ole68 Сообщений: 2497 На сайте с 2014 г. Рейтинг: 1897 | Наверх ##
29 апреля 2017 21:10 3 ноября 2017 11:04 Глава 2 Для тих, хто прагне складнішого
Далі буде складно. Але цікаво.
Зосередимося наразі на важливому питанні. Чи потрібно нам це взагалі? Почувши одну точку зору, завжди корисно вислухати й протилежну.
В світі з цього приводу панує велике різноманіття думок. Зокрема відомий письменник-містик Карлос Кастанеда у своїй серії книг про індіанського шамана Дона Хуана впевнено стверджував, що генеалогія…. шкідлива для людини.
«Я почав опитування (Дона Хуана) з карт сімейних зв'язків.
Як звали твого батька? – спитав я
- Я називав його тато – повідомив він з дуже серйозною міною.
Я відчув деяке роздратування, але продовжив, вважаючи що він не второпав.
Я показав йому опитувальний лист і пояснив, що один пропуск там залишено для імені батька, а іншій - для матері. Я навів приклади різних імен, які використовують в англійській й іспанський мовах щоб називати людей.
Я подумав, що, можливо, потрібно почати з матері.
Як звали твою матір? – спитав я.
Я звав її мамо, - сказав він невинним голосом.
Я маю на увазі, які слова використовували інші, щоб називати твоїх батька і матір.
Як їх називали? – сказав я, намагаючись бути терплячим та увічливим. Він почесав голову і з тупою міною глянув на мене.
- Ага, тут ти мене заскочив. Дай-бо, мені подумати.
Після хвилинного збентеження він, здалось, щось згадав, і я приготувався записувати.
- Ну – сказав він ніби перейнявся серйозною думкою, - як ще їх кликали? Я звав їх: агов, папа! агов, мама!
Я розсміявся попри своє бажання. Вираз його обличчя був дійсно комічним, і в цю хвилину я не розумів, чи переді мною дуже хитрий старий, що морочить мені голову, чи дійсно простак. Озброївшись терпінням, я пояснив йому, що це дуже важливе питання, і що для моєї роботи необхідно заповнити усі ці бланки. Я намагався роз'яснити йому ідею генеалогії та особистої історії.
- Як звали твого батька і твою матір? – знов спитав я. Він поглянув на мене ясними й добрими очима.
- Не марнуй часу на ці дурниці, сказав він м’яко, але з несподіваною силою.
Я не знав, що сказати. Здавалося, хтось інший вимовив ці слова. За хвилину до цього він був ошелешеним глупуватим індіанцем, що чухрав свою макітру, а зараз ми помінялися місцями. Я був дурний, а він дивився на мене невимовним поглядом, в якому не було ні роздратування, ні ворожості, ні зненависті, ні жалощів. Його очі були ясні, добрі й проникливі.
- В мене немає ніякої особистої історії, промовив він після довгої паузи, - одного дня я з’ясував, що мені більше не потрібна особиста історія, і я покинув її, так само як пиятику.
Карлос Кастанеда «Подорож до Ікстлану»
На думку Кастанеды, генеалогія, поруч з іншими спробами людини якось зафіксувати себе за допомогою щоденників, фотографій, і, додамо, блогів, статусів в «Контакті», є спробою «надіти собі відро на голову», тобто помістити себе у клітку, уярмити.
Це схоже на те, як нам говорили у дитинстві, пам’ятаєш: - Який неслух! Подивись на Аліночку, ось вона гарно поводиться, а ти… Або: Виростеш, будеш дипломатом, як батько (варіант, роздратовано: станеш нікчемою, як твій батько!).
Дорослі, власне не воліючи цього (а часто й цілком «воліючи»), програмують нас, й не завжди позитивно. Ми говоримо собі: «у мене нічого не вийде» або «у мене все вийде» здебільшого повторюючи чужі слова, а не тому, що дійсно спробували це зробити!
Генеалогія, на думку Кастанеди, діє так само. Тобто, ти починаєш вивчати власну історію, і, оскільки людям властиве до когось «приліпляться» и говорити: «я як він, як Курт Корбейн», «я як мій дідусь», то й вдача твого прадіда (давно покійного) починає ДІЙСНО на тебе впливати!
НО насправді на тебе впливає, на думку Кастанеди, не твій прадід, якого вже немає, а те, як ти уявляєш, якім він був. Тобто ти сам «вганяєш» себе у вигадані рамки.
Але Бог з ним, з Кастенедою, він був містик і взагалі про нього мало що відомо, враховуючі, що він рішуче не дозволяв фіксувати себе: на його лекціях були заборонені фотографування, диктофони і т.п. Проте деякі з сучасних дослідників поділяють точку зору Кастанеди.
Сучасний ізраїльський та американській соціолог зі складним ім’ям Евіатар Зерубавель у своїй книзі Ancestors and relatives: genealogy, identity end community (2011) , (вона не переведена українською, перекладається як «Родичі і пращури: генеалогія, ідентифікація, спільнота» говорить про те саме! Сам факт того, що людина була нашим родичем – вже величезний привід для його впливу на нас, навіть якщо він фактично не зробив нам нічого доброго! Ми в голові вигадуємо зв'язок його з нами, вигадуємо свою подібність до нього, і так або інакше припасовуємо себе під нього.
Я бачу, що майже переконав вас НЕ братися за генеалогією. Ха-ха-ха.
Насправді це ще один принцип мислення: завжди вислуховуйте обидві сторони, і якщо хтось щось палко доводить, це завжди привід вислухати й протилежне.
В світі сила-силенна вельмишановних авторів, які переконують, що вивчати генеалогією вкрай необхідно. Одна з найбільш цікавих, погляди якої буквально межують зі здоровим глуздом (як, власне, і у Кастанеди) - це Анн Анселін Шутценбергер.
Анн Анселін пише французькою й дуже популярна у Франції. Я зустрічав як палких фанатів цієї жінки (що народилась у 1919 році у Москві і досі там живе), так і затятих ворогів, які вважають, що вона божевільна. Хай там як, але Анн Анселін набула блискучу освіту і спілкувалася протягом свого довгого життя з багатьма зірками інтелектуального світу ХХ століття!
Ну так ось, Анн Анселін стверджує у своїх книжках «Психогенеалогія» і «Синдром предків», що вивчати генеалогію не тільки цікаво, але й життєво необхідно! На її думку, на більшість наших вчинків підсвідомо впливають помилки, системи стосунків, що побудували наші предки. Розібратися, чому, скажімо, ти увесь час падаєш та отримуєш важки травми, можливо тільки, якщо вивчити історію сім’ї. Це один з прикладів. Але нагадую - це думка Шутценбергер. Дон Хуан і Зерубавель вказали б, що ти падаєш тільки через те, що не дивишся під ноги.
А які, власне, у світі є генеалогі?
На Заході, де комерційна генеалогія з’явилася набагато раніше, розрізняють декілька варіацій професії:
Military genealogist – воєнний генеалог, людина, яка вивчає воєнну біографію предків на комерційній основі. Вперше саме я, Семенов Віталій, почав використовувати цей вираз російською мовою. Необхідність в цьому виникла тому, що споконвічно російському слову «поисковик» властивий відтінок суспільно-корисного, БЕЗКОШТОВНОГО пошуку.
Дійсно, пошуковці, як рух, виникли ще наприкінці 1970-х років, вони проводили пошук останків наших солдатів, що загинули в роки ВВВ, зв’язувались, коли це було можливо, з родичами. Все це на громадських засадах, тобто безкоштовно, за свої гроші.
Пошуковці є й зараз, і їх багато. Роботи в них повно, але в наш час виникла необхідність у платних спеціалістах, що використовуючи свій досвід, можуть з'ясувати долю Вашого предка в роки ВВВ.
Якраз для цього, щоб «розірвати» поняття «пошуковець» і «воєнний генеалог» я вперше почав використовувати цей вираз - «воєнний генеалог».
Уявить, як я був здивований, коли рік по тому знайшов цю професію на одному з сайтів, що допомагає абітурієнтам, мовляв, куди піти навчатися, щоб стати воєнним професійним генеалогом. Ось як цікаво, придумав, можна сказати, професію, а хтось вже навчати збирається )))
Heir Locates, Heir Claim Specialist – низка назв для спеціаліста, що береться за пошук спадкоємців людини, яка не лишила заповіту, зазвичай за відсоток від спадщини. В країнах колишнього СРСР шукають здебільшого спадкоємців російських (єврейських, українських) емігрантів, що померли за кордоном.
Ці замовлення – справжній детектив. Раніш, в радянський час, якщо хтось помирав за кордоном і була імовірність, що ця людина залишила спадкоємців в СРСР, ці дані спрямовувалися до єдиної установи «Ін’юрколегія». Траплялися реальні випадки, коли радянські громадяни отримували великий спадок.
Зараз відомості про осіб, родичі яких розшукуються, публікуються вільно в газетах у спеціальних рубриках. На цю інформацією полюють спеціальні агентства і «спадщинні генеалоги ». Принцип дуже простий: хто першим знайшов розшукуваного родича і підписав з ним контракт про введення у спадщину, той й отримав відсоток.
Цікаво, що зазвичай генеалогі наперед не знають суми спадку, і витративши, скажімо, у Франції декілька тисяч євро на пошук родича, після усіх виплат отримують… кількасот євро. Забавно, але ризик є ризик, проте й виграш може бути дуже великим.
Genealogy Inverstigator, Genealogy detective – людина, що окрім пошуку в архівах, наочно розпитує людей, бере інтерв’ю, лазить по цвинтарям і т.п. Російські генеалоги здебільшого роблять це в додаток до звичайних архівних досліджень, і навіть не знають, що на Заході цю роботу рахують окремо. Справді, досить дивно розрізняти «детективів-генеалогів» і власне «генеалогів». Без сумніву, генеалог повинен й до людини підхід знайти, й по розвалинам полазити, й старовинне кладовище обдивитися. А ще володіти мовами, знатися на палеографії ( тобто вміти читати старовинні шрифти), та й багато чого ще…
Широкого вживання цієї назви на Заході я не зустрічав, проте на ділі, коли я описую свою діяльність, якщо пишу інформацію для іноземців, то додаю, що можу робити і live search. Тобто пошук живих, а якщо більш детально – всі ці справи у дусі Індіани Джонса, які я змалював раніше.
DNA-Genealogist - специфіка професії, яка досі не «устаканилася» навіть в англійській мові, не кажучи вже про російську. Людина, яка здатна професійно прочитати ті дані, що ви отримали після того, як вирішили зробити ДНК- дослідження.
Зазвичай може порадити також, який саме аналіз вам потрібно зробити. В Росії ще не виокремилася, але в нас найбільші спеціалісти сидять на форумах сайтів molgen.org і подібних.
Так, це дуже багатообіцяюча галузь! Безперечно, ДНК-генеалогія розвивається семимильними кроками, проте поки ще не можна просто лизнути ватяну паличку (точніше, потерти нею внутрішній бік щоки) й отримати все своє генеалогічне дерево. Ні. І, вважаю, навряд в найближчі 20 років таке буде можливо.
ДНК-генеалогія здатна сьогодні:
а) доказати спорідненість (якщо дві людини порівнюють свої ДНК)
б) виявити, до якої групи ДНК-маркерів належить людина.
Будь-якому народу зазвичай притаманні свої ДНК-маркери, і якби ти вважав себе, скажімо, все життя росіянином, а у тебе ДНК-маркери, властиві вірменам (наприклад), то це ще один привід зацікавитися своєю генеалогією.
Складність у тому, що кожен народ – це набір ДНК-маркерів. Декотрі притаманні одному народу більше, деякі менше, але може трапитись й зовсім несподіваний сюрприз. З іншого боку, навіть якщо ті виявив в своїх результатах досліджень «дивні» ДНК-маркери, то це може означати, що твій предок-вірмен, або, скажімо, єврей, жив … 400 років тому. А то й більше. Звичайно, цікаво, але чи дасть тобі це щось конкретне…. Навряд. Але, тім не менш, за ДНК-генеалогією майбутнє, це без сумніву .
Family Historian - еліта з еліт генеалогічного світу. Такого спеціаліста наймають багаті родини не тільки для проведення генеалогічного дослідження, але й щоб привести до ладу сімейний архів, бібліотеку, а також для пошуку і реставрації поховань, вивчення усього, що пов'язано з історією прізвища. Така праця потребує мінімум 5-ти років. Є же люди, яким так поталанило ))) . Я б не відмовився працювати на якусь дуже багату родину, це, напевне, менш клопітно, ніж обробляти по 70 пошукових завдань за рік.
Психогенеалог – в чистому вигляді не зустрічається, через те що зазвичай працює «у припрягу» з психоаналітиком, прихильником вчення Анн Анселін Шутценбергер (авторка книг «Психогенеалогія», «Синдром предків»), яка вважає одним із завдань генеалогії виявлення травм та невирішених конфліктів, що залишили нам предки, та їх розв’язування.
Із цієї глави ти дізнався:
• думку істориків, соціологів, письменників, психологів про те, чи потрібно братися за генеалогією.
• А також, що генеалоги бувають різні.
|
