Іван Скоропадський, родина Закревських та парк Закревських в с. Березова Рудка
Село Березова вперше згадується в історичних документах 1717 року. Походження назви села має декілька версій. Перша з них пов'язана з поширенням берези в лісах Полтавської губернії. Другу версію-легенду запропонував місцевий краєзнавець Н. В. Стеценко. Перший власник села – гетьман України Іван Скоропадський посадив берези на березі річки Рудки. Ця річка, як свідчать історичні документи XVIII століття, справді існувала і впадала в іншу річку Перевод, яка збереглась до нашого часу. Березова Рудка входила до складу великих гетьманських володінь, в яких нараховувалось 19882 селянських двори і два скляних заводи – Білицької та Ловинського гут.
Доля першого власника Березової Рудки, гетьмана Івана Скоропадського (1650-і – 1722) була одночасно щасливою та трагічною. Цей досвідчений стародубський полковник заслужив повагу російського царя Петра І ще задовго до Полтавської «баталії». У вересні 1708 р. очолювані ним Стародубський та Чернігівський полки відбили атаку шведського генерала Лагенкрона під прадавніми мурами Стародуба. В цей же час гетьман Іван Мазепа перейшов на бік шведського короля Карла XII. Тому 6 листопада 1708 року в Глухові відбулась урочиста церемонія вибору нового гетьмана України, котрим став Іван Скоропадський.
Село Березова Рудка потрапило до володінь гетьмана саме в останній період його життя (1717–1722), позначений особистою духовною кризою. Можна уявити, – ось старий гетьман відвідує село, замислено стоїть на березі річки Рудки, а ось він наказує управителю маєтків посадити тут білосніжні берізки – символ чистоти, цнотливості, ніжності, жіночої краси. Можливо, при цьому він думає про свою любу дружину Анастасію Марківну. А вона, як відомо, була справді незвичайною й чарівною жінкою. Щоправда, після смерті гетьмана пані Анастасія привласнила «військову казну» і зникла. Марно бригадир російських регулярних військ Вельямінов розшукував її. Він так і не зумів розшукати спритну гетьманшу…
Не важко уявити, який гнів викликало в імператора Петра І пограбування військової казни, – та ще жінкою!.. За його указом вільні гетьманські вибори були заборонені, а наказним гетьманом через декілька місяців після смерті Скоропадського був призначений чернігівський полковник Павло Полуботок. На відміну від свого попередника, пін прагнув керувати самостійно й вимагав від Петра І, щоб той знов дозволив вибирати гетьмана України «вільними голосами» й скасував Малоросійську колегію, яка контролювала дії гетьмана. Восени 1723 р. Петро І викликав свавільного наказного гетьмана до Петербурга і кинув його до Петропавлівської фортеці. 1724 р. Павло Полуботок помер в ув'язненні…
Луна трагічних дзвонів цих історичних подій докотилась під Петербурга і до Березової Рудки, яка перейшла у власність російських графів – рідних братів Олексія та Івана Толстих.
2-а пол. XVIII ст. в Україні – доба контрастів. Імперська влада ліквідувала гетьманство та Запорозьку Січ. Спалахують селянські війни Коліївщини під проводом Ґонти та Залізняка.
1752 року київський полковий осавул Йосип Лук'янович Закревський купив у графів Толстих Березову Рудку в складі ще 4 сіл з хуторами. З цього часу, і включно до 1917 року село Березова Рудка належало українським дворянам Закревським...
Перший власник Березової Рудки, як свідчить родовід Закревських, Йосип Лук'янович був сином якогось Лук'яна, що жив у 1-ій половині XVIII століття. Вірогідно, що він був простим ремісником. Його син, Йосип Лук'янович, згадується в документах як кравець. Згодом Йосип Лук'янович досяг значних посад – генерального бунчужного, генерального обозного (пішов у відставку в 1763 р.). 17 вересня 1744 р. в Козельці йому було надано село Дорогинка Ніжинського полку, а 25 лютого 1746 р. закріплено універсалом Генеральної Військової канцелярії, яка в такий спосіб формувала клас українського служивого дворянства. Майже казкова фортуна для колишнього кравця. Вагому роль відіграли водночас обставини особистого життя.
Близько 1741 р. відбулось весілля кравця Йосипа Закревського і Ганни Розумовської – рідної сестри згодом відомих державних діячів Росії та України графів Розумовських – Олексія Григоровича – генерал-поручика, чоловіка імператриці Єлизавети Петрівни, і Кирила Григоровича, президента Імператорської Академії наук, пізніше останнього наказного гетьмана України. Можливо, це сталося завдяки втручанню матері Ганни Розумовської – Наталії Дем'янівни, чи просто «Розумихи», котра, дбаючи про майбутнє своєї дочки, бачила у кравцеві заможну людину.
1748 р. Наталія Дем'янівна відписала у власність дочки Ганни
хутір Тиницький Бахмутської сотні та Ніжинського полку слобідку Закревщину. Можливо, від назви цієї слобідки й походить прізвище Закревських. Уже через 3 роки після одруження з Ганною Розумовською її чоловік Йосип Лук'янович мав посаду київського полкового осавула. В цей період головна садиба маєтностей Закревських була в Борках Остерського повіту, де народились їхні діти – Андрій, Григорій, Кирило, Софія, Фросина. Ім'я одного із синів – Кирило, вірогідно, було пов'язано з рідним братом Ганни Розумовської – Кирилом Григоровичем. Йосип та Ганна Закревські турбувались про долю своїх дітей. Через Наталію Дем'янівну Розумовську вони отримали для старшого сина Андрія, котрий виховувся при дворі імператриці Єлизавети Петрівни, дозвіл на виїзд за кордон на навчання. В 1760 р. Андрій Закревський та його рідний брат Григорій були відправлені в Західну Європу за рахунок імператорської казни.
Помер Йосип Лук'янович Закревський до 1769 р. Про час смерті його дружини Ганни Розумовської в історичних документах відомостей не збереглось. За їхнього життя Березова Рудка ще не мала значення головної садиби маєтностей Закревських.
У 1769 р., після смерті Йосипа Лук'яновича Закревського, відбувся розподіл його маєтностей між синами – Андрієм, Григорієм і Кирилом. Як не дивно, найменшу ча¬стку володінь успадкував старший син Андрій. Його доля пов'язана переважно з Росією. В 27-річному віці Андрій Йосипович мав звання полковника. 25 квітня 1764 р. відбулось весілля українця Андрія Закревського та російської княжни Марії Іванівни Одоєвської, фрейліни імператорського двору, дочки дійсного таємного радника, князя Івана Одоєвського. Згодом, у 1780 рр., Андрій Йосипович Закревський перебував на цивільній службі в Санкт-Петербурзі, був директором Імператорської Академії мистецтв, головою Медичної колегії, санкт-петербурзьким поштовим маршалком. Помер на 62-му році життя.
На відміну від брата, життя Григорія Йосиповича Закревського минуло в Україні. 1769 р. він отримав більшу частку родинного маєтку. Григорій Йосипович мав право «карати та милувати» понад 4000 закріпачених селян, які проживали в його маєтностях у Київському та Чернігівському намісництвах. Набагато менше успадкував третій, наймолодший брат – Кирило Йосипович, що був на той час корнетом Пермського карабінерного полку, а згодом – прапорщиком Санкт-Петербурзького легіону. Він мав понад 1 500 селян у селах – Борки, Лемешівка й Карпоків Козелецького та Пирятинського повітів. Про маєтності сестер у документах не згадується, проте повідомляються факти їхнього особистого життя. Так, Софія Йосипівна була дружиною графа Миколи Федоровича Апраксіна, а Фросина Йосипівна в 1761 р. вийшла заміж за майора лейб-гвардії кірасирського полку Якова Михайловича Скоропадського...
Отже, Григорій Йосипович завдяки батьківському заповіту став найбагатшим землевласником із родини Закревських. Не вдаватимемось до аналізу заповіту Йосипа Лук'яновича, проте зазначимо надзвичайну суб'єктивність його ставлення до синів та дочок, серед котрих Григорій, мабуть, був пестунчиком. Та й доля його складалась дуже вдало. У свої 18 років він мав уже значну посаду підкоморія Батуринського повіту. Місцем головної садиби своїх володінь він обрав Березову Рудку і згодом розбудував її відповідно до естетичних смаків кінця ХVШ ст. Від цього часу і до 1917 р., як уже мовилося, Березова Рудка була резиденцією родини Закревських.
За історичними документами Григорій Йосипович поселився в Березовій Рудці у 1770 р. Ще за життя батька відбулись заручини та весілля Григорія Закревського та Ганни Лизогуб. Молодому подружжю на той час було відповідно 18 і 16 років. У них майже щорічно народжувались діти. В 1778 р. сім'я Закревських мала вже семеро дітей – 8-річні – Олексій та Катерина, 7-річні – Василь та Олена, 3-річна Марія, 2-річна Марфа та однорічний Андрій. Можна уявити стан Григорія Закревського, коли в 1786 р. помирає його ще молода дружина Ганна (32-х літ), полишивши 7 дітей... Навряд чи з любові, проте через рік Григорій Закревський одружується вдруге з Ганною Судимою, котра також уже побувала у шлюбі. На той час 35-річний Григорій Закревський мав уже значний авторитет як маршалок Київського намісництва. Все сказане достатньо пояснює його рішення щодо будівництва великої садиби в селі Березова Рудка з палацом, службами, парком. Будівельні роботи розпочались не раніше 1786 р., коли в житті Григорія Закревського сталась згадана трагічна подія – смерть дружини. Може, в такий спосіб він прагнув погамувати свій біль. З другого боку, його висока виборна посада маршалка Київського намісництва, куди входило 11 повітів (Київський, Пирятинський, Миргородський та інші), потребувала відповідної резиденції для зібрань дворянства, влаштування прийомів та балів...
Це мальовниче місце поблизу річки Рудки і обрав Григорій Закревський для будівництва садиби, а поряд з нею на півдні, де найбільш сліпило сонце, – майдан для церкви. Не була випадковістю й посвята церкви святій Трійці. Спочатку це була невелика дерев'яна церква, що, на відміну від садиб та маєтків інших можновладців Полтавщини, не належала до суто домової, тобто родинно-садибної. Церква святої Трійці, як свідчать архівні документи, була побудована 1801 р. (до нашого часу не збереглась), хоча в історико-статистичному описі Березової Рудки 1781 р. згадується, що тут проживав священик. Вірогідно, що згадуваний рідний брат власника Березової Рудки, директор Імператорської Академії мистецтв, Андрій Йосипович Закревський надавав консультативну допомогу Григорію Йосиповичу в проектуванні та будівництві Свято-Троїцької церкви. В цей же період зламу XVIII–XIX ст. за ініціативою Г. Й. Закревського був побудований палац та службові флігелі в стилі класицизму, а за палацом розпланований регулярно-пейзажний парк і фруктовий сад.
Крім того, декоративне оформлення парадного двору колом партеру перед палацом набуло поширення в садибній архітектурі України зламу XVIII–XIX ст., – наприклад, у Сокиринцях, Вороновиці, Качанівці, Новій Чарториї. Серед цих об'єктів композиція парадного двору Сокиринського ансамбля (60-і рр. XVIII ст.) є найближчою до передпалацової території березоворудківського ансамбля. Тож який вигляд мав партер у Березовій Рудці? Цей партер (за свідченням іконографічних матеріалів) був обсаджений за контуром кола формованою живою огорожею, тобто підстриженими кущами певної геометричної форми, що в спеціалізованій літературі з паркобудівництва має назву «топіарного мистецтва». Від цього партеру було прокладено каштанову алею до парадної брами для проїзду карет, де гості Г. Й. Закревського могли бачити дерева з формованою кроною, яка нагадувала форму парасольки. Такі ж химерні дерева були й перед головним партером палацу, де Григорій Йосипович, певно, зустрічав своїх гостей. Улітку гості могли зблизька помилуватись партером, де на тлі смарагду трави мерехтіли яскраві плями квітників у вигляді геометричних візерунків – розеток, кіл, аканта, латинського хреста, виноградної лози. Під час балів, як свідчать сучасники, центр партеру прикрашався великою пальмою. Григорій Закревський встиг збудувати також і палац, пізніше перебудований спадкоємцями. Єдине, що збереглося від первісної будівлі, – муровані льохи, перекриті важкими склепіннями.
За палацом розпочинався регулярно-пейзажний парк, територія якого була прорізана галявинами, алеями. Одна з алей з'єднувала палац з церквою Святої Трійці, а промені інших алей, перетинаючи навпростець територію парку, тягнулись до ставка.
Помер Григорій Йосипович близько 1811 р. Після його смерті Березова Рудка та садиба перейшли у власність його синів – Олексія Григоровича (нар. 1767) та Василя Григоровича (нар. 1769). Про Олексія Григоровича Закревського відомо, що в 1789 р. він мав звання ротмістра Київського карабінерного полку. Брав участь у Вітчизняній війні 1812 р., маючи звання майора. Помер Олексій Григорович у 1834 р. Доля його рідного брата – Василя Григоровича була позначена яскравими подіями, які наклали свій відбиток на його вольовий та цілеспрямований характер. 1794 р. він воював на полях Молдавії, Польщі та Литви, дістав поранення. З травня 1799 р. перебував на цивільній службі, обіймаючи посади колезького асесора та підкоморія Пирятинського повіту. Проживав у Березовій Рудці і облаштовував родинне обійстя з належним естетич¬ним смаком, який формувався під впливом особистих вражень від палацово-паркового мистецтва Польщі, Литви та Росії. Своїми порадами і консультаціями допомагав йому також Андрій Йосипович Закревський – директор Імператорської Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі.
У 1825 р. Василю Григоровичу виповнилось 56 років. Тоді ж він складає духовний заповіт щодо успадкування після його смерті маєтків, серед них і Березової Рудки, а також розпочинає перебудову батьківського палацу. Палац був розібраний до фундаментів, а на його місці розпочато будівництво нової будівлі в стилі необароко за проектом відомого українського архітектора Євгена Червінського. Будівництво завершили 1838 р. Архітектура палацу й сьогодні вражає своєю свідомою орієнтацією на традиції українського житлового будівництва гетьманської доби.
Будівля палацу кам'яна, двоповерхова. Її обрис в плані має дзеркальну симетрію класицизму, хоча фасади вирішено в стилі необароко. Головний палацовий фасад з боку парадного двору декорований стриманіше, ніж парковий фасад, який привертає увагу пишністю пластичних форм і підкресленою парадністю. Так, двоярусна центральна частина складається з аркади на пілонах, а над нею закриті галереї та відкриті лоджії, де особливо цікаві колони з капітелями компоштного ордера. В інтер'єрі палацу, і це відчувається навіть сьогодні, панувала атмосфера комфортності та особливого родинного тепла. Парадні дерев'яні сходинки її з перилами та великими балясинами прикрашало різьблення у формі розгорнутих пелюсток квітів.
Також за проектом архітектора Червінського неподалік північного боку запалацової галявини на початку 1840-х рр. збудовано Чайний павільйон – альтанку в стилі необароко. Її каркасна конструкція вражала вишуканістю архітектури ордерних колон, які тримали залізний дах із заломами.
Отже, у 1800–1840 рр. – ще за життя Василя Григоровича Закревського – сформувалась планувальна структура території парку та фруктового саду, остаточно визначились паркові композиції та архітектурні домінанти – палац, Чайна альтанка, парадна брама та малі архітектурні форми – фонтан з басейнами, альтанка (вбудована в огорожу палацово-паркового ансамбля). Всі зазначені архітектурні домінанти та малі архітектурні форми були вирішені в стилі необароко автором проектів – Євгеном Червінським.
Василь Григорович помер близько 1840 року. Дітей він не мав, і Березова Рудка, відповідно до його заповіту, перейшла у власність сина його старшого брата Платона Олексійовича Закревського – людини авантюрної, свавільної та жорстокої.
Источник сайт
http://www.pamyatki.h.com.ua/Postati.htm 
