мелкие записи о татарских шляхах.

https://archive.org/details/8F...3/mode/2up

книга ремезова

Роспись Белогородским сторожам ближним и дальним смесным и не смесным, каковы прислали из Белагорода столник и воевода Князь Григорей Тюфякинъ в нышешнемъ во 131 году Апреля в 1 день.
В процессе создания:


1-я Сторожа на Муравском шляху верх Угрим и Лопина от Белагорода 20 верстъ, сторожей на ней стоить 4 человека, стерегуть как пойдут воинские люди в Русь или из Руси, или под Белгород и в приход Литовских людей к Белугороду на тоежь сторожу. А видить с той сторожи поперег Муравского шляху в поле верст 5-ть. А переезжать сторожемъ через Муравский шлях до реки до Ворскла верст с 15-ть.

2-я Сторожа на Муравском шляху подъ Долгим бояраком от от Белгорода 15-ть верст, а сторожей стоить 4 человека, стерегут как пойдут воинские люди в Русь или из Руси, или под Белгород и в приход воинских людей к Белу ж городу на тоже сторожу. А видить с той сторожи поперек Муравского шляху в поле верст с 7; а перезжать сторожем через Муравской шлях до реки до Ворскла верст с 10-ть. А съезжаются тем сторожем меж себя, что стоять сторожи под Долгим бояраком и верх Угрима и Лопина верст с 5.

3-я Сторожа на Муравском шляху у Смородинового колодезя от Белагорода верст 20, а сторожей стоить 4 человека, стерегут как пойдут воинские люди в Русь или из Руси и в приход воинских людей под Белгород на ту ж сторожу. А видить через Муравский шлях
в поле верст с 5 и до реки Ворскла.

4-я Сторожа на Курской дороге за посадцкими полями у Ивки от Белгорода 5 верст, а сторожей стоить 3 человека, стерегут приходу воинских людей к Белугороду с Муравского шляху, как поворотять меж Долгаго бояраку и Смородинового колодезя и с той сторожи видить до Муравского шляху.

5-я Сторожа на посадцком поле у Везенитцкой Дубровы от Белгорода две версты, а сторожей стоить 2 человека, стерегуть как пойдуть воинские люди к Белугороду с Муравского шляху, а переезжать сторожем на Курскую дорогу к Ивке верст с 3.

6-я Сторожа смесная с Курскими сторожи на Муравском и на Бокаев шляху на Ростанех верх Липова Донцамеж Белагорода и Курска, от Белагорода 40 верст, а сторожей стоить 3 человека, стерегуть как пойдуть воинские люди Муравским шляхом из Руси, и приход Литовских людей к Белугороду, и к Осколу, и к Ливнам, и к Курску Бокаевым шляхом, а видеть с тое сторожи по Муравскому и по Бокаеву шляху в поле верст с 7 и до реки до Псла.

7-я Сторожа меж Муравского и Изюмского шляху у Черново лесу меж Северскаго и Сажного Донца от Белагорода 30 верст, а сторожей стоить 4 человека, стерегут как пойдут воинские люди из Руси Ливенской дорогою к Белугороду, а видеть с той сторожи в поле верст с 7.

8-я сторожа на Нагайской стороне на Изюмском шляху верх Кореня и Корочи от Белагорода 50 верст, а сторожей стоить 6 человек, стерегуть как пойдут воинские люди в Русь или из Руси. А видить с той сторожи поперекъ Изюмского шляху верст с 10-ть, а переезжают сторожи Изюмской шлях верх Холка и Холани верст с 15.

9-я Сторожа меж Изюмского шляху и Царягородской дороги за Белогородскими за крайними деревнями, на Волуйской дороги, на реке на Нежеголи, на верхнем броду от Белагорода 40 верст, сторожей стоит 4 человека, стерегут воинских людей приходу и Черкас к Белугороду с Изюмскаго шляху, а видить с той сторожи в поле верст с 7.

10-я Сторожа на той же реке на Нежеголи на нижнем броду на Царягородской дороге, от Белагорода 25 верст, стоять сторожей 3 человека, стерегуть приходу воинских людей и Черкас к Белугороду с Изюмского шляху, а видить с той сторожи в поле верст с 15-ть, а переезжать сторожемъ по Нежеголи к верхнему броду до Волуйской дороги верст с 10-ть.

11-я Сторожа на Северской дороге, меж Изюмскаго шляху и Ливенской дороги, верх речки Разумной, от Белагорода 15 верст, сторожей 3 человека, стерегут приходу воинских людей к Белугороду с Изюмскаго шляху, а видить с той сторожи в поле версты с три.

12-я Сторожа на Северском Донце на берегу ниже Белгорода 20 верст против Топлинского устья, на перелаз, сторожей стоить 4 человека, стерегут приходу воинских людей и Черкас к Белугороду от Муравского шляху.

13-я Сторожа по Ливенской дороге за посадскими полями в праворотье от Белагорода 12 верст, сторожей стоить 3 человека, стерегут приходу воинских людей к Белугороду с Муравскаго и с Изюмскаго шляху, как пойдуть из Руси.

14-я Сторожа на Царягородской дороге, да на Волуйской дороге за речкою за Розумною на посадских полях от Белагорода 7 верст сторожей стоить 3 человека, стерегуть приходу воинских людей и Черкас к Белугороду с Муравскаго и с Изюмскаго шляху, как пойдут в Русь.

15-я Сторожа на Северском Донце на броду на усть Везеницы ниже Белагорода 4 версты, сторожей стоить 3 человека, стерегуть приходу воинских людей и Черкас к Белугороду с Муравского шляху.

Дедук А.В., Заидов О.Н., Шебанин Г.А. К вопросу об интерпретации Ефремовского городища // Город Средневековья и раннего нового времени – VI: Археология. История. Тула, 2018. С. 278 – 287.

ВОТ В ЭТОЙ СТАТЬЕ ПРО ТО ЧТО ЕФРЕМОВСКОЕ ГОРОДИЩЕ СООТНОСИТСЯ С МУРАВСКИМ ШЛЯХОМ НЕТ НИЧЕГО👳👳👳

А ВЕДЬ ОНО СООТНОСИТСЯ.

Кальміуська сакма
Книжка сіверськодонеччанина Сергія Каленюка відкриває невідомі «пункти» стародавнього маршруту
Семен Перцовський
10 квітня, 2014 - 19:00

Твіт


СЕРГІЙ КАЛЕНЮК ТА ЙОГО НОВА КНИЖКА / ФОТО НАДАНО АВТОРОМ

Півтора року тому «День» опублікував великий нарис про українського письменника Гордія Барсюка, написаний одним з його нащадків, — сіверськодонеччанином Сергієм Каленюком (див. матеріал «У концтабори за правду» у № 164 від 14 вересня 2012 року). А нині у нас є гарний привід розповісти про нього самого.

Інженер-метролог Сіверськодонецького об’єднання «Азот» Сергій Каленюк — уродженець Житомирщини, син тамтешніх вчителів. Поріднившись ще молодим фахівцем із Донбасом, він знайшов тут багато друзів. Очолив міський клуб шанувальників поезії, сам узявся за історичне літературознавство, краєзнавство. Далеко за межами Луганщини стали відомими його книжки з історії сходу України, написані разом із головним архітектором Лисичанська, теж затятим краєзнавцем Миколою Ломако. Автори, повною мірою використовуючи свої професійні знання, ретельно вивчили стародавні карти, спроектували їх на сучасність і довели, що наші співвітчизники спрадавна заселяли величезну територію Дикого поля і не мають рації ті, хто вважав її освоєння справою лише останніх століть.

І ось — нова, яка щойно вийшла друком (саме до 80-річчя Сіверськодонецька), чудово оформлена книжка члена Національної спілки краєзнавців України Сергія Петровича Каленюка — «Сліди на сакмі». Мені, як її редакторові, не годилося б давати оцінку цій різноплановій роботі, тому лише зазначу: ґрунтується вона на солідних дослідженнях, знайдених і проаналізованих автором переконливих фактах, власних відкриттях.

Стрижнем книжки стала подорож маршрутом, що колись називався Кальміуською сакмою. Це — шлях із Криму на континент, який проходив територією сучасної України, зокрема й нинішнім Сіверськодонецьком, Лисичанськом. На ловця, як мовиться, і звір біжить. Саме поряд із тим місцем, де нині розташована дача автора, на цьому шляху була переправа через Сіверський Донець. Підтвердження — у книжці.

Досвідчений, енергійний краєзнавець дослідив маршрут легендарної сакми, встановив, як саме долалася річка, якою була вартова служба, навіть місце першого острогу на березі Дінця. Разом із ним читачі уявляють, як на землі, яку займають нині цехи хімічного гіганта — «Азоту», розміщувалися табори і привали кінних військ. Хоч кіно знімай!

Яскраво показано, як такі пожвавлені комунікації зумовили появу перших у нашій місцевості слов’янських поселень. Автор передивився багато колишніх тверджень істориків. Він, наприклад, вперше, можна сказати, метрологічно точно встановив місце і дату виникнення відомого і нині великого селища Боровське, появи в ньому церкви, що стала першою в Донбасі. Не менш цікавою є розповідь про долю стародавнього села Воєводівка, що увійшло нині у межі Сіверськодонецька. Його продовжила вивірена до дрібниць історія багатьох інших міст, селищ, сіл, хуторів краю — аж до наших днів.

Потім із лівобережжя Дінця автор «переправляє» нас на його правий берег. Окремий розділ книжки присвячений тутешнім поселенням запорозьких козаків. Багато передано, як то кажуть, в особах і конкретних історіях.

«Тут, — пояснює колега автора Микола Ломако, — упродовж сотень років проходили кордони, межі, що об’єднували і роз’єднували народи, культури, релігії. Існували різні погляди на історію цього краю, яка через його периферійність вивчена досить погано. Доводиться нам самим заповнювати ці прогалини, шукати документальні першоджерела, знайомитися з археологічними знахідками. Ось хоча б такий факт. Прийнято вважати, що на період першого ревізького перепису (1719 року) в тутешній Бахмутській провінції було лише дванадцять поселень. Краєзнавець Каленюк поглянув на це по-новому. Виявляється, тоді не враховувалося, що ревізії рахували лише податне населення. І військових, козаків, іноземців, українців, деяких інших не враховували, як звільнених від податків. У результаті авторові вдалося встановити ще низку поселень, що не потрапили до ревізії.

Краєзнавець сперечається і з тими істориками, які досі стверджують, що багато поселень правобережної Слов’яносербії виникли в необжитих місцях. Свою, протилежну, думку він підтверджує наочно — більш ранніми картами, на яких нанесено поселення місцевих мешканців — Серебрянка, Привольне, Верхнє, Нижнє та низку інших. Ще читачів, поза сумнівом, зацікавлять нові відомості про взаємини запорозьких, донських і слобідських козаків, про розкольників, однодворців, про ті, що залишилися і, на жаль, зниклі села, хутори...

Книжка Сергія Каленюка є корисною для читачів, особливо краєзнавців і завдяки його сучасним, науковим підходам до досліджень. Тут він, авторитетний фахівець із метрології, ніби продовжує свою попередню книжку — «Краєзнавцю про вимірювання». Цією працею зацікавилися навіть в Інституті історії України Національної академії наук. Його співробітники залучали Сергія Петровича до роботи над «Енциклопедією історії Україні».

Автор вже пройшов великий шлях із минулого в майбутнє. Продовження обіцяє бути ще цікавішим.

Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ, заслужений журналіст України
Газета:
№66, (2014)
Рубрика:
Пошта «Дня»

Несколько замечаний о структуре белгородского УЕЗДа:

1. Фамильная топономика:

Араповка Арапов
Бессоновка Бессонов
ГРИНЕВКА Гринев
Долбино Долбин
Кобелевка Кобелев
Масловка Маслов
Все это слободы податных черкас которые получили имена по владельцам земли. Ключевой мне кажется для хронологической рамки фигура Арапова Абрама Христофоровича так как он иностранец без корней в регионе.

Долбин и Бессоннов - однодворцы выслужившиеся в дворянство?

2. появление Черкас в УЕЗДе двухсосставное. стпроезжие и новоезжие
основная масса пришла во время великого перехода.
одгодворческие поселения привязаны к лесам и ключевым точкам.
положение Черкас менее выгодно.

Характерно что по удам однодворцы спустились далеко на юг щетиновка а потом верховье реки занимают Черкасы.

2. Очень интересна борьба Шереметьева (борисовская вотчина) за земли в верховьях уды. сложисъ у него удачно он бы подмял под себя значительную часть слобод названных выше и еще не основанные воскресеновку и веселую лопань. В результате был бы не среднепоместный УЕЗД а с громадной латифундией

Было бы интересно видеть всю картину УЕЗДа




Никофор Шагаров - Шагаровка*?

Нелидовка - Нелидов?