Казачья сотня Котельвы Ахтырского полка

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Поселение, а затем слобода Котельва упоминается с 1552 года.
Топографическое описание Харьковского наместничества. Д.И. Багалей. Котельва

С 1726 года в Котельве уже две сотни.

КОТЕЛЬВ'ЯНСЬКА [КОТЕЛЕВСЬКА] СОТНЯ
(1654-1724 pp.)

Вперше згадується у присяжних списках 1654 р. як адміністративна одиниця Полтавського полку. У його складі перебувала до 1662 p., коли, з утворенням Зіньківського полку, була підпорядкована йому аж до ліквідації останнього у 1672 році. Відтак 1672 p., сотню передали до Гадяцького полку, у якому вона знаходилася до 1724 p., коли Петро І свавільно вилучив її зі складу Гетьманщини і передав до Охтирського слобідського полку як адміністративний та військовий підрозділ. Мала там по дві сотні. Ліквідована 1765 р. разом з іншими сотнями і полками Слобідської України.

Сотенний центр: містечко Котельва, тепер - селище, райцентр Полтавської області.

Сотники: Триполов Гришко (1653). Глиносіренко Ярема (1672). Федір Кирилович (1677). Матюша Кирило (1676). Михайло Іванович (1677). Павло Григорович (1679). Білецький Василь (1682). Павло Григорович (1683). Гнєдич [Гніденко] Онисим Якович (1687-1690). Білецький Василь (1700-1703). Гнєдич Онисим Якович (1703). Гнєдич Роман Осипович (1714-1734). Гнєдич Осип Романович (1-ї сотні, 1734-1755). Зашаловський Юхим (1745, 2-ї сотні). Матюшинський Іван (1755). Гнєдич Петро Осипович (1755).

Материалы SrDiuk

Есть ли перепись козацкой сотни, а также всего населения слободы Котельва. Мои предки по фамилии Руденькие проживали в слободе Котельва хотелось бы иметь более подробную информацию

В ближайшее время выходит из печати такое издание:

В. А. Картус
К27
Котельва – родина генералов. – Х: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2014. – 168 с.: ил.
Книга посвящена древнему казацкому местечку Котельве, расположенному в Полтавской области. Само название книги говорит о том, что автор описывает биографии известных военных, уроженцев Котельвы. Большое количество архивных материалов, портретов и иллюстраций – делает книгу важным источником для историков и краеведов, а для котелевцев – предметом гордости за свою Родину.
Для историков, генеалогов, краеведов, всех кто любит историю своего края.

УДК 94 (477.54)
ББК 63.3 (4 Укр. – 4 Хар.)
ISBN 978-966-2556-90-2
Виктор Альбертович Картус
Котельва – родина генералов
(документы по генеалогии)
Російською мовою
Відповідальний за випуск – Андрій Парамонов
Набор – Віктор Картус
Дизайн – Олег Панченко
Верстка – Андрій Яхно
Підписано до друку 20 липня 2014 р. Формат 60×84/8. Папір офсетний. Друк цифровий. Гарнітура Book Antiqua. Умов. друк. арк. 21. Наклад 500 прим.
Видавництво «Харківський приватний музей міської садиби»
Україна, 61002, м. Харків, вул. Мироносицька 43, оф. 204.
Тел. (057) 756-79-50
E-mail: paf69@mail.ru
http: //ysadba.rider.com.ua
http: //fotograf.rider.com.ua
http: //otkudarodom.com.ua
Свідоцтво про державну реєстрацію: серія ДК №3879 від 14 вересня 2010 р.

СОДЕРЖАНИЕ

Глава 1 . От автора
Глава 2 . Котельва
Глава 3 . Бецкой Иван Иванович
Глава 4 . Полтавский кадетский корпус
Глава 5 . Черкасовы (дворяне)
Глава 6 . Черкасовы (бароны)
Глава 7 . Гнедичи
Глава 8 . Гнедичи (метрические записи и документы )
Глава 9 . Осиповы
Глава 10 . Матушинские
Глава 11 . Сухинские
Глава 12 . Сухинский Василий Николаевич
Глава 13 . Сухинский Дмитрий Васильевич
Глава 14 . Сухинская Мария Васильевна
Глава 15 . Сухинский Павел Васильевич
Глава 16 . Сухинская Глафира Васильевна
Глава 17 . Сухинский Алексей Васильевич
Глава 18 . Сухинский Александр Васильевич
Глава 19 . Сухинский Николай Васильевич
Глава 20 . Великий Князь Константин Константинович Романов
Глава 21 . Сухинский Петр Васильевич
Глава 22 . Сухинский Григорий Васильевич
Глава 23 Пофамильные списки (дополнение)
Глава 24 . Справочная книга Харьковской епархии на 1904 год
Глава 25 . Общие списки убитых и раненых в 1914 году и в 1941-1943 гг.
Глава 26 . Жертвы политического террора в СССР.
Глава 27 . О роли Николая II в истории России.
Глава 28 . Заключение

Яка вартість книги?

Цікаво, а щось з церковної тематики є про Котельву?

Глава 26 . Жертвы политического террора в СССР.
Глава 27 . О роли Николая II в истории России.
пов'язані із Котельвою?

Дякую за книжку, у Вас є інформація про Котелевщину часів Охтирського полку? Також цікавить інформація про прізвища Топчій, Батюк - можливо щось траплялось? з повагою

Охтирська провінція
КОТЕЛЕВСЬКИЙ КОМІСАРІАТ НА 1779 РІК

Як Котельву з Гетьманщини забрали
ОПУБЛІКОВАНО
Ілюха О. Як Котельву з Гетьманщини забрали / Олександр Ілюха // Народна Трибуна. – 2013. – № 66 (9569). – 21 серпня. – С. 8.
Гура О. Як Котельву з Гетьманщини забрали / Олексій Гура, Олександр Ілюха // Православ’я в Україні: Збірник матеріалів ІІІ Всеукраїнської наукової конференції. – К.: Київська православна богословська академія, 2013. – Ч.1. – С. 562-564.

Як Котельву з Гетьманщини забрали

В статті зображуються неправові методи боротьби за Котельву у XVIII столітті. Ілюструються приклади фальсифікацій та обману, що в подальшому призвели до відокремлення поселення від Гетьманщини.
Ключові слова: Котельва, містечко, полковник, сотник, статті.

Після вторгнення Карла ХІІ у лютому 1709 р. в Котельву зруйнованим містечком було важко управляти. Саме цим скористався охтирський полковник та бригадир – Федір Осипов. Перебуваючи в Котельві, він вступив у дружбу з тамтешнім городовим отаманом – Білецьким. Існує інша версія цих подій, яка стверджує, що слобідський полковник підкупив старшину містечка . Тож, домовившись, Білецький скористався відсутністю Котелевського сотника – Довгополого, який в цей час перебував з гадяцьким полковником у військовому поході, і написав листа від усіх мешканців містечка князю О. Меншикову. У ньому йшлося, що буцімто від імені всіх мешканців населеного пункту котелевці бажають перебувати у складі Охтирського полку. В результаті російський полководець «выправил ордер…» про приєднання Котельви разом з навколишніми селами Млинки та Деревки до Охтирського полку. Згодом «ордер» був закріплений царським указом . Очевидно, дана згода пояснювалася тим, що під час переходу гетьмана І. Мазепи на бік швецького короля Карла ХІІ, Котельва залишилася вірною Петру І. За що 26 листопада 1708 р. спеціальним указом від імені царя мешканцям Котельви, Опішні та Груні майбутній канцлер (звання присвоєно у 1709 р.) Г. Головкін похвально писав: «Вы ни на какие прелестные письма изменника богоотступного Мазепы не смотря, пребываете к нему, великому государю, по должности своей подданнической верно и постепенно» .
Відразу ж після подій Полтавської битви 17 липня 1709 р. І. Скоропадський під Решетилівкою пред’явив статті Петру І, де в 4 пункті писав: «… местечко Котельва, которая всегда до полку Гадяцкого надлежала, абы и теперь по прежнему до того полку была причислена» . Невдовзі гетьману надійшла відповідь, де в тому ж 4 пункті йшлося: «… местечко Котельва, которой жители сами докучали Его Царскому Величеству просьбою причислить их по близости и удобству к Ахтырскому полку, не может быть причислена к Гадячскому полку; на то был указ, и этого указа отменить невозможно» .
Ситуація, яка назріла навколо Котельви, не задовольнила гадяцького полковника І. Чарниша, тому у 1710 р. він вирішив повернути містечко військовою силою, але безрезультатно . Причиною цьому послугував новий царський указ гетьману І. Скоропадському: «чтобь тот полковник гадяцкой вь то местечко вступать впередь не дерзаль» .
Однак, ці події були не кінцем боротьби за повернення Котельви до складу Гадяцького полку. Цього разу містечко спробував повернути в серпні 1720 р. наступник І. Чарниша М. Милорадович з Полтавським полковником І. Черняком. Досить цікавий опис про ці події дає Охтирський полковник Ф. Осипов у своєму листі до київського губернатора князя П. Голіцина .
В 1722 р. невтомний І. Скоропадський знову спробував повернути Котельву, але таким шляхом «… и старую межу Малороссийськую оть Слободскихь полковь поновить и потвердить, чтобь через тое старые городы и села не разошлися и не опустели» . На що цар Петро І вирішив «учинить решение вь Сенат, чтобь без обиды, и буде непотребно, отставить» .
27 липня 1728 р. гетьман Д. Апостол спробував востаннє повернути Котельву до гетьманської резиденції, який у 18 пункті статей поданих у Москві приєднання містечка пояснював: «Во время нашествия шведов на малую Россию Ахтырский полковник и бригадир слободских полков Феодор Осипов стоял в гадячском полку в Котельве. Вступив в дружбу с городовым атаманом Котельвы Белецким, без ведения котелевского сотника Довгополова, находившегося тогда с гадячским полковником в походе, подложною просьбою, написанною от имени всех котелевских жителей, будто желают они быть в полку ахтырском, выправил ордер у кн. Меншикова, предписавший присоединить г. Котельву с уездными ее селами из полку гадячскаго к ахтырскому» .
28 серпня 1728 р. гетьману на подані статті надійшла відповідь – так звані «Рішительні пункти», де в 17 пункті йшлося: «О городе Котельве и ее уезде сделана будет справка, и тогда последует решение» . Але нового рішення не було.
Тож виходячи із вищесказаного, приєднання Котельви до складу Охтирського полку у 1709 р. мало два різних, але дуже своєрідних наслідки.
Перший наслідок полягає в тому, що згідно ним старий козацький населений пункт, який завжди перебував у складі Гетьманщини, був відданий до Слобідської України. Інший, полягає в тому, що незважаючи на приєднання сотенного містечка до слобідської території, боротьба продовжувалася в церковному питанні (фактично вирішене в 1782 (86) р.). Причиною цього було те, що містечко перебувало під звітністю Київського, а Охтирський полк – Бєлгородського митрополитів.
Таким чином, наслідком переходу Котельви до Охтирського полку призвело до її зміни як у культурному, так і в історичному аспекті, що в подальшому закріпило за собою уявлення, як про слобідське поселення.

ОПУБЛІКОВАНО
Ілюха О. Церковне життя в слободі Котельва (початок ХVII – 30-і роки ХХ століття) / Олександр Ілюха // Збірник матеріалів XVІ студентської наукової конференції історичного факультету. – Полтава: Видавець Р.В. Шевченко, 2013. – С. 24-26.
***************************************
Церковне життя в слободі Котельва (початок ХVII – 30-ті рр. XX століття)

У статті широко розкривається розвиток церковного життя в слободі Котельва з часу появи перших храмів до їх закриття в 30-х рр. ХХ ст.
Ключові слова: Котельва, парафія, слобода, храм.

Котельва – одне з найбільш ранніх поселень на території Слобожанщини. Виникнення населеного пункту відносять до середини
ХVI ст. Зокрема архієпископ Філарет (Гумилевський) стверджував, що Котельва „не належить до вихідців із-під Дніпра, а є давнім козацьким містечком” . І дійсно, Котельва була малоросійським населеним пунктом, і тільки в 1709 р. переведена з Гетьманщини до складу Слобожанщини . Тож поява нового населеного пункту на Лівобережжі заклала його розвиток як на політичній, так і на релігійній арені.
Розвиток релігійного життя у Котельві був викликаний розширенням меж населеного пункту, постійним зростанням населення (протягом XVIІ ст. чисельність зросла з 3, 877 до 9, 862 жителів), підтримкою козацької старшини православ’я.
Розвиток зазначеного періоду тісно пов’язаний з існуванням котелевських храмів. Протягом усього XVIІ ст. на території поселення налічувалося 7 храмів . Ситуація продовжувала зберігатися і під час нового перепису у 1732 році. Зокрема, у ньому згадуються наступні храми: Успіння Пресвятої Богородиці, Миколаївський, Троїцький, Різдва Пресвятої Богородиці, Преображенський, Покровський та Трьох Святительський.
Наприкінці 1770-их — поч. 1780-их рр. кількість храмів залишалась сталою. Так у „Исповедной Росписи Зеньковской и Опошнянской протопопии 1778 г.” зустрічаються ті ж сім храмів – Миколаївський , Преображенський , Різдва Пресвятої Богородиці , Успіння Пресвятої Богородиці , Трьох Святительський , Свято-Троїцький , Покровський .
В останній третині ХVIII ст. майже всі церковні споруди були перебудовані чи взагалі зникли. Преосвященний Філарет (Гумилевський) припускає, що: «Не была ли это следствием того, что котелевские казаки, еще с 1710 г. поставленные в зависимость от ахтырского полкового начальства, по делам церковным упорно хотели оставаться под ведением Киевского митрополита. Известного, по крайней мере, что только в 1786 г. дела церквей котелевских переданы были в Белогородскую консисторию» . Дана ситуація пояснювалася бажання Охтирської канцелярії (з 1709 р. слобода в складі однойменного полку) підпорядкувати Котельву і в духовному відношенні (першими спробами були події 1729 р.), тому заборонялося будувати нові храми. Так, були перебудовані – Миколаївський (1780 р.), Преображенський (1782 р.), Троїцький (1787 р.) й Покровський (1787 р.) храми. Зникли – Трьох Святительський, а на його місці був побудований Вознесенський храм (1779р.) та церква Різдва Пресвятої Богородиці (1781 р.) .
Під час перепису 1799 р. у Котельві було зареєстровано 6 храмів: Преображення Господнього, Покрови Пресвятої Богородиці, Вознесіння Господнього, Успіння Пресвятої Богородиці, Троїцький та Миколаївський .
Перехід до Бєлгородської консисторії у 1782 (1786) р. розпочав новий етап в історії релігійного життя Котельви. Відтепер архітектурною особливістю стало спорудження невисоких, однозрубних храмів на три куполи. Проте з часом пріоритети у будівництві дещо змінилися і в Котельві з’являлися муровані храми. Так, спочатку побудований Троїцький храм (1812), потім Преображенський (1836), Миколаївський (1861), Покровський (1873). Деякі з церковних споруд залишалися дерев’яними: Вознесенський (лише з 1908 року – мурований ), Всіхсвятський (1862) й Мироносицький (1865).
Досить цікавим явищем у ХІХ ст. стала зміна центрів церковної ієрархії. Так, на початку ХІХ ст. головним у Котельві був Миколаївський храм, а на середину 1820-их рр. — главенствував Вознесенський. Причинами цього було різке зростання парафії.
Зауважимо, що наприкінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. деякі храми змінили своє довготривале місцерозташування. Наприклад, Вознесенський храм на протязі 1779 р. — 1906 р. знаходився на одному й тому ж місці – на розі нинішніх вулиць Пархоменка і Жовтневої. Будівництво ж у 1908 р. третьої церковної споруди завершилося поблизу сучасної поліклініки. Подібна ситуація спостерігається і з Покровським храмом. Так, з 1785 р. по близько 1869 р. його будівлі розташовувалися на правому березі річки Котельва. Проте у 1873 р. будівництво четвертої споруди Покровської церкви завершилося на розі сучасних вулиць Островського і Фрунзе .
Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у Котельві кількість храмів залишалась сталою (7). У 1920-их – 1930-их рр. більшовицькі перетворення у сфері релігії вплинули і на котелевські храми. Так, у 1929 р. було розібрано Мироносицький храм. У 1930 р. закрили Спаську і Вознесенську церкви, зняли дзвони, а будівлі перетворили на хлібоприймальні пункти. У листопаді цього ж року припинив свою діяльність Всіхсвятський храм, а у січні було скинуто дзвони і перейменовано його на Будинок колективіста. У 1933 р. закрили й Троїцький храм, який використовувався для зберігання сировини .
Отже, в церковному житті Котельви протягом ХVII – ХX ст. виділяємо кілька головних моментів. Перший — протягом усієї історії в Котельві було десять храмів. Другий — перехід до Бєлгородської консисторії суттєво вплинув на релігійне життя в Котельві, адже наприкінці 1770-х – початку1780-х рр. храми або закривалися, або перебудовувалися. Третьою подією є сам перехід Котельви до Бєлгородської консисторії. І, нарешті, четвертий характеризується тим, що наприкінці 1920-их – початку 1930-их рр. всі храми були закриті або зруйновані радянською владою і лише під час німецької окупації деякі з них відновили службу.

на даний момент йдуть краєзнавчі дослідження по вивченні історії Котелевщини...
З пов., голова ГО "Спілка краєзнавців Котелевщини", краєзнавець, історик Ілюха О.Ю.

Казачья сотня Котельвы Ахтырского полка

Все вопросы связанные с козаками слободы Котельва.