✔ Киевская губерния/область (Украина (Україна)) : ВГД

Найзагадковіше село на Бориспільщині.

Десь тут, на полі, яке заросло дикою чубатою травою – нечесою, поблизу вікового лісу і швидкоплинної річки Красилівки або Стариці є старовинне козацьке кладовище, де спочиває прах відомих козацьких полковників і гетьманських родичів: Скоропадських, Сулим, Виговських, Мокієвських тощо. Дивно, але селище з такою чисто українською назвою – Перегуди є всього одне єдине на всій земній кулі ! Чим тут не унікальність ! Згідно легенді заснував село сам козацький полковник з відповідним прізвищем, науці і досі він майже не відомий (ось де поле для діяльності і нових відкриттів, наукових робіт та написання дисертацій), хоча у козацьких реєстрах, ще у 1649 році згадується Ясько або Сенько Перегуденко (чи не від цього імені походить назва великого села, яке знаходиться зовсім поруч – Сеньківка ?) та його батько – Козак Перегуда, а у литовських метриках, згідно слів відомого дослідника Київщини - Володимира Гузія, можливо знайти козацького сотника з таким самим прізвищем. Так це чи не так, але місцеві жителі не раз відмовлялися перейменовувати селище на догоду новим власникам. Так було у часи панування тут родини київського полковника Дарагана, а потім – Трєпових і останніх панів на цій землі - Вишневських. Десь тут, стояв забутий дерев’яний «храм предків», а зараз гуля і гуде вітер поблизу святого колодязя увінчаного, як того потребує звичай, православним хрестом. У каплиці з колодязем старовинна, писана ще на дошці, ікона Великомучениці Варвари і уявляєте – ніхто не краде…бо то предківське, СВЯТЕ ! А ми постоїмо та послухаємо той вітер - пращури гудуть…

«Село Перегуди лежало на битому шляху, що вів з Києва до Переяслава. Це був дійсно широкий шлях, обсаджений по боках вербами та обкопаний канавами – ровами. Село було досить маленьке – щось 86 сільських дворів та три великих маєтки з вигоном посередині. Це був досить великий майдан, на який рано селяни виганяли свою худобу (зберігся він до сьогоднішнього дня), яку вже пастух гнав у поле. На цьому вигоні стояв стовп, на якому було написано: «Село Перегуди, 86 дворів». Шлях пересікав саме цей майдан і йшов далі на Полтавщину. Хоч шлях був і широкий, але весною та в осені він був майже непроїзний, таке на ньому стояло болото, що вози загрузали і коні не могли їх витягти. Скільки не гатили ці дороги, скільки не давав батько дерева на них, - нічого не допомагало. Копали великі канави – рови по боках, але, видно під землею було стільки води, що все це не допомагало. Це багно було не тільки на полі, а і в селі і недалеко нашої садиби. Мабуть, там була колись річка, чи може озеро.( Можливо, має справу зі старим руслом річки Стариці або величезним ставом, який згодом замулило – В.П.). Скільки пам’ятаю, то цей шмат шляху від майдану до нашої садиби не вдалося цілком висушити, хоч потім вже й не грузнули в ньому коні, як раніше», - так згадує село Перегуди – Ольга Галаган, донька останнього володаря цього села – пана Вишневського. Сьогодні, нащадки родини Вишневських мешкають у Австралії. Рід Вишневських походить з давньої козацької старшинської родини, можливо, що саме їх пращур - козацький полковник Вишневський, мав відношення до звеличення роду Розумовських. Основу роду дав Олекса Петрович Вишневський, який у 1827 році отримав звання надвірного радника.
Його син, Микола Олексійович Вишневський, який народився у 1825 році, одружився з Марією Андрієвною Коробкевич з гетьманського роду Скоропадських. Ольга Галаган згадує з любов’ю про свою бабусю Марію Андріївну, дружину Миколи Олексовича Вишневського. Бабуся розказувала їй про своє життя. В молоді роки вона і сестра Анна залишилась круглими сиротами і виростали у свого діда з роду Скоропадських. Від нього у Марії залишилось багато різного гетьманського одягу та коштовностей і багато землі на Полтавщині. Немає точніших даних про того діда Скоропадського, але по роках можна припускати, що він був нащадком брата Гетьмана Івана Скоропадського (Гетьман не мав синів), Василя. Ним міг бути Іван Михайлович Скоропадський (1805-1887), дід Гетьмана Павла Скоропадського. Ті скарби з гетьманських часів зберігали у селі Перегуди, це і був той перший справжній козацький музей, який ми тільки сьогодні маємо надію і мрію відродити. Була в Перегудах і старовинна козацька церква, а може і цілих дві, як видно це з архівних джерел. Її дзвони давно відгомоніли ще у далекому 18 столітті. Згідно оповіданням Миколая Лєскова в одній з цих церков правив чи не єдиний на всю Російську імперію нехрещений піп, оповідання так і називається – «Нехрещений піп». Як таке могло статися у царські часі досі незрозуміло, але оповідання досить цікаве, раджу ознайомитись. Старовинна козацька зброя, кунтуші, одяг, різні коштовності, які зберігалися у Перегудах – все безслідно зникло, що породило безліч чуток, що великі гетьманські скарби треба шукати саме у чисельних загадкових та мало досліджених болотах і солончаках навколо села Перегуди. Частина того безцінного гетьманського добра і спадщини згоріла під час нічної пожежі, а частина того, що не горить була, можливо, десь захована у непролазних хащах «Перегудівського болота» під час бурхливих революційних подій. Хто знає, може колись, при меліорації чи добуванні торфу, будуть знайдені скарби гетьмана Скоропадського ?
Чи доводилось самому гетьману Івану Скоропадському бувати у Перегудах ? Мабуть, доводилося і не тільки йому, бо через проходив той самий битий шлях на Переяслав і саме тут «загрузали і вози, і коні». А поруч, у Гоголеві, мешкав Остафій Виговський, батько ще одного відомого гетьмана України – Івана Виговського, який Оглав, так колись називали це прадавнє містечко, мав його зробити за гетьманську резиденцію, щось до вподоби до уславленого історією гетьманського Чигирина. Про бурхливу діяльність у цій місцевості ще однієї старшинської і гетьманської родини Сулими написано досить багато, як не сварився гетьман Мазепа, як не доносив гетьманові писар Мокієвський, а саме розгалуженому козацькому роду Сулими вдалося тут побудувати і відродити багато козацьких поселень і містечок.
Перегуди завжди належали до вільних козацьких поселень, вільними вони по своєму духу залишаються і сьогодні. Така тут краса і чисто повітря – просто задивуєшся. Навпроти вікового лісу, там де стара пасика і копанка, ми часто у літку любимо відпочивати. Поруч дзюрчить Стариця, а сьогодні – Красилівка, бо місця дійсно по казковому красиве. У радянські часи тут потай від усіх святкували веселе народне свято - Купайло, навіть ідол дерев’яний заввишки метрів п’ять вирізали і поставили ! Величезна стара верба достає своїми косами до води - пам’ятає нашу молодість…

Вадим Перегуда,
краєзнавець.
067 900 57 32

✔ Киевская губерния/область

▶ Диалоговая тема (вопросы/ответы)