Забелло, Забела

Забіла Іван Петрович
(1665 - 1703)
За гетьманства І. Самойловича до 1685 р. генеральним обозним був старий Петро Забіла, котрий, як записав у своїх нотатках його онук, "жил лет сто девят"1354 (помер у 1689 р. - Авт.).
З другою дружиною він мав доньку Федору і сина Івана1355, які були улюбленцями батька. Молодшому сину Петро Забіла передав практично всі свої маєтності1356. З листа генерального обозного В. Борковського до Ніжинського полковника С. Забіли (це один із старших синів П. Забіли. - Авт.) від 23 жовтня 1687 р. довідуємося про погодження з останнім " о терміні справовання веселного акту"1357: впливові старшинські родини вирішили зблизитись через одруження Івана Забіли з Ганною Борковською. Вигідний шлюб, знатне родинне коріння відразу ставили молодого нащадка колишнього генерального обозного у привілейоване становище. Після смерті батька на початку 1689 р. В. Борковський, втішаючи свого 24-річного зятя "отцевскою... ласкою нашою", радив йому "ніколи на містца непотребніене ходіте, але ж, в дому день и ночь найдуючися, пилнуйте господарства, яко бы оному (ховай Боже, за яким недозром вашим) не стал ущербок якый"1358.
Великі маєтності, що перейшли у спадок молодому І. Забілі, справді сповна занурили його у світ господарських проблем і визначили подальшу долю: він не переймався військовою кар'єрою. Разом з тим у джерелах, починаючи з 1693 р., двадцятивосьмирічний син П. Забіли називався значним військовим товаришем. Тобто І. Мазепа надав І. Забілі, як представникові знатного роду, родичу багатьох гетьманських співпрацівників, військове звання, що відразу вивищило його над полковою старшиною.
У тих відомостях про життя генерального старшини, які збереглися, зустрічаємо ряд подробиць про виконання ним завдань та наказів гетьмана. Здебільшого І. Мазепа використовував маєтності багатого І. Забіли в Коропі та побіля нього для постою компанійців і сердюків...

1354. Ситий І. Генеалогічні та історичні нотатки бунчукового товарища І.І. Забіли // Сіверянський літопис. – 1999. – №4. – С.167
1355. Лазаревский А. Иван Петрович Забела, знатный войсковой товарищ (1665 – 1703 г.) // Киевская старина. – 1883. – Т. IV. – Июль. – С. 508.
1356. Там само. – С. 511
1357. Письмо В. Борковского С. Забеле от 23 октября 1687 г. // Материалы по истории Малороссии. – Вып. І. Письма к Ивану Петровичу Забеле и его вдове (1687 – 1713) / Под ред. В.Л. Модзалевского. – Чернигов, 1912. – С.11.
1358. Письмо В. Борковского к И. Забеле от 22 апреля 1689 г. // Там само. – С. 12-13.

Джерело:
Павленко С.О. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. – 2-ге вид. – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2009. С. 161 - 162.



P.S. Если данные кого заинтересуют, то могу перефотографировать с книги всю информацию и опубликовать здесь.

Czesław Malewski Rodziny szlacheckie na Litwie w XIX wieku Powiaty lidzki, oszmiański i wileński ISBN 978-83-63352-75-2
Zabiełło (Zabieło) h. Topór wieś Mankowce (1839) – par. białoh r u d z k a;
wieś Łajkowszczyzna (1829–1832) – par. b i e l i c k a;
wieś Czaplice (1833), Klikowicze (1830), Pacuki (1834) – par. n i e c i e c k a;
m. Raduń (1840) – par. r a d u ń s k a;
m. Szczuczyn (1804–1863) – par. szczuc z y ń s k a;
m. Wasiliszki (1786 r., Józef i Marianna z Sobolewskich – starostwo), dwór Kapciuha (1846), ok. Hlebowce (1844–1845), wieś Wierzch Lebiodka (1853) – par. w a s i l i s k a;
ok. Stankiewicze (1825) – par. w a w i ó r s k a;
wieś Meregince (1844) – par. t r o k i e l s k a;
m. Zabłoć (1842) – par. z a b ł o c k a;
folw. Czechowszczyzna (1837), Lebiodka (1889), Skobejki (1872–1873), zaśc. Subacze (1834), Mociewicze (1831–1836), ok. Buciły (1838), wieś Korsaki (1829) – par.
ż o ł u d z k a;
ok. Rekście Wielkie (1831–1842) – par. żyrm u ń s k a.

из газеты Kurjer Wilenski,nr.110-10 Października 1911 r.
Majatek Nowy-Dwor od Michała hr. Zabiełły odkupił p.Adam Korsak.

Забела-Врубель Надія Іванівна (справж. Забіла).
(20.03 (1.04). 1868, Каунас – 21.06 (4.07). 1913, Санкт-Петербург).
Співачка (лірико-колоратурне сопрано).
Закінчила Київський Інститут шляхетних дівчат, 1891 - СПб. консерваторію. Вдосконавлювала співацьку майстерність у Парижі. Дебютувала у 1893 у Києві, співала у Харкові і Тбілісі; 1895 - 96, 1904 - 11 – в Маріїнському театрі (СПб.), 1897 - 1902 – у Московській приватній опері С. Мамонтова.
У 1896 р. вийшла заміж за Врубеля.
Була першоє віконавицею партії Віри ("Бояриня Віра Шегова" М. Римського-Корсакова, 1898), Марфи ("Царева наречена, 1899), царівни Ненаглядної Краси ("Кощій безсмертний", 1902).
Образ співачки втілений у картині "Царівна-Лебідь" М. Врубеля (1900).
Твори: М.А. Врубель (Листки воспоминаний) / Музыка. - 1911. - №15.

Джерело:
Українці Санкт-Петербурга, Петрограда, Ленінграда ... – В.: ПП Сергійчук М.І., 2013. С. 235.

Klim2018
Эти Забеллы уже давно отработаны