Metallist Чернигов Сообщений: 646 На сайте с 2009 г. Рейтинг: 1199 | Наверх ##
11 октября 2009 18:26 Материалы, дополняющие книгу В. Кривошеи о Переяславском полке.
Перша полкова сотня
=====================
І полкова сотня включала міський курінь, козаків сіл Ганшина, Любарців, Скопців, Мацківців, Войтівців, Мазенків, Харківців, Дем'янців, Єрківців, Сошників, Ковалина, Дівичок, Старосілля.
До сотні Романенка належали Скопці. Підтвердженням цього є те, що козак (1649) Іван Мовчан став отаманом Скопців (?-1676-1688-?), а козак Тиміш Савостяненко батьківський гай 6 червня 1676 р. продав панові Юрію Коломійцю. Крім Савостяненків, у Скопцях проживали Заблоцькі: Кириян і Лесько - козаки (1649), а в 1676 р. Федір Пилипенко купив хутір під Скопцями у Степана Заблотченка.
У Скопцях рід Севериненків представлений був Онопрієм (1649) і Михайлом (1688). У 1701 р. відомий бургомістр переяславський Гнат Северинович.
Після смерті Андрія Полуляшенко (1649), залишилася вдова Оксимія з сином Іваном. Вони продали хутір під Скопцями панові Тимофію Семеновичу Білоусу, а син Івана Юсько - вже після смерті батька в 1673 р. продовжував продавати маєтності тому ж Білоусу.
Однією із старовинних родин була родина Селистрениченків. Іван Андрійович Селистренко, житель переяславський (?-1635-1640-?), Грицько Селистрениченко був козаком сотні Андрія Романенка (1649).
Ревізії XVIII ст. дають багатий матеріал для дослідження генеалогії козацтва 1-ї полкової сотні, але в них насамперед привертають увагу категорії козаків, особливо козаків перших трьох статей. 1-а і 2-а статті дуже рідкісні (виділені в ревізіях 1732 і 1741); до них належали козаки старовинні, які мали великий чи середній купецький промисли. Важливіша 3-я стаття: козаки можні, ґрунтові, які служили з дідівської, батьківської і своєї землі. Ця стаття фіксувала козаків, чиї роди жили на цій території щонайменше впродовж трьох поколінь.
Характеристика останніх отаманів городових переяславських свідчить про зміну поколінь і прихід нових людей. Так, Григорій Молда розпочав службу 20 липня 1757 р. У тому ж році він пішов у прусський похід і потрапив у полон, де пробув 16 місяців. Через 10 років служби Модла став сотенним отаманом, а в 1771 р. - городовим отаманом переяславським. Одружився і з донькою посполитого бунчукового товариша Миколи Лесеневича Михайла Покотила. Осип Микула розпочав службу 27 жовтня 1767 р. підканцеляристом, потім став канцеляристом (з 1770). 13 січня 1776 р. він став отаманом городовим перея¬славським і на цій посаді в 1781 р. отримав чин військового товариша. З донькою значкового товариша Григорія Мелешка Рафією Осип Микула мав синів Якима і Мойсея.
За реєстром 1732 p., у міському курені було 13 козаків 3-ї статті (серед них відзначимо курінного отамана Івана Мину та титаря Івана Лавренка), 3 кінних малоґрунтових та 20 кінних безґрунтових козаків належали до 4-ї статті, 44 піших убогих, 12 козаків, що жили в чужих хатах, та 7 вдів складали 5-у статтю.
У с. Дем'янцях було 7 козацьких родин можних і ґрунтових, що служили з дідівських ґрунтів (3-я стаття): Данило і Лук'ян Корзуни, Василь і Процько Губарі, Максим Турбин, Василь Опанасенко, Федір і Дмитро Дмитренки, Панко Гавриленко та Лесько Оглобля. Всього ж у цьому селі було 34 родини.
7 родин 3-ї статті проживали і в с Харківцях: Федір та Іван Панченки, Яків Воловиченко, Максим, Ничипір, Іван та Федір Харченки, Іван та Прокіп Кириченки, Петро та Іван Воловиченки, Семен та Клим Зощенки, Семен та Іван Іванченки. Всього було 24 родини.
У с. Гаршині з 18 козацьких дворів 4 козаки були 3-ї статті: Антон Кононенко, Федір Кутовий, Грицько Барабаш, а також хорунжий полкової артилерії Мисько Міхненко. Тут же проживала родина пушкаря військового Якова Самана.
У с. Гладишеві з 23 сімей лише родина Феська Соненка належала до 3-ї статті.
Грицько Василенко, Іван Горобченко, Степан Матченко, Яків Тимчишин служили з дідівської землі в с. Вовчку.
Найбільшим козацьким селом було с. Скопці, в якому нараховувалось 70 дворів козаків, з них 19 належали до 3-ї статті. Отаманом тут був Федір Бойко, а церковним титарем Лаврін Гавриленко.
Село Войтівці було великим козацьким поселенням у 45 дворів, з яких 13 були старовинними козацькими родинами. До 3-ї статті в с Мацьківцях належали 8 родин з 20, у с Пристромах - відповідно 8 з 31, в с Борщеві - 3 з 25, у с. Єрківцях - 13 з 31, у с. Сошниках - 8 з 31, у с. Ковалині - 10 з 30 , у с. Дівичках - 10 з 23.
Розглянемо господарство отамана 1-ї полкової сотні Івана Золотухи. Він мав шинковий промисел, три поля та інші угіддя в 3-й полковій сотні під с Строковим, чотири ниви під Малою Каратуллю і шість - під Великою Каратуллю. Більшість із цих надбань йому перейшла від тестя, а 2 сінокоси він купив у козака великокаратульського Леонтія Бяшенка.
Іван Леонтійович Золотуха розпочав службу 20 листопада 1764 p., а вже 11 липня наступного року став сотенним отаманом. Звичайно, у цьому неабияку послугу йому зробив шлюб з донькою значкового товариша Григорія Пароженка.
Тесть Івана Золотухи був знаний як управитель маєтностей князя Микити Юрійовича Трубецького. Григорій Пароженко 22 травня 1749 р. продав шинковий двір полковому судді Костянтину Лесаневичу. Був одружений з донькою київського полкового обозного, вдовою Івана Прутянула, осавула полкового київського Євфимією Федорівною Ханенко.
30 березня 1763 р. Золотуха отримав від тестя ниву; 1 лютого 1765 р. купив у тестя 12 нив за 30 карбованців; мав двір у Переяславі, що був поруч з двором Володимира Максимовича і вільним двором, де колись жив Василь Максимович. У Переяславі і на Задолгомостянському форштаті мав 15 підданих. Його батько, Леонтій Золотуха (1704-1764-?), народився в с. Сосновій Яготинської сотні, а мати, Гафія Федорівна, у с. Богданах Гельмязівської сотні. У 1763 р. вони купили двір у Переяславі від козака Терехтемирівської сотні Михайла Германа. Вони мали ліс на дрова поблизу с Циблів, на ринку торгували горілкою і вірьовками, мали двох коней. Можливо, братом Леонтія був Іван Золотуха (1720-1784-?) - священик покровський с. Ничипорівки Яготинської сотні, від якого пішла відома на Яготинщині гілка цього роду духовного стану. Один із синів священика Івана Золотухи Артем (1747-?) змінив батька у Покровській церкві, а молодший Опанас (1750-?) став паламарем цієї ж церкви. З більш ранніх згадок про цю родину маємо інформацію про козака Переяславської сотні Івана Бабича Грицька Золотуху.
Проживав у Переяславі і якийсь родич сумського полковника Кондратьева козак 1-ї полкової сотні Петро Кондратенко. У 1751 p. він купив двір у значкового товариша Івана Щербини. Мав шинок, ґрунти в селах Войтівцях, Єрківцях, ниву в урочищі Велика Могила, 2 ниви, які йому дісталися від матері в 1704 р.
З 48 козаків с. Велика Каратуль 19 родин належали до 3-ї статті. Сільським отаманом тут був Овсій Васильович Солошич. З дідівської козацької землі служили 7 родин з 32 у с. Леляках, у с Студениках - відповідно 20 з 44, у с. Помоклях - 20 з 77, у с. Строковому - 2 з 31, у с. Виповзках - 8 з 27, у с. Малій Каратулі - 17 з 44, у с. Войнинцях - 28 з 45, у с. Лецьках - 20 з 39, у с Пологах - 19 з 58 , у с. Хоцьках - 19 з 91, у с. Циблях - 22 з 33, у с. Комарівці - 8 з 13.
Києво-Межигірський монастир мав підданих у селах Дем'янцях (30) і Харківцях (17); Переяславський монастир - у селах Гайшині (22), Войтівцях (25), Мацьківцях (37), Скопцях (4), Борщеві (14), Сошниках (85); Флорівський Київський мо¬настир - у с. Любарцях (69); Микольський Київський монастир - у селах Ковалині (42) і Дівичках (27).
Село Харківці. Місцевий козак Максим Хоменко став сотником полкової сотні. Очолив відоме переяславське повстання 1666 р. і був обраний полковником переяславським.
Хоменко, мабуть, якийсь час перебував у військах Доро¬шенка, а в 1677 р. він - отаман городовий переяславський. Намісник переяславський (1678), отаман городовий (?-24 червня 1679-?). Мабуть, був позбавлений уряду разом з Сербином. Після коломацького перевороту знову став отаманом городовим переяславським (?-18 грудня 1688-1691-?).
Значний товариш Переяславського полку Іван Данилович Корицький володів ґрунтами в Харківцях від свого тестя (чи то Івана Говорушенка чи Петра Самущенка, двоюрідних братів).
Лаврентій Курилка розпочав службу в 1767 р. сотенним хорунжим 1-ї полкової сотні, а вже 26 лютого 1768 р. став сотенним осавулом. Він одружився з донькою капустинського священика Григорія Тимковського. А сина Якима навчав у Переяславському колегіумі.
Олексій Маленовський (?-1730-1752-ран.1755) - бунчуковий товариш. У 1751 р. від священика с Харківців Тимофія Дмитрієва за 24 карбованці купив кузню в Переяславі. У листопаді 1752 р. скаржився на полкового писаря Каневського за напад на його маєтність (хутір Бурляївський Яготинської сотні) і привласнення ґрунтів. Власність на хутір Бурляївський може свідчити про якісь його родині зв'язки з Бурляями. Дружина Настасія NN (?-1735-1766-?) виховувала синів Григорія і Степана, проживаючи в Харківцях. Старший син Григорій службу розпочав полковим канцеляристом (1762-1766), потім був військовим канцеляристом (1766-1780-?), у Харківцях і Дівичках мав 83 підданих, не розділених з братом (1780). Одружився з Домникією Яківною Зарудною, донькою підсудка Остапівського повіту Миргородського полку. Молодший син Степан навчався в Переяславському колегіумі (?-1765- 1768-?), потім служив у російській армії, вийшов у відставку поручиком, мав 6 хат підданих у с Харківцях (1782).
Село Гайшин. 22 травня 1716 р. гетьман Скоропадський підписав універсал, яким підтвердив за Переяславським кафедральним монастирем надані без його відома полковником Томарою села Гайшин і Борщів.
Григорій Гуртович (1722-1782-?) розпочав службу в 1738 р. канцеляристом переяславського полкового суду, був військовим канцеляристом (1744-1772). У січні 1752 р. подав скаргу на вдову писаря полкового суду переяславського Романовича Параску (у другому шлюбі - Дворецьку) на неповернення йому боргу або хутора під с. Гайшином 1-ї полкової сотні, який забезпечував цей борг. 23 листопада 1754 р. члени магістрату переяславського зверталися до керівництва з проханням усунути його з посади виконуючого обов'язки переяславського війта і призначити на цю посаду колишнього магістратського канцеляриста Микифора Зубковського. Був осавулом полковим і поліцмейстером переяславським (з 19 лютого 1772). Одружений з донькою шляхтича з Кам'янця-Подільського Клима Захаревського. Мав 3 хати підданих у Переяславі (1782).
Село Дем'янці. Козак і житель дем'янський Андрій Бурдун 10 жовтня 1688 р. продав свій шинок у Переяславі місцевому війту Івану Окуленку. У кінці XVIII ст. відомий також Андрій Бурдун - значковий товариш (з 1773), який був одружений з Ганною Гоярин, донькою сотенного отамана.
Місцевий козак Лук'ян Мелещенко в 1695 р. купив шинок у Переяславі від ієродиякона Іоаникія Стефанова Шельпунчика, сестри його Параски та її чоловіка Прокопа Романовича. 7 лютого 1708 р. Лук'ян продав братові Мартину свої власний грунт і ниву поблизу батьківського ґрунту. Був племінником Павла Вакуловича. Мартин Мелещенко (?-1688-1751-?) - козак 1-ї полкової сотні, значковий товариш (1698-1751-?). У 1732 р. мав 4 підсусідків у с. Дем'янцях. Петро Мелещенко - значковий товариш (1766).
Козак с. Дем'янців Самійло Опанасенко (?-1674-ран.1737) 13 липня 1694 р. разом з братом Василем за 20 талерів купив ґрунти з полем і ставом у місцевого козака Кирила Вороб'єнка.
Лука Васильович Коломійченко (?-1684-1733-ран.1736)- козак с. Дем'янців 1-ї полкової сотні (1699), купив Гладківський ґрунт у цьому селі у вдови комонного полковника Марії Шульги (її дідівський ставок). Полковий осавул переяславський (1716-1733). 19 квітня 1716 р. отримав на уряд с. Лецьки 2-ї полкової сотні. Під його керівництвом проводили ремонт переяславської фортеці в 1723 р. На куплених у бунчукового товариша Василя Томари землях в Яготинській сотні поселив хутір Чумгацький (мав на нього універсали генерального хорунжого Івана Сулими, гетьманів Скоропадського і Апостола). У 1731 р. розширив свої володіння в Золотоніській (купивши слобідку Ковбасівку і два млини на річці Кропивній) і Кропивнянській (скупивши в богушківських козаків Мойсея Робового й Дороша Кривоносенка хутір) сотнях. Очолював Переяславський полк у польському поході 1733 р. Його дружина Горпина Данилівна (?-1685-1736-?) в Дем'янцях народила синів Григорія (?-1700-1752), який спочатку був значним військовим товаришем (?-1735), а потім переяславським полковим осавулом (1735-1752), та Михайла (1701/1702-ран.1773), який став хорунжим полковим переяславським (1743-1752), осавулом полковим переяславським (1752-1767). 5 жовтня 1752 р. Михайло Лукич купив у відставного священи¬ка микільського Петра Жуковського дім у Переяславі за 70 карбованців. Одружений він був з Настасією Степанівною N (1714/1715-1780), жителькою с. Дем'янців. Донька Луки стала дружиною Олександра Даниловича Солонини, полкового судді київського.
Онук Луки Коломійченка - Лука Михайлович (1749/1750-1797) службу розпочав у серпні 1760 p., 1 серпня 1762 р. став полковим канцеляристом, з 10 січня 1763 р. - значковий, з 1 серпня 1764 р. - військовий товариш. У серпні 1767 р. став сотником, потім - полковим осавулом (з листопада 1769). 29 вересня 1773 став полковим обозним переяславським. За розділом 1773 р. отримав хутір Чумгацький і млин у с. Дем'янцях. У 1774 р. за ним було в м. Переяславі 20 підданих, у 1-й полковій сотні: в с Дем'янцях - 70, у с Войтівцях - 10, у Скобцях - 7, у Гайшині - 3; у 3-й полковій сотні: в Гладишеві - 7, у Волчках - 7; у Яготинській сотні: поблизу Яготина - 10 і в хуторі Чумгацькому - 60; у містечку Липляві - 10, у Келеберді -8, в Решотках - 30. Всього 242 підданих. Брав участь у турецькому поході. Полковник київський (з 5 травня 1779 p.).
Був одружений двічі: у 1772 р. - з Горпиною Євстафіївною Могилянською, а в 1785 р. - з Ольгою Яківною Лабат-Девівакс.
Отаман куреня значкового товариства Переяславського полку (1732) Михайло Панченко мешкав у с. Дем'янцях.
Священицька династія Фаворських у селі представлена священиком Павлом (?-1732-1737-?). Його син Яків Павлович (бл. 1719-?) - студент КМА (1733-1741), священик воздвиженський с. Дем'янців (1766), мав двох синів - Івана і Федора. Іван Якович спочатку став канцеляристом полковим переяславським (1764), а потім - священиком. Його дружина Гафія Іванівна Ісаєвич (1750-1786-?) жила в с Дем'янцях. Сина Федора батько навчав у Переяславському колегіумі. Разом з братом Іваном вони у 1764 р. володіли при с Дем'янцях нивами (в урочищі під с. Забілашівкою на 3 дні, в урочищі Рокиті, біля Коропового озера, - на 5 днів обробітку), у степу під Харківцями, під Переяславом, на Високій Могилі, на шляху від Харківців до Гайшина.
Село Войтівці. У 1697 р. місцевий священик Андрій Стовпниченко продав свій двір у Переяславі дозорцю гетьманського двору Петру Гриневичу.
Полковник Стефан Томара в 1714 р. отримав гетьманський універсал на с Войтівці та хутір Коврайський Яготинської сотні. Його син Василь отримав у цій же сотні за універсалом 21 листопада 1715 р. «грунты Коврайские «с пятма человеками, з давна с іседлость свою там меючими», хутор Коврайский с людьми, «особливо там же и кревних Лизогубовских», хутора Чумацкий...». Василь продав частину своїх яготинських володінь полковому прилуцькому сотнику Федору Марковичу, а частину -полковому осавулу переяславському Лукашу Васильовичу.
Матвій Шило був отаманом войтівським (1706), пізніше в селі зустрічаються брати Андрій і Дмитро Шиленки (1726). Матяші представлені значним козаком Григорієм (?-1720-?) і козаком можним Василем Матяшем (1726).
Григорій Кордишевський службу розпочав 4 червня 1762 p., був полковим канцеляристом переяславським (з 1763), значковим товаришем (з 30 березня 1773), військовим това¬ришем (з 20 лютого 1781). Мав 3 підданих у с. Войтівцях 1-ї полкової сотні і 6 підданих у Переяславі.
Покровський священик Назарій Тимковський навчав свого сина Івана в Переяславському колегіумі.
Село Скопці. Іван Гулак (?-1629-1682-?) - у товаристві полковому черкаському (?-1649-?). Невідомо, які посади він обіймав протягом двадцяти років (1649-1669), але, мабуть, пройшов старшинські щаблі у своєму полку. Першу інформацію про нього маємо, коли вже в П.Дорошенка він став обозним генеральним (1669-1675). Мабуть, цьому передувало обозництво полкове черкаське. Після переходу на Лівобережжя в Переяславському полку поруч з Якимом Головченком Іван Гулак був найвидатнішим представником «дорошенківців».
Три роки, очевидно до смерті, він був обозним полковим переяславським (1679-1682). За гетьманства Самойловича отримав у володіння с. Скопці.
У 1692-1706 pp. полковим переяславським писарем був Лука Петровський (?-1665-1712-ран.1714) (у 1687 р. підписав акт на Коломаці як військовий канцелярист). З травня 1696 р. він отримав універсал Івана Мазепи на с Скопці. Розділивши участь полку під Ляховичами, Лука потрапив у шведський полон. 11 жовтня 1707 р. Мазепа надав універсал його дружині на послушенство їй жителів с. Скопців. 23 жовтня 1710 р. його дружина Євфимія отримала гетьманський універсал з підтвердженням на володіння Скопцями. Петровський повернувся із шведського полону лише 1711 р. і отримав уряд полкового сотника (1712-1714). Село Скопці Скоропадський підтвердив універсалом 21 липня 1712 р. А в 1714 р. воно було стверджене за вдовою Луки Петровського. Лука і Євфимія Петровські мали сина Петра - полкового хорунжого переяславського. Вдова Петра Настасія по смерті чоловіка володіла хутором під Панфілами на р. Супої, на який мала легацію єпископа Захарія Корниловича й універсал полковника Стефана Томари, а також випис із магістратських книг 1715 p. Петро і Настасія мали двох доньок: Євдокію, заміжню за бунчуковим товаришем Стефаном Максимовичем (померли бездітними, всі їхні володіння перейшли Івану Бахчевському), і Ганну (?-1705-1723-?), була за священиком Олександром Бахчевським (?-1700-1722-?).
У 1795 р. до II частини родословної дворянської книги був внесений козак с. Лехнівки Тарас Дмитрович Петровський, який називав своїм дідом Петра Петровського, знатного товариша, а прадідом - Луку Петровського, полкового писаря переяславського.
Іван Ілляшенко (?-1680-1727) - полковий осавул переяславський (1710), сотник полковий (1715-1727), загинув у сулацькому поході (1727). 9 червня 1710 р. він купив у Дмитра Забузченка, мешканця любарського, поле під с. Дем'янцями. 9 червня 1715 р. він отримав лист переяславського полковника Стефана Томари про надання йому права «привлекать жителей с. Селичовки к кошению сена и его уборке». Його вдова Марія Яківна N (1668-1751-?) жила в 1751 р. у с. Скопцях.
Рідна сестра Івана Настасія Ілляшенко вийшла заміж за Романа Андрійовича Забузького і в 1711 р. уступила братові батьківський плец у Переяславі. У 1693 р. її чоловік Роман Андрійченко був полковим осавулом. У 1710 р. Іван купив грунти в Дем'янцях і Харківцях у жителя любарського Дмитра Забузького і його невістки Катрі Іванихи.
У 1721 р. господиня войтівська Марія Андрієва продала свій власний гай у с. Скопцях панові Антону Юрченку за 11 талерів.
Лютий Мирон (?-1700-1728-ран.1732) - значковий товариш (?-1726-?) і Лютий Іван (?-1700-1736-?) - шляхтич, значковий товариш (?-1726-1736-?), жителі с. Скопців. Останній у 1736 р. батьківщину й дідизну в Скопцях (ґрунт, хутір із садом, городом і 2 хатами-мазанками, землі орні) продав по¬ручику Полтавського полку (київський гарнізон) Спиридону Софоновичу Сотникову за 120 рублів. По смерті майора Сотникова землями опікувалась його вдова Катерина (до неї близьким був козак Яготинської сотні Климович).
У квітні 1703 р. житель баришівський Іван Кудиченко продав свій власний, батьківський та дідівський ґрунти в Скопцях поблизу греблі Петра Романенка значному військовому товаришу Іванові Сулимі за 400 золотих. Вдова значкового товариша Івана Кудички мала двір у с Скопцях (1732).
Іван Олександрович Бахчевський (1723-1776) навчався в КМА (?-1736-1741). Службу розпочав 15 грудня 1741 p., був військовим канцеляристом ГВК (1742-1767), купив двір у Переяславі в полковниці київської Віри Дараган. З 1765 р. був за секретаря при Малоросійській колегії. У 1767 р. був обраний шляхетством полку переяславським міським головою. Суддя земський Переяславського повіту у 1767-1776 pp. Іван Бахчевський був одружений із Софією Михайлівною Васютинською, донькою писаря переяславської консисторії, яка походила зі старовинного шляхетського роду. її прадід - польський шляхтич Пилип Костантієв Васютинський - був багатолітнім писарем гродським ніжинським (одна з його доньок - дружина стародубського полковника Рославця), дід Софії Басютинської - Сава. Її батько - Михайло Савич - 2 вересня 1727 р. купив у переяславського єпископа Кирила Шум'янського за 200 талерів шинок у Переяславі.
У 1766 р. Бахчевський вів суперечку за володіння в с Скопцях з удовою іркліївського отамана Джулая та військовим канцеляристом Корсунем.
Село Любарці. Це село Самойловича надавалось полковим писарям, потім полковим осавулам, черницям Печерського монастиря. Тут проживав значковий товариш Переяславського полку Андрій Черкас (?-1686-1706-?).
Михей Добролежа Шабельник тримав Шабельницькі ґрунти «ще за державы в Малоросии польських панов», село було осаджене його предками. Його син - Іван Михеєнко Шабельник (?- ран. вересня 1687) - був єдиним спадкоємцем. Він був одружений з Євдокією Волинцівною, мабуть, якоюсь ро¬дичкою, можливо, донькою Павла Волинця - сотника канівського. Село Шабельники перейшло сотнику бубнівському Переяславського полку (1680-1693) Івану Івановичу Шабельнику-Канівцю (?-ран.1696), одруженому з удовою Яреманенка Параскою Бережецьківною, а потім його брату Стефану Івановичу. По смерті Стефана його вдова Євдокія NN володіла с. Шабельниками після І.Канівця без універсалу. Сава Стефанович (?-1665-1721-?) - військовий канцелярист (?- вересень 1687 - грудень 1696-?), від полковника Лисенка отримав на уряд села Скопці, Любарці, тримав с. Козлов, взамін якого полковник Томара надав йому с Шабельники в Піщанській сотні. 12 вересня 1687 р. Сава отримав гетьманський універсал на право відкупити прадідівські гаї. 5 грудня 1690 р. він отримав новий універсал гетьмана Мазепи на маєтності. Знатний військовий канцелярист (1696-1697), у 1712 р. - знатний військовий товариш. Одружився з N Семенівною Кулагою, донькою полкового переяславського судді. Обміняв с. Козлов (родове за дружиною) на власне родове Шабельники (Переяславський полк); універсалом полковника Томари дозволялось Стефановичу на ґрунтах Шабельницьких мати 5 років слободу. Заповіт 1721 р.
Село Сошників. Лозка Лаврін Васильович (?-1588-1605-?) у 1586 р. отримав Соснівку й Сошниківські добра. Будучи київським підчашим (з 1601), позивав Йозифа Халецького (1612), у 1618 р. - його ж за наїзд на с. Сошники. Був одружений з Ганною Гулевич, синів по цьому шлюбу не залишилось.
Лобода Григорій (?-1596) - гетьман. Під його тиском Адам Олізар-Волчкевич вимушений був продати йому частину с. Сошників. Лобода був забитий козаками під Лубнами за підозрою у зраді.
6 вересня 1624 р. Олександр Сурин з дружиною продали Олександру Красинському містечко Воронків, села Старий Жеребятин, Старе Городище, Рогозів, Проців, городища Бусурманське, Ярославське, Княгинин, Калауров, Лебковське. Але володіння Сурини фактично не передали, і тому Красинський разом із козаками в тому ж році здійснив наїзд. У 1628 р. Красинський згадується як посесор Салкова, Воронцова та інших місць.
Пізніше переяславські володіння Красинського якимось чином перейшли до ротмістра полку Федора Воронича під час Смоленської війни Людвіга Олізара-Волчковича (?- 9 грудня 1641), а по його смерті дітям: Ганні, Яну, Михайлу і Станіславу Олізарам-Волчковичам.
А.Стороженко вважав Федора Воронича (?-1619 - березень 1666) чи сином, чи онуком Григорія. Федір Воронич - полковник переяславський (1649), суддя генеральний (?-1654-1655-?), (?-1658-1659-?). Побудував Михайлівську церкву в Переяславі. У 1659 р. був захоплений у полон і відправлений до Москви. Можливо, він - це той генеральний суддя, що був забитий у Переяславі під час повстання 1666 р. У ході цього повстання є згадка про сотника баришівського Захара Лободу.
Мартин Плаксенко вступив до війська Хмельницького. На початку XVIII ст. у с. Сошників убогим козаком був Ярема Плакса.
Іван Лащ – житель с. Сошников (1664). Сотник Переяславського полку (1666), учасник козацької делегації Брюховецького до Москви. Дружина Івана Лаща Параска Гораївна 6 травня 1664 p. продала ниви Кіндрату в с. Сошняках. За Н.Яковенко, Гораїни - це старовинний шляхетський рід Гораїнів-Бережецьких, поріднений з князями Четвертинськими.
Леонтій Лащинський (?-1680-1719) - козак підлипенський, сотник красноколядинський (1710-1717). Одружився з Марією Тимофіївною Радич (?-1773), донькою Тимофія Радича й онукою Івана Носа, прилуцького полковника. У 1714 р. на уряд отримав с. Понори, після абшитування у 1717 р. за ним було затверджене тестеве село Гирявка. Мали синів: Андрія - бунчукового товариша (1740), Тимофія, Петра (1714-1762-?), який розпочав службу в Ніжинському полку з 1738 p., став бунчуковим товаришем (з 1751). У 1749 р. розпочалися його суперечки за с. Гирявку з дядьком Максимом Антонови¬чем. Абшитований військовий товариш (1783). Мав 141 підданого в с. Гирявці і хуторі Голубовському, 15 - у хуторі Понорському. Був одружений з Настасією Федорівною Кандибою (?- ран.1783), донькою бунчукового товариша.
Артем Лащинський розпочав службу у Переяславському полку з 1743 p., був полковим канцеляристом (10 листопада 1750-1754), в серпні 1754 р. - абшитований військовий товариш. Мав 6 підданих в с Пісках Басанської сотні. Поручик у відставці (1799). Був одружений з 1761 р. з Настасією Шепотько (?-1745-1775-ран.1780), донькою басанського козака. Місцевий священик Михайлівської церкви Федір Матурич навчав свого сина Василя в Переяславському колегіумі.
Село Дівички. Родина Слюсарів була однією з найстаріших місцевих козацьких родин на Переяславщині. Іван - мав дім у Переяславі ще задовго до Визвольної війни. Слюсар Мисько як козак сотні Романенка зафіксований ще в реєстрі 1649 р., Ничипір з братом Кирилом - козаки с Дівичок (1726), Слюсар Григорій - значковий товариш, мешканець с Дівичок (1732), мав 1 підсусідка.
Місцевими старожилами в 1739 р. були Григорій Бурима, Андрій Костяченко.
Місцевий священик Троїцької церкви Федір Леонтійович Коржевський сина Стефана, а Воздвиженської – Григорій Корнійович Венецький також сина Стефана навчали в Переяславському колегіумі.
Село Єрківці. Селом володів протопіп Григорій Бутович, у 1711р. гетьман надав село протопопу переяславському Григорію Максимовичу, яке після його смерті перейшло сину Володимиру.
Військовий товариш Володимир Максимович одружився і донькою полтавського полковника Павла Герцика Марією. В придане за донькою бунчуковому товаришу (пізніше став полковником лубенським) Івану Кулябці вони надали с. Єрківці з млином в урочищі Чирському. 30 вересня 1730 р. Кулябка отримав підтверджувальний універсал гетьмана Апостола. Найбільш розгалуженими козацькими родинами в селі були Щоки і Щоми. Отаман єрківський Ясько Щоченко, Василь, Юхим, Іван Щоченки, можні козаки Лаврін, Мойсей з братом Ілляшем Щоми.
Корнелевич Гнат Васильович - священик с. Єрківців (1732) навчав свого сина Івана (бл.1720-?) у Києво-Могилянській академії (1736). Священик Михайлівської церкви Іван Острогорський навчав свого сина Федора в Переяславському колегіумі.
Полковник переяславський Іваненко мав 206 підданих в Єрківцях (1774).
Село Вовчки. За наданням Мазепи с. Вовчків володів протопіп переяславський (?-1703-1705-?) Микола Мосціцький (?-1673-1705-?) - нащадок старовинної шляхетської родини, представник якої Федір Мостіцький відомий як возний воєводства Київського, Волинського і Брацлавського ще в 1624 р.
Микола був одружений з донькою переяславського протопопа Григорія Бутовича. Їхні сини Іван (?-1712- ран. 1764) та Петро (?-1721-1767-?) були значковими товаришами (з 1730). Петро в жовтні 1751 р. купив сіножатну луку в с. Циблях, а в 1753 р. купив плец у Переяславі в пушкаря полкової артилерії Петра Дереяшенка.
Осавул полковий переяславський (?-1716-1721-?) Іван Данилович Кирпич (?-1690-1727) (у документах Переяславського полку родина іменувалася Кирпичі, а в документах Прилуцького - Карпичі, але й Карпичі, і Кирпичі мали один спільний корінь) 18 квітня 1717 р. купив у Корнія Василенка Паламаренка в с. Вовчках плец із садом за 26 золотих. Отримав універсал гетьмана Скоропадського на с. Вовчки (1717). Тримав степ поблизу Яготина. Універсалом 12 серпня 1722 р. отримав степ до гори Чумгак в Яготинській сотні. Був заарештований як полуботківець і лише в 1725 р. сенатським указом відпущений в Україну. У 1724 р. переяславський комендант Яковлев отримав наказ від Румянцева описати село чернігівського полковника Полуботка й полкового осавула Кирпича. Після смерті Г.Д.Кирпича в 1727 р. його вдова Феодора NN (?-1744) вдруге вийшла заміж за військового товариша Андрія Грабовецького. Рідна тітка Івана Даниловича Мавра Давидівна (?-1720-1758-?) - донька козака Прилуцького полку – була дружиною генерального судді Якима Івановича Горленка (?-бл.1758). З пізніших представників роду на Прилуччині маємо згадку про полкового канцеляриста (1759), а згодом писаря земського у відставці (1788) Семена Карпича (згадується і його родовий герб).
============================================
Аброскін П., Кривошея В., Стасенко О. Київщина козацька: люди і долі. – К.: Видавничий дім «Стилос», 2004. – С. 27-42. |
