Велецкие

Велецький Василь Йосипович
(? – 1721)

І. Мазепа помітив свого майбутнього довіреного дипломатичного посланця ще за життя на Правобережній Україні. В. Велецький був сином полковника, який служив у польському війську. Як і багато старшин, він перейшов на Лівобережжя "с польских краев" 1. За плечима у нього вже був певний досвід, навчання у Києво-Могилянській колегії, робота у гетьманській канцелярії 2. Певно, правобережець якийсь час побув у полоні у кримчан, адже у подальшому гетьмани використовували його як тлумача з ними.

Відразу після скинення І. Самойловича В. Велецького бачимо у колі наближених до гетьмана. У жовтні 1687 р. І. Мазепа послав його до Стародуба ревізувати конфісковане майно полковника Якова Самойловича 3. У складеному по цьому звіті В. Велецький називався гетьманським канцеляристом. 1688 р. І. Мазепа, "з певних респектов заховуючи на далний час до услуг войскових пана Василия Велецкаго", взяв його під "рейментарскую оборону, абы он яко до войска и где поход военный окажется – при боку гетманском под бунчуком найдовался, так и до суда войскового, а не до полкового, належал в прилучающихся расправах" 4.

Маючи помешкання у Гадячі, довірник гетьмана залучався при потребі до важливих справ гетьманського уряду. Зокрема, у 1692 р. І. Мазепа викликав його у Батурин і доручив супроводжувати піддячого Посольського приказу Василя Айтемирова, який їхав у Крим вести переговори про укладення мирного договору.

У Криму В.Велецький пробув разом з російським дипломатом до 1695 р. Причому ще 1692 р. зустрічався з Петриком, який повідомив йому, "что де Царского Величества посланной задержан будет в Крыму надолго" 5.

В. Велецький "другий раз року 1699 в Кримском ханстве был же и того ж року оттудова и повернулся" 6. Крім дипломатичних завдань, він ще й виконував обов’язки гадяцького полкового судді (1697-1711), наказного полковника (1705) 7.

Важливість виконання місії до Криму упевнює, що вона була доручена людині І. Мазепи. Не випадково Петрик шукав контакту з В. Велецьким. Гетьманський канцелярист, на нашу думку, оберігав царського посла від інформації, що могла зашкодити гетьману, сприяв появі повідомлень для Москви, вигідних І. Мазепі.

У січні 1711 р. Гаврило Головнин інформував І. Скоропадського про те, що "судья гадичский Велецкий ушел к неприятелю, как о том в особливом письме к Вашей Вельможности писал" 8. У лютому того ж року з’явилися якісь нові подробиці про його вчинок. "Понеже о судье гадичском Василье Велецком, - писав Г. Головкін, - из свидетельств, которыя привез сюды секретарь Василий Степанов, усмотрели мы, что явилось инако, не так как об нем здесь пронеслось: того ради изволите, Ваша Вельможность, его судью взять с собою в Киев, дабы нам о том деле изустно от него слышать, и о том решение учинить" 9. Як відомо, у січні 1711 р. союзні війська Криму та П. Орлика розпочали акцію визволення України. Населення прихильно зустрічало орликівців, масово вливаючись у їхні ряди. Московські урядовці, аби попередити поширення руху відступництва, вдалися до заходів застереження. Г. Головкін так про це інформував гетьмана: "Хотя Его Царское Величество не имеет сумнения в верности Вашей Вельможности и всей старшины, однако ж, чтоб не было в том числе таких, которые бы могли быть легкомысленны, то-не без сумнения: того ради, дабы толь безопаснее на обоих сторонах и вне всякаго сумнения быть, разсудил Его Царское Величество за благо, дабы всех полковников и старшины генеральной и знатной полковой женам по Вашем выходе из Глухова быть в Глухове. И дабы в том не было оным старшинам оскорбления: того ради изволь, Ваше Вельможность в том для общей пользы показать собою образ, и оставить жену свою в Глухове, советуя и приказывая, дабы и они жен своих в Глухове оставили" 10. Очевидно, згадане, неузгодженість дій союзницьких військ Криму та П. Орлика негативно вплинули на визначення позицій Лівобережної старшини. В. Велецькому вдалося швидко знайти аргументи, які реабілітували його в очах Москви.

1

доктор Пузына считал, что князья Велицкие происходят от Давида-Глеба-Наримунта Гедиминовича. (основателя Давид-городка)
точнее от его сына Дмитрия Городецкого и одного из его потомков князя Ивана Кожана - его сына Григория Кожановича, который получил от Свидригайла Велицк.

Пузына ссылается на Вольфа в своем труде.

4

5. кн. Григорий Кожанович 1455-1519

6. Иван Григорьевич кн. Велицкий 1519-1545

7. Василий Иванович кн. Велицкий (1=Ульяна Дашковна Ело-Малинская) (2=Фружана Федоровна Збараска в 1529 незамужна, в 1544 бездетная вдова) - уп. 1534-6

Федор Иванович кн. Велицкие уп. 1534-6

Дмитрий Иванович кн. Велицкий
= Пелагия

8. Мартин Васильевич кн. Велицкий уп. 1577-83 (от Ульяны Ело-Малинской) - в 1570-х годах продал Велицк с поседениями своим дядьям по матери Ело-Малинским
женат на племяннице Луцкого судьи Гаврилы васильевича Бокия bokiej+pieczychwostski(Катерина Федоровна - дочь Федора Бокей Печихвосткий, подкоморий владимирский в Литве, вторая половина XVI века)у них дочь Богдана замужем за Федором Шашкевичем

его сестра Анастасия Васильевна - замужем за Миськом Шпаковским (луцкого повета).


9. Иван Дмитриевич кн. Велицкий - на Рязани 1589 (Род князя Ивана Велицкаго : князя Димитрия, княгиню Пелагию, князя Ивана, Симеона убиенного, князя Ивана.)

?? Андрей Велицкий уп. 1611-13 (по Войтовичу)

(ому й не дивно, що й княгиня Софія Ружинська з Котельні ще раніше, 19 грудня, послала свого урядника Андрія Велицького з озброєними боярами, слугами та міщанами на конях на землі коденського надвірного підскарбія Остафіяна Тишкевича. Там її люди насильно взяли 10 скирд сіна (1000 возів) підскарбія, 4 скирди і 10 стогів (500 возів) коденських міщан і привезли до фільварку княгині „для її власного спожитку”. 17 січня 1611 року розігралася трагедія на землях села Іванків. Тамтешніх селян, підданих київського чашника Філона Стрибиля, на їх же землі жорстоко побили за намовою власника містечка Ліщин (тепер Житомирського району) пана Самуеля Горностая та його дружини Теофілі їхні слуги та піддані, очолювані ліщинським урядником Олександром Кросницьким.)