Тавастшерна

ВЕЛЕЦЬКИЙ Василь Васильович. - Старший син гадяцького полкового судді В. Й. Велецького. Народився близько 1680 р. На службі у ВЗ з 1702 р. значковим товаришем Гадяцького полку (1702-1709). Брав участь у походах під Замостя (1705), на угорський кордон (1706), під Погребише (1706), в укріпленні Києва (1706-1707), під Боршагівку (1708), під Піски (1708). Учасник битви під Полтавою. Бунчуковий товариш під протекцією І. Скоропадського (1709-1718). У 1718 р. обраний, а 27 січня 1719 р. затверджений універсалом на уряді сотника Другої Гадяцької полкової сотні (1718-1737). Наказний генеральний осавул у 1719 р.; наказний галицький полковнику 1723-1724 рр. та в 1731 р.; генеральний комісар у Низових походах 1724-1726 рр.; підписав Коломацьку чолобитну (1723). Член Кодифікаційної комісії (1728). Учасник канальних та лінійних робіт, Сулацьких і Терекських походів (1722-1731). Правитель Гадяцької полкової канцелярії (1736). Проходив у справі розбійника Антона Щербиненка як підозрюваний у правопорушеннях (1737). Жив і помер (після 1737 р.) в селі Бровари Гадяцької полкової сотні. Мав трьох синів: Івана, Володимира та Василя, які служили у ВЗ. Сват Григорія Манджоса, галицького полкового судді. Сестра була дружиною Федора Степановича Гречаного.
ВЕЛЕЦЬКИЙ Василь Васильович (молодший). - Син гадяцького сотника В. В. Велецького. Народився 1724 року. Навчався у КМЛ. Військовий канцелярист (1745-1757). 12 жовтня 1757 р. через хворобу звільнений зі служби у званні військового товариша (1757-1774). 28 липня 1774 р. абшитований у чині бунчукового товариша (1774-1786). Близько 1750 р. одружився з донькою гадяцького полкового судді Григорія Манджоса Ганною (1734 р. н.). Жив і помер (перед 1795 р.) в селі Сенівка.
ВЕЛЕЦЬКИЙ Василь Йосипович. Народився близько 1640 р. Син козацького полковника Йосипа Велецького. Закінчив Києво-Могилянський колегіум, служив у гетьманській канцелярії П. Дорошенка (1672), перебував у татарському полоні. Повернувшись з неволі, служив канцеляристом у І. Самойловича та І. Мазепи (1672 1697), з яким познайомився у Чигирині, коли разом були у П. Дорошенка. Від 1687 р. І. Мазепа доручав йому проводити інспекції та контролі у війську, вести переговори. У 1688 р. дістав звання бунчукового товариша («при боку гетманском под бунчуком найдовался»). «Славетний пан», «канцелярист військовий» (1689-1697). З 1692 р. по 1695 р. як значний військовий товариш перебував у Криму разом з посольством Василя Айтемирова, зустрічався з Петриком. Вдруге їздив до хана у 1699 р. Мешкаючи в Гадячі, впродовж 1697-1711 рр. був гадяцьким полковим суддею, а у війні зі Швецією у 1705 р. наказним гадяцьким полковником. Не приєднався до мазепинців. залишився в російському таборі у 1708-1709 рр. Але в 1711 р., коли війська кримського хана і П. Орлика почали наступ на Правобережжя. В. Велецький нібито перейшов на їхній бік. І хоч йому вдалося спростувати ці чутки, з посади його усунули. Знатний (значний) військовий товариш при боці І. Скоропадського (1711-1716), взятий гетьманом 21 листопада 1711р. під особисту протекцію. В ці роки брав участь у засіданнях ГВС при розгляді особливо важливих справ. Володів селами Юсківці, Сенівка та Бровари у Лубенському та Гадяцькому полках. Мав з дружиною Степанидою Михайлівною трьох синів - Василя. Михайла та Якова, які служили у ВЗ. Помер у Гадячі в 1721 році.
ВЕЛЕЦЬКИЙ Володимир Васильович. Син В. В. Велецького (старшого). Народився у 1717 р. Освіту здобував у КМЛ (1727). На службі у ВЗ з 1737 р. канцеляристом ГВК (1737-1741). 22 грудня 1741 р. дістав чин бунчукового товариша разом з братом Іваном, за служби діда та батька (1741-1764). 22 квітня 1764 р. призначений підкоморієм Гадяцького судового повіту (1764-1780). Жив і помер (перед 1784) у селі Юсківці. Був одружений з донькою сумського полковника Василя Кондратьєва Катериною (1718 р. н.) Мав синів Михайла, Миколу та Івана. Поріднився з Мартосами, Навроцькими, Ставницькими та Жуковськими.
ВЕЛЕЦЬКИЙ Іван Васильович. Син В. В. Велецького. Народився у 1714 р. Освіту здобував у КМА (1727). Від 1737 р. служив військовим канцеляристом ГВК (1737-1741). 22 грудня 1741 р. дістав звання бунчукового товариша - за служби діда та батька (1741-1763). Брав участь у церемонії обрання в гетьмани К. Г. Розумовського (13 липня 1751 р). Жив і помер у 1763 р. у селі Сенівка. З дружиною Анастасією Павлівною (1716 р. н.) мав сина Максима, який служив полковим хорунжим у Гадячі. Сват полковника Олексія Євреїнова.
ВЕЛЕЦЬКИЙ Іван Володимирович. - Син В. В. Велецького. Народився у 1757 р. Служив у Малоросійській колегії писарем, колезьким канцеляристом (1782-1784). Армії підпоручик (1791). Одружився близько 1777 р. з Марфою Жуковською. Жив і помер перед 1798 р. у селі Юсківці.

ВЕЛЕЦЬКИЙ Йосип. - Шляхтич. Родовий маєток знаходився в містечку Вілецьк на Волині непода-
лік Ковеля. Ним заволоділи князі Вишневецькі. Полковник реєстрового козацького війська Речі Посполитої. Перейшов на бік Б. Хмельницького. Загинув у 1651 р. у битві під Берестечком. Він та його син Василь стали засновниками козацько-старшинської та дворянської родини Велецьких.

ВЕЛЕЦЬКИЙ Максим Іванович. Син І. В. Велецького. Народився у 1746 р. у селі Сенівка. У ВЗ служив канцеляристом у Малоросійській колегії (1766-1771). 25 жовтня 1771 р. призначений (на місце Кондискалова) на уряд полкового хорунжого Галицького полку (1771-1781). 7 травня 1781 р. звільнився з уряду у чині бунчукового товариша (1781-1782). Колезький асесор у подальшому. Близько 1777 р. одружився з донькою полковника (згодом генерал-фельдмаршала) Олексія Євреїнова Оленою (1758 р. н.). Жив і помер (до 1811р.) у Сенівці, поміщиком якої він був.
ВЕЛЕЦЬКИЙ Микола Володимирович. Син В. В. Велецького. Народився 1 грудня 1754 р. у с. Юсківці. Службу розпочав у Другій Малоросійській колегії канцеляристом. Колезький канцелярист (1782-1786). Капітан у відставці (1795-1798). Був одружений у 1786 році з Марією Мартос. Пізніше - з Тетяною Василівною Манько. Помер після 1798 р. у селі Юсківці.
ВЕЛЕЦЬКИЙ Михайло Васильович. Син В. Й. Велецького. Впродовж 1725 1727 рр. згадується серед учнів КМА. Військовий канцелярист ГВК.
ВЕЛЕЦЬКИЙ Михайло Володимирович. Син В. В. Велецького. Народився 1745 р. у селі Юсківці. Колезький канцелярист (1765-1771). 25 жовтня 1771 р. призначений на уряд сотника Третьої Гадяцької полкової сотні (1771-1782). Сотник у відставці (1784 1795). Помер у Сенівці до 1811 року.
ВЕЛЕЦЬКИЙ Михайло Михайлович. Син Михайла Васильовича Велецького, військового канцеляриста. Козацький старшина в Гадяцькому полку. Військовий товариш. У 1793 р. підполковник, одержав орден Св. Георгія IV ступеня.
ВЕЛЕЦЬКИИ Яків Васильович. Син В. Й. Велецького. Навчався в КМА (1727). Військовий канцелярист ГВК. Служив у Першій Гадяцькій сотні і жив у Гадячі. Значковий товариш Гадяцького полку (1736 1738). Учасник Кримських походів.

В.М.Заруба. Козацька старшина гетьманської України.

Между тем, род дворян Гринѐвых был хорошо известен в России
XVIII-XIX
вв. и насчитывал более десятка отдельных ветвей, представители которых были внесены в дворянские родословные книги различных губерний. В целом можно выделить три основные родственные ветви Гриневых, которые внесли наиболее заметный вклад в русскую историю. Фамилия Гринѐв образовалась от крестильного имени Григорий, его краткой формы –

Гриня
[13, 82]
. Начало рода Гриневых относится к
XVI
в.: в 1598 г. упоминается служивший в городе Стародуб Андрей Гринев. Анализируя первые упоминания о роде Гриневых, можно предположить, что они ведут своѐ начало от княжеских слуг или бояр обширных земель и уделов Чернигово
-
Брянского княжества
XIII
в. Вероятно, они служили при княжеском Дворе одного из многочисленных мелких владений на Верхней Оке, распавшегося в
XIV
в. Чернигово
-
Брянского княжества. Затем, после присоединения этих земель к Московскому государству в
XV
столетии стали слугами Великого князя московского, но сохранили географию своих землевладений в Брянской земле. Затем потомки Гриневых перебрались в Мценский уезд. В 1613 г
.
богатый мценский дворянин Порфирий Петрович Гринев, среди прочих русских людей, подписал грамоту об избрании на царство Михаила Федоровича Романова. В
XVII
в. Гриневы были помещиками, проживавшими на южном и юго
-
западном пограничье Российского государства. Они вынуждены были вести непрерывную борьбу с тревожившими русские рубежи крымскими и ногайскими татарами, а также поляками и литовцами. Несмотря на то, что численность местных помещиков была велика и жили большинство из них в
XVII
в. бедно, Гриневы всегда выделялись на службе, занимая видные посты в местном управлении в
XVII
в. Так Меньшик Сергеевич Гринев в 1626 г. был осадным головой в Курске. Многие Гриневы отличились в Смутное время и были пожалованы землями и льготами от Михаила Федоровича, первого царя из династии Романовых
[2, 374-376; 10, 273-274]
. Гриневы всегда были тесно связаны с царским домом Романовых, оставаясь опорой династии на военной службе и в местном управлении в
XVII
в.

Разделение рода дворян Гриневых происходит в
XVII
в., когда им были розданы поместья и вотчины в разных уездах юга и юга
-
запада Российского государства. Первая ветвь Гриневых ведет свое происхождение от Евтифия Афанасьевича, знатного московского дворянина, родившегося в середине
XVII
в. и скончавшегося в Мценске. Потомки этого знатного дворянина проживали в Старооскольком уезде Курского наместничества в
XVIII
в. Внук его –

секунд
-
майор Александр Григорьевич, участвующий во взятии крепостей Очаков и Хотин, был в числе старооскольских дворян, подписавших наказ к проекту Нового уложения Екатерины
II
. Он был внесен в 6
-
ю часть родословной книги дворянства Курской губернии в 1792 г. В дворянское депутатское собрание Воронежской губернии подал в 1814 г. прошение о причислении к дворянству его сын –

капитан Козьма Александрович Гринев. К этой же ветви Гриневых принадлежал известный полководец, генерал
-
майор Петр Борисович Гринев (1731
-
1786), отличившийся в русско
-
турецкой войне 1768
-
1774 гг. С конца 1773 г., находясь с 22
-
й легкой полевой командой в составе бригады генерала

П.Д. Мансурова, П.Б. Гринев участвовал в подавлении Пугачевского восстания на территории Заволжья, был в боях под Красноярской крепостью, Ставрополем, Кинельской слободой. Отличился в сражении под Алексеевской и Бузулукской крепостями, принимал участие в сражении у Татищевой крепости
(22.03.1774) [1, 172]
. П.Б. Гринев упоминается в архивных заготовках к «Истории Пугачева» А.С. Пушкина и в тексте самой «Истории». Известна также его переписка с Г.Р. Державиным. Еще в 1757 г. ему досталось имение в с. Долгое Ливенского уезда
[8, 3
об
.; 3, 14, 22]
, также он владел землями и в Старооскольском уезде
[9
, 502 об., 537
].
Во второй половине
XIX
–

начале
XX
вв. потомки Евтифия Гринева имели поместья и в Елецком уезде –

в селе Жерновном (Гриневка), а также
-
в деревне

Сидоровой Дубраве. Один из них
-
действительный статский советник Леонид Ильич Гринев –

стал известным петербургским врачом. Отдаленная родственная связь этой ветви прослеживается с известным святителем Феофаном Затворником (Георгием Васильевичем Говоровым,
1815-
1894), канонизированным Русской православной церковью в 1988 г.

Вторая многочисленная ветвь Гриневых ведет начало от Тимофея Дмитриевича, владеющего в
XVII
в. землями Мценском уезда и жалованного в 1686 г. грамотой от царей Иоанна и Петра Алексеевичей на вотчину в этом же селе за храбрость, проявленную в войне 1673
-
1681 гг. сОсманской империей. Его потомки –

братья Иван и Матвей Богдановичи в начале
XVIII
в. приобрели имения в селе Бекетово Старооскольского уезда. В 1791 г. сын Матвея Богдановича
-
Алексей Матвеевич Гринев –

стал прототипом пушкинского Гринева, о

котором мы писали выше. Он был внесен в 6
-
ю часть родословной книги воронежского дворянства. Необычны судьбы двух представителей этой ветви, потомков А.М. Гринева –

Федора Васильевича (1
873-
1938) и Софьи Евгеньевны (1873
-1941)
Гриневых. Первый –

с годовалого возраста воспитывавшийся отчимом, известным воронежским краеведом и выпускником Киевской Духовной академии Ф.К. Яворским –

в чине подполковника служил офицером
-
воспитателем и преподавателем в учебных военных заведениях Москвы и одновременно служил в московском Даниловом монастыре на разных церковных должностях. После 1917 г. был пострижен в монашество с именем Митрофан, а в 1921 г. патриархом Тихоном рукоположен в епископы. В 1920
-1921
гг. потомок Алексея Матвеевича Гринева стал настоятелем Задонского Богородице
-
Тихоновского монастыря. Начиная с 1923 г. он подвергался постоянным гонениям и преследованиям, но не смотря ни на что, он не скрывал своих религиозных взглядов. Епископ Митрофан

Гринев напрочь отвергал союз с «живой церковью», навязанной большевиками. Его последняя церковная должность –

епископ Арзамасский (1935). В 1938 г. епископ Гринев был расстрелян в Ульяновске в возрасте 65 лет. Реабилитирован в 1956 году. Заслуживает внимания и троюродная племянница епископа Митрофана
-
Софья Евгеньевна. Она также посвятила свою жизнь религиозному служению. Покинув из
-
за болезни вокальное отделение Киевской консерватории, Софья Гринева в 1897 г. стала одной из основательниц женской общины «Отрада и утешение» в Калужском уезде, а в 1913 г. стала игуменьей Киевского Покровского женского монастыря, где и прослужила до 1920 г. Ее неоднократно арестовывали и заключали в тюрьмы. Обладая литературным талантом, Софья Евгеньевна писала стихи и прозу, печаталась в духовных журналах. Третья ветвь Гриневых, родоначальником которой был рейтар Емельян Федорович, также имела мценское происхождение. Потомки его, обосновавшиеся в Ливенском и Малоархангельском уездах, в 1791 г. были внесены в 6
-
ю часть родословной книги дворянства Орловской губернии. Владеющий имениями в Землянском уезде правнук Емельяна Михаил Алексеевич Гринев в 1815 г. был причислен к дворянству Воронежской губернии с внесением с супругой и детьми в 6
-
ю часть родословной книги, что было утверждено указом Герольдии спустя 54 года
-
в 1869 году. Его племянник Петр Николаевич Гринев отличился в войне 1812
-
1814 гг.: был ранен в состоявшемся между армией Наполеона и русскими корпусами бою под французским городом Бриенном 29 января 1814 г. За мужество в сражении был награжден знаком отличия военного ордена Святого Георгия.

Следует отметить, что эта ветвь Гриневых тесно связана с предыдущей, поскольку их родоначальник, рейтар Емельян Федорович, был внуком Тимофея Дмитриевича. Однако потомки «орловского» Емельяна Федоровича почему
-
то не считали своим прямым предком Тимофея Дмитриевича.

Все Гриневы, как и полагалось дворянскому сословию, начиная с
XVII
в. несли военную службу в составе поместной конницы, а позже в рейтарских, мушкетерских, драгунских

полках. Одни
-
стали профессиональными военными, другие, отслужив положенный срок или дослужившись до определенного чина, уходили в отставку и переходили на государственную службу, нередко на достаточно высокие по тем временам должности. В конце
XIX -
начале
XX
вв. многие получили хорошее образование в высших и средних военных заведениях, в Императорском Харьковском университете, Императорском Московском университете и др. Некоторым Гриневым после 1917 г. пришлось эмигрировать.

Герб рода Гриневых внесен в
VII
часть Общего Гербовника дворянских родов, в его 1
-
е отделение под номером 39 в 1803 г. Лицо, которому была выдана копия Герба, не указано. Но сказано, что «многие сего рода Гриневы Российскому Престолу служили дворянские службы в разных чинах и жалованы были от Государей поместьями. Все сие доказывается жалованною на поместья грамотою, справкою Вотчинного Департамент и выписью с отказных книг»
[7, 39].
Таким образом, прототип пушкинского Петра Гринева, Алексей Матвеевич Гринев, был представителем дворянского рода, сыгравшего заметную роль в событиях русской истории. Его прямые предки принимали участие в войнах России с Турцией, Польшей, крымскими татарами. Потомки Алексея Матвеевича участвовали в войне с Наполеоном, занимали видные административные должности, были религиозными деятелями. Следует отметить и связь рода, к которому принадлежал А.М. Гринев, со святителем Феофаном Затворником (Говоровым) через елецкую ветвь Гриневых.

И еще темы по Тавастшерна - https://forum.vgd.ru/1257/15201/ Боровитиным, Миклашевским - https://forum.vgd.ru/206/23189/

И еще темы по Тавастшерна - https://forum.vgd.ru/1257/15201/
Боровитиным, Миклашевским - https://forum.vgd.ru/206/23189/