Стрельбицкие Strzelbicki Стрельбицькі Стрільбицькі

Стржельбицкий Ф. С.

СТРЖЕЛЬБИЦКИЙ Федор Сильвестрович (8.2.1896, с. Липник Бессарабской губ. – ?), 1-й пропагандист шахмат в Заб., шахматист 1-й категории. Из дворян. Перед 1-й мировой войной приехал в Читу, где его отец работал на ж.д. Окончил Чит. мужскую гимназию. Работал счетоводом высокой квалификации в Управлении службы тяги Заб. ж.д. Пропагандист шахмат, организатор массовых сеансов одновременной игры. В 1926–27 вел «Шахматный отд.» в газете «Заб. рабочий». В 1926 в 1-м первенстве Читы поделил с Буткиным и Данилевским 1–3 места (при 17 участниках). В первенстве Читы следующего года стал единоличным победителем и оставался сильнейшим шахматистом Читы до 1931. Наибольшего успеха достиг в 1927 на всесоюзном турнире железнодорожников, в одной из двух равноценных групп (по 10 чел.) занял 1-е место.

Источник статьи: Малая «Энциклопедия Забайкалья. Физическая культура и спорт
Ремизов Ю.М.

14 сентября 1905 года на стол «Его Превосходительства Господина Тульского Губернатора» лёг рапорт от полицмейстера. В нём сообщалось, что «13-го сентября около 8 часов вечера в квартире доктора Стржельбицкого, в дом Щеглова на углу Пушкинской и Петровской улиц, собрались на сходку воспитанники Тульских учебных заведений около 30 человек. По прибытии к этой квартире часть из них разбежались через боковую со двора калитку, а другая часть, 15 человек, была задержана Приставом 2-й части, из них 8 человек во дворе, а 7 человек в самой квартире, список коих при сем прилагается. Поэтому оказалось, что доктор Стржельбицкий с семейством находится в отъезде в Царстве Польском, а в его квартире проживает его родственник, воспитанник 8-го класса мужской гимназии, Ксаверий Брониславович Машадро, который и является в настоящее время хозяином квартиры. Последний объяснил, что несколько его товарищей по классу просили занять его квартиру для сходки, цель которой будто бы было обсуждение случая, бывшего весною сего года в Курске с воспитанниками учебных заведений. Другие же задержанные воспитанники, как, например, Горский, Александров, Лобанов, Чернова и Шалыгин, заявили одни, что они были приглашены на вечеринку, а другие, что какой-то неизвестный ходил по квартирам и приглашал их идти в дом Щеглова, в котором кто-то и о чём-то будет читать лекции.

с сайта - http://library.pravgimn.ru/vest5/gimnazisti.php

Памятная книжка Тульской губернии
на 1893 год

Стржельбицкий И. К.

Поручик 137го Нежинского полка С.И.Стржельбицкий и капельмейстер 139го. Моршанского полка Э.И.Шипанек.

информация тут - http://www.nd.edu/~nriid/ru/books/v1/v1_123-227.pdf

Частина 1.2. Яковенко Наталя. Паралельний світ. з сайту - http://litopys.org.ua/yakovenko/yak04.htm

Шляхетська правосвідомість у дзеркалі обігу правничої літератури на Волині й Наддніпрянщині*


З цитованого вище реєстру 1634 р. бачимо, що примірник Першого Литовського Статуту навіть після скасування його чинності далі зберігався разом з архівом Володимирського суду під характерною назвою — «Статут Старый». Утім, за актом наступної ревізії 1650 р. книги в архіві вже не було. Ревізії передувала заява реґента Володимирської канцелярії Григорія Стрельбицького, у якій оповідається, що під час захоплення міста загоном козаків обидві скрині з архівом було відімкнуто, судові книги порозкидано й пошарпано. «Потом, — пише Стрельбицький, — не ведати кто и якая особа тыє книги в скриню одну поскидал, а другоє меншоє скрині не маєш»25. Мабуть, саме тоді ж ця «не відати якая особа» й забрала примірник Старого Статуту, котрий із плином часу опинився у бібліотеці Фірлеїв, отримавши в науковій номенклатурі назву Фірлейського списку.

На зв'язок із судово-адміністративними канцеляріями вказують численні списки Другого Литовського Статуту, переважно пов'язані з Волинню й Наддніпрянщиною, що й не дивно, оскільки на території Литви та Білорусі цей кодекс діяв лише короткий проміжок часу, з 1566 по 1588 рік. До сьогодні збереглося понад 60 списків Другого Статуту, в тому числі перекладних (польською і латиною) — близько 40 26. Зокрема, канцелярське походження мають чотири кодекси, переписані в Луцьку, в тому числі повний староукраїнською мовою, що нині зберігається в Інституті рукописів Національної бібліотеки України. В описі Вітаутаса Рауделюнаса він фігурує під назвою Мелецького, позаяк потрапив до бібліотеки у складі книгозбірні Милецького монастиря27. Натомість Алдона Василяускене запропонувала дати йому точнішу назву — Луцький, мотивуючи це тим, що список був виготовлений не пізніше 20-х років XVII ст. на замовлення луцького підкоморія (межового судді) Юрія Гулевича і тривалий час належав канцелярії Луцького земського суду28. Згодом, судячи з покрайніх записів, книгою користувався (а можливо, і привласнив її) Войтех Кринський.