Кременчугский уезд

РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ САМОВРЯДНИХ ТА МАЙНОВИХ ЗАСАД НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.: ПОБУТУВАННЯ МІСЬКИХ МАГДЕБУРГІЙ І ЦЕРКОВНИХ ЛАТИФУНДІЙ НА КРЕМЕНЧУЧЧИНІ *
Дмитро Вирський, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу української історіографії Інституту історії України НАН України
vyrsky@yahoo.com

Матеріал висвітлює зміни, які відбувалися у локальних громадах Гетьманщини під впливом Козацької революції середини XVII ст. Для прикладу обрана Кременчуччина – регіон безпосередньо сусідній із гетьманською столицею – Чигирином. Зокрема, йдеться про такі міста/містечка як Кременчук, Городище (нині Градизьк), Чигирин-Діброва, Келеберда, Говтва, Кобеляки плюс великий комплекс монастирських володінь Пивського монастиря (філії Київського Пустинного Микільського монастиря).
Уніфікована полково-сотенна система фактично підвищила статус непривілейованих міст і містечок України, до яких належав і сотенний Кременчук. Організація міського управління в них переставала залежати від волі сеньйора-шляхтича та рівнялась на зразки привілейованих міст, заснованих на магдебурзькому праві 43 . Хоча, варто зауважити, що міщани в містах опинились фактично у меншості. Так, у сусідніх з Кременчуком Говтві та Манжелії, на 1666 р. налічувалось відповідно 156 та 30 міщан. До округу «города» Говтви належало 6 млинів (щоправда 5 з них у різному ступені руйнації через тогочасне лихоліття) та два села (29 і 23 насельника), до округу «містечка» Манжелії – лише один млин і жодного села 44 . Знані у Говтві і цехи (з 1664 р. відомий устав говтвянського ткацького братства, яке, зокрема, крім звичайних речей, постулювало і таку (навіяну вже реаліями Руїни?) мету свого існування: «для каждаго и нищего и богатаго по смерти поховаття тіла, абы бестийско народ христіанскій на улицах не валялся и в домах не зоставал» 45 ).
Органи міського самоврядування виконували як адміністративно-управлінські, так і судові функції 46 . За гетьманства Богдана Хмельницького (1648-1657 рр.) фактично втратило чинність шляхетське судочинство, що, втім, продовжувало діяльність «в еміграції». У Гетьманській Україні його заступило козацьке право зі специфічним «військово-польовим» колоритом процедур.
Упосліджене до того православ’я отримало на території Українського гетьманату статус офіційного віровчення та потужну підтримку гетьманського уряду і козацької старшини. Усе це зумовило відчутне посилення значення православної церкви в українському суспільстві. Роль православ’я, як національного прапора у боротьбі з Річчю Посполитою, призводило до зростання народної релігійності.
У цьому зв’язку цікавою є доля Пивського (Пивогірського, Пивогородиського) Миколаївського монастиря, який, щоправда, тільки починав вирізнятися як структурний підрозділ славнозвісного Київського Пустинного Микільського монастиря. За гетьманування Богдана Хмельницького та його наступників монастир отримав низку привілеїв-універсалів на підтвердження (і розширення) своїх маєтних прав на Кременчуччині.

* Публікація містить результати досліджень, проведених при грантовій підтримці Державного фонду фундаментальних досліджень за конкурсним проектом № Ф 73/23110 («Система управління та місцевого самоврядування в містах і селах Білорусі й України в XVI–XVIII ст.»)
43 Дуже цікавий тут цеховий (теслярський) привілей 15.ІІ.1667 р. з Кобеляк. За підставу для запровадження міських цехів він покликається на 1) благословення Боже (від місцевого священика), 2) повеління «старших городових» (сотника і городового отамана), 3) братерську згоду ремісників на ту річ «слушну», 4) звичаї «прочіїх» християнських країн-«народів», 5) затвердження полковника (полтавського) (Див.: Василенко Н.П. Збірка матеріалів до історії Лівобережної України та українського права XVII-XVIII вв. // Український археографічний збірник. – Т.1. – К., 1926. – С.77.). Ось такий непростий мікс легітимацій прийшов на зміну панській чи монаршій ласці.
44 Лазаревский А. Малороссийские переписные книги 1666-го года // Чтения в историческом обществе Нестора-летописца. – Кн.ХІІІ. – К., 1899. – Отд.ІІІ. Материалы. – С.115-118. Ці цифри обіймають лише чоловіків-голів сімей чи «бобилів». Щодо кількості сіл в околиці «города», слід мати на увазі, що, наприклад, у Остап’я було аж п’ять сіл, див.: Там само. – С.111-114.
45 Ефименко А. Южная Русь. Очерки, исследования и заметки. – Т.І. – СПб., 1905. – С.246-247.
46 Мені відомі дві печатки городового кременчуцького уряду: 1) з акту 19.ІІ.1654 р. ІР НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.20545), де в овал окреслений подвійною стрічкою у центрі вміщений щит (прямокутний з 3-кутним
вістрям унизу – близький до геральдичного «французького щита»), на якому по центру спрямована вгору стріла з перекладиною близько кінця (стилізоване оперення?), а з обох боків вістря косі хрести (стилізовані зірки?); над щитом стилізоване зображення рослини або пера, а в 4-х кутах поза щитом літери-абревіатура «PGKW» («печатка городового кременчуцького вряду»), хоча порядок букв може бути й інший; 2) походить з 1685 р. Збережена у т.зв. «Збірках Новицького» (ІР НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.14480, 14483), вона мала традиційну 8-гранну форму (квадрат зі зрізаними кутами) із геральдичним зображенням серця у полі печатки, до центру якого вертикально згори вниз направлена стріла, та абревіатурою «П.Г.К.У.» («печатка городового кременчуцького уряду») з чотирьох кутів. Символ серця – це традиційна на той час алегорія віри, любові до Бога, але не можна виключати, що тут ми маємо слід шляхетського герба якогось з колишніх власників Кременчука. Аналогічні кременчуцькому зображення серця на міських печатках відомі, зокрема, в Батурині (1671 р.), Власівці (1682 р.), Новій Басані (1686 р.), див.: Панченко В. Печатки сотенних міст
Лівобережжя кінця ХVII ст. у збірках полковника Іллі Новицького // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: зб.наук.ст. – Вип.12. – К., 2003. – С.111. У статті кременчуцьку печатку хибно датовано 1681 р., вміщено також описи печаток Великих Будищ (1684 р.), Келеберди (1688 р.), Лукім’я (1696 р.) та Потоків (1686 р.).
Загалом знані кременчуцькі печатки 1654, 1685 і 1764 рр. свідчать, що сталість-спадковість у геральдичної символіці Кременчука козацьких часів відсутня. Зрештою, навіть родова геральдична традиція козацьких старшин на той час ще не виявляла стабільності. Так, миргородський полковник Д. Апостол на 1705 р. має печатку з гербом «Лис» (див. відбиток на полковницькому універсалі: ІР НБУВ. – Ф.ХІV. – Спр.144), а, ставши гетьманом, уживає герба «Юньчик». А в рельєфі над вікном у садибі Апостолів у Хомутці (1824-1825 рр., але на місці попереднього дерев’яного палацу середини ХVIII ст.) є версія герба, що об’єднує «Лис» (вертикальна стріла з вістрям вгорі та двома перекладинами) і «Юньчик» (хрест з двома перекладинами-перехрестями і роздвоєнням вертикалі знизу).

Здравствуйте!
Уважаемые форумчане, подскажите:
г. Кобеляки входил в состав Кременчугского уезда с 1796 года по 1803 год. Сохранились ли какие-нибудь переписи, ревизии населения за эти 7 лет?

В метрической книге церкви Иоанна Предтечи села Онуфриевка Александрийского уезда Херсонской губернии за 1874 год имеется запись о рождении Марии мещанина Посада Крюкова Михаила Иванова Санина. Госархив Одесской области: Фонд 0037 опись 02 дело 0127 стр.201. Онлайн.

gavistan написал:

[q]

В метрической книге церкви Иоанна Предтечи села Онуфриевка Александрийского уезда Херсонской губернии за 1874 год имеется запись о рождении Григория поселянина Посада Крюкова Ивана Николаева Захарова.
Госархив Одесской области: Фонд 0037 опись 02 дело 0127 стр.215. Онлайн.

[/q]

gavistan написал:

[q]

[/q]