Алфавитный указатель киевских родственников и близких : ВГД

Кисилевский, Григорий Иванович (1776—1841)- В 1834 г. крестный у Наталии Дыбковской. https://www.familysearch.org/tree/person/details/G8PL-HN4
Крестная - вдова генерал-майора Марфа Федоровна Бенардос.
Кисилевский Иван Григорьевич в 1835 г. - его жена Елизавета Алексеевна крестная у Евгении Васильевны Григорович-Барской.

Киселевский Григорий Иванович (1772-1841) - купец 1-й гильдии. Надворный советник, домовладелец, последний киевский войт в 1826-1834. Занимался изготовлением и продажей разных сортов варенья. В начале XIX века на свои средства содержал на Подоле почтовую станцию. Награжден орденом Св. Анны 3-й степени (1833). Основал «Контору первоначального заведения дилижансов и транспортов» (1835 г.). Дилижансы курсировали в Москву и Петербург. Владел домом на Контрактовой площади (не сохранился, сейчас на его месте центр искусств «Славутич»). Его жена - Елена Яковлевна (урожд. Гудима). Оба похоронены на
Щекавицком кладбище. Биография Родился в Киеве на Подоле в семье зажиточного купца. Отец Григория был киевским бурмистром, и сын пошёл по его стопам, занимая последовательно различные магистратские должности, пока сам не стал бурмистром в 1815 году. В том же году удостоен золотой медали за образцовое содержание курьерских лошадей на почтовых станциях. Почта была увлечением Киселевского (которая, к тому же, давала немалую прибыль), с 1828 года он содержал на собственные средства киевский почтовый двор. Делать это ему помогало большое состояние, общая оценка недвижимого имущества Киселевского составляла (на 1819 год) 66500 рублей вместе со стоимостью лавок в Гостином дворе. 26 января 1826 избран войтом. Съездив на коронацию Николая I, вернулся с ещё одной медалью, на этот раз серебряной. Последнюю награду — орден Святой Анны 3-й степени — заработал в 1832 году за «особую деятельность, засвидетельствованную начальством» (имелась в виду организация обороны города во время польского восстания 1830—1831 годов). Но в том же году его, несмотря на «упорный труд», привлекли к судебной ответственности в резонансном «деле Кравченко».
Дом Киселевского (ул. Григория Сковороды, 9). Через два года указом Николая I от 12 сентября должность войта была вообще ликвидирована, а в декабре — и Магдебургское право города. В этом обвиняли самого Киселевского. Тем не менее, историки, в том числе В. С. Иконников, оправдывают Киселевского, не видят в этом его вины и признают старательность и энергичность в управлении Киевом[1].
Впрочем, как и большинство магистратских деятелей, Киселевский избежал преследований. В 1835 году он основал в Киеве «Контору первоначального заведения дилижансов и транспортов», постоянно курсировавших два раза в неделю в Москву и Петербург. Но услугами конторы могли пользоваться лишь зажиточные горожане, так как стоимость проезда была чрезвычайно высокой[2].
На Подоле Киселевскому принадлежало несколько дворов, в частности родовая усадьба с двухэтажным домом (до сих пор известный как дом Киселевского), а также большой дом возле Воскресенской церкви (позже он был разобран, а на его фундаменте построено здание дворца культуры «Славутич»). Похоронен на Щекавицком кладбище.

О. Попельницька:
Киселівські
Своїм предком міщани К. вважали Адама К. — київського воєводу у 1649-1653 рр. Однак він не мав синів, а лиш племінників. Тому якщо К. і були його нащадками, то непрямими. Вперше прізвище міщанина Івана К. (або Киселя) згадується у 1695 р. На той час його двір розташовувався на Духівській вулиці неподалік Борисоглібської церкви71. Наступна згадка представників родини К. датована 1751 р. У цьому році Стефан та Федір Григоровичі К. стали спадкоємцями свого двоюрідного дядька - війта П.Войнича. Другим їх дядьком був ювелір М.Коробка. Стефан К. володів садибою П.Войнича до 1764 р., а потім продав її козаку І.Калинечу72. У «Відомості обліку дворів...» 1784 р. двір останнього (№ 1504) — велика (608 кв. сажнів) земельна ділянка. На плані 1803 р. колишній двір П.Войнича, ймовірно - садиба № 382 Івана К., розташована поряд колишнього двору Стефана К. (№ 383). В 1784 р., відповідно до «Відомості обліку дворів...», дружина та дочка Стефана К. - удови Агрипина та Марфа, мешкали на Набережномикільській вулиці, у садибах своїх покійних чоловіків. Марфа (у першому шлюбі — Власенкова-Чишиничева, у другому — Квятковська) — неподалік батьківського двору (№ 1147).Братами Марфи були купці Іван та Василь73. На плані 1803 р. двір останнього - № 2191. Івану К. у кінці XVIII ст. належала садиба у Воскресенській парафії, успадкована його сином, Григорієм. У 1826 р. Івана К. урочисто поховано в Успінській церкві74. Григорій К. (1772-1841 рр.) - купець І гільдії,
надвірний радник, бургомістр, останній київський війт (у 1826-1835 рр.). На початку XIX ст. він власним 211 коштом^ утримував магістратський двір «кінної пошти» (поштову станцію). На плані 1803 р. цей двір (№ 395)
зазначено неподалік садиби Григорія К. (№ 318), одержа ної від батька. У 1815 р., за зразкове утримання пошто вої станції, бургомістра Григорія К. нагороджено урядовою золотою медаллю, а у 1833 р. - орденом Анни III ступеня за організацію охорони Києва під час польського повстання75. Дружиною Григорія К. була О.Гудим-Левкович (1774-1821 рр.), дочка бургомістра Я.Гудими. До 1806 р. подружжя у своїй садибі (на плані 1803 р. — № 318) на розі ринку і Набережномикільської вулиці збудувало цегляний двоповерховий будинок на трьох льохах, у якому під час контрактових ярмарків розташовувалися кращі крамниці. На фундаментах колишнього будинку Григорія К. (зруйнованого у 1919 р. під час обстрілу Києва і розібраного у 1924 р.) у 1933 р. споруджено будинок культури, що зараз має назву «Славутич».У 1800 р. Григорій К., крім житлового двору, одержав від батька і садибу з дерев’яними будівлями на Набережномикільській вулиці (на плані 1803 р. - № 318 та 383). У останній після 1797 р. збудований дерев’яний флігель на цегляному фундаменті (що пережив пожежу 1811 р., через що одержав назву «Останець»), льохи і цоколь якого збереглися у більш пізній споруді (вулиця Г. Сковороди, 9). Крім двох садиб, Іван К. передав у спадок сину п’ять дворів, три незабудовані земельні ділянки у Іллінській парафії на березі Дніпра {№ 379, 380, 383, 634, 761 та 269-271 на плані 1803 р.) та кілька крамниць у «новому» Гостиному дворі76. Григорія К. поховано на Щекавицькому кладовищі поряд дружини - біля церкви Всіх Святих, на спорудження якої він жертвував кошти77. Нащадками Григорія К. були його сини, Григорій та Андрій.

Алфавитный указатель киевских родственников и близких

Для упорядочения работы, сбора информации и выяснения предполагаемых родственных связей