Теницкий

Список нижних чинов 2-го Кавказского стрелкового батальона, награжденных знаками отличия военского ордена в компанию 1877-1878: Штаб-горнист Яков Тиницкий http://dlib.rsl.ru/view.php?pa...544963.pdf

Для тех у кого не открывается ссылка,
Книга "Описание боевой жизни в минувшую войну 1877-1878 годов 2-го Кавказского стрелкового батальона" Составил того же батальона штабс-капитан Иванов. Печатано в типографии Штаба Кавказского военного округа, по распоряжению Командующего Кавказской Армией, 1882 год. Тифлисъ.

Упоминание о штаб-горнисте Якове Тиницком находится на 137 стр книги или 144 странице скан.копии книги.
Награжден он был знаком отличия военного ордена 4 степени за номером 62367.
награжден за разновременные дела м перестрелки с 13.04 по 01.07.1877 года.

Любопытная книжка: "К вопросу о древнерусскихъ некалендарныхъ именахъ", Москва 1893 г. Со списком имен.
есть имя Тинякъ - возможно Тиницкий происходит от данного имени....

http://dlib.rsl.ru/view.php?pa...091168.pdf

Еще одна интересная книга на эту же тему "Русские имена и прозвища в 17 веке" со списком имен.

http://dlib.rsl.ru/view.php?pa...078355.pdf

Бежівська ікона Божої матері.
25 липня 2009

Точний час заснування села Бежева невідомий. Відомо лише, що в стародавніх актах воно згадується під назвами „Бижев", „Бежов", „Безов", а саме під 1611 роком у скарзі до межового судді князя Стефана Немирича, власника Черняхова, про розбій, вчинений керуючим бежівським маєтком князя Іоахіма Корецького Григорієм Пашковським). Церква Успення Пресвятої Богородиці в стилі українського бароко, збудована 1647 року за кошти благочестивого хрис-тиянина Захарія (за фінансової підтримки місцевого землевласника Венедикта Лемеха), котрий 11 квітня 1645 року зцілився у молитві до Чудотворної ікони Богоматері, у червні 1645 року. Богоматір постала перед ним уві сні. (І.П.Теодорович. Історико - статистичний опис церков і приходів Волинської єпархії).
До речі, Бежівська ікона Божої матері є однією з найдревніших святинь Житомирської єпар-хії. За народними переказами, ікона явилась на дереві (на дубі чи груші), біля якого протікав струмок. Двічі ікону намагались вивезти в Житомир, але кожного разу ікона дивним чином вер-талась на дерево. Коли ж третього разу намагались зняти цю ікону, вона стала настільки важ¬кою, що її не змогли зрушити з місця.
Як вже згадувалось вище 11 квітня 1645 року в п'ятницю світлої седлищі благочестивий християнин Захарія після усередненої молитви перед іконою Божої Матері, яка до того часу знаходилась в каплиці, зцілився від багатолітньої хвороби. В пам'ять про своє зцілення Заха¬рія разом з поміщиком В.Лемешем і при допомозі інших благодійників в 1647 році побудував новий храм в честь Успення Богоматері, куди і була перенесена чудотворна ікона.
Зображення відноситься до типу поясної Одигітрії з маленьким Христом. Ікона написана на темному фоні, її ширина 71,12 см, а висота - 88,92 см.
На жаль, не збереглись детальні описи благодатної допомоги від чудотворного образу, так як в XVII-XVIIІ ст. житомирська земля була під гнітом іновірців і уніатів. І лише тільки в 19 ст., під час правління православних монархів ікона була оздоблена, і були записані факти зцілення від чудотворного образу. Ось один із них: житель села Кирилівки Гавриїл Іванович Тишкевич мучився хворобою божевілля і на одужання втратив усяку надію, але коли він відвідав Бежівську церкву і щиросердно помолився перед іконою, відразу „прозрів розумом". Цими і ін¬шими подібними зціленнями Пресвята Богородиця приводила до себе великі маси народу.
Ікона увінчувалась 11 квітня (за старим стилем) і в десяту п'ятницю після Великодня (десятуха - престольне свято в с.Бежеві) і нині.
І кожного року її урочисто, переносили в Житомирський Спасо-Преображенський собор, для поклоніння їй житомирян.
В 1914 р. її перебування в Житомирі випало на початок Вітчизняної війни, і Архіпастир Волині благословив нею війська, що йшли за віру, Царя і Вітчизну.
В XX столітті під час експропріації церковних цінностей з чудотворного образу було знято срібну з позолотою ризу з дорогоцінним камінням і лампаду з позолоченого срібла - дар ім-ператриці Марії Олександрівни (1864 р.) разом з бояринами Ланськими, Зінов'євими, Орло¬вою, Мацерською, Мансуровою та княгині Тетяни Потьомкіної. В 1936р. храм закрили, а в 1937 році - розібрали. Православним християнам вдалось винести чудотворний образ з храму і збе¬регти. Під час Великої Вітчизняної війни в с.Бежеві знову був відкритий храм - в приміщенні школи. Назвали його в честь святої великомучениці Варвари. По закінченню війни в окремому приміщенні була облаштована церква, де вона знаходиться і нині.
І сьогодні жителі с.Бежева і навколишніх сіл оберігають свою святиню.
Станом на 1611 рік село Бежів - володіння князя Іоахіма Корецького. У XVIII ст. належало поміщику Людвіку Кіровському. На початку XIX ст. Бежів було розділено між п'ятьма власни-ками, найбільшим з яких була дружина київського повітового маршалка (сподвижник дво-рянства) Магдалина Харлинська (249 ревізьких душ). На 1913 р. найбільшим землевласником був Адольф Тиницький, який мав 952 десятини землі. Станом на 1888 рік - Юлія Мичульського. Дворів 284.
" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.;іл

Источник сайт http://www.city.zt.ua/istoriya...ateri.html

Есть хорошая новость из Харьковского архива, обработа на ревизия 1811 года по с. Речки.