На украинском. Перевод закажу чуть позже, пусть пока так повисит, боюсь потерять.
Если я правильно понимаю, в 1440-х годах было два Дробыша: один Дробыш владел селом Волоща,
другой имел отношение к селу Летыня.
Расстояние между ними 7 км по прямой. Сейчас это Дрогобычский район Львовской области.
Генеалогічні записки.
Львів, 2015.
Вип. 13 (нової серії 7)
http://www.academia.edu/265658...%D0%B8._13Микола ГАЛІВ
(Дрогобич)
ЛІТИНСЬКІ ГЕРБА САС у ХV − середині ХVІ ст.
Хронологічно
найближчим до них начебто був Хоть (Хач) з Волощі (Chacz de Wlotycze), який брав участь у з’їзді
руської шляхти в Галичі наприкінці червня 1427 р., де склав присягу на вірність королеві Владиславу
ІІ Ягайлу і його первородному синові
25
. Цього маловідомого історичного персонажа “прив’язав” до
Літині усе той же Л. Виростек на тій підставі, що на 1442−1444 р. власником Волощі був Дробиш (Dro-
bisio de Wloscz, Drobisz de Wloscz, Drobysz de Woloscze
26
), якого дослідник цілковито ідентифікував
з Дробишем Літинським (Drobysch de Lethnyа, 1442 р.
27
), особливо зважаючи на причетність Філа
Літинського до Волощі
28
. Зауважимо, що це лише припущення і Хоть та Дробиш з Волощі могли
й не мати жодних зв’язків з Літинськими. До слова, у ХVI ст. коронний канцлер Ян Замойський,
який прочитав ім’я Хотя-Хача як Ґодзь (Godz de Wloticze), описав печатку останнього. На ній було
зображено дві зірки та місяць поміж ними, тож канцлер зарахував Ґодзя до шляхти гербу Древича
29
.
Зрештою, коли вже Л. Виростек умонтовував Хотя з Волощі до генеалогії Літинських, то слід було
згадати й Юрія з Волощі (Jurgi de Wlothicze), котрий разом з Хотем був на з’їзді руської шляхти в
Галичі 1427 р.
30
З іншого боку, важко уявити відсутність літинської шляхти на галицькому з’їзді, беручи до
уваги певні зв’язки дрогобицького судді Філа Літинського з Владиславом Ягайлом (затвердження
13
Генеалогічні записки.
–
Львів, 2015.
–
Вип. 13 (нової серії 7)
Студії
виводу 1415 р.), а також присутність на з’їзді родичів (Іван, Філіп, Ілько з Тустанович, Іван, Ходко-
Федько, Стецько з Чайкович, Ванько з Викот, Гаан-Іван з Погорця, Лен Погорецький
31
) і сусідів
(Тодур-Федір з Грушової та Ігнат з Ролева
32
) зем’ян Літинських.
Думка Л. Виростека про тотожність Дробиша з Волощі і Дробиша з Літині, до слова, має й деяке
непряме опертя в джерелах. Так, відомо, що Георгій-Юрко Риботицький, котрий у 1441 р. отримав
частку в Літині і Грушовій вартістю 150 гривень з рук короля Владислава ІІІ Варненчика
33
, судився з
Дробишем із Волощі. Останній, щоправда, на суд, котрий відбувався 30 березня 1444 р., не з’явився
34
.
Юрко Риботицький не мав власності у Волощі, лише в сусідніх Літині та Грушовій. Можливо, саме в
Літині зіткнулися інтереси Юрка і Дробиша, бо останній належав до роду Літинських.
Про Дробиша відомо не так вже й багато. У 1442 р. він судився з шляхетним Миколою із
Бісковичів. 19 лютого цього ж року в Перемишльському земському суді мав відбутися розгляд
справи, однак Дробиш з Волощі попросив перенести термін з огляду на те, що захворів
35
. Через
місяць, 19 березня 1442 р. Микола з Біскович як позивач знову постав перед шляхетським судом,
але Дробиш не з’явився. Відтак суд постановив: як тільки відповідач ще раз порушить термін, то
буде визнаний винним
36
. На жаль, залишаються невідомими причина суперечки між шляхтичами
та результат цієї справи.
У березні 1444 р., як мовилося вище, Дробиш мав конфлікт із Юрком з Риботич, однак був
покараний за непояву в суді
37
. Згідно із записом в актах земського суду Перемишля від 23 листопада
1444 р., Дробиш, державця-посідач з Волощі (Drobysz de Woloscze tenuter), повинен був сплатити
Альберту Підляському борг у розмірі однієї гривні без трьох грошей (45 грошей або 1 зл. і 15 гр.)
за два тижні перед Різдвом Христовим. Коли б не виплатив заборгованості, то, згідно з постановою
суду, мав наступного дня після закінчення встановленого терміну віддати два воли
38
.
Вже наступного року (грудень 1445) проти нього подав позов шляхетний Петро з Пилькович,
котрий претендував на село Волоща. На початку 1446 р. Петрові вдалося отримати Дробишеву
частку у Волощі, шляхом внесення застави на борг шляхетного Миколи з Огландува. Останньому
Дробиш заставив свої добра у Волощі (поряд з якою згадується село Монастир) за 60 гривень, однак
не сплатив боргу, тож Микола набув власність Дробиша у Волощі й швидко заставив її. Заставу ж
викупив Петро Пильковицький
39
. Востаннє Дробиш (причому з приставкою “de Lethnyа”, а не “de
Woloscze”) згадується у документах Перемишльського земського суду 22 квітня 1447 р. Він мав брати
участь у судовому процесі Дмитра з Унятич проти війта містечка Городок Івана, проте традиційно
не прибув до суду, зіславшись на хворобу
40
.
Як бачимо, у джерелах Дробиш Літинський згадується переважно в контексті боргових
суперечок. Очевидно, його господарсько-фінансові справи йшли не зовсім вдало, що штовхало
його не лише до залучення позик, але й не давало змоги розрахуватися з кредиторами. Зрештою, це
привело до матеріальних утрат, зокрема маєтностей у Волощі.
Одночасно з Дробишем в історичних джерелах (Сяноцьких гродських і земських актових
книгах) виступає й шляхетний Андрій “з Літена” (Andree de Lythen, de Lithen) – писар та збирач
податків в Сяноцькій землі. Уперше він з’являється в документах 8 березня 1446 р.
41
, згодом – у
1448–1450, 1456–1457 рр.
42
Востаннє згадується в судових актах 7 липня 1461 р.
43
Лише першого
разу (1446) Андрія зафіксовано з локалізуючим прізвищем, в інших – просто як нотаря Сяноцької
землі. Судові справи, в яких він брав участь, здебільшого були пов’язані з боргами, заставами,
або звичайним засвідченням угод і декретів. Ми не можемо бути цілковито певні хоча б якогось
родинного зв’язку цього Андрія з Філом, Машем, Дробишем Літинськими із кількох причин: по-
перше, він жодного разу не згадується в контексті Перемишльської землі чи якихось тамтешніх
родичів; по-друге, латиномовний запис “de Lythen”, “de Lithen” може означати не лише Літиню; по-
третє, важко пояснити як шляхтич з Літині опинився в Сяноку, де виконував функції писаря в
земському суді та поборці. Останнє вимагало не лише добре знання латини, але й католицького
віросповідання, що для місцевого руського шляхтича було рідкістю (руська православна шляхта
у той час ще трималася відокремлено від “латинського світу” – польської шляхти й католицької
церкви). Можемо припустити, що йдеться про одного з шляхтичів Лещинських із села Лішня
(Лешня) на Сяноччині.
P.S. A-A-A-A!
Drobisio de Wloscz - это прекрасно!
