Операция "Кулаки".Книги судеб: 80 лет спустя... : ВГД

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

До вашої уваги ми представляємо роботу, яка на прикладі життя простих людей знайомить читача з глобальними історичними подіями, що прокатувались над старим Бахмутом.

Зміст:

ВСТУП
РОЗДІЛ 1: РЕПРЕСИВНА ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ЩОДО СЕЛЯНСТВА ПІД ЧАС СУЦІЛЬНОЇ KОЛЕКТИВІЗАЦІЇ.
Розкуркулення і змушена міграція під час суцільної колективізації.
Спецпоселенці з України у Наримському краї: життя,
побут, трудова діяльність.
РОЗДІЛ 2: РЕАБІЛІТАЦІЯ СПЕЦПОСЕЛЕНЦІВ.
ВИСНОВКИ.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРА.

ВСТУП

Пропонована робота висвітлює одну із найтрагітніших сторінок історії українського народу – добу колективізації, репресій 20-30-х років ХХ ст.

Доля людини досить часто, трапляється, не за власною волею, буває пов’язана із різними, досить віддаленими регіонами. Втрачаються зв’язки з близькими, оточуючими і через 20-30 років ідуть у небуття рештки згадок, особливо за умов, коли й пам’ять про цю людину становить певну загрозу для людей.

Під час розкуркулення кінця 20-х - початку 30-х рр. сотні тисяч селян були вислані з рідних місць у віддалені регіони СРСР. Одним з місць заслання став Західний Сибір. Масова висилка на спецпоселення великої кількості людей з різних місць країни істотно вплинула на життя в цьому регіоні Сибіру. Були заселені нові території, значно зросла чисельність населення, змінився його національний склад.

Починаючи з 1988р.[1], а особливо останнім часом, в Україні ця тема знаходить достатнє висвітлення в науковій[2] та публіцистичній літературі[3], хоча Верховна Рада України за увесь час свого існування підняла питання про голодомор 30-х років тільки в травні 2002р. Видано чисельні спогади свідків тих подій[4], але й до сьогодні залишилось багато питань, пов’язаних з подіями того часу, що не знайшли достатнього висвітлення у літературі. На сьогодні в Україні збираються відомості про загиблих під час голодомору[5], видано поіменний список загиблих під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр. у “Книзі пам’яті”[6]. У той же час видання книг із серії “Реабілітовані історією”[7] в Донецькій і Харківській областях досі не завершено[8]. Долею ж розкуркулених селян не займається жодна державна установа і систематизованих даних по Україні не існує. Тому сотні тисяч людей ще й до сьогодні ще не знають правди про долю цієї категорії репресованих родичів.

Так сталося і з родиною мого прадідуся Івана Андроніковича Барко. Понад шість десятиліть в нашій родині було табуйованим навіть його ім’я. Ось уже протягом п’яти років триває важлива для всієї нашої родини справа – пошук і відтворення сторінок життя родин селян-спецпоселенців. У квітні 1930р. під час колективізації, родини Барко, Удод, Марченко були визнани куркулями і підлягали виселенню спочатку на Алтай, згодом у Наримський край.

Дослідження цієї проблеми ускладнюється тим, що майже всі відомості про долю селян-спецпоселенців зберігаються поза межами України в архівах Росії, Казахстану, а тому є малодоступними. На відміну від російських джерел не знайдено жодного українського джерела, в якому можна було б простежити подальшу долю розкуркулених моїх співвітчизників. Вони начебто “випали” з історії й в українських виданнях обговорюються тільки наслідки процесу розкуркулення, а саме колективізація і голодомор 30-х років[9] [10] [11] [12].

Важливим джерелом для написання реферату стали матеріали Державних архівів Харківської, Донецької, Луганської областей України, матеріали архівно-слідчих справ на родини спецпоселенців Барко й Удод, їх копії надані МВС Томської обл. і Алтайського краю Росії для нашого сімейного архіву. Однак ці матеріали не можуть повною мірою відобразити умови життя, усього того, що довелося випробувати привезеним насильно у віддалені місця людям. Доповнити цю картину можуть тільки спогади, які я записала, самих спецпоселенців: моєї бабусі та її сестри.

Мемуарів після себе селяни не залишали, мільйони селян-спецпоселенців канули у небуття. Тому сьогодні існує нагальна потреба, використовуючи всі існуючи можливості та джерела, відтворити якомога більше сторінок із життя конкретних людей.

Цей новий напрям у методології історії отримав просту назву “історія повсякденності”[13]. Мова йде про “простих людей”, учасників історичного дійства, що не завжди творять історію, але відчувають на собі руйнівну силу її колеса. Інтерес до історії повсякденності зростає в усій Європі, є перші роботи в цьому напрямку і в Україні[14], російські історики також проявили зацікавленість новою методологією.

Мета роботи – на основі матеріалів архівно-слідчих справ, справ спецпоселенців та інших документів сімейного архіву відтворити маловідомі факти, обставини життя і трагедію селян-спецпоселенців, яки стали жертвами репресивної політики радянської влади у 30-40-х роках ХХ ст.

Текст удален авторов в связи с выходом книги "Операция "Кулаки". Книги судеб: 80 лет спустя...".

*Автору известна дальнейшая судьба как Кузьмы Андреевича Марченко, так и других лиц, упомянутых в данной работе.
Может быть откликнутся их родственники, а также все, заинтересовавшиеся данной историй.
Вы можете связаться с автором по адресу e-mail: Charkow@i.ua

Tea написал:

[q]
У меня по репрессированному и растрелянному в Витебске прадеду кое-что есть. Все не знала, куда можно озвучить.
[/q]

Если материалы соответствуют концепции данного Проекта, а именно раскулачивание и последующие репрессии, то давайте материал...

Виталий!
К сожалению, свою семейную историю не могу подкрепить документами из советских архивов.
Думаю, в будущем имеет смысл составление списка репрессированных, не вошедших в книги памяти, а в предлагаемой книге дать концепцию списка.

gavrilovs написал:

[q]
Виталий!
Думаю, в будущем имеет смысл составление списка репрессированных, не вошедших в книги памяти, а в предлагаемой книге дать концепцию списка.
[/q]

К сожалению предлагаемые доп. списки я не потяну, а следовательно эта работа мне будет непосильной...
Зачем создавать заведомо слабое издание.
Считаю целесообразным каждому, кто располагает подобными именами,не вошедшими в БД Международного Мемориала, сообщать их в Мемориал для включения в последующие издания.

На какой адрес высылать?

Не знаю каким тиражом вам удасться выпустить это издание и кто будет его расспростронять. Но, могу предложить место на "ГУЛАГЕ" для публикации всей книги. Тем более, что мы планируем переделать весь сайт. Все-таки, сайт имеет более 10 тысяч читателей ежедневно. К тому же, г-н Сосницкий публиковал у нас материалы и они весьма читабельны и посещаемы.

Сергей Мельникофф написал:

[q]
Не знаю каким тиражом вам удасться выпустить это издание и кто будет его расспростронять. Но, могу предложить место на "ГУЛАГЕ" для публикации всей книги. Тем более, что мы планируем переделать весь сайт. Все-таки, сайт имеет более 10 тысяч читателей ежедневно. К тому же, г-н Сосницкий публиковал у нас материалы и они весьма читабельны и посещаемы.
[/q]

Сергей,здравствуйте!
И спасибо за отклик на мое письмо по эл. почте. Видимо появление Вас на форуме связана с моим письмом?
Тираж планирую маленький(500 экз.), т.к. проект не прибыльный и издаем за свой счет...
Ваше предложение конечно-же я принимаю и как только книга будет иметь оконченный вид, то передам его Вам для размещения на сайте.
P.S. Удалось ли Ирине опубликовать материалы и мое фото в журнале?

С уважением,Виталий Сосницкий

Так Вы же сами попросили поддержать на форуме. Вот и появился. Я не люблю отказывать людям.
Но, опять о бумаге. Я Вас прекрасно понимаю, что хочется "маять вещь", так сказать, - подержать труд многолетней работы в руках. Тем не менее, позволю себе усомниться в полезности тиража в 500 экземпляров. Это потраченные деньги. Ведь какая у Вас цель? ДОВЕСТИ ИНФОРМАЦИЮ ДА МАКСИМАЛЬНОГО ЧИСЛА ЛЮДЕЙ! Правильно? Затраты неадекватные результату, - вот что мы будем иметь на выходе. Даже не по деньгам (черт с ними - все равно куда-то исчезнут), а вот 500 экз...
Приведу Вам простой пример.
Русские "патриоты" кипятком уписались, доказывая что выставку "Хроники Ада" о геноциде в Чечене я громко объявил, но так и не показал никому и нигде... Как же! Держи карман шире. На сайт выставки ежедневно заходят, примерно, 300 человек. То есть, таким образом, больше 100 тысяч человек в год! Да сколько это я за залы и за рекламу заплачу, чтобы такое количество физического люда "загнать" на экспозицию, а? Бюджет проекта - всего ничего - чуть больше 12 тысяч долларов (столько сайт собрал пожертвований). И на эти деньги она уже существует второй год! Это не просто результат, это - РЕЗУЛЬТАТИЩЕ!

Ну а то, что подержать в руках нельзя, - так продукция Голливуда тоже эффимерна. XXI век, - привыкайте. Опять же, спасете пару деревьев... Но, Вы автор (да еще и издатель) и, конечно, Вам решать.

Сергей, я с Вами могу во многом согласиться....
Поэтому-то у меня мой сайт уже существует 5 лет,поэтому для "продвинутой" части населения информацию я доношу на сайте,но видимо полностью отказываться от печатного варианта не получится.
Перефразируя Кучму: Украина не Америка. Действительно, хочется "маты" в руках что-то весомое...
Это у Вас там ХХІ век, у нас он только заметен на автодорогах и то не по их качеству, а по наличию Лексусов...
P.S. Может быть есть смысл сделать како-либо аннонс данного проекта на Вашем сайте?

Ну Вы и разницу нашли! Этот мир скоро избавится от дорог. Другие технологии. Я, извините, днями сильно поспорил в магазине с роботом на кассе, когда он мне долго товар считал и не понимал моего акцента. Урод японский ...

Главное спорит и говорит про мой английский, а у самого акцент японский!

Про ГУЛАГ. Нет проблем с любыми анонсами. Только подождите неделю - я пришел к убеждению полностью сменить дизайн сайта - убожество какое-то. Сравните сами: это портал сети сайтов галерей и путешествий http://photopicture.us/rus/index.php (там кстати, есть и украинский язык), а это гулаг http://gulag.ipvnews.org Мне стыдно. Тем более, что по посещаемости, они рядом не стояли. Слегка оправдывает только то, что следить и поддерживать почти 30 некоммерческих сайтов в сети - большой напряг. У нас есть сайты в Украине тоже. Необязательно на кажом "melnikoff" написано

Йех, забыл. Могем продавать Вашу книжищю через нашу сеть web магазинов - мы связаны и с Amazon.com какими-то контрактами тоже. Заявки можно уже сейчас принимать. Процент не беру. Тираж больно хиленький