МЕНСКАЯ сотня - Генеалогический форум ВГД. Тема №25111

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Metallist написал:

[q]
МЕНСЬКА СОТНЯ
(1654-1782 pp.)
=====================
Менська сотня (1654 — 1782 рр.) — створена на початку 1654 р. як військова та адміністративна одиниця Ніжинського полку. Включала містечко Мену та села Бабичі, Дубравну, Дягове, Куковичі, Макошин, Ушню, Максаки.
Мала старшину: писаря Семена Мартиновича, осавула Богдана Найденовського і хорунжого Прокопа Богдановича. У 1672 р. Іван Самойлович передав Менську сотню до складу Чернігівського полку, який хотів зміцнити.
У ньому ж сотня знаходилася аж до ліквідації у 1782 р.
Протягом зими 1781–1782 рр. територія сотні була включена до Чернігівського намісництва. Сотенний центр: містечко Мена, нині — райцентр Чернігівської області.
До 1648 р. Мена — центр Менської волості Чернігівського повіту Чернігівської губернії. Населені пункти: с. Баба, с. Бондарівка, с. Бреч, с. Бутівка, с. Величківка, с. Данилівка, с. Деснівка, Дівича, слобода, с. Домашлин, с. Дубравка, с. Дягів, с. Куковичі, с. Макошине, с. Максаки, м. Мена, Микольська слобідка, с. Осмаки, хутір Остапівка, хутір Рожківка, с. Слобідка, Тютюнникова слобідка, с. Утівка, с. Ушня, с. Феськівка, с. Хавдіївка. За винятком нових хуторів, ці ж населені пункти значаться і в описі 1769 р.
Тобто адміністративна територія сотні була стабільною протягом 110 років існування.
[/q]

О селе Домашлин

с. Дом(а)ишлин

Находится в Черниговской обл., в Корюковском районе, в 76 км к северо-востоку от Чернигова, в 184 км. от Киева и в 195 км. от г. Сумы. Речка Некиша.
Регiони Украiни та iх склад
На этом сайте официальной датой "утворения села" считается 1500 г.
Но Литовская Метрика дает более позднюю дату: " .... Только после Смоленской войны (1633-1634), .... здесь были основаны села Домислин и Ольшана".
AGAD. Metryka koronna, sygn. 189, k. 280-281
Смоленская война 1633 - 1634 гг.

В Генеральном следствии о маетностях Черниговского полка читаем:
.....Оное с. Домишлин, по сказке тамошних старожилов, як они упомнят за прежних гетманов надлежало к послушанию ратуши Менской до гетманства Мазепи, а Мазепа, будучи гетманом (1687 - 1708) отдал был того села посполитих во владение Ивана Курци, будочому тогда сотником Менским (Курський\ Курка\Курочка Иван Леонтьевич ?- 09.1685 - 02 1696 - valcha), которий владел тринадцать год, а после оного Курки отнявши, взял в свое владение к замку Батуринской и из своего владения отдал был Орлику , писару енеральному за которим то село было во владении до их измени, а, по измени Мазепиной, завладел тем же селом полковник Чернеговский Павел Полуботок и, содержа при себе два года, уступил из своего владения взамену села Борович бунчуковому товарищу Василию Полуницкому (Василию Евстафьевичу, сотнику Любецкому в 1698, 1701-1702, 1708, 1726-27 гг. - valcha), за которим и ныне во владении, и на уряди жадние то село не надлежало; а показание слободи поселены вновь нынешним владельцем Василием Полоницким, Ивановка в 1714 году при Хавдеевском млину на купленной его земли, а Михайловка, прозванием Тютюнниковская, в 1716 году на земли Домишлинской, як о том он же Полонецкий сказкою своею показал, и оние слободи, кроме него, не были ни за ким во владении. На то село Домишлин объявлен сего 1730 года подлинний гетмана Скоропадского универсал и взята з его за рукою зятя Андрея (Андрей Григорьевич Милкович/он же Сибирский - valcha) и за справкою копия, а в оном универсале написано, что то село взамену села Боровичи и слободки Боровицкой от полковника Полуботка ему Полоницкому уступленное грамотное утверждает он, гетман, ему, Полоницкому в спокойное и нерушимое владение в 1710 году, позволяючий ему, Полоницкому, при хуторе Брецком для гаченя гребли на грунтах Домишлинских людей заграничных литовских, а не инших осадитя и спокойне владети, а на слободу Ивановку, что при Хавдеевском млину, универсалу и крепости жадной не объявлено, а объявлено токмо универсал гетмана Скоропадского 1710 году на часть войсковую в млине Андрея Хавдея, а по поселении при оном людей в том универсале не упомянуто..."

У А. Лазаревского в его "Обозрении Румянцевской описи..." читаем:

"...С. Домышлинъ, при речке Некише, Церковь Рождества Богородицы. Коз. дв. - 35, кр. дв.- 13, владения значкового тов. Ивана Соколовского, которому достались по женитьбе от Полоницких, 22 дв. - владения черниговского судьи Тимофея Сенюты и 9 дв. - владения наследников бунчукового товарища Василия Полоницкого"

В 1726 г. в селе была церковь Рождества Пресвятой Богородицы. Служили в церкви: попъ Филип Стефанов, дъякон Максим Яковлевич, дъячки - Иван Петров, Тарас Михайлов сын Курдукович.
стр.180

3 декабря 1725 г. Екатерина I подписала следующий Указ Малоросийской коллегии:
Копия
По получении сего пришлите ведомость немедленно с симъ посланным курииром коликое число в городе Батурине до разорения ево было дворовъ, мелницъ, и протчихъ угодей, которые ко двору бывшего гетмана изменника Мазепы приналежали и коликое число было с нихъ на каждой годъ денежныхъ хлебныхъ и протчихъ всяких доходов в зборе какъ на него Мазепу такъ и на ратушу, ныне по разорении оной Батурин в каком состоянянии и есть ли какие вновъ поселенные к нему слободы и протчие угоди и коликое число в техъ слободахъ дворовъ и в них людей торговыхъ, ремесленныхъ и пашенныхъ, также и служивыхъ казаковъ и по какому указу поселились и тутошниелъ и прежние жители или отколь пришлые и хто теми слободами ныне владеютъ и естли со оного города ис принадлежащахъ к нему слободъ и фолварков и протчихъ угодей ныне в колегию малороссийскую какие доходы и сколко какихъ порознъ
Екатерина
В Санктпитербурхе
Декабря 3 дня: 1725...
По этому Указу была проведена ревизия всех сел и деревень принадлежавших "до двора" Ивана Мазепы, среди этих сел было и с. Домишлин, находившееся к тому времени во владении бунчукового товарища Василия Евстафьевича Полоницкого/

......В том селе двор со всякимъ дворовимъ хоромним и огороднимъ строениемъ и всякими заводами.
Мелница на реке Бречи, в которой прежъде до Мазепи бул един камен да коло валюшъное, а к оному внов пристроив оний владелецъ коло мучное да одно коло валюшъное.
К томужъ селу сенний покоси прозиваемое Будище на которомъ костъся возов по сто.
Синожат прозываемое другое Будище Кучуково на которомъ воз по сто сороку.
Синожат Горожа возов сорокъ
Синожат Горбачовская на которой накашоется возов по сороку
Синожат Волайковце на которой косится возов сто
К тому селу пахатние земъли на которих засивается: iржи четвертей по дванадцятъ в поли, в вдву потомужъ.
Да прежъде сего за изменника Мазепи при томъ сели Домашълинъ була пушъща, а нине на той пущи в завладени оного Полунецкого поселяни три слободи, а именно: слобода Владимеровка, слобода Ивановка, слобода Михайловка.

В селе Домашълине. Пахатние мужики.
Грицъко Ековенко коней трое, волов два,
Васил Онанович кон един, вол един,
Васил Скрипка кон един,
Данило Поко(т)никъ кон един,
Петро Семененокъ кон един, вол един,
Кондрат Руденокъ кон един,
Марко Макаренок кон един,
Ецъко Юшъченокъ кон един,
Гордей Бабъка кон един,
Павел Лисий кон един, вол един,
Хома Юсченко вол един,
Павел Жимъ кон един,
Леско Дядюшъка кон един,
Осипъ Оноприенко кон един, вол един,
Петро Иванков кон един,
Матвей Висуцъкий кон един, вол един,
Мазко Панченко кон един, вол един,
Куприй Лукяненко кон един,
Охримимъ Кугучинок коне двое, воловъ два,
Конон Оноприенокъ коней двое, волъ един,
Нестор Гришечка кон един,
Демъко Ларченокъ кон един, вол един,
Михал Сова кон един,
Пантелей Гужъвенко кон един,
Хома Могилний коней двое,
Екимъ Опанасович кон един, Максим
Шигунецъ коней трое, волов три,
Есипъ Божокъ кон един,
Алексий Лозовий кон един,
Иван Тишъчишин кон един,
Хведор Кошовенокъ кон един,
Макъсимъ Дижомисикъ кон един,
Нестар Арленеънко кон един,
Юско Холодницъкий кон един,
Васил Ециненокъ кон единъ,
Степан Есипенокъ кон един,
Иван Шевченокъ кон един,
Васил Деревяночка кон един, вол един,
Наумъ Охримецъ кон един, волов два,
Хвеско Холодницъкий вол един,
Микита Михаленкоо кон един,
Ерема Яшъченко кон един, вол един,
Антун Семененокъ кон един,
Ецъко Холодницъкий вол един,
Артемъ Кугученко кон един, волов два,
Карпъ Оришъченокъ коней двое, вол един,
Гордей Оришъченокъ кон един, вол един,
Терешъко Оришъченок кон един, вол един,
Степан Скрипка кон един, вол един,
Еким Чубакъ кон един, Васил Пятакъ кон един,
Тишько Шушенокъ кон един,
Иванъ Верешъщака кон един,
Кондрат Верещъщака кон един,
Гордей Помогайбикъ кон един,
Васил Помогайбикъ кон един,
Иван Макуха кон един,
Макъсимъ Давиденокъ волов два,
Ецъко Коснирецъ кон един, А
лексий Петрикиецъ кон един вол един,
Хведор Петрикиецъ кон един,
Иван Петрикиецъ вол един,
Грицъко Енъченокъ кон един, вол един,
Ецъко Илъкуша кон един,
Тимох Хлиборад коней двое,
Никон Сергиенко кон един, вол един,
Семен Бурачокъ кон един,
Яков Юрченокъ кон един,
Алекъсий Лавриненокъ кон един, вол един,
Андрий Чепига кон един, вол един,
Тимох Крошъченокъ кон един,
Лукян Крошъченокъ кон един,
Иван Крошъченокъ кон един,
Влас Троененко кон един, вол един,
Кондрат Прадка кон един,
Ониско Сулим кон един, вол един,
Роман Бедний кон един,
Иван Iванченок кон един,
Грицъко Iванченок кон един,
Микита Жилка кон един,
Iван Буренкий кон един,
Васил Рачокъ кон един,
Андрий Рачокъ кон един,
Макъсим Сидоренок коней два,
Клим Козликъ кон един,
Прокупъ Семъко кон един,
Гаврило Пивка кон един,
Андрий Юденко кон един,
Корней Юденокъ кон един,
Василь Куприенко кон един,
Тарас Легурецъ кон един,
Хведор Пуховикъ кон един,
Демъко Юшъченокъ кон един,
Иван Лесенокъ кон един, вол един,
Опанас Гудимъ вол един

Iтого девят десят девят дворов (99 дворов)

Огородники
Сидор Кулинич,
Михал Данилченок,
Денис Куприенок,
Ониско Степанцов,
Олекъсий Гадаченок,
Иван Брейко,
Кирий Литвин,
Пилипъ Солошенко,
Юсъко Сушъко,
Артемъ Василевич,
Тимох Богдаченокъ,
Гарасим Гирманецъ,
Стефан Литвин,
Авраам Швецъ,
Иван Гирманецъ,
Грицъко Друздъ,
Терешъко Швецъ,
Гарасимъ Слиняка,
Михал Бараненко,
Иван Шулга,
Иван Сеникъ,
Максимъ Юсченокъ,
Жилка Евтух,
Сергий Мисобъка.
Итого двадцят чотири дворов (24 двора).

С вышепоказанних подданих которие имеют кони и воли платили при изъменники Мазепи годового платежа с коня по тридцати копеякъ да овса по четверику, в котором московскомъ мери четири четвертичъки, да с пары волов денег потомужъ да жита по четверику а спеших огородников денгами по двадцяти копеек в год.

А ныне владелцу Василию Полуницъкому платят денгами тожъ число, а хлеба с коня овса по два четверики, с пари волов жита по дважъ четверики менской мери и всякие роботизны отбувают.
А по состоянию калегии в казъну Ея Величества з онихъ подданих никаких платежов не зъбирается.

Слободи, которие поселяни на пущи Мазепинской владилцомъ Василиемъ Полуницъким.
Владимировка.
В ней жители:
Павелъ Процъко, Хведор Дасючен, Роман Скляр, Иван Скляр, Михайло Данилов, Иван Олодка, Петро Боханко, Михайло Скляр, Микита Ековенко, Ецъко Коростий, Радионъ Супруненко, Юско Очъковский, Андрей Глухенкий, Иван Борисенко, Иван Тетерукъ, Роман Швидченокъ, Иван Мозъковий, Андрий Смолянка, Андрий Марковский, Иван Святний, Иван Амецикъ, Яков Фурсенко, Алекъсий Сидорка, Авраамъ Михаленко, Левко Гаркуша, Иван Смичокъ, Грицъко Табала, Иван Литвин, Корний Олихвиренокъ, Сидор Нуждний, Андрий Дубаченокъ, Иван Кур[я]ненко, Давид Броня, Ецъко Сухаров, Андрий Иванович

Итого тридцят пят дворов (35 дворов).

Слобода Ивановка. В ней жители.

Кондрат Бухаренко, Данило Бохаренко, Иля Костюченко, Левун Онопричнок, Иван Дмитренок, Иван Шолупина, Васил Ермоленокъ, Омелко Гришъко, Гаврило Грабов, Васил Прохоренко, Пархомъ Цибулский, Данило Билусъ, Артемъ Миколай, Андрий Макиев, Иван Дубинчикъ, Иван Беспалчий, Андрий Гришъченков, Иван Дурейко, Зосимъ Евтушенок.
Итого девятнадцят дворов (19 дворов)

Слободка Михайловка. В ней Жители.

Макъсим Ковшар, Васил Волотнаникъ, Хведор Маркович, Есипъ Трохимовичъ Миколай Дорошов, Петро Екименко, Петро Гаврилович, Васил Романович, Игнат Денисович, Васил Скакунецъ Иван Плескач, Екимъ Денисович, Олекъсий Олисиенко, Степан Кириченко

Итого чотрнадцят дворов (14 дворов)

С оних трохъ слобод владелцу Василию Полуницкому платежа никакова какъ денег так хлеба не зъбирается, а тоъмо до двора ево работают.

К сей видомости села Домошлина дякон Максим Яковълевич вмисто войта Онисима Димитъранка по его прошению руку приложил.

К сей видомости села Дамашълина дякъ Иван Петров вмисто слободи Владимировки войта Ивана Кириненка по его прошению руку приложил.

К сей видомости села Домошлина дячок Тарас Михайлов синъ Курдуковичъ вмисто войта слабади Ивановки Кандрата Иванова по его прошению руку приложил. К сей видомости села Домишлина попъ Филипъ Стефановъ вмисто слободи Михайловки войта Максима Семенова по ево прошению руку приложил.

К сей ведомости села Домошлина дияконъ Максим Яковълевич вмисто посполитого Василия Ананиева по его прошению руку приложил.

К сей видомости Менской сотни атаманъ Захарий Павловъ вместо посполитого Василия Яременка по его прошению руку приложил.

При сей ведомости Чернеговского полку Менской сотни сотник Иван Васютинский во свидителстве бил и руку приложил.

При сей же ведомости Менской сотни атаман Захарий Павлов во свидителстве былъ и руку приложил.

1726 го году генваря 23 дня Черниговского полку Менской сотни села Домашлин бунчукового товарыща Василя Полуницкого староста ево Дмитрей Федоров сын Мослекевичъ, да тогожъ села войтъ Анисим Дмитренко, слободы Володимеровки войт Иван Кириленко, слободки Ивановки войтъ Кондратей Ивановъ, слободки Михайловки войтъ Максимъ Семеновъ, посполитыя Василей Ананевъ, Василей Ерименок, Сидоръ Кулинишъ скозали.
Село Домошлин с принадлежащим угоди наперед сего до разорения города Батурина до двора бывшего гетмана изменника Мозепы принадлежало и с того села Домошнина какие зборы наперед сего до двора оного изменника гетмана Мазепы были также и на владелца, о том они в ведомости показали самою сущую правду и ничего не утаили а владеет помещикъ ихъ Полуницкой темъ селом по универсалу гетмана Скоропацкого, которой универсал и другие крепости в Чернигове у сына ево Василева Владимера Полницкого, а буде они скозали ложно или утаили и за то указалб Ея императорское Величество учинить им смертную казнь

Мазепина книга.Упорядкування та вступна стаття Iгоря Ситого.Чернiгiв. 2005 С. 252-260)

Кулаковський Петро
Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої
(1618-1648)

На схід від володінь Солтиків знаходилася найбільш значна у Домислинській волості Менська волость, яку в 1623 р. за наказом Владислава Вази отримав кокенгаузький староста Зиґмунт Казановський. Відомий акт подання цієї волості у володіння З.Казановському, здійснений чернігівським капітаном Яном Куновським 7 жовтня 1623 р. (155 ЛНБ, від. рукописів, ф. 5, спр. 4108, арк. 199-199 об. 268).............
...........Тут закінчувалася задеснянська частина волості. Судячи з акта подання, ця частина волості не мала на 1623 р. жодного населеного пункту.
Придеснянська частина волості обмежувалася на заході Меною та її притокою Дяговою, на півночі городищем й дубровою Величкова, на сході - річкою Баба.
Згаданий акт серед населених пунктів цієї частини волості називає село Макошин, яке, правдоподібно, існувало й до 1619 р., та присілки Максаків, Куковичі, Березовець, Намир. Анклавним відносно волості було село Турія, розташоване при впадінні річки Турчанки у Снов. Вбачається, що перелічені присілки й Турія як населені пункти були відновлені незадовго до 1623 р., хоч у московську добу могли й існувати, зважаючи на ідентифікацію їх як присілків, а не слобід. Власне привілей на волость 3. Казановський отримав аж у березні 1633 р., після того,
як його протектор Владислав Ваза став королем Речі Посполитої. Цей привілей серед старих поселень називає Макошин, Куковичі й Турію, серед нових - Ядути й Ховми, осаджені у задеснянській частині волості. Загальною фразою згадані новоосаджені слободи, але їх назви не вказані156. Серед таких мали бути Мена, яка фіксується у роки Смоленської війни, а також, правдоподібно, Баба, Дягове, ймовірно Максаків. До Менської волості 􀀀тягнуло􀀀 ряд селищ й 􀀀островів􀀀, що були надані іншим особам. З півночі з волостю межувало селище Шарапове, яке у березні 1621 р. отримав Іван Величко157. Напередодні Смоленської війни на місці колишнього селища розташовувалася ним осаджена слобода Величка'58. Під час війни слобода запустіла, що й відзначає привілей Адамові Казановському від 20 квітня 1636 р. на городище Шарапове159160. Навряд чи здійснювали заходи щодо заселення сусіднього з Менською волостю Домислинського 􀀀острова􀀀 Петро, Іван і Федір Солтики, які отримали його у січні 1621 р.,6° Лише після Смоленської війни, коли 􀀀острів􀀀 потрапив у руки Адама Казановського, тут були осаджені села Домислин і Ольшана161. Аналогічно справа виглядає і з сусіднім із Домислинським Валайківським 􀀀островом􀀀, який впродовж 1621􀀀1634 рр. належав Адамові Беджицькому162.

Кулаковський Петро
Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої
(1618-1648)

Найбільш динамічно заселялася після Смоленської війни Менська волость, що належала коронному підкоморію Адамові Казановському. Безпосередньо організовував заснування нових населених пунктів його урядник у Мені Ян
Горбачевський306. У середині 1630-х рр. на території Менської волості були осаджені населені пункти Осьмаки у передеснянській частині та Доч на задеснянській307. Результати колонізаційної діяльності осадчих А. Казановського відображені у королівському консенсі на поступку та документі, що засвідчує продаж
ним Менської волості А. Киселю за 250 тис. злотих. Ці документи фіксують появу в її переддеснянській частині населених пунктів Феськівка, Мужилівка, Рудня, Казанівка, Домислин, Ольшана, а в задеснянській - Високе, Пральники, Адамівка. Крім цього, повторно було заселене селище Шарапове, де з􀀀явилося село Шарапівка або Величківка308. А. Кисіль мав досвід організації колонізаційних акцій, у тому числі й на півночі Домислинської волості (разом з братом Миколаєм) та на території впадіння Снову до Десни. У травні 1636 р. він отримав
за поступкою від Я. Горбачевського село Перекоп309, розташоване у надзвичайно вигідному місці - на правому березі Снову, біля його впадіння до Десни. Поруч існували перевози й через Снов, й через Десну. Вигідне положення Перекопу А. Кисіль використав для свого просування иа схід - у межі Домислинської волості. На початку 1640-х рр. чернігівський підкоморій поруч з Перекопом заснував слободу Новий Брусилів. Вже згадувалося, що за його вказівкою був осаджений також Райгород. Між 1638 та 1641 рр. А. Кисіль придбав у Яна Калиновського село Боромики, а ще раніше, напередодні 1638 р., почав осаджувати населений пункт Борки, що знаходився понад Десною, біля східної межі Менської волості310. Всіма цими набутками Адам у травні 1641 р. поступився
Миколаєві Фірлею Броневському в часткову компенсацію поступки останнім Кобижчі й Свидовця Миколаєві Киселю*311. Купивши Менську волость, А. Кисіль повернувся до інтенсивної колонізаційної діяльності у межиріччі Снову та Убіді. За короткий час, що передував повстанню 1648 р., його урядники осадили Красностав (у задеснянській частині волості), Киселівку312, на передмісті Мени був заснований Філіпівський хутір313.
Особливо динамічно розвивалася Мена - центр волості. В 1640-х рр. вона мала статус міста; тут існував замковий суд314. Напередодні Національно-визвольної війни у Мені було дві церкви, дві системи укріплень - міські та замкові, де розміщувалася одна з садиб А. Кисіля315. Після Смоленської війни збільшилося число населених пунктів, що тяжіли до Убіді. У середині XVII ст. біля витоків її правої притоки Чорнотичі виник однойменний населений пункт316. Даних щодо виникнення населених пунктів уверх за течією Убіді, крім Козленичів та Стопилина, які існували ще перед Смоленською війною, немає.
В цілому, протягом середини 1630-1640-х рр. колонізація чернігівського регіону зробила значний поступ вперед. У Домислинській волості колонізаційні процеси велися зусиллями урядників і осадчих магнатських та заможних
шляхетських родин, які сконцентрували у своїх руках більшість земельних ресурсів межиріччя Снову та Убіді - А. Казановського, Адама й Миколая Киселів, Паців, М. Потоцького, Солтиків. Вперше після 1618 р. об􀀀єктом колонізаційної діяльності стало межиріччя Смячу й Снову, де з ініціативи Фащів була осаджена Городня - чи не найбільший населений пункт поліської частини регіону.
Динамічно продовжувало розвиватися заселення округи Чернігова, де, поза колонізаційною діяльністю, ініційованою чернігівськими міщанами та місцевим старостою М. Калиновським, проявилися зусилля представників дрібної й середньої шляхти, які заснували низку нових населених пунктів по річках Білоус та Стрижень.
Однак потенційні колонізаційні можливості чернігівського регіону були далекими від вичерпання, зокрема щодо північної його частини.

------------------------------
305 Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка... С. 74.
306 Лазаревский А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. Вып. 1. С. 101.
307 ЛНБ, від. рукописів, ф. 5, спр. 4064, арк. 28.
308 AGAD. Metryka koronna, sygn. 189, k. 280-281; sygn. 190, k. 69 v. - 73.
309 Ibid. Sygn. 182, k. 88 v. - 89. 294
3,0 ЛНБ, від. рукописів, ф. 5, сир. 4064, арк. 27 зв.
311 AGAD. Metryka koronna, sygn. 185, k. 388-389, 391-392.
312 Див. свідчення старожилів при проведенні Генерального слідства про маєтності Чернігівського полку 1729-1730 рр.: 􀀀Оноесело Киселювка... поселено поляком Киселем...􀀀(Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка... С. 122). Філарет слушно зауважив на підставі відомих йому документів, що Киселівка осаджена пізніше за Величківку {Филарет. Историко-статистическое описание... Кн. 6. С. 126). 3,3 Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 272, k. 45-46.
3b1 Лазаревский А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. Вып. l.C. 101.
315 Присяжні книги 1654 р. С. 260.
316 Там само. С. 275. 295

Звання бунчукового товариша надавалося й за службу попередників. Одним з таких був Петро Сахновський, який почав служити з 1732 р. Його батько Гнат Васильович тривалий час займав посаду менського сотника, а згодом – полкового обозного Чернігівського полку. Петро Сахновський брав безпосередню участь в бойових діях. Він входив до складу керівництва штабу допоміжного корпусу на чолі з генеральним обозним Яковом Лизогубом. Цей корпус був сформований після початку війни з Польщею та діяв у Західній Україні й Білорусі. Сахновський був квартирмейстером, а також командував однією з військових бригад цього корпусу [27, с. 139]. В одному з витягів з газет про бойові дії під Гданськом від 1 травня 1734 р., згадувалося, що він та бунчуковий товариш Степан Забіла виявили неабияку хоробрість, "на килко миль з побою того и от стрелби огненной утекая" [6, арк. 85]. Згідно рішення ГВК від 2 березня 1737 р. він мав супроводжувати батальйон Смоленського гарнізону з м. Смоленська до м. Глухова [31, арк. 2].
Звання бунчукового товариша могло присвоюватися як ознака підвищення по військовій службі, що надавало переваги для подальшого отримання посад в старшинській адміністрації. Так, син менського священика Григорій Сидорович Кузьминський розпочав службу у 1728 р. і згадувався як значковий товариш Чернігівського полку (1731). Як зазначалося у гетьманському універсалі від 7 липня 1732 р., він чотири роки працював у складі кодифікаційної комісії у Глухові, створеної згідно царського указу від 28 серпня 1728 р. Метою її роботи було укладення єдиного зводу законів для Гетьманщини, відомого згодом як "Права по которым судится малороссийский народ". У відповідь на своє прохання Кузьминський отримав право відбувати службу під гетьманським бунчуком [36, арк. 4]. Він продовжував перебувати "у переводу и своду правних книг" у 1735 та 1738 рр. [28, с. 403]. Загалом у цій комісії Кузьминський пробув до 1742 р., аж поки згідно царського указу від 14 грудня та універсалу з ГВК від 30 грудня був призначений менським сотником [7, с. 601; 36, арк. 4]. Вже згаданий Михайло Полоницький отримав звання бунчукового товариша після служби військовим канцеляристом та військовим товаришем [9, с. 295]. Поширеним явищем було присвоєння звання бунчукового товариша при відставці, що стосувалося й інших категорій неурядової старшини, які ми будемо розглядати нижче.
...

6. Книга Менського намісництва "Протокол или потребность". Сосницький краєзнавчий музей ім. Ю. Виноградського. – Інв. № Д–1580.
7. Кривошея В.В. Генеалогія українського козацтва. Нариси історії козацьких полків. – К., 2004.
9. Кривошея В.В. Кривошея І.І. Кривошея О.В. Неурядова старшина Гетьманщини. – К., 2009.
27. Ситий І.М. До історії українського війська: списки бунчукових товаришів та сотників 1733 р. // Сіверянський літопис. – 2000. – № 5.
28. Теличенко И. Очерк кодификации малороссийского права до введения Свода Законов // Киевская старина. – 1888. – № 9. – С.415–466.
31. Центральний державний історичний архів в м. Києві. – Ф.51. – Оп.3. – Спр. № 5169.
36. Там само. – Ф.108. – Оп.2. – Спр. № 33.

Джерело:
Казіміров Д.В. Неурядова старшина Менської сотні Чернігівського полку у другій половині XVII – XVIII ст. // Ґілея: наук. вісн.: зб. наук. пр. / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, Укр. акад. наук; [голов. ред.: Вашкевич В. М.]. – Київ : ВІР УАН 2010. № 39. С. 20.

shakermaker8 написал:

[q]
вот это и надо. есть ли вообще подобные списки по черниговщине? переходили вольные, садились в село, платили какой-то налог. это ещё не период окончательного закабаления.
[/q]

Таких полных списков нет.
Ищите Акты АЮЗР или ЛМ и смотрите, кому из польских панов были розданы земли (привелеи королевские) Чернигово-Северщины и кого они с собой "привезли" или в одиночку

приехали.
А по сути вольных особо и не было.
Если раздавались уже заселенные села, то там перечислялись живущие и указано им было слушаться новых владельцев.

К тому же, я недаром Вам предлагала найти П. Кулаковского в Сети и внимательно "рассмотреть" эту публикацию на больше чем 500 стр. со всеми сносками, ссылками на литературу и архивы, таблицами - кто, где, когда владел селами и пустошами, с указателями географическим и именным.
Ну и Казимиров тоже увлекательное чтиво.
А в дальнейшем неплохо бы ФИ(О) искомого предка указывать

shakermaker8 написал:

[q]
А вот по этой строчке всплывает село Дягова,
[/q]

https://forum.vgd.ru/post/282/25111/p909797.htm#pp909797
О.О.Павленко, С.О.Павленко
В історичних нарисах дослідників на основі архівних документів, газетних джерел, спогадів відтворене багате історичне минуле та сьогодення села Дягови Менського району.

>> Ответ на сообщение пользователя valcha от 7 февраля 2025 12:19

Спасибо. Изучим. Искомые - Гаевые, Гоевые, Гоевенко в разных вариациях. Задача - попытаться соединить их с Сумским полком, т.к по записям на 1732 они в обоих полках присутствуют, но на сумщине все мои пришлые и пришли они с запада, поэтому ищу в том числе через чернигощину.

Значна кількість старшин Менської сотні належала до категорії військових товаришів. У другій половині XVIII ст. це звання стало обов’язковою сходинкою у службовому зростанні синів генеральної, полкової старшини та бунчукових товаришів. Його отримували після тривалої служби значкові товариші, військові канцеляристи ГВК, Генерального суду тощо. Показовим у цьому плані є приклад Василя Васильовича Полоницького. Спочатку він навчався у Києво-Могилянській академії [9, с. 294]. Про його службу свідчить "сказка", подана ним у січні 1762 р. [32, арк. 49]. На той час йому було 42 роки. Служити почав з 21 року на посаді канцеляриста Генерального суду, за атестатом якого 17 березня 1742 р. отримав звання військового товариша згідно універсалу ГВК [32, арк. 52]. У 1744 р. за ордером генерального хорунжого Миколи Ханенка перебував у комісії по ремонту мостів на шляху з Глухова до Києва. У 1753 р. за ордером гетьмана Кирила Розумовського був призначений у рахункову комісію Шептаківської волості. Окрім цього, згідно ордерів ГВК у 1746 р. знаходився полковим комісаром при Ризькому драгунському, а у 1753 – при Казанському полку [32, арк. 49]. З військових канцеляристів починали службу й сини вже згаданого Кузьминського Іван та Петро, які отримали звання військових товаришів відповідно у 1765 та 1784 рр. [17, с. 602]
Військовий канцелярист Йосип Петрович Сахновський (1760) згадувався військовим товаришем у 1768 – 1783 рр., а у 1784 р. отримав звання бунчукового товариша при відставці [17, с. 505]. Пантелеймон Іванович Сахновський, який служив військовим канцеляристом з 1748 р. отримав у 1760 р. звання військового товариша при відставці за хворобою [17, с. 506]. Загалом, за нашими попередніми підрахунками це звання отримали 12 старшин з Менської сотні, які раніше служили військовими канцеляристами.
У Менській сотні була представлена й нижча ланка неурядової старшини, а саме значкові товариші. Вони об’єднувалися під малим полковим прапором – значком, звідки й пішла ця назва. За субординацією вони були першими після сотників і військових товаришів та підпорядковувалися полковнику. Сюди потрапляли сини заможного козацтва, полкової і сотенної старшини, духовенства [24, с. 126]. Це звання надавалося й після служби у сотенному чи полковому управлінні. Так, в указі з ГВК від 9 вересня 1743 р. повідомлялося про чолобитну менського городового отамана Василя Павловського про присвоєння йому звання значкового товариша. Він був внесений до реєстру атестованих претендентів, який Чернігівська полкова канцелярія подала до ГВК 29 квітня того ж року Павловський отримав це звання та мав виконувати в полку відповідні обов’язки [36, арк. 35 зв.]. Подібна практика зумовлювалася тим, що у 1734 р. вийшов царський указ, який чітко регламентував кількість значкових товаришів. Зокрема, у Чернігівському полку їх мало бути не більше 50 [23, с. 412]. Полкові канцелярії подавали списки претендентів, а остаточне рішення залишалося за ГВК, а згодом за Малоросійською колегією. В подальшому Павловський займав посаду полкового осавула (1763) [5, арк. 5]. У 1782 р. він згадувався як полковий суддя у відставці та бунчуковий товариш. У цьому ж званні відомий і колишній земський підсудок Менського повіту Олексій Павловський [3, арк. 58 зв.;12, с. 168].
До значкового товариства потрапили й інші представники менської сотенної старшини. Один з них – сотенний хорунжий Юхим Омелюта (? – 1743 – 1746 – ?) [12, с. 166]. Його син Яків 1739 р. н. приблизно у 1772 – 1779 рр. займав посаду сотенного отамана. У 1782, 1783 рр. він згадується як військовий товариш та одночасно асесор у військовому суді в Чернігові [3, арк. 59 зв.; 12, с. 175]. Ще один представник цієї родини Охрім Омелюта, сотенний хорунжий (? – 1768), був звільнений з цієї посади у званні значкового товариша за старістю [9, с. 271].
...

3. Державний архів Чернігівської області. – Ф.86. – Оп.1. – Спр. № 6.
5. Там само. – Ф.674. – Оп.1. – Спр. № 112.
9. Кривошея В.В. Кривошея І.І. Кривошея О.В. Неурядова старшина Гетьманщини. – К., 2009.
12. Лазаревский А.Н. Списки черниговских дворян 1783 года. Материалы для истории местного дворянства. – Чернигов, 1890.
17. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К., 1914. – Т.IV.
23. Панашенко В.В. Військові товариші // Київська старовина. – 1998. – № 3.
24. Панашенко В.В. Значкові товариші // Київська старовина. – 1999. – № 4.
32. Центральний державний історичний архів в м. Києві. – Ф.51. – Оп.3. – Спр. № 16952.
36. Там само. – Ф.108. – Оп.2. – Спр. № 33.

Джерело:
Казіміров Д.В. Неурядова старшина Менської сотні Чернігівського полку у другій половині XVII – XVIII ст. // Ґілея: наук. вісн.: зб. наук. пр. / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, Укр. акад. наук; [голов. ред.: Вашкевич В. М.]. – Київ : ВІР УАН 2010. № 39. С. 20 – 21.

Вихідцем з козаків був значковий товариш Іван Іванович Соколовський, який розпочав службу у 1755 р. [9, с. 347] Згідно відомості у комісію по укладенню Генерального опису від 1 травня 1768 р. він мав у Домашлині свій житловий двір та 13 дворів підданих [35, арк. 64, 69]. Згодом отримав звання військового товариша (1787). Цікава ситуація виникла з ще одним мешканцем Домашлина Андрієм Григоровичем Сібірьким. Згаданий у 1729 р. як шляхтич, він був значковим товаришем Чернігівського полку (?– 1733 – ?). Але потім став священиком у Домашлині (? – 1738 – 1767 – ?) [9, с. 339]. Звання значкового товариша надавалося за заслуги попередників. Зокрема про це попросив для свого сина батько Костянтина Романовича Селивановича з огляду на свої 29 років служби. Костянтин Селиванович згадувався значковим товаришем у 1761 – 1770 рр., а потім займав посаду менського сотника (1770 – 1782). У 1783 р. він отримав звання бунчукового товариша [9, с. 333], а поряд з цим був командиром козацького ескадрону Чернігівського полку [12, с. 166].
Важливе місце у житті представників неурядової старшини займали майнові відносини, оскільки вони відбували службу з власних володінь. Це було головною підставою для отримання звання значкового товариша [2, с.15]. Також представники значного товариства постійно зміцнювали своє матеріальне становище, скуповуючи земельні угіддя та займаючись торгівлею й промислами [21, с. 302]. Так, бунчуковий товариш Василь Полоницький активно заселяв землі у своїх домашлинських володіннях. 13 серпня 1710 р. він отримав універсал гетьмана Скоропадського з дозволом поселити при Брецькому хуторі "людей заграничных литовских" для "гаченя гребли" [1, с. 610]. У 1710 р. заснував поблизу Домашлина слобідку Володимирівку, а у 1714 та 1716 рр. – сл. Іванівку при Хавдіївському млині та сл. Михайлівку Тютюнниківську [1, с. 110]. Станом на 1726 р. йому належало у Домашлині 99 дворів "пахатных мужиков" та 24 двори городників. Володимирівка, Іванівка та Михайлівка налічували відповідно 35, 19 та 14 дворів [18, с. 264].
Але господарювання Полоницького у своїх маєтностях супроводжувалося численними зловживаннями та здирствами по відношенню до власних підданих. У 1715 та 1727 рр. домашлинці скаржились на нього за надмірні побори, відібрання ґрунтів та іншого майна [10, с. 37, 38; 9, с. 295].
У 1727 р. ГВК розглядала справу про навернення Полоницьким у підданство декількох домашлинських козаків. Всупереч наказу ГВК, він побив їхнього отамана Василя Ананченка, а потім погрожував сотнику Івану Сахновському та старшині, яка приїхала на скаргу отамана. За наказом ГВК Полоницького доставили до Глухова, де за подальшим слідством у нього хотіли відібрати Домашлин. Проте згодом залишили, присудивши тримати Полоницького "на армате" та стягнути з нього "навязки" в розмірі 40 коп на користь Ананченка та вдвічі більше за погрози сотнику [18, c. 143].
...

1. Василенко Н.П. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка (1729 – 1730). – Чернигов, 1908. – Вып. III.
2. Горобець С.М. Списки значкових товаришів Чернігівського полку 1732 та 1737 рр. // Сіверянський літопис. – 2008. – № 1. – С.15–18.
9. Кривошея В.В. Кривошея І.І. Кривошея О.В. Неурядова старшина Гетьманщини. – К., 2009.
10. Лазаревский А.Н. Малороссийские посполитые крестьяне. Историко-юридический очерк (1648 – 1783) // Записки Черниговского губернского статистического комитета. – Чернигов. – Кн.1.
12. Лазаревский А.Н. Списки черниговских дворян 1783 года. Материалы для истории местного дворянства. – Чернигов, 1890.
18. Мякотин В.А. Очерки социальной истории Украины в XVII–XVIII вв. – Прага, 1926. – Т.1. – Вып.ІІІ.
21. Панашенко В.В. Бунчукові, військові і значкові товариші в Гетьманщині // "Істину встановлює суд історії". Збірник на пошану Федора Павловича Шевченка. – К., 2004. – Т.2. – С.291–347.
35. Центральний державний історичний архів в м. Києві. – Ф.57. – Оп.1. – Спр. № 23.

Джерело:
Казіміров Д.В. Неурядова старшина Менської сотні Чернігівського полку у другій половині XVII – XVIII ст. // Ґілея: наук. вісн.: зб. наук. пр. / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, Укр. акад. наук; [голов. ред.: Вашкевич В. М.]. – Київ : ВІР УАН 2010. № 39. С. 21 – 22.

Низкою суперечностей було позначене повсякденне життя всередині самих старшинських родин. Так, у 1736 р. вдова Василя Полоницького Анастасія подавала скаргу на його старшого сина бунчукового товариша Володимира. Він проживав без дозволу в батьківському будинку. Перед цим Полоницький позбавив його права першості успадкування своїх маєтностей на користь середнього сина Михайла. Причиною цього був "блудний ексцесс", який Володимир вчинив зі своєю рідною сестрою Мариною [30, арк. 3]. Проте у 1744 р. за ним згадувалося 37 дворів та 2 млинових кіл. Його брати Михайло та Василь, військові товариші, володіли відповідно 35та 24 дворами [37, с. 293].
7 травня 1752 р. менський сотник Григорій Кузьминський разом з сотенною старшиною видав так званий арешт за скаргою значкового товариша Василя Павловського. Він повідомляв, що його брат Захарій, менський городовий отаман, разом з синами, Іваном (вже померлим на той момент) та Леонтієм з 1736 по 1746 р. заборгували йому 39 рублів 15 копійок. Павловський зазначав, що його племінник Леонтій – "несостоятельный", марно витрачає батьківський спадок. Він просив, щоб йому віддали двір Захарія з усіма будівлями та городом. За розпорядженням сотенного правління менський козак Григорій Соломеник та фактор (збирач податків) Іван Климович визначили ціну того двору, яка склала 45 рублів. В подальшому двір мав належати Павловському, поки племінник не поверне борг [5, арк. 4].
Починаючи з 60–х рр. XVIII ст. царський уряд почав впроваджувати обмеження вільного переходу селян та посилення юрисдикції державців над ними. Виміром економічного становища старшини стає кількість підданих душ чоловічої статі – селян, підсусідків тощо [24, с. 126]. Так, згідно списків чернігівського дворянства на 1783 р. неурядова старшина Менської сотні мала у своєму володінні 1239 душ чоловічої та 921 жіночої статті. З цієї кількості 52 % підданих належало бунчуковим та 48 % – військовим товаришам.
Важливу роль у житті представників неурядової старшини грали шлюбні відносини, оскільки це нерідко відкривало нові можливості для подальшої кар’єри та збільшення власних маєтностей. Так, бунчуковий товариш Петро Сахновський був одружений на дочці генерального судді Федора Лисенка Анастасії [17, с. 505]. Він помер до 1748 р. Його син Павло був усиновлений дядьком Федором Федоровичем Лисенком, який не маючи дітей, заповів племіннику свій двір, ґрунти та млин у с. Дягові. Бунчуковий товариш Григорій Кузьминський був одружений на іншій дочці генерального судді Агафії [15, с. 601]. Значковий товариш Іван Соколовський мав за дружину дочку бунчукового товариша Володимира Полоницького Марію, яка у 1763 р. поступилася йому вищезгаданою частиною с. Домашлина (13 дворів) та сл. Хавдіївкою [17, с. 173].
В період остаточної ліквідації автономного устрою Гетьманщини наприкінці XVIII cт. здійснювався процес зрівняння козацької старшини з російським дворянством [23, с. 169]. Невдовзі після указу 28 липня 1783 р. про перетворення козацьких полків у карабінерні, відбувалося масове перейменування представників козацької старшини відповідно російським табельним чинам. Військові товариші отримували звання корнетів, а значкові товариші – унтер–офіцерів. Старшини, які не бажали залишатися на військовій службі, йшли у відставку з підвищенням одним чином. Так, бунчукові товариші ставали прем’єр–майорами. Інша частина старшин перейменовувалася у відповідності до цивільних чинів. Зокрема, військові товариші могли отримати чин титулярного радника чи губернського секретаря [14, с. 191].
Проте, в цей же час представники неурядової старшини, зберігаючи свої звання, займали нові посади. Так, бунчуковий товариш у відставці Павло Сахновський був предводителем дворянства Сосницького повіту у 1782 – 1787 рр. [12, с. 163; 20, с. 320]. Бунчуковий товариш Степан Сахновський згадувався як підсудок Менського повіту (1768 – 1772).
У 1779 р. він отримав чин колезького асесора, а з 1784 р. був асесором Чернігівської палати цивільного суду [17, с. 506]. Військовий товариш Іван Лисенко у 1783 р. згадувався дворянським засідателем нижнього земського Сосницького суду [12, с. 173].
У підсумку, починаючи з другої половини XVII та протягом XVIII ст. за нашими підрахунками у Менської сотні згадувалося 4 значних військових товаришів, 23 бунчукових, 27 військових та 20 значкових товаришів.
Це були представники старшинських родин як місцевого походження (Сахновські, Кузьминські), так і ті, що оселились на території Менської сотні за певних обставин (Лисенки, Полоницькі). Практично для кожного з них приналежність до значного товариства відіграла вирішальну роль у службовій кар’єрі та дозволила зберегти свій соціальний статус під час остаточного включення території Гетьманщини до складу Російської імперії.

5. Державний архів Чернігівської області. – Ф.674. – Оп.1. – Спр. № 112.
12. Лазаревский А.Н. Списки черниговских дворян 1783 года. Материалы для истории местного дворянства. – Чернигов, 1890.
14. Миллер Д. Очерки из истории и юридического быта старой Малороссии. Превращение козацкой старшины в дворянство // Киевская старина. – 1897. – № 2. – С.188–220.
15. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К., 1910. – Т.IІ.
17. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К., 1914. – Т.IV.
20. Опис Новгород–Сіверського намісництва. – К., 1931.
23. Панашенко В.В. Військові товариші // Київська старовина. – 1998. – № 3.
24. Панашенко В.В. Значкові товариші // Київська старовина. – 1999. – № 4.
30. Центральний державний історичний архів в м. Києві. – Ф.51. – Оп.3. – Спр. № 3717.
37. Число крестьянских дворов, находившихся во владении козацкой старшины в половине XVIII в. // Киевская старина. – 1891. – № 8. – С.284–298.

Джерело:
Казіміров Д.В. Неурядова старшина Менської сотні Чернігівського полку у другій половині XVII – XVIII ст. // Ґілея: наук. вісн.: зб. наук. пр. / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, Укр. акад. наук; [голов. ред.: Вашкевич В. М.]. – Київ : ВІР УАН 2010. № 39. С. 22 – 24.

Присяга Федору Алексеевичу 1676 [РГАДА ф. 229 оп. 2 д. 42]

Костантин Козловский протопопъ Мянский и Сосницкий рукою власною
Михайло Вуйченко сотъникъ Менский посполу з отаманом городовим
Василем Сахненком руки сѵоѣ подписали, а ѵъмѣсто их я
Михайло Самборуѵский писар Менский подписал руку изо ѵъсѣмъ тоѵаристѵомъ
Вмѣсто усего тоѵаристѵа сотни нашой Менской подписаны атаманя
курѣнная и городоѵая: Потапъ Ващенко хоружий; Хѵедор
Онищенко; Пилипъ Ѽлещенко; Иванъ Пилипенко; Лаѵрѣнъ Периноѵ;
зять; Никонъ Красѣенко; Хѵедко Хоминич; Иѵан Лукъян Иѵаноѵич;
Еѵхимъ …; Панко Холодненко; Паѵел Грищенко; Ермола Ладанъ;
…; … Кисѣль; Игнатъ Кириленко;Янъ …;
Васил Сахненко атаман городоѵий Менский; Грицко … атаман
Хѵескуѵский; Трохим Красѣенко атаман Величкоѵский; Ерема Хѵесин
атаманъ Макошинский; Еѵхим Семеноѵич атаманъ Бабский;
Мирунъ Иваноѵич атаманъ Бундороѵъский; Андрѣй Езикъ атаманъ
Бутоѵский. Вм ѣсто всѣхъ мещан Менских Стецко Гомолченко войтъ написах
Паѵел Иѵаноѵич бурмистръ Менский; Ѽстап Романенко подписуемся