Село ЖОВТЕ (Желтое)

Село Жовте на Дніпропетровщині

Село Жовте розташоване на березі річки Жовтої.
Річка Жовта на карті Боплана названа «Златовода», вона мала рудувате забарвлення. У верхній своїй течії річка (при с. Жовте) роздвоюється, при цьому утворилася висока коса, що являла собою підвищення, яке домінувало над колишньою місцевістю. У 18 ст. підвищення було зайняте вітряними млинами, що належали жителям розташованого внизу, обабіч річки, селища, а у минулому було покрите дрімучим лісом, що становив собою частину лісу, який у 18 ст. називався Чорним лісом.
Колись річка була повноводною, на ній плавали кораблі, зараз вона замулилася і стало її русло набагато меншим. Існує легенда… Під час битви під Жовтими Водами, побачивши, що фортуна не на боці поляків, Потоцький разом із прибічниками та 500 воїнами власної охорони направилися до річки Жовтої, де розраховував сісти на човни з награбованим золотом.
Біля притоки Глиняної турецька піхота відрізала шлях втікачам до річки. Лише 100 чоловік і Потоцький врятувалися, випливли на середину річки, але їх обстріляли. Все золото пішло на дно. А Потоцького взяли в полон, наступного дня він помер від ран. Таким чином, у замулених пластах річки поховано величезний скарб.
На території села виявлено і досліджено у 1881 році скіфський курган 4 ст.
до н.е.
У першій половині 17 ст. відставні старшини війська запорозького з родинами і наймитами заснували тут хутори. У 1680 році село було одним з головних хуторів Запорізького Коша.
Указом Президента України та Постановою Верховної Ради України від 5.07.2005 р. вирішено на державному рівні урочисто відзначити 410-річчя з дня народження Б. Хмельницького, гетьмана України. Саме його народження охоплене ареолом містики. Згідно з переказами, хлопчика знайшов сотник вранці після страшної нічної бурі в заростях хмелю. «Хмельницьким буде, сином моїм, Богом даним», - сказав козак і забрав хлопчика додому. По дорозі їм зустрілася бабуся: «Покажи мені дитину, всю долю знатимеш». Глянула бабуся, перехрестилася і мовила: «Великим стане це дитя, перемоги на нього чекають і слава людська». І зникла…
Протягом 29 квітня – 15 травня 1648 року в межах сіл Жовтого, Пахарівки, Дмитрівки, Жовтоолександрівки тривала облога польського табору.
Існувало припущення, що Потоцький міг рухатись Чорним шляхом. Це сучасні населені пункти: Крилов – Павлиш – Олександрія – Піщаний Брід – Добронадіївка – Жовте – П’ятихатки. Південніше сучасного села Жовте розташованого нижче двох рукавів верхів’я р. Жовтої, існувала переправа, через яку польське військо ніби-то переправилося на лівий берег, щоб рухатись далі до Микитинського шляху. Вважається, що тут Тугай-бей атакував С. Потоцького, останній переправився на правий берег і окопався.
Карта 1 – Схема битви на Ж.Водах. просування польського війська до району битви з 25 по 29 квітня 1648 року.
Карта 2-3 – облога укріпленого табору польського війська з 29.04 по 15.05 та його розгром 16.05.1648 р.
Карта 4 – пам’ятні знаки по місцях битви на Ж.Водах. Битва на Ж. Водах стала етапною бойовою школою для збройних сил України, під впливом якої розпочався перегляд організаційної структури, озброєння та тактики бойових дій Війська Запорізького відповідно до вимог часу та завдань війни.
Жителі села вважають, що саме на цій території відбулася битва. Пам’ятник
Б. Хмельницькому стоїть на трасі колишнього Чорного шляху та біля колишньої переправи через річку. Гетьман зображений на повний зріст із булавою, піднятою над головою. На постаменті пам’ятника написано: «Місце переможної битви гетьмана українських козаків Богдана Хмельницького над польсько-шляхетським військом 6 травня 1648 року».
У 1757 році запорізьку місцевість Жовтянську населяли вже люди малоросійської нації, що належали до приходу Петропавловської церкви с. Зеленого.
У 1768 році маєтність Жовтянська, указом Губернської Канцелярії, перейменована у державну військову слободу. За переписом населення 1782 року кількість мешканців – 283 чол. (159 чоловіків, 124 – жінок). На території села був лише 71 двір.
В грудні 1821 року Олександр І підписав указ про перехід в розряд воєнних поселень чотири села Верходніпровського уїзду: Зеленого, Жовтого, Комісарівки. Утворення військових поселень офіційно виправдовувалось скороченням військових розтрат, покращенням побуту селян. Село було поділено на сотні.
Головне призначення поселень: воїн одночасно є землевласником. Всі сільськогосподарські роботи виконувались згідно військових розпоряджень. «Тихим кроком – руш!» - під таку команду часто супроводжувались посівна та жнива.
В 1823 році в с. Жовте селяни виступили проти зловживань місцевої адміністрації відмовившись косити сіно на суспільних луках. Частину мешканців покарали шпіцрутенами, частину відправили в сибірські гарнізони для служби.
З часом мешканці села починають писати скарги на майора Політаєва, перераховують всі незаконні податки, вирубування лісів, садів. Розглянувши скаргу, адміністрація зловживання не встановила. Незадоволені рішенням, селяни відмовились заготовляти дрова для офіцерів.
12 жовтня 1858 року за невихід на нарядні роботи селянина Кравченка Петра було покарано сотнею ударів батогом. Виконуючи обов’язки волосного голови, Мартин Люлька та Павло Холодний створили загін на захист Кравченка. Бунтівників жорстоко покарали: М. Люльці – 400 ударів батогом, П. Холодному та Галагану – 300 ударів.
По розпорядженню Олександра 2 воєнні поселення були ліквідовані. Жителі села у 1865 році – переведені під розпорядження міністерства державної власності на положенні державних селян (земля належала державі, яку селяни не мали права залишити без дозволу властей).
https://m.FB [запрещен в РФ]/groups/1649844028470565/permalink/3989136844541260/

Пятихатский район Днепропетровская область (Верхнеднепровский уезд Екатеринославская губерния)