местность вокруг Новых Санжар, Поворсклье до 1649 года : ВГД

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Милашенко Гринец (Григорий) (Петрашова полковая), Мелещенъко Федор (Петрашова полковая), Мелещенко Яков (Новые Санжары). Первые два из реестра 1649 года, а третий у Кривошеи В.В.:
Мелещенко Яків (? – 1651 – 1723 – ?) – покозачений шляхтич. Сотник новосанжарський. Мав млин в одне коло мучне і друге ступне на р. Ворсклі, солодовню. 27 вересня 1687 р. отримав гетьманський універсал на звільнення його млина від оподаткування. 13 червня 1706 р. отримав гетьманський універсал на військову частину у власному млині на Ворсклі. Козак новосанжарський (? – 1718 – 1721 –?), значковий товариш Полтавського полку (? –1723 – ?). Д.: Яришка NN (Яришка Яциниха), її мати Христина Мартиниха.

Все трое жили в окрестностях Новых Санжар - петрашова полковая/вторая полковая включала в себя н.п. на юг от Полтавы до Новых Санжар. В этой теме буду собирать информацию по этой местности с надеждой углубиться и разобраться в шляхетстве.

Уже згаданий «Літопис Самовидця» свідчить: «Чего не звикла была Україна терпіти, вимисли великіе были от старостов и от намісников, и жидов». Брали участь у конфліктах і підстарости. 4 жовтня 1571 р. Омелян Іванович отримав данину на землю Сівер за Черкасами в 20 милях від Шанчаровського перевозу на р. Ворсклі
на шляху татарському на низ цією рікою до устя річки Полузору, яка з поля з московського боку з правої руки приходить і у Ворсклу впадає, а звідти – Ворсклою до річки Кустова, яка теж з поля від орди зліва теж там впадає, і по Ворсклі аж до рубежа Степана Житковича Артемкових Пісків по обидві сторони тієї річки Ворскли з усіма грунтами [68, с. 231 – 232]. 15 квітня 1574 р. отримав підтвердження на ці ж землі, в якому іменується Омелян — козак [68, с. 231 – 232, 257].

Уходною землею, добрами в Київському повіті Черкаського староства під назвою Ворскла-Сівер за люстрацією 1616 р. володіли писар земський Федір Проскура-Сущинський, Федір і Остап Байбузи, Іван Луцкевич, Василь Добрянський, посесор Василь Меленін. Відомо, що доньки Василя Домонтовича були заміжні за Байбузою-Грибуновичем, Луцкевичем-Кохановським (Ян), Боруховським (Лазар), Кельбовським (Микола), Ласкою. Вірогідно, що зятем Домонтовича був Михайло Байбуза, який 20 квітня 1589 р. отримав данину на уход замковий р. Псел [68, с. 460]. Згідно подимного тарифу 1629 р. Проскура мав 4 севрюків [1, с. 356], Іван Луцкевич, Остап Грибунович Байбуза і спадкоємці Федора Байбузи у володінні мали пустиню неосілу (1629 [1, с. 398]), пустиню неосілу і Федір Шашкевич, але лише з 1 уходникиком (1629 [1, с. 402]). З цих «добр» 1646 р. Проскуру-Сущинського вибив хорунжий коронний Потоцький [68, с. 706]. В 1646 р. вели справу з хорунжим коронним Конецпольським у вибитті з добр Ворскли, Глинчинці, городища Глинська і Більська, пустошів неосілих над р. Ворсклою, Грунею і Мерлом [68, с. 706]

Шляхта як союзник козацтва на початковому етапі національної революції середини ХVII століття (Володимир Кривошея, Стаття 2009 року)
Файл Shliakhta_iak_soiuznyk_kozatstva_na_pochatkovomu_etapi_natsionalnoi_revoliutsii_seredyny_KhVII_stoli.doc, 352 Кб

Владимир Владимирович упоминает Василия Меленина из люстрации Черкасского староства Киевского воеводства. Приведу ее часть на польском об этом Василии Меленине из Архива Юго-Западной России:
Ziemia wchodna Siewera, Worskla z rzeczka Poluzora y Kusztowem.Tych dobry w pewnych częściach, w przywileyu opisanych, possesorem szlachetny Wasyl Mielenin prawem lennym, od krola Augusta przodkom jego danym, czego oryginalu na ten czas nie pokazuje, tylko list Henryka krola, w ktorym zmianki czyni prawa jego. Jednak, iz z tego sluzbe woienna z panem starosta i na miesnikiem iego sluzyc powinen, lustracyi nie podlega.

Этот Омелян Иванович или Омелян казак у Кривошеи судя по всему и есть предок Василия Меленина, а скорее всего его родной отец - Омелян и Меленин сын. И временные рамки дарственной от Августа Сигизмунда второго и Генриха Валуа подходят - 4 жовтня 1571 р. и 15 квітня 1574 р. Шанчаровський перевоз судя по всему это какая-то Санжарская переправа через Ворсклу.

Это то, на что ссылается Кривошея про Омеляна:
4.X.1571.
H: Danina Omelianowi Jwanowiczowi na ziemie siwer za Czerkasy
C: Danina Omelianina Jwanowiczowi na zemlu wchodnuiu sewer za Czerkasy w dwudziestu milach, to iest poczowszy od szanczarowskoho perewozu na rece Worskli na szlaku tatarskim naniz toiu rekoiu Worsklom ku uistiu reczki Poluzory, kotoraja z Pola z moskowskoie storony z prawoie ruki prychodyt y w Worsklow padywaiet, a odtol WorskÂom do reczki Kustowy, kotoraia tez z Pola od Ordy zlewa tamze wpadaiet, y zas WorskÂom az do rubeza Stepana Zydkowicza

Переизданное Мокляком В.О. творение Падалки вставлю чуть позже суда, а точнее фрагмент по этому Василию Меленину -Файл Василий Меленин люстрация Черкасское староство 1616 _compressed.pdf, 2685 Кб

З.ы. карту этих земель по нынешним картам прикрепляю картинкой.

В русскоязычной Википедии к имени Емельян имеются такие формы:
Емельянка, Емельяша, Емеля, Меля, Мелёха, Мелёша. Значит действительно от Омеляна Ивановича потомок/сын получил имя Василий Меленин.

Жалуваною грамотою короля Сигізмунда II Августа від 4 жовтня 1571 р. зем’янину і "товаришу низовых Козаков" Омеляну Івановичу за охорону південного прикордоння від татар надавалася земля на р. Ворсклі. В документі, зокрема, зазначалося, що він "сам, его жона, так же дети и потомки его власные тым правом и порядком оную землю Сиверу по обудвую сторонах Ворсклы, яко ея вышей поменило, почавши от шляху Санчаровского на низ рекою Ворсклою аж до рубежа Жарковича Артемовых песков, зо всими землями, грунты, з боры, з лесы, з деревом бортным, з реками, а меновите, з речками Полузорою и Кустовью, з озеры, з ловы звериными, пташими, рыбными, з бобровыми гонами и зо всими доходами, пожитками и их нелепеностями, так долго и широко, яко ся тая земля Сивера сама в собе в границах, пожитках и обиходех своих здавна и на сей час мает, держати и уживати, прибавляти, розширяти и всякие пожитки собе там розмножати" 115. Можливо, Омелян Іванович перебував у першому реєстрі, організованому гетьманом Єжи Язловецьким, і брав участь у літньому поході 1571 р. проти татар, за що й одержав "входную землю". У грамоті говорилося також, що за надані володіння польському королю мають служити на аналогічних умовах і нащадки Омеляна.

В даному разі Дмитро Базанович та Омелян Іванович виступають як представники зем’янсько-шляхетської верстви, що займалися козакуванням. На думку А. В. Стороженка, надання їм маєтностей не мало відношення до генези козацького землеволодіння 116. Суперечать цьому твердженню дані про перехід до козацтва представників згаданої верстви.

1571 року черкаський староста з дозволу польського короля Сигізмунда Августа віддав земельні угіддя по Ворсклі (від Санжарівського перевозу до гирла річки) “Низовому козакові і землянину” Омеляну Івановичу. На початку XVII століття більша частина цієї території стала власністю шляхтича С.Гурського. У 1643 році землі від Гурських перейшли до Немиричів.

Про этого С.Гурского:

[q]
У королівському наданні Станіславу Гурському (давній жовнір кварцяного війська, підлеглий-клієнт великого коронного гетьмана С.Конецпольського) на нижню Ворсклу (від Санжарівського перевозу до гирла), датованому 26 березня 1638 р., є згадка річки Кобиляк та топоніму Ведмежі Голови (згадавши кримську Аю-Даг/Ведмідь-гору, можна припустити, що Аю-Баш/Ведмежі Голови — то назва кобеляцьких гір, на яких згодом і розбудовувалося місто Кобеляки; цілком може бути, що давнє золотоординське поселення тут звалося саме Аю-Баш). 1643 на нижній Ворсклі починає розбудовувати свою магнатську маєтність (землі від Кременчука до Орлика по Дніпру, а вгору Ворсклою по Санжари) Юрій Немирич (Гурський поступився, за певну компенсацію, своїми правами на місцеві маєтності). Кобеляки мали стати «столицею» цих володінь. Проте, після смерті протектора Ю. Немирича великого коронного гетьмана Станіслава Конецпольського у 1646 році, магнати Потоцькі витіснили конкурента і Ю. Немирич виїхав за кордон.
[/q]

Но самое главное, что жалуют точно такие же земли, как и в грамотах Омеляну Ивановичу и в момент восстания казаков в 1637-38 гг. В книги с пожалованиями я не нашел его.

[q]
КОБЫЛЯНСКАЯ СТАРИНА.
В первой половине 16 века земли на левой стороне Днепра, по р. Ворскле и Орели, принадлежали к Черкасскому замку и, с дозволения его старосты, промышленники охотились на диких зверей и ловили рыбу. Позже на землях, на Ворскле, отданных во владение панам Байбузе и Проскуре, поселились севрюки или земледельцы. Черкасский староста, князь Михаил Вишневецкий, 15 ноября 1570 года освободил севрюков на землях Байбузы от городовых податей, а 14 поля 1590 года выдал им „судовый лист“ по спору за угодья с другими поселенцами. Нам важно установить тот факт, что во второй половине 16 столетия берега р. Ворсклы начали заселяться земледельцами и между ними происходили уже споры за пользование землями. Ворскла упоминается в книге ,‚.Большого чертежа» и в 1571 году земли на Ворскле, оть Санчаровскаго перевоза до устья, были отданы козаку Емельяну Ивановичу, наследники которого вначале 16 века уступили их С. Гурскому, а последний продал их Немиричам. В 1648 году им принадлежали городки в этом краю: Переволочна, Кобыляки, Беликовъ, Броды и Санжаров 3). Время основания г. Кобыляки, с точностью неизвестно, но основываясь на картах Т. Данкерта и других можно полагать, что поселение на месте этого города возникло в конце 16 столетия. На первой из них, составленной в 1620—1636 гг., по сведениям 1609—1618., на р. Ворскле показаны: гг. Полтава и Кобыляки, на второй, составленной Ф. Девитъ, вь1632 году, значатся те же города.
[/q]

Второй факт относится к 1571 году и дает еще меньше поводов для сомнений в том, к какому „сословию“ принадлежало жалуемое земельным имением лицо. Вот текст жалованной грамоты: „ Жикгимонт-Август, etc.— Ознаймуем сим нашим листом всим посполите и кождому з особна, нинешним и на потом будучим, кому будет потреба того ведати: бил нам чолом шляхетьный Омельян Иванович, земянин наш, и просил нас, абыхмо ласку нашу господарскую. над ним показали, а за службы его, которые он нам з себе от немалого часу на той украине показует, гдеж и на сей час вязнев неприятельских татарина сам от себе и от всихь товарышов своих, козаков низовых, нам отдал,—землю входную Северу за Черкасы у двадцати милях, то есть, почавши от Санчаровского перевозу на реке Ворскли шляху татарского, на низ тою рекою Ворсклой, к устью речки Полузоры, которая с поля, з Московское стороны, с правое руки приходит и в Ворскло впадывает, а от толь Ворсклом до речки Кустови, которая теж с поля от Орды там же впадает, и вас Ворсклом аж до рубежа Степана Жарковича Артемковых Песков, по обудву сторонах тое речки Ворскла, зо всими кгрунты, пожитки их и належностями, яко ся тая земля Север з давна в себе мает, ему самому, жене и дочкам его Гасьце и Черни; а если бы он сынов еще мел, тогда, отдаливши от тех девок, тем сыном и потомкам их на вечность дали и тем пожаловали; за которым, же и вельможный Юрий Язловецкий з Бучача, воевода руский, гетман коруны нашое, староста любичевский, хмельницкий и чирвоногродский, до нас в причине писал, залучаючи(привлекая/примечая) нам верные и годные службы его. А такъ мы, з ласки нашое господарское, на причину пана воеводы руского и бачачи теж на службы и чолом битье того слуги нашего Омеляна, то есмо учинили, а вхоную землю входную на имя Сиверу ему самому, жене и девкам его Гасце и Черни, а если бы он сына мел, тогда, заховуючи преднейшое право по мечу, сыномъ его, также детям и потомкам их, ленным правом мужского рожаю дали есмо и сим листом нашим даем на вечность, а девки его пререченые Гаска и Черня вжо до тое земли никоторого права мети не мают и от нее отпадают. Мает Омелянъ Ивановичъ сам, его жена, так же дети и потомки его властные, тем правом и порядком оную землю Сиверу по обудвух сторонах реки Ворскла, яко ся вышей поменило, почавши от шляху Санчаровского на низ рекою Ворсклею аж до рубежа Жарковича Артемковых Песков, зо всими землями, кгрунты, з боры, з лесы, з деревом бортным, з реками, а меновите, з речками Полузорою и Кустовью, з озеры, з ловы звериными, пташими, рыбными, з бобровыми гоны и зо всими доходы, пожитки и ихъ належностями, так долго и широко, якося тая земля Сивера сама в себе в границах, пожитках и обыходах своихъ здавна и на весь час мает, держати и уживати, прибавляти, розширяти и всякие пожитки себе тамъ розмножати. А вжо от сего часу врадники наши, старостове черкаские, и нихто иный в том ему и потомком его никоторое переказы чинити и вступовати ся в то ничим не мают, одно, же повинен будет Омелян с теми потомками своими нам, господарю, и потомком нашим, королем Польским, с того службу нашу господарскую служити, на то дали есмо Омеляну Ивановичу сей наш лист, до которого на твердость и печать нашу привести есмо велели.

Писан у Варшаве, дня четвертаго месяца октября, лета Бож. нарож. 1571, панованя нашого року 42.
Подпис руки его кр. милости …;
Не может быть спора, что Емельянъ Иванович — земянин-шляхтич, один из тех, которых полно было в козацких рядах во вторую половину 16 в. (см. выше, стр, 22), Онъ участвовал в козацких предприятиях и в этом смысле низовые казаки называются его товарищами. Дата грамоты (4 октября 1571 г.) дает возможность предполагать, что Емельян Иванович был соратником коронного гетмана и русского воеводы Юрия Язловецкого в той неудачной экспедиции, которую предпринял Язловецкий в степи между 16 мая и 22 июля 1571 г. для очищения их от татарских шаек и которая описана у Папроцкого (Herby etc. wyd. Turowskiego, 1858, str. 221—222), что он отличился в ней и при этом сделался известным Язловецкому и что последний, желая наградить Емельяна Ивановича за отличие, походатайствовал перед королем о пожаловании его «входною землею» т. е. охотничьими и рыболовными угодьями по берегам р. Ворскла ниже Старыхъ Санжар и по речкамъ Полузерью и Кустолову.

Источник: Стефан Баторий и днепровские казаки by Стороженко А.В. 1904 г. Файл Стефан Баторий и днепровские казаки by Стороженко А.В. (z-lib.org)_compressed.pdf, 7427 Кб

З.ы. у Омеляна Ивановича на 1571 год было только 2 дочки - Гаска (Агафья) и Черня. Значит Василий Меленин родился после этой даты. Он все-таки скорее всего сын Омеляна, иначе фамилия была бы по браку одной из дочерей, раз по вышенаписанному земля перешла бы к ним при отсутствии сыновей у Омеляна.

Ежи Язловецкий, назначенный в 1569 году великим гетманом коронным, провёл реорганизацию обороны южных польских границ. Вместо тяжеловооружённой кавалерии, малоэффективной в борьбе с крымскими татарами, ввёл подразделения лёгкой конницы. При нем в пограничной службе стали активно украинские казаки. Казацкий отряд из трёхсот человек был включён в состав королевской пехоты.

"Сивера" на нижней Ворскле, от устья до Санжарского перевоза, принадлежавшая ранее наследникам козака низового и земянина Омеляна Ивановича (пожалованье Сиг. Августа 1571 г.) теперь присуждена, очевидно ad male narrata, в нарушение прав владельцев, Станиславу Гурскому, позже старосте кагарлыцкому. В 1643 г. Гурский уступает свои права на это имение Немиричам, а потомки Омеляна Ивановича - Потоцким.

Источник - «Киевская старина», апрель—июнь 1896. т. III, стор. 97, 267 https://upload.wikimedia.org/w...896%29.pdf

На картинке «Киевская старина», декабрь 1883, стор. 565, 567

... занесъ въ житомирскій гродскій судъ жалобу на наслѣдниковъ Емельяна Ивановича: Емельяна Кроновича и Радка Василевича о томъ, что они, будучи...
На картинках вся суть истории. Источник - Чтения в историческом обществе Нестора летописца: Книга 8

Удивительно нашел... Судя по всему это не мой Омелян: У шляхетного казака низовца Омеляна Ивановича был сын после 1571 г.р. Василий Меленин из люстрации 1616 года, а у того получается сын Радко(Радай/Родион) Васильевич и еще родственник Емельян Кронович, тоже потомок Омеляна.

Радай и Крон что-то уже ополяченное. Скорее всего к моим Мелещенко отношения не имеют.

Пересмотрел и нашел интересное еще из Джерела з історії Полтавського полку (середина XVII - XVIII ст.). Том 1: Компути та ревізії Полтавського полку. Компут 1649 р. Компут 1718 р.
Володимир Мокляк:
Арк. 111.
Городь Біликьі.
Посполитіє пешие
Арк. 117 зв.
Мелешка вдова

То есть не только в Старых и Новых Санжарах, но и в Беликах тоже были, как и в Кишеньке мои собственно.

И такое в 1718 г.:
Село Мачохи.
Панко Мелашеченко

В Мачохахь.
Посполитіє люде до ратуша
Полтавского прислушуючіеє.
Пешіє.
Манко Милашенко

Видѣние полку Полтавского сотнѣ Бѣлицкой сколко в опой дворовъ козацков можнейших также копиях убогих и пѣших веема убогих а особливе ПОСПОЛИТИХ ТЯГЛИХ и посполитих пѣших [...] явилось мною ниже подписавшимся [...] составленное року 1726 июля 13.
Цехъ Кравецкій
Кравцѣ пѣшие
Иванъ Милашенко

Видение Полтавской полковой Самарского сотн'Ь581 коликое число в селехъ той сотн'Ь Козаковъ коннихъ и воловую упраж маючих також и ігкшихь и вдовъ козачихъ; А особливо посполитихъ тож людей такъ державческихъ якож и до ратушу полкового Полтавского прислушаючихъ можних и убогихъ зъ удовами и шинками и фол варками сочиненное.
Року 1726 въ їюігк м[е]с[я]ц*Ь.
Димитрий Самарский582 сотникъ полковий полтавский
Село Мачохи
Козаки
воловую упряж їмеючие
Мартинъ и Иванъ Милашенки на едном дворѣ
Панко Милашенко

Медова данина
З сіворів (?) (siwiorów), котрі є біля рік Груні, Псла і Ворскли, також інших річок, всього 9, віддавали до черкаського замку сіворної 23 каді меду, тобто з сіворів при ріці Груні 3 каді, а з тих, що біля Ворскли і Псла, 20 кадів. На цей час не дістається до замку, як виявилося при розслідуванні, тільки три з половиною каді меду. Це пояснювали тим, що після осадження слободи, яку назвали Полтава, їхні борті та сівери були ліквідовані. Тут же при цьому слуги князя його мості черкаського старости Вишневецького пан Ян Борковський і пан Адам Маркевич Ласковський, черкаський підстароста, протестували від імені князя його мості, свого пана, перед нами проти його мості пана Бартоломея Обалковського, адміністратора селітри його к. мості, за те, що він, порушуючи право і на шкоду і з втратою прибутків князя його мості на ґрунтах // (с. 135) Черкаського староства на сіворах, з яких надходила медова данина, також риба, звір та інші пожитки до черкаського замку, заснував чотири слободи (*). Перша — Полтава над рікою Полтавою неподалік ріки Ворскли. Друга — Зигмунтів на ріці Пслі, на усті річки Устьівиці. Третя — над річкою Багачкою, четверта над рікою Пслом Сарське Городище. Тому вони просили, щоб ця протестація і їхнє оповідання було прийняте до люстраторських книг. На що шляхетний Стефан Лонцький від імені його мості пана Обалковського репротестувався, даючи справу, що князь його мость через його пана не зазнає жодної перешкоди чи втрати в прибутках Черкаського староства, як у медовій данині, звірю та рибах. Що стосується Полтави, то пан Обалковський жодного права на неї не має і показав отвористий лист з підписом та печаткою його к. мості, яким йому його к. мость доручає, щоб тільки доглядав за порядним заселенням Полтави. Про що зараз і другий лист з підписом та печаткою його к. мості до черкаських бояр показував, у котрому його к. мость наказує черкаським боярам, щоб вони допомогли йому у заснуванні Полтави. Що стосується Зигмунтова, Сарського Городища та інших, на це його мості пана Обалковського // (с. 136) сказано, що ці ґрунти князь його мость Вишневецький дав згідно з декретом панів комісарів, на це від його к. мості посланих, пану Обалковському, вказуючи, що через це князеві його мості від його мості пана Обалковського жодної шкоди немає. Лонцький просив, щоб цю репротестацію було вписано до люстраторських книг, що ми й дозволили обом сторонам. Якщо порахувати тоді у прибуток Речі Посполитої ці три з половиною каді меду кожна по 25 зл., то це складе 87 зл. 15.

Люстрація 1615 року згадує уходну землю Сівер, Ворсклу з річкою Полузором і Кустовим, що ці добра тримав тоді шляхетний Василь Меленін ленним правом від святої пам’яті короля Августа. А люстрація 1622 року не могла сказати про якомусь власнику цих добр. Ми тоді ретельно розпитували і дійшли висновку, що частину цих добр дочка того Меленіна продала пану Драбовському, а другу частину пан Адам Маркевич, тодішній черкаський підстароста, тримає. Це як до скарбової відомості, так і до пана люстратора // (с. 138) коронного доповідаємо. //

Люстрація 1629–1632 рр Черкасское староство
о. Юрій Мицик (м. Київ)
КАНІВСЬКЕ ТА ЧЕРКАСЬКЕ СТАРОСТВА В ОПИСІ МАЛОЗНАНОЇ ЛЮСТРАЦІЇ 1631–1633 РОКІВ
Файл 07-Mytsyk.pdf, 211 Кб

местность вокруг Новых Санжар, Поворсклье до 1649 года

Входная земля Ворскла-Северская Черкасского староства Киевского воеводства Речи Посполитой