Высоцкие - Генеалогический форум ВГД. Тема №1157

Petrovich

Кое что по моим Безручко-Высоцким, конец XVII века - тогда они были ещё Безрученко. Следует обратить внимание уважаемых читателей но то, что приведённый ниже отрывок, касающийся непосредственно земельного вопроса казака И. Безрученко, потомство которого впоследствии именовалось Безручко-Высоцкими, был написан в советский период, когда частных землевладельцев надо было представить как грабителей, а царя, раздававшего земли, как всего лишь пособника богатых землевладельцев. При этом акцентировать внимание читателей на том факте, что что в России ещё аж ещё в XVII-ом веке наряду с частным землевладением существовали общинные хозяйства, историкам советского периода признавать было не целесообразным.
В целом, за исключением некоторых идеологических преувеличений и "заточек", присущих советской эпохе, на мой взгляд, труд является аналитически выверенным и объективным.
"Миропольский житель казак И. Безрученко, говорится в описании Мирополья 1671 г., получил в личное владение «дикого поля на пашню 15 четей, да сенные покосы на р. Криничной на 500 копен». Его родственник Б. Подсененко наделен 10 четями пашенного поля и 10 дес. сенокоса. Лес «хоромный и дровяной не выделен, а разрешено им «сечь в миропольских межах и урочищах вопче с миропольскими жителями» 3. Хотмыжскому сыну боярскому И. Харинову отведено поместье в «диком поле» Хот-мыжского уезда. Таких сведений немало в архивных документах."
"Казак И. Безрученко к своей «даче» присоединил значительную часть земель и угодий миропольцев по так называемой «заимке», «на той земле завел по своему иноземскому обыкновению собою всякие угодья и призвал свободных людей черкасския породы». После смерти И. Безрученко в 1681 г. владение перешло к его вдове Агафье и сыновьям Авраму, Матвею и Ивану. Агафья оказалась предприимчивой владелицей: она заняла ряд новых участков земли и угодий, принадлежавших общинному владению миропольцев. Накопив средства на эксплуатации зависимых крестьян, вдова построила в Мирополье Успенскую церковь и в ней «поставила» священниками своих сыновей Матвея и Ивана. Землевладение Безрученко увеличилось еще больше, когда престарелый родственник Б. Подсененко отписал им свою «дачу».

Обогащение семьи Безрученко ложилось тяжелым бременем на миропольских казаков, оно затрагивало интересы и старшин. В 1693 г. местный сотник К- Марков и казаки обратились к правительству с жалобой на то, что священники Матвей и Иван Безрученко завладели «города Мирополья грацкими общими землями и лесами и рыбными ловлями и всякими угодьи на речках Рибици, Криничной и Зачерстви», их, миропольцев, «бьют и грабят». Челобитчики просили, чтобы владения семьи Безрученко обмерили и оставили ей лишь землю, пожалованную казаку И. Безрученко, а излишки вместе с «дачей» Б. Подсененко возвратили городу. Челобитчики подчеркивали, что Б. Подсененко не имел права отдавать свою «дачу» священникам, ибо она принадлежала общинным землям. Агафья Безрученко повернула дело так: по «поступке» третьего сына Аврама, за которым числились земли, она записала владение Безрученко на своего внука Ивана Ивановича и обратилась к правительству с просьбой проверить его владение и оградить от претензий миропольцев. Правительство стало на сторону семьи Безрученко. В грамоте, таким образом, определялось владение наследников умершего казака И. Безрученко: старой «дачи» поместье 22,5 дес. земли с сенными покосами и со всеми угодьями, поместье 15 дес. земли с сенными покосами и другими угодьями, «поступное» от Б. Подсененко, «заимка» Иваном земли около р. Псел 167 дес, сенокоса на 250 копен (25 дес), леса за Пслом 36 дес, на горе леса 5 дес, леса за р. Удовая 10 дес. Всего земли с сенокосом 229,5 дес. и леса 51 дес, «чем владел дед его Иван Безрученко, владеть ему ж, Ивану, с бабкою своею, со вдовою Агафьею, вместе по-прежнему».

Сохранились и другие типичные примеры того, как поместные владения самовольно превращались в наследственную собственность."

Социально-экономическое развитие Слобожанщины XVII-XVIII вв
http://lib.rus.ec/b/183346/read

"Але найцікавіше, поважне і рішуче свідоцтво про старозаїмочне походження земельної власності у Слободських полках взагалі, стверджене царською грамотою, ми знаходимо у надрукованій мною грамоті Петра і Івана Олексіевичів про стару займанщину козака Безрученка, котру козаки Миропілля хотіли повернути до своїх окружних земель Миропілля. Сей козак зайняв землю, котра була обмежована йому, і туди призвав, по українському звичаю, вільних українців. При унуках цієї землі з'явилося більш, ніж було по межевому випису, і ось сей лишок і хотіли миропільські козаки прилучити до своєї городської землі. Але унуки Безрученка одповідали на се, що такі лишки по закону оддаються поміщикам, а слобожане Сумського, Охтирського і Харківського полків володіють землями і усякими угодами при своїх заїмках, хто скільки зайняв, не тільки невеликий грунт, а й тисячі четвертей і більш; і такими заїмочними землями по свойому українському звичаю володіють не тільки вони самі, а й їх жінки і діти, і унучата, і родичі. По царській грамоті велено було усю землю Ів. Безрученка, як кріпосну, так і заїмочну, залишити його наслідникам: орної землі 112 четвертей, сінокосу на 250 копиць, лісу 36 десятин та у другому місці 5 десятин та у третьому 10 десятин, бо дід його, Ів. Безрученко, з тієї землі ніс полкову козачу службу і ті землі дадені були йому, Івану, в старі часи по государеву указу і по одписках та обмежуванню бояр і воєвод, а заїмочні землі і усякі угоди зайняв він по свойому українському звичаю, як і інші його товариші-козаки, і суперечок і прохання про сі землі з 1671 по 1691 р. на нього, Івана, у Москві од миропільських козаків не було. А по царському указу старшині і козакам Сумського, Охтирського і Харківського полків землями і угодами велено володіти по їх українському звичаю, хто що зайняв, і на такі заїмочні землі їм давалися жалованні грамоти, і таких заїмочних земель ні у кого не можна було однімати, бо й по писцовому наказу навіть у поміщиків не одби-раються ті заїмочні землі, котрі з'являються поза їх межами та гранями."
"Так було, наприклад, у суперечці за землі білопольських українців з путивльськими поміщиками (1682—1685 рр.), коли велено було великоросійського поміщика В. Вишневського з товаришами з його деревні Павлівни вислати і навіть будівлі на їх подвір'ях знищити, а кріпаків перевести на їх великоросійські землі. У Ізюмському полку теж Воєнна колегія виселила з козачих земель великоросійських однодворців. Козачі землі не дозволялося продавати людям інших станів, котрі не одбували військової служби. І ось ми справді читаємо супліку на те, що у 1690 р. миропольський козак Подсененко продав свою землю, з якої одбував козачу службу, попам Безрученкам, бо се було заборонено, і попи мали право володіти тільки церковними землями. Але продавати козацькі землі старшині не було заборони. І ось куплею та займанщиною козацька старшина, як ми бачимо, й утворила собі широку земельну власність з громадських козачих земель. Сумський полковник Ондрій Кондратьєв видав у 1690 р. універсал, у котрому ствердив за їв. Чернявським гайок, котрий він заняв собі по українському звичаю з відома полковника. Розпорядження про старозаїмочні землі російського уряду. "

Д.І. БАГАЛІЙ ІСТОРІЯ СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ
http://dalizovut.narod.ru/bagaley/bagal8.htm