Операция "Кулаки".Книги судеб: 80 лет спустя... : ВГД

До вашої уваги ми представляємо роботу, яка на прикладі життя простих людей знайомить читача з глобальними історичними подіями, що прокатувались над старим Бахмутом.

Зміст:

ВСТУП
РОЗДІЛ 1: РЕПРЕСИВНА ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ЩОДО СЕЛЯНСТВА ПІД ЧАС СУЦІЛЬНОЇ KОЛЕКТИВІЗАЦІЇ.
Розкуркулення і змушена міграція під час суцільної колективізації.
Спецпоселенці з України у Наримському краї: життя,
побут, трудова діяльність.
РОЗДІЛ 2: РЕАБІЛІТАЦІЯ СПЕЦПОСЕЛЕНЦІВ.
ВИСНОВКИ.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРА.

ВСТУП

Пропонована робота висвітлює одну із найтрагітніших сторінок історії українського народу – добу колективізації, репресій 20-30-х років ХХ ст.

Доля людини досить часто, трапляється, не за власною волею, буває пов’язана із різними, досить віддаленими регіонами. Втрачаються зв’язки з близькими, оточуючими і через 20-30 років ідуть у небуття рештки згадок, особливо за умов, коли й пам’ять про цю людину становить певну загрозу для людей.

Під час розкуркулення кінця 20-х - початку 30-х рр. сотні тисяч селян були вислані з рідних місць у віддалені регіони СРСР. Одним з місць заслання став Західний Сибір. Масова висилка на спецпоселення великої кількості людей з різних місць країни істотно вплинула на життя в цьому регіоні Сибіру. Були заселені нові території, значно зросла чисельність населення, змінився його національний склад.

Починаючи з 1988р.[1], а особливо останнім часом, в Україні ця тема знаходить достатнє висвітлення в науковій[2] та публіцистичній літературі[3], хоча Верховна Рада України за увесь час свого існування підняла питання про голодомор 30-х років тільки в травні 2002р. Видано чисельні спогади свідків тих подій[4], але й до сьогодні залишилось багато питань, пов’язаних з подіями того часу, що не знайшли достатнього висвітлення у літературі. На сьогодні в Україні збираються відомості про загиблих під час голодомору[5], видано поіменний список загиблих під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр. у “Книзі пам’яті”[6]. У той же час видання книг із серії “Реабілітовані історією”[7] в Донецькій і Харківській областях досі не завершено[8]. Долею ж розкуркулених селян не займається жодна державна установа і систематизованих даних по Україні не існує. Тому сотні тисяч людей ще й до сьогодні ще не знають правди про долю цієї категорії репресованих родичів.

Так сталося і з родиною мого прадідуся Івана Андроніковича Барко. Понад шість десятиліть в нашій родині було табуйованим навіть його ім’я. Ось уже протягом п’яти років триває важлива для всієї нашої родини справа – пошук і відтворення сторінок життя родин селян-спецпоселенців. У квітні 1930р. під час колективізації, родини Барко, Удод, Марченко були визнани куркулями і підлягали виселенню спочатку на Алтай, згодом у Наримський край.

Дослідження цієї проблеми ускладнюється тим, що майже всі відомості про долю селян-спецпоселенців зберігаються поза межами України в архівах Росії, Казахстану, а тому є малодоступними. На відміну від російських джерел не знайдено жодного українського джерела, в якому можна було б простежити подальшу долю розкуркулених моїх співвітчизників. Вони начебто “випали” з історії й в українських виданнях обговорюються тільки наслідки процесу розкуркулення, а саме колективізація і голодомор 30-х років[9] [10] [11] [12].

Важливим джерелом для написання реферату стали матеріали Державних архівів Харківської, Донецької, Луганської областей України, матеріали архівно-слідчих справ на родини спецпоселенців Барко й Удод, їх копії надані МВС Томської обл. і Алтайського краю Росії для нашого сімейного архіву. Однак ці матеріали не можуть повною мірою відобразити умови життя, усього того, що довелося випробувати привезеним насильно у віддалені місця людям. Доповнити цю картину можуть тільки спогади, які я записала, самих спецпоселенців: моєї бабусі та її сестри.

Мемуарів після себе селяни не залишали, мільйони селян-спецпоселенців канули у небуття. Тому сьогодні існує нагальна потреба, використовуючи всі існуючи можливості та джерела, відтворити якомога більше сторінок із життя конкретних людей.

Цей новий напрям у методології історії отримав просту назву “історія повсякденності”[13]. Мова йде про “простих людей”, учасників історичного дійства, що не завжди творять історію, але відчувають на собі руйнівну силу її колеса. Інтерес до історії повсякденності зростає в усій Європі, є перші роботи в цьому напрямку і в Україні[14], російські історики також проявили зацікавленість новою методологією.

Мета роботи – на основі матеріалів архівно-слідчих справ, справ спецпоселенців та інших документів сімейного архіву відтворити маловідомі факти, обставини життя і трагедію селян-спецпоселенців, яки стали жертвами репресивної політики радянської влади у 30-40-х роках ХХ ст.

Текст удален авторов в связи с выходом книги "Операция "Кулаки". Книги судеб: 80 лет спустя...".

*Автору известна дальнейшая судьба как Кузьмы Андреевича Марченко, так и других лиц, упомянутых в данной работе.
Может быть откликнутся их родственники, а также все, заинтересовавшиеся данной историй.
Вы можете связаться с автором по адресу e-mail: Charkow@i.ua