Весна, весна! Как воздух чист!..

я прошу - в тяжёлые времена,
если в тень весь мир целиком ушел,
а покой возможен в обрывках сна,
говори, что все будет хорошо

и когда полезешь из последних сил,
а усталость режет тебя ножом,
когда больше в жизни не выносил,
говори, что все будет хорошо

когда страх и боль раздирают грудь,
когда не затянуто и свежо.

я прошу,
пусть шепотом,
как-нибудь
говори, что все будет хорошо.

Саша Мисанова

Я себя научилась беречь.
Каждый день и минуту каждую.
Из десятка различных встреч
Выбираю одну, но важную.
Перестала я гнать коней.
Все идет чередом, размеренно.
Я уверена, много дней
Мне прекрасных еще отмерено.

Я себя научилась ценить.
Понапрасну не трачу времени.
Не пытаюсь другим угодить,
Ухожу, если мучат сомнения.
Если мне не комфортно, СТОП.
Я любовь не прошу на паперти.
Не ищу оправдательных слов.
И не плачу по старой памяти.

Я себя научилась любить.
«Эгоизм», - кто-то скажет праведный.
Не к лицу мне других судить.
И кто знает, как всё же, правильно?!
Жизнь бывает, как снежный ком,
А еще, как мотор отлаженный.
Мое сердце – огромный дом.
Но пускаю туда не каждого.

Так лети, как воздушный шар,
Груз обид с чемоданом прошлого.
Если солнце моя душа,
Впереди лишь одно хорошее.
Если следовать за звездой,
Превратятся мечты в реальность.
Оставаться всегда собой –
В этом высшая уникальность.

Светлана Чеколаева

Порою так немного надо, для исцеленья от тоски,
Тепло участливого взгляда, прикосновение руки.
И слову доброму внимая, уже весь мир вокруг любя,
Ты отхлебнёшь крутого чая, заваренного для тебя.
И вдруг поймёшь, что в мире бренном,
Где все надежды хороши,
Дороже всех прикосновений -
Прикосновение души...

Позволю себе и я привести и в этой теме текст одной из любимейших моих украинских песен, сладкозвучие коих поистине безмерно, песню о любви, а значит и о весне:

Цвіте терен.

Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.

А я, молода дівчина,
Та й горя зазнала,
Вечероньки не доїла,
Нічки не доспала.

Ой візьму я кріселечко,
Сяду край віконця,
Іще очі не дрімали,
А вже сходить сонце.

Хоч дрімайте, не дрімайте –
Не будете спати,
Десь поїхав мій миленький
Іншої шукати.

Очі мої, очі мої,
Що ви наробили?
Кого люди обминали,
Того полюбили.

Нехай іде, нехай іде,
Нехай не вернеться,
Нехай йому молодому
Щастя усміхнеться.

А я молода дівчина,
Не буду я спати,
Буду його виглядати,
День і ніч чекати.

Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.

УКРАДЕНА ВЕСНА

І буде мир... І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
"Кінець війні, ми ворога здолали!"

І на світанку вмиється Земля
Ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов'я,
А не ревіння літаків над головою.

Підніме очі закривавлений Ірпінь,
Йому плече підставить сива Буча.
А Бородянка і Гостомель-побратим
Порушать тишу стогоном болючим.

Демидів враз прокинеться від сну,
Від болю ран ворожих окупантів.
На повні груди крикне: "Я живу!!!
Я витримав оцих потвор-мутантів".

Козаровичі, пошматовані вогнем,
Потоптані, знесилені і босі.
Тавровані ординським тим мечем
Піднімуть хвилю в морі стоголоссям.

І Димер, Катюжанка, і Синяк
Сплюндровані поганською рукою ката
Без сліз, бо їх давно уже нема
З колін устануть, бо прийшла розплата.

Почує це Іванків – сивий дід.
Вони його живого розпинали,
Він навіть не стогнав, він гордо переніс.
Його тортури дикі не зламали.

Чоло насупить древній наш Лютіж
Поранений, обстріляний, побитий.
Тримав він оборону, як справжній захисник,
Сміливістю своїх людей прикритий.

А Вишгород, наш славний волонтер!
І день, і ніч збирає поміч всім нужденним.
Ви очі бачили, отих святих людей,
У них вогонь добра горить священний.

Засяє сонцем Вишгородський край.
Підніметься з руїн моя країна,
Бо мужності такої світ не знав.
По силі духу ти одна така єдина.

Повернемось до мирного життя,
Запахнуть чорнобривці й рута-м'ята.
І мама заспіває "Котика-котка",
І принесе "від зайчика" гостинця тато.

Олена Горголь-Ігнатьєва