Галян

Вот еще про Галянов из Келеберды из книги "Звичаї нашого народу", автор: Олекса Воропай

Дуже цікаве оповідання Явдохи Галян, 37 років, з села Келеберда, Золотоноського повіту на Полтавщині; воно цікаве передусім своєю повнотою й докладністю. Явдоха розповідає:

На Симона Золота збираються до схід сонця баби й молодиці, одягнені в чисту білизну, копати зілля. Збираються не всі баби села, а тільки ті, котрі трохи знають зілля всяке: то від цього, а то від голови, од живота, золотухи, і щоб мити голову, щоб коси росли, й дітей щоб купать, щоб сухотів не було, і для скотини, од усяких наривів і од лишаїв. Знахарки рвуть зілля (яке саме – не знаю) для всяких там любощів або якихось там чарів; вони нікому не кажуть, яке саме зілля рвуть. Коли зберуться, ідуть у діброву чи на поле, на горби; ідуть далеко від села, щоб ніхто не бачив і щоб там люди не ходили, бо вони (знахарки) знають, де зілля росте.

«О, вже пішла відюга (відьма) по зілля!» – кажуть по селу.

Є таке зілля, що рвуть листя, а на другому зривають тільки квіточки, а то є таке, що коріння копають. Оце прийшли до бору і як починають рвати зілля, то всі скидають з себе всю білизну, становляться голі, бо кажуть:

«Як нарвеш в одежі, то не буде помагати од всякої хвороби». Маленькі діти, якщо йдуть разом із матір'ю, то їм можна рвати в одежі. Кожна баба, коли нахилиться зілля рвати, приспівує (співає потихенько, щоб пастухи не чули):

Святий Авраам на це зілля орав,
А Бог садив, а Спас родив,
Мати Божа поливала
І на поміч це зілля давала.

Якщо жінка хвора, то примовляє:

«…І хрещеній, народженій, рабі Божій це зілля на поміч».

Може, ще які баби тайно собі щось шепочуть, а це завсіди тоді буває, то цього вже ніхто, крім їх самих, не знає. У старих людей є такий вже знак: якщо вона вже дуже стара, то вже як не ходить нікуди по зілля та шептати (знахарувать), то тоді вже по просьбі, або там уже у неї є такі рідні, що хотіли б навчитися, – то вона вже тоді передає по секрету своє знахорство, бо як усі будуть знати, то не поможеться, а їй умирать не можна, бо тоді трудно буде вмирати їй, – вона ніяк не могтиме вмерти, як не передасть свого знахарства, поки в стелі не зірвуть дошки в тому куті, де ікони стоять, поки вона й умре. Про це в нас кажуть іноді:

«…От не вмирає баба, бо вона відьма була, багато знала шептати».

А як уже вмре, то кажуть:

«Мабуть, уже передала гріхи свої всі, що знала шептати».

Копають зілля до схід сонця, поки роса опаде на зіллі, бо тоді вже не поможе од усякої хвороби. Коли накопають, то забирають чи в кошики, чи в хустку й тоді несуть вже додому. Котра баба живе близько, то забігає додому, заносить, а котрі дальше живуть, то йдуть до одної баби, або в садок, чи в хату, і вже приносять тоді горілки, варять вареники, яєшню смажуть, їдять сметану, п'ють, танцюють і співають пісень.

Зілля рвуть таке: Золототисячник, Череду (од золотухи), Ведмеже ухо (від наривів; його мочуть у горілці і як нариває палець, то листочком обкладають ранку й вона загоїться); Ромашку – для дітей пити, Полинь – од живота, на горілці настоюють і голову ним миють; Деревій – теж од живота: мнуть його з сухим пшоном і трішки туди води вливають, і все мнуть його з сухим пшоном, і пшоно й деревій тоді цідять крізь ганчірку й п'ють від болів живота (це, кажуть, його сонячниці схопили!); Підбіль – листки круглі від чиряків, ран; Подорожник, Зіньовать – такі кущі ростуть і рясно цвітуть жовтенько; в них од сухіт дітей купають; Блекота – од зубів; підкурюють їх, щоб не боліли; Маточник і Ракові шийки – корінь од жіночої хвороби; Стосильник – травичка, цвіте ліловими квіточками (щоб був апетит, мочать цю рослину в горілці й п'ють, ще як чай); Трилисник – зілля, – щоб у грудях не боліло; Материнка – од кольки й від кашлю; Цінь – сухе жовтеньке зілля, купають у ньому дітей од золотухи; Чистець – прикладають до ран; Серпоріз – од порізів; Сокирки – п'ють од живота; Коровки – колючка: витирають од ревматизму, настоюють на горілці або на оцеті.

Эта вдержка взята автором из источника: М. Гайдай, «Етногр. Вісник», кн. 3. Київ, 1927.

Келеберда, Золотоношский район