Князья Несвицкие - собираю представителей всех ветвей : ВГД

Несвицкие (Несвізькі) – князівський рід, що належав, все ж, до однієї з гілок Гедиміновичів – Ольгердовичів. Однак існують й ін. версії щодо походження цього роду: від стародавніх литов. князів чи Рюриковичів. Генеалогія Н. недостатньо досліджена, про походження їхнього родового прізвища також немає єдиної думки. Тривалий час вважалося, що воно походить від білорус. м. Несвіж, однак у сучасній літературі переважає версія, що від волин. м-ка Несвич, що біля р. Полянки, недалеко від Луцька. Більшість дослідників вважають, що засн. роду був Федір (Федько) Корибутович (р. н. невід. – п. бл. 1442) – син новгород-сіверського кн. Дмитра-Корибута Ольгердовича (р. н. невід. – п. після 1404) та онук вел. кн. литов. Ольгерда. Федір був подільським старостою (1432–33), брацлавським (1434– 35) та кременецьким (1431–35) намісником. Прихильник кн. Свидригайла. Вважається засновником Вінниці, Збаража та Вишнівця.
Князі Несвіцькі присутні на Волині з першої третини XV ст. У 60-х роках XV ст. гілка цього аристократичного роду, яка закріпилася в городі (замку) Збаражі, остаточно відірвавшись від старого гнізда, прибрала собі прізвище від назви нової резиденції і в такий спосіб перетворилася в князів Збаразьких; у 90-х роках XV ст. з останніх виділився рід Вишневецьких, а на початку наступного століття – рід Порицьких, з якого невдовзі виокремився рід Воронецьких.
1508 до Москви виїхав кн. Василь Несвицький, ступінь споріднення якого з родозасновником не зовсім з'ясований. Представники рос. гілки використовували герб "Тронби" на відміну від ін. споріднених родів – Вишневецьких, Збаразьких і Воронецьких, які мали герб "Корибут". Переважна більшість представників рос. гілки служили моск. царям воєводами і стольниками. Род князей Несвицких внесен в V часть родословной книги Калужской, Московской и Тамбовской губерний.

1 колено

князь Василь Вінницький или Божський
— руський князь. Свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином та Федором Коріятовичами пану Немирі в 1388 році. На думку Я. Тенґовського, згадуваний у документі князь Василь є тотожним князеві Василеві Божському (Wasilio duce dicto Boszki[1]), який був свідком у документі князя Свидриґайла, виданого монахам-домініканцям у Кам'янці на Поділлі в 1401 р. На думку сучасного польського історика Яна Тенґовського (проблемі дослідник присвятив кілька праць), є протопластом цілої низки князівських родин в Українських земель, а саме Вишневецьких, Воронецьких, Збаразьких, Порицьких. Науковець обґрунтовує думку, що князь Василь Вінницький — батько Федька Несвицького. Цю версію підтримав у своїй останній публікіції Януш Куртика. Аналіз документів, пов'язаних із князем Василем і Федьком Несвизьким, а також історичних подій з кінця XIV ст. до кінця 1430-х рр., дозволяє висунути робочу гіпотезу про локалізацію міста Божського.
Григорій Несвизький
- згадується в документі 1388 р.
князь Иван Несвицкий
владельца Несвича на Волыни, упоминаемого в литовских летописях за 1387—1404 гг.

2 колено

князь Фёдор Несвицкий (ум. 1442)
— литовский князь-магнат, военный и государственный деятель Великого княжества Литовского, староста кременецкий (1432—1435) и подольский (1432—1434), активный участник борьбы за великокняжескую корону Литвы на стороне Свидригайла. Согласно мнению Юзефа Вольфа, Фёдор Несвицкий был родоначальником княжеских родов Збаражских и Вишневецких. Другой исследователь — Юзеф Пузына — создал гипотезу, по которой считал его идентичным князю Фёдору Корибутовичу на основе хроник Мацея Стрыйковского, также потому, что они ни разу не были упомянуты вместе. Сторонники других версий указывают на разницу гербов (печатей) Несвижского и Корибутовича, невозможность многократного изменения сюзеренов на малом временном промежутке. В 1430 году староста галицкий Михаил Бучацкий убедил князя Фёдора Несвицкого перейти на сторону польского короля Владислава ІІ Ягелло. В источниках часто упоминается в 1431—1435 годах. 1 сентября 1431 года подписал вместе с другими литовскими вельможами мирный договор в Черторижске между Свидригайло и Владислава Ягелло. 22 октября 1431 года упоминается в письме Ягайло Свидригайло как «voievoda vester». 15 мая 1432 года подписал мирный договор между великим князем литовским Свидригайло и Тевтонским Орденом в Христмемеле. В 1432 году часто упоминается в письмах Свидригайло к руководству Тевтонского Ордена. 30 сентября 1432 года князь Фёдор Несвицкий разбил в битве под Копестрином на реке Мурафа польское войско (Ян Длугошошибочно называет его Фёдором Острожским). 22 марта 1433 года вместе с другими русско-литовскими сановниками подписал в Витебске письмо на церковный собор в Базеле. 11 апреля 1433 года великий магистр Тевтонского ордена советовал Свидригайло ударить в тыл поляками вместе с Фёдором Несвицким. 23 апреля 1433 года после захвата Луцка князья Фёдор Несвицкий и Александр Иванович Нос были назначены Свидригайлом наместниками в городе. Весной 1433 года князь Ф. Несвицкий взял в плен Теодора Бучацкого-Язловецкого, затем вместе с князем Александром Носом и татарами осадил и сжег город Брест. После подхода отрядов мазовецких князей и посполитого рушения русских земель, входивших в состав Польши, князья отступили. Весной 1434 года Фёдор Несвицкий взял в плен польский отряд и любимую придворную даму польской королевы Софии. Не получив надлежащего вознаграждения от Свидригайло, князь в сентябре перешел в Кременце на сторону польского правительства. 23 марта 1435 года польские власти признали князя Фёдора Несвицкого потомственным владельцем Збаража, Винницы, Хмельника и Соколицы.
Одне з найдавніших володінь князів Несвіцьких у Волинській землі була округа города
(замку) Збаража. У середині 30-х років XV ст. ця територія перебувала в руках подільського і
кременецького старости Федька Несвіцького. У листі про перехід під верховенства польського ко-
роля Ягайла, датованому 7 вересня 1434 р., останній називає Збараж своєю отчиною [20, с. 131; 22,
с. 18–19; 33, s. 243]. 23 березня 1435 р. князь ще раз засвідчив вірність Польській короні [20, с. 131–
133], але навесні 1436 р. великий князь литовський Свидригайло відновив свою владу над Півден-
ною Волинню й Східним Поділлям [32, s. 274, 356, przyp. 6]. Зміна політичної ситуації пішла на шкоду
невірному васалові – він утратив не тільки уряд старости, який зайняв Івашко Монивидович [36,
s. 123], а й маєтки. Відомо, зокрема, що поселення Чернихів, Мшанець і Чернихівка, які становили
частину Збаразької волості, 10 червня 1437 р. отримав Фрідріх Гербурт із Фельштина [7, кн. 196,
л. 249–250; пор.: 24, с. 243, прим. 32]. Політичні потрясіння, пов’язані з остаточним витісненням
Свидригайла його суперником Сигізмундом Кейстутовичем за межі Великого князівства
Литовського (кінець 1438) та зміною останнього Казимиром Ягайловичем (1440) становища князів
Несвіцьких не поліпшили. 11 січня 1442 р. за згодою сейму новий монарх передав Збараж з
округою в доживоття колишньому активному сподвижнику Свидригайла панові Дениску
Мукосійовичу [22, с. 18–19]. „Село Черняхов с тым, што к тому слухаеть”, надане раніше
Ф. Гербурту, наприкінці 1442 або 1443 р. отримав шляхтич Єсько Прибиткович [15, стб. 107; 39,
p. 62]. Якісь „села Несвидских”, розташовані, мабуть, у Луцькому повіті, опинилися в руках Сачка
Лучанина [39, p. 63].
7. Российский государственный архив древних актов, ф. 389 (Литовская Метрика), оп. 1.
15. Литовская Метрика. – СПб., 1910. – Отд. 1. – Ч. 1: Книги записей. – Т. 1.
20. Розов В. Українські грамоти. – К., 1928. – Т. 1: XIV в. і перша половина XV в
22. Собрание государственных и частных актов, касающихся истории Литвы и соединённых с ней владений (от 1387 до 1710 года), изданное Виленской археологической комиссией под редакцией учёного секретаря М. Круповича. – Вильна, 1858. – Ч. 1.
24. Собчук В. Д. З історії титулованої української аристократії пізнього середньовіччя (Становлення роду князів Збаразьких та його володінь на Волині) // Молода нація. – К., 2000, № 1. – С. 228–245.
32. Lewicki A. Powstanie Świdrygiełły: Ustęp z dziejów unii Litwy z Koroną. – Kraków, 1892.
33. Prochaska A. Hołd Fedka kniazia Nieświeskiego // Kwartalnik Historyczny. – Lwów, 1911. – Roczn. 25. – S. 243.
36. Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII–XVIII wieku: Spisy / Pod red. A. Gąsiorowskiego. – Kórnik, 1998. – T. 3, zesz. 3: Urzędnicy podolscy XIV – XVIII wieku: Spisy / Opr. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka.
39. Lietuvos Metrika. – Vilnius, 1998. – Kn. Nr. 3 (1440–1498): Užrašymų knyga 3 / Parengė L. Anuzyte ir A.Baliulis.
Stefan M. Kuczyński. Fedor kn. Neswizki (Fed’ko Neswizki, Nieswicki, Nieświeski, Nieświski) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków: PAU, 1948. — t. VI/5, zeszyt 30. — S. 386—387. (польск.)
Замки князiв Несвiцьких та похiдних вiд них князiв Збаразьких, Вишневецьких i Порицьких на Волинi (XV – перша половина XVII ст.) © Собчук В.Д., 2006

3 колено

Юрій Федорович Несвизький (? - бл. 1460)
Князь несвіцький (бл. 1442 — після 1467 рр.). У 1467 р. одружився з Анастасією, дочкою Івана Мушати.
- був одружений з Анастасією Іванівною (Іллівною?) Мушат.
Василь Федорович Несвизький (? - до 1463)
кн.Несвич() 1С:Фед.Корибут.
Походив із впливового роду Несвізьких гербу Корибут. Син Федіра Несвізького, подільського і кременецького старости. Про дату народження Василя замало відомостей, був середнім сином. Ймовірно брав участь разом з батьком у боротьбі між Свидригайлом та Сигізмундом. Після смерті Федора Несвізького близько 1442 року разом із братом Юрієм розпочав боротьбу за повернення втрачених протягом 1436—1442 років батьком володінь.
У результаті зусиль, проте яких саме — достеменно невідомо, Василь та його брат Юрій до 1455 року повернули майже всі дідичні володіння. До початку 1460-х років Василь осів у Збаражі (напевне відбувся поділ майна з братом або той уже помер), і з цього часу став підписуватися як князь на Збаражі. Збаразькими стали називатися вже його нащадки. Помер у липні 1463 року, залишивши у спадщину 2 міста, 68,5 сіл, 1 дворище й 1 селище.
Місце поховання князя Василя достеменно невідомо: або у Збаражі, або за тодішньою традицією в Києво-Печерській лаврі.

~ N. кнж.Маневская

Анна Федоровна Несвицкая
Після смерті батька була видана за земського маршалка Петра Монтигірдовича († бл. 1460 рр.), який займав цей уряд у 1434-1459 рр. Після смерті першого мужа вийшла за князя Януша незнаного походження, якого також пережила (2112, s. 178).
Василиса Федоровна Несвицкая
Коли сестра Анна виходила заміж була ще юною і віддана матір'ю під опіку зятя, який мав її видати заміж і вивінувати.
Мария Федоровна Несвицкая
Разом з сестрою була передана під опіку зятя. Згадана у Києво-Печерському пом'янику
князь Иван Несвицкий Предельницкий (1438,1467)
кн.Предельницы(1447) Бл. 1438 р. одружився з Ярохною Бібельською (2112, s.404). Я. Тенговський пропонує датувати шлюб часом до 1410 р. на підставі грамоти подільського і теребовельського старости Петра Влодковича від 9.03.1410 р., у якій згадується «Iwan ducis Nieswieczensis Bibelski», хоча король Ягайло, який згідно цієї грамоти мав перебувати у Теребовлі, за даними краківських гродських книг перебував у той час у Львові. Дослідник пропонує вірити грамоті внесеній в Коронну Метрику (2074, s. 130-132), де цілком вистачає прикладів внесення як фальсифікатів так і дискусійних документів. Інформація з «Найдавніших книг і рахунків міста Кракова», якою користувався А.Гонсьоровський, виглядає надійнішою (1814, s.53), інакше доведеться припускати, що князь Іван та його дружина (яка померла після 1462 р.) жили більше 80 років. Сам Я. Тенговський дійшов до висновку, що Ярохна, напевно, не була дочкою Ходка Бібельського († бл. 1393 р.), а скоріше його сина Грицька Ходковича. Звідси також випливає, що датування Ю.Вольфа ближче до вірогідності. Найстаріші записи в Коронній метриці, що стосуються Поділля, починаються з 1447 р. Родина Давидовських, яка була зацікавлена у внесенні грамоти у Метрику, також була пов'язана з Бібельськими, тому навіть якщо у оригіналі грамоти згадувався батько князя предзельницького, його могли записати Бібельським по асоціації з сином.

~ дружина — Ярохна[4] з Бибельських;[5] її маєтком була, зокрема, Передільниця, осівши у ньому, почав підписуватись Передільницький[6]

Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 2. — S. 269. (пол.)
Петрик Андрій. Ідеологія галицького боярства та її вплив на трансформацію ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. — С. 53.; Грушевський Г. Історія України-Руси. — Т. V. — С. 40.

4 колено

Василий Васильевич Збаражский Несвицкий (1463,--1474)
1С:Вас.Фед. НЕСВИЦСКИЙ. Князь збаразький [?] (до 1463 ? — 1474 рр.). Згаданий під 1463 р.
9 липня 1463 р. сини князя Василия Федоровича Несвицкого – Василь, Семен і Солтан, – „отчичи и дедичи Збаразскии”, поділили батькову спадщину, головна складова якої нараховувала 2 городи, 68,5 сіл, 1 дворище й 1 селище, розташовані компактною групою на півдні Волині, і становила окремий Збаразький повіт. Город Збараж і 30,5 сіл отримав Василь Васильович, город Колоден і 20 сіл відійшли Семенові Васильовичу, а решта 20 поселень (у тому числі два Вишневці), але без города, залишилися Солтану Васильовичу [28, s. 54–55]. Крім Збаразького повіту, Несвіцьким належало кілька поселень у Луцькому повіті в районі на північ від нинішнього міста Рівного. У дільчому листі 1463 р. згадуються розташовані тут двори Двірець і Городок та села Караєвичі, Обарів, Тинне й Студеняківці [28, s. 55], а по сусідству лежали села Забороль, один і другий Житин та дворище Перушовича, які 1467 р. належали князю Юрію Несвіцькому [7, кн. 196, л. 224]. Давніше всі ці поселення становили, очевидно, єдиний комплекс. Чи були тут які оборонні споруди, писемні джерела замовчують.
За заповітом Солтана Збаразького, складеним 3 жовтня 1472 р., його маєтки залишилися братам [7, кн. 195, л. 233]. Оскільки Василь Васильович під час оборони Збаража 1474 р. від татар загинув [37, s. 608], його частку успадкували сини Михайло, Семен Перший, Семен Середній, Семен Менший і Федір [37, s. 608; див. також: 28, s. 100–101]. 1475 р. Семен Васильович та найстарший із синів брата Василя поділили спадщину Солтана [28, s. 69–71], а 1478 р., за наказом великого князя, заново переділили її [28, s. 75–76] . В актах 1475 р., пов’язаних із цим поділом, у частці синів Василя Васильовича згадується вже „твержа” Вишневець [28, s. 69–71, 161–162]. Оскільки Солтан тривалий час служив у Москві, а маєтками відали брати [7, кн. 195, л. 233], замок з’явився, мабуть, їхніми зусиллями.

Діти: Михайло (1470—1517), 1-й князь Вишневецький; Семен Старший (д/н-1481), 2-й князь Збаразький; Семен Середній (д/н-1477); Семен Малий (д/н-1488); Федір, володар Порицька; Марія, дружина Івана Яновича Владики

донька (ім'я невідоме)

7. Российский государственный архив древних актов, ф. 389 (Литовская Метрика), оп. 1.
28. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie / Wyd. nakładem właściciela pod kier. Z. L. Radzimińskiego przy współudziale P. Skobielskiego i B. Gorczaka. – Lwów, 1887. – T. 1: 1366–1506.
37. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. – Warszawa, 1895.
Замки князiв Несвiцьких та похiдних вiд них князiв Збаразьких, Вишневецьких i Порицьких на Волинi (XV – перша половина XVII ст.) © Собчук В.Д., 2006
князь Семен Васильевич Несвицкий Збаражский Колоденский Ровенский (1463,--1481)
2С:Вас.Фед.Кн. колодяженський (колоденський) (до 1463 — після 1480 рр.) і збаразький (1474 — після 1480 рр.). нам.Кременец(1478-1481).
9 липня 1463 р. сини князя Василия Федоровича Несвицкого – Василь, Семен і Солтан, – „отчичи и дедичи Збаразскии”, поділили батькову спадщину, головна складова якої нараховувала 2 городи, 68,5 сіл, 1 дворище й 1 селище, розташовані компактною групою на півдні Волині, і становила окремий Збаразький повіт. Город Збараж і 30,5 сіл отримав Василь Васильович, город Колоден і 20 сіл відійшли Семенові Васильовичу, а решта 20 поселень (у тому числі два Вишневці), але без города, залишилися Солтану Васильовичу [28, s. 54–55]. Крім Збаразького повіту, Несвіцьким належало кілька поселень у Луцькому повіті в районі на північ від нинішнього міста Рівного. У дільчому листі 1463 р. згадуються розташовані тут двори Двірець і Городок та села Караєвичі, Обарів, Тинне й Студеняківці [28, s. 55], а по сусідству лежали села Забороль, один і другий Житин та дворище Перушовича, які 1467 р. належали князю Юрію Несвіцькому [7, кн. 196, л. 224]. Давніше всі ці поселення становили, очевидно, єдиний комплекс. Чи були тут які оборонні споруди, писемні джерела замовчують.
За заповітом Солтана Збаразького, складеним 3 жовтня 1472 р., його маєтки залишилися братам [7, кн. 195, л. 233]. Оскільки Василь Васильович під час оборони Збаража 1474 р. від татар загинув [37, s. 608], його частку успадкували сини Михайло, Семен Перший, Семен Середній, Семен Менший і Федір [37, s. 608; див. також: 28, s. 100–101]. 1475 р. Семен Васильович та найстарший із синів брата Василя поділили спадщину Солтана [28, s. 69–71], а 1478 р., за наказом великого князя, заново переділили її [28, s. 75–76] . В актах 1475 р., пов’язаних із цим поділом, у частці синів Василя Васильовича згадується вже „твержа” Вишневець [28, s. 69–71, 161–162]. Оскільки Солтан тривалий час служив у Москві, а маєтками відали брати [7, кн. 195, л. 233], замок з’явився, мабуть, їхніми зусиллями.
Перед смертю Семен Васильович заповів частку спадщини брата племінникові Михайлу, але за угодою, укладеною 1 квітня 1481 р., його вдова і зять віддали тільки села, які походили зі Збаразького повіту, а поселення в Луцькому повіті залишили собі [28, s. 79–80, 162].
Маєтки Семена Васильовича були об’єднані в кілька груп. Крім Колоденської волості в родовому Збаразькому повіті, як бачитимемо далі, йому належав маєток Коськів на р. Хоморі в Полонському повіті, наданий, ймовірно, великим князем Казимиром. У Луцькому повіті наприкінці 1461 р. в Івашка Дичка князь придбав двір і село Рівне [28, s. 53–54, 161], що становило в минулому частину волості з центром у поселенні Басово, переважну більшість якої Свидригайло надав одному із представників роду Джусів [28, s. 30, 158–159]. У 1470 р. нащадок останнього –
Ванько Кирдейович – продав ці села Семенові Васильовичу [28, s. 64–65]. У руках князя опинилися також маєтки згаданого вище Юрія Несвіцького. З усіх цих надбань склалася волость із центром у поселенні Рівне. Останні рік – два свого життя Семен Васильович займав уряд кременецького старости [24, с. 245, прим. 73]. Постійно він проживав, мабуть, у городі Колоден і саме тому в указаній вище угоді 1481 р. посмертно названий князем Колоденським [28, s. 79]. Удова князя Семена, княжна Марія Михайлівна Степанська [24, с. 245, прим. 74], після смерті чоловіка
перебралася, очевидно, на проживання в Рівне, у зв’язку з чим фігурує в джерелах як княгиня Ровенська [28, s. 142]. Перетворення поселення на її резиденцію дає підстави думати, що тут були вже відповідні оборонні споруди, але на сторінках писемних джерел вони з’являються дещо пізніше. У 1507 р. княгиня Ровенська виклопотала в Сигізмунда І на село Рівне, підтверджене вже раніше великим князем Казимиром, нове підтвердження, з якого довідуємося, що тут „замок вжо справен и мисто осажоно” [29, s. 42–43].

~ Мария Елеазаровна Силович.

7. Российский государственный архив древних актов, ф. 389 (Литовская Метрика), оп. 1.
24. Собчук В. Д. З історії титулованої української аристократії пізнього середньовіччя (Становлення роду князів Збаразьких та його володінь на Волині) // Молода нація. – К., 2000, № 1. – С. 228–245.
28. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie / Wyd. nakładem właściciela pod kier. Z. L. Radzimińskiego przy współudziale P. Skobielskiego i B. Gorczaka. – Lwów, 1887. – T. 1: 1366–1506.
29. Archiwum książąt Sanguszków w Sławucie / Wyd. przez B. Gorczaka. – Lwów, 1890. – T. 3: 1432–1534.
37. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. – Warszawa, 1895.
Замки князiв Несвiцьких та похiдних вiд них князiв Збаразьких, Вишневецьких i Порицьких на Волинi (XV – перша половина XVII ст.) © Собчук В.Д., 2006
Солтан Васильевич Збаражский Вишневецкий († 1472)
Князь вишневецький (? -1472 рр.). Мав незнаних з імен дочок.
9 липня 1463 р. сини князя Василия Федоровича Несвицкого – Василь, Семен і Солтан, – „отчичи и дедичи Збаразскии”, поділили батькову спадщину, головна складова якої нараховувала 2 городи, 68,5 сіл, 1 дворище й 1 селище, розташовані компактною групою на півдні Волині, і становила окремий Збаразький повіт. Город Збараж і 30,5 сіл отримав Василь Васильович, город Колоден і 20 сіл відійшли Семенові Васильовичу, а решта 20 поселень (у тому числі два Вишневці), але без города, залишилися Солтану Васильовичу [28, s. 54–55]. Крім Збаразького повіту, Несвіцьким належало кілька поселень у Луцькому повіті в районі на північ від нинішнього міста Рівного. У дільчому листі 1463 р. згадуються розташовані тут двори Двірець і Городок та села Караєвичі, Обарів, Тинне й Студеняківці [28, s. 55], а по сусідству лежали села Забороль, один і другий Житин та дворище Перушовича, які 1467 р. належали князю Юрію Несвіцькому [7, кн. 196, л. 224]. Давніше всі ці поселення становили, очевидно, єдиний комплекс. Чи були тут які оборонні споруди, писемні джерела замовчують.
За заповітом Солтана Збаразького, складеним 3 жовтня 1472 р., його маєтки залишилися братам [7, кн. 195, л. 233]. Оскільки Василь Васильович під час оборони Збаража 1474 р. від татар загинув [37, s. 608], його частку успадкували сини Михайло, Семен Перший, Семен Середній, Семен Менший і Федір [37, s. 608; див. також: 28, s. 100–101]. 1475 р. Семен Васильович та найстарший із синів брата Василя поділили спадщину Солтана [28, s. 69–71], а 1478 р., за наказом великого князя, заново переділили її [28, s. 75–76] . В актах 1475 р., пов’язаних із цим поділом, у частці синів Василя Васильовича згадується вже „твержа” Вишневець [28, s. 69–71, 161–162]. Оскільки Солтан тривалий час служив у Москві, а маєтками відали брати [7, кн. 195, л. 233], замок з’явився, мабуть, їхніми зусиллями.
7. Российский государственный архив древних актов, ф. 389 (Литовская Метрика), оп. 1.
28. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie / Wyd. nakładem właściciela pod kier. Z. L. Radzimińskiego przy współudziale P. Skobielskiego i B. Gorczaka. – Lwów, 1887. – T. 1: 1366–1506.
37. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. – Warszawa, 1895.
Замки князiв Несвiцьких та похiдних вiд них князiв Збаразьких, Вишневецьких i Порицьких на Волинi (XV – перша половина XVII ст.) © Собчук В.Д., 2006
Данило [1460]
Яцько Иванович Предельницкий (1468,1478)
1С:Ив. :Ярохна. ПРЕДЕЛЬНИЦКАЯ.
власник Передільниці на Перемишльщині.
князь Михаил Иванович Несвицкий (1478)
2С:: Ив. :ЯРОХНА. ПРЕДЕЛЬНИЦКИЙ; помещ. Згаданий у Києво-Печерському пом'яиику (поз.252) з дружиною Агафією (поз.253).

~ Агафия

5 колено

Михаил Васильевич Вишневецкий
Син князя Василя Збаразького, після загибелі якого 1474 р. Михайло тривалий час вирішував питання про розподіл майна. 1482р. отримав свою спадкову частину батькових земель. Головним місцем свого перебування зробив заснований сіверським князем Дмитром Корибутом у 1395 р. замок на протилежному березі р. Гнізни у м. Вишневець; від цього нащадки Михайла отримали прізвище Вишневецьких. 1490 року Михайло вперше згаданий під цим прізвищем під час судових процесів у м. Крем'янець.
Поставив собі найважливішими завданнями розширення маєтностей, боротьбу з нападами татарських загонів. З 1501 до 1507 р. на посаді намісника (cтарости) Брацлавщини Михайло Вишневецький багато зробив для охорони кордонів українських земель. 1512 року М. В. Вишневецький разом із синами Федором, Олександром та Іваном завдав відчутної поразки у битві під Лопушнимкримськотатарській орді. На час перебування Костянтина Острозького в московському полоні був призначений старостою у Звенигородці.
Ці звитяги, значний авторитет самого М. В. Вишневецького сприяли посиленню його впливу в українських землях, при королівському дворі, який надавав Михайлу багато земель та зисків (1514 року отримав у вічне володіння містечко Брагін).
За заповітом Солтана Збаразького, складеним 3 жовтня 1472 р., його маєтки залишилися братам [7, кн. 195, л. 233]. Оскільки Василь Васильович під час оборони Збаража 1474 р. від татар загинув [37, s. 608], його частку успадкували сини Михайло, Семен Перший, Семен Середній, Семен Менший і Федір [37, s. 608; див. також: 28, s. 100–101]. 1475 р. Семен Васильович та найстарший із синів брата Василя поділили спадщину Солтана [28, s. 69–71], а 1478 р., за наказом великого князя, заново переділили її [28, s. 75–76] . В актах 1475 р., пов’язаних із цим поділом, у частці синів Василя Васильовича згадується вже „твержа” Вишневець [28, s. 69–71, 161–162]. Перед смертю Семен Васильович заповів частку спадщини брата племінникові Михайлу, але за угодою, укладеною 1 квітня 1481 р., його вдова і зять віддали тільки села, які походили зі Збаразького повіту, а поселення в Луцькому повіті залишили собі [28, s. 79–80, 162].
Під час поділу синів Василя Васильовича, учиненого 2 квітня 1481 р., Михайло й Семен Менший, який перебував ще під опікою брата, узяли город Вишневець і 13 сіл; город Збараж, однойменне місто під його стінами і 14 сіл отримав Семен Перший; решта 11 сіл колишнього Збаразького повіту, територіально розірвані аж на чотири групи, залишилися Федору [7, кн. 192, л. 12–13] (Семена Середнього на час поділу вже не було серед живих). Під час поділу Михайла й Семена Меншого, здійсненого 14 листопада 1482 р., старший із братів узяв город Вишневець з однойменними містечком і селом, 7 інших сіл і 2 дворища, а решта 6 сіл залишив молодшому [28, s.80–81, пор.: 24, с.244, прим.58]. Через кілька років Семен Менший помер (остання згадка – 2 червня 1489 р. [15, стб. 313]), а його маєтки залишилися родичам [24, с. 237].
На кінець XV ст. серед землевласників Волині рід Збаразьких представляли Михайло, Семен Перший і Федько Васильовичі та Настасія Семенівна Гольшанська. Князю Михайлові, який осів у Вишневці, судилося започаткувати рід Вишневецьких.
7. Российский государственный архив древних актов, ф. 389 (Литовская Метрика), оп. 1.
15. Литовская Метрика. – СПб., 1910. – Отд. 1. – Ч. 1: Книги записей. – Т. 1.
24. Собчук В. Д. З історії титулованої української аристократії пізнього середньовіччя (Становлення роду князів Збаразьких та його володінь на Волині) // Молода нація. – К., 2000, № 1. – С. 228–245.
28. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie / Wyd. nakładem właściciela pod kier. Z. L. Radzimińskiego przy współudziale P. Skobielskiego i B. Gorczaka. – Lwów, 1887. – T. 1: 1366–1506.
37. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. – Warszawa, 1895.
Семен Старший Васильевич Збаражский († після 1482)
Князь збаразький (1474 — після 1482 рр.).
Під час поділу синів Василя Васильовича, учиненого 2 квітня 1481 р., Михайло й Семен Менший, який перебував ще під опікою брата, узяли город Вишневець і 13 сіл; город Збараж, однойменне місто під його стінами і 14 сіл отримав Семен Перший; решта 11 сіл колишнього Збаразького повіту, територіально розірвані аж на чотири групи, залишилися Федору [7, кн. 192, л. 12–13] (Семена Середнього на час поділу вже не було серед живих). Під час поділу Михайла й Семена Меншого, здійсненого 14 листопада 1482 р., старший із братів узяв город Вишневець з однойменними містечком і селом, 7 інших сіл і 2 дворища, а решта 6 сіл залишив молодшому [28, s.80–81, пор.: 24, с.244, прим.58]. Через кілька років Семен Менший помер (остання згадка – 2 червня 1489 р. [15, стб. 313]), а його маєтки залишилися родичам [24, с. 237] .

~ Бл. 1460 р. одружився з Марією Ровенською († бл. 1517 р.).

7. Российский государственный архив древних актов, ф. 389 (Литовская Метрика), оп. 1.
15. Литовская . – СПб., 1910. – Отд. 1. – Ч. 1: Книги записей. – Т. 1.
24. Собчук В. Д. З історії титулованої української аристократії пізнього середньовіччя (Становлення роду князів Збаразьких та його володінь на Волині) // Молода нація. – К., 2000, № 1. – С. 228–245.
28. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie / Wyd. nakładem właściciela pod kier. Z. L. Radzimińskiego przy współudziale P. Skobielskiego i B. Gorczaka. – Lwów, 1887. – T. 1: 1366–1506.
Семен Средний Васильевич Збаражский († після 1477) .
Семен Меньший Васильевич Збаражский († після 1488)
Під час поділу синів Василя Васильовича, учиненого 2 квітня 1481 р., Михайло й Семен Менший, який перебував ще під опікою брата, узяли город Вишневець і 13 сіл; город Збараж, однойменне місто під його стінами і 14 сіл отримав Семен Перший; решта 11 сіл колишнього Збаразького повіту, територіально розірвані аж на чотири групи, залишилися Федору [7, кн. 192, л. 12–13] (Семена Середнього на час поділу вже не було серед живих). Під час поділу Михайла й Семена Меншого, здійсненого 14 листопада 1482 р., старший із братів узяв город Вишневець з однойменними містечком і селом, 7 інших сіл і 2 дворища, а решта 6 сіл залишив молодшому [28, s.80–81, пор.: 24, с.244, прим.58]. Через кілька років Семен Менший помер (остання згадка – 2 червня 1489 р. [15, стб. 313]), а його маєтки залишилися родичам [24, с. 237] .
7. Российский государственный архив древних актов, ф. 389 (Литовская Метрика), оп. 1.
15. Литовская Метрика. – СПб., 1910. – Отд. 1. – Ч. 1: Книги записей. – Т. 1.
24. Собчук В. Д. З історії титулованої української аристократії пізнього середньовіччя (Становлення роду князів Збаразьких та його володінь на Волині) // Молода нація. – К., 2000, № 1. – С. 228–245.
28. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie / Wyd. nakładem właściciela pod kier. Z. L. Radzimińskiego przy współudziale P. Skobielskiego i B. Gorczaka. – Lwów, 1887. – T. 1: 1366–1506.
Федор Васильевич Порицкий
На кінець XV ст. серед землевласників Волині рід Збаразьких представляли Михайло, Семен Перший і Федько Васильовичі та Настасія Семенівна Гольшанська. Князю Михайлові, який осів у Вишневці, судилося започаткувати рід Вишневецьких. Князь Федір після одруження перебрався на проживання в отчину дружини у Володимирському повіті й започаткував там рід Порицьких.
Мария Васильевна Збаражская
Видана за Івашка Яновича Владику. Записана у Києво-Печерському пом'янику (поз.258).
Анастасия Семеновна († до 1516)
Спадкоємицею Семена Колоденського була дочка Настасія, заміжня за князем Семеном Юрійовичем Гольшанським. У 1489 р. вона записала залишені батьком маєтки Забороль, Городок і Коськів чоловікові [28, s. 89], а решта володінь залишила за собою. Після смерті Настасії Семенівни (кінець 1515 або початок 1516 рр.) права на її спадщину, у тому числі на замки Колоден із Рівне, перейшли до єдиної дочки Гольшанських, відомої під іменами Тетяна і Ганна, яка була одружена з Великим Гетьманом, литовським князем Костянтином Івановичем Острозьким. Дочекавшись смерті княгині Ровенської, якій судилося пережити не тільки чоловіка, а й зятя і дочку, зять Гольшанських виклопотав у великого князя Сигізмунда І на своє ім’я підтвердження на всі маєтки, що залишилися дружині після батьків, і 4 травня 1518 р. отримав відповідний лист монарха [29, s. 166–169]. У результаті замки Колоден і Рівне разом із підпорядкованими їм округами перейшли до володарів Острога.

~ Видана за князя Семена Юрійовича Гольшанського († 1505 р.).

28. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie / Wyd. nakładem właściciela pod kier. Z. L. Radzimińskiego przy współudziale P. Skobielskiego i B. Gorczaka. – Lwów, 1887. – T. 1: 1366–1506.
29. Archiwum książąt Sanguszków w Sławucie / Wyd. przez B. Gorczaka. – Lwów, 1890. – T. 3: 1432–1534.
князь Василий [Данилович,Юрьевич] Несвицкий (1484,1532)
волост.Шухомаш(1484)
Князья Несвижские (Несвицкие) выехали из Литвы в Москву на службу к великому князю Ивану III до 1484/1485 г. (Акты XV–начала XVI века / Сост. И. А. Голубцов, В. Д. Назаров // Советские архивы. 1970. № 5. № 9; Разрядная книга 1475–1605 гг. Т. 1. Ч. 1. М., 1977. С. 103-104). В 1508 г. после перехода из Литвы на московскую службу князя Михаила Немца Львовича Глинского великий князь Василий III послал встретить его воеводу князя Василия Даниловича Несвицкого с галичанами, костромичами, городецкими татарами (Разрядная книга 1475–1605 гг. Т. 1. Ч. 1. М., 1977. С. 103-104).
Иван Данилович Несвицкий (1484)
в 1484 волост.Шухомаш(1484)
Борис Яцькович Несвицкий [?]. князі Несвицкие
Князь несвіцький (початок XVI ст.). Його нащадки дрібні князі НЕСВІЦЬКІ вигасли у XVI ст.

6 колено

князь Михаил Васильевич Несвицкий
князь Даниил Марамук Васильевич Несвицкий ин.Дионисий (1527,1552)
2С:Вас.Дан.; воев.Чухлома(1528) воев.Галич(1537)
В 1527/29 г. воевода в Чюхломе. В 1531 г. второй воевода в Чюхломе. В 1537 г. второй воевода в Галиче за городом. В 1540 г., 1544 г. второй воевода на Плёсе. В 1549 г. годовал в Васильгороде (Разрядная книга 1475–1598 гг. М., 1966. С. 72, 80, 92, 101, 104, 107, 123). Князь Данила Несвицкий 27 июня 1552 г. должен был быть в г. Путивле «для осадного времени» (Акты служилых землевладельцев XV–начала XVII в. Т. 4. М., 2008. № 298). В Дворовой тетради из Костромы с пометой «стар и болен» (Тысячная книга 1550 г. и Дворовая тетрадь 50-х годов XVI в. М.; Л., 1950. С. 148).
князь Василий Ляпун Васильевич Несвицкий (1531,1548)
помещ. 3С:Вас.Дан.
В 1537 г. воевода в Костроме за городом. В июле 1541 г., ноябре 1542 г., июле 1543 г. воевода в Костроме. В июле 1547 г. второй воевода передового полка в Муроме (Разрядная книга 1475–1598 гг. М., 1966. С. 92, 102, 104, 106, 116; Разрядная книга 1475–1605 гг. Т. 1. Ч. 2. М., 1977. С. 269).
князь Иван Васильевич Несвицкий (1540?)
помещ. 4С:Вас.Дан.

7 колено

князь Григорий Михайлович Несвицкий
помещ. С:Мих.Вас.
князь Василий Данилович Несвицкий (1560?)
помещ. 1С:Дан.Вас. /ин.ДИОНИСИЙ/ МАРАМУК.
князь Иван Данилович Несвицкий (1552,1559)
дворов.сын-боярск. помещ.-Кострома-у. воев.Казань(1559) 2С:Дан.Вас. /ин.ДИОНИСИЙ/ МАРАМУК.
В Дворовой тетради из Костромы (Тысячная книга 1550 г. и Дворовая тетрадь 50-х годов XVI в. М.; Л., 1950. С. 148). В 1558/59 г. с другими воеводами годовал в Казани (Разрядная книга 1475–1598 гг. М., 1966. С. 177). В Полоцком походе 1562/63 г. прибран в ясаулы (Книга Полоцкого похода 1563 г. (Исследование и текст) / Подг. текст К. В. Петров. СПб., 2004. С. 50). Князь Несвицкий Марамуков Иван Данилович 25 ноября 1562 г. на дворе князя И. Д. Бельского был упомянут среди дворян, принимавших литовского посланника (Сборник Русского исторического общества. Т. 71. СПб., 1892. С. 94).
князь Федор Данилович Несвицкий (1552,---1568.03.03.-после)
дворов.сын-боярск. помещ.-Кострома-у. воев.Смоленск(1565) помещ. 3С:Дан.Вас. /ин.ДИОНИСИЙ/ МАРАМУК.
В Дворовой тетради из Костромы (Тысячная книга 1550 г. и Дворовая тетрадь 50-х годов XVI в. М.; Л., 1950. С. 148). Князь Несвицкий Федор в марте 1565 г. был воеводой в Смоленске (Разрядная книга 1475–1598 гг. М., 1966. С. 214; Разрядная книга 1475–1605 гг. Т. 2. Ч. 1. М., 1981. С. 177).
Кн. Федор Несвицкий был казнен 6 июля 1568 г. (Скрынников Р.Г. Царство террора. СПб., 1992. С. 330, 532).
князь Даниил Данилович Несвицкий (1560)
в 1560 помещ. 4С:Дан.Вас. /ин.ДИОНИСИЙ/ МАРАМУК.
Несвицкий Иван Иванович кн. (1552,1560)
в 1552 помещ. 1С:Ив.Вас.
Несвицкий Тимофей Иванович ин. кн. (1552,1560)
в 1552 дворов.сын-боярск. помещ.-Кострома-у. 2С:Ив.Вас.

8 колено

князь Матвей Иванович Несвицкий (1588,--1608)
С:Ив.Дан.; дворов.сын-боярск. помещ.-Кострома-у.,Москва-у. помещ. с.Погост Прогрешин с дд. в Шухомашской вол. Костромск.у.
С окладом 400 четей в 1602/03 г. служил по Костроме кн. Матвей Иванович Несвицкий. В 1588/89 г. он числился в чине жильца; в 1597 г. его наделили поместьем (50 четей) в Московском уезде (это указывает на то, что он продолжал
служить при дворе, возможно – в чине московского дворянина). В таком случае, его перевод в костромской выбор – безусловная опала. Последние сведения о кн. Матвее Несвицком относятся к началу 1605 г., когда он во главе сотни
был направлен против Лжедмитрия I к Ельцу.

9 колено

кн. Даниил Матвеевич Несвицкий (1608, † 1666)
1С:Матв.Ив.
1658/ин. стольник(1636-,1650) моск.двн.(1652,1663) моск.стряпчий(1627,1629) помещ. в п-е отца (Матвея Иванова сына) с.Погост Прогрешин с дд. в Шухомашской вол. Костромск.у.
в 1616 г. нёс службу по Костроме43.был воеводой в Мценске и Дорогобуже.
стряпчий (с 29 марта 1629); послан с сеунчом о взятии гор. Белой (16 нояб. 1632); стольник; служил у стола государева при приеме послов: литовских (21 марта 1635) и персидского (19 мая 1635); 2-й воевода в Мценске (1632); 1-й воевода там же (14 сент. 1639); дневал и ночевал у гроба царев. Ивана Михайловича (26 янв. и 17 фев. 1639) и Василия Михайловича (22 и 26 апр. 1639); ездил перед государем в Троице-Сергиев монастырь (10 мая 1649); дворянин московский, ездил за царицею (1650-1652); дворянин при посольстве в Запорожье (с 9 окт. 1653); голова-сторожеставец в походе против Польши (с 18 мая по 20 июня 1654); 1-й воевода в Дорогобуже (с 20 июня 1654 по 28 мая 1656); постригся в 1658.
~.. Дурова
князь Андрей Матвеевич Несвицкий (1618,1655,--1650)
моск.двн.(1627Ю1646) воев.Пелым(1643-) вотч.-Кашира-у.,Москва-у.,Суздаль-у. 2С:Матв.Ив.
в 1618 г. был жильцом и получил вотчину в Суздальском уезде. дворянин московский, на службе в Валуйках (1628); помещик Вологодского уезда (1628-1630); послан с сеунчом о поражении поляков под Смоленском (4 сент. 1633); воевода в Новосили (1637).
~ МАВРА N.N., в 1-м браке была за Николаем Ивановичем Стрижевским.

10 колено

князь Григорий Данилович Несвицкий (1650,1678)
С:Дан.Матв.; стольник(1650,1678) вотч.-Арзамас-у.,Дмитров-у.,Кострома-у.,Романов-у.,Рязань-у.
стольник (1650-1676); ездил за государем (1650); служил у стола государева при приеме Грузинских: царя (6 июля 1658) и царевича (8 мая 1660); служил у стола государева (19 февр. 1664 и 12 нояб. 1671); пожалован вотчиною Костромского уезда (1672).
в 1678 г- стольник, владел деревней Аргамаково (Руднево) Старорязанского стана Рязанской губ (Источник: М. Б. Оленев. ИСТОРИЯ СЕЛ И ДЕРЕВЕНЬ РЯЗАНСКОЙ ОБЛАСТИ Кон. XVI-1-й пол. XVIII вв. (Старорязанский и Окологородний станы)
Иван Андреевич Большой Несвицкий (1637--,1678)
1С:Анд.Матв. :ДУРОВА. моск.двн.(1650.06.13-) моск.стряпчий(1658) стольник(1706,1717)
стряпчий, служил у стола государева при приеме Грузинских: царя (6 июля 1658) и царевича (8 мая 1660); дворянин московский.
вотч.-Суздальский у., Сухода и Кондырев ст., сцо Губцово, дв. вот. 13 ч., 31/154
~ N.Бор. Д:Бор. АЙГУСТОВ. :Марфа

Несвицкий Леонтий Андреевич кн. (1639--,1639)
2С:Анд.Матв. :ДУРОВА.
Несвицкий Иван Андреевич Меньшой кн. (1640--1684)
моск.двн.(1650.06.13-) 3С:Анд.Матв. :ДУРОВА.
дворянин московский, помещик Вологодского уезда.