Боровитины, Миклашевские и другие - тема для генеалогического и биографического поиска

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

052.034 Михаил Евсегнеевич (Михаил Кузьмич; Михаил Мурзин) (1620-е – ум. между 1668 и 1678), в 1641 году с родным братом Иваном променяли дяде своему кн. Федору Семеновичу Мышецкому п. Рындину, а выменяли пп. Падриму, Сибелу и Остров Карцев. В 1657 году дано ему часть поместья матери его Марии 34 четв. Упом. в 1647 году: [дело] князя Ивана да князя Михаила княж Мурзиных детей Мышецких (1647)[057.jpg]. Упом. в 1658 году: [дело] князей Ивана, Михаила Мурзиных детей Мышецких (1658)[078.jpg]. Упом. в 1661 году: [дело] князя Ивана, князя Михайлы Мурзиных детей Мышецких в 11 лоскутках (1661)[248.jpg]. Упом. в 1667 году: [дело] князя Михаила княж Мурзина сына Мышецкого (1667)[092.jpg]. Упом. в 1667 году: [дело] князя Михаила княж Мурзина сына Мышецкого да Василия Григорьева сына Резанова (1667)[292.jpg]. Упом. в 1672 году: [дело] князя Михайлы княж Мурзина сына Мышецкого (1672)[463.jpg]. Упом. в 1674 году: [дело] князя Михаила да князя Ивана княж Мурзиных детей Мышецких (1674)[497.jpg]. Упом. в 1675 году: [дело] князя Михаила княж Мурзина сына Мышецкого (1675)[530.jpg, 531.jpg]. Упом. в 1675 году: [дело] Михаилы княз Мурзина сына Мышецкого да Петра Федорова сына Резанова (1675)[542.jpg].

Жена Евдокия Ивановна Секерина (? – после 1682), упом. в 1669 и 1682 гг. Упом. в 1669 году: [дело] княгини Авдотьи княжъ Михайловской жены Мышецкого в 2 лоскутках (1669)[341.jpg].

1612

Да за Павлом Офонасьевым сыном Гурьева деревня Нурма, двор помещиков, а живет в нем сам помещик. Пашню пашут
на помещика. Да в той же деревне во дворе крестьянин Куземка Кирилов. А пашни под ним живущие пол-пол-полчети обжи. Да
непашенной бобыль во дворе Тимошка Парфениев. Да в тое же деревне збежал крестьянин Тимошка Федоров. //
(с. 70) Да за Иваном за Шеею Секириным да за его тещею за Семеновскою женою Забелина за Соломанидою деревня
Гайтина, во дворе крестьянин Васюк Игнатов, да бобыль Гришка Иванов. А пашни живущие пол-пол-полчети обжи. А пашня туто
пахана на помещика на Ивана Секирина наездом. А пахали Ивановы люди. А досталь земли лежит перелогом.
Да за Третьяком за Ворониным усадище Стехново, а живет в нем сам Третьяк. А пашню пашет на собя не ото многа. Да у
нево же во дворе бобылок непашенной Тимошка Пульник.
Да за вдовою за Анною за Федоровскою женою Косицкого с сыном деревня Лососкино, а живет в ней Анна помещица, а
крестьян и бобылей нет. //

Интересна история рода Забелиных. Эта фамилия встречается в
новгородских писцовых книгах уже в 1498/99 г. Тогда на территории
Бежецкой пятины проживали помещики братья Игнат и Фёдор Алексеевы
дети Забелины. Они владели деревнями в Богородицком погосте. В то же
время Григорий, Зиновий и Кузьма Игнатьевы дети Забелины получили
поместья в Обонежской пятине.104 В более поздних писцовых книгах эта
фамилия также встречается, но уже в Никольском погосте: здесь деревни
Юрия Филиппова в Шереховичах были за Иваном Александровым сыном
Забелиным, а затем перешли его сыновьям Нечаю и Истоме.

1561

А на то послуси Семен Кузмин сын Забелин да Григорей Борисов сын Ярцов , да Ондрей Иванов сын Толстого . А запись писал Иван Яковлев сын Горбатого , лета 7070 девятого

1Алексей Забелин (дети Иван, Федор, Игнат)

2Забелин Игнат Губа, сын боярский - Игнат Алексеев Забелин(1498) (его брат Федор Алексеев Забелин (1498)).
(дети - Григорий, Зиновий, Кузьма)

3Забелин Кузьма Игнатьев сын, пом.

4Семен Кузмин сын Забелин
=Соломонида

5 Мария Семеновна Забелина
=Иван Григорьевич Шея Секерин

Забелин Григорий Игнатьев помещик Новгород 1495/96 ПКНЗ
Забелин Зиновий Игнатьев помещик Новгород 1495/96 ПКНЗ
Забелин Игнат Губа сын боярский Новгород 1495/96 ПКНЗ
Забелин Кузьма Игнатьев помещик Новгород 1495/96 ПКНЗ
Забелин Иван Алексеев вотчинник Новгород 1498/99 ПКНЗ
Забелин Игнат Алексеев помещик Новгород 1498/99 ПКНЗ
Забелин Федор Алексеев помещик Новгород 1498/99 ПКНЗ
Забелин Иван Александров помещик Новгород 1538/39 ПКНЗ
Забелин Истома Иванов помещик Новгород 1538/39 ПКНЗ
Забелин Калина помещик Новгород 1538/39 ПКНЗ
Забелин Микула помещик Новгород 1538/39 ПКНЗ
Забелин Нечай Иванов помещик Новгород 1538/39 ПКНЗ
Забелин Лучанин Иванов помещик Новгород 1550/51 ПКНЗ
Забелин Тимофей Иванов помещик Новгород 1550/51 ПКНЗ
Забелин Федор Иванов помещик Новгород 1550/51 ПКНЗ
Забелин Постник помещик Новгород 1560-62 ПКНЗ

Затем великий князь московский Иван III приступил к раздаче новгородских земель воинам своего двора и дворов московских бояр. Размещаемые в выделенных землях – поместьях – новоявленные дворяне получали также власть над местными крестьянами, которые платили новым господам оброк.

Поместьем дворянин владел лишь при условии несения военной службы. После его смерти поместье переходило в другие руки, главным образом к его сыну. При отсутствии сыновей часть поместья отделялась его вдове на «прожитие». Девушкам прожиточное имение выделялось до достижения ею пятнадцатилетнего возраста, после этого она его теряла, если не выходила замуж.

Земли московским дворянам на территории Воскресенского Лученского погоста, где ныне расположен город Пикалёво, стали раздаваться в поместья в конце 80-х – начале 90-х годов XV века. Писцовая книга 1495/1496 года Нагорной половины Обонежской пятины письма Юрия Сабурова сохранилась частично, описание Воскресенского Лученского погоста отсутствует.

Сохранившиеся тексты с описанием Михайловского Озерского погоста на реке Тихвинке и Никольского Волокославского погоста в верховьях реки Чагоды свидетельствуют о том, что в них раздача земель в поместья ещё не производилась. В Климентском Колбекском погосте и в Михайловском Черенском погосте на реке Черенке (притоке Воложбы) местные деревни уже были розданы в поместья.

Некоторые дворяне получили поместья по частям, расположенным в нескольких погостах. При описании Колбекского и Черенского погостов упомянуты дворяне, имеющие земли в Воскресенском Лученском погосте. Ими были Митяй и Ивашка Богомоловы, а также Гридя, Куземка и Зеновец Забелины. Пока это первые известные по именам жители нашей округи в далёком прошлом. Из более поздних документов известно, что Забелины обосновались в усадище Повышево, а Богомоловы владели частью деревни Сапог, расположенной вблизи центра Лученского погоста.

Описание Лученского погоста в писцовой книге 1496 года писца Юрия Сабурова не сохранилось. Упоминание Лученского погоста в данной книге имеется при описаниях Климентского Колбекского и Михайловского Черенского погостов, в которых сказано, что помещики Забелины и Богомоловы имели дополнительные деревни в Воскресенском Лученском погосте в составах своих имений. Из семьи Игната Забелина дополнительную «дачу» в Лученском погосте получили братья Гридица, Куземка и Зеновец, а из Богомоловых, обосновавшихся в Климентском Колбекском погосте, добавки к имениям в Лученском погосте получили братья Митя и Ивашка. Дворяне Забелины на длительное время обосновались в усадище Повышево.

Авдотья Алексеевна ... (по мужу Маслова) Орловская губ.

муж - Иван Иванович Маслов
12.03.1767 - отставлен прапорщиком.
В 1771 - ему отписано родовое имение в Орловской губ.

https://adelwiki.dhi-moskau.de...7_2-%D0%B9

Іван Лизогуб Кобизевич

- племянник Фица Устима Кобизевича
внук

На початку XVI століття серед бояр, приписаних до мозирського замку, жила сім’я Кобизевичів. Рід Кобизевичів був татарського походження: їхній предок Кобиз входив до числа татарських полонених, поселених Вітовтом поблизу Мозиря і приписаних ним до числа замкових слуг. З часом Кобизевичі хрестилися і увійшли до складу мозирського боярства, придбавши невелику боярську землю: «третину земли Боковские, фольварок Пашковщину и Чортковщину, а в них 4 волок поля». Ця земля покладала на власників обов’язок військової служби і не підлягала поділу між співспадкоємцями; тому, коли представниками сім’ї на початку XVI століття виявились два рідні брати, Федір та Іван, то староста мозирський віддав землю у володіння старшому братові Федору, натомість молодший, Іван, одержав лише половину рухомого майна і мусив шукати заняття на стороні, тому вирушив до Києва. Не знаємо, яким промислом він тут зайнявся, але впродовж 30 років розбагатів, купив будинок на Боричевому Току та залишив синові забезпечене майно. Цей син, Устим, що прийняв нове прізвище «Фіц», посів уже одну з важливих магістратських посад — райці і тримав від міста в оренді «местские корчмы», себто міські корчми. У 1578 році Устим Фіц-Кобизевич безпотомно помер.

Доки Іван та Устим Кобизевичі багатіли в Києві, представник іншої вітки їхнього роду, Федір, зоставався на батьківщині, у Мозирському повіті. Обставини його були далеко не блискучими; доля нагородила його численною родиною; було у нього десятеро дітей: вісім синів та дві доньки, і його невеличка боярська вотчина виявилась недостатньою для утримування сімейства. Федір Кобизевич змушений був шукати нових засобів для збільшення своїх прибутків. Поклавши обов’язок військової служби і завідуванням боярським помістям на старших синів, він разом із молодшими дітьми перебрався до Мозиря. Тут він придбав двір із маленькою ділянкою «поля на косогорі» та крамницю на міському ринку і взявся за торгівлю. Року 1569 Федір Кобизевич помер і його численна сім’я заходилася ділити спадок; але брати і сестри не змогли залагодити справу мирно і тому звернулися до мозирського старости, пана Федька Балакира, з проханням розділити між ними батьківське майно. Згідно з рішенням старости, прийнятим 8 лютого 1569 року, поділ відбувся на таких засадах: боярська поземельна вотчина дісталася старшому із братів, Кузьмі, що в той час був у поході, крамниця і двір у Мозирі віддані іншому братові, Лазарю, що вже давно приписався до мозирських міщан і ще за батькового життя завідував торгівлею; при цьому Лазар сплатив на користь братів та сестер лишок вартості власності, яка йому дісталася: отож на користь незаміжньої сестри Овдотії було виділено в якості приданого 39 кіп грошів литовських , рештою грошей і рухомим майном мали поділитися порівну інші 6 братів, одна заміжня сестра і їхня мати, вдова Федора Кобизевича, Зоня. З рухомого майна староста виділив один повний чоловічий набір одягу та зброї і наказав залишити ці речі «при дому для господарской службы». Коли спадкоємці почали ділити решту рухомого майна, то виявилося, що кожному припало по 1 копі та 6 1/2 грошів, по одній срібній ложці, по дві олов’яні тарілки («цени: одна миса и 1 талер»), по одному мідному казану, по шаблі, сідлу та сагайдаку; окрім цього, кожен зі спадкоємців одержав по одному коневі, волу, корові, свині та по 2 вівці.

Діставши убогу частку свого спадку, молоді Кобизевичі мусили негайно ж подумати про влаштування своєї майбутньої долі. Троє з них: Василь, Федір та Йов вирішили спробувати щастя у Києві, де на перших порах сподівалися знайти підтримку в особі свого двоюрідного брата, тоді вже магістратського райці — Устима Фіц-Кобизевича. Цей план запропонував братам старший із переселенців, Василь. Був то чоловік з величезним запасом енергії, завзятості та винахідливості: він вирішив за всяку ціну зробити кар’єру і добитися значення та багатства. Щоб досягти цієї мети, Василь Кобизевич мав намір не перебирати засобами і користати з кожної зручної нагоди; він відчував, що при таких моральних даних знайде у Києві широке поле для своєї діяльності і з повною впевненістю рушив на це поле. Покидаючи рідне місто, він хотів накопичити якомога більшу суму для початку майбутніх оборудок; усі три брати продали з цією метою їхню частку рухомого спадку, але вторгована сума виявилася надто мізерною, тому Василь вдався до заходів її збільшення. Заручившись згодою матері, він рушив у дім, що належав відсутньому братові Кузьмі, виламав двері його «світлиці» і присвоїв усе майно: гроші, одяг, худобу і т.д. Кузьма, перелічуючи пізніше у скарзі завдані йому збитки, вказує на те, що, окрім інших речей, у нього були забрані навіть два десятки стріл, які «коштовали копу и четыре гроши литовские». Продавши усе захоплене, Василь разом із братами негайно «под присуд замку Киевского зъехал», відмовчуючись потім на всі скарги брата, аж до його смерті, і не з’являвся на суд мозирського старости, незважаючи на численні виклики.