Бывший охранник нацистского концлагеря "Белжец" Самуэль Кунц, числившийся под номером три в списке самых разыскиваемых нацистских преступников еврейского Центра Симона Визенталя, скончался в Германии.
Как передаёт РИА "Новости" со ссылкой на АР, смерть 89-летнего Кунца наступила ещё в четверг, 18 ноября, однако известно об этом стало только сейчас.
Кунц, в 1942-1943 годах служивший охранником в концлагере "Белжец" на территории Польши, обвинялся в пособничестве убийству 430-ти тысяч евреев во время Второй мировой войны и в личной причастности к гибели не менее десяти узников концлагеря.
Дело Кунца должен был рассмотреть боннский суд по делам несовершеннолетних, поскольку на момент совершения предполагаемых преступлений Кунцу не исполнилось 21-го года, а по немецким законам лица в возрасте от 18-ти до 21-го года могут быть осуждены и как несовершеннолетние, и как взрослые люди. Таким образом, бывший охранник концлагеря мог рассчитывать на более мягкий приговор, чем в обычном суде. Однако суд не успел назначить дату рассмотрения дела при жизни обвиняемого.
Комментируя заявление боннского суда, директор Центра Визенталя Ефраим Зурофф заявил, что крайне разочарован тем, что Кунц скончался до суда. Однако, по его мнению, "малая доля справедливости уже восстановлена", хотя бы потому, что против Кунца были выдвинуты обвинения.
Следственные органы обратили внимание на Кунца после того, как он был привлечён свидетелем на очередной процесс по делу Ивана Демьянюка, который, по версии обвинения, якобы непосредственно участвовал в уничтожении около 30-ти тысяч заключённых в лагерях "Треблинка" и "Собибор", где якобы служил надзирателем. Кроме того, в 1960-х годах Кунца привлекали свидетелем на процессе над нацистскими преступниками, но тогда обвинений ему не предъявляли.
Очередной безуспешный суд над депортированным из США Демьянюком начался в ноябре 2009 года. Следствие полагает, что он и Кунц вместе проходили подготовку в тренировочном лагере для надзирателей "Травники".
Основанный в 1977 году Центр Визенталя, штаб-квартира которого расположена в Лос-Анджелесе, занимается поисками нацистских военных преступников, борьбой с неонацизмом и антисемитизмом, изучает историю геноцида евреев Европы. В настоящее время Центр считается одной из крупнейших в мире еврейских правозащитных организаций.
В августе в прокуратуру Мюнхена передано дело уроженца Украины, которого в очередной раз безуспешно обвиняют в причастности к расстрелу заключённых концлагеря "Треблинка" во времена Второй Мировой войны. По предварительным данным Алекс Н., 1917-го года рождения, подозревается в коллаборационизме с нацистами, в частности, в том, что он работал охранником в концлагере "Треблинка", расположенном в 80-ти километрах от Варшавы.
Заява Івана (Джона) Демянюка.
"За дорученням Джона Дем'янюка, ця заява була зачитана німецькою мовою його адвокатом, доктором Ульріхом Бушем, під час публічного судового засідання в Мюнхені 13 квітня 2010 року.
Я вдячний усім людям, які допомагають мені в безнадійному становищі дуже хворого – як у в'язниці, так і в залі суду. Тому я особливо дякую медичному персоналу, який полегшує мої болі і допомагає мені пережити це випробування, яке є для мене катуванням.
Насправді ж я хочу вказати на таке:
1. Німеччина винна в тому, що через її війну на знищення проти Радянського Союзу я втратив свій дім і свою батьківщину.
2. Німеччина винна в тому, що через неї я став військовополоненим.
3. Німеччина винна у створенні таборів для військовополонених, де через цілеспрямоване обмеження харчування я та мільйони інших полонених червоноармійців були засуджені до голодної смерті, і тільки з Божою допомогою я вижив.
4. Німеччина винна в тому, що змусила мене стати рабом німців у таборі для військовополонених.
5. Німеччина винна в розв'язуванні війни, в якій 11 мільйонів моїх земляків-українців були вбиті німцями і ще більше мільйонів – у тому числі моя кохана дружина Віра – були вивезені в Німеччину для примусової праці і рабства.
6. Німеччина винна, що примусила тисячі й сотні тисяч моїх співвітчизників без їхньої згоди стати співучасниками німців у диких планах геноциду євреїв, ромів, циган, слов'ян, українців, поляків і росіян.
Вона зробила це, погрожуючи смертю тим сотням і тисячам, хто не хотів брати в цьому участь і хто був убитий за це німцями. Ба більше, сотні тисяч людей були депортовані і страчені Сталіним або мучилися десятиліттями у сибірському ГУЛАЗі і працювали як раби для комуністів.
7. Німеччина винна в тому, що змусила мене до жалюгідного існування у таборі переміщених осіб ще роки після війни.
8. Німеччина винна в моїй примусовій депортації до Німеччини на схилі життя у 90 років. І це після 30 років судового переслідування в Ізраїлі, США і Польщі – а також після 10 років ув'язнення, 5 із яких я провів у камері смертників в Ізраїлі.
9. Я звинувачую Німеччину в тому, що вона висунула проти мене фальшиві звинувачення у співучасті в убивстві, і ці звинувачення були подані наприкінці мого життя і сил – в порушення закону про позови до осіб, старших 65 років, і в порушення Європейської конвенції про права людини.
10. Я звинувачую Німеччину в тому, що вона змусила мене животіти більше 9 місяців у тюрмі Штадельгайм – ув'язненого, хоч і не визнаного винним.
11. Я звинувачую Німеччину в тому, що я назавжди втратив мою другу батьківщину – США – без шансу на повернення.
12. Я звинувачую Німеччину в тому, що я назавжди втратив сенс свого життя, свою родину, своє щастя та будь-яку надію на майбутнє.
Щохвилини, щогодини, щодня і щомісяця я почуваюся як військовополонений у Німеччині. Я відчуваю цей процес як продовження моїх страшних спогадів про німців, як продовження невимовної неправди, заподіяної мені німцями. Я знову стаю невинною жертвою німців.
Мені здається надзвичайно несправедливим, що Німеччина за допомогою цього суду перетворює мене з військовополоненого на військового злочинця. Нестерпною є зарозумілість Німеччини, яка використовує мене, щоб відвернути увагу від військових злочинів, учинених німцями, щоб ці злочини було забуто і щоб неправдиво проголосити – мовляв, справжніми злочинцями у злочинах наці були я, українці та інші європейські сусіди нацистської Німеччини.
Я вважаю, що цей суд, який провадиться винятково наді мною, іноземцем у таборі Травники у порушення принципів однакового поводження з німцями-членами СС та безліччю інших німців у Травниках, не має нічого спільного з принципами справедливості і права.
Мені вже доводилося захищати себе в Ізраїлі – від обвинувачень мюнхенського прокурора. В Ізраїлі мене звинувачували в причетності до нацистських злочинів у таборі Собібор. Верховний суд Ізраїлю визнав, що звинувачення ізраїльських прокурорів не доведені – при винесенні цього вироку враховувалося, що я був заарештований більше, ніж 7,5 років. З них п'ять років я провів у камері смертників.
Я відчуваю несумісним із справедливістю і людяністю, що більше 35 років я був змушений захищати себе як постійно переслідуваний Управлінням спеціальних розслідувань Міністерства юстиції США і Всесвітнім єврейським конгресом та Центром Симона Візенталя.
Тепер в кінці свого життя і сил, проводиться 30-ий чи 40-ий судовий розгляд тієї ж справи – і в мене немає сил боротися. Я безпомічний проти цієї судової війни, яку тепер в Управління спеціальних розслідувань США перехопила Німеччина.
Моя кохана дружина, Віра Дем'янюк, з якою я прожив у шлюбі 50 років, теж страждала в Німеччині. Саме німці позбавили мою дружину її юності, забравши силоміць у Німеччину для багаторічної примусової праці.
Страждання, яких ми зазнали через німецьку війну на винищення слов'ян, важко описати словами. Чому Німеччина знову і знову вирішує мучити мене і мою родину – є для мене незбагненним."
В перекладі на російську:
"По поручению Джона Демьянюка, это заявление было зачитано на немецком языке его адвокатом, доктором Ульрихом Бушем, во время публичного судебного заседания в Мюнхене 13 апреля 2010.
Я благодарен всем людям, которые помогают мне в безнадежном положении очень больного - как в тюрьме, так и в зале суда. Поэтому я особенно благодарю медицинскому персоналу, который облегчает мои боли и помогает мне пережить это испытание, которое является для меня пыткой.
В действительности же я хочу указать на следующее:
1. Германия виновата в том, что через ее войну на уничтожение против Советского Союза я потерял свой дом и свою родину.
2. Германия виновата в том, что через нее я стал военнопленным.
3. Германия виновата в создании лагерей для военнопленных, где через целенаправленное ограничение питания я и миллионы других пленных красноармейцев были приговорены к голодной смерти, и только с Божьей помощью я выжил.
4. Германия виновата в том, что заставило меня стать рабом немцев в лагере для военнопленных.
5. Германия виновата в развязывании войны, в которой 11 миллионов моих земляков-украинцев были убиты немцами и еще миллионы - в том числе моя любимая жена Вера - были вывезены в Германию для принудительного труда и рабства.
6. Германия виновата, что заставила тысячи и сотни тысяч моих соотечественников без их согласия стать соучастниками немцев в диких планах геноцида евреев, цыган, цыган, славян, украинцев, поляков и россиян.
Она сделала это, угрожая смертью тем сотням и тысячам, кто не хотел принимать в этом участие и кто был убит за это немцами. Более того, сотни тысяч людей были депортированы и казнены Сталиным или мучились десятилетия в сибирском ГУЛАГе и работали как рабы для коммунистов.
7. Германия виновата в том, что заставила меня выживать в жалком существовании в лагере перемещенных лиц еще много лет после войны.
8. Германия виновата в моей принудительной депортации в Германию на склоне жизни в 90 лет.
И это после 30 лет судебного преследования в Израиле, США и Польши - а также после 10 лет заключения, 5 из которых я провел в камере смертников в Израиле.
9. Я обвиняю Германию в том, что она выдвинула против меня фальшивые обвинения в соучастии в убийстве, и эти обвинения были поданы в конце моей жизни и сил - в нарушение закона об исках к лицам старше 65 лет, и в нарушение Европейской конвенции о правах человека.
10. Я обвиняю Германию в том, что она заставила меня прозябать более 9 месяцев в тюрьме Штадельгайм - заключенного, хотя и не признанного виновным.
11. Я обвиняю Германию в том, что я навсегда потерял мою вторую родину - США - без шанса на возвращение.
12. Я обвиняю Германию в том, что я навсегда потерял смысл своей жизни, свою семью, свое счастье и всякую надежду на будущее.
Ежеминутно, ежечасно, ежедневно и ежемесячно я чувствую как военнопленный в Германии. Я чувствую этот процесс как продолжение моих страшных воспоминаний о немцах, как продолжение неописуемой лжи, причиненного мне немцами. Я снова становлюсь невинной жертвой немцев.
Мне кажется чрезвычайно несправедливым, что Германия с помощью этого суда превращает меня из военнопленного на военного преступника. Невыносимой есть высокомерие Германии, которая использует меня, чтобы отвлечь внимание от военных преступлений, совершенных немцами, чтобы эти преступления были забыты и чтобы ложно провозгласить - мол, настоящими преступниками в преступлениях наци были такие как я, украинци, или другие европейские соседи нацистской Германии.
Я считаю, что этот суд, который производится исключительно надо мной, иностранцем в лагере Травники в нарушение принципов одинакового обращения с немцами-членами СС и множеством других немцев в Травнике, не имеет ничего общего с принципами справедливости и права.
Мне уже приходилось защищать себя в Израиле - от обвинений мюнхенского прокурора. В Израиле меня обвиняли в причастности к нацистским преступлениям в лагере Собибор. Верховный суд Израиля признал, что обвинения израильских прокуроров не доказаны - при вынесении этого приговора учитывалось, что я был арестован более чем 7,5 лет. Из них пять лет я провел в камере смертников.
Я чувствую несовместимым со справедливостью и человечностью, что более 35 лет я был вынужден защищать себя как постоянно преследуемый Управлением специальных расследований Министерства юстиции США и Всемирным еврейским конгрессом и еврейским Центром Симона Визенталя.
Теперь в конце своей жизни и сил, проводится тридцатых или сороковой судебное разбирательство того же дела - и у меня нет сил бороться. Я беспомощен против этой судебной войны, которую теперь в Управление специальных расследований США перехватила Германия.
Моя любимая жена, Вера Демьянюк, с которой я прожил в браке 50 лет, тоже страдала в Германии. Именно немцы лишили мою жену ее юности, забрав силой в Германию для многолетней принудительного труда.
Страдания, которые мы понесли за германскую войну на уничтожение славян, трудно описать словами. Почему Германия снова и снова решает мучить меня и мою семью - для меня непостижимым. "
http://uk.wikipedia.org/wiki/%...0%B8%D1%87 