Ольшанский район Кировоградской области

Що є про Вільшанку у Кіровоградському обласному архіві, Фонд 764, опис 1, церква Іоана Милостивого:

Рік Справа
1877 1
1878 –
1879 –
1880 –
1881 2
1882 3
1883 4
1884 –
1885 –
1886 5
1887 6
1888 7 Народження, шлюб
1889 8 Нема вінчання Листопад
1890 9
1891 10 Народження, смерть
1892 –
1893 –
1894 11 Нема вінчання січень, смерті жовтень–грудень
1895 12
1896 13
1897 14
1898 –
1899 15
1900 16
1901 17 Народження, шлюб
1902 –
1903 18 Смерть
1903 19 Народження
1904 20 Смерть без вересня-грудня
1905 21 Смерть без грудня
1906 22
1907 –
1908 23 Народження
1909 –
1910 24 Народження, шлюб
1911 25
1912 26 Народження, шлюб
1913 27
1914 28
1915 29
1916 30 Народження, шлюб
1917 31 Народження

А ще у Державному архіві Херсонської області є ревізія Вільшанки:
Фонд 22, опис 1, справа 131, 1858 рік

Дякую за посилання. Не знав, що ця книга є в мережі. У мене є паперовий варіант, але, думаю, багатьом знадобиться електронний.
До речі, Ви Гембаржевських у Вільшанських метриках знайшли? Вони тут довго жили.

Про Ольшанку и болгар, из статьи википедии Кючук-Кайнарджійський мирний договір
"Побоюючись репресій з боку османської адміністрації за допомогу російській армії, представники алфатарської громади звернулися у 1773 році до головнокомандувача російських військ графа П. О. Румянцева. Румянцев їх прийняв, і після бесіди доручив майору Штиричу з 72-ма гусарами провести болгар від берегів Дунаю до фортеці Святої Єлизавети. Прибувши туди восени, вони були розміщені на зиму в селах сербського гусарського полку: Дмитрівці, Аджамці і Диковці. Навесні 1774 року граф П. О. Румянцев прибув у місто Кременчук, де, після наради з місцевим начальством, в якій брали участь представники від алфатарської громади, було вирішено розселити болгар у вибраному ними болгарському селищі Вільшанка та інших навколишніх болгарських селах, населення яких до того часу значно зменшилось внаслідок війни. Після переходу болгар у 1773 році і зимування в місцевостях біля Єлизаветграду, в 1774 році головнокомандувач армії граф Румянцев надав їм право вибрати собі місце для поселення на землях, відведених колишнім вихідцям з Османської імперії. Таким чином, болгари відразу ж після переходу поселились на вибраному ними урочищі при річці Синюхи. В 1774 році до Вільшанки була перевезена трикупольна дерев'яна церква в ім'я святого Іоана Милостивого — покровителя болгарських іммігрантів, побудована в Київській або Подільській губернії. Дозвіл на її будівництво вільшанці отримали у 1772 році, але будівництво було розпочате в 1773 році. Керував перевозом церкви Христофор Степанов.

Про появу однієї з частин громади з села Алфатар у Вільшанці доповідав отаман Калніболотського куреня Антон Білий у Рапорті від 16 липня 1774 року кошовому отаману Низового Запорізького Війська Петру Івановичу Калнишевському (1762—1775). Отаману Калніболотського куреня Антону Білому було дане розпорядження просуватись лівим берегом Синюхи, а після цього стати в гирлі Чорного Ташлика, де була Калмазова слобода, і робити роз'їзди вверх Синюхи і Ташликом вище Чорного Ташлика над Синюхою верст в дві. Виконанню цих завдань перешкоджали команди відставного гусарського майора Ставровського, які стали по бродах вище Катеринського шанця по річці Синюсі до «Грузької установи» і які скрізь підстерігали людей, що їхали з земель, підлеглих Війську Запорізькому Низовому, щоб ані під яким приводом до Польської області і звідти не проїжджали. За чотири тижні до прибуття запорожців, в слободу Маслово прийшло на поселення більше ста сімей болгар. Вони оселилися там, де були сінокосні луки по Чорному Ташлику і в інших місцях. Болгари і молдовани, які оселились на Синєбродському броді скосили по річках сіно і очерет. Накошене в Чорному Ташлику сіно чотирма чоловіками, які прийшли на поселення з Калмазової слободи і були розігнані військовим осавулом Степаном Голехом, болгари з дозволу капітана Ісаєва забрали і косити більше не пускали. Тому, на думку Антона Білого, якщо козаки будуть зимувати у цій місцевості, то їм нічим буде годувати коней. Для збору посіяного в Калмазовій різними людьми збіжжя був надісланий від полковника Звєрєва вахмістр. Болгарам, які прийшли до Вільшанки і в сусідні села у 1774 році, надавались ті ж права і пільги, визначені в Маніфесті Катерини ІІ, що й усім іншим «вихідцям із Болгарії». Внаслідок переселень середини — другої половини XVIII століття у Вільшанці мешкали вихідці з-під Рущука, Відіна, Силістри і з Добруджи. Частина населення Вільшанки ще в кінці XIX століття називалась «добруджанами». Болгари, які переселились в Україну раніше 1750-х років, не включалися в число тих, що мали право на пільги, як і інші корінні жителі Причорноморських степів."..
https://uk.m.wikipedia.org/wik...ий_договір