Выдержка из книги Владимира Кривошея "ГЕНЕАЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА Нариси історії козацьких полків"
...
3. ДЖЕРЕЛАДжерела «говорять лише тоді, коли вмієш їх запитувати... Як тільки ми відмовимося просто протоколювати слова наших свідків, як тільки наміряємося самі примусити їх говорити, необхідно скласти список питань».
Серед джерел з історії козацтва, а відповідно, і козацької старшини, дослідники відзначають тринадцять груп джерел:
1. Козацький дипломатарій - це публічно-правові та приватно-правові акти. Для встановлення часу перебування на урядах, особливо в XVII ст., неабияку вагу мають судові документи, купчі, підписи на тестаментах (заповітах). Вони в основному зосереджені в міських актових книгах168. Частина з таких книг опублікована.
2. Універсали гетьманів та полковників. Універсали різних гетьманів (Б. Хмельницького, Виговського, Ю. Хмельницького, Брюховецького, Самойловича, Ігнатовича, Мазепи, Скоропадського, Апостола, Розумовського) частково опубліковані, а частково зберігаються в архівосховищах.
3. Окрему групу джерел становлять
прокламації й заклики ватажків козацьких рухів.
4. Козацькі конфесати, яких особливо багато опублікував відомий джерелознавець Ю. Мицик.
5. Найбільш цінним джерелом для дослідження персонального складу козацтва і його проводирів є, звичайно,
реєстри, чи компути, починаючи від першого реєстру одного з охочих козацьких полків (1581), продовжуючи реєстром старшини 1638 р. і, безсумнівно, нещодавно опублікованим із сучасними коментарями реєстром Війська Запорозького 1649 р. Опубліковані присяжні списки 1654 р. Білоцерківського, піхотного Чигиринського та Ніжинського полків, списки старшин при обранні гетьманів. Компути козацьких полків завжди привертали увагу дослідників.
Автору вдалося виявити і використати такі козацькі реєстри XVIII ст.
Реєстри козацьких полків XVIII ст.
| Гадяцький | Київський | Лубенський | Миргородський | Ніжинський | Переяславський | Полтавський | Прилуцький | Стародубський | Чернігівський
|
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 0
|
1721 | - | - | + | - | - | - | + | - | - | -
|
1723 | - | - | - | + | - | - | - | - | - | -
|
1726 | - | - | + | - | - | + | - | - | - | -
|
1729 | - | - | - | + | - | + | - | + | - | -
|
1731 | + | - | - | - | - | + | - | + | - | -
|
1732 | - | - | - | - | + | + | - | + | - | +
|
1734 | - | - | - | - | - | + | - | + | - | -
|
1735 | - | - | + | - | - | - | + | - | - | -
|
1736 | + | - | - | - | - | + | - | - | - | -
|
1737 | - | + | - | + | + | + | + | + | - | +
|
1738 | + | - | - | + | + | + | - | - | - | +
|
1739 | - | - | - | - | - | - | - | - | - | -
|
1740 | + | - | + | + | - | + | + | + | - | +
|
1741 | + | - | - | + | - | + | - | - | - | +
|
1742 | - | - | - | - | - | - | - | - | - | -
|
1743 | - | - | - | - | - | + | - | - | - | +
|
1744 | - | - | - | - | - | - | - | - | - | -
|
1745 | - | - | - | - | - | - | - | - | - | -
|
1746 | - | - | - | - | - | - | - | - | - | -
|
1747 | + | - | + | - | + | + | - | - | - | +
|
1748 | - | - | - | - | - | - | + | - | - | -
|
1749 | - | - | - | - | - | - | - | - | - | -
|
1750 | - | - | - | - | - | - | + | - | - | +
|
1752 | - | - | - | + | - | + | - | - | - | -
|
1755 | - | - | - | - | - | - | + | - | - | +
|
1759 | - | - | - | - | - | - | + | + | - | -
|
1764 | - | - | - | - | - | - | - | - | + | -
|
Таким чином, нам вдалося виявити 63 полкових реєстрів 1718-1764 рр. Нагальним завданням українських істориків є публікація «Книги клятвоприводной» служителів Києво-Печерської лаври на чолі з Інокентієм Гізелем, гетьмана І. Самойловича «и всей малороссийской старшиньї и запо-рожского войска после кончиньї царя Алексея Михайловича » в 1676 р. (477 аркушів) та «Книги клятвенним обещаниям» 1682 р. (728 аркушів), які практично є козацькими реєстрами 1676 і 1682 рр. їхні дані дозволять зробити багато генеалогічних ув'язок середини XVII ст. з матеріалами XVIII ст. Цінною є публікація В. Сергійчуком реєстру Сосницької сотні 1724 р.ш, а також Волинської сотні 1724 р. Чернігівського полку. Особливо цінна інформація міститься в компутах бунчукових і значкових товаришів, щорічних «Ведомостях» про старшину по кожному полку, а також у зведених реєстрах старшини Гетьманщини (у першу чергу 1725,1744,1746,1750 рр.)
6. Комплексні джерела, що виникли у процесі функціонування органів козацької адміністрації (ГВК, похідної ГВК, ГВС, канцелярії гетьмана К.Г. Розумовського, полкових та сотенних канцелярій), складають невичерпну інформацію ба¬ гатьох фондів, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України в м. Києві. Джерела цієї ж групи зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України їм. В. Вернадського. Так, у колекції Київського уні¬ верситету в систематизованому вигляді зібрані укази ГВК за другу половину 1722-1724 рр., 1726-1727 рр.
7. Документи російських органів влади в Україні. Фонди першої та другої Малоросійських колегій, канцелярії Міністерського правління багаті формулярними, послужними списками, списками козацької старшини. До цієї ж групи слід віднести матеріали Київської губернської канцелярії, канце¬ лярії Малоросійського генерал-губернатора, Новгород- Сіверського, Чернігівського, Київського та Катеринославського намісництв.
8. Серед
епістолярії інтерес становлять листи представників козацького табору, так і їхніх супротивник.
9. Сеймові конституції, королівські привілеї залишаються головним джерелом, за яким можна виявити ставлення польської влади до конкретних козацьких старшин.
10. Документи органів російського самодержавства: царські та імператорські грамоти, матеріали Сенату, приказів Московської держави, воєводські «відписки», а також листування зберегли багато згадок про козацькі делегації та гетьманських гінців.
11. Люстрації та ревізії воєводств і повітів, описи міст. Так, нещодавно під керівництвом О. Коваленка були опубліко¬ вані переписна книга Чернігова 1666 р. та опис Чернігова 60-х рр. XVIII ст., які доповнюють видання, здійснені раніше.
12. «Статті» українських гетьманів з урядами Російської держави дозволяють простежити еволюцію поглядів старшини.
13. До цих груп джерел слід додати
джерела церковного походження:
Синодики, суботники чи пом'янники монастирів і церков є контрольно-довідковим джерелом. Вдалося проаналізувати поминальники Києво-Межигірського, Києво-Микільського Пустинного, Києво-Сергієвого, Києво-Видубицького та Золотоніського дівочого монастирів, Канівської, Глухівської й Луцької церков, а також Козелецький (очевидно, монастирський). Автором опубліковані витяги з названих джерел щодо козацької старшини, крім того, вироблена й опублікована методика читання поминальних записів. Серед опублікованих синодиків варто зазначити опублікований І. Ситим синодик Крупицько-Батуринського монастиря.
Списки ченців монастирів і священиків також дають змогу заповнити прогалини в родоводах.
Майнові документи монастирів, в яких є багатий матеріал про пожертви козацької старшини, а також про суперечки за майнові володіння.
У метричних книгах та сповідальних записах знаходимо як інформацію про персональний склад старшини, так і генеалогічні матеріали. Метричні книги складалися з трьох частин, в яких реєструвалися дані про народження, одружен¬ня та смерть парафіян. Сповідальні записи фіксували всіх членів сімей парафії на час сповіді. Зазначимо, що метричні книги містять абсолютно точні дані щодо народження та одруження, а щодо смерті - достовірну інформацію про день смерті, але досить приблизну - про вік померлого.
Особливе значення для історико-генеалогічних досліджень старшини мають метричні книги 1721 р. для Ніжинського полку - протопопій Борзнянської (1723,1782), Конотопської (1739), Глухівської (1722, 1723, 1743, 1784), Конотопа (1737); Гадяцького - Гадяцкої (1723,1741,1782), Зіньківської (1723, 1782), Зінькова (1739); Прилуцького - Прилуцької (1781, 1783), Ічнянської (1736); Полтавського - Кобеляцької (1722, 1723, 1739); Лубенського - Лохвицької (1723, 1780, 1782), Лубенської (1723), Пирятинської (1738-1740, 1782, 1783); Миргородського - Миргородської й Гадяцької (1788), Миргородської (1724,1733,1782), Опішнянської (1724-1739), Сорочинської (1780), Хорольської (1780, 1788); Переяславського - Переяславського повіту (1789),'Золотоніського повіту (1789); Київського полку - Преображенської церкви м. Козельця (1731-1739).
Окремою групою джерел слід вважати документи
Рум'янцевської ревізії, Особливо цінний матеріал зберігся щодо Стародубського й Ніжинського полків; Чернігова, Бі-лоусівки, Виблів, Слабина, Роїща, Городні, Седнева, Березни, Стольного, Мени, Синявки, Киселівки, Сосниці та Волинки -Чернігівського полку; Корибутівської сотні Прилуцького полку; Переяслава, Піщаної та Золотоноші - Переяславського полку; Шишаків, Устивиці, Ковалівки, Омельника й Потоку - Миргородського полку; Козельця, Носівки, Морова, Мрина, Олишівки, Борисполя (з 1752 р. перейшов із Переяславського до Київського полку), Бобровиці, Гоголева, Кобижчі й Остра - Київського полку; Сміли, Чигрин-Дубрави, Глинська, Городища, Горошина, Жовнина, Костянтинова, Куриньки, Лохвиці, Лукомля, Пирятина, Ромен, Сенчі, Хмелева, Чорнух та Яблунева - Лубенського полку; Решетилівки - Полтавського полку. На жаль,
не збереглися матеріали Гадяцького полку, що ускладнює дослідження його історії.
Ще однією великою групою джерел є матеріали дворянського походження: а) дворянські родовідні книги; б) матеріали намісницьких, губернських і повітових дворянських зібрань.
Для генеалогічних розвідок першочергове значення мають матеріали кінця XVIII ст., пов'язані із входженням козацької старшини до дворянства. Ці документи заносилися в особові справи, які потім узагальнювалися в родовідних книгах спочатку в намісництвах, а згодом були передані до губернських дворянських зібрань. Невичерпний генеалогічний матеріал міститься в такій книзі Новгород-Сіверського намісництва, де, на відміну від книг Чернігівського (що теж збереглися), фіксувалася інформація не лише про старшин на час запису (1787, 1789), а й вносилася вся інформація стосовно їхнього родоводу. На жаль, залишається невідомим місцезнаходження родовідної книги дворянства Київського намісництва, якою ще в 30-х рр. XX ст. користувалися дослідники.
Встановлюючи родоводи, автор вимушений пропонувати гіпотези, можливо, не завжди достатньо обґрунтовані. У зв'язку з цим, згадаємо слова Януша Качмарчика: «Відповідям на ці запитання мусить передувати слово, якого не люблять історики: ймовірно». Вимушеність такої ситуації зумовлена як специфікою генеалогічного дослідження (цей прийом використовується всіма генеалогами), так і специфікою української республіканської генеалогії, коли відсутні значні генеалогічні масиви державного походження (як, наприклад, архів Герольдії в Росії тощо) і доводиться реставрувати родовід буквально з малесеньких частинок, що, як видається на перший погляд, нічого спільного між собою не мають. Лише таким шляхом (не виключаючи й можливих помилок) можна розбудити від майже вікової сплячки українську генеалогію.
...