Стрельбицкие (Strzelbicki, Стрельбицькі, Стрільбицькі)

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Antoni Strzelbicki http://www.icm.com.pl/salwator...ar326.html

(ok. 1740-1781)

Przedstawicieli drobnoszlacheckiej rodziny Strzelbickich spotykamy w dawnych województwach: lwowskim, halickim, wołyńskim i bracławskim. Herbarz Bonieckiego wymienia mężów i żony o tym nazwisku aż 15 razy. Jeden ze Strzelbickich - Antoni, brał udział w Konfederacji Barskiej, gdy postrzelił z muru Krakowa rosyjskiego pułkwnika Boka. Z Krakowem z resztą związał się na zawsze, choć w dziwny sposób. Został tu Mistrzem Świętej Sprawiedliwości, czyli katem. Mieszkanie „służbowe" kata znajdowało się w baszcie zwanej Mistrzowską lub Katowską u wylotu ulicy św. Marka, lecz Strzelbicki mieszkał na Wygodzie w okolicy dzisiejszej ulicy Syrokomli. Możliwe, że w domu swojej żony, której nazwiska panieńskiego kroniki nie przechowały. I oto w księdze ślubów parafii Najświętszego Salwatora w Krakowie (do której należała Wygoda) znajdujemy pod rokiem 1776 dwa ciekawe zapisy: dnia 29 czerwca na ślubnym kobiercu stanęli Józef Zamorski generosus i brygida Kozicka. Świadkami byli Szymon Rimiwski (?) generosus N. Skrzynecki, Antoni Strzelbicki i Błażej Przebindowski. Dnia 19 lipca tegoż roku ochrzczony został Mateusz, nieślubny syn Marianny Łykaszówny, a rodzicami chrzestnymi byli Antoni Strzelbicki i Konstancja Drozdowska. Jak z tego wynika obecność kata przy udzielaniu sakramentów nie byłą zabroniona przez prawo kanoniczne a jego występowanie w towarzystwie „dobrze urodzonych" nie bydziło zastrzeżeń, choć jego samego wykonywany zawód pozbawiał prerogatyw szlacheckich. Udział Strzelbickiego we wspomnianych uroczystościach kościelnych miał miejsce zaledwie 4 lata przed śmiercią, gdy sam zginął... z ręki kata. Do Mistrza Świętej Sprawiedliwości należały także obowiązki rakarza łapiącego bezpańskie psy, sprzedaż „leków" otrzymywanych na przykład z psiego tłuszczu, wywożenie za miasto padłego bydła, udziały w prowadzeniu miejskiego zamtuzu (odpowiednika agencji towarzyskiej), czyli krótko mówiąc, stała styczność z półświatkiem działającym na granicy prawa. Tak i Strzelbicki zamieszany został w sprawy rabunków i kradzieży karanych wówczas „na gardle" i skazany na karę śmierci przez powieszenie. Prawda, że uzyskał jednak „ułaskawienie", gdy hańbiącą szubienicę zamieniono mu na mniej hańbiące ścięcie mieczem, który to wyrok wykonał 19 stycznia 1781 roku jego następca na urzędzie (a może i uczeń ) Sebastian Kuszewski. Strzelbicki pochowany został prawdopobnie na cmentarzysku dla skazańców koło nieistniejącego dziś kościoła św. Gertrudy na Plantach między ul. Sienną a Dominikańską. Piszą o nim więcej autorzy Pitavala krakowskiego cz. I., 1993 i M. Rożek w artykule pt. „Osobliwe rzemiosło" w Dzienniku Polskim z 17 II 2001 r.

A. Kostrzewski

J. Rzecki
Жуть..

Життєвий та творчий шлях академіка Кирила Студинського http://www.ukrterra.com.ua/dev...ynskiy.htm

.....Народився К. Студинський 4 жовтня 1868 р. в с. Кип’ячці, що знаходиться поблизу Тернополя в сім’ї греко-католицького священика. Батько був священником і до 1906 р. обслуговував три церкви в Кип’ячці, Застінці та Товстолузі. За його душпастирства в двох останніх селах було побудовано дві муровані церкви [13, арк. 5]. Мати Вікторія народилася 29 травня 1844 р. в Озарній в домі свого діда о. Миколи Стрільбицького [13, арк. 10]. Вона була дочкою відомого культурного діяча та політика о.Степана Качали – одного з фундаторів та засновників Наукового товариства імені Шевченка у Львові [біогр: ]....

Джерела:
13. Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі – ЦДІАУ у м. Львові). – Ф. 362 (Студинський К. – академік). – Оп. 1. – Спр. 9 (Розвідка Студинського К. “Мій рід”). – 15 арк.

Мій коментар:
Дуже цікаво, потрібно переглянути Францисканську метрику по цьому селу - Озарнові ? (напевно, мається на увазі Озеряни (Борщівський район), або Озеряни (Бучацький район), або Озерянка (Зборівський район)), можливо, це той Микола, що я шукаю?

Напевне не тільки Францисканську, а і Йосифінську. Як в ті часи нерідко бувало - парафії передавалися як не від батька до сина, то від тестя до зятя.

Balymba це трохи легендарне журналістське розслідування про місця, що по сусідству з Вами?

ЛЕГЕНДАРНА ОСЕЛЯ - http://vechervkarpatah.at.ua/index/0-1073

В центрі Микуличина, до течії ріки Прут справа долучається її притока - Прутець Чемигівський. В документі за 1412 рік, в якому вперше згадується назва Микуличина, цю притоку Прута названо "Прут Малий". Очевидно сьогоднішню назву - "Прутець Чемигівський" було йому надано при картографічному обліку приток Прута. Тоді ж ліву

притоку Прута, що долучається до нього в селі Татарові, названо Прутцем Поповичівським.'їРізниця цих Прутців визначили триключником, що відповідав прізвищам тодішніх власників земель присілків Микуличина - "Палениць" газдів Чемиги і Поповичам

В сучасних адмістративних документах ці присілки називають "Поляницями" з коренем слова "поле", а в деяких літературних джерелах навіть - "Поляниця". Ні одна, ні друга назви не відповідають фактичній суті цього топоніму. Народ називав місцевості за конкретними фактами, що мали місце. На території цих присілків ніколи "поля" придатного для оранки не було, був ліс. Знаємо, що основним заняттям гуцулів було не землеробство, а тваринництво. Для цього необхідні пасовиська. І тут допомагав зогонь: ліс "палили", щоб відкрити площу для росту травопасу. Отримані, таким чином, просторі ділянки називали "паленицями". А далі і за прізвищем того , хто їх випалив для випасання худоби і заготівлі сіна. #

На дванадцятому кілометрі Прутця Чемигівського, рахуючи його протяжність від місця долучення до ріки Прут, є "перехрест". Так в народі називають місце ріки, до якої з двох її сторін майже на зустріч стікаються дві притоки. Тут "перехрест" вод творять справа - потік Цапулець, зліва - Гиджак. За давнім повір'ям "перехрест" вод вважається найсприятливішим місцем для проживання на відміну від перехресту доріг. Очевидно, керуючись цим повір'ям і побудував у XIX столітті оселю зайшлий ґазда Чемига між північно-західними ременами перехресту, де найрівніші "долини". І

У 1925 році власником цієї оселі стає Гриць Голинський -легендарний сотник УГА, командир Гуцульського куреня січових стрільців. Все своє життя він боровся і загинув за свободу нашої нації. Тому треба знати основні штрихи його життєпису, щоб усвідомити, чому оселю Г. Голинського треба вважати легендарною^

Народився Григорій Голинський 19 березня 1895 року в селі Березові Верхньому Косівського району. Рід Голинських належав до боярського, шляхетного роду, який мав свій герб і прапор. В 1914 році закінчив Коломийську гімназію і пішов добровольцем в Українські січові стрільці (УСС) - "усусуси", де вивчив військове ремесло, став офіцером. Необхідно тут окремо відзначити, що з Микуличина "усусусами" були: Кіф'як Іван - 1896 р. н ., Коренюк Юра - 1898, Тарнавський Іван -

1899, Філяк Дмитро - 1894, Онучак Іван Миколайович -1886, Вередюк Юрій Онуфрієвич -1894 з Ділка, Вередюк Юрій Онуфрієвич с. Настуні - 1900, з В. Голиці, Стефанюк Михайло Федорович - 1900, з М. Голиці, Ясюк Дмитро з Пічнівської, Годич з В. Голиці, Тарнавський Кошак Дмитро.

В 1916 році "Гуцульська" сотня січових стрільців Г. Голинського успішно відбивала атаки царських військ на горі Лисоні біля Бережан на Тернопільщині, стала грозою царських генералів, що вели "войну до победного конца". В 1918 році, коли утворилася Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР) сотник Голинський командує Гуцульським куренем під час наступу польських військ на Львів. Тоді стрільці його куреня співали пісеньку:

"... Каже Гриць Голинський Ходорів палити, Каже аж до Львова Канонами бити... " Гуцульський курінь бере участь в поході січових стрільців по теренах України для захисту Української Народної Республіки (УНР) під командуванням полковника Євгена Коновальця, з яким Г. Голинський завжди мав дружні стосунки. Хворим на тиф потрапляє під Одесою в російський полон. Втікає до Праги, де одночасно закінчує лісотехнічний та філософський факультети на "відмінно". Там стає епіворганізатором і членом проводу Української військової організації (УВО), заснованої Євгеном Коновальцем у липні 1920 року. В 1925 році повертає на рідну землю, очевидно, з завданням створення на Гуцульщині мережі УВО.

Польські чиновники відмовляють йому у влаштуванні на роботу, не дивлячись на високу освіченість та фахов^сть, вимагають прийняти латинське віросповідання. Зрада така була не для Голинського. Він йде господарювати у присілок Палениця Чемигівська, де вирощує худобу і утримує пасіку.

В той час політично страхітливим стає для українців громадське життя в Польщі. З метою полонізації галицьких українців польські шовіністи провели "пацифікацію" (втихомирення) - каральну акцію проти українського населення, яке домагалося, щоб польська влада виконала взяте на себе у 1920 році міжнародне зобов'язання - надати українцям Галичини політичну автономію, створити Український університет у Львові та українські школи в містах і селах, не переслідувати національні прагнення семимільйонного українського населення Галичини. Керував "пацифікацією" міністр внутрішніх справ

Польщі генерал Б. Пєрацкі. Він виробив стратегію "тихого" нищення українства: "не бити, а душити, хлоп має залишитись без землі, патріот

- інтелігент - без своєї мови і культури, а як хоче працювати нехай біжить за метрикою до Костела, а бунтівників, що порушують тишу -до Берези Картуської ". Цей "план" по-садистськи втілювався в кожному селі Галичини.

І настала Пєрацкому - грозі "кресуф всходніх", як називали Галичину польські колонізатори, відплата. Успішний замах на нього здійснив 15 червня 1934 року член ОУН Григорій Мацейко, псевдо "Ганус". Є всі підстави зробити припущення, що деталі виконання цього замаху розроблялись, зокрема, і в оселі Г. Голинського. На таку думку наводять наступні факти:

а) оселю Г. Голинського часто відвідував Володимир Стрільбицький, тодішній лісничий Поляницького лісництва, а також лісник Дмитро Кошак - лісник цього лісництва. В "гості" через хребет "Ліснови" приходив з Татарова війт цього села Василь Прокопчук. Всі троє - січові стрільці Гуцульського куреня. Контактував з Голинським ще один січовик - Драпак Іван Володимирович (1896 р. н.), що жив біля самої польсько-чехословацької границі у Яблуниці. Всі вони могли створити естафетний ланцюг переводу через границю Григорія Мацейка - із Микуличина на Закарпаття. Бо саме В. Стрільбицький, як відомо (журнал "Гуцулія" (ч.1/5) "Таємниця 1934-го року"), ризикуючи власним життям перевів в безпечне місце, тобто, в оселю Г. Голинського, а потім на Закарпаття Мацейка після здійснення ним замаху на міністра Пєрацького.

б) в оселі Г. Голинського тримав разом з цим пасіку "пан зі Львова"адвокат Ярослав Рак. Той самий Я. Рак, що був помічником адвоката С. Шухевича, який захищав 12 підсудних членів ОУН на чолі зі С. Бандерою на судилищі, котре розпочалося у Варшаві 18 листопада 1935 року в зв'язку з розглядом справи про вбивство міністра Пєрацького. в) як твердив (23.12.97р.) І. Белейович весною 1934 року перед замахом на Пєрацького, провідував Г. Голинського Степан Бандера. Перебував в оселі Голинського і Григорій Мацейко. Про це І. Белейовичу розказував сам Голинський. Цей факт підтверджує і М., Томашук (1997, стор.82). Степан Бандера, будучи тоді в Микуличині, провідував також свою знайому — Бурачинську Іванку, подарував їй на пам'ять свою фотографію. Ця фотографія невеликого розміру збереглася до 1958 року у Любомира Дубіка, який тепер проживає в оселі Бурачинської - по вулиці Грушевського, 85. Пізніше цю фотографію забрала Семків-Келлєр Оксана з роду Бурачинських, яка тепер проживає в США.

г) про якусь пов'язаність Г. Голинського з замахом на Перацького підозрювала польська поліція, бо відразу після замаху його два тижні тримали в тюрмі. Не маючи істотних доказів проти цього, його випустили.

Організація замаху на Пєрацького була глибоко таємною. Нема в живих свідків, щоб розкрили, що вирішувалось тоді в оселі Г. Голинського для успішного проведення цього замаху. Таємницею було також те, що в цій оселі друкувалась підпільна інформація, необхідна для підготовки кадрів ОУН. Характерною листівкою того часу є текст про 12 прикмет характеру члена ОУН. 18 березня 1941 року НКВД арештувало Г. Голинського. Він в той час працював начальником лісопункту в Микуличині. Його оселя перенесла енкаведистський обшук. Знайшли в ній багато книг на іноземних мовах, що викликало підозру у нальотчиків. Та в цьому нічого дивного не було - господар володів чотирма мовами. Сталіністи довго мордували в'язня, намагаючись вибити з нього потрібні "визнання". Особливо жорстокими були нічні допити, після яких безсилого і скривавленого Григорія вже тягай по коридору і кидали в камеру (Г. Бураков, 1994).

При розкопках жертв більшовицьких репресій в Дем'яновому Лазі біля Івано-Франківська донька Григорія Голинського - Люба Голинська-Негрич впізнала по окремих речах і слідах на черепі останки свого батька. Йому ще в 20-х роках у Празі хірурги зробили операцію на черепі, який був пошкоджений в боях під Львовом у 1918 роціЛ Легендарною є оселя Г. Голинського і тому, що по сусідству з нею 1 листопада 1943 року була посвячена велична насипна могила. Тутпоховані три стрільці УПА, що полягли в бою з німцями на г. Курагу. Втой день провідували хату Г. Голинського сотенці вишкільного табору"Чорні чорти" "Дон" і "Липей" та в майбутньому легендарний курінний Гуцульського куреня УПА - "Скуба". £ Оселя Г. Голинського знаменита ще й тим, що в 1998 році тут побувавМирослав Симчич, - за кличкою ОУН - "Кривоніс", славнозвіснийлегендарний командир УПА. А в цій оселі ґаздувала його сестра Марійка, будучи жінкою Григорія Голинського. "Кривоніс" встановив на стіні оселі табличку з написом:

"В цьому будинку жив сотник УСС, командант Гуцульського куреня УГА, член ОУН Гриць Голинський (1895-1941)". Щ

Оселя Г. Голинського є історичною. Тому має бути включена в список історичних пам'яток українського визвольного руху, охоронятись для збереження законом і служити краєзнавчо-пізнавальним об'єктом для молоді і туристів.

__________________________________
Цікаво, чи зберігся будинок Стрільбицьких в Микуличині? Чи збереглась могила Льва Стрільбицького (батько лісничого - Володимира Стрільбицького)?
На світлині родина Стрільбицьких з Микуличина.
сидять - Францішка Стрільбицька (з Німчевських) її чоловік Лев Стрільбицький (брат мого прапрадіда), зять Лев Федорович (суддя з Чернівців).
стоять діти: син Володимир Стрільбицький (лісничий в Микуличині), син Євстацій Стрільбицький (військовий, помер та похований в с. Текуча), донька Ольга Федорович.

Розшукую інформацію по судді в Чернівцях - Льву Федоровичу, та його родині. Відомо, що були сини Ярослав та Троян. Можливо, що виїхали на Захід, або були заслані до Сибіру.

Strilbycki написал:

[q]
В сучасних адмістративних документах ці присілки називають "Поляницями" з коренем слова "поле", а в деяких літературних джерелах навіть - "Поляниця".
[/q]

І все-таки я схиляюся до назви "Поляниці", але не від слова "поле", а від слова "поляна". Про те, що такі топоніми існували в наших краях свідчать і записи Йосифінської метрики - по моїх села ( а це через гору Рокита від Микуличина) є досить багато назв "Поляна", "Полянка"
.
Strilbycki написал:

[q]
Володимир Стрільбицький, тодішній лісничий Поляницького лісництва
[/q]

Тут постає питання чи Стрільбицький мав власний будинок у Микуличині, чи проживав у службовому за місцем роботи. Колись я кілька місяців працював в Поляницькому лісництві, але щось не памятаю там довоєнних будівель.

Strilbycki написал:

[q]
Чи збереглась могила Льва Стрільбицького (батько лісничого - Володимира Стрільбицького)
[/q]

Ви точно знаєте, що похований в Микуличині. Якщо так то весною спробую побувати на цвинтарі і пошукати ( чому весною - тому, що зазвичай старі цвинтарі за літо так заростають травою, що зараз там важко щось шукати).

Strilbycki написал:

[q]
сидять - Францішка Стрільбицька (з Німчевських)
[/q]

Прізвище точне? Справа в тому, що в Микуличині до цього часу є прізвище Німчук, (можливо хтось з них "ошляхетнився").

В одній із книг знайшов фото Заряду лісів в Микуличині 1922 рік. На фото здається є і Стрільбицький. На жаль не вмію належно опрацювати зображення

( а син на навчанні), тому засканував сторінку і відправлю Вам на електронну пошту.

Balymba написал:

[q]
постає питання чи Стрільбицький мав власний будинок у Микуличині, чи проживав у службовому за місцем роботи.
[/q]

Точної інформації не маю, спробую зателефонувати до ЗДА

(USA) та вияснити подробиці.

Balymba написал:

[q]
Ви точно знаєте, що похований в Микуличині.
[/q]

Так.

Balymba написал:

[q]
Прізвище точне? Справа в тому, що в Микуличині до цього часу є прізвище Німчук
[/q]

Так, точне. З ім`ям трішки наплутав, по метриці вона Емілія (Амалія) Францішка Леопольдівна Німчевська, народидась в селі Кобло на Старосамбірщині (поруч з Стрільбичами), звідки походять Кобилянські.

На фото опис місця де був будинок в Микуличині (Поляна Чемигівська).

А на цій світлині 1925 року сам будинок і його господарі.
Лісничий В. Стрільбицький з дружиною Іванною та синами Ярославом (старший) та Олексою (Олесь \ Олександр).

Официальный сайт Президента Российской Федирации Д. А. Медведева.
http://graph.document.kremlin.ru/page.aspx?1538455

Указ № 1637 от 29 декабря 2010 года.
(публикуется частично, с некоторыми сокращениями)

[ Изображение на стороннем сайте: 20e9470fa07a.jpg ]

[ Изображение на стороннем сайте: e12bc3d4657f.jpg ]

[ Изображение на стороннем сайте: e371a21f5262.jpg ]

[ Изображение на стороннем сайте: a03f3e415e52.jpg ]

На фото Елена Александровна Стрельбицкая в момент награждения почётным званием "Заслуженный работник культуры Российской Федерации".
Государственную награду ей вручил 17.06.2011 Министр культуры Российской Федерации Александр Алексеевич Авдеев.

В продолжении темы об вкладе лучших представителей рода Стрельбицких в искусство, информация от историка в области военно-морского флота Константина Борисовича Стрельбицкого.

2011 © К.Б.Стрельбицкий
(Москва, Российская Федерация)

ПРЕДСТАВИТЕЛИ РОДА СТРЕЛЬБИЦКИХ В ДОКУМЕНТАХ И МАТЕРИАЛАХ РОССИЙСКОГО ГОСУДАРСТВЕННОГО
АРХИВА ЛИТЕРАТУРЫ И ИСКУССТВА

В Российском государственном архиве литературы и искусства (РГАЛИ, Москва) к настоящему времени отложился ряд документов и материалов, имеющих непосредственное отношение к представителям рода Стрельбицких. Так, согласно данным алфавитного каталога РГАЛИ (каталожный ящик № 1468), речь идёт о:

Стрельбицкая Валерия Александровна – педагог Музыкального техникума имени Гнесиных, в архиве отложились её фотографии в группе других педагогов за 1925 и за 1945 годы (РГАЛИ, ф.2954, оп.1, д.1108, 2 л.)

Стрельбицкая Вера Ивановна – актриса Сталинского драматического театра имени С.Орджоникидзе, в архиве имеется упоминание о ней в списке творческого состава театра по состоянию на 01.09.1943 (РГАЛИ, ф.2075, оп.23, д.130, л.29)

Стрельбицкая Евгения Семёновна – автор рукописи пьесы «Незнакомка» (в одном действии, 1939 год), в архиве отложился автограф рукописи (РГАЛИ, ф. 652, оп. 7, д. 2931, 11 л.)

Стрельбицкий Александр – 1900 года рождения, в архиве о нём отложились некрологи и вырезки из газет (РГАЛИ, ф. 191, оп. 2, д. 355, л. 12 - 13)

Стрельбицкий Виктор Владимирович – 1911 года рождения, оперный певец Грозненского драматического театра, в архиве отложились его анкеты (РГАЛИ, ф. 2492, оп. 1, д. 808, л. 9 - 11), а так же имеются упоминания о нём в списках творческого состава театра за период 1947 – 1949 годов (РГАЛИ, ф. 2075, оп. 23, д. 87, лл. 126, 134, 174а, 260)

Стрельбицкий Владимир Андреевич – актёр Сталинского драматического театра имени С.Орджоникидзе и Кишинёвского русского драматического театра, в архиве отложилась его фотография в роли из спектакля 1958 года «Пушкин в Молдавии» (РГАЛИ, ф. 3034, оп. 2, д. 59, 1 л.), а так же имеется упоминание о нём в списке творческого состава театра по состоянию на 01.09.1943 (РГАЛИ, ф.2075, оп.23, д.130, л.208об.)

Стрельбицкий Иван Афанасьевич – 1900 года рождения, в архиве о нём отложились начальные варианты некрологов и заметок (РГАЛИ, ф. 637, оп. 1, д. 26, л. 116 - 119)

Стрельбицкий Игорь Аристархович – московский скульптор, кандидат в члены и член Московского союза советских художников, в архиве отложились различные документы МОССХ с упоминаниями о нём за период с 02.12.1953 по 07.09.1960 (РГАЛИ, ф. 2943, оп. 1, д.727б, л. 32об., д. 910, лл. 78 – 79, д. 911, лл. 44, 50, д. 2220, л. 37об., д. 2276, л.1об., д. 2292, л. 70, там же, д. 2307, лл. 48 – 49, д.2375, л. 78, д.2378, л. 44)

Стрельбицкий Мстислав Петрович – 1935 года рождения, жонглёр Союзгосцирка, в архиве отложилось его «Личное дело» за период с 15.12.1955 по 11.08.1975 (РГАЛИ, ф.2499, оп.4, д.5017, 51 л.).

Общая тема