Зиненко Зененко Зенько

Наверно отсюда и фамилия

Andrei_Zi

ЗИНЕНКО Кирил Парфенович, 1898 года рождения, уроженец Черниговской с.Петрушино.
Жена - ЗИНЕНКО Аксиния (Аксинья) Львовна.
Проживали: Черниговская обл., Черниговский район, с.Петрушино)

ЗИНЕНКО (по немецким документам СИНЕНКО) Федор Сидорович, 15.04.1919 рождения, ур. Черниговской с.Раище. Попал в плен в Поставах, там и погиб. Мать - ЗИНЕНКО С.Г.

(Источник: ОБД "Мемориал").

Andrei_Zi написал:

[q]

А где находится этот Зенковский уезд. Вот бы карту посмотреть.

[/q]

Ну, карту посмотреть - это не проблема.


[ Изображение на стороннем сайте: d0908d67a5aet.jpg ]

Andrei_Zi написал:

[q]

в Петрушинских записях пруд пруди Леоненко

[/q]

Андрей, в теме про Левоенков я уже много чего выложил.
Зато сколько там про Роище!
Я же пока хочу предложить Вам одну из статей А.Ляшева, благо там упоминаются Зиненки.

ПОГАНЯЙ ДО ЯМИ
З історії колективізації на Чернігівщині
===================================
(КОЛГОСП, ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА НАСЛІДКИ.
С.РОЇЩЕ 1920-1932 рр.)

На початку листопада 1919 р. на багнетах 60-ї дивізії до с. Роїще прийшла радянська влада, яка багато обіцяла українському селянину і від якої він сподівався отримати найцінніше для нього — землю. Довірливий сільський працівник наївно вірив популістським заявам більшовиків і навіть не підозрював, що насправді готував йому підступний комуністичний Кремль.
Зібравшись на мітинг, відразу після вигнання з села денікінців, мешканці села постановили: "Ми всі сили прикладемо до того, щоб закріпити радянську владу, допомогти Червоній армії і звільнити пригноблених селян і робітників..." Якби ж вони знали тоді, що цим підписали собі смертний вирок!
Війна, яка точилася на Чернігівщині два роки, закінчилася тим, що селянин нарешті отримав те, про що ви мріяв ще з 1861 р. — власну землю. У 1920 р. радянський уряд провів подворний перепис населення і ось яку картину він виявив у с. Роїще (Слобода і Скиток тут не розглядаються, тому як на той час вони були окремими населеними пунктами).
В селі було 250 дворів, з котрих землі не було тільки в трьох (двоє з яких були дворами сільських вчительок), 15 % дворів мали землі до 1,5 га, 52 % від 1,5 га — до 2,5 га. 33 % — від 3 га і більше, у кожному другому дворі був плуг.
Не гірше були справи і з худобою. Коні були у кожних двох дворах з трьох, причому у кожному другому було від двох коней і більше. Корови були у кожних п'яти дворах із шести і в кожному другому було від двох корів і більше. Свині були в одинадцяти дворах з дванадцяти і також у кожному другому було від двох свиней і більше. Загалом в селі було 366 коней, 430 корів, 440 овець та 732 свині. Не мали ніякої худоби тільки дев'ять господарств (двоє з яких були вчительськими). Не було жодного двору, який би не мав худобину чи землю.
Тобто у 1920 р. роїщане мали все необхідне не тільки для власного прожитку, а й для плідної праці на благо держави. Проте з часом виявилося, що приватновласницькі устремління українського селянина йшли в різні сторони з колективнобезвідповідальницьким господарюванням тої влади, яку мешканці с. Роїще вітали у листопаді 1919 р.
Настав 1927 р., рік комуністичних перетворень на селі.
На гасло ВКП(б) щодо колективізації на селі в с. Роїще спочатку відгукнулися деякі мрійники (О.Ломака, Г.М. Байрак, Л.Ю. Шурига, Д.П. Мартиненко, М.Н. Василенко, Н.М. Ледовий, Я. Панько, У.В. Католик), які у 1928 р. утворили комуну "Первое мая", що, займаючи кращі землі, так і не спромоглася досягти кращих результатів.
У цей же час остаточно з'ясувалось, що селянина більшовики розглядали не інакше, як засіб виготовлення харчів для гегемона революції —пролетаріату, а вирішити цю задачу вони намагалися за рахунок тих селян, що тягнули лямку — так званих середняків та куркулів-кулаків (це ті, що перепочивали не на м’яких подушках, а поклавши під голову кулака). Увесь тягар продподатку було покладено саме на них.
Тому не дивно, що такі господарі, як Д. Будаш, Насінник, С.Н. Зінченко, Плесун не хотіли здавати потом политий врожай. Але тут на їхнє лихо з'явились ледацюги-активісти, які замість того, щоб працювати у полі, нишпорили по дворах тих, хто працював, не покладаючи рук.

У 1929 р. у Роїщї вже було три колгоспи: "Перекоп" на Зєнковщинє, "Нове життя" на Балатянщині та "Труженік" на правому березі Стрижня, що об'єднали тих господарів, які за дев'ять років не зуміли впоратися з землею і те, що мали у 1920 р., або прокутили, або змарнували. Проте навіть об'єднавшись, ці "труженіки" так і не змогли досягти результатів середняків та куркулів, які не бажаючи вступати до колгоспів, продовжу¬вали самостійно господарювати на власній землі. Це дратувало більшовицьких ледацюг-активістів, які вже давно поклали око на чуже майно. І тоді почався справжній бандитизм, який в радянській історіографії отримав назву "суцільної колективізації", першим етапом якого було знищення продуктивного госпо¬дарства селянина-працівника.
Згідно з постановою РНК УСРР від 1 лютого 1930 р. у селі було утворено комісію по розкуркуленню у складі М.С. Василенко, Д.П. Мартиненко, І.П. Шуриги, Л.Ю. Кужельного, Д.І. Сердюка (Косяка), яка за допомогою інших активістів: Н. Лєдового, С. Зиненко, М.І. Остапенко, Ф. Коробки, Ф.М. Шарого та Г. Коваленко, розпалена заздрістю, почала розкуркулення, тобто грабування та руйнацію продуктивних господарств.
У розкуркулених відібрали коней, корів, хліб, реманент, майно, навіть виймали їжу з печі. Реквізоване при цьому не описували, а просто звозили до сільради, де, що залишалося не розкраденим, продавали з торгу наступного дня. Самих розкуркулених виганяли з хат з дітьми, навіть на мороз. Так 21 листопада вигнали з хати Василенка з 10 дітьми та Г. Лутченка з 3 (Лутченки грілись коло багаття на березі Стрижня, поки їх не приютили сусіди). До речі, й після розкуркулення переслідування з боку активістів не припинялися. Дружина Т. Бондаря Тетяна після розкуркулення разом з малолітньою дочкою Галиною мешкала у сусідів, але й там їй не давали життя, приходили й виганяли з хати.

До 30 листопада 1930 р. у с. Роїще було пограбовано та зруйновано 17 найкращих, найпродуктивніших господарств: М. Долинського, Шеремета, Лещонки, Т.Бондаря, двоє Василенок, Ніконорова, Сівцова. Г. Лутченка, П. Волинського, І. Грицака, М. Шевчика, Байрака, Вороб'я, Чубука, Зеленого, Д. Будаша (вітряк у Будаша відібрали ще в 1928 р. і передали його комуні, але за рік свого існування комуна так і не зуміла дати йому ради). Вісьмох останніх було виселено до Сибіру.
Середняка радянська влада "агітувала" дещо м'якше.
У сільраді була обладнана кімната, куди зачиняли небажаючих вступати до колгоспу господарів і тримали їх там без їжі і води, як мух у банці, поки вони не виявляли "палке" бажання вступити до колгоспу. На інших накладали такі завдання по заготівлі хліба, які заздалегідь не можна було виконати, і робили це до тих пір, поки господар не "ламався" і не подавав заяву до вступу у колгосп. Крім того небажаючих вступати до колгоспу позбавляли можливості придбати у "кооперації" сірники, гас, сіль тощо, були навіть випадки позбавлення виборчих прав.

Така переконлива "роз'яснювальна" робота дала можливість на 1 листопада 1931 р. зосередити у колгоспі "Перекоп", який об'єднав вже на той час в собі колгоспи "Нове життя" та "Труженік", 97,2 % господарств с. Роїще. Решту ж - 0,8 % господарств, до яких входили: Ф.Ф. Сидоренко, Ф.Ю. Лєвус, І. Короткий, Скворок, Федосов, радянська влада так і не змогла загітувати, і вони перебували за бортом комуністичного будівництва на селі аж до Радянсько-Німецької війни. Таким чином у 1932 р. всі роїщане увійшли колгоспниками. Що це їм дало? Висновок можна зробити з наступних даних.
По-перше: землі не мав жоден двір.
По-друге: коней у колгоспі було 228!, корів — 92!, овець — 40! і свиней — 210! Пригадавши 1920 р., коментарі будуть зайві.

Таких великих досягнень колгоспне будівництво в с. Роїще досягло не тільки завдяки придушенню у селянина почуття господаря, а й завдяки некомпетентності більшовицьких керівників як в галузі економіки взагалі, так і сільського господарства зокрема. Яскравим прикладом чого може слугувати один випадок з посівної компанії 1932 р. в Роїщі.
На посівну до села приїхав з Чернігова уповноважений, який привіз план посівної. На правлінні колгоспу йому сказали, що виконати цей план не є можливим, тому як коні заслабли, на ноги їх піднімають мотузками, і вони ще не в сипах орати. У відповідь уповноважений заявив: "Мне надо докладывать в район о выполнении плана, вы сначала посейте, а потом будете пахать!"
Завдяки комуністичним перетворенням на селі колгосп "Перекоп" до самої війни не зміг досягти рівня с. Роїще 1920 р.
Єдине, чого досяг колгоспний лад — це знищення селянина-господаря-куркуля. Тої людини, яка годувала не тільки себе, а й всю Європу.

Р.S. До речі, такого висновку дійшла і сама радянська влада, тому як фонд Чернігівського облархіву Р-942, що містить дані подвірного перепису 1920 р., до недавнього минулого був таємний і тільки з отриманням незалежності України став доступний для дослідників.
Олександр ЛЯШЕВ, майор Збройних сил
======================================
Газета „СІВЕРЩИНА” (Чернігів), 28 лютого 1998

Как видите, Зиненки в Роище были.

Metallist
Спасибо. Это я уже понял что там они были. И Зенько наверное от Зенковщины. Но не ужели там не осталось ни каких церковных записей? Вроде церквей было аж три:
Успенская церковь
Вознесенская церковь
Михаило-Архангельская церковь