Скоропадские

Strzelbicki, severinn
ребята спасибо!
И всем кто подключился к сему делу! +

Буду рад всем!

Чернігівське видання Нового Завіту 1717 року з присвятою гетьману Івану Скоропадському

Однією з таких пам’яток є придбаний автором Новий Завіт чернігівського видання inquarto1717 року з гербом і присвятою гетьману Івану Скоропадському в рідній обкладинці, вкритій чорним оксамитом, з рідними ж оксамитовими смужками до застібок із срібними гачками й застібками петельчастого типу, котрі мають на собі клейма «72». Обкладинки виготовлені з цупкого картону, траченого разом з оксамитом неактивним на час придбання шашелем; місцями на оксамитовій потертій поверхні обкладинок з лицевого боку помітні плями від воску.

Не торкаючись тем шрифту, водяних знаків, в повному обсязі гравюр та інших цікавих і важливих особливостей видання, котрі мають стати темою окремих досліджень, вважаємо за необхідне зосередити увагу на зображенні гетьманського гербу, вступній частині та окремим ілюстраціям. Для збереження особливостей документу, при передачі тексту застосовується спрощений дипломатичний метод, яким передбачається відтворення текстів засобами друкарського набору у повній відповідності з оригіналом. Усі рукописні літери кириличного алфавіту передаються з допомогою сучасного гражданського кириличного шрифту. Виносні літери і буквосполучення вносяться у рядок і передаються курсивом. Діакритичні знаки не зберігаються і не передаються, за винятком тих, які позначають вимову однакових літер [1, c.29-30].

На другій сторінці книги, вгорі по центру зображено герб роду Скоропадських у первинному класичному вигляді: три (схрещені) стріли вістрями вниз (середня – в стовп, а крайні вкладені навхрест), перев’язані стрічкою [2, с.167-168, таб. XV]. Щит срібний простий, увінчаний шоломом маркіза під короною. Нашоломник – три страусині пера. Герб виконано відомим гравером Н.Зубрицьким, повна аналогія йому видрукувана у «Іфіка ієрополітика» у київському виданні у 1712 р.[3, с.300]. Обабіч гербу розміщено літери І.С. Г.В.Є.Ц.П. В.ω.С.Д.З., котрі означають: «Іван Скоропадський Гетьман Війська Його царської пресвітлої величності обох сторін Дніпра запорозького». Нижче вміщено вірш-присвяту на герб:

Сила совершается в немощех Христова

И деже та есть, тамω побида готова:

Силγ в тебе Христовγ вожде совершеннγ

Вирγем быти, тремя стрилами явленнγ;

Тройственная понеже души твоей сила,

Память, разγм, воля так ся съединила

Любовїю Христови, яко да ничтоже

ωт любве тя онагω разлγчить возможе:

Тем же стрелы связанны долγ ся схиляют;

Плоть, міра дїявола с Небес уязвляют.

У тексті з третьої по восьму сторінки подано власне присвяту гетьману Івану Скоропадському – гідному продовжувачу меценатських традиційкозацької старшини і українських гетьманів XVII– початку XVIII ст., зокрема – Івана Мазепи. Тому вважаємо за необхідне навести її повністю:

поиний текст тут - http://www.ukrterra.com.ua/chronology/8/veklenko_zavit.htm

Іван Ілліч Скоропадський (1646-1722) - Гетьман Лівобережної України (1708-1722). Намагався посилити політичний вплив козацької старшини.

Родом з Умані, 1674 перейшов на Лівобережжя, де був військовим канцеляристом у гетьмана І. Самойловича (1675-76), чернігівським полковим писарем (1681-94); 1698 ген. бунчужним, 1701 ген. осавулом (другим). Розумна й тактовна людина, Скоропадський не раз виконував важливі дипломатичні місії Самойловича (до Москви 1675 і 1676, до Криму 1681) й І. Мазепи (до Польщі 1690, до Москви 1693 і 1696, до Січі 1703).

Скоропадський належав до тієї групи вищої старшини, що повнотою підтримувала Мазепу, з яким він був пов'язаний і особистою приязню. 1706 Мазепа призначив Скоропадського на уряд полк. стародубського, особливо важливий в обставинах Північної. війни й союзу України з Швецією; було відомо, що він готував Скоропадського на свого наступника. 1708 Мазепа, вже з шведського табору, писав Скоропадському, щоб він старався "моск. військо зі Стародуба іскоренити". Цей лист був перехоплений росіянами, й Скоропадський лишився в моск. таборі. Не мавши ін. кандидата (Д. Апостол, хоч і ворог Мазепи, пішов з ним до шведів, а Павло Полуботок не користався довір'ям Петра І), цар погодився на кандидатуру Скоропадського, який і був обраний на гетьмана у Глухові 6.11.1708. Але Петро І ніколи повнотою не довіряв Скоропадському, приховував від нього військові плани, відмовився затвердити пропоновані Скоропадським пункти нової угоди України з Москвою (Решетилівські статті 1709) й затримав (до 1710), видачу йому інсталяційної грамоти на гетьманський уряд.

Полтавська перемога Росії розв'язала руки Петрові І щодо України. Країна, спустошена війною, моск. репресіями, епідемією чуми, стала територією рос. військ. окупації. Росія не тільки тримала тут постійно своє військо (10 драгунських полків), коштом місц. населення, але щораз більше втручалася у внутр. справи України, які перед тим належали до компетенції гетьманського уряду. Коз. військо було передане під командування рос. генералів, а ген. артилерія була вивезена до Московщини. У Глухові, куди була перенесена столиця Гетьманщини (1709), моск. резидент (спершу А. Ізмайлов, а потім Вініус і Ф. Протасьев) наглядав за діяльністю гетьмана, який мусів "радитися" з ним у всіх справах. Цар не тільки залишив за собою виключне право призначати ген. старшину й полк. (а іноді навіть і сотн.), але й наставляв, чи міняв на ці уряди зовсім чужих для України людей: росіян, молдаван, сербів, поляків. Репресії супроти кол. мазепинців та їхніх родин, депортованих на Московщину або на Сибір, конфіскація їх маєтностей і щедра роздача їх рос. вельможам, створення в Україні величезних лятифундій О. Меншикова та ін. чужих достойників й обмеження права зем. надань гетьмана, численні й чимраз більші мобілізації козаків і посполитих на важкі будови військ. укріплень, каналів (Ладога, Волга-Дін) і нової рос. столиці Петербургу — все це утруднювало, а навіть паралізувало діяльність укр. уряду. Нарешті, 1722 Петро І утворив Малорос. Колегію, яка значно обмежувала владу гетьмана й права укр. уряду. Екон. політика Росії в Україні по 1709 набирає виразно колоніяльного характеру: обмежуються або й забороняються торг. зносини Гетьманщини з Зах. Європою, чорноморськими країнами й Запоріжжям, гальмується розвиток укр. промисловості (зокрема гутницької й салітряної); екон. і фінансове життя Гетьманщини піддається під монопольний контроль рос. уряду й купецтва. Чималих утисків зазнає також культ. і церк. життя (зокрема заборона укр. друку 1720). Все це погіршувало політ. й моральну атмосферу країни, тероризувало укр. людність, сприяло численним доносам на гетьмана та його уряд, кінець-кінцем дезорганізувало укр. нац. й громадське життя.

В важких умовах свого часу Скоропадський робив усе, що міг, щоб боронити права укр. держави та інтереси її населення. Скоропадський коректно ставився до свого попередника і навіть у своїх універсалах уникав офіц. моск. термінології щодо "изменника" Мазепи, називаючи його звич. "бувшим гетьманом" або "нашим антецесором". С. протестував проти рос. утисків, загарбань і здирств (навіть всесильного Меншикова), був проти утворення Малорос. Колегії. Звич., всі ці заходи Скоропадського не могли вплинути на Петра І, який, всупереч своїм урочистим обіцянкам зберігати автономні права України, у критичний момент переходу Мазепи на бік Швеції вирішив ліквідувати гетьманський устрій.

У колах укр. мазепинської еміграції ім'я і пам'ять Скоропадського завжди залишалися чистими (екзильний гетьман Пилип Орлик згадував у своєму "Діяріюші" Скоропадського як свого "великого й любого приятеля"). С. помер 3. (14) 7. 1722 і був похований у Гамаліївському монастирі к. Глухова.

Іван Скоропадський був одружений на Анастасії Марківні, доньці Марка Аврамовича, яка маючи всличезний вплив на свого чоловіка, нерідко втручалась у пеpe6iг державних справ. Тому й побутувала серед козаків примовка: "Іван носить плахту, а Настя - булаву".

Strzelbicki

Из Описания актов, хранящихся в Архиве Императорской археографической комиссии СПБ. 1807 г.

его же = царя Петра 1

Линия Анны Петровны Кудар Горленко

1-е поколение
Петр (Стефанович) Кудар, козак Прилуцкой сотни Прилуцкого полка в 1649 г.

2-е поколение
Анна Петровна Кудар, р.ок.1665-70,
жена (примерно с 1686 г.) Ивана Лазаревича Горленко, р. ок. 1655, сына Прилуцкого полковника Лазаря (Федоровича?) Горленко

3-е поколение
Аким Иванович Горленко, р. п. 1686 –ум. до 1758
жена Мавра (Мария) Давидовна Кирпич, дочь козака Прилуцкого полка

4-е поколение
Евфросинья Акимовна Горленко, упомин.1719
во 2-м браке жена Антона Гавриловича Милорадовича (ум. до 1780)

5-е поколение
Анна Антоновна Милорадович, р.ок.1744 ,
жена ротмистра Петра Михайловича Скоропадского

6-е поколение
- Агафия Петровна Скоропадская, в 1785 с сестрой под опекой Ивана Милорадовича
- Прасковия Петровна Скоропадская,
ж. с 1795 Семена Александровича Неплюева