Левковские

О локализации замка Соколец

См. также Локализация Дашева и Сокольца https://forum.vgd.ru/1231/1829...iew&o=

Город Соколец, как центр Соколецкой волости, данный пану Гриньку Соколецкому, по версии некоторых исследователей, это современное село Соколец в Немировском районе Винницкой области (см. Гедзь Тетяна. Нариси з історичної географії України. Соколецька волость та навколишні землі у 1391 році https://www.myslenedrevo.com.u...olost.html), но, как оказалось, по данным археологических раскопок 1957 и 1961 годов — это затопленный водами Ладыжинской ГЭС в 1964 году остров на реке Южный Буг площадью более 15 га с городищем (замковой горой) площадью 532 м² и высотой 11 м возле села Сокольцы Гайсинского района Винницкой области. На сегодняшний день незатопленной осталась лишь маленькая часть этого скалистого острова, см. на карте https://www.google.com/maps/di...966m/data=!3m1!1e3!4m9!4m8!1m5!1m1!1s0x40cd668493e472d9:0xbadf3e611701abec!2m2!1d29.1296305!2d48.7887907!1m0!3e0?hl=uk

Лично для меня самым убедительным аргументом в пользу данной версии стало то, что доказанный археологическими исследованиями пожар, который уничтожил Соколецкий замок в конце XIV века, фактически подтвердился после публикации Александром Грушей неизвестной грамоты Федора Корьятовича (заметьте, что в 1961 году археологам не было известно содержание этой грамоты):

[q]
Во имb О(т)цb и С(ы)на и С(вя)т(а)гоa Д(у)ха. Аминь.

Мы, кнѧз Федоръ Корьѧтович1, Б(о)жьею м(и)л(о)стью дѣдичь и господарь Подольскои земли, чинимы свѣдочно | симъ листомъ всѧкому доброму, кто жь на сесь листъ посмотри т или оуслышит его чтучы.

Ажъ оузрѣвши и познавши наша старѣ|ишаѧ братьѧ, кнѧз Костѧнтинъ2, и мы, кнѧзь Федоръ, пана Гринькову вѣрною службу, нашего вѣрног(о) слугы, ажъ вѣрно послужилъ иb нашои | братьи, и намъ и дали ѥсмы ѥму с нашимъ братом со кнѧзем с Костѧнтиномъ за ѥго вѣрную службу городъ Соколець3 оу дѣднину и въ вотни|ну и дѣтем ѥго, и ѥго послѣдкомъ и съ селы, и съ данью, и съ винами, и съ суды, и съ пересуды, и съ мыты, и со всѣмъ, и с тымъ правомъ, как | братья наша и мы имѣли. А то свѣдчимы симъ листом, што жь панъ Гринько привильѧ имѣлъ ѿ нашеи старшеѣ братьи на тотъ город | на Соколець и на татъc села, што оу семъ листѣ напсано стоить, ажь пакъ по грѣху городъ ѥму с тыми привильи сгорѣлъ, а мы пак | ѥму того потвердили и покрѣпили симъ нашим привильѥмъ и дали ѥсмы ѥму на то своѧ такаѧ жь привильѧ, как и ѿ нашеи старшеиd | братьи имѣлъ. А дали ѥсмы ѥму границю к тому городу к Сокольцю: ѿ Чжюнькова4 доловъ Росью по оустьѥ Малоѣ Торчьцѣ, а ѿ | Плискова5 доловъ Роскою ажь до оустьѧ, а ѿ верха Кропивноѣ ажь до оустьѧ, а ѿ оустьѧ Кропивноѣ доловъ Богомъ ажь до оусть | Cобу, а ѿ Дашевцовъ6 доловъ Собомъ ажь до оустьѧ Собу, а ѿ Звинигоро да7 дали ѥсмы ѥму границю ажь по Конелыи. И со всѣми | и с тыми потокы, што в тыe рѣкы текуть, и со всѣми и с тыми селы, што по тымъ рѣкам сѣдѧть и по тыхъ потокохъ, и съ лѣсы, | и с поли, и съ дубровами, и со всѣми с тыми вжиткы, што к тому прислушаеть.

А к тои к Соколецьскои волости придала ѥму наша старь|шаѧ братьѧ и мы Збыновъ потокъ весь ѿ верха ажь до оустьѧ а село Глинѧнець8, а Вороновицю9, а Прилукъ10, а Ильиньцѣ11, а на рѣцѣ | на Русавѣ дали ѥсмы ѥму в трехъ мѣстѣхъ люди садит. А также теща ѥго кнѧгини Андриѧнова ѧ Вѣиницьска ѧ оуздала пану | Гринькови и своимъ дѣтем своѧ села перед нами и передо всею нашею радою и с нашею волею на имѧf: село Микулиньцѣ12, Лѣтыню13, Во|нѧчинъ14, Дешковцѣ15, Стрѣжевку16, и со всѣмъ с тымъ, што к тому прислушаѥть — то также ѥму вѣчно ѥсть и ѥго послѣдко м. А то все | дали ѥсмы пану Гринькови и ѥго дѣтем и с тым жь правомъ, как и Соколецьскую волость.

А такожь и то дали ѥсмы пану Гринькови, | коли поидеть ѿ него за иного ѥго ч(о)л(о)в(е)къ, тогды имѣѥть панъ Гринько взѧти на своѥмъ ч(о)л(о)вѣцѣ земльскоѥ право 4 гривны, а па|на Гриньковы м людем не надобѣ поити ни на ωдну на нашю роботу: ани городовъ нашихъ ветошныхъ не потверживати, ани подвод | давати, ани повоза возити, одно ѥго люде Гнилорудчане17 имѣють помочи повоза возити и подводы давати, коли сѧ пригодит, | а также то коли будем новыи город рубити оу своеи земли или в неприѧтѣл скои, тогды панъ Гринько имѣеть нам помочи и съ сво|ими людми того города рубити. Иже то, што жь коли имуть вси землѧне дань давати g-на мь-g или посла поднимат, то пана | Гринькови люде также имѣють дань дати g-на мь-g и посла поднимати, пакли быхомъ коли тоѣ дани g-на мь-g не дали, а cо|бѣ ю имали, тогды панъ Гринько также имѣеть собѣ взѧти ту дань на своихъ людех, а лише того оу пана Гриньковы не надоб(е) | нам сѧ въступати, ани нашим воѥводам на ѥго люди дѣцког(о) слати, развѣ пана Гринька же суть ѥго люде. А и с того панъ Гринько | и ѥго дѣти, и ѥго послѣдци имѣють нам и нашим дѣтем, и нашим послѣдко м везде вѣрно послужити: и на воину, и на погоню, какъ и вси | землѧне и остати при Подольскои земли подлѣ послѣдковъ нашихъ по нашом животѣ. А пакли бы пану Гринькови не любилосѧ | бы ѥму в нас служит, тогды панъ Гринько можеть тотъ городъ Соколець и то все своѥ выслужѣнье, што ж на семъ листѣ напсан(о) , | ѥсть волно ему в том: можеть продати, заставити и на см(е)ртнои постели ѿдати кому жь хочет с нашею волею, доложив сѧ нас, своег(о) | г(о)с(по)д(а)р ѧ, съ отпущеньемъ, поклонивс ѧ, можеть ити куды хочет.

А тому всему на крѣпость и на свѣдочство, и на потвержѣнье за|вѣсили ѥсмы печать нашег(о) кнѧзства к сему листу.

А свѣдци на то: панъ Немирѧ Бакотьскии18, Янушко Скѣпецьскии, Михаило | Процевичь19, Павелъ Ступич20, Печь Шюмозкии, панъ Рогозка21, панъ Бедришко22, Ходко Вѣрозубъ, панъ Вышко Толъстыи, Ходько | Чемеревич23, панъ Прокопъ24, Пашко Васнович.

А писалъ листъ кнѧжии писарь Аньдрѣи Морхына, по Б(о)жьѥмъ нароженьи 1000 лѣт | и 300 лѣтъ девѧносто первого лѣта, оу городѣ оу Смотричи, м(е)с(е)цѧ июнѧ въ 20 д(е)нь, в первыи вт(о)рн(и)къ передъ Р(о)жствомъ С(вя)то|го Ивана Кр(е)ст(ите)л ѧ Б(о)жьего.http://www.belhistory.eu/alyak...ha-1391-g/
[/q]

[q]
Городище у с . Сокольцы , Гайсинского района, Винницкой области , расположено на узкой гранитной скале на острове в русле Южного Буга ... Городище было заселено с XIV по XVII в . в XIV — XV вв . на нем находился замок , а в XVI — XVII вв . — очевидно , феодальная усадьба. При строительстве замка были проведены большие работы по выравниванию и креплению краев скалы ... На противоположном краю , судя по нагромаждению камней , находилась оборонительная стена ; середина городища оставалась незастроенной . Замок уничтожен пожаром ...

У подножья городища открыт могильник XIV — XV вв . и более позднего времени, очевидно XVI — XVII вв . На самом острове, судя по подъемному керамическому материалу XIV — XVII вв . , существовало поселение .

Имеются основания считать , что в XIV — XV вв . на городище находился замок Соколец , упоминаемый в литовских, польских и русских источниках ....

Cм. Кучера М. Середньовічне городище біля с. Сокільці на Південному Бузі. Археологія, 1965, вип. XIX. С. 201—214.https://chtyvo.org.ua/authors/...u_Buzi.pdf
[/q]

Что характерно, сам остров на Южном Буге у с. Сокольцы Гайсинского района на котором было расположено городище так и назывался - остров Соколец:

[q]
Укрепление близ с. Сокольцы в Подолии расположено на скалистом острове Соколец и, очевидно, является остатками одноименной крепости, неоднократно упоминаемой в источниках XIV в . Городище имеет культурный слой XIV - XV вв .

См. Раппопорт П. А. Военное зодчество западнорусских земель X-XIV вв. Материалы и исследования по археологии СССР. Изд.-во Наука, 1967. С. 1-242. № 140
[/q]

[q]
Стоянка Сокольцы I расположена на левом берегу р . Южного Буга, к северу от острова Соколец, против с . Анчиполовка, в 1 км от с . Сокольцы Гайсинского района.https://books.google.com.ua/bo...AHoECAEQAg
[/q]

Но, ранее с. Сокольцы Гайсинского района назывались также и Соколец (см. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich › Tom XI › strona 17. - Sokolec 3).http://dir.icm.edu.pl/pl/Slownik_geograficzny/Tom_XI/17; австрийская карта 1910 г. обозначает с. Сокольцы Гайсинского района как "Sokolec", где также возле него есть остров на Южном Буге https://maps.vlasenko.net/historical/topo1910/47-49.jpg. Кстати, этот остров возле с. Сокольцы, на котором находилось известное городище "Соколец", хорошо видно и на карте Шуберта http://www.etomesto.ru/map/online/shubert/26/map/26-7-1.png ). В Сицинского с. Сокольцы Гайсинского уезда, остров возле него и городище на острове означены также как "Соколецъ":

[q]
4. Ha p. Буге.

Соколецъ. Въ 1889 г. найденъ кладъ изъ 520 серебр. польскихъ и прусскихъ монетъ XVII ст.
Въ 3 верстахъ отъ с. Сокольца на острове Буга городище кругообразной формы; имеетъ въ длину 50 саж., въ ширину 25 саж., a въ окружности более 100 саж. Поверхность площади холмистая. Внешнихъ укрепленій нетъ.

См. Сіцінський Ю.Й.
Археологічна карта Подільської губернії: факсимільне перевидання / Упорядник і видавець О.Л. Баженов, передмова І.С. Винокур/. - Кам'янець-Подільський: Центр Поділлєзнавства, 2001.https://tovtry.com/ua/history/secinski/08.html
[/q]

Согласно "Каталога Колекції Наукових фондів Інституту археології НАН України"http://www.vgosau.kiev.ua/load_books/cataloque_fonds.pdf в разных колекциях и фигурируют именно с. Сокільці, Гайсинський р-н, Вінницька обл. , где проводились различные раскопки по разным историческим периодам, в том числе и по средневековью (но, не Соколец Немировского района, где, очевидно, местность мало исследована; в Сицинского это село под Немировом: "Соколецъ, с. Въ, 1895 г, найдено 499 серебрян. монетъ польскихъ, шведскихъ и римскихъ. На с.-в. отъ села надъ речкой курганъ на крестьянскомъ поле, вышиною до 2 саж."https://tovtry.com/ua/history/secinski/07.html).

Очевидно, что современное село Соколец уже Немировского района возникло чуть позже, как производное от первичного замка Соколец на Южном Буге после пожара, приведшего его в упадок, и войдя во владения пана Кальницкого Брацлавца где-то со второй половины XV века (в любом случае п. Кальницкому принадлежал тот грунт, если даже он не был осажден). Федько Несвижский, в 1434 году просивший в короля Збараж, Винницу и Хмельник, как свою «отчину», и как «выслугу» Соколец, очевидно просил юго-восточный "старый" Соколец Гринька Соколецкого, поскольку именно его называл своей "дединой" в 1603 году князь Януш Збаражский, показывая привилеи на него своих предков еще от короля Александра Ягеллончика (хотя, его оппоненты в суде утверждали, что он подставлял документы с другого своего Сокольца, под Немировом), в то время как только в 1574 году его жена кн. Анна Четвертинская записала мужу своему кн. Янушу Збаражскому актом вечистой даровизны половину добр Немирова с селами возле него, в том числе земли Печеры-Сокольца (это первое приобретение Збаражских-Несвижских этих земель, а значит в суде он не мог подставлять эти документы за "старый" Соколец). "Предок" Збаражских Федько Несвижский поначалу верно служил Свидригайлу до 1434 года. Но, потом, как объяснял сам Федько, по наговору его неприятелей он был арестован вместе с женой и детьми по приказу Свидригайла должен был быть казнен, лишен всех отчин и чести. Но, с плена был освобожден Михаилом Бучацким и поэтому присягнул служить польскому королю Владиславу - сыну Ягайла с условием возвращения его отчизны и выслуги Соколец с оговоркой, что если отчины не будут возвращены он свободен будет от присяги. Но, на следующий год (1435) Федько повторил эту же присягу, без всяких оговорок на свой счет. Это одно из двух - или отчизну с выслугой он получил или дал присягу под принуждением (это было уже на Волыни в Черняхове). Просто дальнейшая судьба Федька неизвестна, остались ли у него наследники мужского пола и т. д. (были ли среди них князья Збаражские?) Но, мы точно знаем, что его отчизна, в частности выслуга Соколец, разошлась в разные руки https://forum.vgd.ru/1231/1829...iew&o=. Но, в руки далеко не случайные (князья из рода Рюриковичей: Четвертинские, Збаражские, Мосальские и Глинские - это именно те ветки, которые были непосредственно связаны, как с Гриньком Соколецким, так и с Немиричами https://forum.vgd.ru/1231/1829...iew&o=). Причем, юго-восточный Соколец, на котором по прежнему находился опорный пункт полевой сторожи Брацлавского замка (1552 год) в полторы мили от замка https://runivers.ru/bookreader/book9525/#page/240/mode/1up первоначально после Федька Несвижского перешел на Брацлавский замок. Но, брацлавский воевода князь Януш Збаражский †1608 (жена Анна Матвеевна Четвертинская †ок. 1581), воспользовавшись приобретением в шляхетных (князей?http://dir.icm.edu.pl/pl/Slownik_geograficzny/Tom_V/569) Коротких в 1595 году ключа Ладыжинского https://books.google.com.ua/bo...mp;f=false ( Źródła dziejowe. Т. XXII, S. 88, 89, 236, 602, 603, 607, 609, 726, 728), в 1603 году гвалтом захватил в Брацлавского староства "кгрунт.. коло городища, названог(о) Соколєцкого// Соколєцкого острова на рєцє Богу, и о збудованьє на том жє кгрунтє замку", утверждая, что "Соколєц єсть мои дєдичныи. И показал лист корола Жикгимонта Старого, гдѣ потвєржал лист короля Александра, гдѣж продкови позваного дал Соколєц" и, что мещан брацлавских князь не выбивал с урочища Сокольца, поскольку "алє там они жадноє осѣлости нє мѣли, одно за прозбою позваного хуторы дозволиль им ставити и то за наимом" (Документи Брацл. воєв. стр. 895-897), заложил там не только замок и местечко Соколец, а на его грунте в районе Брацлава и местечко Мачоху https://books.google.com.ua/bo...mp;f=false. И уже в 1629 году юго-восточное местечко Соколец с селом Кузьминцами также, как и северо-западный Соколец с Печерой ("miastecza Pieczar, nazwane Sokolca", Документи Брацл. воєв. стр. 602, 603, 629 http://history.org.ua/LiberUA/...8-02-1.pdf) и др. селами под Немировом, фиксируются за князьями Янушем, и его сыновьями Юрием и Криштофом Збаражскими https://runivers.ru/bookreader/book9525/#page/618/mode/1up, причем в 1606 году на юго-востоке указан Соколецкий замок ( Źródła dziejowe. Т. XXI, S. 404, 444, 504, 521, 526, 537, 580).

[q]
Замчище у с. Сокільці Вінницької області Гайсинського району – займало до будівництва Ладижинскої ГЕС підвищену частину вузького скельного утворення з крутими схилами, на острові, розташованому в заплаві Південного Бугу, загальною площею 532 кв2 і заввишки 11 м. Острів площею більше 15 га був витягнутий з північного заходу на південний схід на 620 м і мав максимальну ширину в середній частині 380 м (рис. 1). На його південному краї знаходився пагорб завдовжки 115 м і 40 м – завширшки, що являв собою задерновану гранітну скелю з крутими схилами. Вона складалася з двох однакових за довжиною частин: вищої – південної і нижчої – північної. Перша частина примикала безпосередньо до річки і була завввишки 11 м; висота другої частини з горбистою поверхнею мала 8–9 м. Північний і північно-східний краї скелі були оголені майже по всій своїй протяжності, за винятком східного схилу в звуженій мисовій частині. На південній підвищеній частині горба знаходився майданчик, що мав в плані форму черевика. Поверхня її була рівна, із значним нахилом у бік схилу по східному краю в ширшій його частині. Довжина майданчика 45 м, ширина на більшій частині – 10–13 м (максимальна ширина з урахуванням зниженої частини – 18 м). У північно-західній частині зберігся вхід у вигляді вирізаного у схилі спуску завширшки 9–10 м.

У 1957 році вперше на цій території проводив розкопки В.Н. Даниленко, а в 1961 році їх продовжив М.П. Кучера [3]. В.Н. Даниленком під час розкопок були встановлені спалені дерев’яні конструкції, каміння і перепалена глина в нижній частині та залишки частоколу по краю майданчика у верхній частині культурних нашарувань. Відкриті залишки конструкцій і культурних нашарувань вказували на існування на цьому майданчику укріплення, яке В.Н. Даниленко за археологічним матеріалом відніс до раннього та розвинутого середньовіччя. У 1961 році М.П. Кучерою у результаті археологічних досліджень було встановлено, що городище мало змішані дерев’яно-земляні та кам’яні укріплення нерегулярного планування. Перед зведенням укріплень поверхня території була знівельована і вирівняна підсипкою у понижених місцях жорстви і укріплена по краях для запобігання сповзанню підсипки глинобитними контрфорсами, що розміщувалися вздовж західного і східного схилів майданчика в місцях, де знаходилася найтовстіша підсипка. Вздовж західного і південно-західного краю городища було розташовано багато окремих житлово-господарських триповерхових приміщень-клітей обмазаних глиною розміром близько 4,0х4,0 м. Перший поверх використовувався для господарських потреб, на другому знаходилися приміщення для житла. На глинобитній стелі другого поверху знаходився третій поверх бойового призначення з дерев’яною огорожею ззовні. Всього відкрито розкопками п’ять клітей. По східному краю майданчика замість клітей знаходилася кам’яна стіна, скріплена дубовими деревинами (розвали каміння з залишками дерева зафіксовані під час розкопок. Середина городища була незабудованою [4]. Серед речового матеріалу, зібраного у клітях та у культурних нашаруваннях, було знайдено багато предметів озброєння і воєнного спорядження. Розглянемо їх за категоріями.

Холодна зброя. На підлозі першого поверху кліті № 4 знайдено фрагмент кістяної накладки руків’я меча. На збереженій частині накладка має шість отворів для кріплення з руків’ям, в одному з яких (на лінії зламу) зафіксований залізний штифтик (рис. 3). На жаль, лезо не збереглося. З зовнішнього боку перед кліттю № 2, під руїнами в нижній частині культурного шару знайдено уламок однолезого меча завширшки 4 см.

Метальна зброя. Найбільше знахідок цього виду зброї були втульчаті наконечники стріл від арбалета (самостріла), використання якого на землях Південно-Західної Русі поширилося з другої половини ХІІІ ст. (рис. 3) [5]. Більшість з них мала біпірамідальну форму з ромбоподібним (рис. 3) та квадратним (рис. 3) у поперечному перерізі вістрям, рідше – прямокутним (рис. 3). Всього болтів від арбалета знайдено 21 одиницю. На думку фахівців, втульчаті болти біпірамідальної форми майже не зустрічаються після ХІV ст., тоді як болти зі скороченими гранями, вістрям і квадратним перерізом характерні для ХV ст. Серед болтів виділяються два наконечники більших розмірів (рис. 3). Вони належать до групи важких наконечників (60–70 г), мабуть, від арбалетів з механічним натягуванням тятиви (коловорот), які в Західній Європі починають поширено використовуватися вже з першої половини ХІІІ ст. [6]. На території Південно-Західних українських земель взагалі арбалети входять до ужитку з другої половини ХІІІ ст. (передусім в найманих військах), і переважно використовуються „ручні”, з більш легкими болтами. Це нам зрозуміло з описаної колекції. Крім того, було знайдено два наконечники арбалетних стріл з кістки. Один з них був квадратним у перерізі (рис. 3), а другий – шестикутним, прикрашеним крапковим поглибленим орнаментом (рис. 3). Мабуть, вони використовувалися для полювання. Кістяні наконечники для лука поширено використовували в Золотий Орді у ХІІІ–ХІV ст. Більшість наконечників, знайдених на Сокілецькому замчищі, походила із стелі другого поверху клітей. Відсутність наконечників стріл від арбалета (нижче стелі другого поверху клітей) говорить про наявність над клітями третього оборонного поверху – „заборол”, з якого велась оборона фортеці. Друге місце за кількістю знахідок займають наконечники стріл від лука. З шести залізних черешкових наконечників знайдено: один – з пласким ромбоподібним в перерізі вістрям (рис. 3), три – листоподібної форми з ромбоподібним у перерізі вістрям (рис. 3) і два – з вузьким квадратним в розрізі вістрям (рис. 3). Наконечники стріл від лука зустрічалися в шарах разом з наконечниками стріл від арбалета. Три з них знайдено у східній половині розкопу, три – у західній. Усі вони датуються досить поширено – ХІІ–ХІV ст. [7].

Вогнепальна зброя. На східному схилі городища знайдено уламок розірваної вздовж ствола пищалі (рис. 4, 6). Уламок походить від краю ствола з рівним зрізом у 18 см завдовжки. Судячи із фрагмента, ствол був виготовлений технікою виковування і мав округлий в перерізі канал діаметром 1,5 см. Поверхня ствола була восьмигранною завтовшки 3,0 см. Від наступальної вогнепальної зброї знайдено 4 кам’яні ядра округлої форми діаметром 12,0– 15,0 см, три кам’яні ядра округлої форми діаметром 5,0–6,0 см (рис. 3) і одне глиняне ядро чорного кольору (мабуть, з кіптявою від пороху) діаметром 4,0 см з металевою серцевиною. Зауважимо, що перші дві групи ядер могли використовуватися не тільки для гармат, а й для великих самострілів (пороки?), що використовувалися під час облоги фортець та міст вже з ХІІІ ст. (хоча перші згадки про них відносяться до ХІІ ст.) [8]. На цю думку наштовхують нас чисті від кіптяви ядра, що повинні були мати закопчення від пороху під час пострілу. Від вогнепальної зброї знайдено також два залізних вироби у формі пробки, виготовлених куванням, що мали відповідно до цього трохи огранену зовнішню поверхню. Діаметр першого виробу – 2,0 см, висота – 1,8 см; другого, відповідно, 1,5 і 2,5 см (рис. 3). Один з цих виробів знайдений разом з болтами від арбалета над стелею другого поверху кліті № 3. Відомо, що разом з кам’яними ядрами у ранніх гарматах використовувалася також шрапнель у вигляді “дроби”. Розглянуті предмети, мабуть, мали таке саме призначення. Ударна зброя. Під час робіт знайдено два уламки кістенів з кістки. Один кістень мав трохи огранену поверхню, на значній частині якої збереглися суцільні поперечні борозенки від вдавленого дроту, яким, мабуть, був обмотаний кістень (рис. 3). Судячи з рисунка, кістень мав всередині отвір вздовж виробу, в який, мабуть, вставлявся металевий стрижень з петлею для ременя. Цей кістень знайдено в нижній горілій частині культурного шару перед кліттю № 1. Другий незначний фрагмент кістеня знайдено під завалом кліті № 4 (рис. 3). Цей кістень був добре виточений на токарному станку і прикрашений концентричними рельєфними поясками і поглибленими лініями. Перший з них був 6,0 см завдовжки і 4,0 см завширшки має аналоги з давньоруського часу зі Львівщини [9]. Другий – занадто фрагментований для визначення. Зазначимо, що у ХІV ст. використовували кістені дуже спрощеного вигляду (саморобні). Такий кістень був знайдий під час розкопок у м. Старокостянтинів Хмельницької області (рис. 3). Кістені з кістки на території Русі існували, за думкою фахівців, до ХІІІ ст. включно [10].

Предмети захисного воїнського спорядження. Від металевих пластинчастих лат знайдено шість пластин прямокутної форми з заклепками (рис. 4). Один фрагмент пластини був сталевий, знайдений в золі, що утворилася під час пожежі фортеці на східному схилі ділянки I (рис. 4). Бронзові оковки дерев’яних щитів презентовані шістьма уламками, з яких чотири походять від дугоподібних в плані країв, загорнутих усередину і обладнаних жолобком для кріплення до дерев’яної основи щита. На деяких уламках є бронзові заклепки, якими скріплені окремі шматки оковки (рис. 4). Такі оковки походять, мабуть, від щитів круглої форми, які були розповсюджені на території Південної Русі. Інші мають прямі краї, і, мабуть, належать до щитів прямокутної форми, які рідше використовувалися воїнами.

Предмети спорядження вершника та коня. Шпори презентовані чотирма фрагментами звичайного типу з зіркою на шпичці (рис. 4). Дві з них знайдено у спланованому горілому шарі на східному схилі ділянки I. Фрагмент обпаленого стремена з заокругленою підніжкою було знайдено у спланованому культурному шарі замку на східному схилі ділянки I (рис. 4, 5). За загальними ознаками (слабко вигнута овальна підніжка) він відноситься до типу VII (за Кирпічниковим), одного з двох найпоширеніших у Південній Русі в XII–XIII ст. типів, що малі розповсюдження і в золотоординській час (ХІІІ–ХІV ст.) в Поволжі та на Кавказі [11]. Однак стремено, знайдене на городищі, мало значно вищі дужки (17,5 см на відміну від загальнорозповсюджених – 13,0–15,0 см) та прямокутну пластину для вушка – 5,0 см завдовжки і 1,5 см завширшки, що не зустрічається у стременах давньоруського часу. На жаль, пластина для вушка фрагментована і отвір для путлища не зберігся. Мабуть, це стремено належить до місцевого, південно-руського різновиду цього типу стремен [10, 11]. Від спорядження коня розкопками виявлено два фрагменти від кінських підків, фрагменти вудила, також велику кількість різних за формою пряжок.

[Монети]. Під час розкопок на території замчища знайдено польську монету кінця ХІV – початку ХV ст., що говорить про відносну хронологічну дату першого поселення у замку.

См. Виногродська Л. Предмети озброєння та обладунків XIV—XV ст. з розкопок замків на Побужжі// Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — 2006. — № 571: Держава та армія. С. 74—84. http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/29999/1/7_74-84.pdf
[/q]

Интересно, что эта монета, найденная на территории Соколецкого замка, была с именем Владислава Ягайла. Была еще и вторая монета, но она сильно перегорела в пожаре и распалась, надпись на ней не сохранилась. Правда, еще в 1957 году во время раскопок Даниленка на этом же городище также была найдена монета времен Ягайла (см. Кучера М. Середньовічне городище біля с. Сокільці на Південному Бузі. Археологія, 1965, вип. XIX. С. 208).

Краевед-исследователь Куляс Леонид также пришел к выводу

[q]
що це історичне місто знаходиться в 15 км. на схід від Брацлава на кордоні теперішнього Гайсинського району, село Сокільці , і островах навпроти села Анциполівка Немирівського району.https://www.fish.in.ua/viewtopic.php?t=3065
[/q]

Фото затопленного острова Сокольца, где когда-то находился город и замок Соколец Гринька Соколецкого, сильно напоминают фото затопленного села Бакоты https://www.google.com/search?...p;bih=1304, все такие же скалистые берега вокруг...

Файлы:
1) Остров Соколец на карте Шуберта
2-3) Остров Соколец с возвышающимся городищем (замковой горой) до затопления
6-7) Современный вид https://www.fish.in.ua/viewtopic.php?t=3065

Создание общей родословной