Путивльский уезд [Курская губ.] (Российская Федерация) : ВГД

У нинішній публікації друкуються документи XVII ст. Вони містять чимало важливої інформації з історії краю. Зокрема згадується значна кількість персоналій, а також топонімів, що відкриває широкі можливості для порівняльного аналізу, уточнення локалізації географічних об`єктів, дослідження походження назв тощо.
Тексти подано у хронологічній послідовності. Збережено тогочасний правопис. Окремі виправлення явних помилок та розділові знаки внесено без застережень. Місця склейок (сстави) позначено знаком //.

Копія з виписки про розмежування помістя Федора Андрійовича Трифонова
Інвентарний №332, КВ №4841.
“Список с выписи лета ЗРКЗ декабря в і день /10 грудня 1619 р./ по государеве царя и великого князя Михаила Федоровича всеа Русии грамоте помесного приказа за приписью дьяка Герасима Мартимьянова Сергей Онтыков /1/дал выпись с отдельных книг отделу своего Федору Андрееву сыну Трифонову, что по государеве царя и великого князя Михаила Федоровича всеа Русии грамоте ездил в Путивльский уезд у Дороголев/2/ у Андреевское поместье Трифонова, да в том поместье переписал врочища и починки и пустоши, и в них дворы, и во дворех людей по имянам. А про пашню и про бортные ухожьи и про рыбные ловли и про бобровые гоны и про всякия угодья писал выспрашивая тутошних и старонних людей по государеву крестному целованию, и сам смечал накрепка.
А рубеж тому поместью от озера Чапли с нижнего рубежа с Руской стороны уверх рекою Семью до верхнева рубежа по обе стороны реки Семи, по Вирской рубеж с Колмаковым ухожьем бортным Черепова да с Юрьевою /слово незрозуміле/ Беззубцова /3/ да по рубеж с Носовыми да по рубеж с Онисимовым ухожьем бортным Хвастова./4/ да от Черепова рубежа от Тихова озера, и чам отец ево Федоро владел изстари с прежними с ними. А в тех урочищах угодья – усадища Яминское над болотом Молченским /5/ а на усадищи дворища боярская Федорова Трифонова да во дворех крестьян: во дворе Олешка Свиридов да зять ево Афонька Дмитриев во дворе Антипка Степанов пасынок Лежецкого, во дворе Ивашка Паршин з двемя сыны, з Гришками, во дворе Осипка Микитин да пасынок, ево Афонька, во дворе Богдашка Якимов, во дворе Карпеня Кобыляк// з братьеми с Митком да з Гришком, во дворе Карпик Клементьев с сыном с Ыгнашкой да семь дворищ крестьянских пустых. Да к тому ж селищу пахотная земля Яминское поле, да под городищем под Дороголевским селища, а к тому ж селищу пахотная земля увобщи с Валынцовым да с Дмитрием да с Васильем Карповым. Федору Трифонову одному половина, а Василью да Митрею з братом половина ж. Да селища за речкою за Духановкою вниз по Молчи /6/ от речки Духановки по грань. И в том селища ему, Федору, одному половина, а другая половина того селища за грань Василья Волынцова да Митрея Карпова з братом /7/ И в том андревском проместье Трифонова пашни паханой и перелогу и дикого поля и бортных ухожьев и рыбных и звериных ловлей и всяких угодьев сто тридцать четвертей в поли, а в дву потому ж /8/. Да по той же земли ево Федоров бортной знамя в Яминском ухожье куцерь да знамя полтретя рубежа. А хоромной и дровяной лес, и сенные покосы, по ево ж Федоровой земли. А селища з городищем Дороголевское над Горною /9/ да селище Малое Дрошинское роспашь у Федора Трифонова да у Василья Волынцова да у Дмитрея Карпова з братом увобчи противу их дачь. Федору одному половина, а Василью да Карповым з братом половина ж. Да у тех же урочищах рыбная ловля речка Горна, по реке Семи и бобровый гон да рыбная ж ловля. Да две Молчи, а по них сеножати. Озерко Лугоски, озерко Тур, озерко Газеное, озерко Глушец, озерко Семица, озерко Островеск, речка Выжлица а уверх дубровка Дядина и дубровки Выжлицкие да дикое поле что // к тем жа дубровкам тянет. Да рыбная ж ловля озерко Бадереко, озерко Коцерь, озерко Кочанова, озерко Мертвая Сеть, два озерка Улуких, озерко Притурак, струга Лисица, озерко Засвятье, озерко Мочюлищи, озерко Шекца, озерко Хомбуж, озерко Круглое, озерко /слово нерозбірливе/. Полевая, по сей стороне реки Семи озерко Есово, озерко Велесовскоя, три озерных перемета, озерко Орлея, озерко Радомль, да в том угодьи утичей лов в осм вспудов. /10/ Да к тому же угодью ниже города Путивля три версты рыбная ловля озеро Зимовье с трубою да из тово ж озера сеножати ево ж поместно я. И те все рыбные ловли письменыя и неписьменыя в реке и в речках и в озерах у вешних розлоех, и зимнея, и бобровый гон, по реке по Семи, и речка Горна, и две Молчи, сеножати и озера, и вспуды и перевесы и дубровки и дикое поле и по ухожьем бортным пустоши и всякая угодья в их урочищах написано, и что к том поместью истари тягло, у Федора Трифонова да у Дмитрея Карпова з братом вобчи владеют. По дачам Федору одному половина, во всем, а Василью да Митрею з братом половина ж, как прежь сего отцы их владели. А по ухожьям бортным в тех же урочищах сеножати и леса и всякая угодья у Федора Трифонова с Васильем Валынцовым да з Дмитрием Карповым да з братом ево Васильем вобчи владеють по старине, покаместе бортноя деревя старини зашли.И с тех поместей делтся они полюбовна противу своих дач, и по государеве, царя и Великого князя Михайла Федоровича всеа Русии грамоте. Сергеи Онтыков то Федорово поместье Трифонова пашни и перелог // … и бортные ухожьи … ечках рыб …”
Напис на звороті: “ Федору Трифонову отделино с рыбною ловлею”. Текст написаний на паперовому сувої, склеєному з трьох фрагментів. Закінчення документа відсутнє. Філігрань: дві людські фігури, над ними дугою стрічка з написом, внизу квіти і напис. Написи нерозбірливі.
Коментар:
1. Прізвище Антиков (у XVI-XVII ст. писалося через А і О, утвердилось написання з А) розповсюджене на Путивльщині й зараз. Відомо з XVI ст. В “Отдельной книге” 1594 р. фігурують два Сергії Антикови – Олексійович та Григорович /Анпилогов Г.Н. Новые документы о России конца XVI - начала XVII в. –М.1967 – с.140,141,149,214/. Очевидно, в даному разі згадується один з них. Крім того Сергій Антиков, як посадова особа в адміністрації Путивльського повіту згадується у жалуваній грамоті царя Михайла Федоровича Ігуменові Молчанського монастиря Герасимові, від 27 серпня 1621 р. Там говорится про «сыскные книги путивлца Сергея Антыкова» /Пономаренко П.В. До питання щодо землеволодіння Путивльського Молчанського монастиря//Сумська старовина- № VIII-IX - с. 111; Левитский Иаков. Город Путивль – М., 1905. - с.26/.
2. Дороголив, Дороголевська волость Путивльського повіту одержала назву від села Дороголева, пізніше перейменованого у Волинцеве – в одному з документів читаємо: «села Волынцова, что была деревня Дороголева». Зазначимо, що один з кінних самопальників 1594 р. мав ім’я «Иван Павлов сын Дроголевский» /Анпилогов, с.201/.
3. Про локалізацію володінь Беззубцевих маємо таке свідчення: «путивльца Афанасьево поместье Иванова сына Беззубцова в Путивльском уезду в Дороголевской волости в жеребьи села Глушца и в усадбище к реке Семи и к речке Выжглице, к речке Горну, и к речкам Молчам и к речке Духановке с урочищи» /Описание Софрониевой пустыни и скита при ней – б.м., б.р./с.109/. Афанасий Иванович Беззубцев – батько Юрія.
4. В отдельной книге «1594 р. згадані білодворці Хвостови, Мойсей та Федір, на той час уже покійний» /Анпилогов, с.214-216/.
5. В одному з подальших документів /за грудень 1684 р./ сказано: «деревни Яминской, Юрьево тож». Імовірно, що Яминське усадище було селом Юр’євим на початку його історії.
6. Про Василя Волинцева та Василя Карпова див. СС-№-VIII-IX, прим.13,24.
7. Знову паралель з грамотою 1621 р. – СС-№-VIII-IX, прим.24.
8. Землі виділялись рівними ділянками в трьох різних місцях. У даному разі загальна кількість землі – 390 четвертей. Четверть, четь – половина десятини, 1200 кв.сажень. / Слюсарский А.Г. Социально-економическое развитие Слобожанщины. Х.1964-с.65.
9. Горна – нині ріка Горн. Цікаво, що місцеве населення зберегло назву в старій формі – Горна.
10. Практично всі перераховані тут озера та річки пізніше були передані Семену Івановичу Черепову та Фролу Олексійовичу Некрасову /СС - №VIII-IX-c.120 /.Там же –про локалізацію гідронімів. Озеро Кругле згадано в документі майже через сто років – під 1730 р.: «да по Круглое озеро, до распутья дорог Путивльской и Череповской, где столб путивльский поп Тимофей укопал было» /Лазаревский А.М. Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления – т.2 – Конотоп, 2004. - с.100.

Виписка про землеволодіння священика Воскресенської церкви
Інвентарний №354, КВ №4863.
“Выпись с Путивльских книг письма и меры Петра Мусорского да подьячего Гаврила Федорова 136 и 137 году/1628 та 1629 роки/ в церковных землях. Написано Воскресения Христова что на площади в торгу, за попом за Васильем Васильевым сыном Бурова, по грамоте великого государя, святейшего патриарха Филарета Никитича Московского и всеа Русии, за приписью дьяка Федора Рагозина 133 /1625 р./ в руги место в Путивльском уезде перевоз на реке на Клевини по Новогородцкой по горней дороге/1/ от города десять верст. Да другой перевоз на реке на Семи, от города вверх по реке по Семи, десять же верст, в Мокшевичах./2/ Да в Мокшевичах же рыбная ловля озеро Глушица что верхи взошли до Захарова покосу Некрасова, и с вешними розлой. А то озеро розлои двадцать сажень, да на тем же озере по правой стороне вспуд и перевесья, да два затонца Мокшевицкого / перевозу по обе стороны реки Семи. А доходу ему с тех дву перевозов и с угодий пять рублей на год. До покос за рекою за Семью от реки от нижнего затонцу меж реки Семи и озерка Озерцов по Костин покос Мутинцова да по Иванов Мосалитина сына. На том покосе ставится шестьдесят копен за попом же за Васильем Васильевым сыном Бурова. На церковной земле бобылей: се Фомка Федоров, се Игнатко Борисов, се Митка Ондреев, се Пантелейка Васильев, се Петрушка Федоров, се Ивашка Тимофеев, сын Горбатово, се Ондрюшка Григорьев, се Тимошка Васильев сын Чилибеев се Герасимка Степанов сын Жерноклев, се Юрка Иванов сын Калачников, се Богдашка Михайлов сын Пальчиков, се Офонька Михайлов, се вдова Ориница Кипреянова, се Федка Власов сын Ососков. И всего за Воскресенским попом за Васильем шестнадцать дворов бобыльських // людей в них тож. А оброку дают бобыли по два рубли на год. А дана ся выпись города Путивля ружные церкви Воскресенским попам Ивану да Григорью Бурого, по их челобитью и по помете на выписке дьяка Семена Румянцова для владения церковные земли в нынешнем, во 179 году /1671 р./
Писал Ивашко Шарапов”.
На зворотному боці на сставах – скрепи: “ Дьяк Степан”.
Текст написано на сувої, склеєному з трьох фрагментів паперу, коричневим чорнилом. Початкова буква «В» декоративна, виконана рослинним орнаментом. На 2 фрагментах нерозбірливі водяні знаки.
Коментар:
1. Руга – земля та угіддя, виділені на утримання церковного причту, а також річне утримання священикові та причту грішми, хлібом та припасами. /Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка - т.IV - М., 1955. - с.108.
Діти боярські Бурі проживали в Путивлі з XVI ст. /Анпилогов Г.Н. Новые документы о России-с.498/. В «Отдельной книге» 1594 р., крім Бурих, згадується й Захар Некрасов, білодворець Костя Мутинцов, отаман білодворців Іван Мосалітін /с.152, 207/. Неодноразово згадана ріка Клевень, двічі Новгородська дорога /с.151, 295/ і 1 раз перевіз на Клевені /с.151/.
2. Мокошевицький перевіз – теж відомий з XVI ст. У переліку прикордонних сторож ще до реформи прикордонної служби 1571 р. в розділі «Сторожи Путивльские ближние и дальные» значилась и сторожа «вверх по Семи на Мокошевичах, от Путивля 10 верст». Збереглась вона і пізніше – в розписі 1623р. /«3-я сторожа Мокшевичи на реке на Семи ж выше города 10 верст» /Беляев И. О сторожевой, станичной и полевой службе на польской Украине Московского государства до царя Алексея Михайловича – М.,1846. – Источники – с.9,73/.
3. Під 1633 р. маємо згадку про « озерко Глушец под Глушицким городищем» /Німенко Н.А., Звагельський В.Б. Грамота XVII ст. щодо землеволодіння у Путивльському повіті//СС - № VIII-IX-с.120/.
20 грудня 1640 р.Путивльська Приказна Ізба видала В.Ф.Волинцеву виписку на право володіння пустим селищем Глушецким, з городищем. Селище належало до Підгородного стану Дороголевської волості. У 1685 р. Григорій Трифонов з братами свідчили, що село Глушець виникло в період між 1640 та 1645 рр., на місці безлюдного Глушецького селища /Капітоненко О. Коли ж було засновано Буринь?-особистий архів автора/.
4. Бобилі – розряд тяглого сільського населення, бідні, як правило, безземельні. Несли менші повинності порівняно із селянами /Ключевський В.О. Сочинения – т.VI - М., 1959. - с. 167, 359/. Коли економічне положення бобиля зміцнювалося, власті переводили їх у повне тягло. Скажімо, в 1649 р. в Путивлі з бобилів у посадські переведено 264 чоловіки/ Эрнст Н.Путивль и его посад в первой половине XVII в. – К., 1914. - с.54/.

Чолобитні Григорія Ромодановського до Петра Васильовича Шереметьєва з приводу конфлікту між козаками – жителями Миропілля та Рибиці та Путивльськими поміщиками Василем та Тимофієм Головленковими
Інвентарний №358, КВ №4867
“Господину Петру Васильевичу Григорей Ромодановской с товарищи челом бьют. В нынешнем, во 180 году, мая в 3 день. /7 березня 1672/ писал ты к нам, и прислал под отпискою своею мирополских попов и черкас челобитнyю. А в челобытной их написано – в прошлом де, во 174 году /1666 р./ пришли они в Мирополье из разных черкаских городов на живот разорения воинских людей, да от тово ж де года Мирополя село Рыбица, мерою полторы версты, а живут в нем черкасы прихожие люди из розных черкаских же городов. И тем де жителем путивльцы Василей да Тимофей Головленковы с товарыщи чинят обиды, и налоги большие и животы их, и лошади и волы грабят, и называют их своими крестьяны. И тебе б то село Рыбицу и в нем жителей черкас до указу великого государя ведать к Мирополью. И велеть им служить государеву службу а путилцом Василю да Тимофею Головленковым с товарыщи в обиду их не давать.//
Господину Петру Васильевичу Григорей Ромодановской с товарыщи челом бьют. В нынешнем, во 181 году сентября в 3 день /3 вересня 1673/ били челом великому государю царю и великому князю Алексею Михайловичю всеа Великие и Малые и Белыя Росии Самодержцу, а нам в Курску в Розрядной избе подали челобитною Мирополского уезду села Рыбыци черкаси, Успенской поп Павел с товарыщи, с казаками и с мещаны. А в челобытной их написано: в прошлых де годах пришли они из розных черкаских городов и поселились на Путивльской земли. И в прошлом де, во РП /1672/ году, по указу великого государя и по нашей отписки велено им служить великого государя полковую казачью службу. А путивлцом Василью Головленкову, Ивану Булгакову с товарыщи от них отказано… им черкасом казаком и мещаном оне путивльцы налоги и разореньяне чинили. И оне де великому государю служат полковую казачью службу, в Сумском полку по Мирополью, и всякою городовую поделку делают. И ныне де путивлцы Василей Головленков, Иван Булгаков к ним, попу их казаком и к мещаном приезжаючи в село Рыбицу, насылаючи свою челять чинят им всякие налоги и земли пахать не дают, и пашут сами оне путивльцы, хотят их ис того села Рыбицы разогнать.// И великий государь пожаловал их, не велел путивлцам Василью Головленкову да Ивану Булгакову с товарищи их, черкас из села Рыбицы разогнать и пашни пахать, а велел землею и всякими годьи велеть владеть им черкасом. А путивльцам, будет учнут приезжать насилством, их имать и чинить наказание”.
Зворот чистий. Сувій склеено з трьох фрагментів. Водяні знаки розрізані, неясні.
Коментар:
1. Петро Васильович – очевидно, П.В.Шереметев, на той час голова Помісного приказу. В одному з документів він фігурує під своїм повним прізвищем.
Григорій Ромодановський – князь, боярин, воєвода. Діяльність його досить тісно пов’язана з Путивлем. У жовтні 1653 р. «князь Григорей княж Григорьев сын Ромодановский» – учасник посольства В.В.Бутурліна до Б.М.Хмельницького, яке досить довго (з 1 листопада до 20 грудня ) перебувало в Путивлі / Воссоединение Украины с Россией – т.III – М., 1953. – с.417, 422/.
Під час війни з гетьманом І.Виговським (1658-1659рр.) командував однією з російських армій, бував у Путивлі. “Року 1659. Боярин князь Трубецький от его царского величества з войсками великими прислан к Путивлю, до которого и князь Ромодановский зо всеми полками белгородскими, князь Пожарский и иных много з войсками великими скупились в Путивлю” /Летопись Самовидца о войнах Богдана Хмельницкого и о междоусобиях бывших в Малой России по его смерти – М.1846 – с.31/. До Путивля ж Ромодановський з Трубецьким відступили після Сосницької битви /Самійло Величко. Літопис – т.I - К., 1991. - с.252/. У 1668 р. Г.Ромодановський з військом знову рушив “від Путивля й Білгорода до Малої Росії” – там само, т.2-К., 1991. - с.79/. З 1672 р. він займав посаду головного воєводи, який керував усіма воєводами в Україні. Резиденцією його був саме Путивль /Українська народність – К., 1990. - с.358/. Очолював Білгородський та Сівський прикази. Вбитий в 1682 р. повсталими стрільцями у Москві.
2. Миропілля – зараз село Сумського району. Засноване близько 1650 р. переселенцями з Волині. З 1670 р. мало статус міста, тут було дві козацькі сотні /Сумщина від давнини до сьогодення. Науковий довідник – Суми, 2000. – с.70/. В с.Рибиця у 1671 р. нараховувалось у “детей боярских семь дворов а за ними на их поместной земле поселились черкасы из разных городов, 149 человек, а из тех черкас 42 человека сказали, что они в черкасских городах были в казаках”. Вони просили записати їх козаками до Сумського полку /Слюсарский А.Г. Социально-экономическое развитие Слобожанщины – Х., 1964. – с.389/. Очевидно, мова йде саме про цю справу. Рибиця – біля Миропілля є два села з такою назвою : Велика та Мала Рибиці. В даному разі, ймовірніше, йдеться про Велику Рибицю, яка знаходиться ближче до Миропілля.

Розписка про обмін помістями між дітьми боярськими Трифоновими та Череповими
Інвентарний №3340, КВ №15022
“Се аз путивльцы Андрей да Иван Большой Федоровы дети, Прокофей Иванов сын, Григорей Большой да Меншой да Козмы Максимовы дети, Иван Меншой да Афонасей Федоровы дети Трифоновы. Дали есми на себя сию запись путивльцам же Ивану да Василью Андреевым детям Череповым, в том, что в нынешнем во 189 году4, июля в А день /1 липня 1681 р./ поговоря мы, Андрей да Иван с братьеми, с ними, Иваном да Васильем, полюбовно, меняли великого государя жалованья, а свои поместья земли четверть на четверть. Меняли мы им Ивану да Василью, в Путивльськом уезде в Подгородном стану в Дороголевской волости за рекою за Семью в усадищи над рекою над Семью с верхнея стороны от Вирского рубежа к Глушецкому городищу, что ныне тем (землею завладел) усадищем завладели Леонтей Волынцов да Ларион Бершов с товарыщи. Пашни тридцать чети, а в поли, а в дву потому ж, что нам дано в прошлом во 188 году /1680 р./ дяди нашего прописное поместье Федоровскоя Меншого Трифонова, что ему было дано ж отказано во 141-м году /1633 р./ вопче з дедом их с Семеном Череповым да с Фролом Некрасовым. А выменили у них, Ивана да Василья, в том же усадище к Глушецкой стороже триста же четей дачи, что дано дяде их Семену Черепову вопче з дядею нашим с Федором Меншим Трифоновым. А росписат нам те свои меновные земли со всеми харчами, а великому государю бит челом (о той земли), об очистки той земли по прямым своим крепостям, каковы крепости даны дяди нашему Федору з дедом их с Семеном Череповым /далі фрагмент нерозбірливий:” за рукою челобитною… записям” /по записи, каковы давал Леонтей Волынцов з братеми деду их Семену Черепову да Осипу Некрасову, и какову он, Леонтей Волынцов, во 168 году /1660/ //и по записи, кокову дал сын ево, Леонтьев, Михаила мне , Григорю Меншому да отцу нашему Максиму во 186 году /1678 р./.И по тем прежним крепостям по полюбовном договор договору, по записям бить челом великому государю об очистки тое земли сообча в харчах и у взбытке не в чем не выдавать. А будет нас великий государь пожалует, по грамоте великого государя против дач и по нашему челобитью, и по нынешнему нашему полюбовному договору, и нам тое землю, (усадища и пашню), то усадища Глушецкое разделить меж себя полюбовно, против своих дач без спору и без челобитья. И о том принесть нам великому государю за руками челобитную, чтоб нам то усадища и землю росписать против нынешних наших крепостей и отдельщиковых выписей, и наших прежних (договорных полюбовных записей), полюбовного договору записану. (А о лишней), а о примерной лишней земли в своих дачах в прибавку бить челом государю, з братеми с ними, Иваном да с Васильем, вопче в свои оклады. И ни в чем нам друг друга нынешнего договору и челобитья ничем не оспорить. А будет мы, Андрей да Иван да Прокофей да Григорей Болшой да Григорей Меншой да Козма да Иван Меншой да Денис да Афонасей Трифоновы или наши жоны или дети (Ивана), с ним Иваном да с Васильем, с их женами и з детми за тое землю сообча не стоять или очистив тое землю (с ними не разделим), и усадища с ним не разделим, или о росписки челобитной за руками не принесем, против прежних наших полюбовных договоров и записей, что писаны во 184 году /1676 р./ или о примерной лишней земли в своих межах и в урочещах с прибавок учнем бить челом одне, а их, Ивана да Василья, учнем от себя отгонять, и челобытное их оспаривать или (по нынешнему) против прежних договоров и записей (нынешним в чем не устоим или харчей и проторей в том им доставим…)”.
Далі текст продовжується на звороті: “… или нынешних годов полюбовного договору записей против вышеписаных статей в чем не устоим, их Ивана да Василья или жон их детей харчей и убытков в чем доставим, и им, Ивану да Василью, их жонам и детем взят на нас на Андрее да на Иване Болшом, да на Прокофеи, да на Григорьи Болшом, да на Григорьи Меншом, да на Кузме, да на Иване Меншом, да на Денисе, да на Афонасии и на женах наших и на детех, по сей записи денег двести рублев. А будет мы, Андрей з братею вобче с ними, Иваном да с Васильем той земли от Леонтея Волынцова того Глушецкого усадища от Леонтея Волынцева не очистим, с товарищи не очистим, и сии наши записи не в записи”.
Далі нерозбірливо: “межах и гранях…полюбовно”.
“О усадище Глушецком во 141-м году /1633 р./”.
Текс написано на сувої, склеєному з двох фрагментів. Філіграні на них однакові, обрізані, тому розібрати зображення важко. Форма близька до овальної.
Коментар:
1. Про Глушецьке городище говорилося в коментарі до документу № 354, там же згадані Трифонови.
2. Харчи, протори – збитки, витрати. Слова, взяті в круглі дужки, в оригіналі закреслено.

Мирова розписка Михайла Леонтійовича Волинцева про залагодження конфлікту між ним та Іваном Андрійовичем і Василем Андрійовичем Череповими, та Михайлом Максимовичем Кашинцовим
Інвентарний №336, КВ №4845
“Се аз путивлец Михайла Леонтиев сын Волынцев, дал есми на себя сию запись путивльцем Ивану да Василью Андреевым детем Череповым, да Михайле Максимову сыну Кашинцову, и их женам и детям. В том, что в прошлом, во 168 году-/1660 р./ дали запись деду их Семену Черепову да Осипу Некрасову отца моево Леонтия да дядя мой Петр Васильевы дети Волынцова з братеми, что разделили мы в общих своих межах и в урочищах в селищи Глушецком усадища и пустые дворы и что к тем дворам есть пахотные земли, и в том мы дали на себя запись и мировую челобитную. И с того Петрова поместья да что мне Михайле четвертной жеребей и в прошлых же годах они, Иван да Василь, да Михайла на тех усадищах что досталось деду их поселили за собою новоприхожих волных людей черкас. И в прошлом же во 184 году /1676 р./ я, Михайла, с отцом своим и с товарыщи теми усадищи и черкасы владеть им не дал, и в прошлом же во 191 году /1683 р./ били челом они Иван и Василей, и Михайла на отца моего Михайлова, по той записи в неустойки и во владеньи бобылях и в пашни. И против того их челобитья был у них, суд, и отец мой Леонтей не дожидаясь того судного дела вершенья с ними помирился. Те усадища и бобыли которые написаны в прежней записи и мировой челобитной отдал им по прежнему. И поговоря с ними Иваном да с Васильем, да с Михайлом, полюбовно, помирились в том, что я. Михайла, не дожидаясь от них челобитья те усадища и бобыли которыми я владел, из Петровского поместья Волынцова вобче с отцом моим//отдал им по прежней записи и мировой челобитной, какова запись и мировая челобитная дана деду их Семену Черепову и Осипу Некрасову. И впредь мне Михайле и моей жене и детям на них, Ивана и Василья и Михайлу и на жен их и детей о тех усадищах и бобылей которые написаны в прежней записи и мировой челобитной, каковы запись дана Семену Черепову и Осипу Некрасову не бить челом никоторыми делы и ни в чем прежних записей ничем не оспорить. И в том харчей и убытков никаких не доставить. А будет я Михайла или моя жена и дети впредь учтет на них, Ивана и на Василья и на Михайлу и на жон их и детей о тех усадищах и бобылей бить челом, которыми делы ни будь, или против сей записи как писано выше сего в чем-нибудь не устою, и в том харчей и убытков каких-нибудь доставлю, и им, Ивану и Василью и Михайле и их женам и детем взят на мне Михайле, и на моей жене и на детех по сей записи пятьдесят рублев денег московских. А на то послух Афонасий Пятницкой. А запись по противным писал Степашка Покровского. Лета 7192 году году сентября в 6 день /6 вересня 1684 р./”.
На звороті: “К сей записи Миха Волынцо руку” і набагато нижче, на сставі “приложил”. “Послух Афонка Пятницкой руку приложил”.
Коментар:
1. Про Трифонових та Глушець говориться в коментарі до док. № 354. В тексті того ж документа сказано про помістя Захара Некрасова біля озера Глушець.
2. Текст наведеного документа перегукується за змістом з попереднім.

Виписка про розмежування землеволодінь поміщиків Волинцевих, Трифонових, Черепових та інших
Інвентарний №331, КВ №4840
“Лета ЗРЧВ года декабря в /?/, /грудень 1684 р./ по указу великих государей, царей и великих князей Иоанна Алексеевича, Петра Алексеевича всеа Великия и Малыя России самодержцев, Афонасей Андреянович Мусин-Пушкин да подячей Михайло Кузмин дали выпись с книг меры и межеванья своего путивльцом Леонтью Васильеву сыну, Михайлу Леонтьеву сыну, Волынцевым, Ивану Болшому Федорову сыну, Прокофью Иванову сыну, Ивану Меншому, Данилу да Офонасью Федоровым детям, Григорью Болшому, да Григорью Меньшому, да Кузме, Максимовым детям, Федору да Василью Григорьевым детям Трифоновым, Ивану да Василью Андреевым детем Череповым, Ивану Гаврилову сыну Вощинину, Петру Прокофьеву сыну Карпову, Петру Иванову сыну Шечкову, Степану Григорьеву сыну Кривопишину, Михайлу Максимову сыну Кашинцову, Данилу да Федору Захаровым детем, Денису да Митрею Григорьевым детем Илиненковым, Алексею Иванову сыну Селитреникову, Максиму Федорову сыну Клюеву, Ивану да Якову Ивановым детем Сагоревым, да черниговцом Лариону Володимирову сыну Бершову, Ивану Данилову сыну Лихачову, Федору да Василью Денисовым детем, Фодору Иванову сыну Кашинцовым, на их поместье и на вотчину, что ними в Подгородном стану в Дороголевской волости в поместьях и в вотчине написано//Межа по тому ж их челобитью и по полюбовной заручной росписи Леонтьева да Михайлову поместью Волынцева Васильева поместью Черепова, Ларионову поместью Бершова, Степанову поместью Кривопишина, Петрову поместью Шечкова, Федорову поместью Кашинцова, Иванову поместью Вощинина, Иванову поместью Лихачова, Петрову поместью Карпова, Данилову да Дмитриеву поместью Илиненковых, Иванову да Яковлеву поместью Сагоревых, Максимову поместью Клюева, села Волынцева ж да деревни Козловки/1/пашне и перелогу и дуброве на пашню и сенным покосом по дуброве и по лугом промежь вотчины и поместья Григорьева Болшого да Григорева Меншого да Кузмы да поместью Иванову Болшего да Иванова Меншого да Дениса да Офонасья да Прокофья, Федора да Василья Трифоновых, Иванова да Васильева поместья Череповых, Алексеева поместья Селитреникова, Михайлова да Федорова да Васильева поместья Кашин//цових деревни Яминской, Юрьеве тожь/2/и что им по той же меже к деревне Юрьевой отошло от села Волынцова, что была деревня Дороголева, пашни и перелогу, и дубровы на пашню и сенных покосов и всяких угодей от Молчинского болота а у Молчинского болота дуб, на нем грань, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень. А дуб против островка, что островок по конец лесу Ямна. А от болота и от дуба сто десять сажень до дуба на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень, а от дуба через болотцо сто двадцать сажень до дуба. На нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень. А от дуба девяносто сажень до дуба. На нем две грани, перед ним яма. Промеж дуба и ямы сажень. А от дуба через болотцо сто тридцать два сажени до дуба. На нем две грани, перед ним яма. Промеж дуба и ямы сажень. А от дуба сто пятьдесят пять сажень до молодого дуба. На нем две грани, перед ним яма. Промеж дуба и ямы сажень. А от дуба сто десять сажень до дву дубов, один бортой на бортном дубу две грани, перед ним яма. Промеж дуба/и ямы сажень. А у дуба верх ссечен. А от бортного дуба девяносто одна сажень до березы, на ней две грани, перед нею яма. Промеж березы и ямы сажень. А от березы через дорогу что ездят ис Путивля в деревню Юрьеву девяносто сем сажень до молодого дубка. На нем две грани, перед ним яма. Промеж дубка и ямы сажень. А дубок меж дороги и Нагибина колка. А от молодого дубка через дорогу что ездят из села Волынцева в деревню Юрьеву сто сорок сажен до барески. На ней две грани, перед нею яма, а промеж берески и ямы сажень. А береска подле болота Галкина, а от берески через болото Галкино по смете сажень со сто до дуба. На нем две грани, перед ними яма, промеж дуба и ямы сажень. А дуб подле колочка. А от дуба сто шездесят сажень до дуба. На нем две грани перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень. А дуб /слово незрозуміле/ в осинове колке. А от дуба через колок пятьдесят шесть сажень до обсеченова островерхова дуба, на нем две грани, перед ним яма. Промеж дуба и ямы сажень а от дуба через дорогу что ездят из деревни Юрьевой на Духановку, подле Духановского болота сто//сажень до березы. На ней две грани перед нею яма, промеж березы и ямы сажень, а от березы подле Духановского болота восмдесят сажень до дуба, на нем две грани, перед ними яма, промеж дуба и ямы сажень, а дуб межь болот, а от дуба через болото сто сорок пять сажень до дуба, на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень, а от дуба через болото и Духановку по смете сто шездесят сажень до дуба, а на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень. А от дуба сто пятнадцать сажень от дуба, на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень. А подле дуба малой дубок, а от дуба сто сажень до дуба, на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень, а дуб у озерка Золотых, не доходя озерка Золотых тридцать восм сажен, а от дубу через озерко Золотое сто сажень до столба, на нем две грани, перед ним яма, промеж столба и ямы сажень, а от столба озерками Золотыми по смете двести пятдесят сажень до дуба, а на нем две грани, перед/ним яма, промеж дуба и ямы сажень, а от дуба Бабею строгою вниз сто пятдесят сажень до дуба, на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень. А дуб направе Бабей струги, а от дуба вниз направо Бабею ж строгою девяносто сажень до столба. На нем две грани перед ним яма, промеж столба и ямы сажень, а столб у устья Бабей струги, а от столба и от устья Бабей струги направо, подле дубровы сто шездесят сажень до трех дубов. На одном дубу две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень. А дубя против верхнева конца озера Засвятья, направе, а от трех дубов налево, по верхний конец озера Засвятье и вниз озером Засвятьем по смете через болото триста сажень, по Болшой лес, луг тож, а у озера Засвятье дуб, на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень, а от дуба налево подле леса луг, семдесят сажень до дву олех, на одной две грани, перед ними яма, промеж олех и ямы сажень, а од дву олех налево подле лес луг//лозами, а лозы в болоте, по смете с пятсот сажень да тополей, на них по две грани, перед ними яма, промеж тополей и ямы сажень, а тополи на одном корени, от озера Тура в тридцати саженях, А от тополей налево подле озера Тура девяноста сажень до верховя озера Тура, а у верховя озера Тура пять верб, на одной вербе две грани, перед ними яма, промеж верб и ямы сажень. А вербы от озера Тура в двенадцати саженях. А от верб направо через Тюлюкину стругу, а вербы от Тюлюкиной струги в десяти саженях семдесят пять сажень до дуба, на нем две грани а перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень. А от дуба подле Тюликиной струги подле лоз, а лозы в болоте, сто сажень до дуба, на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень, а от дуба и ямы сажень, а от дуба подле лоз сто сажень до столба, на нем две грани перед ним яма, промеж столба и ямы сажень. А от столба подле лоз же сто сажень до столба. На нем две грани, перед ним яма, промеж столба и ямы сажень, а от столба подле лоз же сто осмнадцать сажень до бортного дуба, на нем две грани//перед ним яма, а промеж дуба и ямы сажень, а от дуба до речки Лисицы десять сажень. А от дуба направо некруто вниз подле речки Лисицы сто семдесят сажень до столба. На нем две грани, перед ним яма, промеж столба и ямы сажень, а столб от речки Лисицы в пети саженях. А от столба налево дорогою что ездят из села Глушца/3/ на Тюлюкину дуброву через речку Лисицу сто двадцать сажень до дуба. На нем две грани, перед ним яма. Промеж дуба и ямы сажень. А от дуба лесом по смете сто пятдесят сажень до нижнева конца Долгой озеринки.А у озеренки Долгой и у болота бортной дуб. На нем две грани, перед ним яма. Промеж дуба и ямы сажень. А дуб по правую сторону озеринки и болота. А дуб от болота в четырех саженях. А от бортного дуба болотом и лесом по смете сажень со сто до реки до Семи а у речки Семи вяз. На нем две грани, перед ним яма. Промеж вязя и ямы сажень а вяз от реки Семи в дву саженях. А у вяза верх ссечен. А от Молчинского болота и от дуба, который дуб против островка, что островок по конец лесу Ямна ниже//лесу Ямна откуды почета межа до реки до Семи по гранем и по ямам и по всяким признакам направе помеснояземли пашня и перелог и дубрава на пашню и сенные покосы по дубраве и по лугам Леонтья Волынцова да Лариона Бершова, да Петра Карпова с товарыщи, села Волынцова, что была деревня Дороголева да деревни Козловки /4/ А налево пашня и перелог и дубрава на пашню и сенные покосы по дуброве и по лугам помесноя и вотчинная земля Ивана Болшого да Григорья Болшого Трифоновых, да Ивана Черепова с товарыщи, деревни Яминской, Юрьево тож. Межа по той же полюбовной росписи пашне, чо отошло села Волынцева что была деревня Дороголева помещиком и вотчинником деревни Юрьевой в селищах за речкою Духановкою да в Дороголевском над Гороню з Городищем да жеребя деревни Дороголевы от реки Горны патнадцать саженьдо вербы, на ней две грани перед нею яма, промеж вербы и ямы сажень, а у вербы верх ссечен. А от вербы болотем и от болотя на гору прямо межею восмдесят сажень до столба, на ней две грани, перед нимя яма. Промеж столба и ямы//сажень. А от столба тою ж межею сто сажень до груши на ней две грани, перед нею яма. Промеж груши и ямы сажень, а от груши девяносто три сажени до дорожки, что ездят с селища от речки Духановки в Лежецкую да в Вирскую волости. А у дороги столб, на нем две грани. Перед ним яма Промеж столба и ямы сажень. А от столба направо в круте тою же дорошкою до дороги что ездят ис Путивля в Лежецкую волость // и дорогою сто двенатцать сажень до дуба. На нем две грани, перед ним яма. Промеж дуба и ямы сажень. А дуб на правой стороне дороги, а от дуба тою ж дорогою сто сажень до столба. На нем две грани, перед ним яма, промеж столба и ямы сажень, а столб по правую сторону дороги, а от столба тою ж дорогою девяносто шесть сажень до столба. На нем две грани, перед ним яма, промеж столба и ямы сажень. А столб по правую сторону дороги, у Курганцов // а от дороги от столба направо в круте подле // Курганцов по правую сторону Курганцов петдесят пять сажень до дубка. На нем две грани, перед ним яма, промеж дубка и ямы сажень, а дубок у болота у лоз // от лоз в семи саженях а от дубка подле болота и подле лоз направо в круге сто сажень до столба. На нем две грани, перед ним яма, промеж столба и ямы сажень. А от столба подле болота сто сажень до столба. На нем две грани, перед ним яма, промеж столба и ямы сажень. А столб у речки Горны, направе, в пяти саженях от столба направе вниз речкою Горною, сто сажен до вербы, от которой вербы почета межа. И от речки Горны, и от вербы по тем граням и ямам и по всяким признакам до речки до Горны и речкою Горною до вербы направе земля Ивана Черепова с товарыщи, села Волынцова // что отошла к деревне Юрьевой а в налеве земля Леонтья Волынцова с товарыщи, села Волынцова что была деревня Дороголева. Да межа по той же их полюбовной росписи Иванову поместью Черепова с товарыщи старой роспаши Дрошинской от дуба на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень, а дуб у Подгумницких лоз, от лоз до дуба пять сажень, а от дуба старым межником девять сажень до дуба, на нем две грани, // а яма недоходя дубка в четырех саженях. А перед дубком ямы выкопать нельзя, потому что дубок, в лозах в болоте. А от дубка направо подле лоз и болотцом по отножину по расадню подле отножины сто сажень до столба, на нем две грани. Перед ним яма, промеж столба и ямы сажень, а от столба направо девяносто сажень до столба, на нем две грани, перед ним яма, промеж столба и ямы сажень а от столба направо в кру//те через дорогу что ездеть из села Волынцова в село Глушец, и от дороги подле Подгумницких лоз сто пятьдесят шесть сажень до дуба, от которого дуба почета межа. И от дуба, и от лоз по тем гранем ми ямам и всяким признакам по то же дуб откуда почета межа направе земля Ивана Черепова, с товарыщи, старой Дрошинской роспаши а налево земля Леонтья Волынцова с товарыщи села Волынцова что была деревня Дороголева а лес, хоромной дровяной, и бортной ухожей по лесам и по дубравам и по лугам села Волынцова что была деревня Дороголева, да деревни Яминской, Юрьево тож, да деревни Козловки всем помещиком и вотчиником вообче, а озера всякие и рыбные ловли помещиком и вот // чинником владеть по писцовым книгам. К сей выписи Афанасей Андреяновичь Мусин-Пушкин печать свою приложил”.
Стоїть печатка темного воску, видно геральдичний щит скандинавського типу.
На звороті, на сставах ,стоять скрепи: на 1-му – “приложил”, 2-му – нерозбірливий розчерк, 3 “Сумин”, 4 - ”при”, 5- “пи”, 6 “- са”, 7 - “Ми”, 8 – “ха”, 9 – “йло”, 10 – “су”, 11 – “мин”, 12 – “приписал Михайло”, 13 - “Сумин”.
Коментар:
1. Козловка – нині село Козлівка Путивльського району.
2. Як бачимо, село Юрьєве деякий час звалось Яминським. У попередньому документі згадані Яминське поле та Яминське усадище.
3. Глушець – нині с.Піски Буринського району // Німенко, Звагельський – вк.р.- прим.4. Найбільш рання згадка про Глушець датована 20 грудня 1640 р. Тоді Путивльська приказна ізба видала В.Ф.Волинцеву виписку на право володіння пустим селищем Глушецьким, з городищем. Селище належало Дороголевській волості Підгородного стану. А в 1685 р. Григорій Трифонов з братами повідомили, що село Глушець виникло в період між 1640 та 1645 рр. на місці безлюдного Глушецького селища. Як бачимо, прізвища поміщиків перегукуються з документами, які публікуються /Капитоненко О. Коли ж було засновано Буринь? – особистий архів автора/.
4. Як бачимо, село Волинцеве раніше звалося Дороголевим, а Юр`єве – Яминське.
Родоначальник Селітреникових – український селітровар Роман Селітреник (Гаврилов). Він мав двох синів – Олексія та Івана. Олексія у 1629 році вбили татари. Іван одержав статус сина боярського та прізвище Селітреников. Він возив до Москви воєводські грамоти, супроводжував посольство М.Бредіхіна та Р.Стрешньова до Хмельницького. Згаданий тут Олексій Іванович Селітреников – його син, названий, імовірно, на честь загиблого дядька. (Детальніше див. Пономаренко П.В. До питання щодо землеволодінь Путивльського Молчанського монастиря// Сумська старовина № VIII - IX).

Пономаренко Павло Вікторович - завідувач відділу районної газети «Путивльські відомості», член Національної спілки

Фонд путивльського повiтового суду (за матеріалами Державного архіву Сумської області)

У Державному архіві Сумської області серед великої кількості документів зберігається фонд, тісно пов'язаний з історичним минулим Путивльщини. Він містить 506 справ Путивльського повітового суду за 1770-1867 рр. Цікавим є те, що 488 з них відносяться до XVIII ст. і лише 18 - до XIX ст. Переважна більшість справ - цивільні та кримінальні, які розглядалися у вищезгаданому суді. Всі документи на сьогодні не використовувалися в роботах дослідників.
Виробництво частини справ, які знаходяться у фонді (з 1 по 25) розпочате ще в Путивльській воєводській канцелярії, а закінчене вже в Путивльському повітовому суді (такі суди існували з 1780 р. і були першою судовою інстанцією для вирішення кримінальних та цивільних справ на території повіту).
Практично всі справи так чи інакше пов'язані з такою категорією населення, як поміщики, дворяни, однодворці. Річ у тім, що повітовий суд - це суд становий, тобто він служив для розгляду тяжб місцевого дворянства і складався із судді та двох засідателів, які обиралися теж із дворян цього повіту. Цей факт робить матеріали фонду більш вузькоспрямованими за тематикою, що відкриває можливість розглянути відносини однієї певної верстви населення - в даному випадку дворянського стану.
При вивченні таких відносин складається досить цілісна картина життя провінційного дворянства Російської імперії на прикладі дворян-поміщиків Путивльського повіту. Окрім цього, справи, що увійшли до даного фонду, їхній характер, дають змогу повною мірою зрозуміти функції таких судово-адміністративних установ, як повітові суди, діяльність яких на сьогодні є недостатньо дослідженою. При зовнішній відокремленості від адміністрації та поліції, ці суди прямо залежали від намісників, губернаторів, поліцейських органів. У даному випадку на прикладі документів Путивльського повітового суду ми можемо скласти уявлення про характер діяльності повітових судів від моменту їх створення і до кінця XVIII ст.
Умовно фондові матеріали можна поділити на декілька категорій. Перш за все - спадкові та інші майнові тяжби поміщиків. Це найбільша за кількістю справ категорія (понад 250 справ). До неї увійшли матеріали про спірні поміщицькі земельні угіддя, справи, пов'язані з купівлею-продажем кріпаків або з урегулюванням спадкових відносин, та інші. Викликає інтерес справа про уточнення родинних стосунків льговських поміщиків Арсеньєвих [1]. Це прізвище тісно пов'язане з історією не тільки Путивльщини, а й Сумщини в цілому. До даної справи додається також копія родовідного дерева сім'ї Левшиних-Арсеньєвих - однієї з гілок родини Арсеньєвих.
Характерною для даної категорії є також справа про тяжбу поміщиків Щокіних, Бурого І.М. та інш. з княгинею Барятинською К.П. за землі в пустощі Володино Поле [2]. Тяжба тривала відносно недовго - 2 роки (з 1794 по 1796). але кількість документів по ній значна - 268 аркушів рішень, указів, скарг тощо. За рішенням Катерини II законними володарями спірної землі визнавалися поміщики Щокіни, а Катерина Петрівна Барятинська, уроджена принцеса Фонголштейнбек, повинна була відмовитися від своїх претензій [3].
Є й інші справи про тяжби між поміщиками. Наприклад, тяжба поміщиків Курдюмова С.Г., Воропанова Я.Є., Горобцова І.І. та інш. за спадкове майно, що залишилося після смерті Григорія Козьмича Каркова [4]. Ця справа вирішувалася з 1771 по 1794 р., але найцікавішим у ній є наявність описів маєтностей окремих поміщиків Путивльського повіту, їхні чолобитні до імператриці для рішень на їхню користь питань про спадщину. До неї додаються три родинні схеми путивльських поміщиків, з яких видно, що багато з них перебували у родинних стосунках (Каркови, Черепови, Курдюмови, Воропанови, Шечкови, Курносови, Масалітінови тощо).
Інша справа про тяжбу поміщиків Головленкової У.С., Дурової М.І., Титова В. [5], в якій вирішується питання про збереження прав на землю після смерті поміщика Головленкова його малолітньою дочкою. З цього приводу є рішення царського уряду про призначення опікуна та збереження маєтностей для Головленкової по причині її малолітства. До даної справи додаються описи маєтків Головленкових у с.Шульгино та схема їхнього родоводу [6].
Велика кількість справ пов'язана зі скоєнням різних правопорушень та кримінальних злочинів самими поміщиками, однодворцями або поміщицькими селянами. Подібних справ у фонді налічується близько 200. В них зберігається інформація про скоєні злочини (вбивства, грабежі, крадіжки тощо), нещасні випадки, про біглих та безпаспортних селян і навіть декілька фактів про захоплення селянами поміщицьких угідь наприкінці XVIII ст. Справи даної категорії дають можливість дослідити криміногенну та психологічну атмосферу в Путивльському повіті в кінці XVIII ст. і частково у XIX ст. Це, в свою чергу, дає змогу більш повно та об'єктивно відчути і зрозуміти ту епоху, політичні та громадські процеси, що відбувалися в провінціях Російської імперії. Як приклади можна навести документи про вбивство проїжджими корчемниками служителів Крупецької питної контори Красножонова та Воротинцева в 1780 р. [7], про померлого соцького с.Ломакине Горбунова Г.Д. після побиття його священиком у 1781 р. [8], про вбивство отамана Неводниченка М. в с.Чаплище селянином Демехіним С. у 1782 р. [9].
Ці справи викликають інтерес тому, що до урядових рішень по них, що надсилалися до Путивльського повітового суду, додаються посилання на різні статті кримінального законодавства. Причому, якщо кримінальна справа, наприклад, про вбивство, то цитовані статті із закону стосуються лише вбивства, але при цьому висвітлюють різні варіанти скоєння такого злочину - в бійці, сп'яну, з необережності, обороняючись чи зі злим умислом. Таким чином, на місці суд може, користуючись цими статтями, винести більш об'єктивне рішення по справі. Це дуже важливо, тим більше, що судді повітових судів не були спеціально підготовленими для виконання таких обов'язків і посилання на закони полегшували їхню роботу.
Окрему категорію справ складають копії урядових указів, і указів намісницького та губернського правлінь, верхнього земського суду, губернських судових палат (понад 20 справ). Такі документи дозволяють розглядати діяльність Путивльського повітового суду в контексті політичного і громадського життя всієї імперії. Всі вони досить великі за обсягом. Наприклад, укази Бєлгородської губернської канцелярії, Курського намісницького правління, прислані до воєводської канцелярії (з 1780 р. - повітового суду) для відома та виконання за 1779-1782 рр. [10] або за 1780 р. [11].
Такі справи, як правило, складаються з урядових указів, рапортів від повітового суду про отримання розпоряджень і вказівок від вищих інстанцій, про ознайомлення з ними. Всі фондові матеріали складаються з рукописних документів, але в справах даної категорії інколи зустрічаються вже друковані типографські матеріали (це, як правило, загальнодержавні укази Катерини II). Прикладами можуть послужити друкований «Указ нашему Сенату» [12], указ імператриці про проведення межування спочатку в Воронезькій провінції, а потім в інших провінціях тієї губернії «под ведомством и управлением учрежденной в Харькове Слободской межевой конторы» від 14 грудня 1776 р. [13], указ Катерини II про відміну покарання для тих, хто втік від своїх поміщиків, домівок, військових частин або за межі держави і повернуться назад протягом року, а до віддаленіших місць протягом двох років [14]. Останнім указом імператриця вибачала не тільки втечу, ае й «в других преступлениях ими содеянных, кроме смертных убийств» [15].
Документи фонду подають інформацію про стан справ у Путивльському повітовому суді за різні періоди. Наприклад, указ від 20 квітня 1780 р., в якому йдеться про те, що в Курську та інших містах Курського намісництва в повітових судах не всі ще справи розібрані та описані. А тому в усіх містах, де в архівах «есть дела неразобранныее и неописанные уездным, нижним земским судам и расправам» [16] для швидшого розбору таких справ призначати у вільний час людей. Догляд за цим покладався на городничих та повітових суддів. До цього та подібних документів часто додаються відомості про стан справ у путивльських повітовому суді, нижньому земському суді, магістраті, городничому правлінні тощо.
З цих відомостей видно, що найбільша кількість невирішених справ відноситься до чолобитних (були ще справи «татинні», кримінальні, «інтересні», але вони вирішувалися більшою мірою). Наприклад, на кінець квітня 1780 року «інтересних» справ у Путивльському повітовому суді було вирішено 21, а невирішених не було; кримінальних вирішено - 2, не вирішено - 0; «татинних» вирішено - 1, не вирішено - 0; чолобитних вирішено - 7, не вирішено - 21 [17].
Серед цієї категорії матеріалів, крім розпоряджень, указів, документів судового виробництва, різних відомостей та звітів, інколи зустрічається інформація іншого характеру. Так, наприклад, зустрічаємо копію листа графу П.О.Румянцеву-Задунайському від Катерини II, датованого 12 січня 1780 р. Фактично - це лист-подяка за вклад у проведення адміністративних перетворень на місцях, у даному випадку - відкриття Курського намісництва. Окрім слів удячності графу, імператриця передавала свою подяку місцевому дворянству, «всем духовным и мирским чинам» за допомогу в цій справі [18].
Також близько 30 справ фонду містять певну інформацію про деякі промислові підприємства Путивльського повіту, про сплати різних зборів, про підряди. Частина документів (близько 10) стосується рекрутських наборів, солдатів. Справи про сплати різних зборів та податків надають інформацію про економічну ситуацію в Путивльському повіті. Матеріали про казенні оброчні млини, що поступили із Слобідської Української губернії у відомство Курської губернії у 1798 р. [19], про надання в Камер-колегію відомостей про питні збори за 1771 р. [20] та інші містять у собі дані по повіту.
Сюди додаються інструкції про те, як треба розподіляти кошти з усіх зборів на різні потреби (наприклад ремонти доріг, мостів тощо), порядок пересилання грошей до казни. Тут є і конкретна інформація про кількість коштів, які відправлялися до Москви за різні терміни часу. Приміром, за період з січня по жовтень 1771 року з питних зборів до Москви з Путивля було відправлено 2362 рублі 61 копійка з чвертю [21].
Зацікавленість викликають справи, які стосуються рекрутських наборів у Путивльському повіті. З цього приводу зустрічається друкований указ 1780 р., в якому сказано «Именным Ея Императорского Величества указом данным Сенату 3 числа сего Сентября повелено: для укомплектования войск Ея Императорского Величества во всем на точном оснований указа, данного Ея Величеством 19 сентября 1776 года, собрать со всего Государства с пяти сот душ одного рекрута, и начать оный набор с будущего Ноября 1 числа ныне текущего года...» [22].
З таких матеріалів видно, що поміщики не хотіли віддавати своїх селян у війська. Про це свідчить повідомлення «председателя Путивльского дворянства секунд-майора Лодыгина Путивльскому уездному суду» про пасивність дворян у виконанні урядового указу про рекрутський набір з проханням розсудити, у кого із них забирати селян у рекрути [23]. Сюди додаються списки всіх власників кріпосних селян Путивльського повіту. Ці списки мають для дослідників важливе значення, бо подають конкретну інформацію про кількість як поміщиків повіту, так і закріпачених селян.
Найбільший подібний список (на І 15 аркушах) стосується рекрутського набору 1780 р. [24]. У ньому перелічені понад 330 поміщиків з кількістю кріпаків, що їм належали (всього - 8809). Причому в ньому зазначено, що «Путивльской ее светлости ордена святой Екатерины кавалера принцеси Екатерины Петровны Фонголштейнбек супруги его сиятельства господина генерал-порутчика и кавалера князя Ивана Сергеевича Барятинского - 3888 душ» [25], тобто 44 відсоткам загальної кількості кріпаків, а всім іншим поміщикам разом належить 4921 кріпосний селянин (56 відсотків). З цих списків видно, хто з поміщиків був найбільшим власником.
Матеріали фонду містять також велику кількість інформації про конкретних осіб даного регіону.
Лише в описі справ за 1770-1793 рр. зустрічаємо близько 400 різних прізвищ жителів Путивльщини. Переважна більшість - це однодворці та дворяни-поміщики, серед яких є досить відомі: Курдюмови, Барятинські, Неплюєви, Львови, Вощиніни, Константинови, Головленкови, Шечкови, Каркови, Черепови, Воропанови, Маркови, Юденкови, Титови, Бурі, Масалітінови, Антикови та багато інших. У текстах документів згадується велика кількість людей, які жили на Путивльщині та залишили слід в історії краю.
Матеріали фонду Путивльського повітового суду формують досить чітке уявлення про функції повітових судів. Окрім цього, справи даного фонду являють собою цінне джерело до вивчення побуту та повітового суспільства наприкінці XVIII ст., взаємовідносин таких верств, як поміщики, однодворці, чиновники, кріпосні селяни. Отже фонд має велике значення для вивчення історичного минулого Путивльщини, а також певних відносин у Російській імперії, особливо кінця XVIII ст.
Джерела та література
1. Державний архів Сумської області - Ф.449 - Оп.1 - Спр.94 - Арк.1-13.
2. Там само. - Спр.378. - Арк. 1-268.
3. Там само. - Арк.261.
4. Там само. - Спр.2. - Арк. 1-256.
5. Там само. - Спр.4. - Арк.1-162.
6. Там само. - Арк.62.
7. Там само. - Спр.69. - Арк.1-283.
8. Там само. - Спр.73. - Арк.1-30.
9. Там само. - Спр.106. - Арк.1-76.
10.Там само. - Спр.12. - Арк. 1-148.
11.Там само. - Спр.26. - Арк.1-193.
12.Там само. - Арк.50-52.
13.Там само. - Арк.151.
14.Там само. - Арк.167-168.
15.Там само. - Арк. 167.
16.Там само. - Спр.12 - Арк.42.
17.Там само. - Арк.44.
18.Там само. - Спр.26. - Арк. 17.
19.Там само. - Спр.459. - Арк. 1-12.
20.Там само. - Спр.3 - Арк.1-17.
21.Там само. - Арк.7.
22.Там само. - Спр.63. - Арк.7.
23.Там само. - Арк.53-54.
24.Там само. - Арк.65-79.
25.Там само. - Арк.65.

Дегтярьов Сергій Іванович – кандидат історичних наук, старший викладач кафедри історії Сумського державного університету