Украинская линия (Украина (Україна)) - Генеалогический форум

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Украинская линия - это оборонительное сооружение протяжённостью 300 км, построенное с 1731 по 1733 год на границах Харьковского и Полтавского полков, от Днепра при впадении в него р. Орели до р. Северский Донец вдоль р. Орели, Берестовой и Береки. Состояла Линия из 16 крепостей соединённых между собой валом и рвом. Строительством занимались казаки Малороссийских и Слободских полков, а также однодворцы Белгородской и Воронежской провинций. Заселена полками ландмилиции, набранных из однодворцев Белгородской и Воронежской губерний состоянием на 1725г. С 1732 года начала заселяться однодворцами. В 1764 году на территории Линии было уже 23 однодворческих слободы и проживало 13 тыс. человек. Потеряла своё значение в 1770 году, в связи с началом строительства Днепровской линии. В 1736 году была опорным пунктом Российской армии в Русско-Турецкой войне 1735-1739 годов, также особое значение Линии придавалось в связи с Русско-Турецкой войной 1768-1774 года, а в 1787 году в связи с новой войной с Турцией (1787-1792 годов) из однодворцев, оставшихся на Линии, в возрасте от 17 до 50 лет был создан особый казачий корпус, позже он получил название — Екатеринославское Казачье Войско. В ходе войны казаки отличилось при взятии Аккермана, Килии и Измаила. В 1796г. войско расформировали, а казаков вернули в «первобытное звание». На начало XIX ст. население Линии составило 168760 человек. В 1820-30-х годах некоторые однодворцы выезжали на Кавказ, где записывались в Кавказское Линейное Казачье Войско, и в Херсонскую губернию. До наших дней сохранились только земляные валы крепостей высотой от 2 до 10 метров, которые являются памятниками военно-инженерного искусства первой половины XVIII ст. и на некоторых участках ров с валом, который соединял крепости между собой.

Краткие характеристики Линии.
Предназначение: защита южных границ Российской Империи (в частности Слободской украйны и Малороссии) от крымско-татарских набегов и Османской империи.
Действующий монарх на момент постройки: Анна Иоанновна.
Автор проекта: Граф фон Вейсбах.
Ответственный за постройку Линии: Генерал-майор Де Бреньи.
Ответственный за комплектование ландмилиции: Сенатор и генерал-лейтенант Тараканов.
Начало строительства: 23 июня 1731 года.
Состав: 16 крепостей, 49 редутов, земляной вал, сухой ров, частокол, блокгаузы, форпосты.
Протяжённость Линии: 300 км.
Крепости: Петровская, Тамбовская, Слободская, Михайловская, Алексеевская, Ефремовская, Прасковейская, Орловская, Ивановская, Белёвская, Козловская, Фёдоровская, Ряжская, Васильевская, Ливенская, Борисоглебская.
Объекты на территории крепостей: казармы, пороховой погреб, оружейный склад, продовольственный магазин, колодец.
Площадь крепостей: 1-1,5 Га.
Высота крепостного вала: 3-10 м.
Глубина рва: 2-4 м.
Расстояние между крепостями: в основном 10-15 км, между последними тремя по 18 км, также есть расстояние 6 км и 28 км.
Вооружение: 180 пушек, 30 мортир и гаубиц.
Личный состав: 20 ландмилицких полков - Тамбовский, Слободской, Ефремовский, Орловский, Белёвский, Козловский, Ряжский, Ливенский, Борисоглебский, Белгородский, Брянский, Валуйский, Воронежский, Елецкий, Курский, Новооскольский, Путивльский, Рыльский, Севский, Старооскольский.
Заселено на 1743 год: 9 полков - Тамбовский, Слободской, Ефремовский, Орловский, Белевский, Козловский, Ряжский, Ливенский, Борисоглебский полки.

Населённые пункты Линии: Петровское, Верёвкина (Завгороднее), Протопоповка, Лозовенька, Меловая, Шебелинка, Михайловка, Нижний Бишкин, Верхний Бишкин, Алексеевка, Берека, Ефремовка, Охочее, Ленивка (Мелиховка), Парасковия, Староверовка, Берестовенька, Песчанка, Константиноград (Красноград), Лебяжье, Залинейное, Орчик, Рясское, Ливенское.

Сайт: www.ukrainianline.info
Группа ВКонтакте: https://vk.com/ukrainianline
Страница на Фейсбук: https://www.FB [запрещен в РФ]/ukrainianline

Есть упоминания о крепостях.

Анна ОЛЕНЕНКО (Запоріжжя)
Організація поштової служби в Азовській губернії

1779, листопада 16. — Список осіб, які мають бути допитані по справах про незаконні вінчання, складений у Катерининському духовному правлінні

Список

Каких слобод аднадворцы и кто имянно потребны к допросам по делу слободы Ленивки попа Федора Стахевича и Шебелинки Ивана Татаринова.

Слободы Алексеевской
Аднадворец Иван Филчаков.
Аднадворецкая женка Матрона, отданная в замужество за онаго Филчакова.
Андрей Конев и обвенчанная с ним женка Марья Ульяникова.
Никифор Клесов, Харлам Конев, Матвей Уляников.

Слободы Верховья Бышкиня
Женка Варвара Новосилцова, бывшая в замужестве за аднадворцом Михайлом Нероновым.
Аднадворцы Иван Орехов и Иван Худенков.

Слободы Староверовки аднадворцы
Лаврентий Юшков.
Обвенчанная с ним женка Феодосия Сабелникова.
Антип Батищев.
Роман Трунов.
Степан Шаблин.
Василь Карпов.
Ахрем Васильев.
Лаврентия Юшкова первая жена Агафия.
Тимофей Келин.
Аднадворческая женка Евдокия Кулешева.
Отставной Фатей Варавай.
Василей Шумаков.
Тихон Воротников. //

Слободы Охочей аднадворцы
Козма Середин.
Женка Аксиния Крамская.
Ларион Кухтин и сын его Кондрат.

Слободы Ленивки аднадворцы
Андрей Щекин.
Федот Дурнев.

Крепости Праскевиевской поселяне
Антон Коноваленко.
Петр Могин.
Андрей Продайдуша.
Означенного Антона отец Назар Коноваленко.

Слободы Шебелинки
Аднадворец Василий Голодников.

1781, жовтня 12. — Наказ Катерининського духовного правління дячку І. Даєву доставити священика П. Хитровського в правління для допиту

Приказ.
живущему в слободе Староверовки дячку Ивану Даеву.
По производящемуся в сем правлении следствию о женидбе нововодолазкого жите-
ля Ивана Пересечанского от бежавшей жены на девке Прасковейского селения Вассе
Синолицыной того ж селения священник Петр Хитровский потребен к допросу, венчал
ли он предписанной сумнительной брак и с каким указным обыском. Того ради по указу
Ея Императорскаго Величества в Екатерининском духовном правлении определено
послать тебе приказ, и посылается, // и велеть отправясь те бе в оное селение показанно-
го священника Петра Хитровского взяв представить в духовное правление, при том
велеть ему, чтоб и дячка тамошнего взял с собою для освидетельствования, откуду он и
с чиим дозволением вступил там в ту должность, за отбытием же оного священника
приход его препоручен слободы Ленивки священнику Иякову Левицкому, о чем ему и
предложено; будучи ж тебе в сей посылке сверх повеления ничего не чинить. Октября
12 дня 1781 года.
ДАДО, ф. 104, оп. 1, спр. 44, арк. 9 – 9 зв.

1777. — Відомість про населені пункти, церкви, священно- та церковнослужителів, парафії, що переведені зі складу Білгородської до Слов’янської та Херсонської єпархії, складена у Білгородській духовній консисторії

Ведомость, учененная в духовной преосвященнаго Аггея епископа Белоградскаго и Обоянскаго консистории в силе присланнаго Ея Императорскаго Величества из Святейшаго Правительствующаго Синода к его преосвященству прошлаго 1776 года августа 21 дня указа, колико находилось в Белоградской епархии ныне принадлежащих в учрежденную вновь епархию в Новороссийской и Азовской губерниях с наименованием оной Славенскою и Херсонскою, и по справке со исповедными имянным и на прошлой 1776 год поданными от священно и церковнослужителей расписми селений явилось, по названиям и сколко в них числом церквей, и при них священно и церковнослужителей, тож приходских дворов, о том значит ниже сего.

Екатерининской провинции, то есть крепость Белевская;
ко оной принадлежащия Донецкаго пикинернаго полку ротныя правления

1. Белевская крепость: Рождества Пресвятыя Богородицы, при оной протопоп Андрей Локошкин, священники Алексей Хандалеев, Иван Горленской, диакон Григорий Роговенко, приходских триста осмнатцать дворов.

2. Васильевская: Николаевская церковь, при оной священник Василий Захаржевской, приходских тритцать девять дворов.
Петровская: оная крепость показана в присланном из Озовской губернской канцелярии при промемории // реэстре, а по исповедным имянным в Белоградской духовной консистории росписям не значится и в Белоградской епархии оная крепость состоит виду не имеется.

3. Ряская: церковь Преображения Господня, при оной священники Корнилий Безлипецкий, Артемий Мищенков, приходских двести дватцать шесть дворов.

4. Праскевиевская: церковь Казанская Пресвятыя Богородицы, при оной священник Петр Хитровский, приходских семдесят восемь дворов.

5. Казловская: церковь Воскресения Господня, при оной протопоп Дамиан Алексеенков, священник Иосиф Юхновский, приходских сто девяноста семь дворов.

6. Берецкой Вершины: церковь Николая Чудотворца, при оной священники Петр Киприянов, Феодор Новицкий, диакон Константин Павловский, дьячки Михаил Киприянов, Петр Козлитинов, приходских четыреста дватцать дворов.

7. Алексеевская: церковь Николая Чудотворца, при оной священники Петр Мартасевич, Паликарп Пересыпкин, приходских сто девяносто восемь дворов.

8. Новаго Бишкиня: церковь Покрова Пресвятыя Богородицы, при оной священник Василий Кривоносов, приходских сто осмнадцать дворов. //

9. Михайловская: церковь Живоначалныя Троицы, при оной священник Иоанн Лукин, приходских восемдесят шесть дворов.

10. Миловая: церковь Николая Чудотворца, при оной священники Иван Горенков, Михаил Монаховский, дьячек Максим Илковский, понамарь Терентий Попов, приходских двести семдесят пять дворов.

11. Веревкина: церковь Николая Чудотворца, при оной священник Афанасий Гнилов, приходских сто три двора.

12. Орчиковская: церковь Николая Чудотворца, при оной священник Иоанн Филипов, приходских сто дватцать два двора.

13. Староверовка: церковь Архангела Михаила, при оной священники Алексей Даев, Иван Колядинский, дьячки Иван Даев, Семен Хандогой, понамарь Харитон Попов, приходских триста одинатцать дворов.

14. Ефремовская: церковь Архангела Михаила, при оной священник Иоанн Шамраев, приходских пяддесят шесть дворов.

15. Боровая: церковь Рождества Пресвятыя Богородицы, при оной священник Савва Погребной, приходских дватцать семь дворов.

16. Бишкинския Вершины: церковь Архангела Михаила, при оной священники Михаил Федотов, Филип Федотов, Иоанн Семеикин, понамари Петр Федотов, Иван Семеикин, приходских двесте девяноста четыре двора. //

17. Шебелинка: церковь Архангела Михаила, при оной священники Иоанн Татаринов, Василий и Макарий Булгаковы, приходских двести девятнадцать дворов.

18. Лазовенка: церковь Космодемьянская, при оной священники Евдоким Лявровский, Андрей Макрицкий, понамарь Герасим Мухин, приходских пятдесят дворов.

19. Протопоповка: церковь Святыя Великомученицы Екатерины, при оной священники Михаил Тонканогов, Даниил Черновский, определенной указом дьячек Лука Кудрявцов, приходских двести семдесят два двора.

20. Петровская: церковь Преображения Господня, при оной священники Михаил Бугуцкий, Моисей Набоков, определенной указом дьячек Иван Бутовский, приходских сто во-семдесят четыре двора.

21. Охочая: Троицкая церковь, при ней священники Иосиф Яковенков, Иаков Раенков, дьячек Даниил Татаринов, приходских сто шездесят один двор.

22. Берестовенка: церковь Покрова Пресвятыя Богородицы, при оной священник Григорий Тарасиевич, приходских сто дватцать семь дворов.

23. Ленивка: церковь Николая Чудотворца, при оной священник Федор Стахевич, приходских сто дватцать дворов.

Забыл указать данные.

РДІА, ф. 796, оп. 56, спр. 436, арк. 358 – 362.

Статистика по Базе фамилий.

Общие данные:
- количество записей, фамилий, списков;
- распределение записей по категориям;
- распределение записей по столетиям;
- распределение записей по сословиям;
- количество записей по городам.

Фамилии:
- самые распространённые фамилии;
- распределение фамилий по количеству упоминаний;
- распределение фамилий по суффиксам;
- распределение фамилий по первым буквам;
- самые длинные фамилии;
- самые короткие фамилии;
- цветные фамилии.

Имена (из списков ландмилицких полков):
- самые распространённые имена;
- частота употребления имён;
- редкие имена;
- русские имена;
- имена иностранцев;
- распределение имён по происхождению.

Украинская линия: Статистика Базы фамилий

Цитата из данной статьи В.А. Колесников (г. Ставрополь)
"От служилых людей Московии: К 200-летию со дня основания Темижбекской, Казанской, Тифлисской, Ладожской и Воронежской станиц".

" Благодаря обстоятельному труду Ф.А. Щербины и сохранившимся архивным материалам известны места прежнего жительства будущих поселенцев Кавказского полка – это селения Изюмского, Змиевского и Старобельского уездов Слободско – Украинской губернии.14 Столь универсальный источник, как Полное собрание законов Российской империи позволяет доподлинно выяснить социальный и национальный состав этих селений. В «ведомости о числе казенных поселян, жительствующих Екатеринославского наместничества при городах, местечках, селах и деревнях», составленной в 1787 г., четко указываются все типы существовавших тогда сельских поселений15. Так, казаки – черкасы
проживали в воинских малороссийских местечках, слободах и селах, крестьяне (малороссы) в селах и деревнях, отдельно выделены также села дворовых крестьян – великороссов, поселения отставных солдат, а также различных колонистов (греков, армян, молдаван и др.). Наряду с обширным перечнем различных мест, располагавшихся в не менее обширном тогда Екатеринославском наместничестве (оно охватывало в тот момент территории современных Днепропетровской, Полтавской, Харьковской, Донецкой, Луганской областей Украины) упоминаются и однодворческие слободы, села и деревни, откуда впоследствии их жители перебрались на Кубанскую линию. Деревни Сухарева (61
двор), Краснянская (70 дворов), Торская (50 дворов),* Ямполовская (40 дворов) относились в тот период к Бахмутскому уезду, в соседнем Донецком уезде значились села Айдарское (158 дворов), Трехизынское (210 дворов),** деревни Райгородка (80 дворов), Бахмутовка (99 дворов), Спеваковка (54 двора). Несколько западнее, в Славянском уезде, размещались наиболее населенные слободы и села однодворцев (Веревкина, Берека, Шебелинка, Лозовенка и пр.), часть уроженцев которых стали поселенцами станицы Воронежской. Таким образом, все будущие казаки Кавказского линейного полка явились выходцами из сугубо однодворческих населенных пунктов, устроенных по рекам Айдару, Северскому Донцу, Береке, Берестовой, по которым некогда пролегала Украинская оборонительная линия.16 "

Полную статью спокойно можно скачать.

>> Ответ на сообщение пользователя A-R от 30 мая 2017 16:20
Здравствуйте. Подскажите пожалуйста у Вас случайно не осталось информации откуда переселялся в Ряжское Пенкин указанный среди выбывших однодворцев в этом деле? заранее благодарен.

" Что ж касается до крепостных и пограничных церквей, оные находились в ведомстве Черкаскаго духовнаго правления, которое правление по указу Святейшаго Синода осталось в Воронежской епархии…" — до 20 листопада 1775 р. Таганрог і Азов залежали у церковно адміністративному відношенні від духовного правління, що діяло у фортеці Святого Димитрія. У той же день Воронезька консисторія своїм указом ліквідувала установу, передавши її повноваження Черкаському духовному правлінню. При формуванні Слов’янської та Херсонської єпархії це правління залишилось у складі єпархії Воронезької. Тому лютневим 1777 р. указом Слов’янської консисторії духовенству Димитрівського, Азовського, Таганрозького повітів наказувалось обміркувати питання про місце розташування духовного правління, якому вони будуть підпорядковуватись. Тоді духовенство висловило пропозицію, з якою консисторія погодилась своєю ухвалою від 3 травня 1777 р.: відновити діяльність духовного правління у фортеці Святого Димитрія. Йому ж мали бути передані з Черкаського правління всі документи, які стосувались церков Слов’янської та Херсонської єпархії. Так була вирішена доля Новоростовського духовного правління.

Білівська (Белєвська) фортеця — заснована у 1731 р. Назву отримала, вірогідно, від міста Белєва, звідки прийшов на будівництво полк. З 1735 по 1764 р. тут знаходилось управління ландміліцейського корпусу. У 1775 р. тут розмістилось керівництво Азовської губернії. У 1778 р. стала повітовим центром. Указом від 1784 р. перейменована на Константиноград. У 1922 р. місто стало називатись Красноград. Зараз — районний центр Харківської області, розташований на р. Берестовій, за 105 км. від Харкова. У відомості консисторії позначено, що при Різдвобогородицькій церкві Білівської фортеці серед священнослужителів є протопоп А. Локошкін, священики О. Ханделєєв (Хандалєєв), І. Горленський та диякон Г. Роговенко. Відомість складалась за сповідними розписами, на момент написання яких О. Ханделєєв (Хандалєєв) дійсно був священиком. Але за зверненням В. Черткова цей священик був посвячений Білгородським єпископом Аггеєм у Самарського протопопа. Феодосій (Макаревський) писав, що так у межах Катеринославської єпархії (маються на увазі межі, у яких єпархія перебувала за часів самого Феодосія) був закладений початок першої протопопії, першого Самарського духовного правління, підпорядкованого Слов’янській консисторії. У 1787 р. тут налічувалось 314 чоловіків і 309 жінок.
Білівська, як і ряд інших, позначених у відомості консисторії, фортець, входили до Української лінії — системи укріплень, побудованих у 1731 – 1733 рр. для охорони південних кордонів Російської імперії від турецько-татарських набігів. Лінія тягнулася вздовж р. Орелі, її притоки Берестової та притоки Сіверського Дінця — Береки. Загальна довжина лінії становила 285 км.
Лінія складалась із суцільного земляного валу та широкого і глибокого рову з боку степу. Лінію складали фортеці Борисоглібська, Лівенська, Васильківська, Ряськівська, Святого Федора, Козловська, Білівська, Святого Іоанна, Орловська, Святої Парасковії, Єфремівська, Святого Олексія, Святого Михаїла, Слобідська, Тамбовська, Святого Петра (щодо деяких з цих фортець використовувались й інші назви). До комплексу Української лінії входили і слободи, які згодом перерос-
ли у великі населені пункти. У зв’язку з підписанням мирного договору 1739 р. і будівництвом Нової Дніпровської лінії Українська лінія втратила своє військово-стратегічне значення. Тому в 70-х рр. ряд цих укріплень був залишений більшістю мешканців. Отже, відпадала потреба у залишенні у фортецях церков. До того ж, якщо споруди були зведені за казенний кошт для ландміліцейських полків, мались підстави повернути гроші до казни. У 1777 – 1778 рр. розглядалась
справа про перенесення Михайлівської церкви з Троїчатівської (Єфремівської) фортеці до слободи Привілля, що належала полковнику Мартинову. Архієпископ Євгеній дав необхідний дозвіл. Поміщик вніс до Азовської губернської канцелярії потрібну суму, після чого церква була по опису отримана його управляючим. Для розібрання та збирання споруди був укладений контракт із майстром, і за посередництвом духовних правлінь перенесення та оформлення відповідних
зобов’язань нових парафіян відбулося. Як у цьому випадку, так і при перенесенні ряду інших релігійних споруд практикувалась купівля не всього церковного майна. Так, Мартиновим не були придбані антимінс, який слід було віддати в духовне правління, дзвін, одні ризи, кадило та запасні дари. Були перенесені й церкви деяких інших фортець. Зокрема церкву з Васильківської фортеці спочатку планувалось перенести до Катеринослава, влаштувавши її у наметі. Втім, нев-
довзі рішення було змінене і церква передана в слободу Михайлівку, яка заселялася прем’єр-майором М. Алимовим, на чий кошт і було здійснене перенесення. Оскільки залишилась без парафіян і священно- та церковнослужителів церква в Тамбовській фортеці, вона була передана мешканцям слободи Григоріївки, яка була перейменована на Рождественську, на честь цієї релігійної споруди. Крім того, В. Чертков звернувся до Євгенія (Булгаріса) стосовно перенесення
релігійних споруд із Маяцької фортеці до слободи Троїцької. Сам цей населений пункт був влаштований з волі Черткова, який таким чином налагоджував краще сполучення між Бахмутом і
Білівською фортецею, де він перебував. Підстави для перенесення були серйозні: до нововлаштованої слободи переселились пікінери, які раніше збудували цю церкву власними зусиллями.
Васильківська фортеця — одна з фортець Української лінії. В ДАДО збереглися сповідні розписи Васильківської фортеці за 1776 р. (ф. 104, оп. 1, спр. 7).
Петровська фортеця — неподалік від сучасного села Петровське Балаклейського району Харківської області. В ДАДО збереглася метрична книга Петровської фортеці, слободи Камишувахи, Барвінкової стінки за 1781 р. (ф. 104, оп. 1, спр. 15).
Промеморія — різновид документів, якими обмінювались інстанції одного рівня (рівні за положенням установи, не підпорядковані одна одній).
Ряськівська фортеця — тепер село Ряське Машівського району Полтавської області, розташоване на правому березі р. Орелі, за 37 км. від Машівки. Засноване як укріплення Української лінії.

Прасковіївська фортеця — у 1787 р. в поселенні військових поселян Прасковіївському налічувалось 658 чоловіків і 585 жінок.
Козловська фортеця — розташовувалась на північному сході від Федорівської і південному заході від Білівської фортеці Української лінії.
Берецька Вершина (Береки) — село на р. Береки, на території сучасного Первомайського району Харківської області. Розташовувалось в 7 верстах від Єфремівської фортеці. У 1787 р. в Береках нараховувалось 2012 чоловіків і 2082 жінки.
Олексіївська фортеця — нині село Олексіївка Первомайського району Харківської області, розташоване на р. Береки. Вперше згадується в 1731 р. У 1787 р. тут нараховувалось 884 чоловіки і 902 жінки.
Новий Бишкін (Нижній Бишкін) — тепер село Зміївського району Харківської області, розташоване на правому березі р. Сіверського Дінця, за 22 км. від Зміїва. Село відоме з середини XVII ст.
Михайлівська фортеця — інша відома назва — Кисилівська, за місцем розташування при р. Кисіль. Тепер — на території Первомайського району Харківської області. До 1776 р. священиком при Троїцькій церкві цієї фортеці був І. Діонисієв, який зайняв це місце в 1769 р., заступивши на ньому свого батька. У 1787 р. тут налічувалось 426 чоловіків і 377 жінок.
Мілова — тепер, вірогідно, село Балаклейського району Харківської області. Перша відома згадка про Мілове відноситься до 1686 р. У 1787 р. тут нараховувалось 865 чоловіків і 821 жінка.
Вірьовкіна — у 1787 р. в казенному селі Вірьовкіному налічувалось 434 чоловіки і 364 жінки. У ДАДО збереглася частина метричної книги слободи Верьовкіної за 1781 р. (ф. 104, оп. 1, спр. 16).
Старовірівка — нині село Нововодолазького району Харківської області, розташоване в долині р. Берестової, за 30 км. від Нової Водолаги. Виникло в першій половині XVIII ст. Засновниками були переселенці-старообрядці з Курської та Орловської губерній. У 1787 р. в казенному селі Старовірівці нараховувався 1521 чоловік і 1540 жінок.
Єфремівська — нині село Єфремівка Первомайського району Харківської області, розташоване у верхів’ї р. Орелі, за 7 км. від залізничної станції Трійчате. Перша згадка про Єфремівку відноситься до 1730 р. Після перенесення в 1778 р. єфремівської Михайлівської церкви в слободу Привілля мешканці фортеці були приписані до берецької церкви. Про перенесення релігійної споруди див. документи №№ 118 – 127. В ДАДО збереглися сповідні розписи Єфремівської
фортеці за 1776 р. (ф. 104, оп. 1, спр. 7). У 1787 р. в населеному пункті налічувався 201 чоловік і 189 жінок.
Борова — тепер село Зміївського району Харківської області, розташоване в 12 км. від Зміїва.
Бишкін (Бишкінські Вершини) — село Верхній Бишкін тепер відноситься до Первомайського району Харківської області.
Шебелинка — тепер село Балаклейського району Харківської області, розташоване на правому березі Сіверського Дінця, за 35 км. від Балаклеї. Перша згадка відноситься до 1681 р. У 1787 р. тут нараховувалось 789 чоловіків і 790 жінок.
Лозовенька — нині село Балаклейського району Харківської області, розташоване за 35 км. від Балаклеї. Засноване в 30-х рр. XVIII ст. як поселення будівничих Української лінії. У 1789 р. в населеному пункті нараховувалось 118 чоловіків і 157 жінок.
Протопопівка — тепер село Балаклейського району Харківської області, за 36 км. від Балаклеї. Засноване в першій третині XVIII ст. переселенцями із центральних реґіонів Росії. У 1787 р. в Протопопівці нараховувалось 1037 чоловіків і 1034 жінки. В ДАДО збереглися метричні книги слободи Протопопівки за 1780, 1781 рр. (ф. 104, оп. 1, спр. 12, 14).
Петрівська — тепер село Петрівське Балаклейського району Харківської області, розташоване на Сіверському Дінці, за 45 км. від районного центру. Засноване в першій половині XVII ст. переселенцями з Правобережної України. У 1731 р. в трьох верстах від нинішнього Петровського споруджена Петровська фортеця.
Охоче — нині село Нововодолазького району Харківської області, розташоване по обох берегах р. Берестової, за 28 км. від Нової Водолаги. Засноване в 1686 р. як сторожовий пункт Сумського полку. У 1787 р. тут налічувалось 1312 чоловіків і 1361 жінка.
Берестовеньки — тепер на території Красноградського району Харківської області. До 1933 р. — Берестовеньки, з 1933 р. по 1957 р. — Ворошилово. Розташоване по течії р. Берестовеньки, за 14 км. від Краснограда. У 1787 р. тут нараховувалось 615 чоловіків і 589 жінок.
Ленивка — нині село Мелихівка Нововодолазького району Харківської області, на р. Берестовій, за 30 км. від Нової Водолаги. Засноване в 1732 р. У 1787 р. тут нараховувалось 579 чоловіків і 540 жінок. Перейменована на Мелихівку в 1920 р.