Левковские

Войцех Левковский, ротмистр его королевской милости (1617 год)

Суммариуш книг Люблинского Трибунала по воеводству Брацлавскому:

[q]
17 апреля 1617 года.
Позов Рогозинского на Войцеха Левковского, ротмистра его королевской милости, о насильном наслании своей роты на добра истца власные село Войтовцы, до Кунина належачие, и там урожая и всего маетку повода ограбление и села упомянутого опустошение - кондемната.

См. Źródła dziejowe, Т. XXI, Warszawa, 1897, S. 591.https://forum.vgd.ru/file.php?fid=682094&key=160096110
[/q]

Сел Войтовцы в Брацлавском воеводстве было несколько, но ни одно из них не находилось в приселках Куны https://www.google.com/maps/di...,10z/data=!3m1!4b1!4m20!4m19!1m5!1m1!1s0x40d2afb4cc5d9ac3:0xed8ea614e54d0130!2m2!1d28.9814353!2d49.1033371!1m5!1m1!1s0x40cd7c90687e6671:0xaf8b43006fdb3786!2m2!1d29.3421728!2d48.7836349!1m5!1m1!1s0x40cdbda1b73f8009:0xf7b7fbf663831f00!2m2!1d29.5386242!2d48.4219978!3e2 Очевидно, что данные Войтовцы или исчезли или вошли в состав Куны (Гайсинский район).

Куна до 1617 года принадлежала мощному брацлавскому роду Слупиц, которые со временем растеряли свои имения и вообще исчезли с исторических источников. Рогозинские получили часть наследства Слупиц благодаря браку Василия Рогозинского и Гальшки Слупичанки.
Возникает вопрос: каким образом Левковские могли претендовать на наследство Слупицких? Есть два варианта:

1. В 1607 году Маруша Миколаевна Слупитчанка переписала за 10 тыс. коп грошей литовских Тростянец с приналежностями Янушу Збаражскому, воеводе Брацлавскому (См. Źródła dziejowe, Т. XX, S. 106-117). Этот Януш Збаражский был двоюродным братом Стефана Збаражского, с которым судился Мартин Левковский. Возможно, Войцех Левковский, и стал королевским ротмистром благодаря протекции Януша Збаражского, своего патрона и поэтому выполнял его заказ? Тем более, что споры между Збаражскими и Слупицами были неоднократно (например Юрий Збаражский, каштелян краковский против Юрия Слупицы 1615, 1619 гг.) Об остальной связи Збаражских с Немиричами не буду повторяться, написано раньше.

2. В 1616 году в Люблинском трибунале судились Януш с Острога Заславский, воевода волынский, и Гальшка из Слупичов и ее муж Василий Рогозинский за Куну и другие маетности. Дело в том, что Януш Заславский был из рода Заславских, корни которого ведут к Василию Федоровичу Острожскому, а значит по факту была родственная связь и с воеводой киевским князем Константином Острожским и с Немиричами, о чем написано мной ранее. О причинах претензий Заславских сохранились документы в А. Яблоновского, о них также неплохо описано в Г. Литвина:

[q]
Надзвичайно неспокійною була доля брацлавського роду Слупиць. Одного з представників родини, Богдана, було звинувачено у зраді після татарського нападу на Брацлавщину в 1551 р., а його землеволодіння конфіскували і передали Заславським. Це стало причиною тривалих судових суперечок родичів і нащадків Богдана із Заславськими. Сперечатися було за що, оскільки родові маєтності Слупиць, хоча й слабко освоєні, були надзвичайно великими. Вони охоплювали землі, зосереджені навколо Нестервару, Клебані, Тростянця, Батога, Губника та Куни, а також незаселені терени над Бершаддю 32 . Маєтки були «неподільною» власністю, яка колись належала братам Іванові (пом. 1551 р.) та Богушу (пом. 1541 р.). Визнаний зрадником Богдан Іванович ділив їх із двоюрідним братом по батькові Григорієм Богушевичем, якого називали також Жданом (пом. 1596 р.). Цей Григорій-Ждан узяв на себе тягар ведення суперечок за землеволодіння Слупиць, діючи також від імені небожа Семена Богдановича (пом. 1596 р.). У 1566 р. він повернув тростянецькі маєтки з околицями. У 1575 р., маючи «в кишені» позитивний вирок суду, Григорій-Ждан наїхав на кунинські маєтності і взяв їх під контроль. Через 17 років Григорій-Ждан і Семен здійснили поділ родової власності (1592 р.). Небожеві відійшли землі навколо Куни, дядькові - тростянецькі маєтки. Проте родинні драми ще не закінчилися. Семен і Григорій-Ждан незабаром після поділу маєтностей померли. У 1596 р. кунинський маєток перебував у руках ще малолітніх нащадків Семена - Галшки, Матяша, Тихона і Федора - під опікою Ярмоли Мелешка, другого чоловіка їхньої бабусі Софії Олехнівни Микулинської. Він отримав у 1605 р. королівський привілей на заснування міста в Куні. Не досягши дорослого віку, померли Матяш (у 1612 р.) і Федора (у 1613 р.). Тихін і його сестра Галшка, дружина Василя Рогозинського, почали суперечку за батьківський спадок, що призвело до трагічних подій. У 1615 р. Рогозинський разом із помічниками, серед яких були Іван Мелешко, брацлавський підсудок Стефан Залеський і Василь Житинський, наїхав на Куну. Тихона було вбито під час наїзду. Не менш драматично склалася доля другої гілки Слупиць. У Григорія-Ждана було двоє синів - Юрій і Григорій. Перший з них помер до 1615 р., залишивши від шлюбу з Марушею Дяковською сина Ярмолу. Григорій помер до 1599 р. й мав лише дочок. Федора вийшла заміж за Олександра Крушельницького (у 1615 р.), а Маруша - за Павла Присовича Заблоцького (у 1609 р.), а потім удруге - за Войцеха Бирковського (у 1618 р.). Суперечки між двоюрідними родичами призвели до ще однієї трагедії. У 1618 р. під час одного з наїздів Войцех Бирковський убив Ярмолу Слупицю. Рід Слупиць по чоловічій лінії згас. Живими залишалися троє жінок із цього роду - Рогозинська, Бирковська та Крушельницька. Бирковська та Крушельницька продали значну частину маєтностей і незаселених тростянецьких земель. Нестервар, Тростянець і Батіг перейшли до Адама Калиновського. Значну частину губницьких ґрунтів і земель над Бершаддю викупили Збаразькі. Крушельницьким залишилися лише Носівці та Михайлівці. Маєтності по Тихонові перебрали Рогозинські, попри те, що у 1621 р. Василь, чоловік Галшки Слупичанки, був засуджений за вбивство Тихона на 2 роки та 12 тижнів «вежі». У 1629 р. у землеволодіннях Рогозинських налічувалося 676 димів (серед них 40 у тимчасовому користуванні), в отриманих Калиновськими маєтностях - 1772 дими, а в куплених у Слупиць землеволодіннях Збаразьких - 1669 димів. Крушельницьким належало лише 119 димів. Ці циф¬ ри допомагають скласти уявлення про розміри волостей, які мали раніше Слупиці. Понад 4000 димів складали справжнє магнатське володіння, однак родинні суперечки викреслили цей рід зі змагань за маєтності та вплив на Східному Поділлі.

Слупиці мали кровні та шлюбні зв’язки з важливими брацлавськими панськими родами. Богдан був одружений із Софією Олехнівною Микулинською. Сестра Григорія-Ждана, Ждана, вий ш ла заміж за Романа Івановича Красносельського. Семен Богданович узяв шлюб із Овдотею Юхнівною Красносельською. Решта родинних пов’язань виходила за рамки Брацлавщини. Згаданий Василь Рогозинський, чоловік Галшки Семенівни, походив з Волині. Одружений із Федорою Григорівною Олександр Крушельницький належав до червоноруської шляхти. Шлюб Юрія Григоровича з Марушею Дяковською зв’язав його з важливим зем’янським брацлавським родом. Слупиці виконували й публічні функції. Григорій-Ждан був брацлавським коморником з руки підкоморія Лаврина Пісочинського, у 1592-1596 рр. - брацлавським ґродським суддею за призначенням старости Єжи Струся. Був Григорій-Ждан і послом на сейм 1582 р. Усі Слупиці найвірогідніше залишалися вірними православ’ю, як засвідчує здійснена Галшкою зі Слупиць Рогозинською пожертва на поминання ченцями Києво-Печерського монастиря 33 .

См. Літвін Г. З народу руського. Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини 1569-1649 рр. / Пер. з польської. - К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2015. - С. 330-332)http://resource.history.org.ua/item/0014379
[/q]

BEATA K. NYKIEL
в своей детальной работе (вышла на английском в 2005 году) о брацлавском роде Слупиц и Куне в период 1390-1640 годах:
FAMILY AND ESTATE: THE SLUPICA FAMILY AND KUNA
1390’s -1 6 4 0 ’s.
A CASE STUDY ON THE RUTHENIAN NOBILITY
IN EASTERN PODOLIA. In The Department of History Bilkent University Ankara MARCH 2005

на стр. 346-347 как раз и считает, что имел место первый вариант, описанный мной выше, то есть, ротмистр Войцех Левковский, выполнял задание князя Януша Збаражского, причем приналежность ротмистра к нашему роду Левковских из Левкович Овручского повета в автора не вызывает сомнений:

[q]
In 1617-18, while engrossed in their proceedings against Prince Zaslawski and the Kruszelnickis, the Rohozinski couple had also to deal with the attempts to infringe the integrality of their property by the Princes Zbaraski, who took advantage of their engagement in the litigation. On 17 April 1617 Vasil Rohozinski obtained a condemnation order against Wojciech Lewkowski, a royal captain.^^' He accused Lewkowski of attacking the village of Wojtowce (formerly Kunka), which belonged to the Kuna estate, with a troop of soldiers who plundered and devastated the place, looting the inn and stealing goods belonging to the peasants living in the village. Perhaps Lewkowski’s men were one of the units of the confederated army, which had not received its pay. However, we cannot exclude the possibility that they belonged to the private army of the Princes Zbaraski, whose clients the Lewkowski family were.^^^ If so, Lewkowski could be suspected of having attacked Wojtowce on the instigation of his princely patrons. A year later the Rohozinskis obtained a verdict in the Tribunal against the Princes Krzysztof and Jerzy the Zbaraskis, whom they accused of seizing a few villages, Rzawiec, Swinne, Jasiowiec, and land belonging to Husakowce in the Kuna estate.^^^ Unfortunately we do not know the exaet formulation of that judgement. The encroachment was nonetheless a clear violation of the amicable settlement for the restitution of the properties, land and settlements of Rzawiec, Husakowce, Jasiowiec, and Swinne, reached between Jerzy Zbaraski and Tychon Stupica in 1613 264

[q]
ZDz., 1896 21: 591 (digest): “the plaintiff’s own property the village of Wojtowcy, belonging to Kunin [Kuna]”). Jablonowski claims that a founder ancestor o f many families in the Ovruch area, among which that of the Lewkowskis, was Lawryn Walewski, a servant in 1443 in the retinue o f Kyivan Prince Olelko Wlodzimierzowicz (ZDz., 1897 22: 110, 638). In the 17* century existed in the Powiat o f Ovruch a settlement referred to as Lewkowicze, in which there was an orthodox monastery founded by the Lewkowskis and Niewmirzyckis, the burial place o f both families (Dr Antoni J. [Rolle, Antoni J6zef]. 1881. „Dzieje szlachty okolicznej w owruckim powiecie <RolleOwrucz>,” Biblioteka Warszawska 2: 19-39, 183-200, 352-67, here 33, 34). In 1606 both families sued the Piatnicki pop [the Piatnitskyi orthodox priest] because of a foray performed by him with the starost’s conscent in their country houses. The orthodox priest took their two horses, three oxes and a bucket of honey, which he claimed to be the families customary gift for the Piatnitskyi Orthodox Church in Ovruch, which they failed to provide (lakovenkoShlialrta, 1993: 222). In 1611 was Jakub Lewkowski the Deputy Starost (Pol. podstarosci) in Ovruch. He held this magistracy by appointment from Prince Michal Korybut Wisniowiecki, the then Ovruch Starost and the Princes Zbaraski’s descendant (Matvienko, A. M., and V. M. Moicienko (eds.) 2002. Aktova knyha Zhytomyrs’koho hrods’koho uriadu 1611 roku. Zhytomir: n.p. 149, no. 22). Another Lewkowski, Jacko was the castle coiut badle in Zythomir (lakovenkoShliakhta, 1993: 233). The Lewkowski family was living in the Powiat o f Ovruch until the end of the 18* century. Litwin mentions this family in 1640’s among the “neighbourhood gentry” of the so-called Zhytomir area (Pol. szlachta okoliczna) (Litwin, 2000; 35, note 86). Iakovenko places them among the boyars descending from the Bulhak family, as a minor branch of the Lowdykowskis (lakovenkoShliakhta, 1993; 226).https://core.ac.uk/download/pdf/52929018.pdf
[/q]
[/q]

Общая тема