перед тим як, перед революцією ще продав, напевно дізнався, що будуть забирати землю, отже продав. Пиг.: Чи родина була в колгоспі?
Від.: Я Вам навіть не можу сказати, бо його мама, чи вона робила в колгоспі чи ні, мій покійний чоловік вчився в той час і мав великі перешкоди по тому, що батько розстріляний і брат так само належав до Спілки Визволення України. Його біографія була дуже чорна. Пробував поступити до медичної школи, шість місяців після того взнали й викинули його. То він поступив до іншого якогось інституту, так само вигнали, нарешті виїхав десь в якесь місце змінив прізвище й закінчив учительський інститут, але лише закінчив і війна началася.
Пит.: А може ще коротенько скажете, як Ви дісталися на захід? Яка Ваша освіта?
Від.: Я закінчила середню школу й коли почалася війна, то забрали до Німеччини. Пнт.: На працю Вас забрали?
Від.: Так, так.
Пит.: А як то відбувалося?
Від.: Забирали по роках, чи яка родина скільки в родині було, якщо більше було, то скоріше забирали. Отже мене, я була на списку два рази викликана. Один раз переховалася, а другий раз брат за мене пішов до Німеччини. Я не хотіла того, але, що він каже, що його товаришів забирають; однаково його заберуть, то ліпше він піде цим разом за мене чим попаде з людьми яких взагалі не знав. Але, нарешті в 1943-му році забирали і виганяли всіх і в тім числі і я попала.
Пит.: І де Ви в Німеччині працювали?
Від.: Я на жаль не працювала, бо по дорозі я була поранена й мене забрали.
Пит.: А як поранені, як то сталося? Було бомбардовання?" Кд.: Було бомбардування й кусок шрапнелю, о я тут маю на тому коліні. То я не могла працювати, а була в будинку де були непрацездатні, а потім вийшла заміж.
Пит.: То вже по війні Ви вийшли заміж, по капітуляції?
Від.: Так, так. І виїхали, були в Австрії, а потім як забирали до Канади, то чоловік виїхав до Канади й як вислав візу я поїхала так само.
Пит.: Як вже в Канаді життя Вам пішло?
Від.: Знаєте, я маю листи які чоловік мені писав із того, з Канади, що яке то життя, що людина не боїтїся, що її й на кожному кроці можуть заарештувати, й в що їсти, можна сказати ріскішне життя. Знаєте, я непідготовлена до такої теми...
Пит.: Вернімся ще до голоду й до того, як агітації робили в колгосп?
Від.: Наприклад, збирали населення, які мали землі відповідну частину землі і вони хотіли, щоб ви ту землю віддали до когоспу і приходили працювати там. Кажуть, як ви маєте землю і ваш сусід мав частину поля й в вашого сусіда вродив урожай добрий, а на ваше поле град упав і побив вашу землю, ваше збіжжя. І ви втрачаєте, ви нічого не маєте, а ваш сусід мав. А як ви віддасте землю свою так само й інші й йдете до колгоспу, то за кожний трудодень ви дістаєте стільки то зерна, стільки городини, стільки грошей отже вам, ви мажте з того користь, бо ви нічого не тратите. Чи частина поля зруйнована, чи маєте урожай чи ні, ви дістаєте за кожний трудодень заробіток, збіжжям і грішми. Так що ви на тому користаєте. Так само ж худобу ви віддаєте, ви дістаєте молоко й дістаєте сир і м'ясо й все. Ну й люди цікавилися, але що багато людей на то не погоджувалося. Отже чи вони погоджувалися чи не погодужувалися, але мусили погодитися. Так як мій батько, пригадую ми мали хату. У селі переважно хати мали, одна кімнати з одного боку й друга з другого. А ми мали на декілька, декілька спалень, кухню і кладову, що там приготовляли мати, овочі різні законсервовувала, а батько наливки різні. Ну й батька викликають один день, одної ночі приходить і говорить, що хочуть нашу хату, другий, третій і нарешті каже, що мусимо віддати хату.
Пит.: А який то рік був?
Від.: То було десь може в 33-му році.
Пит.: По голоді?
Від.: Так, по голоді. І кажуть, що наша хата надається на сільську поліклініку. І вони нам дадуть другу хату, але що, так само гарну й з садочком і все, лише, що не така, як наша. Нарешті погодилися мусили віддати ту хату, але, що ніякої поліклініки з того не зробили, а жив голова сільради.
Пит.: А хто він був, чи він був місцевий?
Від.: Безумовно.
Пит.: А з якого клясу він походив? Кд.: Так само з робітничої кляси, але мав владу.
Пит.: Був партійний?
Від.: Так.
Пит.: І де Ви мешкали де Вам дали?
Від.: Нам дали так само, так само непогана хата, гарний садок, і в гарному місці, але, що не така, як то була. Там хто має владу то користає на кожному кроці.
Пит.: Як особисто Ви пережили голод як дитина? Які були прояви, познаки в Вас на тілі?
Від.: Познаки були такі, що появлялися рани на тілі. На ногах, наприклад, я на ногах мала такі рани, що ніяким способом не гоїлися, так як туберкльоз кістки. То мама вилікувала тими, як вони, кактус, сік із кактусу прикладали і тим, таким способом вигоїлися.
Пит.: Чи Ви спухлі були з голоду?
Від.: Я не була пухла, але на стільки була знесилена, що лише вже навіть ходити не можна було, а лише хотілося спати.
Пит.: А як Ваші брат і сестра?
Від.: Так само. Не були пухлі, але були вже на стільки знесилені, що лише лежали й спали.
Пит.: А тоді як маму заборонили їздити до Москви?
Від.: З трави, листя товкли шкіру із того, із дерев і так.
Пит.: Звірят вже жадних не було в селі?
Від.: Не було нічого. Ми, наприклад, не їли мишей чи, кажуть, що люди поїли собак, котів і миш, і все. Але, що коріння із трави, листя й лише на тому врятувалися.
Пит.: Будь ласка, скажіть, Ви були в таборі в Ліснці і там насильно, знаємо забирали на "родіну/ Чи можете про це Ваше пережиття сказати?
Від.: Коли нас повідомили, щоб добровільно зверталися, приїдуть забирати на "родіну" (батьківщину). То ніхто безумовно не хоче вертатися, бо знають, яка доля їх чекає отже оголосили голод. Три дні не їли нічого. І коли приїхали -сказали, що затра ранком збирайтеся, якщо не будете добровільно їхати, то будуть забирати силою. То вийшли жінки з дітьми. Священики з хоругвами, а кругом обступили чоловіки, зробили такий ланцюг. Сподівалися, що будуть розбратися, отже оборнятися. Але, на жаль то була сила. Начали брати силою, розривати. Люди так як на морі хвилі хиталися, душилися від тої сили і безумовно, що багато людей забрали. Truck-и наповнили й повезли. І коли пізніше повернулися назад то так як після боєвища все речі лежали, гроші пачками.
Пит.: А Ви як врятувалися?
Від.: Я врятивалася, можна сказати, що коли моя черга вже прийшла то вже truck-и були наповнені й я тоді з маленькою дитиною почала втікати. Втікала через річку в яку жінка вкинула троє дітей й сама плигнула і втопилася. А так само через ліс де чоловік, забив цілу родину й дітей й жінку й сам застрілився.
Пит.: Так, щоби тільки не повертатися.
Від.: Щоб не повертатися.
Пит.: Ви не знаєте імен?
Від.: Ні, не знаю.
Пит.: Українці?
Від.: Я думаю, що вони українці. Там багато було родини, які козацькі родини, донські козаки. І я втекла і в горах поеребувала може яких три місяці. Так само кормилася корінцями.
Пит.: А потім повернулися?
Від.: А потім повернулася. Перед тим іще коли, коли втекла в гори то в місці зустріли дівчата й хлопці, які верталися на .родіну*. І кажуть, що ми їдемо і ти з нами поїдеш, бо бачугь, що українка також. Але я цілий час планувала, щоб утекти, бо я не хотіла вертатися, знаю яка доля мене чекає, що дитину заберуть, а мене на Сибір відправлять. Но і коли...
Пит.: А як з Вашим чоловіком було?
Від.: А з чоловіком. Ми в той час перебували в Відні. Я була в одному таборі, а він був у другому, бо не тримали чоловіків і жінок разом. Але чоловік працював і там його тримали. Відробив день, замикали на ніч, і мав право приходити два рази на тиждень на пару годин провідатись. І коли я почула, що російські війська наближаються до Відня, то деякі чоловіки прибігли і кажуть, що треба втікати, бо вже недалеко військо російське. Ну то я з Відня втекла і так ішла куди люди йшли, і я за ними, аж до самої Італії. Перейшла гори, і побула в Італії, але безумовно чоловіка не знайшла, вернулася назад і то якраз попала в той Лієнц, там де забирали силою. І коли я поїхала до того міста, ті дівчата і хлопці кажуть, що поїдемо на родіну завтра і все буде добре. Я собі думаю не буде воно добре. І плямувала втекти й нащастя в Італії, того в Італії, в Австрії то під землею майже ціле місто порите тими катакомбами. То я втекла туди, але за мною гнався один із росіянів і нащастя, що там так порито в різні місця, тії катакомби, що він пішов одну сторону, а я в другу.
Пит.: Ви з дитиною?
Від.: З дитиною, так. Боялася, щоб дитина не заплакала то закрила йому вуста, але нащастя втекла. Втекла в гори і перебувала яких три місяці кормилася самими корінцями й з того з трави.
Пит.: А чоловік прийшов за Вами шукати?
Від.: А чоловік прийшов туди, де я перебувала і коли побачив, що мене вже немає, то він подумав, що я поїхала до дому в Україну й поїхав. Так само. За мною поїхав добровільно, бо думав, що я вернулася додому. А коли приїхав, то їх навіть не повезли туди на місце, а відправили. Не знаю, де відбувався суд, але дали йому сім років до Сибіру ув'язнення тяжкої роботи. І через декілька років він пробував утікати, його зловили і дали ще три роки. Так що відбув 10 років тяжкої праці. А потім вернувся і помер, в скорому часі. Пнт.: Так що то така трагедія.
Від.: Така трагедія й якби сказати, що справді були ворогами народу, свого народу, то вже знав би за то терпиш, а так ціле життя люди терплять і не знати за що. Пнт.: Дякую.

http://poltava-repres.narod.ru/statti/uvichnen_ru.htm

Увековечивание памяти жертв голодомора на Полтавщине

Голодомор 1932-1933 гг., что стал следствием социально-идеологической политики большевистской партии, ее вождей и, в первую очередь, Сталина - одна из наиболее драматических и до недавнего времени закрытых страниц истории украинского народа.
В январе 1990 г. ЦК Компартии Украины принял постановление "О голоде 1932-1933 годов на Украине и публикации связанных с ним архивных материалов". В нем впервые была дана политическая оценка трагедии, раскрыты ее настоящие причины, названы непосредственные виновники и открыт доступ к первоисточникам.

Из ряда документов можно узнать о личной причастности к этой трагедии тогдашних коммунистических лидеров Советского государства Сталина, Молотова, Кагановича, о назначении непомерного для Украины плана хлебозаготовок на 1932 г., методичное и жестокое давление руководства государства с целью безусловного выполнения упомянутых планов.
Архивные документы свидетельствуют, о том, что непосредственной причиной голода 30-х годов на Украине стало принудительное, с широким применением репрессий, проведение губительной для крестьянства заготовительной политики.

В статье "Чем был вызван голод на Украине в 1932-1933 гг.", помещенной в сборнике "Национальные отношения на Украине. Вопросы и ответы" (К., Украина, 1991) конкретно названы эти причины, сказано, что среди главных причин продовольственных трудностей и массового голода на Украине в начале 30-х годов можно назвать: глубокий кризис в сельскохозяйственном производстве, вызванную сталинской политикой форсированной коллективизацию; возвращение к "военно-коммунистическим" методам хлебозаготовительных кампаний в колхозной деревне в 1931-1933 гг.; волну репрессий, которая парализовала волю к сопротивлению нелепым указаниям как руководителей разных рангов, так и рядовых колхозников.

Массовая коллективизация в селах Полтавщины, в основном, развернулась с конца 1929 г. в начале 1930 г. Тех, кто отказывался вступать к колхозу, приравнивали к кулакам и их сообщникам. Массовое обобществление рабочего и продуктивного скота привело к тому, что значительная часть его была уничтожена. Значительно сократилось общее количество скота. Среди раскулаченных и единоличников голод начался уже в 1931 г. А в 1932 - в первой половине 1933 г. он приобрел массовый характер. Урожай 1931 г. был сравнительно неплохой, но его весь вывезли из колхозов как госпоставку. За свое собственное небольшое хозяйство колхозники ежеквартально выплачивали довольно высокие денежные налоги. К лету 1932 г. села пришли ослабленными. А задания по сдаче зерна государству на следующий год довели такие высокие, что их выполнить было невозможно. Люди вымирали целыми семьями. Хаты, дворы превращались у пустыри. Скотины уже не было. Ели кошек, собак, собирали в болотах черепашек, лебеду, бывали случаи людоедства. Особенно много людей скосила голодная смерть 1933 года.

Сегодня трудно сказать, какое общее количество людей на Полтавщине забрал голодомор 1932-1933 годов. Так благодаря опросу местных жителей в селе Заруддя (тогда Кривая Руда) Кременчугского района умерло от голода 105 чел., а в селе Гарбузовка Кобелякского района - 362 чел., тогда как в годы Великой Отечественной войны погибло только 47 односельчан.
Уроженец Козельщинского района прозаик В.Мищенко путем опроса старожилов, свидетелей тех ужасных событий собрал богатый фактический материал о селах своего района и на основе показаний очевидцев рассказал о страшном голоде 1932-1933 годов в своей книге "Бескровная война" (К., 1990). В книге он приводит общие цифры человеческих потерь, которые претерпели села района. Так, в селе Красносолье умерло от голода 120 чел., в с. Александровка - около 300 чел., Хмарином - 60 чел., Андрейках - 100, Панасовке - свыше 100, Мануйловке - свыше 500 чел., Сухом Кобелячке - 113 чел.

Документы, которые сохранились в архивах, освещают трагическую картину массовой смертности людей, в том числе в районах Полтавщины. Они свидетельствуют, что в июне 1932 г. самое тяжелое состояние было в семи районах, а именно: Семеновском, Кобелякском, Глобинском, Нехворощанском, Оболонском, Оржицком, Чутовском.

В тех условиях, чтобы как-то спастись от голодной смерти, люди ножницами состригали на полях недозревшие колоски, а во время молотьбы, когда хлеб полностью вывозили на заготовительные пункты, с токов несли зерно в карманах, за пазухой, в торбочках. Взрослых судили за это в соответствии с постановлением ВЦВК и РНК СССР от 7 августа 1932 г. "Об охране имущества государственных предприятий, колхозов и коопераций и об укрепление социалистической собственности". В соответствии с ним на Украине каждый тридцатый был осужден к расстрелу, другие - к 5-10 годам.

Ни в начале, ни в конце января 1933 г. Украина плана хлебозаготовок не выполнила, как результат - репрессии. Было смещено и осуждено 50% председателей и бригадиров колхозов. С 15 декабря 1932 г. запрещено поставлять продукты в районы, которые не выполнили план заготовки зерна. А отдельные села заносили на так называемую "Черную доску".

Из свидетельств тех, кто пережил голодомор 1932-1933 годов в с. Каменные Потоки, вымирали целые семьи: от 5 до 10 человек в каждой. 6 декабря 1932 г. постановлением РНК УССР и ЦК КП(б)У за особенно позорный провал хлебозаготовок и отсутствие борьбы с злостным саботажем, который организовывали кулаческие и контрреволюционные элементы против хлебозаготовок, было занесено на черную доску с. Каменные Потоки Кременчугского района.
Занося с. Каменные Потоки на черную доску, РНК УССР и ЦК КП(б)У постановили запретить завоз товаров в это село, прекратить всяческое кредитование, провести преждевременное взыскание кредитов и других финансовых обязательств, проверить и обезвредить через органы РСИ кооперативный и государственный аппарат от чужих и вражеских элементов и очистить колхозы этого села, изымая контрреволюционные элементы - организаторов срыва хлебозаготовок.

Когда в селе половину жителей большевики выморили голодом, 17 октября 1933 г. РНК УССР и ЦК КП(б)У приняли Постановление о снятие с "черной доски" с. Каменные Потоки Кременчугского района Харьковской области.

Девять миллионов жизней забрано голодомором - такой ужасный список жертв сталинского голодомора. А полон ли? Девять миллионов мертвых не похоронено по обычаю предков. Шесть десятилетий лежат они в земле, шесть десятилетий сохранялось в неприкосновенности ужасное преступление.

С предложением увековечить память невинно умерших жертв голодомора 1932-1933 годов выступил Украинский фонд культуры. По старому казацкому обычаю было решено нагрести гору в память жертв трагедии. Эту идею высказал украинский писатель Олекса Коломиец. Инициаторы поставили одно из требований - насыпать курган необходимо на самой плодородной земле, так, на их взгляд, наиболее будет восприниматься ненавистный и ужасный сам по себе голодомор на Украине 1932-1933 годов. Был объявлен республиканский конкурс на лучшее место для мемориала. Оргкомитет побывал в разных уголках Украины, довольно много осмотрел и отдал предпочтение "горбушке полтавского чернозема" под Лубнами, городом 1000-летней славной истории, около Мгарского Преображенского монастыря.

12 августа 1990 г. было освящено сооружение памятного знака. В следующем 1993 году в 60-летие голодомора Президент Украины Л. Кравчук подписал Указ об ознаменовании в Украине этой печальной даты.

В соответствии с этим Указом был образованный всеукраинский организационный комитет, который обратился ко всем народным депутатам, представителей Президента, местных государственных администраций и общественных организаций Украины отметить 60-летие голодомора на Украине. Президентский Указ определил общегосударственные мероприятия в связи с 60-ой годовщиной голодомора. Намечено, в частности, провести в сентябре 1993 года Дни Скорби и Памяти жертв голодомора в Украине, повсюду развернуть их должную подготовку и проведение.

В сентябре 1993 г. было окончено сооружение памятника под Лубнами, на Печаль Горе, в память об убиенных голодомором 1932-1933 гг. Его автор - архитектор О. Игнащенко. Открыт памятник 11 сентября 1993 г.

В Кременчуге на Воскресенском кладбище 17 октября 1993 г. установлен деревянный крест в память умерших во время голодомора 1932-1933 лет.

В селах Заруддя, Бондари, Пришиб Кременчугского района на кладбищах установлены памятные знаки на местах захоронения умерших во время голодомора, а в селе Пришиб в центральной части старого кладбища на месте захоронения умерших от голода 389 крестьян в 1990г. установлен гранитный обелиск, увенчанный крестом. На передней стороне обелиска - мемориальная доска с памятным текстом: "Простите, родители, за Ваше горе, за детских слез пролитое море, что люди изнуренные голодом не имели хлеба в руке. Землякам, убитым голодомором 33 года на вечную память и скорбь от живых и не родившихся односельчан".

Путем опроса местных жителей с. Заруддя удалось установить, что в селе умерло от голода 105 чел. Инициативная группа во главе с бывшей жительницей этого села, а ныне преподавателем Кременчугского политехнического техникума Капустян Г.Т., организовала сбор средств, на которые в 1990 г. установлен памятный знак, в виде гранитного обелиска, на передней стороне которого высечено изображение женщины с цветами, склонившийся перед горящей свечкой. На доске памятный текст: Мученикам 1933-го от потомков, которым вернули право на память".
В селе Омельник на кладбище в 1995 г. на насыпном кургане установлена железобетонная скульптура девушки в память умерших 1932-1933 годов.

В селе Гарбузовке Кобелякского района на кладбище тоже установлен памятный знак. Житель этого села Г.И. Жук подсчитал, что от голода умерло 362 его односельчанина. В 1999 году на собственные средства им был установлен памятный знак с фамилиями 362 человек, умерших от голода 1932-1933 годов, и 47 фамилий воинов-земляков, погибших на фронтах Великой Отечественной войны. На одной из досок текст: "Украина моя, не допусти злодеяния в будущем. В скорби навеки - Ваши потомки".

Увековечена память умерших от голодомора и в Глобинском районе. В г. Глобино, в старой части кладбища, на месте захоронения насыпан земляной курган, на котором установлен металлический крест с памятным текстом: "Жертвам голодомора 1933 года". В селе Романовке умерло от голода 480 жителей села. В 1993 г. на месте захоронения в старой части кладбища на средства местных жителей установлена стела из черного полированного гранита, увенчанная крестом. На могиле гранитная плита с текстом: "Жертвам голодомора 1933 года". В селе Шепеловка в 1993 г., в старой части кладбища, на месте захоронений насыпана могила, установлен металлический крест и положена плита с текстом: "Жертвам голодомора 1933 года".
В июне 2002 года осуществлен выезд в села Машевского района. Из источников известно, что в селе Андреевке умерло от голода полсела, а в селе Щербани, что под Селещиной, вымерло почти все село. До нашего времени остались только горбики от могил. В самой Селещине умерло от голода больше 200 человек, и еще и чужие люди, которые шли на железнодорожную станцию в надежде попасть в город Полтаву и выжить, но падали замертво по дороге, и хоронили их вместе с селянами.

В селе Івонченцы Полтавского района Гулий Надежда Арсентиевна, 1917 г. р., рассказала, что у ее отца было 13 детей, из них живыми осталось лишь 3 чел. На кладбище сохранилась могила под сиренью, где похоронены люди села, которые умерли во время голодомора. Нельзя без волнения слушать рассказ этой старой женщины, которая плакала, вспоминая то страшное время.

На учете в отделе памяток на сегодня находится 21 памятный знак, установленный в память жертв голодомора 1932-1933 годов:

1. г. Кременчуг, Воскресенское кладбище.
2. с. Заруддя Кременчугского р-на, кладбище (братская могила 105 жертв голодомора).
3. с. Омельник Кременчугского р-на, кладбище.
4. с. Пришиб Кременчугского р-на, кладбище.
5. пгт. Чутово, кладбище.
6. пгт. Решетиловка, парк.
7. г. Глобино, кладбище.
8. с. Романовка Глобинського р-на.
9. с. Шепеловка Глобинского р-на.
10. пгт. Чернухи.
11. с. Мгар Лубенского р-на.
12. с. Горбаневка Полтавского р-на, кладбище.
13. с. Нижние Млины, подворье Георгиевской церкви.
14. с. Терешки Полтавского р-на, кладбище.
15. с. Гарбузовка Кобелякского р-на.
16. с. Каменные Потоки Кременчугского р-на.
17. с. Шевченково Котелевского р-на.
18. с. Милорадово Котелевського р-на.
19. с. Лобачи Решетиловского р-на.
20. пгт. Великая Богачка, кладбище.
21. пгт. Чернухи, центр села.

В селе Билыки Кобелякского р-на в 1996 году скульптором В.И. Билоусом изготовлен памятник жертвам голодомора и политических репрессий, но за отсутствием средств не установлен.
Страшная правда о голодоморе 1932-1933 годов. Она требует длительного и глубокого исследования, широкого сбора и использования местного материала.