местность вокруг Новых Санжар, Поворсклье до 1649 года

Уже згаданий «Літопис Самовидця» свідчить: «Чего не звикла была Україна терпіти, вимисли великіе были от старостов и от намісников, и жидов». Брали участь у конфліктах і підстарости. 4 жовтня 1571 р. Омелян Іванович отримав данину на землю Сівер за Черкасами в 20 милях від Шанчаровського перевозу на р. Ворсклі
на шляху татарському на низ цією рікою до устя річки Полузору, яка з поля з московського боку з правої руки приходить і у Ворсклу впадає, а звідти – Ворсклою до річки Кустова, яка теж з поля від орди зліва теж там впадає, і по Ворсклі аж до рубежа Степана Житковича Артемкових Пісків по обидві сторони тієї річки Ворскли з усіма грунтами [68, с. 231 – 232]. 15 квітня 1574 р. отримав підтвердження на ці ж землі, в якому іменується Омелян — козак [68, с. 231 – 232, 257].

Уходною землею, добрами в Київському повіті Черкаського староства під назвою Ворскла-Сівер за люстрацією 1616 р. володіли писар земський Федір Проскура-Сущинський, Федір і Остап Байбузи, Іван Луцкевич, Василь Добрянський, посесор Василь Меленін. Відомо, що доньки Василя Домонтовича були заміжні за Байбузою-Грибуновичем, Луцкевичем-Кохановським (Ян), Боруховським (Лазар), Кельбовським (Микола), Ласкою. Вірогідно, що зятем Домонтовича був Михайло Байбуза, який 20 квітня 1589 р. отримав данину на уход замковий р. Псел [68, с. 460]. Згідно подимного тарифу 1629 р. Проскура мав 4 севрюків [1, с. 356], Іван Луцкевич, Остап Грибунович Байбуза і спадкоємці Федора Байбузи у володінні мали пустиню неосілу (1629 [1, с. 398]), пустиню неосілу і Федір Шашкевич, але лише з 1 уходникиком (1629 [1, с. 402]). З цих «добр» 1646 р. Проскуру-Сущинського вибив хорунжий коронний Потоцький [68, с. 706]. В 1646 р. вели справу з хорунжим коронним Конецпольським у вибитті з добр Ворскли, Глинчинці, городища Глинська і Більська, пустошів неосілих над р. Ворсклою, Грунею і Мерлом [68, с. 706]

Шляхта як союзник козацтва на початковому етапі національної революції середини ХVII століття (Володимир Кривошея, Стаття 2009 року)
Файл Shliakhta_iak_soiuznyk_kozatstva_na_pochatkovomu_etapi_natsionalnoi_revoliutsii_seredyny_KhVII_stoli.doc, 352 Кб

Владимир Владимирович упоминает Василия Меленина из люстрации Черкасского староства Киевского воеводства. Приведу ее часть на польском об этом Василии Меленине из Архива Юго-Западной России:
Ziemia wchodna Siewera, Worskla z rzeczka Poluzora y Kusztowem.Tych dobry w pewnych częściach, w przywileyu opisanych, possesorem szlachetny Wasyl Mielenin prawem lennym, od krola Augusta przodkom jego danym, czego oryginalu na ten czas nie pokazuje, tylko list Henryka krola, w ktorym zmianki czyni prawa jego. Jednak, iz z tego sluzbe woienna z panem starosta i na miesnikiem iego sluzyc powinen, lustracyi nie podlega.

Этот Омелян Иванович или Омелян казак у Кривошеи судя по всему и есть предок Василия Меленина, а скорее всего его родной отец - Омелян и Меленин сын. И временные рамки дарственной от Августа Сигизмунда второго и Генриха Валуа подходят - 4 жовтня 1571 р. и 15 квітня 1574 р. Шанчаровський перевоз судя по всему это какая-то Санжарская переправа через Ворсклу.

Это то, на что ссылается Кривошея про Омеляна:
4.X.1571.
H: Danina Omelianowi Jwanowiczowi na ziemie siwer za Czerkasy
C: Danina Omelianina Jwanowiczowi na zemlu wchodnuiu sewer za Czerkasy w dwudziestu milach, to iest poczowszy od szanczarowskoho perewozu na rece Worskli na szlaku tatarskim naniz toiu rekoiu Worsklom ku uistiu reczki Poluzory, kotoraja z Pola z moskowskoie storony z prawoie ruki prychodyt y w Worsklow padywaiet, a odtol WorskÂom do reczki Kustowy, kotoraia tez z Pola od Ordy zlewa tamze wpadaiet, y zas WorskÂom az do rubeza Stepana Zydkowicza

Переизданное Мокляком В.О. творение Падалки вставлю чуть позже суда, а точнее фрагмент по этому Василию Меленину -Файл Василий Меленин люстрация Черкасское староство 1616 _compressed.pdf, 2685 Кб

З.ы. карту этих земель по нынешним картам прикрепляю картинкой.

Второй факт относится к 1571 году и дает еще меньше поводов для сомнений в том, к какому „сословию“ принадлежало жалуемое земельным имением лицо. Вот текст жалованной грамоты: „ Жикгимонт-Август, etc.— Ознаймуем сим нашим листом всим посполите и кождому з особна, нинешним и на потом будучим, кому будет потреба того ведати: бил нам чолом шляхетьный Омельян Иванович, земянин наш, и просил нас, абыхмо ласку нашу господарскую. над ним показали, а за службы его, которые он нам з себе от немалого часу на той украине показует, гдеж и на сей час вязнев неприятельских татарина сам от себе и от всихь товарышов своих, козаков низовых, нам отдал,—землю входную Северу за Черкасы у двадцати милях, то есть, почавши от Санчаровского перевозу на реке Ворскли шляху татарского, на низ тою рекою Ворсклой, к устью речки Полузоры, которая с поля, з Московское стороны, с правое руки приходит и в Ворскло впадывает, а от толь Ворсклом до речки Кустови, которая теж с поля от Орды там же впадает, и вас Ворсклом аж до рубежа Степана Жарковича Артемковых Песков, по обудву сторонах тое речки Ворскла, зо всими кгрунты, пожитки их и належностями, яко ся тая земля Север з давна в себе мает, ему самому, жене и дочкам его Гасьце и Черни; а если бы он сынов еще мел, тогда, отдаливши от тех девок, тем сыном и потомкам их на вечность дали и тем пожаловали; за которым, же и вельможный Юрий Язловецкий з Бучача, воевода руский, гетман коруны нашое, староста любичевский, хмельницкий и чирвоногродский, до нас в причине писал, залучаючи(привлекая/примечая) нам верные и годные службы его. А такъ мы, з ласки нашое господарское, на причину пана воеводы руского и бачачи теж на службы и чолом битье того слуги нашего Омеляна, то есмо учинили, а вхоную землю входную на имя Сиверу ему самому, жене и девкам его Гасце и Черни, а если бы он сына мел, тогда, заховуючи преднейшое право по мечу, сыномъ его, также детям и потомкам их, ленным правом мужского рожаю дали есмо и сим листом нашим даем на вечность, а девки его пререченые Гаска и Черня вжо до тое земли никоторого права мети не мают и от нее отпадают. Мает Омелянъ Ивановичъ сам, его жена, так же дети и потомки его властные, тем правом и порядком оную землю Сиверу по обудвух сторонах реки Ворскла, яко ся вышей поменило, почавши от шляху Санчаровского на низ рекою Ворсклею аж до рубежа Жарковича Артемковых Песков, зо всими землями, кгрунты, з боры, з лесы, з деревом бортным, з реками, а меновите, з речками Полузорою и Кустовью, з озеры, з ловы звериными, пташими, рыбными, з бобровыми гоны и зо всими доходы, пожитки и ихъ належностями, так долго и широко, якося тая земля Сивера сама в себе в границах, пожитках и обыходах своихъ здавна и на весь час мает, держати и уживати, прибавляти, розширяти и всякие пожитки себе тамъ розмножати. А вжо от сего часу врадники наши, старостове черкаские, и нихто иный в том ему и потомком его никоторое переказы чинити и вступовати ся в то ничим не мают, одно, же повинен будет Омелян с теми потомками своими нам, господарю, и потомком нашим, королем Польским, с того службу нашу господарскую служити, на то дали есмо Омеляну Ивановичу сей наш лист, до которого на твердость и печать нашу привести есмо велели.

Писан у Варшаве, дня четвертаго месяца октября, лета Бож. нарож. 1571, панованя нашого року 42.
Подпис руки его кр. милости …;
Не может быть спора, что Емельянъ Иванович — земянин-шляхтич, один из тех, которых полно было в козацких рядах во вторую половину 16 в. (см. выше, стр, 22), Онъ участвовал в козацких предприятиях и в этом смысле низовые казаки называются его товарищами. Дата грамоты (4 октября 1571 г.) дает возможность предполагать, что Емельян Иванович был соратником коронного гетмана и русского воеводы Юрия Язловецкого в той неудачной экспедиции, которую предпринял Язловецкий в степи между 16 мая и 22 июля 1571 г. для очищения их от татарских шаек и которая описана у Папроцкого (Herby etc. wyd. Turowskiego, 1858, str. 221—222), что он отличился в ней и при этом сделался известным Язловецкому и что последний, желая наградить Емельяна Ивановича за отличие, походатайствовал перед королем о пожаловании его «входною землею» т. е. охотничьими и рыболовными угодьями по берегам р. Ворскла ниже Старыхъ Санжар и по речкамъ Полузерью и Кустолову.

Источник: Стефан Баторий и днепровские казаки by Стороженко А.В. 1904 г. Файл Стефан Баторий и днепровские казаки by Стороженко А.В. (z-lib.org)_compressed.pdf, 7427 Кб

З.ы. у Омеляна Ивановича на 1571 год было только 2 дочки - Гаска (Агафья) и Черня. Значит Василий Меленин родился после этой даты. Он все-таки скорее всего сын Омеляна, иначе фамилия была бы по браку одной из дочерей, раз по вышенаписанному земля перешла бы к ним при отсутствии сыновей у Омеляна.

"Сивера" на нижней Ворскле, от устья до Санжарского перевоза, принадлежавшая ранее наследникам козака низового и земянина Омеляна Ивановича (пожалованье Сиг. Августа 1571 г.) теперь присуждена, очевидно ad male narrata, в нарушение прав владельцев, Станиславу Гурскому, позже старосте кагарлыцкому. В 1643 г. Гурский уступает свои права на это имение Немиричам, а потомки Омеляна Ивановича - Потоцким.

Источник - «Киевская старина», апрель—июнь 1896. т. III, стор. 97, 267 https://upload.wikimedia.org/w...896%29.pdf

... занесъ въ житомирскій гродскій судъ жалобу на наслѣдниковъ Емельяна Ивановича: Емельяна Кроновича и Радка Василевича о томъ, что они, будучи...
На картинках вся суть истории. Источник - Чтения в историческом обществе Нестора летописца: Книга 8

Удивительно нашел... Судя по всему это не мой Омелян: У шляхетного казака низовца Омеляна Ивановича был сын после 1571 г.р. Василий Меленин из люстрации 1616 года, а у того получается сын Радко(Радай/Родион) Васильевич и еще родственник Емельян Кронович, тоже потомок Омеляна.

Радай и Крон что-то уже ополяченное. Скорее всего к моим Мелещенко отношения не имеют.

Медова данина
З сіворів (?) (siwiorów), котрі є біля рік Груні, Псла і Ворскли, також інших річок, всього 9, віддавали до черкаського замку сіворної 23 каді меду, тобто з сіворів при ріці Груні 3 каді, а з тих, що біля Ворскли і Псла, 20 кадів. На цей час не дістається до замку, як виявилося при розслідуванні, тільки три з половиною каді меду. Це пояснювали тим, що після осадження слободи, яку назвали Полтава, їхні борті та сівери були ліквідовані. Тут же при цьому слуги князя його мості черкаського старости Вишневецького пан Ян Борковський і пан Адам Маркевич Ласковський, черкаський підстароста, протестували від імені князя його мості, свого пана, перед нами проти його мості пана Бартоломея Обалковського, адміністратора селітри його к. мості, за те, що він, порушуючи право і на шкоду і з втратою прибутків князя його мості на ґрунтах // (с. 135) Черкаського староства на сіворах, з яких надходила медова данина, також риба, звір та інші пожитки до черкаського замку, заснував чотири слободи (*). Перша — Полтава над рікою Полтавою неподалік ріки Ворскли. Друга — Зигмунтів на ріці Пслі, на усті річки Устьівиці. Третя — над річкою Багачкою, четверта над рікою Пслом Сарське Городище. Тому вони просили, щоб ця протестація і їхнє оповідання було прийняте до люстраторських книг. На що шляхетний Стефан Лонцький від імені його мості пана Обалковського репротестувався, даючи справу, що князь його мость через його пана не зазнає жодної перешкоди чи втрати в прибутках Черкаського староства, як у медовій данині, звірю та рибах. Що стосується Полтави, то пан Обалковський жодного права на неї не має і показав отвористий лист з підписом та печаткою його к. мості, яким йому його к. мость доручає, щоб тільки доглядав за порядним заселенням Полтави. Про що зараз і другий лист з підписом та печаткою його к. мості до черкаських бояр показував, у котрому його к. мость наказує черкаським боярам, щоб вони допомогли йому у заснуванні Полтави. Що стосується Зигмунтова, Сарського Городища та інших, на це його мості пана Обалковського // (с. 136) сказано, що ці ґрунти князь його мость Вишневецький дав згідно з декретом панів комісарів, на це від його к. мості посланих, пану Обалковському, вказуючи, що через це князеві його мості від його мості пана Обалковського жодної шкоди немає. Лонцький просив, щоб цю репротестацію було вписано до люстраторських книг, що ми й дозволили обом сторонам. Якщо порахувати тоді у прибуток Речі Посполитої ці три з половиною каді меду кожна по 25 зл., то це складе 87 зл. 15.

Люстрація 1615 року згадує уходну землю Сівер, Ворсклу з річкою Полузором і Кустовим, що ці добра тримав тоді шляхетний Василь Меленін ленним правом від святої пам’яті короля Августа. А люстрація 1622 року не могла сказати про якомусь власнику цих добр. Ми тоді ретельно розпитували і дійшли висновку, що частину цих добр дочка того Меленіна продала пану Драбовському, а другу частину пан Адам Маркевич, тодішній черкаський підстароста, тримає. Це як до скарбової відомості, так і до пана люстратора // (с. 138) коронного доповідаємо. //

Люстрація 1629–1632 рр Черкасское староство
о. Юрій Мицик (м. Київ)
КАНІВСЬКЕ ТА ЧЕРКАСЬКЕ СТАРОСТВА В ОПИСІ МАЛОЗНАНОЇ ЛЮСТРАЦІЇ 1631–1633 РОКІВ
Файл 07-Mytsyk.pdf, 211 Кб