Загрузите GEDCOM-файл на ВГД   [х]
Всероссийское Генеалогическое Древо
На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!
Вниз ⇊

Род герба САС - SAS в Украине и Мире.

Даю ссылку на сайт общества "Руськой шляхты". (ТОРУШ)

← Назад    Вперед →Страницы: ← Назад 1 2 3 4 5 ... 18 19 20 21 22 * 23 24 25 26 ... 35 36 37 38 39 40 Вперед →
Модераторы: РоманС, fraujulika
Balymba

Balymba

Україна Карпати
Сообщений: 1348
На сайте с 2008 г.
Рейтинг: 1293
Strzelbicki А чому не припустити, що в цьому селі - ці самі КУЛЬЧИКИ виготовляли, або жителі дотримувались "моди" на ці прикраси.
---
Стефурак, Левкун, Чуревич, Зеленевич, Ківнюк, Лесюк, Данилюк, Кріпчук (Крепчук), Куц, Попик, Вертипорох, Козьмин, Мельничук, Ревтюк, Шовгенюк, Панько, Юращук, Ґрещук, Горішний, Ванджура, Жолоб, Поварчук (Пивоварчук), Лубів, Ісайчук (Ісаїв)
Попович-Турець
Strilbycki
коzакы & шляхта Стрѣльбыцькі, Остапці

Strilbycki

Kyiv, Ruthenia // Київ, Україна
Сообщений: 3526
На сайте с 2008 г.
Рейтинг: 3336
Сайт роду Бачинських - http://www.myheritage.com.ua/s...ачинського
---



bachynskyj
Новичок

bachynskyj

Украина, Закарпатская область
Сообщений: 3
На сайте с 2009 г.
Рейтинг: 6
Доповнене родове Бачинських Закарпаття з 1666 року по т.ч. ( дослідження прдовжую)


Прикрепленный файл (Родина Бачинських на протязі трьох століть.rar, 188939 байт)
Strilbycki
коzакы & шляхта Стрѣльбыцькі, Остапці

Strilbycki

Kyiv, Ruthenia // Київ, Україна
Сообщений: 3526
На сайте с 2008 г.
Рейтинг: 3336
bachynskyj

Пане Іван, дякую.

Можливо бачили, цю інформацію про Сасів на Марморощині - http://litopys.org.ua/dynasty/dyn56.htm

У 1412-1413 рр. старий князь Федір Корятович (рід Гедеміновичів-Корятовичів) разом з бароном Персні прогнав з Королева синів Драга, внуків воєводи Саса, які тероризували місцеве населення та заваджали торгівлі. Документи свідчать також про непорозуміння князя з єгерським епіскопом (можливо причини крилися у появі мукачівського діоцезу).
---



bachynskyj
Новичок

bachynskyj

Украина, Закарпатская область
Сообщений: 3
На сайте с 2009 г.
Рейтинг: 6
єпископ Андрій Бачинський народився в родині священика Федора Бачинського в селі Бенятино Ужанського комітату (знаходиться поблизу Собранців на Східній Словаччині) 14 листопада 1732 року. В родині Федора Бачинського крім Андрія, було ще троє синів Іван, Михайло та Георгій.
В 1752 році після закінчення гімназії в Ужгороді, Андрій Бачинський поступив на факультет філософії в Трнаву, і там же після розпочатого навчальногокурсу 3 квітня 1753 року був прийнятий в духовну семінарію, в 1756 році в Мукачеві висвячений на священика після чого продовжив навчання в Трнаві, де в 1758 році став доктором філософії, що обумовило енциклопедичність і світський характер його знань та інтересів. В кінці цього ж року його було призначено помічним священиком в місто Гайдудорог (нині Угорщина), а з 1 жовтня 1761 року призначений парохом, а потім також виконував обов’язки саболчського архідиякона. В вересні 1764 року Андрій Бачинський заклав перший камінь для гайдудорогської церкви. В 1765 – 1767 роках в його парафії пройшли великі заворушення, тому що багато парафіян відкрито виступало за перехід на латинський обряд, і про це зверталися з клопотаннями до Егерського єпископа. Але Бачинський з честю вийшов з цієї складної ситуації, за рахунок своєї високої освіченості та високих моральних чеснот і великої громадської активності, здобувши для себе велику любов не лише в єпархії, а і за її межами, як перед громадою, так і перед королівськими величностями. В 1771 році він успішно завершив багаторічну боротьбу за відокремлення Мукачівської греко-католицької єпархії з-під юрисдикції Егерського єпископату та латинського обряду, а в 1772 році після смерті єпископа Івана Брадача його вибрали капітульним вікарієм Мукачівської єпархії.
8 березня 1773 року Андрій Бачинський був іменований Папою на Мукачівського єпископа і висвячений Крижівським єпископом Божичковським у Відні, у цісарській каплиці, наприкінці травня 1773 року. 1775 році переніс резиденцію єпархії з Мукачева до Ужгорода
В 1774 році створив капітулу (консисторію) і 7 вікаріатів. До того часу мукачівські єпископи не мали своєї палати і кафедри; тому австрійський уряд віддав Бачинському будинок єзуїтів в Ужгороді, де він мав свій постійний осідок. Завдяки його старанням священикам встановлено платню. Скрізь, де було потрібно, почали будувати нові церкви. 1798 року Бачинський заклав в Ужгороді духовну семінарію. Він також відібрав парафії, які в XVII сторіччі перейшли під юрисдикцію Егерських єпископів. Населення нашого краю почало підносити свою освіту, культуру, національну та релігійну свідомість.
Єпископ Бачинський мав великий влив при дворі австрійської імператриці Марії Терезії вже в 1777 році вона присвоїла йому титул дворянина і призначила його своїм таємним радником, а її наслідник , Йосип ІІ надав йому право представляти інтереси народу в сеймі.
Після 1800 року завдяки плідній праці Бачинського населення міст та сіл які перебували під юрисдикцією Мукачівської греко-католицької єпархії за своїм розвитком, релігійною і національною свідомістю перевищило Галичину. [25,144-145] Це була Золота доба релігійно-культурного життя для нашого краю. Народ, хоча і не мав повної політичної свободи, але був об’єднаний під одним духовним провідником –Мукачівським греко-католицьким єпископом, - котрий як член вищої палати в парламенту в Відні, мав змогу боронити інтереси свого народу також і на політичному форумі. За таку діяльність народ вважали свого Владику батьком і провідником.
За 36 років керування єпархією Бачинський увійшов в історію не тільки як церковний, а й культурно освітній діяч, публіцист, палкий захисник національних інтересів свого народу. Відійшов у вічність в Ужгороді 7 листопада 1809 року на 77 році життя і похований у гробниці під кафедральним храмом.

Циркуляры Андрея Бачинского

Основные моменты и обстоятельства деятельности А. Бачинского

Для стран европейской периферии во второй половине XVIII века был характерен просвещенный абсолютизм. [1] Правители, в ы бравшие просвещенн ый абсолютизм, стремились пут е м реформ преодолеть отсталость своих стран и сравняться со странами Западной Европ ы , уже тогда б ы вшими в авангарде европейского развития.

В Габсбургской империи реформ ы развернулись в эпоху Марии-Терезии [2] (1717–1780), императриц ы австрийской и королев ы венгерской: стали проводиться переписи населения, значительного развития достигло народное просвещение, государством б ы ло осуществлено урбариальное урегулирование отношений феодалов и крепостных и т. д. Во многом реорганизовались и отношения между церковью и государством, ведь правители все более стремились привлечь клир к в ы полнению государственн ы х задач.

Идеи эпохи Просвещения доходили различными путями, способами и до русинской интеллигенции, которая, в основном, состояла из священников. Представители в ы сшего клира грекокатолической церкви могли познакомиться с кругозором Просвещения из перв ы х рук в Вене, ведь в столице империи они б ы вали регулярно. Рядовому духовенству, как я убедился, эти идеи б ы ли знаком ы лишь опосредствованно: из циркуляров епископа и благочинн ы х, котор ы ми доводились до низов распоряжения Наместнического Совета.

Величайшим представителем русинского Просвещения можно считать Андрея Бачинского, [3] котор ы й вступил на пост епископа при Марии-Терезии, и в пору деятельности которого родились новые идеи и подходы , начались далеко идущие реформ ы , котор ы е влияли еще и в XX веке на все сфер ы деятельности церкви, переплетенн ы е т ы сячью нитей с повседневной жизнью простого русинского народа. На посту епископа Андрей Бачинский развернул широкую и активную деятельность в сфере образования. Он эффективно опирался на политику позитивной дискриминации по отношению к грекокатоликам, проводимую Габсбургами в русле просвещённого абсолютизма, и добился таким образом максимальной польз ы для мукачевской епархии. Курс правления Габсбургов в эпоху Просвещения, направленн ы й на пов ы шение уровня благосостояния, культур ы и образования, как нельзя лучше соответствовал и дальновидн ы м системн ы м устремлениям самого Андрея Бачинского. В 1768?м году, когда в ходе реорганизации мукачевской епархии по образцу римокатолических епископств вперв ы е создается капитул, он становится одним из его чет ы рех членов. В 1769?м году его избирают главой депутации, отправившейся к Марии-Терезии с прошением о канонизации мукачевской епархии. В 1772?м году его назначают мукачевским епископом.

В 1776?м году, благодаря личному ходатайству Бачинского, мукачевская епархия получает аббатство Тапольца с его годов ы м доходом в 12 000 золот ы х форинтов, под размещение епископской резиденции в Унгваре — тамошний монаст ы рь и храм распущенного ордена иезуитов, а под грекокатолическую духовную семинарию (1775–1780) — замок рода Другетов. Бачинский расширяет состав капитула до 7 человек и, располагая уже средствами, дает его членам возможность заниматься также научной работой и литературной деятельностью. Он реорганизует подготовку священников, которая с 1777?го года ведется также в Унгваре. С 1780?го года и сам переселяется в Унгвар. Добивается у королевского двора в ы деления средств для стипендий 60 семинаристам и жалованья 5 профессорам богословия.

В 1773?м году епископ Андрей Бачинский участвует в совещании епископов грекокатолической церкви в Вене, которое принимает важн ы е решения относительно литургических книг, праздничн ы х дней календаря, статуса и положения священников и верующих. Важно заметить, что в ы сший клир убеждал императрицу настоять на том, чтоб ы управление комитатов и феодал ы создавали больше школ для грекокатоликов. Он также добивался, чтоб ы грекокатолики получили полную свободу самоутверждения в соответствии со своими способностями, и чтоб ы школьное образование для их детей б ы ло бесплатн ы м. [4]

Циркуляр ы Андрея Бачинского

Циркуляры составлялись в канцелярии епископа и рассылались по епархии. Требовалось изготовить столько копий, во сколько благочиний и приходов адресовался циркуляр. Наиболее ранний документ, котор ы м м ы располагаем, составлен в 1690?м году. Это циркуляр епископа Де-Камелиса, в котором новоназначенн ы й первосвященник представляется клиру и приглашает по двух священников из каждого комитата или округа принести клятву верности. [5] Епископ Ольшавский в своей епархиальной инструкции 1755?го года предпис ы вает священникам, как надлежит поступать с циркулярами. Среди прочего он устанавливает требование, чтоб ы циркуляр ы расс ы лались по инстанциям своевременно, а для нарушителей определяет штраф в сумме одного талера. Он также распоряжается, чтоб ы циркуляр ы перепис ы вались в специальную книгу (протокол) перед тем, как будут передан ы по инстанции. Епископ Бачинский позже подтверждает распоряжения Ольшавского относительно циркуляров и обяз ы вает благочинн ы х проверять, перепис ы ваются ли циркуляр ы в протокол ы согласно инструкции во всех приходах и филиалах. [6]

Благочинн ы й, прочитав циркуляр, отправлял его по инстанциям или, когда сочел нужн ы м, в ы пускал свой циркуляр, растолков ы вая в нем для своих приходов, какие задачи поставил епископ. Циркуляр ы составлялись по принят ы м каноническим формам, с употреблением стереотипн ы х в ы ражений на основе стандартного образца. Они непосредственно продолжают практику средневеков ы х грамот и официальн ы х документов. Анализируя структуру циркуляра можно в ы делить три основн ы е его части: вступление, тему и заключение. Каждая структурная часть имеет собственн ы е формул ы , роль и предназначение. Практика канцелярии Бачинского хорошо известна, и на основе этого м ы можем установить, что он в ы пускал по циркуляру весной и осенью к ежегодн ы м соборам, котор ы е проводились в благочиниях также дважд ы в год. В этих соборах принимали участие все благочинн ы е, священники и учителя-кантор ы (певцеучители), отсутствовавшие же без веских причин в ы з ы вались Бачинским в Унгвар для внушения. [7]

Поскольку в Подкарпатье любые культурные и просветительные предприятия всегда связы вались с развитием языка русинов, стоит обратить внимание на то влияние, которое оказали циркуляр ы Бачинского на формирование русинского литературного яз ы ка. Да и не удивительно, ведь их надлежало прочитать, переписать в протокол, а затем изложить их содержание прихожанам (должен обратить внимание на следующие факт ы : в Подкарпатье в XVIII веке б ы ло 729 приходов, столько же приходских священников и 60 благочиний). [8] Влияние циркуляров заметно проявляется в посланиях благочинн ы х, где они повторяют иногда цел ы е предложения епископа без каких б ы то ни б ы ло изменений в яз ы ке. [9] Русинская интеллигенция в то время рассматривала яз ы к посланий и документов Бачинского как литературную норму, как образец для подражания и соблюдения. Поэтому корни «яз ы чия», литературного яз ы ка Подкарпатья в XIX веке, прослеживаются в яз ы ковой норме канцелярии Бачинского. Таким образом, становится ясн ы м, что «яз ы чие» никак не случайное лингвистическое образование, созданное для литературн ы х целей и непонятное для простонародья, как заключают в этом случае некотор ы е критики. Это скорее плод длительного и естественного развития, опирающегося главн ы м образом на яз ы к, котор ы й употреблялся в циркулярах Бачинского.

По их содержанию циркуляр ы можно разделить на две основн ы е групп ы .

1. Циркуляр ы , объясняющие и под ы тоживающие распоряжения и предписания государственной власти, Королевского Наместнического Совета.

2. Циркуляр ы , не связанн ы е с государственн ы ми делами, а посвященн ы е вопросам образовательн ы м или духовн ы м.

Как видно из циркуляров первой группы , власти, действуя в духе политики эпохи Просвещения, п ы тались вовлечь духовенство в управление государством, наделяя его различн ы ми государственн ы ми функциями, и так духовенство принимало участие в общем разделении труда. [10] Иосиф ІІ рассматривал священника как государственного служащего, котор ы й, по его мнению, наряду с церковной службой имеет другие гражданские обязанности, вроде оглашения и объяснения императорских распоряжений и организации народного образования на местах. В этом духе циркуляр ы Бачинского побуждают клир к добросовестному проведению переписи (conscriptio animarium) , которая, и в самом деле, б ы ла проведена с помощью и при активном участии священников. Обязанностью священников б ы ла также оповестительная и разъяснительная работа во время эпидемий, засухи или голода. От них требовалась и организация сбора денег, зерна и перевязочной ткани во время войн с Пруссией, а затем с Францией. В одном из своих циркуляров, например, Бачинский предпис ы вает провести сбор в пользу глухих и нем ы х. Во время затяжн ы х войн множество циркуляров содержит распоряжения относительно дезертиров, демобилизованн ы х или сверхсрочно служащих солдат. Общеизвестно, что в то время католицизм б ы л государственной конфессией в Венгрии. Поэтому католическая церковь педантично следила за католическим воспитанием детей, родившихся в семьях, где один из родителей б ы л некатолик. В таких семьях родитель-некатолик должен б ы л отказаться от своего права на религиозное воспитание ребенка. Любое нарушение этого закона преследовалось государством. Так что не удивительно, что значительное число циркуляров посвящено учету смешанн ы х семей и детей, растущих в таких семьях. Во многих циркулярах предпис ы вается организация учета отступников, мобилизованн ы х и добровольцев. Предпис ы вается проведение специального богослужения за победу императорского королевского оружия. [11] Циркуляр ы предпис ы вают также сбор денег в поддержку ополчения (всеобщей мобилизации дворянства). Требуют также регистрировать в кадастров ы х книгах землю, находящуюся в пользовании канторов. Циркуляр ы Наместнического Совета, составленн ы е в духе Просвещения, конкретизировались для русинов нов ы ми циркулярами, котор ы е писал епископ. Так, в связи с распоряжением Марии-Терезии объявляется, что ни священники, ни верующие не должн ы принимать участие в паломничестве, которое б ы продолжалось дольше, чем один день. Этот циркуляр в качестве отрицательного примера приводит храмов ы й праздник воздвижения креста господня в Буковце в 1779?м году, когда там собралось на празднование 65 священников, неосмотрительно покинув доверенную им паству в приходах, оставив своих овечек без духовной опеки и наставления. [12] В соответствии с распоряжением Наместнического Совета Бачинский в одном из циркуляров просит провести в ы бор ы настоятеля кафедрального собора, в другом запрещает сочетать браком пришельцев из Галиции, России, Богемии, Моравии, Силезии и Трансильвании без разрешения благочинного. По случаю кончин ы Марии-Терезии Бачинский разослал специальн ы й циркуляр, в котором не только объявляет траур и предпис ы вает заупокойную службу, но и оценивает реформ ы императриц ы и все блага, котр ы е русин ы получили от их проведения.

Циркуляр ы второй групп ы поощряют развитие народного образования на родном яз ы ке, подчеркивая его важность в деле укрепления национального самосознания. Осознавая, насколько расширилось латинское просвещение, Бачинский считает своей обязанностью уделить особое внимание образованию на родном яз ы ке; циркуляр ы , посвященн ы е этой теме проникнут ы душевн ы м волнением и составлен ы в приподнятом стиле. Интересно, однако, что такого рода увещевания и данная тема появляются в циркулярах лишь после 1795?го года. Причину следует искать в его новом жизненном оп ы те, приобретенном в 90?е год ы , откр ы вшем перед ним более широкие кругозор ы . В 1789?м году он б ы л избран членом верхней палат ы государственного собрания и принимал участие в сессиях парламента в 1790–1791, 1792 и 1796?м году. Как явствует из его писем, обсуждение государственн ы х дел в парламенте не осталось без влияния на его взгляд ы . Сессия соз ы ва 1790?го года в Буде прошла под знаком откровенного венгерского национализма, что б ы ло формой протеста, продемонстрированного венгерским дворянством против политики германизации со сторон ы правления Иосифа ІІ. Вместе с тем Бачинский мог наблюдать националистические устремления сербов и рум ы н, идущие вразрез с венгерскими интересами. Поэтому его циркуляр ы , написанн ы е после 1795?го года, вновь и вновь повторяют идеи национальн ы х движений и подчеркивают наиболее важн ы е постулат ы этой идеологии, требуют поддержку простонародья, служения народу, что становится возможн ы м, по мнению Бачинского, лишь когда народ и его интеллигенция объединен ы .

Епископ считал свои циркуляр ы чем-то вроде методических инструкций в помощь священникам и учителям-канторам, чтоб ы они могли эффективнее исполнять свои обязанности. Эти инструкции и предписания б ы ли разбит ы по пунктам, соответственно их содержанию. В них он отечески, но иногда и в грозном духе наставляет благочинн ы х, приходских священников и учителей-канторов относительно их работ ы и обязанностей, но также устанавливает и норм ы взаимоотношений родителей и детей, священника и благочинного, требуя соблюдения в ы сокой нравственности.

Бачинский обращает внимание клира на нов ы е условия, в котор ы х живет епархия. Епископ б ы л убежден, что духовенство осознает здоровую обстановку, созданную в епархии в последней трети XVIII века, возросший авторитет священника и лучшие возможности для образования. Он дает понять, что причиной этих улучшений б ы ли не усилия и прилежание клира. Для Бачинского б ы ло ясно, что юридическая и экономическая эмансипация русинского духовенства б ы ла б ы невозможной без великодушной политики императриц ы . Хотя он и не приводит точн ы х исторических данн ы х и сопоставлений, но подчеркивает, что за последние десятилетия лидер ы русинского народа, русинское духовенство, преб ы вавшие прежде в жалком состоянии, приобрели равн ы е права во всех отношениях. Вот как пишет он об этом в циркуляре по случаю кончин ы Марии-Терезии:

«Смерть любимой императриц ы нашей в тяжкую печаль и горькую скорбь поверг­ла всю державу, но более ин ы х народ мункачевской нашей епархии. Ведь если м ы посмотрим на епархию с капитулом, училищем, семинарией, профессорами и церковью кафедральной в Унгваре, на резиденцию епископскую в Мункачеве, викариат ы в Марамороше и Сатмаре, на семинаристов в Будине и Вене, на многочисленн ы х приходских священников и дьяконов, повсюду же приход ы и села отстроен ы , обеспечен ы , украшен ы , и если перечислим все нам изобильно пожалованн ы е благодеяния, на котор ы е вряд ли и рассчит ы вать м ы могли, то со смертью императриц ы не просто государ ы ню потеряли м ы , но воистину мать нашу родную, которая словно из неб ы тия в б ы тие привела нас и до самого конца своей жизни к бедному народу нашему милосердие проявляла.» [13]

Можно судить об умножении благосостояния приходов и церквей, приняв во внимание, что за период преб ы вания Бачинского на посту епископа число каменн ы х церквей утроилось, и ему пришлось в ы пустить циркуляр, в котором он просит приходских священников оснастить окна церквей железн ы ми решетками для предотвращения кражи ритуальн ы х серебрянн ы х сосудов большой ценности и облачений священников, изготовленн ы х из дорогостоящих тканей.

Культурное и экономическое развитие народа, сохранение его национального самосознания и устойчивости против яз ы ковой ассимиляции возможн ы , по мнению Бачинского, лишь при повсеместном употреблении родного яз ы ка, в школьном образовании, при изучении закона божьего. Такое же большое значение он придавал религиозной морали. Его циркуляр ы содержат четко изложенную программу реализации этих устремлений. В программе этой ключевая роль отведена священнику, яз ы ку, [14] народу, церкви, детям, молодежи. Из циркуляров видно, что Бачинский намеревался осуществить прагматические идеи Просвещения в своей епархии, добиваясь при этом сохранения и развития родного яз ы ка. И пожалуй, можно сказать, что он преуспел в достижении этих целей, так что следует по праву считать его наиболее значительн ы м представителем Просвещения в Подкарпатье. Анализ циркуляров Бачинского наводит на м ы сль о том, что развитие Просвещения рано или поздно влечет за собой возникновение национализма.

Интересно, какие же работ ы повлияли на формирование взглядов Бачинского? Из циркуляров очевидно влияние Гердера, величайшего представителя германского Просвещения. Бачинский, вероятно, познакомился с работами Гердера в Вене. [15] Циркуляр ы епископа-просветителя Бачинского, его распоряжения и осуществленн ы е им мероприятия не обнаруживают какой-либо оригинальной, самостоятельной концепции, которая б ы не вмещалась в рамки венгерского Просвещения. Они не что иное, как простое приспособление установок просвещённ ы х правителей империи к местн ы м условиям, даже если иногда Бачинский и не сс ы лается на такие установки.

[1] Ср . Kosary Domokos: Muvelodes a XVIII. szazadi Magyarorszagon. Budapest, 1996; Niederhauser Emil: Kelet-Europa tortenete. Budapest, 2000. 99–156.

[2] ОдеятельностиМарии-Терезиидоступенбогатыйматериалпо-венгерски . См . Barta Janos, ifj. Maria Terezia. Budapest, 1988; Marczali Henrik: Maria Terezia. 1717–1780. Budapest, 1891; Nemeth Andor: Maria Terezia. Bp. 1999; Niederhauser Emil – Alekszander Kamenszkij: Maria Terezia, Nagy Katalin. Budapest, 2000.

[3] Подробнее о жизни и деятельности епископа Андрея Бачинского см. Udvari Istvan: Ruszinok a XVIII. szazadban. Vasvari Pal Tarsasag Fuzetei 9. Nyiregyhaza, 1992. 196–215; Pirigyi Istvan: A magyarorszagi gorogkatolikusok tortenete. II. Nyiregyhaza, 1990. 59–61; ІштванУдварі: ОбразчикызісторіїпудкарпатськыхРусинув. Х V ІІІ. cтолїтіе. Ужгород, 2000. 65 – 107.

[4] См . Гадже ґ а В.: Наші културні и церковні справ ы на епископских нарадах р. 1773. у Відні. Подкарпатська Русь IV. 1927. 105–108, 167–170, 199–201, 213–215; Pirigyi I.: A gorogkatolikus magyarsag tortenete. Nyiregyhazaza, 1982. 96–101.

[5] См . Udvari I.: Adalekok a karpatukran irasbeliseg tortenetehez. Megjegyzesek De Camelis J. nyomtatott muveinek es korlevelenek nyelvezeterol. Russzisztika. Acta Academiae Paedagogicae Nyiregyhaziensis. t.11/E. 1987. 157 – 165.

[6] Епархиальн ы й архив Гайдудорога = HPL, Nyiregyhaza.

[7] См . Udvari Istvan: Ruszin (karpatukran) hivatalos irasbeliseg a XVIII. szazadi Magyarorszagon. Budapest, 1995. 10 – 13; его же : Материалы к истории карпаторусинской письменности. Окружные послания Михаила Григашия (1758–1823). Studia Slavica Hungarica 40. 1995; 311 – 330; его же: Кириличные циркуляры мукачевского епископа Андрея Бачинского, относящиеся к проблемам воинской повинности. К генезису карпаторусинского язычия. Studia Russica XIX. 2001.

[8] См . Bendasz Istvan – Koi Istvan: A munkacsi Gorog Katolikus Egyhazmegye lelkeszsegeinek 1792. evi katalogusa . Nyiregyhaza, 1994; Udvari Istvan ( ред .): A munkacsi gorogkatolikus puspokseg lelkeszsegeinek 1806. evi osszeirasa. Vasvari Pal Tarsasag Fuzetei 3. Nyiregyhaza, 1990; егоже : Education in the diocese of Munkacs in the 18 th century. Posztbizanci Kozlemenyek. IV. Debrecen, ...

[9] В нескольких приходах комитатов Сабольч и Сатмар отдельн ы е циркуляр ы епископа Бачинского б ы ли переведен ы на венгерский яз ы к и в таком виде оглашен ы и записан ы в протокол.

[10] Ember Gy . – Heckenast G. , ( ред .): Magyarorszag tortenete 1686 – 1790; Budapest, 1989. 1043–1057, 1125–1159.

[11] Циркуляр ы епископа Андрея Бачинского и Григория Тарковича , грекокатолического благочинного комитата Сабольч , времен австро-прусской и австро-французской войн см. Udvari I.: A keletszlovak irodalmi nyelv ismeretlen emleke 1778-bol. (Magyar helyesirasu keletszlovak nyelvjarasi emlek Maria Terezia korabol). In Acta Academiae Paedagogicae Nyiregyhaziensis. tom 12/c. Nyelveszeti Kozlemenyek. Nyiregyhaza, 1990.; егоже : Ein unbekanntes handshriftliches Denkmal der ostslowakischen Schritsprache aus dem Jahre 1778. Studia Slavica Hungarica 38. 1993. 247 – 269.

[12] Циркуляр Андрея Бачинского от 24 марта 1799 ?го года. Местонахождение: HPL. Fasc. 4. No 28. См. Шлепецький А.: Мукачівський єпископ А.Ф. Бачинський та його послання. Науковий збірник Музею української культури. Пряшів, ІІІ. 1967. 226–227.

[13] Циркуляр Андрея Бачинского от 5 декабря 1780?го года.

[14] Подробно о русинском яз ы ке этого периода см. Udvari Istvan: Ruszin (karpatukran) hivatalos irasbeliseg a XVIII. szazadi Magyarorszagon. Budapest, 1995; егоже : Ruthenisches amthiches Schrifttums im Ungarn des 18. Jahrhunderts. In. Studia Slavica Savariensia 1993. 1. sz. Szombathely, 1993. 65 – 83.

[15] См . J. G. Herder: Ideen zur Philosophie der Geschichte der Menscheit. 1792; егоже : Briefe zu Beforderung der Humanit a t, erste Sammlung. Riga, 1793.

Прикрепленный файл: єпископ Андрій Бачинський 1jpg.jpg
bachynskyj
Новичок

bachynskyj

Украина, Закарпатская область
Сообщений: 3
На сайте с 2009 г.
Рейтинг: 6
СЕНАТОР ЕДМУНД БАЧИНСЬКИЙ

Доктор права Едмунд Бачинський належить до того покоління закарпатської інтелігенції, яке тривалий час вважало, що майбутнє нашого краю, його вільний розвиток можливі тільки під всесильним скіпетром Росії, вбачаючи в ній єдиного захисника слов’янського світу. Звідси й москвофільство Бачинського. Як громадсько-політичний діяч зробив для Закарпаття скільки міг, діючи на пожвавлення змагань за визволення нашого краю з-під поневолення іноземних держав. Звичайно, в національній і соціальній визвольній боротьбі нашим краянам не дуже щастило, але сам факт широкого розгортання просвітницької, культурницької й політичної роботи серед населення заслуговує нашого визнання і шани.
Едмунд Бачинський походить з відомого на Закарпатті священицького роду. Його предки до шостого покоління були греко-католицькими священнослужителями. Двоюрідним братом його прапрапрапрадіда був єпископ Андрій Бачинський (1732-1809) - відомий церковний діяч і просвітитель. Корені ж цього роду як засвідчують генеалогічні документи, знаходимо в Галичині с. Бачина, що на самбірщині. Хоч десь із кінця XVI ст. спогади про рід Бачинських знаходимо на Закарпатті. Також відомо, що родина Бачинських походить з старовинного литовського княжого роду і їх дворянство підтверджено дипломом короля Зиґмунда III.
Едмунд Бачинський народився 13 червня 1880 року в селі Калини Тячівської округи (комітат Мараморош) в сім’ї греко-католицького священика Степана Бачинського (1851-1936). Мати – Єлизавета Фірцак – рідна сестра єпископа Юлія Фірцака (1836-1912) ініціатора Верховинської акції. Можна також відзначити, що Степан Бачинський як парох Ясіня в 1918 році входив до керівництва „Української Народної Ради в Ясіню”. В Ясіню сім’я Бачинських була в дружніх стосунках з сім’ями Клочураків та Климпушів.
Оповідь про видатного європейського політика була б далеко неповною, якби не згадати бодай коротко про родину. Едмунд Бачинський мав чисельну рідню - двох сестер й чотирьох братів, яких доля розкидала по багатьох країнах світу. Сестра Шарлота Сабов 1878 року народження виїхала в США, брат Степан був душпастиром в Сату-Маре (Румунія), Юлій 1885 р.н. був священиком у Чорноголові та Ясіні в 1949 році його був засуджений на десять років позбавлення волі, повернувся додому, в 1957 році, брат Олександр 1895 р.н. загинув в Першу світову війну, сестра Маргарита 1893 р.н. вийшла заміж за чеського офіцера Ярослава Голду й у 1938 році виїхала разом з сім’єю в м. Брно, брат Андрій 1901 р.н. за фахом лісовий інженер, закінчив Празький університет, багато років віддав лісовій галузі Закарпаття.
Перша дружина –Марія Товт померла під час пологів. Дочка Марія. 1910 року народження, жила в Угорщині, де й померла в 1967 році. Друга дружина Оронка Губан – прожила до 1976 року, померла й похована в Хусті.
Едмунд не пішов шляхами чоловіків своєї рідні, а закінчив правничий факультет Будапештського університету. Напередодні Першої світової війни служив урядовцем у Дебрецені та інших містах Угорщини. В 1922 році повернувся до рідного краю, де був мером Ужгорода та членом земського уряду. Із 1927 по 1936 роки входив до товариства імені Духновича, яке впродовж трьох місяців 1936 року очолював. Але в знак протесту проти про угорських дій Фенцика, вийшов із цього товариства. З 1929 по 1938 роки обирався сенатором Чехословацького парламенту від аграрної партії. Очолював кооперативну спілку Підкарпатської Русі, видав брошуру „Кооперація на Підкарпатській Русі”.
На окрему увагу заслуговує його любов до спорту, як засобу фізичного й духовного відродження народу. 15 серпня 1925 року обирається заступником голови спортивного клубу „Русь”. А в 30-х очолює відому футбольну команду СК „Русь”. На утримання її відраховував половину своєї сенаторської платні.
З 11 по 26 жовтня 1938року входив в перший автономний уряд Підкарпатської Русі, обіймав у ньому пост міністра внутрішніх справ. Входив і до складу другого уряду який очолював Августин Волошин. Ось як характеризує Едмунда Бачинського Петро Стерчо у своїй книзі „Карпато-Українська держава”: „ ...поляки та мадяри поклали на Бродія та Фенцика великі надії. До щирого патріота д-ра Е.Бачинського, який упродовж майже 20-ти років співпрацював із Бродієм та Фенциком по лінії москвофільства, ворожі агенти не знайшли дороги. Д-р Едмунд Бачинський хоч і помилявся, а – помилки – людська річ – любив свій народ і йшов із ним...”
19 жовтня 1938 року Е. Бачинський представляв інтереси Підкарпатської Русі на переговорах у Мюнхені про майбутні кордони. З цього приводу (перед Віденським арбітражем) зустрічався з міністром закордонних справ Німеччини Йоахімом фон Ріббентропом. Туди ж прибув на переговори прем’єр Словаччини д-р Йозеф Тісо.
Під час зустрічі на переконливих прикладах затисянських греко-католиків (як і словацьких) д-р Бачинський доводив, що ці жителі є насильно з мадяризовані й етнічно належать до Карпатського краю, неодноразово підкреслював, що він жив під мадярським режимом, і це був безоглядний утиск національної індивідуальності, і що національні почуття серед корінної молоді „такі сильні, що і мови не може бути про співжиття з Мадярщиною”. Хоч і усвідомлював, що таке внаслідок брудної політики може нас очікувати „вже завтра”.
З кінця 1938 року працював у Хусті, куди переїхав як міністр автономного уряду. Після окупації Карпатської України Угорщиною відійшов від політичної діяльності і працював адвокатом.
З приходом Червоної Армії був заарештований управлінням контррозвідки „СМЕРШ” 4-го Українського фронту в грудні 1944 – го і без суду був етапований до м. Єнакієве Донецької області, де і помер від тифу в таборі для військовополонених на шахті "Юнком" в 1945 році, що засвідчує п. Микола Бандусяк, який в той час був ув’язнений в таборі із Е.Бачинським. Після встановлення радянської влади на Закарпатті від сім’ї Бачинських конфіскували значне нерухоме майно.
В часи горбачовської перебудови на обґрунтовані заяви, які писав у тодішні КДБ й прокуратуру син його брата Андрія – Едмунд, відповіли, що по трьох органах (суд, прокуратура, КДБ) „не проходив”. Оскільки його не судили, то й слідів ніяких не залишено. Так досі цей мужній син нашого народу і не реабілітований.

Прикрепленный файл: Едмунд Бачинський (1938).jpg
s1957s2009
Новичок

Сообщений: 6
На сайте с 2009 г.
Рейтинг: 5
Здравствуйте однофамильцы. Если Вы прочитали мою статью "Берестянские потомки герба САС,напишите Ваше мнение и дайте имеющеюся у вас информацию, о предках Берестянских, по E-mail archar1957@ yandex.ru , попробуем совместно вырастить наше генеологическое древо.
С уважением.
Александр Берестянский.
Strilbycki
коzакы & шляхта Стрѣльбыцькі, Остапці

Strilbycki

Kyiv, Ruthenia // Київ, Україна
Сообщений: 3526
На сайте с 2008 г.
Рейтинг: 3336
М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VI. Розділ III. Стор. 1.

III. Відносини культурні й національні: Національний склад і національні елєменти.

УКРАЇНА ЗАХІДНЯ: ОСЛАБЛЕННЄ УКРАЇНСЬКОГО ЕЛЄМЕНТУ В ГАЛИЧИНЇ, НАПЛИВ ЧУЖОГО ПАНСТВА, УКРАЇНСЬКІ ШЛЯХЕТСЬКІ ФАМІЛЇЇ В XV В., ЇХ ВИНАРОДОВЛЕННЄ, УКРАЇНСЬКА ШЛЯХТА ГАЛИЧИНИ В XVI, ДРІБНА ШЛЯХТА, ЇЇ НЕЗАМОЖНІСТЬ, БРАК ВПЛИВІВ, НАЦІОНАЛЬНІ РУХИ СЕРЕД ШЛЯХТИ — ВОЛОСЬКА ІРЕДЕНТА XVI В., БОРОТЬБА З УНЇЄЮ, РУХИ ПІД ЧАС ХМЕЛЬНИЩИНИ.

".......Подібне бачимо і в східнїй Галичинї, де в першій половинї XV в. ще чимало виднїєть ся заможнього українського панства, але також без впливових позицій, на другім плянї. Між шляхецькими підписами на актї конфедерації землї Львівської й Жидачівської більшу половину становлять імена української шляхти, що і в самих іменах своїх ще задержує національний характер, а часом і руських печаток уживає — як Юрша з Ходоровстава, Станко з Давидова, (в 1410 він зветь ся ще Осташко з Давидова), Дмитро Лагодовский, Мартин Каленик з Підгаєць, Михно й Пашко з Борщева Юрий з Мальчиць, Сенько Галка з Іляшова, Сенько з Нагорець Олехно, Марко і Ленько з Дрогошова, Петро Волчко з Колоден Стецько, Онисько й Стецько-Ілько з Черкасів, Дмитро з Унятич, Федько з Чолганець, Федько і Стецько з Млинищ, Дмитро й Яцко з Дїдошиць (Дїдушицькі), Яцко з Рожнитова, Андрейко з Сваричова, Івашко з Дулїб, Іван з Кошави, Олекса й Лучка з Витвиць, Данько, Мика і Сенько з Балиць, Яцько з Новоселиць 3).

Все таки, хоч зрідка, бачимо руські імена на урядах і достойностях сих земель в XV в. — чи виборних шляхецьких (по рефомі), чи королем іменованих. Такий Сенько з Сїннова (de Syennow) підкоморій і tutor перемиський підчас конфедерації 1436-7 р., Ігнат з Кутищ довголїтнїй судя галицький (1438-1471), Васько з Риботич судя перемиський (1460-7), перед тим підсудок, Яцько Бибельський і Олехно alias Alexander Порохницький стольник і підстолїй перемиські, Глїб-Миколай з Сїннова підсудок (1472-7), а навіть і на каштелянстві перемиськім засїдав оден з Порохницьких (1449-54) 4).

Але був то заразом час, коли ті виднїйші роди українські, які задержали ся в вищій верстві місцевої шляхти, швидким темпом затрачували свою національність і безслїдно розмивали ся в польськім елєментї. Спільність клясових інтересів і бажаннє зрівняти ся не тільки de jure, але і фактично з привілєґіованим панством польським, доступити всеї повноти вигід і гонорів, на які могли числити шляхтичі чи маґнати польські, впливи шляхецької культури й католицької стихії, яка розвивала ся тут же під боком і заливала що далї то більше українські землї, нарештї — мішані шлюби з Польками і на відворот — всї сї чинники й впливи, про які ще будемо говорити, робили своє дїло дуже скоро. „Коли трапляло ся, — писав потомок одної такої зпольщеної фамілїї Ян Порохницький, арцибіскуп львівський і великий протектор єзуітів, описуючи з фамільних традицій сей процес польщення Руси, — що була панна одиначка з маєтністю, або вдова богата, то королї своїх Поляків-шляхтичів посилали до Руси, помагали їм своїми впливами і так женячи ся зчаста, наповнили Русь і запровадили віру правовірну католицьку римську; решту зробила пильність пастирів, так що й найбільші панове з Руси перейшли до єдности з римським костелом, покинувши грецьку схизму” 5). Розумієть ся, звести так богато до сього впливу мішаних шлюбів, як то робить сей автор, не можна, але вони також мали своє значіннє — не тільки на перехід маєтків в польські руки, а й на польщеннє самих фамілїй. Так в тій самій родинї Бибельських — одної з найможнїйших українських родин Галичини, з котрої виводив себе арциб. Порохницький, внучка Ходка Бибельського Духна відданна була за Поляка Яна Бажі (Ваrzу) з Болозова 6) і підсилений маєтком Бибельських рід сей зайняв в XVI в. високе становище, займав високі сенаторські уряди, неприступні для Бибельських. З другого року з 1441 р. маємо нпр. шлюбну умову Сенька Бибельського з Фредром з Плїшович, де Фредро сватаючи свою доньку за нього, звязує його умовою, що Сенько має „вихрестити ся” перед шлюбом, розумій — на латинську віру: „Шл. Фридро з Плїшович, читаємо в актї, й шл. Яцко з Библа з братом своїм уложили між собою таку добровільну угоду, що Фридро просватав доньку свою Ядвигу за Сенька з Библа, з такою умовою, що супружество має бути довершене за чотири роки, і з тим весїлє 7), а коли котра сторона не дотримає, з виїмком смерти, то має заплатити другій сторонї тисячу гривен заруки, а Сенько під такоюж зарукою має вихрестити ся перед супружеством 8), і Фридро має дати Сенькови за тою дївчиною двіста гривен готовими грішми й стількиж в одежі, а Сенько має заплатити жінцї своїй Ядвизї віна і виправи 600 грив. на половинї тих маєтностей своїх, що йому припали при подїлї” 9).

Може сьвідками таких переходів, що в тишинї фамілїйних і всякого рода приватноправних відносин робили ся в великій масї протягом XV і XVI вв., служать подвійні імена, які стрічаємо в другій половинї XV в. у ріжних репрезентантів українських панських родів Галичини: Costhko alias Ioannes Порохницький, Ioannes alias Hryczko Бибельський, Глїб-Николай з Сїннова, й т. п. 10). Взагалї історія польщення сих українських родів, наскільки можемо її слїдити хоч би на підставі документальних вказівок, не була слїджена досї, хоч з становища культурної історії має воно чималий інтерес.

В XVI в. можних родів, які б держали ся української народности, в Галичинї майже нема вже 11). Мало було вже навіть заможнїйшої шляхти — яка б держала ся української народности. В звісних петиціях до митрополита в справі галицької епархії 1539-40 рр. напр. беруть участь такі галицькі шляхтичі: Марко Шумлянський, Іван Станимирський, Іван і Стефан Демидецькі, Никандро Свистельлицький, Михайло і Марко Балабани, Павло Желиборський, Іван Лопатка, Петро Угорницький, Васько, Труфан і Іван Грабовецькі, Іван і Павло Загвоздецькі, Олехно Замостський, Іван Дубровицький, Василь і Юхно Ярмолинські, Костюк і Федор Яські, Петро Сербин, Іван і Олехно Чолганські, Іван і Васько Рожнитовські, Рашко і Стефан Сваричовські, Деонисий й Іван Горбачовські, Іван і Павло Самбори, Михайло й Яцко Ячниські 12). З них одначе лише кілька фамілїй належать до середньої, заможної шляхти — Балабани, може Демидецькі, Чолганські; иньші — рядова, або й зовсїм дрібна шляхта як Грабовецькі, Дубравицькі (Дубровські), Рожнятівські, Сваричівські, Ячниські і т. и. 13).

Тої дрібної — і ще дрібнїйшої української шляхти було в XVI віцї в Галичинї богато (особливо в Перемишльській землї), і до неї в XVII в. прилучають ся, розмноживши ся й підупавши ще більше в своїм упослїдженню — відсунені від усього що несли доходи і впливи, — майже всї ті українські роди, які не вигасли й не спольщили ся протягом XVI віка. От який катальоґ сеї української шляхти з першої половини XVII в. дають галицькі акти 14). В Галицькій землї виступають Березовські, Волковицькі, Голинські, Грабовецькі, Дрогомирецькі, Желиборські, Жураківські, Кнегинецькі, Креховецькі, Мединські, Свистельницькі, Сулятицькі, Струтинські, Татомири, Угерницькі, Хотимирські; в Львівській: Балицькі, Винницькі, Витвицькі, Гошовські, Дубровські, Копецькі, Лозинські, Підвисоцькі, Підлїсецькі, Плетенецькі, Погорецькі, Попелї, Передримирські, Свирські, Семигиновські, Сроковські, Чолганські; в Перемишській Бачинські, Березницькі, Билинські, Боярські, Братковські, Винницькі, Височанські, Городинські, Городиські, Добрянські, Желиборські, Ільницькі, Кальнофойські, Коблянські, Комарницькі, Копистинські, Криницькі, Крушельницькі, Кульчицькі, Литинські, Луцькі, Монастирські, Матковські, Пацлавські, Підгородецькі, Попелї, Радиловські, Ритаровські, Селецькі, Созанські, Сверечанські, Ступницькі, Терлецькі, Турецькі, Турянські, Тустановські, Унятицькі, Уруські, Яворські, Яминські, Ясеницькі; в Сяніцькій Добрянські й Лозинські. Переважно се були старі роди, що великими гнїздами сидїли, розмноживши ся на своїх дїдинах і подїливши ся на ріжні галузи з ріжними характеристичними призвищами й „придомками” як нпр. Княгиницькі-Проскурчата, Калиновята, Сенковята; Жураківські Лехнівські, Йосиповичі, Якобшовичі; Чайківські Беринди, Солонинки, Трунковичі; Пацлавсьві, Грицковята й Іскрята й т. и.) 15). Належали вони головно до двох спецефічно-українських гербових ґруп — Сас і Корчак (особливо до першого); походженнє й розповсюдненнє серед сеї української шляхти сих гербів лишаєть ся невиясненою і небезінтересною з культурно-історичного становища загадкою 16). Наскільки розмножена була ся українська шляхта, дають понятє шляхецькі пописи з першої половини XVII в. Так на пописї шляхти Львівської землї 1621 р. на 628 загального числа шляхтичів ставило ся 43 Чайківських, 34 Гошовських, 40 Витвицьких. На пописї Перемиської землї 1648 р. на загальне число близько 1000 шляхтичів ставило ся 70 Яворських, 46 Кульчицьких, 36 Винницьких, 23 Билинських, і т. д. 17). Подробицї пописів про уоруженнє й спорядженнє шляхти на тих пописах дають нам цїкаву характеристику і матеріального становища сеї шляхти. Дуже воно було незавидне. Не то що дуже мало було між нею таких, що могли привезти з собою який збройний poczet — а навіть і такі, що могли хоч особисто явити ся „конно і оружно”, були між ними в меньшости. Напр. з 43 Чайківських тільки трох ставило ся на попис на конях, решта пішаком. Всї 40 Витвицьких — всї піші, і т. д. Попис львівської шляхти 1628 р., даючи докладнїйші вказівки про уоруженнє пописаної шляхти, дає ще сильнїйші подробицї сеї шляхецької біди, показуючи, що у багатьох не тільки коня, а й порядної зброї не було. Напр. шл. Гриць Волчкович Ясницький з Яснищ ставив ся пішо бодай з шаблею і полгаком, але шл. Іван Волчкович Ясницький явив ся пішо тільки „з києм”; шл. Роман Гошовський іменем Антона Гобрича Гошовського батька свого, хорого на той час, теж пописав ся тільки „з києм”; шл. Федор Гошовський Клечкович ставив ся пішо з шаблею і полгаком, але шл. Стець Андроникович Гошовський був на пописї пішо тільки з палашом, шл. Федор Шумлянський з Браткович був пішо з києм, шл. Григорий Рудницький з Браткович ставив ся пішо з шаблею й полгаком, шл. Іван Заплатинський з Осталович пішо з шаблею, сокіркою і „пташою рушницею”, і т. д."

На світлині шляхетський сеймик.

Прикрепленный файл: x_49c850c8.jpg
---



Strilbycki
коzакы & шляхта Стрѣльбыцькі, Остапці

Strilbycki

Kyiv, Ruthenia // Київ, Україна
Сообщений: 3526
На сайте с 2008 г.
Рейтинг: 3336
Ще один різновид сасівського герба.

Прикрепленный файл: x_ffda707a.jpg
---



Strilbycki
коzакы & шляхта Стрѣльбыцькі, Остапці

Strilbycki

Kyiv, Ruthenia // Київ, Україна
Сообщений: 3526
На сайте с 2008 г.
Рейтинг: 3336
шляхетська грамота, часів Австрійської імперії

Прикрепленный файл: грамота 1.jpg
---



← Назад    Вперед →Страницы: ← Назад 1 2 3 4 5 ... 18 19 20 21 22 * 23 24 25 26 ... 35 36 37 38 39 40 Вперед →
Модераторы: РоманС, fraujulika
Вверх ⇈