Весна, весна! Как воздух чист!..

Позволю себе и я привести и в этой теме текст одной из любимейших моих украинских песен, сладкозвучие коих поистине безмерно, песню о любви, а значит и о весне:

Цвіте терен.

Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.

А я, молода дівчина,
Та й горя зазнала,
Вечероньки не доїла,
Нічки не доспала.

Ой візьму я кріселечко,
Сяду край віконця,
Іще очі не дрімали,
А вже сходить сонце.

Хоч дрімайте, не дрімайте –
Не будете спати,
Десь поїхав мій миленький
Іншої шукати.

Очі мої, очі мої,
Що ви наробили?
Кого люди обминали,
Того полюбили.

Нехай іде, нехай іде,
Нехай не вернеться,
Нехай йому молодому
Щастя усміхнеться.

А я молода дівчина,
Не буду я спати,
Буду його виглядати,
День і ніч чекати.

Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.

УКРАДЕНА ВЕСНА

І буде мир... І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
"Кінець війні, ми ворога здолали!"

І на світанку вмиється Земля
Ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов'я,
А не ревіння літаків над головою.

Підніме очі закривавлений Ірпінь,
Йому плече підставить сива Буча.
А Бородянка і Гостомель-побратим
Порушать тишу стогоном болючим.

Демидів враз прокинеться від сну,
Від болю ран ворожих окупантів.
На повні груди крикне: "Я живу!!!
Я витримав оцих потвор-мутантів".

Козаровичі, пошматовані вогнем,
Потоптані, знесилені і босі.
Тавровані ординським тим мечем
Піднімуть хвилю в морі стоголоссям.

І Димер, Катюжанка, і Синяк
Сплюндровані поганською рукою ката
Без сліз, бо їх давно уже нема
З колін устануть, бо прийшла розплата.

Почує це Іванків – сивий дід.
Вони його живого розпинали,
Він навіть не стогнав, він гордо переніс.
Його тортури дикі не зламали.

Чоло насупить древній наш Лютіж
Поранений, обстріляний, побитий.
Тримав він оборону, як справжній захисник,
Сміливістю своїх людей прикритий.

А Вишгород, наш славний волонтер!
І день, і ніч збирає поміч всім нужденним.
Ви очі бачили, отих святих людей,
У них вогонь добра горить священний.

Засяє сонцем Вишгородський край.
Підніметься з руїн моя країна,
Бо мужності такої світ не знав.
По силі духу ти одна така єдина.

Повернемось до мирного життя,
Запахнуть чорнобривці й рута-м'ята.
І мама заспіває "Котика-котка",
І принесе "від зайчика" гостинця тато.

Олена Горголь-Ігнатьєва

Если что-то случается,
И опора качается,
То куда-то теряется
Вся бравада и спесь,
И болтаешься щепочкой…
А так хочется к веточке
Прицепить душу скрепочкой
И почувствовать – есть
В мире что-то надежное,
Где уходит тревожное,
Где всё трудное, сложное
Сразу станет простым.
Знать бы только, где дерево
С этой веточкой, верить бы,
Что не всё – лицемерие,
Что надежда – не дым.
И под серыми масками,
И за тучами вязкими
Нарисованы красками
И хорошие дни.
Если что-то случается,
И опора качается,
Всё равно зажигаются
В мире счастья огни...

Анна Опарина

Взгляда не обронила,
Вышла — не оглянулась…
— Господи, что это было?
— Юность.

Вспыхнуло, ослепило,
Чтоб через миг умчаться…
— Господи, что это было?
— Счастье.

Выцвела, истончилась
Лета лёгкая просинь…
— Господи, что это было?
— Осень.

Тихо тепло дарила,
Тихо светилась рядом…
— Господи, что это было?
— Радость.

Небо во мгле скрылось,
Время сошло с круга…
— Господи, что это было?
— Вьюга.

Что-то разъединило
Звенья одной цепи…
— Господи, что это было?
— Всё уже было. Спи…

Александр Жданов

Порою верим мы в пустое,
чему, понятно, не бывать.
Надежда ничего не стоит,
её не стоит отнимать.

Увижу ль через год подснежник?
Войду ль ещё в морскую гладь?
Грош ломаный — цена надежде,
её не надо отнимать.

Опять гонюсь за красотою,
хотя и знаю — не догнать.
Надежда ничего не стоит,
её не стоит отнимать.

Жизнь — это дело непростое,
но мы прожить её должны.
Надежда ничего не стоит,
надежде, точно, нет цены.

Эльдар Рязанов