Скиргайло (Скиргайлы), Скиргайлло, Скиргелло

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

В современной Польше носители фамилии проживают преимущественно в следующих городах:

Skirgajłło - najwięcej osób o tym nazwisku mieszka w: Czarnkowo, Kraków, Piotrków Trybunalski.

Skirgajłło-Jarmołowicz - najwięcej osób o tym nazwisku mieszka w: Łódź.

Skirgajłło-Krajewski - najwięcej osób o tym nazwisku mieszka w: Warszawa.

Skirgajło - najwięcej osób o tym nazwisku mieszka w: Augustów, Czarnkowo, Dęblin.

Skirgajło-Jacewicz - najwięcej osób o tym nazwisku mieszka w: Szczecin.

Skirgiełło - najwięcej osób o tym nazwisku mieszka w: Warszawa.

Skirgiełło-Jacewicz - najwięcej osób o tym nazwisku mieszka w: Warszawa.

Источник: https://nazwiska-polskie.pl/lista/Sk

Опись дел (Скиргайло). Российский государственный архив экономики (РГАЭ)

Источник: https://online.archives.ru/sea...tep=Extend

РГАЭ / Фонд 1562 / Опись 309. / Дело 1414. Скиргайло Любовь Константиновна

РГАЭ / Фонд 1562 / Опись 310. / Дело 1004. Скиргайло Любовь Константиновна

РГАЭ / Фонд 3139 / Опись 2. / Дело 3779. Скиргайло Лючней Ваулевович

РГАЭ / Фонд 9305 / Опись 3. / Дело 2750. Личные дела: Садков Семен Федорович, Симанов Иван Федорович, Степанов Александр Захарович, Слепцов Егор Артемьевич, Смирнов Василий Гаврилович, Скиргайло-Яцевич Наталья Викторовна и др.

Этот раздел о дворянском роде.

Скиргайло — дворянский род герба Топор (пол. Topór) восходящий к середине XVI века.

Фамилия Скиргайло происходит из древнего шляхетства. Родоначальником является Юхно Мациевич Скиргайло (Juchno Maciejewicz Skirgajło), которому с сыновьями его Петром и Станиславом в 1559 году по велению Короля Польского Сигизмунда пожаловано имение Прейсшагола (современная территория Каунасского района Литвы).

С 1804 (?) года утверждались в Российском дворянстве. Род Скиргайлов внесен в VI часть родословной книги Виленской и Ковенской и губерний.

В конце 19 века владели имениями в Ковенской губернии – Бонишки, Буйвиды, Гойжевка-Застрабе, Гойжевка-Поструне, Кейданы, Прейшагола, Савечаны, Шлекеце, Эйгиргола, Юшкевиче, Ятовты.

Скиргайло-Яцевичи — дворянский род герба «Косцѣша» (пол. Kościesza).

Яцевичи, герба «Косцѣша» доказывали свое происхожденіе отъ Петра Скиргайлы Яцевича, имѣвшаго помѣстье въ Лидскомъ повѣтѣ. Сынъ его, переселившись въ Витебск. воеводство, женился и взялъ въ приданое недвижимость Гороватко, 1698 г. Потомки его доказали свое благородное состояніе въ четыре поколѣнія и на основаніи представленныхъ документовъ, были признаны въ дворянскомъ достоинствѣ.
Гербовникъ Витебскаго Дворянства, стр. 175, №186 (Витебская губерния Российской империи (Белорусская область): https://pomnirod.ru/materialy-...nstva.html

Включены в VI часть Дворянской Родословной Книги Могилевской губернии: https://genealogia.club/search...0%BB%D0%BE

_________
Герб Топор внесен в «Список родам Царства Польского, признанным в дворянском достоинстве с гербами, невнесенными в «Высочайше утвержденный Гербовник», сост В.К.Лукомский. СПб, Сенатская типография, 1912.
РГИА. Ф.1343. Оп.15. Д.83

Герб Косцеша внесен в «Список родам Царства Польского, признанным в дворянском достоинстве с гербами, невнесенными в «Высочайше утвержденный Гербовник», сост В.К.Лукомский. СПб, Сенатская типография, 1912.
РГИА. Ф.1343. Оп.15. Д.83
О гербе Косцеша см. также Гербовник дворянских родов Царства Польского, часть 3: https://gerbovnik.ru/arms/3856.html

(раздел дополняется)

Опись дел (Скиргайло).
Государственное казенное учреждение «Государственный архив социально-политической истории Курганской области (ГКУ "ГАОПДКО")

Скиргайло Петр Александрович, 1900 г.р.

- Фонд № 6905 (Управление Федеральной службы безопасности Российской Федерации (ФСБ РФ) по Курганской области, 04.1943г.-)
- Опись № 3 (Дела постоянного хранения (наблюдательные дела), по реестру № 6534)
-Единица № 3622 и 5126

Источник: https://alertino.com/ru/2156057

Судя по документу Витовта от 3 октября 1393 г., текст которого сохранился в списке XV в.78, дело не обошлось без конфликта, так что примирять двух литовских князей на встрече во Львове79 пришлось королеве ядвиге. Значит, Полоцкая земля должна была перейти под власть Витовта поздней весной или летом 1393 г. Судя по тексту соглашения, в котором упоминаются подданные (subditi) как Витовта, так и Скиргайла, у этого последнего остались какие-то владения, но неизвестно, где они располагались, сохранились ли они от предшествующего времени или состоялось выделение нового удела. Как бы то ни было, каким путём и при каких обстоятельствах совершился переход Полоцкой земли под власть Витовта, остаётся неизвестным. Можно лишь констатировать этот факт и задаться вопросом: кем и чем предстояло управлять Витовту?
Как показал В.А. Воронин, в XIV в. полоцкие князья жаловали своим подданным и передавали церкви владения, занимавшие впоследствии окраинное положение в Полоцкой земле80. Вплоть до начала XVI в. территориальный состав региона не претерпевал существенных изменений81. О персональном составе верхушки полоцкого общества известно очень мало, тем не менее можно констатировать, что крупнейшие бояре корсаки сохранили своё влияние, а купцы сорочковы, или сорочковичи – своё благосостояние. Иными словами, несмотря на попадание в плен к Ягайлу Андрея Полоцкого вместе с его боярами82 и возможные репрессии в самом Полоцке, полной смены общественной верхушки на Полотчине не произошло ни после пертурбаций конца 70 – 80-х годов XV в., ни после вытеснения оттуда Скиргайла.
...

79. Rutkowska G. Itinerarium królowej Jadwigi z lat 1384–1399 // Dzieło Jadwigi i Jagiełły. W sześćsetlecie chrztu Litwy i jej związków z Polską. – Warszawa, 1989. – S. 215.
80. Варонiн В.А. Чарсцвяды. – с. 73–74.
81. Подробнее см.: Хорошкевич А.Л. Полоцкие грамоты как исторический источник // ПГ. – т. 2. – с. 331–332.
82. Rachunki dworu. – S. 565. На это обратил внимание В.А. Воронин: Варонiн В.А. старонка біяграфіі князя андрэя Полацкага // Гiстарычны альманах. – т. 15. Гародня, 2009. – с. 3.

Источник:
Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського. – К., Інститут історії України НАН України, 2015. – Т. ІІІ. С. 60 – 61.

Лише 1393 р. з наказу Вітовта Скиргайло оволодів Звинигородом і Черкасами9. Вітовт у зв’язку з цією подією надав Київському князю Володимиру Ольгердовичу Копиль, а Київ передав Скиргайлу10. Немає сумніву, що у часи правління скиргайла у києві Звинигород знаходився у сфері його впливу11. Скиргайло, як свідчать літописи, був отруєний і помер наприкінці 1394 р.12.
...

Включення Звинигорода Скиргайлом із санкції Вітовта до Київського князівства мало тимчасовий характер, оскільки суперечило тодішній географічній ідентифікації цього субрегіону. Ще на час укладення "списка городов руських", яке на думку М. Тихомирова мало місце між 1387 та 1392 рр., Звинигород однозначно зараховується до подільських укріпле них міст, разом з Брацлавом, Вінницею, сокольцем і навіть Черкасами17.
Однак ситуативна політична логіка, що обумовлювалася активною причорноморською політикою Вітовта, суперечила цьому географічному визначенню. Ця політика реалізовувалася саме через межиріччя Бугу й Дніпра, тобто тодішнє східне Поділля, а сприяла розширенню Київського князівства. Суперечність могла бути ліквідована встановленням повного контролю Вітовта над Поділлям, але на заваді цього стояли інтереси корони і Владислава Ягайла.
Така двозначна ситуація навколо східного Поділля визначала неоднозначність щодо юрисдикції над Звинигородщиною, хаотичність і протиріччя в номінаціях на посади тощо. Литовці вважали її своєю. На цій позиції настоювали і окремі дослідники. Зокрема, С. Кучинський вважав, що після смерті Скиргайла Звинигород отримав власного намісника. На його думку, ним до 1408 р. був Патрикій наримунтович18. О. Русина заперечила цю тезу, стверджуючи, що Патрикій наримунтович ніколи до 1408 р. не фігурує як "Звинигородський"19. Заперечує можливість Патрикія бути звинигородським князем і Л. Войтович20. однак, на нашу думку, його можливість формально перебувати на намісництві у Звинигороді це не спростовує. Інша справа, що для Патрикія наримунтовича, який був у різні роки князем хотенським, стародубським, карачевським і навіть у Великому Новгороді, Звинигород у силу своєї віддаленості навіть від інших південних оборонних пунктів князівства залишався лише елементом особистого престижу.
...

9. Полное собрание русских летописей. – М., 1980. – т. 35: Летописи белорусско-лиолное собрание русских летописей. – М., 1980. – т. 35: Летописи белорусско-литовские. – с. 65, 101, 138, 159, 186, 206, 228; Фелікс Шабульдо пересунув цю дату на 1395 р. і пов’язав з походом тамерлана до середнього Подніпров’я (Шабульдо Ф. Земли Юго-Западной руси. – с. 143–144). Всупереч думці цього автора, перенесення цієї дати є не можливим, оскільки наприкінці 1394 р. Скиргайло вже був мертвий.
10. Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 г.: преимущественно по летописным источникам. – К., 1885. – с. 233; Шабульдо Ф. Земли Юго-Западной Руси. – с. 139–140.
11. Полное собрание русских летописей. – т. 35. – с. 72, 90.
12. Tęgowski J. Kiedy zmarł Skirgiełło? // Społeczeństwo i polityka do XVII wieku. – Olsztyn, 1994. – S. 59–64; до цього вважалося, що Скиргайло помер 1396 р. (див.: Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX–XVII ст..): склад, суспільство і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. Львів, 2000. – с. 311; Русина О. Псевдокиївські князі ХІІІ–ХV ст. // Її ж. студії з історії Києва та київської землі. – к., 2005. – с. 56).
17. Тихомиров М.Н. "список русских городов дальних и ближних" // исторические записки. – М., 1952. – т. 40. – с. 223, 229.
18. Kuczyński S.M. Ziemie czernihowsko-siewierskie pod rządami Litwy. – Warszawa, 1936. – S. 178–180
19. Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. – К., 1998. – с. 105–106.
20. Войтович Л. Князівські династії… – с. 300.

Источник:
Кулаковський П. Звинигородський повіт у Литовську добу // Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського. – К., Інститут історії України НАН України, 2015. – Т. ІІІ. С. 207 – 209.

Общая тема