Путивльский уезд [Курская губ.] (Российская Федерация) : ВГД

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Много фамилий помещиков и иных сословий.

Матеріали повітових судів як джерело до вивчення рекрутських наборів (за матеріалами Путильського повітового суду)
С.І. Дегтярьов // Сумський історико-архівний журнал. — 2005. — № I. — С. 54-61. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Оригиналы документов на русском.

Уважаемые форумчане!

Не попадались ли вам сведения о Дранникове Леониде Романовиче
Что знаю:

26.10.1908 Перемещены: …- Священник Троицкой церкви слоб. Павловки, Обянского уеза, Леонид Дранников к Воскресенской церкви к Воскресенской церуви гор. Путивля (Курские Епархиальные Ведомости №32 1.11.1912 Стр.)

1916 Законоучитель женской гимназии Путивльского уезда Свящ. Ст. дух. Сем. Памятная книга Курской губ. 1916г. стр.262

С надеждой и благодарностью,
Дмитрий

DDO написал:

[q]
Уважаемые форумчане!

Не попадались ли вам сведения о Дранникове Леониде Романовиче
Что знаю:
[/q]

Найдите в интернете путивльского проиерея Александра Чурочкина. Он долгое время занимается историей путивльских церквей. Лучше его вряд ли кто-то поможет.

Пономаренко П.В.
РУКОПИСНІ ДОКУМЕНТИ XVII ст. З ФОНДІВ ДЕРЖАВНОГО ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ЗАПОВІДНИКА У м.ПУТИВЛІ

В попередніх публікаціях було надруковано, здебільшого, документи, які мали відношення до поземельних стосунків. Цього разу публікуються документи, які ілюструють інші сторони життя путивлян XVII століття: розслідування кримінальних справ, шлюбні угоди, збір податків та інше.
Тексти подано у хронологічній послідовності. Збережено тогочасний правопис. Окремі виправлення явних помилок та розділові знаки внесено без застережень. Місця склейок (сстави) позначено знаком //.

“Поемная запись” - шлюбна угода між Парасковією Савеліївною Череповою та Кузьмою Зіновійовичем Яциним.
Інвентарний №364, КВ №4873
Документ ілюструє практику оформлення шлюбно-майнових відносин у середньовічній Росії. Містить, незважаючи на невеликий обсяг, чимало відомостей про тогочасних путивлян – прізвища, майновий та соціальний стан та інше.
“Се аз вдова Парасковья Савельева дочь путивльца Ивановская жена Черепова, зговорила есми отдать замуж племянницу свою девицу Агафью Михайлову доч Черепову, за путивльца Зиновова сына за Козму Яцына, на срок в нынешнем во РПА(1673р.) году, после Воскресенья Христова, в неделю жен-мироносиць. А будет яз, вдова Поросковья, не отдам племянницу свою, девку Агафью, за Зиновова сына Козму, на тот срок, кой в сей записи выше сего писан, и ему, Зинову, взять на мне, вдове Поросковье, по сей записи сто рублев денег московьских. А благословляю яз, вдова Поросковья, племянницу свою девицу Агафью, Божиим милосердием образ Пречистыя Богородицы на красках. А приданого за нею даю: однорядка вишневая добрая, с круживом золотным, да другая однорядка подносок, да шубка червленая с пухом, с пуговицы серебреныя, да сукня новая фподносок, да чепь са кресты серебреныя, да серги двою жемчуги позлаченыя, перины да узголовья, да попона, да холст, да полог, да таз, да корова, да шуба адевалная боранья новая, да вместо челеди на пять рублев денег ходячих. А отдать мне, вдове Поросковьи, те денги пять рублев во сто осмдесят втором году (1674р.). А при сей поемной записи сидели третий Благовещенской поп Федор Яковлев, да путивльцы Федор Иванов сын Черепов, да Денисей Савельев сын Литвинов. А на то послухи Степан Лепков да Фома Иванов сын Головачов. А поемную запись писал по противням Ивашька Благовещенской. Лета ЗРПАг. (1673р.) апреля в день“.
Напис на звороті: “При сей записи Благовещенской поп Федор сидел, и вместо дочери своей духовной Пороскови Ивановской жены Черепова по ея веленью руку приложил. К сей записи Петр Черепов вместа Дениса Литвинава по его веленью руку приложил. Послух Степашка Ляпков руку приложил. Послух Фомка Головачев руку приложил“.
Коментар:
1.Черепови належали до дітей боярських – нижчого феодального стану. У Путивльському повіті проживали принаймні з ХVIст. Іван Черепов у 1594р. служив у загоні кінних самопальників (Анпилогов Г.Н. Новые документы о России XVI-XVII в.в. – М., 1967 –с.139.) Федір Черепов у 1652р. брав участь у зустрічі посланця гетьмана Б. Хмельницького – І. Іскри (Воссоединение Украины с Россией –т.3 – М.1954 - с.163).
2. Рубль до 1654р. був умовною лічильною одиницею, яка складалася зі 100 копійок. В 1654р. було зроблено спробу карбувати рублі з талерів, але спроба виявилась невдалою, і рубль залишився лічильною одиницею до 1704р., коли Петро I став випускати рублі у вигляді монети (Зварич В.В. Нумизматический словарь – Львов, 1978 – с.147). Формулювання “сто рублев денег московьских” означає, що сума мала складатися саме з дєнєг московських – у XVII ст. – срібна монета вартістю в півкопійки. Існували дєньги й новгородські (Зварич В.В. Вк. пр. – с.53).
3. Послух – свідок. Давньоруське право розрізняло послуха, який свідчив про почуте, і відока, який свідчив про бачене. Судєбник 1550р. вимагав “не видев не послушествовать, а видевши сказать правду” (Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона – т.XXIV- СПБ., 1898 – с.684).
4. Судячи з переліку обіцяного у посаг майна, економічне становище дітей боярських Черепових було на той час досить міцним. Однорядка – “долгополый кафтан без ворота, с прямым… запахом и пуговками, однобортный… суконный, и обычно зеленый женский кафтан особого покроя с пуговичками” (Даль В. Толковый словарь – т.2 - М., 1955 – с.654). Для прикладу наведемо опис одягу заможних путивлянок, зроблений Павлом Алепським, секретарем Антіохійського патріарха Макарія у 1654р.: “Дружини вельмож були у платтях з дорогоцінних тканин та хутра, на які накинутий рід єпанчі з великими ґудзиками, обшитої хутром, дуже довгої і в більшості випадків рожевого та червоного кольору, а на голові у них бархатні ковпаки, всіяні золотом та перлами”.

Чолобитна дітей боярських Івана Андрійовича та Василя Андрійовича Черепових до царів Івана та Петра Олексійовичів та царівни Софії Олексіївни.
Інвентарний №343, КВ №4852
“Великим государем, царем и великим князем Иоанну Алексеевичу, Петру Алексеевичу и великой государыни благоверной царевне и великой княжне Софии Алексеевне, всеа Великия и Малыя и Белыя России самодержцам. Бьют челом холопи ваши, путивльцы Ивашка да Васка Андреевы дети Череповы, на Зинова Козмина сына Панова. В прошлом, государи, во РЧГ(1685р.) году, по словесному челобитью ево, Зиновьева человека Васки Лавушки, в Путивле, в приказной избе, перед столником и воеводою, перед князь Тимофеем Ивановичем Волконским, бутто наш, холопей ваших, села Череповки волных людей черкас Ивашка Бондоренок убил ево, Зиновьева волного ж новоприхожего черкашенина Данилку Плугатыря. И против челобитья ево, Зиновьева, человека, за того ево волного человека Данилку Плугатыря, отдан ему, Зинову, без суда, без очной ставки, и без крепостей, наш, холопей ваших, старинной крепостной крестьянин Ивашка Кочанов, з жаною и з детми, с той вашей, великих государей, жалованой с нашей вотчины деревни Череповой, а та наша, холопей ваших, вотчина, деревня Черепова, от села Череповки в тритцати верстах и болши. Да в прошлом же, государи, во РЧГ же году, били челом мы, холопи // ваши, вам, великим государем, чтоб то дело ис Путивля взять в Севск. И против нашего, холопей ваших, челобитья, даны нам, холопем вашим, две государевы грамоты в Севеск, к околничему и воеводе к Леонтью Рамановичу Неплюеву с товарыщи, чтоб то дело с Путивля взять в Севеск. И по тем вашим, великих государей, грамотам, того дела ис Путивля князь Тимофей Иванович Волконской не выслал, дружа ему, Зинову. Да в прошлом же, государи, во РЧГ же году, бил челом он, Зиновий, вам, великим государем. И против ево зиновьева челобитья, дана ему, Зинову, ваша, великих государей, грамота, чтоб то ж дело ис Путивля взять к Москве. И по той вашей, великих государей, грамоте, то дело ис Путивля к Москве послано, в Сыскной приказ. И дана ему, Зинову. Ваша, великих государей, грамота в Путивль, чтоб тем же нашим старинным крепосным крестьянином деревни Череповой, Ивашкою Качановым, з жаною и з детми владеть ему, Зинову, по прежней отдачи князь Тимофея Волконского. А нам, холопем вашим, велено сыскивать того волного черкашенина Ивашку Бондыря,// поставить в приказной избе в Путивле. И мы, холопи ваши, того Ивашку Бондыря сыскали, и в Путивле в приказной избе поставили, против ево грамоты, какову он привез от великих государей в Путивль. Да в прошлом же, государи, во РЧГ ж году, били челом мы, холопи ваши, вам, великим государем, о том своем// крепосном крестьянине, о Ивашке Кочанове. И против нашего, холопей ваших, челобитья, дана нам ваша, великих государей, грамота в Путивль, чтоб тем своим крепосным крестьянином деревни Череповой Ивашкою Кочановым з жаною и з детми владеть нам по прежнему, да вашего, великих государей, указу. А ему, Зинову, велено отказать. Да в прошлом же, во РЧZ (1689р.) году, тот убийца Ивашка Бондыренок сыскан и посажен в тюрьму. И с тех пор и по се число сидит в тюрьме. И как мы, холопи ваши, пошли на вашу, великих государей, службу в полк к околничему и воеводе Леонтью Рамановичу Неплюеву с товарыщи, и того крепосного нашего мужиченка, Ивашку Качанова з жаною и з детми, без вашего, великих государей указу и грамоты отдал воевода Микифор Волков ему, Зинову. И ныне тем нашим крестьянином владеет он, Зинов. Милосердные великие государи, цари и великие князи, Иоанн Алексеевичь, Петр Алексеевичь, благоверная царевна и великая княжна София Алексеевна, всеа Великия и Малыя и Белыя Росии самодержцы, пожалуйте нас, холопей своих. Не велите, государи, тем нашим крепосным крестьянином в деревни Череповой, Ивашкою Качановым// з жаною и з детми, ему, Зинову, владети, покамест мы, холопи ваши, с вашей, великих государей, службы в Путивль будем. И велите, государи, дать нам, холопем своим, в Путивль к воеводе Микифору Волкову о том нашем мужиченке отписку, чтоб ему, Зинову, до нас, холопей ваших, не владеть, покамест мы, холопи ваши, будем с вашей, великих государей, службы. Великие государи, смилуйтеся, пожалуйте”.
Документ не датований. Текст написано на паперовому сувої, склеєному з 4 фрагментів. Загальна довжина сувою – 157см, ширина – 15,5см.
Коментар:
1. Виходячи з того, що згадується цар Іван Олексійович, його написано між 1689р. (остання дата в тексті) й 1696р., коли Іван Олексійович помер.
2. Знатні люди у Росії стали у обов’язковому порядку іменувати себе холопами великого князя, за звичаями васалів золотоординського хана, за правління Івана III, який сам став претендувати на царський ранг. Це мало слугувати не приниженню знаті, а підняттю статусу великого князя Московського (Горский А.А. О происхождении “холопства” московской знати // Отечественная история – 2003- №-3- с.82).
3. В чолобитних на царське ім’я служилі іменували себе “холоп твой”, духовенство – “богомолец твой”, простолюд – “сирота твой” (Марасинова Е.Н. К истории политического языка в России XVIII века // Отечественная история – 2005- №-5 – с.4-5).
4. Князі Волконські вели свій родовід від святого князя Михайла Чернігівського. Цей князівський рід був пов’язаний з Путивльщиною здавна. Ще у 1482р. великий князь Литовський Казимір подарував два села в Путивльському повіті князеві Р. Волконському (История городов и сел Украинской ССР. Сумская область – К., 1980 – с.15). За часів Смути путивльським воєводою був князь Федір Кривий Волконський, вбитий за наказом Лжедмитрія II ( Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона – т. VII – СПБ, 1892- с.40-41). В 1636р. до Путивля був посланий “окольничей князь Федор Федорович Волконской”, а в 1641р.- “князь Петр княж Федоров сын Меринок Волконський” (Повседневных дворцовых времени государем, царей и великих князей Михайла Федоровича и Алексея Михайловича записок часть первая – М., 1769 –с.с.145, 224).
5.Село Черепівка зараз входить до Буринського району, до революції знаходилось у Путивльському повіті (Сборник статистических сведений по Курской губернии. Статистические сведения по Путивльскому узду – Курск, 1884 –с.178). А дєрєвня Черепова, імовірно, це нинішнє село Черепівка Недригайлівського району.

“Поступная запись” - “недоросль” Єлістрат Аношков та його сестра Анна поступилися Іванові та Василю Череповим для погашення батьківського боргу сім’єю кріпака Онисима Рябцова разом з майном.
Інвентарний №330, КВ №4839
“Се аз недрыгайловской черниговской недоросль дворянской Елистрат Степанов сын Аношков, да яз, девица Анна, Степанова дочь Аношкова ж, дали на себя сию запись путивльцам Ивану да Василью Андреевым детям Череповым, в том, что в прошлых годах занимал отец наш Степан у них, Ивана да Василья, сорок рублев денег московских ходячих. И мы, Елистрат да Анна, поговоря с ними, с Ываном да с Василем, меж себя полюбовна, не дожидаясь от них, Ивана да Василя, великим государем на себя челобитья, за те деньги, за сорок рублев, поступились им, Ивану да Василью, за тот долг деда своего Филимона крепостного крестьянина села Березовки Аниску Анцифорова сына Рябцова, з жаною и з детми, и с ево крестьянскими животы. А сыскивать им, Ивану да Василю, нашими крепостьми. И впредь нам, Елистрату да Анне, мимо их, Ивана да Василья, никому не поступатца и не променивать, и не закладывать и ни в каких крепостях не написывать. И в том ево, Ивана да Василья, с их жен и детей харчей никаких не доставить, и о повороте, о том своем крестьянине Аниски, на него, Ивана да Василья, великим государем не бить челом. А будет яз, Елистрат да Анна, впредь учнем к ним, Ивану да Василью, или к их жонам и детям в того своего дедовского крепосного крестьянина Аниску или в // ево жену и детей и ево крестьянские животы во что-нибудь вступатца которыми делы ни будь, или мимо их, Ивана да Василья, кому поступатца каторыми делы ни будь, или о повороте, о том своем крестьянине учнем на них, Ивана да Василья, или на их жон и на детей великим государем бит челом, или тех дедовских крепостей на него Аниску не выдадим, и в том ево, Ивана да Василья, или их жон и детей харчей каких доставим, и против сей записи в вышеписанных статьях, в чем не устоим, Ивану да Василью и их жонам и детем взять на нас, на Елистрате да на Анне, по сей записи за неустойку сто рублев денег московских. А на то послухи Степан Покровского, Федор Самотонов. А запись писал Фролко Чупахин. Лета 7196, октября в А день (1 жовтня 1688р.).”
На звороті: “К сей записи Успенский поп Василей вместо Елистрата да сестры ево Анны, Стефановых детей Аношковых, по их веленью руку приложил. Послух Федка Самотонов руку приложил”. На сставі: “Приложил”.
Коментар:
1. Недоросль – молодий дворянин, який ще не досяг повноліття, й не прийнятий на військову службу. Цікаво, що за кілька днів до складення поступного запису, 28 вересня 1688року, брат Єлістрата та Анни Прокофій Аношков позичив у тих же Івана та Василя Черепових “денег дватцать рублев”, передавши їм того ж самого кріпака Онисима Рябцова. Писав позичковий запис Степан Покровський, а послухом був Фрол Чупахін (Сапухіна Л.В., Бєлінська Л.І. Документи XVII – початку XVIII ст. з фондів Сумського обласного краєзнавчого музею // Сумський історико-архівний журнал –випуск 1- Суми, 2005- с.79). Як погодити ці два документи, сказати важко. Очевидно, сталось щось, що уможливило такий перебіг подій. Можливо Прокофій надав братам Череповим якусь іншу заставу.

“Поступная запись” - Агафія Семенівна Черепова з сином Євстратом Степановичем Аношковим поступилися Григорію Максимовичу Трифонову, Івану Андрійовичу та Василю Андрійовичу Череповим сім’єю кріпачки Наталії Лелякової.
Інвентарний №341, КВ №4850
“Се аз вдова Агафья, Семеновская дочь Череповская Ивановская жена Даниловская Лихачева, с сыном своим с Евстратьем Степановым сыном Аношковым, дали на себя сию запись путивльцом Григорью Максимову сыну Трифонову, Ивану да Василью Андреевым детем Череповым, и женам их и детем, в том, что в прошлых годех бежали от них, Григорья, крепосной ево дворовой человек Васка Иванов сын Смольянинов, а Ивановы да Васильевы крестьяне Микишка да Ивашка Васкины дети Ващенки, з женами и детми. А бегая жили за мужем моим Иваном Лихачовым. И они, Григорей в том своем беглом человеке Васке, а Иван да Василей в тех своих беглых же крестьянех Микишки да Ивашки Ващенков, хотели на меня бить челом. А те их вышеписанные беглой человек и крестьяне из-за меня выбежали. И я, вдова Агафья и с сыном Евстратом, поговоря с ним, Григорьем, и с Ываном, и с Васильем полюбовно, а вместо тех их беглова человека и крестьян поступилась им и женам их и детем в бегах своева жеребя, что по указу великих государей и по крепостям и по розделу з Гаврилом Михайловым сыном Алешковым да с Ываном Ивановым сыном Бершовым, что доведется на наш жеребей против наших дачь, отдать из бегов старинною свою крепостную крестьянскую свою жонку Наташку Исайкину жену Лелякова, и с сыном ея Мирошкою, и з дочерью, з девкою Стефанидкою.И что по указу великих государей доведетца за них взять за пожилые годы денег в прокы и во веки и без отымки. А сысыскивать им, Григорью да Ивану да Василью ту мою крестьянскую жонку Наташку и з детми своими харчами. И впредь нам// вдове и сыну моему Евстрату к ним, Григорью и к Ивану и к Василью и к их женам и детем в тое свое крестьянскою женку и в детей ее и за пожилые годы в денги и во все что с ними доведетца отдать избегав, ни во что не вступатца. И на них, Григорья да на Ивана и на Василья и на их жен и на детей великим государем не бивати челом. И в том харчей и убытков никаких не доставить. А будет я, вдова Агафья или сын мой Евстратей или жена евоили дети на них, Григорья и на Ивана и на Василья и на жен их и на детей о той своей крепосной старинной крестьянке, каторая нане в бегах, и о детях ее за пожилые денги и о всем что будет за ними отдано избегав, великим государем бити челом, и в том харчей и убытков каких-нибудь доставим, или во всех вышеписанных статьях в чем-нибудь не устоим, и им, Григорью да Ивану да Василью, и женам их и детем, взять на мне, вдове Агафьи и на сыне моем Евстрате, и на жене ево и на детех, по сей записи за неустойку сто пятьдесят рублев денег московских ходячих. А ся запись им, Григорью да Ивану да Василью, и женам их и детем, и впредь в запись. У сей записи послухи Путивльской площеди подьячие Афонасей Черепилов, Иван Мореного, Иван Терюшин. А запись писал тое ж площеди подячей Пронка Поневин. Лета 7201 сентября в Л день (30 вересня 1693р.).”
На звороті: “К сей записи Николаевской поп Иван вместо вдовы Агафьи Семеновой дочери Ивановской жены Лихочова и сына ее Евстратия по их веленью руку…”, “Послух Ивашка Мореного руку приложил”, “Послух Афонько руку приложил”, “Послух Ивашка Терюшин руку приложил”. На сставі: “Приложил”.
Коментар:
1.“Подьячими” називали в середньовічній Росії нижніх чинів державної адміністрації. Площадні подьячі були людьми з різних станів, навіть з тяглих. Причому, тяглі піддячі ставали вільними, але служилими не вважались. Площадні поддячі гуртувалися в артілі, члени яких ручалися один за одного. В деяких містах площадних подьячих бувало до 12 чоловік, у Москві – 24 (Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона – т. XXIV – СПБ, 1898 – с.142).

Указ воєводі Степану Тимофійовичу Клокачову не збирати з селян Молченського монастиря податку.
Інвентарний №361, КВ №4870
Розпорядження воєводі не збирати з селян Молченського монастиря податку на купівлю кінського корму, бо в попередні роки ними були виплачені завищені суми цього податку.
“Список з грамоты великого государя.
От великих государей, царей и великих князей Иоанна Алексеевича, Петра Алексеевича всеа Великия и Малыя и Белыя Росии самодержцев, в Путивль стольнику нашему и воеводе Степану Тимофеевичу Клакочеву. В нынешнем, в 203году (1695р.), послана к тебе наша, великих государей, грамота с росписью. А велено путивлских монастырей с вотчин на покупку конских кормов денги собрать, а на ослушниках доправить и выслать к нам,великим государем, к Москве, в приказ Болшого дворца. И в том числе ис Путивля Молчинского монастыря с вотчин, с девяноста четырех дворов, по три алтына по две денги з двора, итого девять рублев тринатцать алтын. В день, как к тебе ся наша, великих государей, грамота придет, и ты б ис Путивля Молчинского монастыря со крестьян на покупку конских кормов на нынешней 203год по гривне з двора, итого девять рублев тринатцать алтын дву денг не правил, потому что те денги зачтены им в платеж нынешнего 203году, что оне переплатили на покупку конских кормов с лишних з дватцати с четырех дворов во 199-м (1691р.), и в двусотом (1692р.) и в 201 (1693р.)и в 202 (1694р.) годах. А дасталных путивлских монастырей и церквей на покупку конских кормов денги велеть собрать а на ослушниках доправя выслать в приказ Большого дворца тотчас. Не испустя нынешнего зимнего времени, да о том к нам, великим государем, писал, а отписку велел подать ис денги”.
Текст написано на одному аркуші паперу, водяний знак обрізаний, видно краплевидну петельку.
Коментар:
1.“Приказ Большого дворца” відав господарством царського двору, населенням двірцевих волостей. Йому підпорядковувались хлібний, кормовий та ситний двори. Існував з 1534 по 1728р. (Советская историческая энциклопедия – т.11 - М.1968 – с.563).
2.Гривна – у Росії XVIIст. була рахунковою одиницею, яка включала в себе 10 копійок, чи 20 дєнєг. Алтин у той час – мідна монета в 3 копійки (Зварич, вк. пр.- ст.10).

Розписка про обмін помістями між путивльськими поміщиками.
Інвентарний №342, КВ №4851
“Се аз путивлец Степан Юрьев сын Фомталин з женою и з детми, в нынешнем, в двесте пятом году (1697р.), августа в 10 день дал на себя сию запись путивльцу Василью Семенову сыну Маслову, в том, променил я, Степан, ему, Василью, великого государя жалованье, а свого поместейца в Путивльском уезде, в диком Мочулинском поли, к речке Берюху и к Рылской болшой дороги, что в кругу вобче с путивльськими солдаты, с Ываном Федоровым сыном Медведевым с товарыщи, сем четвертей с осминою а в дву потому ж, со всеми угодьи. А против того выменил я, Степан, у него, Василья, из поместья ево пол четверика в Путивльском же уезде, в Подгородном стану, что в кругу с путивльськими салдаты, с Офонасьем Жариковим с товарыщи. А променил я, Степан, ему, Василью, ту свою вышеписанною землю, и с перехожими четьми. А за перехожие чети взял я, Степан, на нем, Василью, денег дватцать рублев. По справке той моей Степановой променной земли, дать мне, Степану, ему, Василью, за рукою челобитною. И как он, Василем, о справке той моей променной земли великого государя грамоту привезет, и мне, Степану, к допросу стать и у допросу той великого государя грамоты ничем не оспорить, и к допросу руку приложить. А будет, волею Божиею, меня, Степана, в живих не станет, или где ся ны денусь, и о той моей Степановой// вышеписанной променной земли, о росписке с ним, Василем, бить челом великому государю, и к допросу стать,и к челобитной и к допросу руку приложить жене моей и де тем. А справить ему. Василью, ту мою, Степанову, вышеписанною променною землю как ево, Васильева, мочь будет. И владеть ему, Василью, тою моею вышеписанною променною землею и до исправки. А будет я, Степан, или жена моя и дети, против сей своїй променной записи хотя в малом чем-нибудь в вышеписанных статях не устоим, и ему, Василию, и ево жене и де тем, взять на мне, Степану, и на жене моей и на детях, по сей записи за неустойку п’ятдесят рублев денег. А ся моя, Степанова, запись на ту мою променною землю,ему, Василью, и ево жене и детем и впредь в запись. А на то послух Путивльскией площеди подячне Знов Закидышев да Федор Мосалитинов Меншой. А запись писал той же площади подьячей Ивашка Терюшин. Лета ЗСЕ (1697р.) августа в і (10) день. За сей жеребей стало ста Ивашки Цветкову да Степану Хонталину и что на Москве десять рублев чехов”.
На звороті: “К сей записи подъячей Иван Рогов вместо Степана Юрьева сына Хамталина по ево челобитью руку… послух Зиновка Закидышев руку приложил”. Нижче, на сставі, почерком Рогова: “Приложил”. “Послух Федка Мосалитинов руку приложил”.
Текст написано на паперовому сувої, склеєному з двох фрагментів. Філіграні розрізані. Можна розрізнити квітку у фігурній рамці та рамку з квітів.
Коментар:
1. Рильська дорога в Путивльському повіті відома з ХVI ст. Скажімо, в “Отдельной книге” за 1594р. 8 разів згадана Рильська дорога, 5 разів Рильська велика дорога, по 1 разу – Рильська погонна та Рильська середня дороги (Анпилогов Г.Н. Новые документы о России – с. 534).
2. З того ж часу фігурує в джерелах і Мочулинське поле, яке було диким полем в 1594р., і залишилось таким через сто років. Нині в Путивльському районі є село Мачулищі. На думку лінгвістів, це слово має праслов’янське походження, і означає “болото” (Тищенко К. Дописемна історія в місцевих назвах Путивльського Посейм’я // Путивльський краєзнавчий збірник –вип.2).
3.Чехом називали польську срібну монету в півтора гроші, півторак. За деякими свідченнями, гетьман Самойлович за рішенням старшини, затвердженим царським урядом, карбував чехи в Путивлі, для фінансування війни з турками (Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона – т.56- с.214). Це не зовсім так. Дійсно, гетьман І. Самойлович “од многих лет добивал великим государем, абы чехи под царским знаменем титлою албы в Путивлю, албо в Севску были роблены” (Яковлева Т.Г. Донос старшини на І. Самойловича: аналіз першоджерела// Український історичний журнал – 2006 - №-4 –с.195). В 1675р. московський уряд дозволив карбувати чехи в Путивлі, але з неясних причин це рішення не було виконано. Карбували чехи значно пізніше, у 1686-87рр., і не в Путивлі, а в Сєвську. Цінували чехи в дві дєньги, тобто в копійку. Вони були в обігу в Україні і деяких прикордонних містах Росії, в тому числі й в Путивлі. В тогочасному документі читаємо: “А ходять в Черкасских городах и в Белгороде и в Путивле и в Курску чехи против копейки серебряной” (Зварич В.В. Вк. пр. – с.154; Єрофіїв І. Грошевий облік// Народна творчість та етнографія – 2005 - №-6 – с.78).

Указ царя Петра I про зарахування сина боярського Василя Семеновича Маслова на полкову службу.
Інвентарний №352, КВ №4861
“От великого государя, царя и великого князя Петра Алексеевича, всеа Великие и Малыя и Белыя России самодержца, в Путивль, столнику нашему и воеводе Степану Тимо// феевичу Клакачеву, в Разряд. В Путивльском списку ныняшняго 206-го году (1698р.) Василей Семенов сын Маслов написан в полковой сотенной службе по дворовому. Помесной ему оклад триста чет, денег з городом десеть рублев. И как к тебе ся наша, великого государя, грамота придет, и ты б в Путивле в приказной избе в списку путивлцов дворян и детей // боярских Василья Маслова велел написать в полковой сотенной службе по дворовому, по сему нашему, великого государя, указу. А прочесть сее нашу, великого государя, грамоту, и списав с нее список за своею рукою, оставил в Путивле в приказной избе. А сю нашу, великого государя, грамоту отдал ему, Василью, с роспискою, впредь для иных наших воевод и приказных людей.
Писано на Москве, лета 7206-го, сентября в і день (10 вересня 1698р.)”.
На звороті: “В Путивль, столнику нашему и воеводе Степану Тимофеевичу Клокачеву. 206 сентября в 20 года. Дьяк Иван Ко... Справил Максим Парамонов”.
Документ скріплено печаткою з чорного воску, печатка закріплена на паперовій смужці, прикріпленій до листа. На смужці є рукописний текст, можна прочитати слово “писано”.

Дегтярьов С.І.

МАТЕРІАЛИ ДО ІСТОРІЇ ПУТИВЛЬЩИНИ У ДОКУМЕНТАХ БІЛОПІЛЬСЬКОГО ТА НЕДРИГАЙЛІВСЬКОГО ПОВІТОВИХ СУДІВ
(за матеріалами Державного архіву Сумської області)

Велика кількість матеріалів, що стосуються минулого Путивльщини зберігається в архівних фондах Путивльського, Білопільського й Недригайлівського повітових судів Державного архіву Сумської області.
Використання матеріалів різних установ, зокрема повітових судів, які діяли у кінці ХVІІІ ст. на землях, що свого часу відносилися до Путивльського повіту, але з причини адміністративно-територіальних перетворень увійшли до складу інших повітів, дає змогу розширити знання про історичне минуле Путивльщини.
Повітові суди діяли згідно з «Учреждением о губерниях» Катерини ІІ з 1775 р. по всіх російських губерніях. На українських землях у складі Російської імперії ці установи почали функціонувати з 1782 р.
Путивльський повіт входив до складу великоросійської Курської губернії, а з 1780 р. – до Курського намісництва. Коли відбувся адміністративний поділ на намісництва, утворилося багато нових повітів, у тому числі й Білопільський та Недригайлівський у складі Харківського намісництва (з 1780 р.). Значною мірою два останні були утворені з земель Путивльського повіту. Вони проіснували недовго. Вже у 1796 р., з уведенням територіального поділу на губернії, ці землі були частково повернуті до Путивльського повіту Курської губернії, а частково відійшли до повітів Слобідсько-Української, а пізніше – Харківської та Полтавської губерній. Документи повітових установ, що діяли у Білопіллі та Недригайлові, були передані до центрів тих повітів, у складі яких вони опинилися.
Метою даної роботи є висвітлення ступеня наповненості архівних фондів Білопільського та Недригайлівського повітових судів матеріалами, які доцільно буде використовувати при вивченні історії Путивльщини. До фондів цих установ надійшла порівняно невелика кількість справ. Так, фонд Білопільського повітового суду (Ф.704) налічує 40 одиниць зберігання (далі – од.зб.), а Недригайлівського (Ф.708) - 44.
В основному у документах йдеться про вирішення майнових суперечок, що пояснює причину великого відсотку фігурантів у справах з числа дворян (саме вони були найбільшими власниками різного майна – маєтки, землі тощо). Лише одна справа Білопільського повітового суду присвячена бійці та одна – стягненню штрафу. Щодо Недригайлівського повітового суду, то тут по одній справі про нанесення образ, бійки та стягнення штрафів; по дві – про посадові проступки та приховування селян-втікачів і три справи про втечі селян. П’ять архівних справ (2 – у фонді Білопільського повітового суду і 3 – Недригайлівського) – це внутрішня документація повітових судів (книги записів, журнали засідань тощо).
У 40 архівних справах з фонду Недригайлівського повітового суду та у 27 – Білопільського фігурантами виступають представники дворянського стану. Представники інших соціальних груп у справах названих повітових судів фігурують набагато рідше. Так, селяни виступають дійовими особами у Недригайлівському повітовому суді по 13 справах, а у Білопільському – по 5. По одній справі Недригайлівського суду присвячено однодворцям та купцям, дві справи Білопільського суду – священикам. Більша частина прізвищ фігурантів характерна саме для регіону Путивльщини.
Так, у справах Білопільського повітового суду основними дійовими особами виступають дворяни з прізвищами: Стремоухов (4 од.зб.), Юдін (2 од.зб.), Ліхачов, Бурий, Марков, Озеров, Титов, Коренєв (2 од.зб), Воропанов, Черепов (2 од.зб.), Левшин. У фігурантів по справах Недригайлівського повітового суду зустрічаємо прізвища: Неплюєв (3 од.зб.), Черепов (11 од.зб.), Неймов (6 од.зб.), Новосильцов (7 од.зб.), Горобцов (2 од.зб.), Сагарєв, Марков, Никифоров, Дуров, Булгаков, Яцина, Хрущов, Бирдін.
Всі вони – носії типових для Путивльщини дворянських прізвищ, відомих на її землях ще з ХVІІ ст.
Таким чином, матеріали цих повітових судів можна використовувати під час вивчення історії низки дворянських родів даного регіону (генеалогічні дослідження), відносин між дворянами та представниками інших соціальних груп населення Путивльщини і сусідніх земель (Рильського, Сумського, Курського, Глухівського та інших повітів).
Найбільш часто по документах названих повітових судів проходять представники з роду Черепових та Новосильцових. Причому у п’яти справах розглядаються суперечки за маєтки та землю саме між Череповими та Новосильцовими. У цих та подібних до них справах (а їх переважна більшість) міститься інформація не лише про майнові відносини між дворянами. Тут також наводяться документи з описами поміщицьких володінь, де називається велика кількість місцевих географічних об’єктів (річок, боліт, лісів, урочищ, сіл тощо), назви яких не збереглися до нашого часу або дійшли до нас у зміненому вигляді. Інколи зустрічаються копії документів більш раннього часу, що надавалися суду для підтвердження прав на володіння маєтностями чи землею. У деяких справах збереглися копії таких документів за 50-60-ті й, навіть, за 30-ті роки ХVІІІ ст. У додатку до даної роботи наводиться приклад копії саме такого документу за 1762 р., що увійшов до складу однієї з майнових справ Недригайлівського повітового суду за 1786-1787 рр.1
Серед матеріалів Білопільського повітового суду зберігаються також дві невеликі за обсягом справи за 1794 р., присвячені Глушківській суконній фабриці2 та одна за 1793 р. про Молчанську Софронієву пустинь3. Ці матеріали стануть цінним додатковим джерелом при вивченні церковних установ та підприємств Путивльщини.
Проведений аналіз справ з фондів Білопільського та Недригайлівського повітових судів показав, що матеріали, які в них містяться у переважній своїй більшості доцільно використовувати при дослідженнях історії Путивльщини кінця ХVІІІ ст. Залучення таких джерел робить можливою перевірку достовірності вже наявних джерел з історії тих чи інших подій, що відбувалися на досліджуваних землях у цей період. Зокрема, матеріали Білопільського та Недригайлівського повітових судів дають додаткову інформацію про багатьох представників стародавніх путивльських дворянських родів, наводять і уточнюють назви географічних об’єктів, назви населених пунктів, які не всі дійшли до нашого часу, та багато іншого.

1. Дело спорное помещиков Череповых с надворным советником Новосильцовым о недвижимом имении. – Державний архів Сумської області (далі – ДАСО). – Ф.708. – Оп.1. – Спр.23. – 174 арк.
2. Дело об отобрании земли, владеемой мастерами и подмастерьями Глушковской суконной фабрики. – ДАСО. – Ф.704. – Оп.1. – Спр.31. – 5 арк.
3. Дело о завладении Глушковской суконной фабрикой сенокосной земли. – ДАСО. – Ф.704. – Оп.1. – Спр.35. – 13 арк.

ДОДАТОК
Копия [копія документу 1762 р. – авт.]

Выпись с отказной книги Путивльской воеводской канцелярии подканцеляриста Самсона Семенова, а в отказных книгах написано, лета тысяча семьсот шестьдесят второго сентября двадцать пятого дня, по указу Ее Императорского Величества из государственной вотчинной коллегии и поданной из Путивльской воеводской канцелярии инструкций откашчик подканцелярист Самсон Михайлов сын Семенов в Путивльский уезд в нижеобъявленные урочищи и по вышеобъявленному Ее Императорским Величеством указу каков в Путивльской воеводской канцелярии получен сентября 23 дня по челобитью путивльского помещика прапорщика Леона Никифорова сына Черепова и жены его Прасковии Матвеевой дочери пришедшее по купчих /…/ и нижеподписавшимися сторонними людьми свидетельствовал, а по свидетельству его и сторонних людей явилось то имение невыморочное и неотписное и во владении прежде сего было у них продавцов, а ныне состоит у означенного прапорщика Леонтья Черепова по купчих и спору притом никакого ни от кого не происходило, почему то имение а именно ему Леонтию Черепову пришедшее по первой 1745 году декабря 19 дня от путивльского помещика и капрала Василия Зиновьева сына Титова надлежащей ему Василию на жеребей из оставшего после умершей жены его Анны Никифоровой дочери в Драголевской волости в деревне Юрьевой имения усадьбу, на которой он Леонтей жительство имеет близ Молченского болота смежно с двором помещика Василия Черепова, а по другу сторону помещика ж Якова Никитина сына Трифонова да распашной и нераспашной земли из дачи 182 году мая 8 числа четыре четверти; по 2-й 1761 году июня в 19 день Прасковьи Матвеевой дочери прапорщика Леонтьевой жене Черепова по купчей московского драгунского полку от подпрапорщика Елисея Васильева сына Мосалитинова в Драголевской волости в деревне Дороголевой что ныне село Волынцово за рекою Духановкою над речкою Черною и в Дрошенской роспаши из дачи 749 году марта 4 числа отца его Елисеева Василия Иванова сына Мосалитинова шесть четвертей да усадьба, на которой живал малороссиянин Никита Бондаренок в смежности с крестьянскою усадьбою помещицы Анны Михайловой дочери бригадира Гавриловой жены Череповой Ерофеем Кочуковым, а по другую сторону с крестьянскою усадьбою помещика Александра Бершева Василием Загореевым да сенной покос на долгой меж реки Семи и речки Лисицы против села Глушца и меж дорогами что ездят чрез речку Лисицу в Глушец на Сухого и Костюковку пристани, а смежен то сенной покос с сенным же покосом титулярного советника Петра Шечкова; по 3-й того ж 1761 года июля в 5 день Псковского драгунского полку от вахмистра Матвея Иванова сына Мосалитинова ему ж Леонтию на купленное им Матвеем в 760 году октября 23 дня от путивльской помещицы вдовы Ефросиньи Филиповой дочери Афонасьева сына Лихочева Леонтьевой жены Петрова сына Антыкова подежащее ей после отца ее помянутого Филипа пришедшее ему Филипову на прожиток после жены его, а ее Ефросиньиной матери Авдотьи Федоровой дочери Кашинцовой в Драголевской волости в селе Волынцове шесть четвертей да усадьбы смежно с однодворцом Степаном Ивановым сыном Дашковым и Кривопишиным, а другая смежна с усадьбою помещика Радиона Булгакова да сенной покос над речкою Чорною; по 4-й 1761 году октября 31 дня от путивльской помещицы Ирины Петровой дочери Василевской жены Яковлева сына Аладьина да от детей ее ландмилицкого Рыльского полку от ротного квартермистра Михайла, Ивана, Василия, Степана Васильевых детей Аладьиных из состоящей 755 году ноября 23 дня дачи оной Ирины, детей ее за прадедом их же Федором Дементьевым сыном да за сыном его Иваном Аладьиным пришедшей от Ильи Юрьева сына Безубцова в Печерской волости бортной ухожей что отделен был помянутому Илье Беззубцову, обще с Федором Беззубцовым по обе стороны реки Семи и по речке по вирю с рыбною ловлею и з диким полем с усадьбы и с сеножатьми, с лесы и с мельничными местами и со всеми угодьи, что ему Аладьину Илья Беззубцов во 151 году июля в 6 день променял четверть бортного ухожья да распашной и нераспашной и с примерною землею семь четвертей без пол осьмины, а смежна оная дача с писцовою 136 и 137 годов писца Петра Мусарского да поддьячего Гаврилы Федорова з дачи с путивльской стороны с Васильевым поместьем Волынцова Дмитрия да Василия Карповых, Федора меньшого Трифанова Драголевския волости пока бортные дельные деревья старая дель зашла по озерка Гай и по верховья озерков Гаев Золотыя тот /…/ откуда вышла Бабья Струга да от верховья озерков чрез дорогу что ездят и с Путивля в Лежецкую и Вирскую волости по Ольшаной островок и по озеро Лугосего да по поляну Белкову да по лесок по островок, что островок верх Белковой поляны подле реки Семи, а от Лежецкия волости по человечью стругу и по перелесок, а от человечьей струги вниз по реке по Семи по обе стороны по Зеленицкие вспуды по смете в длину на три версты а поперек того ж, а от Зеленицких вспудов по реке по Семи до устья речки Вира, а вверх по Вире по обе стороны по межу Дмитрия Киреева да Семена Ширяева да Козьмы Титова да рожества пресвятой богородицы Молченского монастыря по обчую стругу да по Муровской Ложек и по Ку/…/селева болонья поляна тот по нижний конец да в той же округе поселена над рекою Семью село Покровское Мануховка тож в том селе подданые малороссияне во дворе Козма Кубышка во дворе Фрол Чмыренко во дворе Савелей Арешниченко во дворе Василий Глуховченко да усадьбы пустые против Чмыренка и Арешниченка другая усадьба подле Василия Глуховченка да над озером Лугосевым слободка Ивановка в ней двор помещиков и на огороде сад разного звания и березовая роща да в той же слободке подданые малороссияне во дворе Иван Афонченков во дворе Иван Зуенков во дворе Петр Рудой во дворе Петр Савченков во дворе Иван Швец во дворе Яков Пархоменков во дворе Филип Колотилин во дворе Василий Гузеватой во дворе Лукьян Фелдак во дворе Максим Колотилин во дворе Тимофей Банной во дворе Лукьян Банной же во дворе Максим Лелкин да сем усадеб пустых, на которых жили подданные малороссияне да меж озерами Лугосевым от оной слободки в левой стороне к селу Покровскому разного лесу роща да между озерами Лугосевым и Команцом сенной покос да в конце озера Команца к селу Покровскому роща в урочищах в кленах да от Белкова Бровка подле реки Семи вверх по реке по Семи по левой стороне сенные покосы да против Зеленицких спуд подле реки Семи в урочище прозываемом Хомутце разного лесу роща да от Зеленицких же вспудов вверх по реке по семи по правой стороне на устье речки Вира сенных покосы да вверх речкою Виром по обе стороны до общей струги и до Киселевой поляны сенные покосы и на Зарецкой стороне вверх по речке по Вире по правой стороне мельничные берега и над речкою Вирем усадьбы и лес хоромной и дровяной; по пятой 1761 году октября 31 дня от Авдотьи Ивановой жены Фокиной по продаже от ней ему Леонтию Черепову движимое и недвижимое свое имение указную свою часть после первого мужа ее Григория Максимова сына Дашкова Кривопишина в Печерской волости в Липецком бортном ухожье в селе Вязовом три усадьбы первая, где она Авдотья жительство имела смежна с помещицею вдовою майоршею которая ныне в замужестве за подполковником Иваном Филипповым сыном Спешневым Екатериною Максимовою дочерью по первом мужу Дашковой, а на второй подданный Степан Лесенко к речке Езучей, третья пустая смежна помещика Петра Лесунова с подданным Василием Карпенком да распашной и нераспашной земли что по дачам за свекром ее Максимом Лукьяновым сыном Дашковым Кривопишиным оказалось 208 году февраля 27 дня явилось в деревне Вязовой пять четвертей из оного недвижимого в отказ подлежит ему Леонтию одна четверть без полуосьмины без полполчетверика по свидетельству и по скаскам и с вышеписанных дач четвертные пошлины никуда ничего не убыло и после вышеписанных продавцов других детей сыновей и дочерей и внучат родных не осталось и спору при отказе ни от кого не было и вышеписанное имение отказал во владение объявленно прапорщику Леонтию Черепову и жене его Прасковьи Матвеевой дочери в чем для означенного тем вышеписанным недвижимым имением с усадьбы и на тех усадьбах с живущими подданными малороссияны ему прапорщику Леонтию Черепову и жене его Прасковье Матвеевой дочери сия выпись дана сентября 30 дня 1762 года.
Ф.708. – Оп.1. – Спр.23. – Арк. 21-22зв.

Пономаренко П.В.
РУКОПИСНІ ДОКУМЕНТИ XVII-XVIII СТОЛІТЬ З ФОНДІВ ДЕРЖАВНОГО ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ЗАПОВІДНИКА У м. ПУТИВЛІ

Частина документів з фондової колекції Путивльського заповідника була опублікована автором в різних виданнях, у тому числі в попередніх випусках «Путивльського краєзнавчого збірника». В цій публікації наводяться документи що стосуються поземельних відносин, а саме обміну помістями, успадкування та ін.
Текст подано у хронологічній послідовності. Збережено тогочасний правопис. Окремі виправлення явних помилок та розділові знаки внесено без застережень. Місця склейок (сстави) позначено знаком //.

Указ царя Петра I путивльському воєводі С.Т. Клокачову про розмежування після обміну помість Г.М. Головачова і В.А. та І.І. Черепових, а також доповідь про проведення опитування з цієї справи.
КВ № 4871, інвентарний № 362
«От великого государя царя и великого князя Петра Алексеевича всеа Великия и Малыя и Белыя России самодержца в Путивль стольнику нашему и воеводе Степану Тимофеевичу Клокачеву да дьяку нашему Илье Колпакову. Били челом нам, великому государю, путивльцы Григорей Михайлов сын Головачев да Василей Андреев сын да Иван Иванов сын Череповы. В нынешнем, в СД году (1696 р.) поговоря они межи себя полюбовно, поменялись поместьи своими. Он, Григорей, променил им, Василью да Ивану, поместья свое в Путивльском уезде, в Подгородном стану, за рекою за Семью за Мокшевицким перевозом в дересью пустоши Часкова городища, на озере на Чаши, с урочищами и усадом. Пашни четыре чети, по две чети в поле, а в дву потому ж, с лесы и с сенными покосы и со всеми угодьи. А они, Василей да Иван, против того променили ему, Григорю, ис поместья своего в Путивльском же уезде в селе Череповке пашни с усадьбою ж. А меняютца они теми своими поместьи жило на жило и перехожими четми. И те их меновныи поместьи меж ими не расписаны. И нам, великому государю, пожаловать бы их, велеть те их меновныи поместьи по их заручной челобитной меж ими росписать, и дать к вам нашу, великого государя, отказную грамоту. Да к той челобитной вместо Григорья Головачева Успенской поп Василь, а вместо Василья да Ивана Череповых Васильев племянник Иванов брат Михайло Черепов по их веленью руку приложили. А по даче// и по отказным книгам отказ путивлца Петра Литвинова РПЕ в году (1677р.) марта Л числа (30 березня) в то Григореве поместье Головачова, что он променил путивлцом Василю да Ивану Череповым, в Путивльском уезде в Подгородном стану за рекою за Семью, за Мокшевицким перевозом, Чаское городище. А урочищи от Путивля от валу по старое сторожевье по Железные Колца, да по Литовскую дорогу по Мохтин курган и по верхи Конотопские. А от тех Конотопских верхов по реку по Курицу, а от реки Курицы прямо по болото по Граворон и по дорогу по Мокшевицкую. Да тою дорогою к городу к Путивлю по левой стороне по стругу Ослецкую, а от Ослецкой струги прямо по той же вал к Козим Хрептам. На озере Чаши да на озере Ослецком на межовной жеребей написано пашни четыре чети в поле, а в дву потому ж. А в Васильеве да в Ыванове поместье Череповых, что они променили путивлцу Григорью Головачеву, в Путивльском же уезде, в селе Череповке по дачам и по отказным книгам отказ путивлца Петра Литвинова, да подьячево Павла Борыбина РЕ –го (1697р.) октября КИ (28 жовтня), да СА (1693р.) июля Г (3 липня) на меновной жеребей написано пашни четь. И мы, великий государь, указал послать к вам нашу, великого государя, грамоту, велев тех меновщиков промену поместей против их челобитья в съезжей избе допросить. А по допросу буде спору не будет, и те их поместья им отказать, и допросные книги прислать в Помесной приказ. И как к вам сия наша великого государя, грамота // придет, и вы б путивлцов Григорья Михайлова сына Головачева да Василья Андреева сына да Ивана Иванова сына Череповых перед собою в съезжей избе допросили. Он, Григорей, ис поместья своего в Путивльском уезде в Подгородном стану, за рекою за Семью, за Мокшевицким перевозом у Часкова городища на озере Чаши, с урочищи пашни четыре чети, по две чети в поле, а в дву потому ж, с усадьбою, со всеми угодьи путивлцом Василью да Ивану Череповым. Променили они, Василей да Иван, против тово их поместья своего в Путивльском же уезде в селе Череповки четь пашни ему, Григорью Головачеву. Променили же, и меняютца они теми своими жило на жило, а не пусто на пусто, и с перехожими с четми. И к челобитной вместо Григорья Головачева Успенской поп Василей, а вместо Василья да Ивана Череповых Васильев племянник Иванов брат Михайло Черепов руки приложили по их веленью. Да буде они в допросе перед вами скажут против заручного своего челобитья, и ничему не оспорят, и вы б те их допросные речи велели записать, да к тем их допросным речам велели вместо их руки приложить отцем их духовным, или кому они верят. А допрося и взяв // у них скаску за руками, в Путивльской уезд в Подгородной стан путивлца в Григорево поместье Михайлова сына Головачева за реку за Семь, за Мокшевицким перевозом к Часкому городищу, на реку на Чашу с урочищами, да в путивлцов же в Васильево да в Ываново поместье Череповых в село Череповку послали кого пригоже. А велели ему взять с собою тутошних и сторонних людей старост и целовальников и крестьян, сколко человек пригоже. Да в тех их поместьях велели переписать дворы крестьянские и бобыльские и в них людей поименно, и места дворовые, и пашню, и сено, и лес, и всякие угодья. А переписав дать Григорьево поместье Головачева, а в нем пашни четыре чети в поли, а в дву потому ж, велели отказать путивлцам Василью Андрееву сыну, да Ивану Иванову сыну Череповым, по две чети человеку. А Васильево да Иваново поместье Череповых, а в нем пашни четь, велеть отказать путивлцу Григорью Михайлову сыну Головачову, все в поместье со всеми угодьи. Да что в тех поместьях откажет дворов и в тех дворех людей, поимянно, и мест дворовых, и пашни, и сена, и лесу, и всяких угодей, и вы б то все велели ему написать в книги подлинно порознь. Да те книги за руками понятых людей и за откащиковою и Григорья Головачева, и Василья и Ивана Череповых допросные речи за руками ж, и ты, Илья, за своею приписью, прислали к нам, великому государю, к Москве. И велели подать в Помесном приказе боярину нашему Петру Васильевичу Шереметеву с товарыщи. А таковы ж отказные книги и допросные речи и за руками тех же людей, и ты, Илья, за своею приписью, оставили в Путивле в съезжей избе, впредь для ведома и спору. Писан на Москве лета ЗСД мая… Помета на деле дьяка…марта в…»
«По указу великого государя, царя и великого князя Петра Алексеевича, всеа Великиа и Малыя и Белыя России самодержца, и по грамоте ис Помесного приказу за приписью дьяка Петра Вяземского, в Путивле в приказной избе перед стольником и воеводою, перед Ксенофонтом Тимофеевичем Алымовым, путивльцы Григорей Михайлов сын Головачев, Василей Андреев сын, Иван Иванов сын Череповы, и про мену по… допрашиваны. А в допросе сказовано – Григорей ис поместья своего в Путивльском уезде в Подгородном стану за рекою за Семью за Мокшевицким перевозом у Чаского городища на озере на Чаши с урочищами пашни четыре чети в поли а в дву потому ж, с усадьбы и со всеми угодьи, путивльцам Василью да Ивану Череповым променил. А они, Василей да Иван, против того ис поместья своего в Путивльском же уезде в селе Череповки четь пашни ему Григорью Головачову променили ж. И меняютца де они теми своими поместьи жило на жило, а не пусто на пусто, и с перехожими четвертьми. И к челобитной де вместо Григорья Головачова Успенской поп Василей, а вместо Василья да Ивана Череповых Васильев де племянник, а Иванов брат Михайла Черепов руку приложили по их веленью».
На звороті: «В Путивль, стольнику нашему и воеводе Степану Тимофеевичу Клокачеву да дьяку нашему Илье Колпакову… се марта в Е день (5 березня) по великого государя грамоте Василей Черепов… Головачова…КЗА по хв…де взято…Дьяк Петр Вяземский. Писал Ивашко Лосев».
Коментар:
1. Степан Тимофійович Клокачов – путивльський воєвода у 1696-97 рр. У 1697р. ігуменя Духово-Дівочого монастиря Анисья скаржилась цареві, що «воевода Степан чинит тому монастырю обиды и налоги, мстя недружбу того монастыря игуменьи за то, что она руки не приложила к челобитной, и за Волошина, который был за Духовым монастырем, а воевода взял к себе во двор в холопство». Через воєводську ворожість на будівництві в монастирі храму, келій та огорожі «смотрителей и досмотрщиков нет». Мова йде про нинішній Путивльський Спасо-Преображенський собор. У відповідь на чолобитну Петро I наказав, щоб монастир як і раніше «ведать во всяких делах на Москве, в приказе Большого дворца», а воєводи «судом и расправой не ведали, оприч татебных, разбойных и убийственных дел». Цей же воєвода придушував козацькі заворушення в Білопіллі.
2. У Путивльській десятні за 1626 рік значиться Михайло Васильович Головачов, імовірно батько Григорія. Він мав оклад у 200 четвертей ріллі та 9 рублів грішми (Танков А.А. Историческая летопись Курского дворянства – Путивльская десятня 1626 года. – http:// diderix.petergen.com/plz-t11.htm).
3. Діти боярські Черепови проживали в Путивльському повіті з XVI ст. (Анпилогов Г.Н. Новые документы о России конца XVI – начала XVII в.в. – М., 1967). Прізвище досить поширене на Путивльщині й зараз. Василь Андрійович Черепов фігурує в раніше опублікованих автором документах КВ № 4839, інвентарний №330; КВ № 4852, інвентарний № 343 та КВ № 4850, інвентарний № 341 (Пономаренко П.В. Рукописні документи XVII ст. з фондів Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі // Путивльський краєзнавчий збірник. – Вип. 3. – Суми, 2007. – С. 85-91), а також в документі, опублікованому в Сумському історико-архівному журналі (Сапухіна Л.П., Бєлінська Л.І. Документи XVII – початку XVIII ст. з фондів Сумського обласного краєзнавчого музею// СІАЖ. – Вип.1. – Суми, 2005). В Путивльській десятні 1626 р. значиться кілька Черепових, у тому числі Федір Михайлович та Іван Михайлович, які виконували обов’язки окладчиків, Василь Васильович – дворовий дворянин, з окладом 400 четей ріллі та 14 рублів грішми, та інші. Окладчиками звались виборні особи, які займались визначенням придатності служилого, «верстали в чини, призначали оклади. Обиралися вони всіма дворянами повіту безстроково, як правило з числа найродовитіших дворян» (Талина Г.В. Государственная власть и системы регулирования социально-служебного положения представителей высшего общества в начальный период становления абсолютизма в России (1645 – 1682 гг.). – М., 2001. – С.168).
Стан – на той час адміністративно-територіальна одиниця, частина повіту. «Уезды распадались на волости, последние – на станы, станы – на околицы» (Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. – Т. XXXV. – СПБ,1902 – С.135). Цікаво, що адміністративно-територіальний устрій Путивльського повіту мав певні особливості, порівняно з сусідніми. Навколишні повіти складалися тільки зі станів. До кінця XVI ст. волость, як адміністративна одиниця стала зникати, поступаючись у цьому значенні станові (Там само. – Т.VII. – СПБ,1892. – С. 93). До речі, у Рильському повіті також був Подгородний стан, а в Оскольському – Окологородний. Путивльський же повіт мав Подгородний стан, згаданий у даному документі, та декілька волостей. Очевидно, що тут збереглася давня система поділу саме на волості.
5. Мокшевицький перевіз знаходився «от Путивля 10 верст вверх по Семи».
6. Чаське городище і озеро Чаша знаходились в районі нинішньої Бурині, яка розташована на р. Чаша. На думку буринських дослідників Чаське городище – це Лухтівське городище, досліджене О.В. Сухобоковим (Сухобоков О.В. Древнерусский Путивль и его округа. – Путивль, 1990. – С.85). Ця думка ґрунтується на так званому «Літописі села Червона Слобода», опублікованому в «Курских епархиальных ведомостях» у 1901р.: «в усадьбе помещика Иванова-Камаева за деревней Лухтовкой есть место, бывшее укрепление, с северной стороны ограниченное обрывом, а с трех остальных окопанное и в настоящее время еще довольно глубоким рвом, которое до сих пор носит название «Чашское городище». Назву свою воно отримало від ріки Чаші, над якою знаходиться. Недалеко, на ріці Оселець, знаходилось Оселецьке городище, а ще трохи далі – Ігорівське (Капітоненко О. Чаське городище локализовано // Рідний край. – 2007. – 18 липня; Капітоненко О. Грабують городище // Путивльські відомості. – 2007. – 18 липня.).
7. Село Черепівка згадується в тогочасних документах досить часто. Існує воно й зараз у Буринському районі.
8. Куриця – річка в Буринському районі, ліва притока Терну, починається біля села Успенка. (Географічна енциклопедія України. – Т.2. – К.,1990. – С.252)
9. «Съезжая изба» – воєводська канцелярія, теж саме що й «приказная изба».
10. Про локалізацію болота Граворон читаємо в розписі прикордонним сторожовим станицям, складеному в XVI ст. (1571р.) князем М. Тюфякіним та дяком М. Ржевським: «Из Путивля ездити станицам … на перевоз на Мокошевичи, а от Мокошевичев на Гравороны да на верх Бобрика» (Беляев И. О сторожевой, станичной и полевой службе на польской Украйне Московского государства, до царя Алексея Михайловича. – М., 1846. – Источники. – С.18).
11. К.Т. Алимов – путивльський воєвода після С.Т. Клокачова. На нього скаржився Петру I бургомістр Путивльської ратуші за те, що воєвода вимагає хабарі з торгових людей і б’є їх. Цей же воєвода посилав з Путивля у 1698 р. майстрів для кораблебудування, а також кормщиків та гребців. Він же збирав та надсилав до війська зібрані з жителів повіту сіно, льон, дьоготь, смолу та інше (Танков А.А. Курский край в начале царствования Петра Великого //Труды Курской губернской ученой архивной комиссии. – Вып.2. – Курск,1915. – С.206).

Розписка Б.Д. Посівкіна про обмін помістями з В.С. Масловим
КВ № 4846, інвентарний № 337
«Се аз путивлской салдат Борис Дмитреев сын Посивкин, з женою своею и з детьми, в нынешнем в двести пятом году, марта в тритсать первый день (31 березня 1697р.) дал на себя сию запись путивлцу Василью Семенову сыну Маслову и ево жене и детем. В том, что променил я, Борис, ему, Василью, великого государя жалованья, а свое поместейцо в Путивльском уезде, в диком Мочулинском поли, придаточною землю восм четвертей с осминою. А та моя, Борисова, променная земля, едучи ис Путивля Рылскою дорогою, от межи путивлского Ивана Федорова сына Медведева с товарыщи, и от поперечной дорожки, что из деревни Алеевой в деревню Семейкину едучи. К Рылску до грановитого дуба и до вершины Болшого логу, а от того гранавитого дуба вниз тем Болшим логом, по вышеписанною дорожку левая сторона. Да из того логу, тою ж дорожкою, поворотя вкруте налево до болшой Рылской дороги. А против того выменил я, Борис, у него, Василья, из поместья ево в Путивльском же уезде в диком Мочулинском поли осмину, что в круге с путивльскими салдаты, с Афонасем Жариковым с товарыщи. А променил я, Борис, ему, Василью, тоя свою вышеписанною землю восмь четвертей с осминою в поли, а в дву потому ж, со всяки угодья и з перехожими четвертьми. А за перехожие четверти взял я, Борис, на нем, Василье, денег дватцать рублев. И о справке той моей, Борисовой, променной земли дать мне, Борису, ему, Василью, за рукою челобитною. И как он о справке той моей, Борисовой, променной земли великого государя грамоту привезет, и мне, Борису, к допросу стать, и у допросу той, великого государя, грамоты ничем не оспорить, и к допросу руку приложить. А будет, волею Божию, меня, Бориса, в живых не станет, и о той моей, Борисова, променная земли бить челом великому государю о росписке с ним, Васильем, и челобитню за рукою дать, и к допросу стать, и к допросу рука приложить жене моей или детем. А справить ему, Василью, ту мою вышеписанною променною землю за собою как ево, Васильева, мочь будет. И владеть ему, Василью, тою моею променною землею и до справки. А будет я, Борис, против сей своей записи во всех вышеписанных стотях, как о том писано выше сего, хотя в мала чем-нибудь не устою, и ему, Василью, и жене ево и детем, взять на мне, Борисе, и на жене моей и на детех, по сей записи за неустойку пятьдесят рублев денег московских ходячих. А ся моя, Борисова, запись ему, Василью, и жене ево и детям на ту мою променною землю и впредь в запись вечно. А у сей записи путивльские площеди подячие Трифон Сыночин, Федор Молодого. А запись писал тое ж площади подьячей Ивашка Морчин. Лета ЗСЧ г. марта в Л день».
На звороті: «К сей записи …ской поп Иван вместо Бориса Посивкина по ево веленью руку приложил. Послух Трифонка Сыночин руку приложил. Послух Федка Молодого руку приложил»
Коментар:
1. В.С. Маслов – син боярський, фігурує в кількох документах з колекції заповідника. Так, документ КВ № 4861, інвентарний № 352 – указ царя Петра I воєводі С.Т. Клокачову про зарахування В.С. Маслова в полкову сотенну службу, як дворового дворянина, з помісним окладом в 300 четвертей ріллі та 10 рублів грішми. Датований указ 10 вересня 1698 р. Даний документ опублікований автором (Пономаренко П.В. Рукописні документи XVII ст. з фондів Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі // Путивльський краєзнавчий збірник. – Вип. 3. – Суми, 2007. – С. 95). У листопаді 1695 року солдат Іван Афанасійович Вощінкін написав розписку про обмін помістями з В.С. Масловим. І.А. Вощінкін віддав вісім четвертей з осьминою «в диком Мочулинском поли, а в дву потому ж», з угідь, виділених йому «вобче» з солдатами Р. Пазовим, Г. Полєвим, С. Климовим. Взамін одержав «осьмину со всеми угоди», теж в Мочулинському полі, «вобче» з А. Жаріковим та ще кількома солдатами (Документ з фондів заповідника КВ № 4853, інвентарний № 344). В 1697р., як видно з опублікованого документа, він виміняв осьмину з тих же угідь Б. Посівкіну. А 20 грудня 1698 р. В.С. Маслов обміняв по пів четверика на кожного Я.С. Плохому, П.М. Валькову, М.І. Зафотаєву, П.Г. Янову в Мочулинському полі, «вобче с Офонасием Жариковым с товарыщи». Взамін взяв набагато більші ділянки теж на Мочулинському полі, біля ріки Берюх, Рильської дороги, Великого Спаського логу, в одних межах з солдатами І. Медведєвим та іншими. (КВ № 4866, інвентарний № 357). Існувала дєрєвня Масловка, яка входила, як і дєрєвня Мачулища, до Ревякинської волості (Сборник статистических сведений по Курской губернии. Отдел хозяйственной статистики. – Вып. VII. – Статистические сведения по Путивльскому уезду. – Курск, 1884).
2. Солдати, як розряд служилих людей, з’явилися у Росії з 30-х р.р. XVII ст., після виникнення полків іноземного строю, в яких особовому складу присвоювались прийняті в Європі військові звання. За складом були різночинними – в солдати потрапляли й діти боярські, й даточні люди (Калинычев Ф.И. Правовые вопросы военной организации Российского государства второй половины XVII века. – М., 1954. – С. 42, 82-84).
3. Мочулинське поле фігурує в документах з XVI ст. Цікаво, що в «Отдельной книге» за 1594р., де розписані землі, виділені в помістя бійцям загону кінних самопальників, згаданий білодворець Сємєйка Новгородець, який мав землі у дикому Мочулинському полі. Схоже на те, що саме він заснував село Сімейкіне, згадане в даному документі. Село це існує й зараз, як і село Мачулищі, в нинішньому Путивльському районі. Рильська дорога в «Отдельной книге» згадується загалом 15 раз. У тому числі 8 разів просто Рильська і 5 разів – Велика Рильська. Були ще Середня і Погонна Рильські дороги. Знаходилась Велика Рильська дорога саме в районі Мочулинського поля. Серед кінних самопальників знаходимо й дітей боярських Вощініних, та стрільця Посівкіна (Анпилогов Г.Н. Новые документы о России конца XVI – начала XVII в. – М., 1967). Зараз існує село Вощініне, Алєєве ж злилося з селом Бивалине.

Розписка К.П. та Г.П. Карпових про обмін помістями з В.А. та М.І. Череповими.
КВ № 4847, інвентарний № 338
«Се аз путивлцы Карп да Григорей, Петровы дети Карповы. В нынешнем, в 1693 году дали есми на себя за то, путивлцам Василию Андрееву сыну да Михайлу Иванову сыну Череповым, в том, что поговоря мы, я, Карп, да Григорей, с ними полюбовна, менялись мы, я Карп да Григорей, с ними, Василем да Михайлом, великого государя жалованьем. А в том поместейцы променили мы, я, Карп, да Григорей, им, Василю да Михайлу, великого государя жалованья, а из своего поместейца в Путивльском уезде, в Подгородном стану, в селе Волынцове да в деревни Казловке шесть четвертей в поли, а в дву потому ж. Пусто на пусто, с лесом хоромным и дровяным, и сенными покосы, что к реке Семи и в озерах, которые написаны по писцовым книгам и по дачам».
На звороті: «Волынцове да Казловке».
Коментар:
1. Про дітей боярських Карпових: Пономаренко П.В. Рукописні документи XVII ст. з фондів Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі// Путивльський краєзнавчий збірник. – Вип. 1. – Суми, 2004. – С.64-67.

Указ царя Петра І путивльському воєводі І.Г. Аннєнкову про передачу Петру Большому та Петру Меньшову Череповим у спадок помість їхнього дядька М.П. Черепова.
КВ № 4864, інвентарний № 355
«От великого государя, царя Петра Алексеевича в Путивль, стольнику нашему и воеводе Ивану Григорьевичу Анненкову. Били челом нам, великому государю, путивльцы Петр Большой да Петр Меньшой Леонтьевы дети Череповы. В прошлых де годех, дяди их двоюродного Микиты Петрова сына Черепова не стало. А после ево жены и детей и братьев родных и племянников кроме их никого не осталось. А поместья де за дядею их было в Путивльском уезде, в Подгородном стану в розных местех и в розных деревнех. И то де, дяди их, поместьи за ними не справлено. И нам, великому государю, пожаловать бы их, велеть то дядино поместья за ними справить, и дать нашу, великого государя, отказную грамоту. Да к той челобитной Алексей Трифонов вместо путивлцов Петра Большова да Петра Меньшова Череповых по их велению руку приложил. А в отказных книгах отказу Путивльские приказные избы подьячего Ивана Ободедина 1699 году августа в день написано: отказано путивлцу Миките Петрову сыну Черепову в Путивлском уезде в Подгородном стану отца ево поместье пустошь дикое поле меж Печковского логу и валу, по Вирскую дорогу, с урочищи, да в деревне Чаплищах пашни, 21 чет бес третника. Да матери ево, вдовы Марфино прожиточное поместье в тех же вышеписанных урочищах, да в деревне Чаплищах, пашни 21 ж чет бес третника в поли, а в дву потому ж. Да за ними же Микитово поместья по отказным же книгам 1699 году, что было отказано вышеписаное поместье, что он выменил у черниговца Семена Лаврентьева сына Бершова, из ево поместья в Путивльском же уезде, в Дороголевской волости, что ныне село Волынцево с урочищи пашни одна четверть. Да за рекою за Семью, в той же Дороголевской волости к усадищу в Раздорах, по обе стороны речак Выжлица и Дядина и Черной и Проклятой и Долгой дубровак пашни 2 чети. Всего пашни 3 чети всего за путивлцом за Никитою Петровым сыном Череповым было в Путивле и с вымененными ? чети с третником в поли, а в дву потому ж.
И мы, великий государь, указали умершего Микитино поместье Черепова отдать за племянники ево, буде спору нет. И дать отказная грамота, и книги прикласть. И как к тебе ся наша, великого государя, грамота придет, и ты б в Путивльской уезд, в Подгородной стан да в Дороголевскую волость, в Микитино поместье Петрова сына Черепова да на пустошь дикое поле меж Печковского логу и валу, по Вирскую дорогу с урочищи, да в деревню Чаплищи да в деревню Дороголево, что ныне село Волынцево, да за реку за Семь вели послать кого пригоже. А вели ему с собою тутошних и сторонних людей старост и целовальников и крестьян, сколько человек пригоже. Да в том поместье вели переписать дворы крестьянские и бобыльские, а в них людей по имяном, и места дворовые, и пашню, и сено, и лес, и всякие угодья. А переписав да то Микитино поместье Петрова сына Черепова, а в нем пашни чети с третником в поли, а в дву потому ж, буде спору не будет, вели отказать племянникам ево путивлцом Петру Большому да Петру ж Меньшому Леонтьевым детям Череповым, к прежнему их поместью, к тритцати к девяти четвертям с третником, в поместье, со всеми угодьи, да что к ним в том, дяди их поместье, отказано будет: дворов крестьянских и бобыльских, и в них людей по имяном, и мест дворовых, и пашни, и сена, и лесу, и всяких угодий. И ты б то все велел написать в книги подлинно, порознь, да те книги за понятых людей и за отказщиковою, и ты, Иван, за своими руками, прислал к нам, великому государю, к Москве, и велел подать в Помесном приказе думному нашему дьяку Автамону Ивановичю Иванову с товарыщи. А отписку и отказные книги велел писать в десть по керакисе на гербовой бумаге. А таковы ж отказные книги за руками тех же людей, оставил в Путивле в съезжей избе впредь для спору. Писано на Москве, лета генваря в 20 день.
Подлинная, великого государя грамота, за приписью дьяка Анисима Невежина. Писал подячей Лукьян Афонасьев».
На звороті: «Челобитная Петра Большого и Петра Меньшого Череповых».
Скріпа на сставі відсутня.
Коментар:
1. Аннєнкови – вихідці з Орловщини, служили в Курську, значились виборними дворянами. «Служили царю и отечеству в разное время в разных чинах… за свои службы они были жалованы от государей поместьями, вотчинами и окладами». «Среди городовых дворян различались выборные, или выбор. Под выборными дворянами разумеются назначаемые в высшие военные должности… Выборные везде поставлены впереди лучших, а это, согласно с понятиями времени, надо понимать в том смысле, что выборные суть лучшие из лучших» (Танков А.А. – Там само). Стольник Іван Григорович Аннєнков, власник села Красна Слобода в Путивльському повіті (нині – Буринський район), збудував у 1692 р. в цьому селі церкву, пожертвувавши для неї 10 четвертей власної землі. У 1709 р. його відвідав цар Петро I. (Токмакова И.В. Из летописи с. Красная Слобода Путивльского уезда // Путивльський краєзнавчий збірник. – Вип.3. – Суми, 2007. – С.151).
2. Чаплищі – село Путивльського району, одне з найстаріших поселень у краї. У 1482р. король Казимир видав путивльському боярину Демидові грамоту, з підтвердженням його прав на село Чаплищі, яке було пожалуване йому ще раніше князем Семеном Олександровичем (Клепатский П.Г. Очерки по истории Киевской земли. – Одесса, 1912. – С. 294).
3. Чернігівські ратники опинилися в Путивлі в часи Смути, про що свідчить їх чолобитна цареві: «Служи» Під 1616 р. в Розрядах зафіксовано: «в Путивле ... детей боярских...черниговцов 124 ч.» (Беляев И. О сторожевой, станичной и полевой службе на польской Украйне Московського государства до царя Алексія Михайловича. – М., 1846. – Источники. – С. 47). У 1679 р. чернігівець И.В. Бершов купив «двор и дворовое и огородное место ...в Путивли на посаде» (Пономаренко П.В. Рукописні документи XVII ст. з фондів Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі //Путивльський краєзнавчий збірник. – Вип.1. – Суми, 2004. – С.67). Прізвище Бершов досить розповсюджене в Путивльському краї й зараз. У 1688 р. «черниговской недоросль дворянской Елистрат Степанов сын Аношков», його сестра Ганна та брат Прокофій позичали гроші в Черепових (Пономаренко П.В. Рукописні документи XVII ст. з фондів Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі //Путивльский краєзнавчий збірник. – Вип.3. – С.88; Сапухіна Л.П., Бєлінська Л.І. Документи XVII – початку XVIII ст. з фондів Сумського обласного краєзнавчого музею //Сумський історико-архівний журнал. – Вип.1. – 2005. – С. 79).
4. Вижлиця – ліва притока Сейму, впадає в нього біля с. Піски.

У нинішній публікації друкуються документи XVII ст. Вони містять чимало важливої інформації з історії краю. Зокрема згадується значна кількість персоналій, а також топонімів, що відкриває широкі можливості для порівняльного аналізу, уточнення локалізації географічних об`єктів, дослідження походження назв тощо.
Тексти подано у хронологічній послідовності. Збережено тогочасний правопис. Окремі виправлення явних помилок та розділові знаки внесено без застережень. Місця склейок (сстави) позначено знаком //.

Копія з виписки про розмежування помістя Федора Андрійовича Трифонова
Інвентарний №332, КВ №4841.
“Список с выписи лета ЗРКЗ декабря в і день /10 грудня 1619 р./ по государеве царя и великого князя Михаила Федоровича всеа Русии грамоте помесного приказа за приписью дьяка Герасима Мартимьянова Сергей Онтыков /1/дал выпись с отдельных книг отделу своего Федору Андрееву сыну Трифонову, что по государеве царя и великого князя Михаила Федоровича всеа Русии грамоте ездил в Путивльский уезд у Дороголев/2/ у Андреевское поместье Трифонова, да в том поместье переписал врочища и починки и пустоши, и в них дворы, и во дворех людей по имянам. А про пашню и про бортные ухожьи и про рыбные ловли и про бобровые гоны и про всякия угодья писал выспрашивая тутошних и старонних людей по государеву крестному целованию, и сам смечал накрепка.
А рубеж тому поместью от озера Чапли с нижнего рубежа с Руской стороны уверх рекою Семью до верхнева рубежа по обе стороны реки Семи, по Вирской рубеж с Колмаковым ухожьем бортным Черепова да с Юрьевою /слово незрозуміле/ Беззубцова /3/ да по рубеж с Носовыми да по рубеж с Онисимовым ухожьем бортным Хвастова./4/ да от Черепова рубежа от Тихова озера, и чам отец ево Федоро владел изстари с прежними с ними. А в тех урочищах угодья – усадища Яминское над болотом Молченским /5/ а на усадищи дворища боярская Федорова Трифонова да во дворех крестьян: во дворе Олешка Свиридов да зять ево Афонька Дмитриев во дворе Антипка Степанов пасынок Лежецкого, во дворе Ивашка Паршин з двемя сыны, з Гришками, во дворе Осипка Микитин да пасынок, ево Афонька, во дворе Богдашка Якимов, во дворе Карпеня Кобыляк// з братьеми с Митком да з Гришком, во дворе Карпик Клементьев с сыном с Ыгнашкой да семь дворищ крестьянских пустых. Да к тому ж селищу пахотная земля Яминское поле, да под городищем под Дороголевским селища, а к тому ж селищу пахотная земля увобщи с Валынцовым да с Дмитрием да с Васильем Карповым. Федору Трифонову одному половина, а Василью да Митрею з братом половина ж. Да селища за речкою за Духановкою вниз по Молчи /6/ от речки Духановки по грань. И в том селища ему, Федору, одному половина, а другая половина того селища за грань Василья Волынцова да Митрея Карпова з братом /7/ И в том андревском проместье Трифонова пашни паханой и перелогу и дикого поля и бортных ухожьев и рыбных и звериных ловлей и всяких угодьев сто тридцать четвертей в поли, а в дву потому ж /8/. Да по той же земли ево Федоров бортной знамя в Яминском ухожье куцерь да знамя полтретя рубежа. А хоромной и дровяной лес, и сенные покосы, по ево ж Федоровой земли. А селища з городищем Дороголевское над Горною /9/ да селище Малое Дрошинское роспашь у Федора Трифонова да у Василья Волынцова да у Дмитрея Карпова з братом увобчи противу их дачь. Федору одному половина, а Василью да Карповым з братом половина ж. Да у тех же урочищах рыбная ловля речка Горна, по реке Семи и бобровый гон да рыбная ж ловля. Да две Молчи, а по них сеножати. Озерко Лугоски, озерко Тур, озерко Газеное, озерко Глушец, озерко Семица, озерко Островеск, речка Выжлица а уверх дубровка Дядина и дубровки Выжлицкие да дикое поле что // к тем жа дубровкам тянет. Да рыбная ж ловля озерко Бадереко, озерко Коцерь, озерко Кочанова, озерко Мертвая Сеть, два озерка Улуких, озерко Притурак, струга Лисица, озерко Засвятье, озерко Мочюлищи, озерко Шекца, озерко Хомбуж, озерко Круглое, озерко /слово нерозбірливе/. Полевая, по сей стороне реки Семи озерко Есово, озерко Велесовскоя, три озерных перемета, озерко Орлея, озерко Радомль, да в том угодьи утичей лов в осм вспудов. /10/ Да к тому же угодью ниже города Путивля три версты рыбная ловля озеро Зимовье с трубою да из тово ж озера сеножати ево ж поместно я. И те все рыбные ловли письменыя и неписьменыя в реке и в речках и в озерах у вешних розлоех, и зимнея, и бобровый гон, по реке по Семи, и речка Горна, и две Молчи, сеножати и озера, и вспуды и перевесы и дубровки и дикое поле и по ухожьем бортным пустоши и всякая угодья в их урочищах написано, и что к том поместью истари тягло, у Федора Трифонова да у Дмитрея Карпова з братом вобчи владеют. По дачам Федору одному половина, во всем, а Василью да Митрею з братом половина ж, как прежь сего отцы их владели. А по ухожьям бортным в тех же урочищах сеножати и леса и всякая угодья у Федора Трифонова с Васильем Валынцовым да з Дмитрием Карповым да з братом ево Васильем вобчи владеють по старине, покаместе бортноя деревя старини зашли.И с тех поместей делтся они полюбовна противу своих дач, и по государеве, царя и Великого князя Михайла Федоровича всеа Русии грамоте. Сергеи Онтыков то Федорово поместье Трифонова пашни и перелог // … и бортные ухожьи … ечках рыб …”
Напис на звороті: “ Федору Трифонову отделино с рыбною ловлею”. Текст написаний на паперовому сувої, склеєному з трьох фрагментів. Закінчення документа відсутнє. Філігрань: дві людські фігури, над ними дугою стрічка з написом, внизу квіти і напис. Написи нерозбірливі.
Коментар:
1. Прізвище Антиков (у XVI-XVII ст. писалося через А і О, утвердилось написання з А) розповсюджене на Путивльщині й зараз. Відомо з XVI ст. В “Отдельной книге” 1594 р. фігурують два Сергії Антикови – Олексійович та Григорович /Анпилогов Г.Н. Новые документы о России конца XVI - начала XVII в. –М.1967 – с.140,141,149,214/. Очевидно, в даному разі згадується один з них. Крім того Сергій Антиков, як посадова особа в адміністрації Путивльського повіту згадується у жалуваній грамоті царя Михайла Федоровича Ігуменові Молчанського монастиря Герасимові, від 27 серпня 1621 р. Там говорится про «сыскные книги путивлца Сергея Антыкова» /Пономаренко П.В. До питання щодо землеволодіння Путивльського Молчанського монастиря//Сумська старовина- № VIII-IX - с. 111; Левитский Иаков. Город Путивль – М., 1905. - с.26/.
2. Дороголив, Дороголевська волость Путивльського повіту одержала назву від села Дороголева, пізніше перейменованого у Волинцеве – в одному з документів читаємо: «села Волынцова, что была деревня Дороголева». Зазначимо, що один з кінних самопальників 1594 р. мав ім’я «Иван Павлов сын Дроголевский» /Анпилогов, с.201/.
3. Про локалізацію володінь Беззубцевих маємо таке свідчення: «путивльца Афанасьево поместье Иванова сына Беззубцова в Путивльском уезду в Дороголевской волости в жеребьи села Глушца и в усадбище к реке Семи и к речке Выжглице, к речке Горну, и к речкам Молчам и к речке Духановке с урочищи» /Описание Софрониевой пустыни и скита при ней – б.м., б.р./с.109/. Афанасий Иванович Беззубцев – батько Юрія.
4. В отдельной книге «1594 р. згадані білодворці Хвостови, Мойсей та Федір, на той час уже покійний» /Анпилогов, с.214-216/.
5. В одному з подальших документів /за грудень 1684 р./ сказано: «деревни Яминской, Юрьево тож». Імовірно, що Яминське усадище було селом Юр’євим на початку його історії.
6. Про Василя Волинцева та Василя Карпова див. СС-№-VIII-IX, прим.13,24.
7. Знову паралель з грамотою 1621 р. – СС-№-VIII-IX, прим.24.
8. Землі виділялись рівними ділянками в трьох різних місцях. У даному разі загальна кількість землі – 390 четвертей. Четверть, четь – половина десятини, 1200 кв.сажень. / Слюсарский А.Г. Социально-економическое развитие Слобожанщины. Х.1964-с.65.
9. Горна – нині ріка Горн. Цікаво, що місцеве населення зберегло назву в старій формі – Горна.
10. Практично всі перераховані тут озера та річки пізніше були передані Семену Івановичу Черепову та Фролу Олексійовичу Некрасову /СС - №VIII-IX-c.120 /.Там же –про локалізацію гідронімів. Озеро Кругле згадано в документі майже через сто років – під 1730 р.: «да по Круглое озеро, до распутья дорог Путивльской и Череповской, где столб путивльский поп Тимофей укопал было» /Лазаревский А.М. Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления – т.2 – Конотоп, 2004. - с.100.

Виписка про землеволодіння священика Воскресенської церкви
Інвентарний №354, КВ №4863.
“Выпись с Путивльских книг письма и меры Петра Мусорского да подьячего Гаврила Федорова 136 и 137 году/1628 та 1629 роки/ в церковных землях. Написано Воскресения Христова что на площади в торгу, за попом за Васильем Васильевым сыном Бурова, по грамоте великого государя, святейшего патриарха Филарета Никитича Московского и всеа Русии, за приписью дьяка Федора Рагозина 133 /1625 р./ в руги место в Путивльском уезде перевоз на реке на Клевини по Новогородцкой по горней дороге/1/ от города десять верст. Да другой перевоз на реке на Семи, от города вверх по реке по Семи, десять же верст, в Мокшевичах./2/ Да в Мокшевичах же рыбная ловля озеро Глушица что верхи взошли до Захарова покосу Некрасова, и с вешними розлой. А то озеро розлои двадцать сажень, да на тем же озере по правой стороне вспуд и перевесья, да два затонца Мокшевицкого / перевозу по обе стороны реки Семи. А доходу ему с тех дву перевозов и с угодий пять рублей на год. До покос за рекою за Семью от реки от нижнего затонцу меж реки Семи и озерка Озерцов по Костин покос Мутинцова да по Иванов Мосалитина сына. На том покосе ставится шестьдесят копен за попом же за Васильем Васильевым сыном Бурова. На церковной земле бобылей: се Фомка Федоров, се Игнатко Борисов, се Митка Ондреев, се Пантелейка Васильев, се Петрушка Федоров, се Ивашка Тимофеев, сын Горбатово, се Ондрюшка Григорьев, се Тимошка Васильев сын Чилибеев се Герасимка Степанов сын Жерноклев, се Юрка Иванов сын Калачников, се Богдашка Михайлов сын Пальчиков, се Офонька Михайлов, се вдова Ориница Кипреянова, се Федка Власов сын Ососков. И всего за Воскресенским попом за Васильем шестнадцать дворов бобыльських // людей в них тож. А оброку дают бобыли по два рубли на год. А дана ся выпись города Путивля ружные церкви Воскресенским попам Ивану да Григорью Бурого, по их челобитью и по помете на выписке дьяка Семена Румянцова для владения церковные земли в нынешнем, во 179 году /1671 р./
Писал Ивашко Шарапов”.
На зворотному боці на сставах – скрепи: “ Дьяк Степан”.
Текст написано на сувої, склеєному з трьох фрагментів паперу, коричневим чорнилом. Початкова буква «В» декоративна, виконана рослинним орнаментом. На 2 фрагментах нерозбірливі водяні знаки.
Коментар:
1. Руга – земля та угіддя, виділені на утримання церковного причту, а також річне утримання священикові та причту грішми, хлібом та припасами. /Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка - т.IV - М., 1955. - с.108.
Діти боярські Бурі проживали в Путивлі з XVI ст. /Анпилогов Г.Н. Новые документы о России-с.498/. В «Отдельной книге» 1594 р., крім Бурих, згадується й Захар Некрасов, білодворець Костя Мутинцов, отаман білодворців Іван Мосалітін /с.152, 207/. Неодноразово згадана ріка Клевень, двічі Новгородська дорога /с.151, 295/ і 1 раз перевіз на Клевені /с.151/.
2. Мокошевицький перевіз – теж відомий з XVI ст. У переліку прикордонних сторож ще до реформи прикордонної служби 1571 р. в розділі «Сторожи Путивльские ближние и дальные» значилась и сторожа «вверх по Семи на Мокошевичах, от Путивля 10 верст». Збереглась вона і пізніше – в розписі 1623р. /«3-я сторожа Мокшевичи на реке на Семи ж выше города 10 верст» /Беляев И. О сторожевой, станичной и полевой службе на польской Украине Московского государства до царя Алексея Михайловича – М.,1846. – Источники – с.9,73/.
3. Під 1633 р. маємо згадку про « озерко Глушец под Глушицким городищем» /Німенко Н.А., Звагельський В.Б. Грамота XVII ст. щодо землеволодіння у Путивльському повіті//СС - № VIII-IX-с.120/.
20 грудня 1640 р.Путивльська Приказна Ізба видала В.Ф.Волинцеву виписку на право володіння пустим селищем Глушецким, з городищем. Селище належало до Підгородного стану Дороголевської волості. У 1685 р. Григорій Трифонов з братами свідчили, що село Глушець виникло в період між 1640 та 1645 рр., на місці безлюдного Глушецького селища /Капітоненко О. Коли ж було засновано Буринь?-особистий архів автора/.
4. Бобилі – розряд тяглого сільського населення, бідні, як правило, безземельні. Несли менші повинності порівняно із селянами /Ключевський В.О. Сочинения – т.VI - М., 1959. - с. 167, 359/. Коли економічне положення бобиля зміцнювалося, власті переводили їх у повне тягло. Скажімо, в 1649 р. в Путивлі з бобилів у посадські переведено 264 чоловіки/ Эрнст Н.Путивль и его посад в первой половине XVII в. – К., 1914. - с.54/.

Чолобитні Григорія Ромодановського до Петра Васильовича Шереметьєва з приводу конфлікту між козаками – жителями Миропілля та Рибиці та Путивльськими поміщиками Василем та Тимофієм Головленковими
Інвентарний №358, КВ №4867
“Господину Петру Васильевичу Григорей Ромодановской с товарищи челом бьют. В нынешнем, во 180 году, мая в 3 день. /7 березня 1672/ писал ты к нам, и прислал под отпискою своею мирополских попов и черкас челобитнyю. А в челобытной их написано – в прошлом де, во 174 году /1666 р./ пришли они в Мирополье из разных черкаских городов на живот разорения воинских людей, да от тово ж де года Мирополя село Рыбица, мерою полторы версты, а живут в нем черкасы прихожие люди из розных черкаских же городов. И тем де жителем путивльцы Василей да Тимофей Головленковы с товарыщи чинят обиды, и налоги большие и животы их, и лошади и волы грабят, и называют их своими крестьяны. И тебе б то село Рыбицу и в нем жителей черкас до указу великого государя ведать к Мирополью. И велеть им служить государеву службу а путилцом Василю да Тимофею Головленковым с товарыщи в обиду их не давать.//
Господину Петру Васильевичу Григорей Ромодановской с товарыщи челом бьют. В нынешнем, во 181 году сентября в 3 день /3 вересня 1673/ били челом великому государю царю и великому князю Алексею Михайловичю всеа Великие и Малые и Белыя Росии Самодержцу, а нам в Курску в Розрядной избе подали челобитною Мирополского уезду села Рыбыци черкаси, Успенской поп Павел с товарыщи, с казаками и с мещаны. А в челобытной их написано: в прошлых де годах пришли они из розных черкаских городов и поселились на Путивльской земли. И в прошлом де, во РП /1672/ году, по указу великого государя и по нашей отписки велено им служить великого государя полковую казачью службу. А путивлцом Василью Головленкову, Ивану Булгакову с товарыщи от них отказано… им черкасом казаком и мещаном оне путивльцы налоги и разореньяне чинили. И оне де великому государю служат полковую казачью службу, в Сумском полку по Мирополью, и всякою городовую поделку делают. И ныне де путивлцы Василей Головленков, Иван Булгаков к ним, попу их казаком и к мещаном приезжаючи в село Рыбицу, насылаючи свою челять чинят им всякие налоги и земли пахать не дают, и пашут сами оне путивльцы, хотят их ис того села Рыбицы разогнать.// И великий государь пожаловал их, не велел путивлцам Василью Головленкову да Ивану Булгакову с товарищи их, черкас из села Рыбицы разогнать и пашни пахать, а велел землею и всякими годьи велеть владеть им черкасом. А путивльцам, будет учнут приезжать насилством, их имать и чинить наказание”.
Зворот чистий. Сувій склеено з трьох фрагментів. Водяні знаки розрізані, неясні.
Коментар:
1. Петро Васильович – очевидно, П.В.Шереметев, на той час голова Помісного приказу. В одному з документів він фігурує під своїм повним прізвищем.
Григорій Ромодановський – князь, боярин, воєвода. Діяльність його досить тісно пов’язана з Путивлем. У жовтні 1653 р. «князь Григорей княж Григорьев сын Ромодановский» – учасник посольства В.В.Бутурліна до Б.М.Хмельницького, яке досить довго (з 1 листопада до 20 грудня ) перебувало в Путивлі / Воссоединение Украины с Россией – т.III – М., 1953. – с.417, 422/.
Під час війни з гетьманом І.Виговським (1658-1659рр.) командував однією з російських армій, бував у Путивлі. “Року 1659. Боярин князь Трубецький от его царского величества з войсками великими прислан к Путивлю, до которого и князь Ромодановский зо всеми полками белгородскими, князь Пожарский и иных много з войсками великими скупились в Путивлю” /Летопись Самовидца о войнах Богдана Хмельницкого и о междоусобиях бывших в Малой России по его смерти – М.1846 – с.31/. До Путивля ж Ромодановський з Трубецьким відступили після Сосницької битви /Самійло Величко. Літопис – т.I - К., 1991. - с.252/. У 1668 р. Г.Ромодановський з військом знову рушив “від Путивля й Білгорода до Малої Росії” – там само, т.2-К., 1991. - с.79/. З 1672 р. він займав посаду головного воєводи, який керував усіма воєводами в Україні. Резиденцією його був саме Путивль /Українська народність – К., 1990. - с.358/. Очолював Білгородський та Сівський прикази. Вбитий в 1682 р. повсталими стрільцями у Москві.
2. Миропілля – зараз село Сумського району. Засноване близько 1650 р. переселенцями з Волині. З 1670 р. мало статус міста, тут було дві козацькі сотні /Сумщина від давнини до сьогодення. Науковий довідник – Суми, 2000. – с.70/. В с.Рибиця у 1671 р. нараховувалось у “детей боярских семь дворов а за ними на их поместной земле поселились черкасы из разных городов, 149 человек, а из тех черкас 42 человека сказали, что они в черкасских городах были в казаках”. Вони просили записати їх козаками до Сумського полку /Слюсарский А.Г. Социально-экономическое развитие Слобожанщины – Х., 1964. – с.389/. Очевидно, мова йде саме про цю справу. Рибиця – біля Миропілля є два села з такою назвою : Велика та Мала Рибиці. В даному разі, ймовірніше, йдеться про Велику Рибицю, яка знаходиться ближче до Миропілля.

Розписка про обмін помістями між дітьми боярськими Трифоновими та Череповими
Інвентарний №3340, КВ №15022
“Се аз путивльцы Андрей да Иван Большой Федоровы дети, Прокофей Иванов сын, Григорей Большой да Меншой да Козмы Максимовы дети, Иван Меншой да Афонасей Федоровы дети Трифоновы. Дали есми на себя сию запись путивльцам же Ивану да Василью Андреевым детям Череповым, в том, что в нынешнем во 189 году4, июля в А день /1 липня 1681 р./ поговоря мы, Андрей да Иван с братьеми, с ними, Иваном да Васильем, полюбовно, меняли великого государя жалованья, а свои поместья земли четверть на четверть. Меняли мы им Ивану да Василью, в Путивльськом уезде в Подгородном стану в Дороголевской волости за рекою за Семью в усадищи над рекою над Семью с верхнея стороны от Вирского рубежа к Глушецкому городищу, что ныне тем (землею завладел) усадищем завладели Леонтей Волынцов да Ларион Бершов с товарыщи. Пашни тридцать чети, а в поли, а в дву потому ж, что нам дано в прошлом во 188 году /1680 р./ дяди нашего прописное поместье Федоровскоя Меншого Трифонова, что ему было дано ж отказано во 141-м году /1633 р./ вопче з дедом их с Семеном Череповым да с Фролом Некрасовым. А выменили у них, Ивана да Василья, в том же усадище к Глушецкой стороже триста же четей дачи, что дано дяде их Семену Черепову вопче з дядею нашим с Федором Меншим Трифоновым. А росписат нам те свои меновные земли со всеми харчами, а великому государю бит челом (о той земли), об очистки той земли по прямым своим крепостям, каковы крепости даны дяди нашему Федору з дедом их с Семеном Череповым /далі фрагмент нерозбірливий:” за рукою челобитною… записям” /по записи, каковы давал Леонтей Волынцов з братеми деду их Семену Черепову да Осипу Некрасову, и какову он, Леонтей Волынцов, во 168 году /1660/ //и по записи, кокову дал сын ево, Леонтьев, Михаила мне , Григорю Меншому да отцу нашему Максиму во 186 году /1678 р./.И по тем прежним крепостям по полюбовном договор договору, по записям бить челом великому государю об очистки тое земли сообча в харчах и у взбытке не в чем не выдавать. А будет нас великий государь пожалует, по грамоте великого государя против дач и по нашему челобитью, и по нынешнему нашему полюбовному договору, и нам тое землю, (усадища и пашню), то усадища Глушецкое разделить меж себя полюбовно, против своих дач без спору и без челобитья. И о том принесть нам великому государю за руками челобитную, чтоб нам то усадища и землю росписать против нынешних наших крепостей и отдельщиковых выписей, и наших прежних (договорных полюбовных записей), полюбовного договору записану. (А о лишней), а о примерной лишней земли в своих дачах в прибавку бить челом государю, з братеми с ними, Иваном да с Васильем, вопче в свои оклады. И ни в чем нам друг друга нынешнего договору и челобитья ничем не оспорить. А будет мы, Андрей да Иван да Прокофей да Григорей Болшой да Григорей Меншой да Козма да Иван Меншой да Денис да Афонасей Трифоновы или наши жоны или дети (Ивана), с ним Иваном да с Васильем, с их женами и з детми за тое землю сообча не стоять или очистив тое землю (с ними не разделим), и усадища с ним не разделим, или о росписки челобитной за руками не принесем, против прежних наших полюбовных договоров и записей, что писаны во 184 году /1676 р./ или о примерной лишней земли в своих межах и в урочещах с прибавок учнем бить челом одне, а их, Ивана да Василья, учнем от себя отгонять, и челобытное их оспаривать или (по нынешнему) против прежних договоров и записей (нынешним в чем не устоим или харчей и проторей в том им доставим…)”.
Далі текст продовжується на звороті: “… или нынешних годов полюбовного договору записей против вышеписаных статей в чем не устоим, их Ивана да Василья или жон их детей харчей и убытков в чем доставим, и им, Ивану да Василью, их жонам и детем взят на нас на Андрее да на Иване Болшом, да на Прокофеи, да на Григорьи Болшом, да на Григорьи Меншом, да на Кузме, да на Иване Меншом, да на Денисе, да на Афонасии и на женах наших и на детех, по сей записи денег двести рублев. А будет мы, Андрей з братею вобче с ними, Иваном да с Васильем той земли от Леонтея Волынцова того Глушецкого усадища от Леонтея Волынцева не очистим, с товарищи не очистим, и сии наши записи не в записи”.
Далі нерозбірливо: “межах и гранях…полюбовно”.
“О усадище Глушецком во 141-м году /1633 р./”.
Текс написано на сувої, склеєному з двох фрагментів. Філіграні на них однакові, обрізані, тому розібрати зображення важко. Форма близька до овальної.
Коментар:
1. Про Глушецьке городище говорилося в коментарі до документу № 354, там же згадані Трифонови.
2. Харчи, протори – збитки, витрати. Слова, взяті в круглі дужки, в оригіналі закреслено.

Мирова розписка Михайла Леонтійовича Волинцева про залагодження конфлікту між ним та Іваном Андрійовичем і Василем Андрійовичем Череповими, та Михайлом Максимовичем Кашинцовим
Інвентарний №336, КВ №4845
“Се аз путивлец Михайла Леонтиев сын Волынцев, дал есми на себя сию запись путивльцем Ивану да Василью Андреевым детем Череповым, да Михайле Максимову сыну Кашинцову, и их женам и детям. В том, что в прошлом, во 168 году-/1660 р./ дали запись деду их Семену Черепову да Осипу Некрасову отца моево Леонтия да дядя мой Петр Васильевы дети Волынцова з братеми, что разделили мы в общих своих межах и в урочищах в селищи Глушецком усадища и пустые дворы и что к тем дворам есть пахотные земли, и в том мы дали на себя запись и мировую челобитную. И с того Петрова поместья да что мне Михайле четвертной жеребей и в прошлых же годах они, Иван да Василь, да Михайла на тех усадищах что досталось деду их поселили за собою новоприхожих волных людей черкас. И в прошлом же во 184 году /1676 р./ я, Михайла, с отцом своим и с товарыщи теми усадищи и черкасы владеть им не дал, и в прошлом же во 191 году /1683 р./ били челом они Иван и Василей, и Михайла на отца моего Михайлова, по той записи в неустойки и во владеньи бобылях и в пашни. И против того их челобитья был у них, суд, и отец мой Леонтей не дожидаясь того судного дела вершенья с ними помирился. Те усадища и бобыли которые написаны в прежней записи и мировой челобитной отдал им по прежнему. И поговоря с ними Иваном да с Васильем, да с Михайлом, полюбовно, помирились в том, что я. Михайла, не дожидаясь от них челобитья те усадища и бобыли которыми я владел, из Петровского поместья Волынцова вобче с отцом моим//отдал им по прежней записи и мировой челобитной, какова запись и мировая челобитная дана деду их Семену Черепову и Осипу Некрасову. И впредь мне Михайле и моей жене и детям на них, Ивана и Василья и Михайлу и на жен их и детей о тех усадищах и бобылей которые написаны в прежней записи и мировой челобитной, каковы запись дана Семену Черепову и Осипу Некрасову не бить челом никоторыми делы и ни в чем прежних записей ничем не оспорить. И в том харчей и убытков никаких не доставить. А будет я Михайла или моя жена и дети впредь учтет на них, Ивана и на Василья и на Михайлу и на жон их и детей о тех усадищах и бобылей бить челом, которыми делы ни будь, или против сей записи как писано выше сего в чем-нибудь не устою, и в том харчей и убытков каких-нибудь доставлю, и им, Ивану и Василью и Михайле и их женам и детем взят на мне Михайле, и на моей жене и на детех по сей записи пятьдесят рублев денег московских. А на то послух Афонасий Пятницкой. А запись по противным писал Степашка Покровского. Лета 7192 году году сентября в 6 день /6 вересня 1684 р./”.
На звороті: “К сей записи Миха Волынцо руку” і набагато нижче, на сставі “приложил”. “Послух Афонка Пятницкой руку приложил”.
Коментар:
1. Про Трифонових та Глушець говориться в коментарі до док. № 354. В тексті того ж документа сказано про помістя Захара Некрасова біля озера Глушець.
2. Текст наведеного документа перегукується за змістом з попереднім.

Виписка про розмежування землеволодінь поміщиків Волинцевих, Трифонових, Черепових та інших
Інвентарний №331, КВ №4840
“Лета ЗРЧВ года декабря в /?/, /грудень 1684 р./ по указу великих государей, царей и великих князей Иоанна Алексеевича, Петра Алексеевича всеа Великия и Малыя России самодержцев, Афонасей Андреянович Мусин-Пушкин да подячей Михайло Кузмин дали выпись с книг меры и межеванья своего путивльцом Леонтью Васильеву сыну, Михайлу Леонтьеву сыну, Волынцевым, Ивану Болшому Федорову сыну, Прокофью Иванову сыну, Ивану Меншому, Данилу да Офонасью Федоровым детям, Григорью Болшому, да Григорью Меньшому, да Кузме, Максимовым детям, Федору да Василью Григорьевым детям Трифоновым, Ивану да Василью Андреевым детем Череповым, Ивану Гаврилову сыну Вощинину, Петру Прокофьеву сыну Карпову, Петру Иванову сыну Шечкову, Степану Григорьеву сыну Кривопишину, Михайлу Максимову сыну Кашинцову, Данилу да Федору Захаровым детем, Денису да Митрею Григорьевым детем Илиненковым, Алексею Иванову сыну Селитреникову, Максиму Федорову сыну Клюеву, Ивану да Якову Ивановым детем Сагоревым, да черниговцом Лариону Володимирову сыну Бершову, Ивану Данилову сыну Лихачову, Федору да Василью Денисовым детем, Фодору Иванову сыну Кашинцовым, на их поместье и на вотчину, что ними в Подгородном стану в Дороголевской волости в поместьях и в вотчине написано//Межа по тому ж их челобитью и по полюбовной заручной росписи Леонтьева да Михайлову поместью Волынцева Васильева поместью Черепова, Ларионову поместью Бершова, Степанову поместью Кривопишина, Петрову поместью Шечкова, Федорову поместью Кашинцова, Иванову поместью Вощинина, Иванову поместью Лихачова, Петрову поместью Карпова, Данилову да Дмитриеву поместью Илиненковых, Иванову да Яковлеву поместью Сагоревых, Максимову поместью Клюева, села Волынцева ж да деревни Козловки/1/пашне и перелогу и дуброве на пашню и сенным покосом по дуброве и по лугом промежь вотчины и поместья Григорьева Болшого да Григорева Меншого да Кузмы да поместью Иванову Болшего да Иванова Меншого да Дениса да Офонасья да Прокофья, Федора да Василья Трифоновых, Иванова да Васильева поместья Череповых, Алексеева поместья Селитреникова, Михайлова да Федорова да Васильева поместья Кашин//цових деревни Яминской, Юрьеве тожь/2/и что им по той же меже к деревне Юрьевой отошло от села Волынцова, что была деревня Дороголева, пашни и перелогу, и дубровы на пашню и сенных покосов и всяких угодей от Молчинского болота а у Молчинского болота дуб, на нем грань, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень. А дуб против островка, что островок по конец лесу Ямна. А от болота и от дуба сто десять сажень до дуба на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень, а от дуба через болотцо сто двадцать сажень до дуба. На нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень. А от дуба девяносто сажень до дуба. На нем две грани, перед ним яма. Промеж дуба и ямы сажень. А от дуба через болотцо сто тридцать два сажени до дуба. На нем две грани, перед ним яма. Промеж дуба и ямы сажень. А от дуба сто пятьдесят пять сажень до молодого дуба. На нем две грани, перед ним яма. Промеж дуба и ямы сажень. А от дуба сто десять сажень до дву дубов, один бортой на бортном дубу две грани, перед ним яма. Промеж дуба/и ямы сажень. А у дуба верх ссечен. А от бортного дуба девяносто одна сажень до березы, на ней две грани, перед нею яма. Промеж березы и ямы сажень. А от березы через дорогу что ездят ис Путивля в деревню Юрьеву девяносто сем сажень до молодого дубка. На нем две грани, перед ним яма. Промеж дубка и ямы сажень. А дубок меж дороги и Нагибина колка. А от молодого дубка через дорогу что ездят из села Волынцева в деревню Юрьеву сто сорок сажен до барески. На ней две грани, перед нею яма, а промеж берески и ямы сажень. А береска подле болота Галкина, а от берески через болото Галкино по смете сажень со сто до дуба. На нем две грани, перед ними яма, промеж дуба и ямы сажень. А дуб подле колочка. А от дуба сто шездесят сажень до дуба. На нем две грани перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень. А дуб /слово незрозуміле/ в осинове колке. А от дуба через колок пятьдесят шесть сажень до обсеченова островерхова дуба, на нем две грани, перед ним яма. Промеж дуба и ямы сажень а от дуба через дорогу что ездят из деревни Юрьевой на Духановку, подле Духановского болота сто//сажень до березы. На ней две грани перед нею яма, промеж березы и ямы сажень, а от березы подле Духановского болота восмдесят сажень до дуба, на нем две грани, перед ними яма, промеж дуба и ямы сажень, а дуб межь болот, а от дуба через болото сто сорок пять сажень до дуба, на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень, а от дуба через болото и Духановку по смете сто шездесят сажень до дуба, а на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень. А от дуба сто пятнадцать сажень от дуба, на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень. А подле дуба малой дубок, а от дуба сто сажень до дуба, на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень, а дуб у озерка Золотых, не доходя озерка Золотых тридцать восм сажен, а от дубу через озерко Золотое сто сажень до столба, на нем две грани, перед ним яма, промеж столба и ямы сажень, а от столба озерками Золотыми по смете двести пятдесят сажень до дуба, а на нем две грани, перед/ним яма, промеж дуба и ямы сажень, а от дуба Бабею строгою вниз сто пятдесят сажень до дуба, на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень. А дуб направе Бабей струги, а от дуба вниз направо Бабею ж строгою девяносто сажень до столба. На нем две грани перед ним яма, промеж столба и ямы сажень, а столб у устья Бабей струги, а от столба и от устья Бабей струги направо, подле дубровы сто шездесят сажень до трех дубов. На одном дубу две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень. А дубя против верхнева конца озера Засвятья, направе, а от трех дубов налево, по верхний конец озера Засвятье и вниз озером Засвятьем по смете через болото триста сажень, по Болшой лес, луг тож, а у озера Засвятье дуб, на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень, а от дуба налево подле леса луг, семдесят сажень до дву олех, на одной две грани, перед ними яма, промеж олех и ямы сажень, а од дву олех налево подле лес луг//лозами, а лозы в болоте, по смете с пятсот сажень да тополей, на них по две грани, перед ними яма, промеж тополей и ямы сажень, а тополи на одном корени, от озера Тура в тридцати саженях, А от тополей налево подле озера Тура девяноста сажень до верховя озера Тура, а у верховя озера Тура пять верб, на одной вербе две грани, перед ними яма, промеж верб и ямы сажень. А вербы от озера Тура в двенадцати саженях. А от верб направо через Тюлюкину стругу, а вербы от Тюлюкиной струги в десяти саженях семдесят пять сажень до дуба, на нем две грани а перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень. А от дуба подле Тюликиной струги подле лоз, а лозы в болоте, сто сажень до дуба, на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень, а от дуба и ямы сажень, а от дуба подле лоз сто сажень до столба, на нем две грани перед ним яма, промеж столба и ямы сажень. А от столба подле лоз же сто сажень до столба. На нем две грани, перед ним яма, промеж столба и ямы сажень, а от столба подле лоз же сто осмнадцать сажень до бортного дуба, на нем две грани//перед ним яма, а промеж дуба и ямы сажень, а от дуба до речки Лисицы десять сажень. А от дуба направо некруто вниз подле речки Лисицы сто семдесят сажень до столба. На нем две грани, перед ним яма, промеж столба и ямы сажень, а столб от речки Лисицы в пети саженях. А от столба налево дорогою что ездят из села Глушца/3/ на Тюлюкину дуброву через речку Лисицу сто двадцать сажень до дуба. На нем две грани, перед ним яма. Промеж дуба и ямы сажень. А от дуба лесом по смете сто пятдесят сажень до нижнева конца Долгой озеринки.А у озеренки Долгой и у болота бортной дуб. На нем две грани, перед ним яма. Промеж дуба и ямы сажень. А дуб по правую сторону озеринки и болота. А дуб от болота в четырех саженях. А от бортного дуба болотом и лесом по смете сажень со сто до реки до Семи а у речки Семи вяз. На нем две грани, перед ним яма. Промеж вязя и ямы сажень а вяз от реки Семи в дву саженях. А у вяза верх ссечен. А от Молчинского болота и от дуба, который дуб против островка, что островок по конец лесу Ямна ниже//лесу Ямна откуды почета межа до реки до Семи по гранем и по ямам и по всяким признакам направе помеснояземли пашня и перелог и дубрава на пашню и сенные покосы по дубраве и по лугам Леонтья Волынцова да Лариона Бершова, да Петра Карпова с товарыщи, села Волынцова, что была деревня Дороголева да деревни Козловки /4/ А налево пашня и перелог и дубрава на пашню и сенные покосы по дуброве и по лугам помесноя и вотчинная земля Ивана Болшого да Григорья Болшого Трифоновых, да Ивана Черепова с товарыщи, деревни Яминской, Юрьево тож. Межа по той же полюбовной росписи пашне, чо отошло села Волынцева что была деревня Дороголева помещиком и вотчинником деревни Юрьевой в селищах за речкою Духановкою да в Дороголевском над Гороню з Городищем да жеребя деревни Дороголевы от реки Горны патнадцать саженьдо вербы, на ней две грани перед нею яма, промеж вербы и ямы сажень, а у вербы верх ссечен. А от вербы болотем и от болотя на гору прямо межею восмдесят сажень до столба, на ней две грани, перед нимя яма. Промеж столба и ямы//сажень. А от столба тою ж межею сто сажень до груши на ней две грани, перед нею яма. Промеж груши и ямы сажень, а от груши девяносто три сажени до дорожки, что ездят с селища от речки Духановки в Лежецкую да в Вирскую волости. А у дороги столб, на нем две грани. Перед ним яма Промеж столба и ямы сажень. А от столба направо в круте тою же дорошкою до дороги что ездят ис Путивля в Лежецкую волость // и дорогою сто двенатцать сажень до дуба. На нем две грани, перед ним яма. Промеж дуба и ямы сажень. А дуб на правой стороне дороги, а от дуба тою ж дорогою сто сажень до столба. На нем две грани, перед ним яма, промеж столба и ямы сажень, а столб по правую сторону дороги, а от столба тою ж дорогою девяносто шесть сажень до столба. На нем две грани, перед ним яма, промеж столба и ямы сажень. А столб по правую сторону дороги, у Курганцов // а от дороги от столба направо в круте подле // Курганцов по правую сторону Курганцов петдесят пять сажень до дубка. На нем две грани, перед ним яма, промеж дубка и ямы сажень, а дубок у болота у лоз // от лоз в семи саженях а от дубка подле болота и подле лоз направо в круге сто сажень до столба. На нем две грани, перед ним яма, промеж столба и ямы сажень. А от столба подле болота сто сажень до столба. На нем две грани, перед ним яма, промеж столба и ямы сажень. А столб у речки Горны, направе, в пяти саженях от столба направе вниз речкою Горною, сто сажен до вербы, от которой вербы почета межа. И от речки Горны, и от вербы по тем граням и ямам и по всяким признакам до речки до Горны и речкою Горною до вербы направе земля Ивана Черепова с товарыщи, села Волынцова // что отошла к деревне Юрьевой а в налеве земля Леонтья Волынцова с товарыщи, села Волынцова что была деревня Дороголева. Да межа по той же их полюбовной росписи Иванову поместью Черепова с товарыщи старой роспаши Дрошинской от дуба на нем две грани, перед ним яма, промеж дуба и ямы сажень, а дуб у Подгумницких лоз, от лоз до дуба пять сажень, а от дуба старым межником девять сажень до дуба, на нем две грани, // а яма недоходя дубка в четырех саженях. А перед дубком ямы выкопать нельзя, потому что дубок, в лозах в болоте. А от дубка направо подле лоз и болотцом по отножину по расадню подле отножины сто сажень до столба, на нем две грани. Перед ним яма, промеж столба и ямы сажень, а от столба направо девяносто сажень до столба, на нем две грани, перед ним яма, промеж столба и ямы сажень а от столба направо в кру//те через дорогу что ездеть из села Волынцова в село Глушец, и от дороги подле Подгумницких лоз сто пятьдесят шесть сажень до дуба, от которого дуба почета межа. И от дуба, и от лоз по тем гранем ми ямам и всяким признакам по то же дуб откуда почета межа направе земля Ивана Черепова, с товарыщи, старой Дрошинской роспаши а налево земля Леонтья Волынцова с товарыщи села Волынцова что была деревня Дороголева а лес, хоромной дровяной, и бортной ухожей по лесам и по дубравам и по лугам села Волынцова что была деревня Дороголева, да деревни Яминской, Юрьево тож, да деревни Козловки всем помещиком и вотчиником вообче, а озера всякие и рыбные ловли помещиком и вот // чинником владеть по писцовым книгам. К сей выписи Афанасей Андреяновичь Мусин-Пушкин печать свою приложил”.
Стоїть печатка темного воску, видно геральдичний щит скандинавського типу.
На звороті, на сставах ,стоять скрепи: на 1-му – “приложил”, 2-му – нерозбірливий розчерк, 3 “Сумин”, 4 - ”при”, 5- “пи”, 6 “- са”, 7 - “Ми”, 8 – “ха”, 9 – “йло”, 10 – “су”, 11 – “мин”, 12 – “приписал Михайло”, 13 - “Сумин”.
Коментар:
1. Козловка – нині село Козлівка Путивльського району.
2. Як бачимо, село Юрьєве деякий час звалось Яминським. У попередньому документі згадані Яминське поле та Яминське усадище.
3. Глушець – нині с.Піски Буринського району // Німенко, Звагельський – вк.р.- прим.4. Найбільш рання згадка про Глушець датована 20 грудня 1640 р. Тоді Путивльська приказна ізба видала В.Ф.Волинцеву виписку на право володіння пустим селищем Глушецьким, з городищем. Селище належало Дороголевській волості Підгородного стану. А в 1685 р. Григорій Трифонов з братами повідомили, що село Глушець виникло в період між 1640 та 1645 рр. на місці безлюдного Глушецького селища. Як бачимо, прізвища поміщиків перегукуються з документами, які публікуються /Капитоненко О. Коли ж було засновано Буринь? – особистий архів автора/.
4. Як бачимо, село Волинцеве раніше звалося Дороголевим, а Юр`єве – Яминське.
Родоначальник Селітреникових – український селітровар Роман Селітреник (Гаврилов). Він мав двох синів – Олексія та Івана. Олексія у 1629 році вбили татари. Іван одержав статус сина боярського та прізвище Селітреников. Він возив до Москви воєводські грамоти, супроводжував посольство М.Бредіхіна та Р.Стрешньова до Хмельницького. Згаданий тут Олексій Іванович Селітреников – його син, названий, імовірно, на честь загиблого дядька. (Детальніше див. Пономаренко П.В. До питання щодо землеволодінь Путивльського Молчанського монастиря// Сумська старовина № VIII - IX).

Пономаренко Павло Вікторович - завідувач відділу районної газети «Путивльські відомості», член Національної спілки

Фонд путивльського повiтового суду (за матеріалами Державного архіву Сумської області)

У Державному архіві Сумської області серед великої кількості документів зберігається фонд, тісно пов'язаний з історичним минулим Путивльщини. Він містить 506 справ Путивльського повітового суду за 1770-1867 рр. Цікавим є те, що 488 з них відносяться до XVIII ст. і лише 18 - до XIX ст. Переважна більшість справ - цивільні та кримінальні, які розглядалися у вищезгаданому суді. Всі документи на сьогодні не використовувалися в роботах дослідників.
Виробництво частини справ, які знаходяться у фонді (з 1 по 25) розпочате ще в Путивльській воєводській канцелярії, а закінчене вже в Путивльському повітовому суді (такі суди існували з 1780 р. і були першою судовою інстанцією для вирішення кримінальних та цивільних справ на території повіту).
Практично всі справи так чи інакше пов'язані з такою категорією населення, як поміщики, дворяни, однодворці. Річ у тім, що повітовий суд - це суд становий, тобто він служив для розгляду тяжб місцевого дворянства і складався із судді та двох засідателів, які обиралися теж із дворян цього повіту. Цей факт робить матеріали фонду більш вузькоспрямованими за тематикою, що відкриває можливість розглянути відносини однієї певної верстви населення - в даному випадку дворянського стану.
При вивченні таких відносин складається досить цілісна картина життя провінційного дворянства Російської імперії на прикладі дворян-поміщиків Путивльського повіту. Окрім цього, справи, що увійшли до даного фонду, їхній характер, дають змогу повною мірою зрозуміти функції таких судово-адміністративних установ, як повітові суди, діяльність яких на сьогодні є недостатньо дослідженою. При зовнішній відокремленості від адміністрації та поліції, ці суди прямо залежали від намісників, губернаторів, поліцейських органів. У даному випадку на прикладі документів Путивльського повітового суду ми можемо скласти уявлення про характер діяльності повітових судів від моменту їх створення і до кінця XVIII ст.
Умовно фондові матеріали можна поділити на декілька категорій. Перш за все - спадкові та інші майнові тяжби поміщиків. Це найбільша за кількістю справ категорія (понад 250 справ). До неї увійшли матеріали про спірні поміщицькі земельні угіддя, справи, пов'язані з купівлею-продажем кріпаків або з урегулюванням спадкових відносин, та інші. Викликає інтерес справа про уточнення родинних стосунків льговських поміщиків Арсеньєвих [1]. Це прізвище тісно пов'язане з історією не тільки Путивльщини, а й Сумщини в цілому. До даної справи додається також копія родовідного дерева сім'ї Левшиних-Арсеньєвих - однієї з гілок родини Арсеньєвих.
Характерною для даної категорії є також справа про тяжбу поміщиків Щокіних, Бурого І.М. та інш. з княгинею Барятинською К.П. за землі в пустощі Володино Поле [2]. Тяжба тривала відносно недовго - 2 роки (з 1794 по 1796). але кількість документів по ній значна - 268 аркушів рішень, указів, скарг тощо. За рішенням Катерини II законними володарями спірної землі визнавалися поміщики Щокіни, а Катерина Петрівна Барятинська, уроджена принцеса Фонголштейнбек, повинна була відмовитися від своїх претензій [3].
Є й інші справи про тяжби між поміщиками. Наприклад, тяжба поміщиків Курдюмова С.Г., Воропанова Я.Є., Горобцова І.І. та інш. за спадкове майно, що залишилося після смерті Григорія Козьмича Каркова [4]. Ця справа вирішувалася з 1771 по 1794 р., але найцікавішим у ній є наявність описів маєтностей окремих поміщиків Путивльського повіту, їхні чолобитні до імператриці для рішень на їхню користь питань про спадщину. До неї додаються три родинні схеми путивльських поміщиків, з яких видно, що багато з них перебували у родинних стосунках (Каркови, Черепови, Курдюмови, Воропанови, Шечкови, Курносови, Масалітінови тощо).
Інша справа про тяжбу поміщиків Головленкової У.С., Дурової М.І., Титова В. [5], в якій вирішується питання про збереження прав на землю після смерті поміщика Головленкова його малолітньою дочкою. З цього приводу є рішення царського уряду про призначення опікуна та збереження маєтностей для Головленкової по причині її малолітства. До даної справи додаються описи маєтків Головленкових у с.Шульгино та схема їхнього родоводу [6].
Велика кількість справ пов'язана зі скоєнням різних правопорушень та кримінальних злочинів самими поміщиками, однодворцями або поміщицькими селянами. Подібних справ у фонді налічується близько 200. В них зберігається інформація про скоєні злочини (вбивства, грабежі, крадіжки тощо), нещасні випадки, про біглих та безпаспортних селян і навіть декілька фактів про захоплення селянами поміщицьких угідь наприкінці XVIII ст. Справи даної категорії дають можливість дослідити криміногенну та психологічну атмосферу в Путивльському повіті в кінці XVIII ст. і частково у XIX ст. Це, в свою чергу, дає змогу більш повно та об'єктивно відчути і зрозуміти ту епоху, політичні та громадські процеси, що відбувалися в провінціях Російської імперії. Як приклади можна навести документи про вбивство проїжджими корчемниками служителів Крупецької питної контори Красножонова та Воротинцева в 1780 р. [7], про померлого соцького с.Ломакине Горбунова Г.Д. після побиття його священиком у 1781 р. [8], про вбивство отамана Неводниченка М. в с.Чаплище селянином Демехіним С. у 1782 р. [9].
Ці справи викликають інтерес тому, що до урядових рішень по них, що надсилалися до Путивльського повітового суду, додаються посилання на різні статті кримінального законодавства. Причому, якщо кримінальна справа, наприклад, про вбивство, то цитовані статті із закону стосуються лише вбивства, але при цьому висвітлюють різні варіанти скоєння такого злочину - в бійці, сп'яну, з необережності, обороняючись чи зі злим умислом. Таким чином, на місці суд може, користуючись цими статтями, винести більш об'єктивне рішення по справі. Це дуже важливо, тим більше, що судді повітових судів не були спеціально підготовленими для виконання таких обов'язків і посилання на закони полегшували їхню роботу.
Окрему категорію справ складають копії урядових указів, і указів намісницького та губернського правлінь, верхнього земського суду, губернських судових палат (понад 20 справ). Такі документи дозволяють розглядати діяльність Путивльського повітового суду в контексті політичного і громадського життя всієї імперії. Всі вони досить великі за обсягом. Наприклад, укази Бєлгородської губернської канцелярії, Курського намісницького правління, прислані до воєводської канцелярії (з 1780 р. - повітового суду) для відома та виконання за 1779-1782 рр. [10] або за 1780 р. [11].
Такі справи, як правило, складаються з урядових указів, рапортів від повітового суду про отримання розпоряджень і вказівок від вищих інстанцій, про ознайомлення з ними. Всі фондові матеріали складаються з рукописних документів, але в справах даної категорії інколи зустрічаються вже друковані типографські матеріали (це, як правило, загальнодержавні укази Катерини II). Прикладами можуть послужити друкований «Указ нашему Сенату» [12], указ імператриці про проведення межування спочатку в Воронезькій провінції, а потім в інших провінціях тієї губернії «под ведомством и управлением учрежденной в Харькове Слободской межевой конторы» від 14 грудня 1776 р. [13], указ Катерини II про відміну покарання для тих, хто втік від своїх поміщиків, домівок, військових частин або за межі держави і повернуться назад протягом року, а до віддаленіших місць протягом двох років [14]. Останнім указом імператриця вибачала не тільки втечу, ае й «в других преступлениях ими содеянных, кроме смертных убийств» [15].
Документи фонду подають інформацію про стан справ у Путивльському повітовому суді за різні періоди. Наприклад, указ від 20 квітня 1780 р., в якому йдеться про те, що в Курську та інших містах Курського намісництва в повітових судах не всі ще справи розібрані та описані. А тому в усіх містах, де в архівах «есть дела неразобранныее и неописанные уездным, нижним земским судам и расправам» [16] для швидшого розбору таких справ призначати у вільний час людей. Догляд за цим покладався на городничих та повітових суддів. До цього та подібних документів часто додаються відомості про стан справ у путивльських повітовому суді, нижньому земському суді, магістраті, городничому правлінні тощо.
З цих відомостей видно, що найбільша кількість невирішених справ відноситься до чолобитних (були ще справи «татинні», кримінальні, «інтересні», але вони вирішувалися більшою мірою). Наприклад, на кінець квітня 1780 року «інтересних» справ у Путивльському повітовому суді було вирішено 21, а невирішених не було; кримінальних вирішено - 2, не вирішено - 0; «татинних» вирішено - 1, не вирішено - 0; чолобитних вирішено - 7, не вирішено - 21 [17].
Серед цієї категорії матеріалів, крім розпоряджень, указів, документів судового виробництва, різних відомостей та звітів, інколи зустрічається інформація іншого характеру. Так, наприклад, зустрічаємо копію листа графу П.О.Румянцеву-Задунайському від Катерини II, датованого 12 січня 1780 р. Фактично - це лист-подяка за вклад у проведення адміністративних перетворень на місцях, у даному випадку - відкриття Курського намісництва. Окрім слів удячності графу, імператриця передавала свою подяку місцевому дворянству, «всем духовным и мирским чинам» за допомогу в цій справі [18].
Також близько 30 справ фонду містять певну інформацію про деякі промислові підприємства Путивльського повіту, про сплати різних зборів, про підряди. Частина документів (близько 10) стосується рекрутських наборів, солдатів. Справи про сплати різних зборів та податків надають інформацію про економічну ситуацію в Путивльському повіті. Матеріали про казенні оброчні млини, що поступили із Слобідської Української губернії у відомство Курської губернії у 1798 р. [19], про надання в Камер-колегію відомостей про питні збори за 1771 р. [20] та інші містять у собі дані по повіту.
Сюди додаються інструкції про те, як треба розподіляти кошти з усіх зборів на різні потреби (наприклад ремонти доріг, мостів тощо), порядок пересилання грошей до казни. Тут є і конкретна інформація про кількість коштів, які відправлялися до Москви за різні терміни часу. Приміром, за період з січня по жовтень 1771 року з питних зборів до Москви з Путивля було відправлено 2362 рублі 61 копійка з чвертю [21].
Зацікавленість викликають справи, які стосуються рекрутських наборів у Путивльському повіті. З цього приводу зустрічається друкований указ 1780 р., в якому сказано «Именным Ея Императорского Величества указом данным Сенату 3 числа сего Сентября повелено: для укомплектования войск Ея Императорского Величества во всем на точном оснований указа, данного Ея Величеством 19 сентября 1776 года, собрать со всего Государства с пяти сот душ одного рекрута, и начать оный набор с будущего Ноября 1 числа ныне текущего года...» [22].
З таких матеріалів видно, що поміщики не хотіли віддавати своїх селян у війська. Про це свідчить повідомлення «председателя Путивльского дворянства секунд-майора Лодыгина Путивльскому уездному суду» про пасивність дворян у виконанні урядового указу про рекрутський набір з проханням розсудити, у кого із них забирати селян у рекрути [23]. Сюди додаються списки всіх власників кріпосних селян Путивльського повіту. Ці списки мають для дослідників важливе значення, бо подають конкретну інформацію про кількість як поміщиків повіту, так і закріпачених селян.
Найбільший подібний список (на І 15 аркушах) стосується рекрутського набору 1780 р. [24]. У ньому перелічені понад 330 поміщиків з кількістю кріпаків, що їм належали (всього - 8809). Причому в ньому зазначено, що «Путивльской ее светлости ордена святой Екатерины кавалера принцеси Екатерины Петровны Фонголштейнбек супруги его сиятельства господина генерал-порутчика и кавалера князя Ивана Сергеевича Барятинского - 3888 душ» [25], тобто 44 відсоткам загальної кількості кріпаків, а всім іншим поміщикам разом належить 4921 кріпосний селянин (56 відсотків). З цих списків видно, хто з поміщиків був найбільшим власником.
Матеріали фонду містять також велику кількість інформації про конкретних осіб даного регіону.
Лише в описі справ за 1770-1793 рр. зустрічаємо близько 400 різних прізвищ жителів Путивльщини. Переважна більшість - це однодворці та дворяни-поміщики, серед яких є досить відомі: Курдюмови, Барятинські, Неплюєви, Львови, Вощиніни, Константинови, Головленкови, Шечкови, Каркови, Черепови, Воропанови, Маркови, Юденкови, Титови, Бурі, Масалітінови, Антикови та багато інших. У текстах документів згадується велика кількість людей, які жили на Путивльщині та залишили слід в історії краю.
Матеріали фонду Путивльського повітового суду формують досить чітке уявлення про функції повітових судів. Окрім цього, справи даного фонду являють собою цінне джерело до вивчення побуту та повітового суспільства наприкінці XVIII ст., взаємовідносин таких верств, як поміщики, однодворці, чиновники, кріпосні селяни. Отже фонд має велике значення для вивчення історичного минулого Путивльщини, а також певних відносин у Російській імперії, особливо кінця XVIII ст.
Джерела та література
1. Державний архів Сумської області - Ф.449 - Оп.1 - Спр.94 - Арк.1-13.
2. Там само. - Спр.378. - Арк. 1-268.
3. Там само. - Арк.261.
4. Там само. - Спр.2. - Арк. 1-256.
5. Там само. - Спр.4. - Арк.1-162.
6. Там само. - Арк.62.
7. Там само. - Спр.69. - Арк.1-283.
8. Там само. - Спр.73. - Арк.1-30.
9. Там само. - Спр.106. - Арк.1-76.
10.Там само. - Спр.12. - Арк. 1-148.
11.Там само. - Спр.26. - Арк.1-193.
12.Там само. - Арк.50-52.
13.Там само. - Арк.151.
14.Там само. - Арк.167-168.
15.Там само. - Арк. 167.
16.Там само. - Спр.12 - Арк.42.
17.Там само. - Арк.44.
18.Там само. - Спр.26. - Арк. 17.
19.Там само. - Спр.459. - Арк. 1-12.
20.Там само. - Спр.3 - Арк.1-17.
21.Там само. - Арк.7.
22.Там само. - Спр.63. - Арк.7.
23.Там само. - Арк.53-54.
24.Там само. - Арк.65-79.
25.Там само. - Арк.65.

Дегтярьов Сергій Іванович – кандидат історичних наук, старший викладач кафедри історії Сумського державного університету

В продолжение темы:
Сумський історико-архівний журнал. NoVІ-VІІ. 2009
Джерелознавчі студіїЇ
Дегтярьов С.І.
Маловідоме джерело з історіїЇ рекрутського набору у 1780 р.в Путивльському повіті
Приводится документ, посвященный рекрутскому набору в Путивльском уезде 1780 г. из фонда Путивльского уездного суда Государственного архива Сумской областиі. Документ прежде всего интересен списком всех помещиков Путивльского уезда.
http://essuir.sumdu.edu.ua/bit...dsinpp.pdf
http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/363

ИЗ ОПИСАНИЯ - ПУТИВЛЬСКИЙ БОРИСОГЛЕБСКИЙ МОНАСТЫРЬ ОТ 18 ИЮЛЯ 1724 ГОДА

За тем же Борисоглебским монастырем в Подмонастырской слободки бобыльских двенатцать дворов.

Во дворе староста Герасим Семенов, 50 лет у него брат Петр 45,
Иван 25. У Герасима жена Софея Федорова 40, у Герасима дочь
девка Анна и в той Слободки они Герасим с братьями природные.
И то свидетельствовано [1]722 году мужеска полу душ переписи он
Герасим написан с братьями в оной Слободке.
Во дворе Михаила Петров 40, у него жена Екатерина Прохорова
дочь 40, родом он поляк породы города Быхова и пришел жить в
Путивлском уезде в деревни Емадыкинои за помещиком Никитою
Захаревым сыном Золотаревым волею своею, а не по крепостям и ис
той деревни пришол во оною Подмонастырскою Слободку в [1]722
году после переписи мужеска полу душ.

Во дворе Андрей Карнеев 50, у него жена Марина Павлова 45,
дети сын Михаила 8, дочь девка 3. У него ж Андрея братья Петр 45,
Михаила 30. У Петра жена Агафея Петрова 30. У Петра дети сын
Семен 3, дочь Евдокея полтора году. У Михаила жена Екатерина
Кузмина дочь 25, сын Максим 2. И в той де Слободки они Андрей з
братьями природные и по переписи [1]722 году они Андрей з брать_
ями написаны в оной Слободке.

На том же дворе в особои избе Никифор Стефанов 22, у него брат
Павел 20. У Никифора дочь девка Мария 10, у них мать Ирина
Анцыфорова 50, а родом они Никифор и Павел города Путивля и по
рождении жили за путивльским попом Николаевским Тимофеем
Почесеевым и пришли во в оною Слободку тому 7 лета по переписке
[1]722 году они Никифор и Павел написаны в оной Подмонастырс_
кои Слободки.

Во дворе Алексей Никитин 20 у него жена Прасковья Осипова
20, а родился он за вышеписанным путивльским Николаевским
попом Почесеевым и пришол в оную Слободку тому 2 года а по …
[1]722 году переписи написан в онои Подмонастырскои Слободки.
Во дворе Сидор Васильев 60, у него жена Пелагея Иванова 50,
дети Дмитреи 14, Михаила 10, Тимофеи 4, дочь девка Фекла 8, а
родился он в Путивлском уезде в деревни Емадыкинои за однадвор_
цем Филипом Лаврентиевым сыном Золотаревым, и пришел в оную
Подмонастырскую Слободку 3 года, а по переписке [1]722 году на_
писан за оным монастырем в помянутои Слободке.

Во дворе Михаила Власов 50, у него брат Емельян 20. У Миха_
илы жена Анна Леонова 40, сын Василеи 5, дочери девка Зеновья 8,
Евдокея 3 лет, у них мать Ефросиния Киреева дочь 70, а родом они
города Путивля и жили за Николаевским попом Тимофеем Почасе_
евым, и пришел он в оную Слободку тому 10 лет, а по свидетелство_
ванию [1]722 году переписи в написан за оным монастырем в онои
Слободке. [л.6/об.]

Во дворе Андреи Андреи (sic!) Яковлев 50, у него жена Марфа
Петрова 50, дети Прохор 13, Иван 9, Петр 7, а родом он черкаскои
породы и пришел в оную монастырскую Слободку тому 49 лет, а по
переписке [1]722 году написан он в онои Слободке.

Во дворе Андреи Наумов сын Боранов 46, у него жена Устинья
Стефанова 40, дочери Пелагея 14, Евдокея 9, Евдокея 5, Федора 2,
у него Андрея работник Ефим Иванов 35, глуховского уезду дерев_
ни Обтовои, а пришел в оную Слободку тому 10 лет, и в тои Слобод_
ке он Андреи природнои, а по переписке [1]722 году написан в онои
Слободке.

Во дворе Иван Алексеев 60 лет, у него жена Фекла Романова 50,
дочери девка Анна 17, Агафея 15, родом он Иван черкаскои породы
и живет он Иван за оным монастырем в онои Слободке 20 лет, а по
переписке [1]722 году он Иван написан в онои Слободке.
Во дворе Яков Иванов 45, у него дети Иван 20, Никита 17 лет,
родом он Яков города Воронежа черкаскои породы и живет в он
Яков в тои Слободки 35 лет, а по переписке [1]722 году написан за
оным монастырем в оной Слободке.

Во дворе вдова Анна Семенова 40, у ней дети Максим 30, Борис
13, Прохор 10. У Максима жена Евдокея Дмитриева 20, дети
Иван 4, Иван же 2, дочь девка Евдокея 5, а живет он за оным мона_
стырем 30 лет и по … [1]722 году переписке она з детми написана за
оным монастырем в онои Слободке.

В особои избе Лукьян Антонов 50, у него жена Настасья Тимо_
феева 40, сын Родион 2 лет, у него брат Петр 40, у Петра жена
Акилина Алексеева 35 лет, родом они Королевского уезду села По_
долова черкаскои породы и за оным монастырем они Лукьян и Петр
живут в онои Слободки 25 лет, а по переписке [1]722 году они Лу_
кьян и Петр написаны за оным монастырем в онои Слободке.