Турловы

ЯК ПОСТАЛИ Й РОЗВИВАЛИСЯ ДЕРЖАВНІ ФОРМИ У КАВКАЗЬКИХ ВЕРХОВИНЦІВ
.... У них було щось подібне до староруського заклику князів. При тому у чеченців державна влада виникла через завоювання народу, де ще не було стану диференціяції. Тому ця влада тут не розвивалася. Тоді, як в Осетії були, так звані, узданьлаги (що значить самостійні люди), які володіли землею, фарсоглаги (що значить зайшлі люди), які жили на землі узданьлагів і зобов'язані, поки живуть на цій землі, платити або працювати на них, але одночасно особисто незалежні (закріпачення до землі тоді ще не було), у чеченців жадних станових верств не було. В опису громадського побуту чеченців з поясненням їхнього адатного права й нового управління, що впровадив Шаміль, Голеніщева - Кутузова й Лобанова -Ростовського під керівництвом командувача лівого флангу кавказької лінії генерала майора Фрейтага І (1843 рік) ми читаємо „все, що належить до чеченського племени... складає одну загальну клясу вільних людей без поділу на дворян або на князів. „Ми всі уздені" говорять чеченці, розуміючи це слово етимологічне, себто люди, що залежать від самих себе. У перші часи свого оселення чеченці жили спокійно, і міцні сусіди—кумики й кабардинці, які, коли навіть і знали про них, то мало звертали на них уваги, не турбували їх. Самі чеченці, відчуваючи свою слабість, жили спокійно, не кривдячи нікого й нібито затаюючись по своїх лісах, але коли повстали заможні села, коли на ситих луках стали ходити багаточисленні стада, спокійні до цього часу сусіди зробилися невтомними хижаками. Наскок до чечні був святом для відважних їздців, здобича велика й майже завжди певна, небезпека незначна, бо у чечні нарід ще нечисленний, що не знав ні єдности ні порядку; коли відганяли худобу одного села, мешканці сусідніх сіл рідко допомагали першим, тому, що кожне з них складало цілком окреме товариство без поріднення й майже без зв'язків з іншим. Довго страждали чеченці, не вміючи вжити заходів для свого захисту: багатство Їх приваблювало хижаків, слабість й непорядок не давали їм можливости успішно боронитися від нападів; нарешті вони ухвалили запросити до себе могутнього й хороброго князя й доручити йому встановити порядок і захищати їх від ворогів. Отже, у Чечні оселилася знана родина князів Турлових , закликаних з Ґум-бету. Турлови прийшли з гір з багаточисленною дружиною. що завжди була готова йти за ними битися й за першим наказом зліквідувати бунт й неслухняність, що могли виникнути у самій Чечні". З останніх слів цього своєрідного оповідання „про заклик варягів" ми бачимо, що Турлових

— 124 —

закликали не так вже радо й що цей заклик „знаних" Тур."':

вих дуже подібне до завоювання чеченців, що не об'єдналися ще у державний союз. До цього часу вчені сперечаються, чи був так званий заклик росіянами варягів запрошенням захисників, чи завоюванням наших предків виходцямие зі Скандинавії, а процес організації державної влади на Кавказі дуже подібний до організації у стародавній Русі. Тому, дуже цікаво порівняти ці процеси. В. О. Ключевський встановлює два напрямки організації державної влади у древній Русі—один це утворення міжродових територіальних об'єднань і станово - клясова диференціяція людности— другий—заклик завойовників варягів. Слова „заклик завойовників" на перший погляд суперечні, тому пояснимо їх витягом з 1-го тому твору знаного російського історика. „В тих промислових пунктах, куди особливо прагнули озброєні приходні із за моря, пише О. В. Ключевський, вони легко втрачували значіння торговельних товаришів,. або найманих охоронців і ставали владарями. На чолі цих заморських приходців, що організовували військово - про-

^.или оез зайоиові-іоі меж, шукали здоиичі, d не ііимсіг для селищ. Єврей Ібрагім, людина бувала в Німеччині, добре знайома із справами Середньої й Східньої Европи, записка якого збереглася у творі арабського письменника XI ст. Лль - Бекрі, коло половини Х ст. писав, що племена Півночі (в тому числі й Русь) панували над деякими із слов'ян І до цього часу живуть поміж них, навіть засвоїли їхню мову й змішалися з ними". В „Повести временных лет" зазначається, що варяги неодноразово ще до Рюрика князювали серед новгородців і сусідніх з ними слов'янських і фінських племен, але їх виганяли. Теж зазначається й про Рюрика. Повернувшись з Новгороду, він швидко обурив проти себе тубільців. В тому самому літописному оповіданні сказано, що по двох роках після заклику новгородці „образились", кажучи : „бути нам рабами й багато лиха потерпіти від Рюрика й земляків його". Була навіть якась змова: Рюрик забив ватажка з заколоту „хороброго Вадіма" і перебив його спільників, — відбулася, за словами М. Н. Покровського („Історія Русской Культуры", том I.), перша російська рево люція, яка така ж стара, як княжа влада. Через декілька
125

років ще багато новгородців втікли від Рюрика до Києва, до /Лскольда. Все це свідчить не про щасливе запрошення чужаків панувати, а скоріше про військові найми. Очевидно новгородці й союзні з ними племена закликали заморських князів з дружиною для захисту від якихсь зовнішніх ворогів, а вони одержували певну платню за свої вартові послуги. Нле наймані охоронці, мабуть, бажали годуватись занадто ситно. Тоді платники почали ремствувати, і їх притиснули збройною рукою. Відчувши свою міць, наймити стали владарями. а свою найману платню обернули в обов'язкову й підвищену данину').

У чеченців „варяги" не затрималися. Історія князів Тур-лових закінчилася для них смутно. „Чеченці, читаємо ми в наведеному записі адатів, закликали Турлових за доби лиха й слабости; трудно було вважати, що хитка їхня влада може зберегтися після того, як ця доба мине... Так і сталося; людність в Чечні значно зростала, добробут мешканців кращав щодня, войовничість досягла повного свого розвитку. Одночасно сусідні племена швидко слабіли й поступово занепадали... Чеченці перестали їх лякатися, час слабости для них вже пройшов, наступила доба могутности а разом з нею виникло свавілля, часами приборкане перетерпілими нещастями. Княжа влада, якій вони доброхітно підкорилися декілька десятиліть тому, здавалася їм важким ярмом, коли вони відчули сили успішно боротися зі своїми ворогами. Потреба минула, зникли разом з нею підкоре-ність і слухняність, що виявлялася до князів, і Турлови, не знаходячи більше у Чечні ні пошани, ні слухняности, до яких вони призвичаїлися, залишили невдячних і переселилися до Надсунженських І Теречних чеченських сіл, де довго ще ко-ристалися правами, що належали їхньому родові. Панування Турлових , що майже ніколи не торкалися внутрішнього ладу, мало змінило громадський побут чеченців; після виходу, або скоріше вигнання їх, він був таким самим, які в перші часи заселення краю... Громадські зв*язки, як і раніше не виходили за межі родинних зв'язків, але вони стали ширші, тому що тохуми зросли непомірне"...

Порівняння стародавніх російських оповідань про „заклик" Рюрика з чеченським оповіданням про заклик Турлових дуже цікаве для з'ясування, т. зв., військової теорії походження військової влади. Стародавні російські князі залишилися, бо Їх „закликав" нарід, у якого вже гостро виявилася клясова диференціяція й де потрібна була державна влада для внутрішньої племенної і міжнародньої боротьби.

) Ь'лючевськи-Іі. „Русская история", .-том. !, crop. 153. вид. 1914 року