✔СУМСКАЯ ОБЛАСТЬ (Украина (Україна))

wiriga из Интернета , язык украинский.

Біжівка (колишня назва Сафонівка) - село, центр сільської ради, розташоване за 22 км від районного центру Буринь та залізничної станції Путивль на лінії Конотоп-Ворожіння. Сільраді підпорядковані населені пункти Болотівка і Голуби. Раніше у Біжівці булла розміщена центральна садиба колгоспу "Червоний лан", за яким закріплені 4288 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3553 га орної землі. Господарство вирощувало зернові і технічні культури, а також нетелів. За самовіддану працю 67 трудівників нагороджені орденами і медалями СРСР.

На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників билися 375 жителів, 204 з них за мужність і відвагу нагороджені орденами і медалями СРСР, 170 віддали життя в боях за свободу і незалежність Батьківщини. У Біжівці споруджений пам'ятник радянським воїнам, які загинули при звільненні села від гітлерівців. Село Біжівка виникло у XVIII столітті.
Історія села Біжівки тісно пов’язана із внучкою цариці Катерини I і Марфою Сафоновою, за якою царівна Єлизавета Петрівна закріпила подаровану Катериною I зятеві графові Симону Гендрікову Тернівську слободу разом із прилеглими землями сучасних сіл Голуби і Біжівка.
Давня історична назва села Болотівка - Степ. Цей населений пункт виник у XVIII ст. і входив до складу Полтавської губернії. Село Голуби за часів Сталіна мало назву Сталіно, а місцевий колгосп носив його ім’я. У 1960 році землі нинішніх сіл Біжівка, Болотівка і Голуби були об’єднані у складі Біжівської сільської ради. З опису Тернівської слободи 11 січня 1750 року чиновником вотчинної комісії значиться: «…да в верховьях Бежи, ниже устья яра, два хутора( нинішні Голуби і Біжівка, автор), да мельницы на реке на Терну три, в них 9 камней, на реке Бежи семь, в них 14 камней» (Виписка із постанови Недригайлівського повітового суду 17 червня 1793 року).З 1 червня 1960 року Указом Президії Верховної УРСР Біжівську сільську раду передано до Буринського району ( з 22 січня 1935 року знаходилась у складі Смілівського району). Станом на 01.01.1973року в Біжівці було 188 дворів, населення - 666 чоловік. Сільраді підпорядковувалися населені пункти Голуби, Болотівка. Нині в Біжівці 136 господарств 534 чоловік. За радянських часів це село було неперспективне. Тоді була задіяна обласна » Програма – 100» , за якою відбудовувались віддалені населені пункти за бюджетні кошти держави. Розпочалась вона з 1988 року. За 1991 – 1994 роки в Біжівці було побудовано: 17 житлових будинків, школу, фельдшерсько – акушерський пункт, відділення зв’язку і побутову точку, магазинів – 2, дитячий садочок на 115 місць, реконструйовано сільський клуб, побудована центральна котельня, від якої опалювася весь мікрорайон, побудовано 2,5 км нового водогону. В селі Болотівка побудовано школу – сад на 45 місць, 25 житлових будинків, 2,5 км водогону, відремонтовано дорогу. Електрофіковано село Голуби, побудовано 2,5 км дороги з твердим покриттям, школу – сад на 25 місць, три типових житлових будинки. З усього цього переліченого нині працює лише школа та сільський будинок культури. Найперше, що турбує біжівців сьогодні, то це газифікація села, яка поступово вирішується. Нещодавно у селі відкрився повністю оновлений ФАП. Для покращення роботи працівників, та відвідувачів ФАП оснащено сучасним опалювальним котлом, забезпечено сучасним медичним обладнанням, засобами Інтернет зв’язку, що дасть змогу значною мірою покращити надання медичних послуг жителям сіл Біжівка та Голуби. Всього ФАПом обслуговується понад 400 чоловік.
На проведення ремонтних робіт, забезпечення обладнанням та засобами зв’язку було використано кошти у сумі 60,0 тис. гривень. Сучасне життя зумовлює сільчан тримати домашнє господарство, яке завжди допомагало вирішувати фінансові проблеми. Але не хлібом єдиним живуть біжівці. У Ніни Олександрівни Михно не просто будинок, а писанка. Від порогу і до покуті все виграє барвами кольорів неповторної краси. На стінах – вишиті картини та рушники, дивани та ліжка уквітчані вишитими подушками. Найбільше всього вражає своєю досконалістю портрет Т,Г, Шевченка. Диву даєшся, коли у селі при такій зайнятості вистачає часу на вишивання. Ніна Олександрівна говорить: «Дуже люблю вишивати, бували такі часи, що навіть спати не лягала». А скільки ще рушників у майстрині у вузлику! Це - цілий скарб. Люблять біжівці і святі задушевні пісні. Вже двадцять років виповнилося творчому гурту, репертуар якого відтворює характер України та долю її народу. Жоден урочистий захід чи концерт у сільському будинку культури не проходить без участі вокального ансамблю , котрий очолює Валерій Іванович Коробко. Вокальний колектив постійно бере участь у різноманітних фестивалях і конкурсах, які проводяться у районі. Коли з вуст учасників ансамблю Галини Гусак, Лідії Коробки, Ніни Сильченко, Лідії кириленко, Валентини Коробко, Світлани Коробки, Ніни Гусак ллється лірична пісня про кохання, про Україну, про незрівняний народ – хочеться жити й вірити в добро наземлі. Весела пісня збуджує емоції глядачів, ноги яких самі йдуть у нестриманий танок, - танцюють всі. До болю крають пісні воєнних літ, а українські щедрівки та колядки наповнюють її вірою, що у майбутньому «й у вас, і у нас все буде гаразд». Але чи виживе село Біжівка та прилеглі села? Сільський голова Іван Петрович Лещенко не покидає надії на те, що село виживе і робить все можливе для цього. (1. Джерела: Історія сіл і міст УРСР, Сумська область, Київ-1973. 2 .Газ. "Рідний край" 25 січня 2011р.) Віктор Гагін, дослідник історії
http://gagin.in.ua/

✔СУМСКАЯ ОБЛАСТЬ

▶ ДИАЛОГОВАЯ тема