[q]

Щоденник Автонома Солтановського – цінне джерело з історії Рівненської гімназії
За час свого існування в стінах Рівненської гімназії викладало і навчалося багато відомих особистостей, які були або згодом стали письменниками, істориками, громадсько-політичними діячами. Чого лише варті прізвища українців П.Куліша і М.Костомарова, поляка М.Дубецького та росіянина В.Короленка. Впродовж більш, ніж 10 років (з 1849 по 1864) в Рівненській гімназії викладав Автоном Акимович Солтановський – автор мемуарів («Записок») з історії Правобережжя ХІХ століття, що були надруковані 1892-1894 рр. на шпальтах часопису «Київська старовина» [1]. Багато сторінок цього унікального джерела присвячено життю тогочасного Рівного, зокрема гімназії. Цінність цих мемуарів полягає насамперед в тому, що вони містять живі вражання автора щодо викладачів і учнів гімназії, їхніх характерів, вчинків і т. д. Хоча деякі особи в «Записках» Солтановского записані під криптонімами, але розшифрувати їхні справжні прізвища не представляє великої проблеми, якщо звернутися до офіційних документів гімназії тих часів [2]. Нотатки А. Солтановського лягли в основу однієї з частин роману «Три листки за вікном» українського письменника В. Шевчука [3].
Автоном Солтановський народився в 1826 році на Східному Поділлі. Навчався він на філософському факультеті Київського університету, після закінчення якого його була направлено на роботу до Рівного. З 1864 року Солтановський був інспектором Кам'янець-Подільської чоловічої гімназії. Потім Солтановський був начальником навчальної дирекції у містах Сувалки (у 1864—1871 роках) і Плоцьк (у 1871—1875 роках). У 1875 року вийшов у відставку. У 1875—1886 роках жив у Брацлаві (нині селище міського типу Немирівського району Вінницької області), де й помер [4, 818].
В час прибуття Автонома Солтановського на роботу до Рівного серед вчителів гімназії ще були свіжі спогади про попереднього директора Петра Осиповича Аврамова. Попри всі недоліки, вчителі його поважали і любили. Хоча він і брав взятки, але ділився з іншими викладачами. Один з вчителів за його директорування взагалі заробив 12 000 руб., шалені на той час гроші (1892.- №7.- С. 99) .
Ситуація дещо змінилася в гімназії, коли директором було призначено Гуго Ернестовича Траутфеттера. Він навчався в Дерптському університеті, якого, одначе, не закінчив через якусь історію з дуеллю. Російською мовою він володів з труднощами. Траутфеттер взяток не брав, але економив кошти на опаленні і ремонті приміщення, свій зиск він також мав із загальних учнівських квартир. Економив він також на собі і на своїй сім'ї – і зимою і влітку його можна було побачити у витертій, місцями зашитій старій шинелі. Лише після того, як її в нього вкрали він купив досить недорогу (за 28 крб.) шубу. Але й за Гуго Ернестовича Траутфеттера в житті гімназії були світлі моменти. Насамперед успіхи в учнів були досить непогані, вчителі акуратно відвідували уроки і ставилися до дітей належним чином. До вчителів Траутфеттер був товариській, він запрошував їх на чай або відвідував вдома (1892.-№6.- С. 433).
Солтановський згадує про всіх вчителів того часу, як про людей досить непоганих. Особливо тепло він відгукується про молодших вчителів, як про людей хороших і товариських, які вміли знайти підхід до учнів. Виключенням були лише інспектор Туманов, вчитель Коленко та наглядач Пухальський (1892.-№7.- С.96). Коленко постійно конфліктував з учнями і вони його ненавиділи. Не могли знайти підхід до учнів також вчителі-німці (1892.-№7. - С. 101). .
Добре відгукується Солтановський про гімназійного ксьондза, адже він врятував його сина. У двохрічного сина Автонома Акимовича Владислава була сильна лихоманка. Хвороба настільки замучила дитину, що вона увесь час був напівсонною, не їла і геть схудла. Лікарі давали невтішні прогнози, що дитина за 3-4 дні помре. Ксьондз сина Солтановського швидко вилікував, вже в кілька наступних днів він швидко пішов на поправку (1892.- №12. - С. 412).
В 1853 році Траутфеттера було переміщено на місце Івана Васильовича Росковшенка директором гімназій і училищ Подільської губернії. В свою чергу новим директором Рівненської гімназії став І. В. Росковшенко. Він був знаменитий насамперед завдяки перекладам драм Шенкспіра. За спогадами Солтоновського це був сухий, середнього зросту чоловік, блондин з великою лисиною, в окулярах. Росковшенко з'явився в гімназії лише раз – в день свого приїзду він обійшов класи і після цього його ніхто до іспитів не бачив. З вчителями він фактично не контактував, до себе запрошував лише Петра Коленка (1892.-№7.- С. 98). Разом з цим таки Коленком та інспектором Тумановим, Росковшенко провів вигідну фінансову оборудку. В гімназійній касі було 8 000 золотом. Коли золото почало зростати в ціні, ці особи забрали все золото, натомість лишивши кредитні білети. Найбільший зиск з цієї операції отримав Коленко, який продав золото по 5 крб. 75 коп. і на цьому заробив кілька тисяч (1892.-№9.-С.390). .
Росковшенко був директором гімназії близько 2-х років і за цей час навчальний заклад прийшов в значний занепад. Ніхто з викладачів в цей час наукою не займався, не слідкував за своїм предметом. Апатія, приниження, відсутність коштів – все це було причинами того, що вчителі собі дозволяли випити. Хоча повального п'янства не було. Вільний час вчителів в Рівному минав здебільшого у грі в карти, але не невеликі суми. Лише П. Коленко грав на великі суми. Рідко, але теж на великі суми грав Яновський, який мав невеликий маєток і з якого регулярно отримував дохід. Грали також Тихомиров, який програв усе, що мав і Невгодов, який отримав після батька спадщину (1892.-№7.- С.100-101). Вчителі збиралися переважно на квартирі колишнього директора Іркутської гімназії, статського радника Ліндена. На гру до нього приходили Тихомиров, Коленко, Яновський, Юськевич, Невгодов і Славутинський. Інший будинок, куди ходили ці ж самі вчителі, був дім окружного начальника над державними маєтками, Жуковського (1892.-№7.-С.102).. Часто картярські і танцювальні вечори давав в себе також протоієрей Омелянській, оскільки в нього були 2 доньки. Омелянсьий був на вигляд не гарний, рябий блондин, високого зросту з рідкою борідкою. Це була шанована в місті людина. На жаль, він помер передчасно – повертаючись взимку із бані відслужив в холодному соборі вечірню, захворів і за кілька днів помер (1892.- №7.- С. 107-108).
Після Тихомирова Солтановський отримав місце старшого вчителя російської словесності і наглядача загальних квартир. Зарплатня його зросла до 600 руб. в рік, що була вже досить непоганим заробітком. Також Солтановський займався гімназійною бібліотекою. Молодому вчителю вдалося привити дітям любов до книги (1892.-№7.- С. 101-102).
Росковшенко, як і Траутфеттер також економив на опаленні. Гімназію опалювали соломою. Від цього в загальних квартирах і класах було холодно і вогко. На уроках учні і вчителі були вимушені кутатися шинелі і ходити в калошах (1892. -№9. – С. 391).
За час роботи Солтановського в Рівненській гімназії тільки в самому навчальному закладі сталося кілька пожеж. Перша з них сталася в приміщенні, де проживали вчителі. Хоча її і вдалося швидко загасити, але в Солтановського в наслідок неї було пошкоджено чимало майна (посуду і меблів). Невдовзі сталася ще одна пожежа. На цей раз вночі згоріли сараї гімназії, що були між будинком, де жив гімназійний сторож і будинком, який колись був оранжереєю. Це приміщення в ту ніч кілька разів починало горіти, але було врятоване завдяки діям учня IV класу Леванди. Він наказав іншим учням тримати себе за ноги, а сам із слухового вікна рубав сокирою балку, яка вже палала. Йому вдалося її перерубати і скинути на землю. Під час пожежі Солтановський рятував бібліотеку. Потім щодо неї в Солтановського з директором виник конфлікт. Росковшенко йому сказав, що він не мав виносити книги, а чекати його письмового розпорядження. Потім два з половиною місяці Солтановський розставляв книги і звіряв їх за каталогами. Це все відбувалося в сирій, холодній, неопалюваній кімнаті. В результаті Солтановський серйозно захворів на застуду (1892. - № 9 – С. 391-395)..
Наступним директором після Росковшенка став Олександр Дмитрович Туманов. Він закінчив свого часу всього 6 класів гімназії. Але, заручившись рекомендаційним листом буцімто від імені польських магнатів за підписом князя Сангушка, у яких він заслужив велику любов за педагогічні вміння у вихованні їхніх дітей, Туманов незабаром отримав директорську посаду. Разом з цим інспектором гімназії став П. Коленко. Такі призначення і вчителі, і учні сприйняли дуже негативно. Найперше, що зробив Туманов в гімназії, це змінив довголітнього підрядчика загальних учнівських квартир Келбша. Його просто поставили в такі умов, що він вже співпрацювати з гімназією не міг. Натомість на підрядника Туманов прийняв якогось єврея із Дубна. Цей єврей і взимку і влітку возив говядину прямо на возах, нічим не покриту, в результати до учнівського столу вона приходила вже брудна в пилу і з неприємним запахом. Привезене м'ясо скидали купою в льоднику або погребі і воно використовувалося для приготування їжі протягом усього тижня до нового транспорту. Учні такої їж споживати не хотіли і тому обмежувалися чаєм, якоюсь кашею і здобою, що продавалася в дворі гімназії. Почали надсилатися масово скарги в правління округу. Для розслідування ситуації в гімназії нарешті приїхав інспектор державних училищ. Для нього дирекція створила враження, що в гімназії все гаразд. У цій справі винним зробили Солтановського і взагалі їй надали політичного відтінку. Оскільки попередній підрядчик був поляком і учні йому симпатизували, то Солтановський нібито, бажаючи знайти в учнів прихильність, приєднався до їхніх протестів. Після від'їзду інспектора все продовжувалося, як і раніше (1892. – № 9. – С. 396-398).
Після того, як Туманов отримав посаду в Білостокському інституті, то на його місце почав претендувати Коленко. Вчителі, боячись, що його буде призначено директором, написали колективний лист до Попечителя Пирогова і рекомендували на цю посаду Невгодова. Попечитель лише частково прислухався до прохань вчителів і призначив на цю посаду Автонома Григоровича Теодоровича. Теодорович швидко зрозумів, хто такий Коленко і поставив його на місце (1892.-№12.-С. 409-410).
Учні того часу також бешкетували і дозволяли собі жарти щодо своїх вчителів. Об'єктом жартів, наприклад, був німець Боні. Він був наглядачем на загальних квартирах і вимагав, щоб учні по першому дзвонику о 5 ранку вставали. Для цього він попросив в загальній квартирі поставити шафу з годинником. Годинник будив боєм його, в він в свою чергу учнів. Учні підібрали ключ від шафи і один з них ховався в шафі до приходу Боні. Тільки-но Боні починав засинати, як годинник бив п'яту годину. Він зривався, будив всіх учнів. А коли переконувався, що годинник показує не 5-ту ранку, а 11-ту вечора, знову лягав, а учні переконували його, що йому наснився бій годинника. Кожної ночі цей жарт повторювався по кілька разів. Інколи учні ще робили такий жарт: гасили світло в загальній квартирі і в коридорі, протягували між ліжками шнур, а в протилежному від ліжка Боні кутку кімнати лунав крик про допомогу. Спросоння Боні кидався на крик і падав. В кімнаті піднімався шум, учні кидалися подушками. Нарешті цими подушками закидували і самого Боні. Вже він сам починав кликати на допомогу. Поки слуга приходив із світлом, учні встигали розібрати подушки, полягати і вдати, що сплять. Ще одного разу учні помістили Боні в кімнату стару клячу Черчицького. Відкривши двері до свого помешкання Боні сміло зробив крок вперед і тут його щось лизнуло в обличчя. Учні його переконували, що це чорт, що прийняв образ клячі оскільки та ніяк не могла потрапити в зачинену кімнату. Після цією пригоди Боні відмовився від посади наглядача (1892. - №11. – С. 239-241).
Чимало на сторінках спогадів Солтановського є відомостей про події польського повстання і про участь в них жителів Рівного, співробітників і учнів гімназії (1893. - №3. –С. 470-472).
Климчук Андрій
Література
1. Отрывки из записок Автонома Акимовича Солтановского // Киевская старина. – 1892. – № 4. - С. 71-85; №5. – С. 231 – 248; № 6. – С. 420 – 437; № 7. – С. 95 – 108; № 8. – С. 199 – 216; № 9. – С. 389 – 404; № 11. – С. 232 – 246; № 12. - С. 409 – 425; 1893. - № 3. - С. 470 – 484; № 4. – С. 120 – 133; № 5.- С. 292 – 307; № 7. - С. 100 – 125; № 9. - С. 401 – 417; № 11. – С. 262 – 279; № 12. С. 385 – 407; 1894. – № 1. - С. 34 – 92; № 3. – С. 459 – 479.
2. Переписка с попечителем Киевского учебного округа о перемещении чиновников // ДАРО, ф. 394, оп. 2, од. Зб. 23. – 101 арк.
3. Шевчук В. О. Ліс людей, або «чорна книга» Киріяка Автомоновича Сатановського // Шевчук В. О. Три листки за вікном. _ К.: Радянський 86. письменник, 1986. – С. 285 – 586.
4. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона.- Т. 30А (60): Слюз — София Палеолог.— 1900. — 4, II, 481—960.

[/q]