Иностранные поселения на Украине (Украина (Україна)) : ВГД

УДК 94 (477. 72) “18”
Юлія Маліцька
ШВЕДСЬКЕ НАСЕЛЕНЯ НА ПІВДНІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ: ПЕРЕДУМОВИ, ПРИЧИНИ ТА ХІД МІГРАЦІЇ

У дослідженні вперше у вітчизняній історичній науці висвітлюються та аналізуються передумови, причини та хід міграції шведів з естляндського острова Даго у Новоросійський край Російської імперії в останній чверті XVIII ст.

Міграційним процесам кожної країни внаслідок своєрідності її історичного розвитку, економічних, природно-географічних, етнічних та інших особливостей притаманні власні напрямки міграційних потоків [1]. Під міграцією розуміють всю багатоманітність просторового руху населення, незалежно від його характеру та цілей [2]. Виокремлюють безповоротну, тимчасову, сезонну, зовнішню і внутрішню міграції населення [3]. Безповоротний вид міграції (або переселення) вважається міграцією у точному значенні цього слова. Поняття мобільність і міграція не є синонімічними, оскільки міграція населення – це безпосереднє територіальне переміщення, а мобільність – це готовність до міграції [4]. У міграції кожна окрема подія, чи то прибуття або вибуття, чи то переселення, є елементарною складовою частиною [5]. Міграційний процес – це безліч подій, які ведуть до зміни місця проживання. Одні з цих подій видимі, наприклад, переселення, інші – латентні (формування рухливості) [6]. Будь-який завершений міграційний процес складається з трьох стадій:
– початкова, або підготовча стадія, яка являє собою процес формування готовності до міграції;
– основна стадія, власне переселення населення, міграційних потоків;
– заключна стадія, що являє собою приживання мігрантів на новому місці [7].
У вітчизняній історичній науці відсутні академічні дослідження, присвячені історії даної етнічної групи [8]. Причини тому різні: нечисельність і обмеженість джерельної бази, незадовільне збереження архівних матеріалів, фактична відсутність історіографічної традиції з даної тематики і необхідність евристичної роботи. У наявних публікаціях розповсюджено декілька точок зору щодо причини переселення шведів у Новоросію. Одна з них полягає у тому, що, нібито, Катерина II силоміць переселила шведських селян, а інша – що шведські селяни змушені були переселитися, прийнявши запрошення імператриці, оскільки після переходу острова Даго до складу Російської імперії, там, нібито, було поширене кріпосне право, якого раніше не знали мешканці Даго [9]. Насправді ж, поринувши у дослідження даного аспекта етнічної історії шведів, ми прийшли до висновку, що жодна з цих причин не має під собою аргументів. У шведській історичній науці історія шведських колоністів Півдня імперії досліджена у значній мірі, однак наукові здобутки ґрунтуються на ресурсах шведських та естонських архівів [10]. Необхідною передумовою для відтворення об’єктивної та цілісної картини етнічної історії шведів України у контексті їх адаптації та облаштування на теренах Новоросії є залучення архівних ресурсів України, Росії та Швеції. Метою даної статті є вивчення передумов та причин міграційної мобільності групи шведів, а також особливостей їх безпосереднього переселення у Новоросію.
Предки мешканців Старо-Шведської колонії (шведською мовою – Gammalsvenskby, німецькою – Alt-Schwedendorf), заснованій шведами у 1782 р. у Новоросійському краї, мешкали протягом декількох століть на острові Даго (Dag&#246

(естонською мовою Хійумаа – Hiiumaa) Естляндського узбережжя [11]. Шведські поселення на острові були зконцентровані переважно у дві податні території у його північній частині, які згодом сформували два села – Рекі та Кідосте. Датська корона, епископи міст Ревеля та Риги та, згодом, Лівонський орден – всі були зацікавлені аби Балтійське узбережжя було заселене християнським населенням. З початку в обов’язки естонських шведів входило надання допомоги потерпілим у можливих корабельних аваріях і забезпечення священнослужителів та парафіян рибою. Вперше шведи на Даго згадуються в офіційних документах у 1470 р., коли магістр Лівонського ордену звільнив їх від обов’язку щоденної праці, замінивши його щорічним внеском у 20 ризьких марок із податної території [12]. Тож, шведські селяни на Даго були вільним населенням. У 1561 р., коли влада Лівонського ордену занепала, Даго був захоплений шведськими військами і перейшов під шведське податне право [13]. Острів залишався під шведським правлінням до 1710 р., коли росіяни вторглися у Балтійський регіон і захопили Даго разом із іншими територіями. Шведська корона в особі її представників одразу ж після захоплення склала список селян, як шведських, так і естонських, які підлягали оподаткуванню. Спочатку корона поважала привілеї шведських селян острова. Однак, з початку XVIII ст. відносини між земельними власниками та селянами погіршилися. Перемоги Швеції у війнах проти Данії, Польщі та Росії були здобуті за підтримки феодалів, які знаходилися на службі у Шведській короні. Корона “віддячила” дворян за воєнну допомогу переданням або продажем завойованих земель. На відміну від естонців, які були закріпачені після 1343 р., шведам вдалося зберегти особисту свободу. Коли ж у 1624 р. шведський король Густав Адольф II продав графу Якобу Де Ля Гарді (Jakob De la Gardie) Даго в якості довічного феоду. Граф розпочав там політику закріпачення шведських селян. Останні наполегливо чинили супротив цьому, оскільки вже протягом декількох століть виборювали даровану їм особисту свободу [14].
У 70-х рр. XVIII ст. шведи острова Даго розпочали чергову битву за свободу, подавши влітку 1779 р. позов про надання їм повної свободи. Вони найняли німецького адвоката Генріха Стокера (Heinrich Ernst Stoecker), щоб той представляв їх інтереси. В липні 1779 р. четверо представників від шведських селян прибули до Ревеля з метою передати справу до суду Ревельської губернії. 18 липня граф Стенбок (чоловік онуки графа Axel-Julius De la Gardie) відповів суду, що повертає шведським селянам свободу. Щоб позбутися бунтівників, які завдали йому стільки клопоту, 5 вересня граф Стенбок надіслав усім 125 дворам оповіщення з вимогою звільнити острів протягом шести місяців. Не погодившись з рішенням, шведи негайно подали апеляцію в суд Ревеля. На початку грудня 1779 р. був винесений наступний вердикт: шведи залишалися вільними, але граф мав право запропонувати їм залишити острів. Незадоволені цим вердиктом, шведи передали справу у Колегію юстиції у Санкт-Петербурзі [15].
З часом конфлікт знов загострився. Усвідомлюючи, що розгляд справи у суді може обернутися проти нього, граф продав свою власність на острові Даго барону Отто фон Унгерн-Стернбергу (Otto Reinhold Ludwig Von Ungern-Sternberg). 9 березня 1781 р. барон Унгерн-Стернберг дозволив шведським селянам залишитися на своєму острові, за винятком деяких бунтівників. Однак насправді стан справ виявився значно іншим [16].
Як відомо, Російська імперія протягом XVIII ст. проводила активну воєнну політику [17]. Результатом переможної для Росії Північної війни (1700 – 1721 рр.) стало укладання Ништадтської угоди 30 серпня 1721 р., внаслідок якої естляндський острів Даго увійшов до складу Російської імперії [18]. Перемоги над Турцією у війнах 1768 – 1774 та 1787 – 1791 рр. забезпечили Росії контроль над Північним Причорномор’ям, за яким закріпилася офіційна назва “Новоросійський край” [19]. Із середини XVIII ст. у заселенні Новоросії визначилися дві тенденції: вільна народна та урядова колонізації [20]. Дізнавшись про конфлікт шведських селян, князь Потьомкін Таврійський, відповідальний за колонізацію південних територій імперії, зацікавився потенційними колоністами. Він переконав імператрицю Катерину II видати указ, який би надав можливість шведам острова переїхати у Новоросію. Цей указ був виданий 8 березня 1781 р., тобто за день до угоди між Унгерн-Стернбергом та шведами [21]. Князь вважав, що селяни погодяться на переїзд, якщо їм будуть надані вигідні умови. Безумовно, малочисельна група шведського населення не могла зіграти вирішальну роль у процесі колонізації Новоросії. Однак, ставши об’єктом колонізаційних процесів, які відбувалися у другій половині XVIII ст. із небаченим розмахом та швидкістю, вони отримали можливість вирішити судову тяганину, що тривала століттями. Помьомкіну також був вигідний подібний вихід із ситуації, оскільки він був покликаний у найкоротші строки та будь-якими засобами реалізувати імперську політику щодо негайного включення нових земель у господарський обіг. Рішення було прийняте, і здавалося б усі повинні бути у виграші, всі, і Потьомкін, і Стенбок, але тільки не шведи.
Вже 10 липня 1781 р. на Даго прибув представник Григорія Потьомкіна полковник Іван Максимович Синельников з метою переконати селян переселитися у Новоросію на вигідних для них умовах. Синельников зібрав селян за межами церкви та голосно зачитав їм умови переселення у Новоросійський край, які були наступні: 1. у Новоросійській губернії для кожної сім’ї буде виділено по 60 дес. родючої землі; 2. протягом перших чотирьох років вони не сплачуватимуть податки, а потім платитимуть їх нарівні з “державними селянами”; 3. на спорудження будинків та первісне облаштування їм будуть видані державні будматеріали від Корони та грошова допомога в якості контрибуції по 12 крб. на родину; 4. буде виділена необхідна кількість насіневого матеріалу та казенний провіант для харчування на один рік; 5. на нових місцях вони будуть поселені “відрубними колоніями”, окремо від поселенців інших національностей, і матимуть свою церкву і пастора; 6. під час переїзду на нове місце поселення їм надаватимуться всі види допомоги [22].
День від’їзду був призначений на 20 серпня 1781 р. У липні кількість майбутніх колоністів дорівнювала 935 осіб (чоловіків, жінок та дітей). Згідно тверджень першопоселенців колонії Старо-Шведської і вікарія сусіднього острова Ormsö, реальна кількість бажаючих переселитися склала близько 1207 душ обох статей [23]. Чернетка списку переїжджаючих шведів відмікрофільмована та зберігається в архіві Дніпропетровської області (ДАДО) [24]. Список є високоструктурованим джерелом і вміщує таку інформацію: ім’я переселенця, сімейний стан, вік, кількість кормових грошей, кількість худоби, коней, возів. Документ складається з двох частин. Перша частина містить список бажаючих переселитися у Новоросію із шведського села Рекі на острові Даго, друга частина – зі шведського села Кідосте на тому ж острові. Загальна кількість переселенців із обох шведських сел склала 967 осіб обох статей. Згідно цього документу нараховувалося: чоловіків – 482 душі, жінок – 485 душ, дорослих – 615 душ, малолітніх (особи до 16 років) – 352 душі [25]. У цілому вік шведів-переселенців був доволі молодим. Поіменний список складався у поспішному порядку, через що в ньому містяться помилки у підрхунку. Так, кількість людей у графі “Всього” не відповідає реальній кількості людей у списку. Згідно наших підрахунків у списку нараховувалося не 967 бажаючих переселитися у Новоросію, а 965 душ обох статей. Саме у такому складі переселенці вирушили у дорогу 20 серпня 1781 р.
Емігранти отримали гроші на переїзд у розмірі 4 крб. 65 коп. на дорослого і 3 крб. 15 коп. на дитину. Переселенці склали 127 господарств. Загалом Синельников надав 3968 крб. 55 коп. на переїзд шведських селян. Згідно списку переселенці перевезли із собою 321 коней, 115 волів та 260 возів. Напередодні від’їзду на острові панував поспіх і паніка, оскільки всім бажаючим переселитися необхідно було якнайшвидше врегулювати майнові питання. Все майно, яке не можна було взяти із собою, необхідно було продати. Тож здійснювалися вигідні правочини для населення, яке залишалося, оскільки шведи, що від’їжджали, продавали своє майно майже за безцінок [26]. Тяглу худобу, коней і волів Синельников вирішив переправити заздалегідь у місто Хаапсалу (місто на північному заході Естонії) [27], вимагаючи від місцевого магістрата зручних пасовиськ для тимчасового випасу худоби. Переїзд самих же переселенців був ускладнений через недостатню кількість суден на Даго. Граф Стенбок, намагаючись догодити Потьомкіну, виказав готовність допомогти у цій справі “ всими своїми паромами, човнами і селянами ” [28].
20 серпня 1781 р. 967 шведів залишили свій рідний острів із надією на краще. Тим часом, князь Потьомкін віддав Новоросійському генерал-губернатору Миколі Даниловичу Язикову наступний наказ: а) відвести на березі Дніпра, вище міста Кази-Кермена, кожному господарству шведів у складі чотирьох осіб по 60 дес. землі, а також для загального користування “достатню частину лісу на найближчих дніпровських островах”; б) “закупивши на губернські кошти для посіву жито і зібравши по запорізьких зимівках волів та плуги, виорати відведені площі за казену плату” і засіяти на кожний двір по дванадцять четвериків протягом осені 1781 р.; в) оскільки переселенці мають прибути пізньою осінню, то, капітану Макаретову доручалося “обравши вигідне село, розмістити їх на зиму, виділивши з казни необхідну кількість продовольства” [29].
Пора року для еміграції була не найсприятливіша. Відставний капітан російської армії Єгор Тимофійович Макаретов був відповідальний за безпеку емігрантів у дорозі. Переселенці дісталися через Естонію до Пскова, де полковник Синельников передав свої повноваження капітану Макаретову. Зі Пскова шведи-переселенці продовжили свій шлях через Білорусь на Україну. Язиков відвів переселенцям в якості зимового табору невелике село Решетилівка, що знаходилося у 25 км на схід від Полтави. У Решетилівку шведи прибули 26 листопада 1781 р. У письмовому рапорті Синельникова князю Потьомкіну з Кременчука від 9 грудня доповідалося, що переїзд відбувся за стерпних обставин. Далі Синельников продовжує в типовому для офіційного рапорта стилі: “... но только обременялись малолетними детьми, от нападения на них в дороге оспы от коей и на месте еще страдают; впрочем, они, видя над собой благодеяния Вашей Светлости, изобильное продовольствие и землю обещающую им лучшую жизнь весьма довольны...” [30].
24 січня 1782 р. губернатор Язиков відрапортував Потьомкіну про те, що по дорозі померли 30 дорослих шведів через недугу і 56 дітей від чорної віспи, якою вони заразилися у Білорусії [31]. Загальна кількість померлих склала 86 душ обох статей. У Решетилівці залишилися у живих 880 душ обох статей. 16 квітня переселенці вирушили до Кази-Кермен [32].
1 травня 1782 р. 535 осіб нарешті прибули на територію Новоросійського краю. З 24 січня 1782 р. по дорозі до зимового табору померли ще 345 осіб [33]. Таким чином, лише біля 50% емігрантів із Даго реально дісталися пункту свого призначення на річці Дніпро. На нашу думку, існує декілька причин, що призвели до різкого зниження чисельності переселенців. По-перше, оскільки переїзд був несподіваним рішенням, була обрана несприятлива пора року, по-друге, зниженню чисельності переїжджаючих шведів сприяли незвичні кліматичні умови та хвороби протягом подорожі. На думку авторки, найголовніша причина високої смертності у дорозі полягає у віковому складі мігрантів. Адже значну кількість мігрантів – 36,27% – складали діти до 16 років, з них 12, 85% – діти від півроку до 5 років включно. Більше того, у далеку дорогу вирушили 8 дітей, яким на момент від’їзду було лише півроку. Природньо, що саме ця частина мігрантів була найуразливішою [34].
З прибуттям пастор Петер Юранссон провів молитовні збори. Згідно легенди, побачивши своє нове місце помешкання, першими словами шведських переселенців були: “Nu vära ve rätt narrander!“ – Зараз ми дійсно ошукані! [35]. Окрім козацької фортеці на пагорбі, не було ні обіцяних побудованих будинків, ані засіяних ланів.
Колоністи змушені були копати землянки під контролем старого козака для того, щоб мати укриття. Шведи збудували тимчасові житла там, де пізніше виникли німецькі колонії Мільгаузендорф і Клостендорф [36]. За запрошенням Потьомкіна для задоволення релігійних потреб шведів-лютеран у липні 1782 р. прибув пастор Іоган-Адольф Європеус (Johan Adolph Europaeus) із Фінляндії [37]. Спочатку проповіді відбувалися у вітальні пастора, а вже у 1787 р. була побудована шведська лютеранська дерев’яна хрестоподібна церква. Будівництво було здійснене українським майстром. Церква була розташована напроти будинку пастора.
У середині липня 1782 р. преподобний Іоган-Адольф Європеус розпочав перші церковні служби та нотатки. У той момент шведів-переселенців нараховувалося 484 душі обох статей. У період з липня 1782 р. по березень 1783 р. померли ще 336 душ. Померлі були поховані південніше від церкви. Пізніше було організовано кладовище у південно-західній частині колонії Старо-Шведської. У церковній книзі були позначені наступні причини смерті колоністів: від “захворювання діафрагми” померли 124 особи, від малярії – 48 осіб, від тифозної лихоманки – 46 осіб і т.д. Згідно церковних нотаток у березні 1783 р. залишилися живими лише 135 душ обох статей [38]. За часів царювання Павла I, у 1800 р., шведам, підданим Російської імперії з 1721 р., був наданий статус колоністів у зв’язку із віддаленістю та надзвичайною відмінністю нової місцевості від їх батьківщини, а також, оскільки, вони опинилися серед населення, яке сповідувало іншу релігію, звичаї, мову [39].
У результаті здійснення даного дослідження ми прийшли до певних висновків. Міграцію представників шведського етносу за типом можна вважати колонізаційною, не дивлячись на те, що їм відведена скромна роль у цьому процесі. У науці існує певна залежність: підвищення значущості економічних факторів при загасанні соціально-психологічних (родинні зв’язки, прив’язаність до рідних місць і т.п.) призводить до зменшення показників інтенсивності міграції населення. Економічний стан естонських шведів був не сприятливим, а отже вони охоче погодилися на переселення. Територіальна рухливість естонських шведів, тобто готовність до міграції, була сформована під тиском зовнішніх факторів, саме земельного конфлікту, а не завдяки внутрішнім настановам. Отже, вона мала вимушений, а не природній характер. З моменту прибуття для шведських переселенців розпочався важкий та дуже болісний процес облаштування, адаптації, акультурації, що супроводжувалися психологічними та фізичними жертвами та нестатками.

Джерела та література
1. Рыбаковский Л.Л. Миграция населения. Три стадии миграционного процесса (Очерки теории и методов исследования). – М.: Наука, 2001– С.64.
2. Рыбаковский Л.Л. Миграция населения… – С.9.
3. Миграции населения / Словарь понятий и терминов: География / Энциклопедия: Просвещение.ru // http://www.internet-school.ru/...;item=2578
4. Рыбаковский Л.Л. Миграция населения…– С.13.
5. Хомра А.У. Миграция населения: Вопросы теории, методики исследования. – К. : Наукова думка. – 173 c.
6. Рыбаковский Л.Л. Миграция населения…– С.16.
7. Рыбаковский Л.Л. Миграция населения…– С.17.
8. Маліцька Ю.Г. Шведський етнос на Півдні Російської імперії (кінець XVIII – 1861р.): Історіографічний аспект // Вісник Дніпропетровського університету. – 2007. – № 6. – С.138 – 144.
9. Чумаченко О.А. Феномен “культурного шоку” на півдні України та його літературні рецепції // Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку: Наукові доповіді Міжнародної науково-методичної конференції (21 – 24 травня 1997 р.). – Херсон, 1997. – Ч. 2. –с. 211 – 215; Шведы под Херсоном. Под Полтавой шведы были биты. А под Херсоном – прижились // Херсонський вісник – 23 січня 1993. – №4/21. – с.5.
10. The Swedish Statearchive, Stockholm Sweden: Tax-rolls from Dagö 1564 – 1622; Material concerning the estates on Dagö 1672 – 1688. The Archive of the Estonian Generalgovernor 1699 – 1704. The Estonian State Archive: Dagöcensuses; Churchrecords from Dagö – 1728 – 1766 and 1780 – 1781.
11. Хийумаа / Википедия // http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B8%D0%B9% D1%83%D0%BC %D0%B 0%D0%B0.
12. Jörgen Hedman. Gammalsvenskby. The true story of the Swedish settlement in the Ukraine. Р.2 – Режим доступу: http://www.svenskbyborna.com/H...0vers.htm.
13. Ливонский орден / Википедия // http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D0%B2%D0 %BE%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0 %BE%D1%80%D0%B4%D0%B5%D0%BD.
14. Jörgen Hedman. Gammalsvenskby. – P. 4 – 5.
15. Коллегии в Российской империи / Википедия http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0% BB%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D0%B8%D0%B8.
16. Jörgen Hedman. Gammalsvenskby. – Р.8 – 9.
17. История дипломатии / Под ред. В.П.Потемкина. – М., 1941. – Т.1. – С.278.
18. Тарле Е.И. Северная война и шведское нашествие на Россию. – М., 1958. – С.466.
19. Багалей Д. И. Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры. Исторический этюд. – К.,1889 – 118 с.
20. Очерки истории немцев и меннонитов Юга Украины (конец XVIII – первая половина ХІХ в.) / Под ред. С.И.Бобылевой. – Д., 1999. –с. 13.
21. Писаревский Г. Переселение шведов с острова Даго в Новороссийский край (По документам Государственного архива) // Русский вестник.– М., 1899 – Кн. III. – С.246.
22. Писаревский Г. Переселение шведов с острова Даго в Новороссийский край … – C. 247.
23. Jörgen Hedman. Gammalsvenskby. – Р. 10.
24. ДАДО. – Ф. 134, О.1, Спр.1. Список, отправившихся на проживание в Новороссийскую губернию шведских переселенцев с указанием возраста колонистов, скота и повозок, принадлежащих колонистам, а также с указанием суммы кормових денег, выданных им на два с половиной месяца. 26 серпня 1781 р. – Арк.1–23.
25. ДАДО. – Ф. 134, О.1, Спр.1. – Арк. 23.
26. Jörgen Hedman. Gammalsvenskby. – Р. 10.
27. Хаапсалу / Википедия // http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BF%D1%81%D0%B0% D0%BB%D1%8C.
28. Писаревский Г. Переселение шведов с острова Даго в Новороссийский край … – C. 248.
29. Кулинич І.М. Як і коли з’явилися шведські колонії в Південній Україні // Український історичний журнал. – 1995. – №1. – С.119.
30. Писаревский Г. Переселение шведов с острова Даго в Новороссийский край … – C. 249.
31. Там же.
32. Jörgen Hedman. Gammalsvenskby. – Р.12.
33. Jörgen Hedman. Gammalsvenskby. – Р.12-13.
34. ДАДО. – Ф. 134, О.1, Спр.1. – Арк. 1 – 23.
35. Jörgen Hedman. Gammalsvenskby. – Р. 13.
36. Там само.
37. Писаревский Г. Переселение шведов с острова Даго в Новороссийский край … – C. 250.
38. Jörgen Hedman. Gammalsvenskby. – Р.13-14.
39. Кулинич І.М. Як і коли з’явилися шведські колонії в Південній Україні // Український історичний журнал. – 1995. – №1. – С.121.

Иностранные поселения на Украине

Поиск информации по иностранным поселениям (колониям) Украины.