Гоголев (на укр. яз.)
Требуется перевод и редактирование.
Давнє і славне це козацьке містечко, найбільший населений пункт району протягом сотень років. Численне землеробське поселення на родючій землі. Козацька місцева столиця, сотенне містечко, центр Гоголівської волості. Восени 1943 р. тут перебували члени уряду України, обласні організації, вийшов перший номер газети "Київська правда". На короткий час Гоголів стає столицею області, України. Початки Гоголева йдуть від літописного града Носова на Руді, який згадується в літописі за
1148 р. "Прийшов І'ліб Юрійович з Суздаля до Чернігова, допомогти Ольговичам, прийде на Городок і отгоне його від Носова на Руді.
Проблема літописного Носова досить складна. Хоч річечка Руда тече в гоголівській околиці, та ні в топоніміці, ні в народних переказах, ні в археологічних матеріалах не виявлено однозначних слідів давнього града в Гоголеві. Залишається незрозумілим і сам топонім Носов. Чи є якісь докази існування літописного града? Ще в середні віки місцеві жителі називали частину містечка, що була за валом, то "город" (на зразок києворуських градів), то "печище" (сліди татарського знищення Носова). На користь версії існування тут града свідчить і назва Оглав. Оглав — оголене місце, спалена земля. За калитянським переказом, татар від Заворич завернули, а Гоголів вони оголили. Татари знищили колишній Носов на Руді так, що й пам'яті не залишилось. На оголеному місці виникло поселення з назвою — Оглав. Тільки раннім (1223 р.) знищенням Носова можна пояснити цей історичний провал між Носовом і Гоголевой, відсутність місцевої історичної народної пам'яті в фольклорі і топоніміці.
Народна легенда пов'язує назву містечка з птахами гоголями, що водилися в навколишніх болотах. Та гоголівські болота не є унікальними, а птахи гоголі живуть, як правило, в дуплах дерев. Проте найбільш уживаною в районі була назва не Гоголів, а Оглав. Як прикметник, вживається слово голівський: голівський ліс, голівське болото. В основі корінь "гол". Оглавом називають село жителі навколишніх сіл, саме тому цю назву знав і Тарас. Шевченко. То звідки ж форма Гоголів? Поляки так писали назву містечка по-латині, і польський переклад з арабського запису Павла Алепського звучить як Хохолів. На карті Боплана (1662 p.), де місто позначене як Оглав, це значне місто, таке ж як Переяслав, Бориспіль, Канів.
Очевидно, українське слово Оглав було незручним у російській вимові, і тому воно набуло типово російської форми Ґоґолєв.
Ще в одній із версій стверджується, що Оглав-село і Гоголів- урочище були розташовані поряд.
На історичній арені Гоголів з'являється несподівано і за лічені роки стає значним містом свого часу. І пояснень цього феномена немає, хіба що генетична історична пам'ять літописного Носова. Дмитро Гамалій повідомляє, що згадка про це село є в літописах 1481—1490 pp. Та цьому повідомленню немає достатніх підтверджень. "Історія міст і сіл УРСР" як дату заснування Гоголева називає 1628 р. Але він згадується ще в польській люстрації 1616 р.2 Повідомляється, що Гоголів належить Михайлу, сину Яна Аксака. Михайло Аксак був поганим господарем, тому вже в 1624 р. Гоголів і волость належать княжні Корецькій. Того ж 1624 р. згадуються судові справи, які веде княжна Корецька з монахами за ближні землі.-' У 1644 р. в судових документах Гоголів знову згадується, вже як місто.'1 А ще через два роки проводиться розмежування земель остерського і гегелівського староств. Цей документ дає змогу зовсім по-іншому осмислити становлення Гоголева. В літературі, історичних документах Гоголів як староство ніколи не згадувався. А статус староства в польській державі був досить високим.
Є свідчення того, що 1581 р. втікачі з Черняхова знаходять притулок у Гоголеві/' Це було після нападу князя Корецького на Черняхів. Мабуть, звідти перенесені броварські прізвища Некрашевич, Войтенко (в Черняхівському районі Житомирської області є село Некраші).
Очевидно, бурхливе зростання Гоголева було пов'язане з діяльністю родини князів Корецьких. Рід Корецьких походить з Волині, з містечка Корця. Це був один із заможних і впливових княжих родів Польщі та Литви. Давній руський княжий рід намагався створити тут нове гніздо. Корецькі йшли шляхом іншого руського роду — Вишневецьких. Тільки політичні впливи князів Корецьких дозволили створити тут нове староство. Почалося велике будівництво в Гоголеві. Павло Алегіський у 1652 р. так описує Гоголів: "В'їхали до сильного міста, з кріпостю і двома фосами (ровами) з проточною водою — Гоголева. Дві православні церкви і недобудований польський костел. Патріарх наказав зробить з нього церкву".0 Видно, княгиня Мар'яна Корецька, майбутня польська королева, зробила тут сильну кріпость, місто, а в майбутньому планувала і своє староство. Але полякам не вистачило часу. Кріпость, як і православні церкви, звичайно ж будували козацькі інженери. На той час вони вже мали великий досвід. Кріпость було збудована за давнім сіверським зразком — серед боліт, на оболоні. Гоголівська кріпость мала ще й школу, ратушу і двоє воріт — Центральні, або Київські, і Світильнівські. Назва Світильнівських воріт засвідчує, що Гоголів виник ще при старій дорозі, яка йшла через Світильне. Якщо врахувати, що Гоголів тяжіє до Бориспільщини, а бориспільські села вдруге заселяються в 1550—1620 рр., то заселення Гоголева відбувається в той же час.
Виникнення козацького Гоголева близько 1624 р. пов'язане з переходом козаків Сагайдачного до цивільного стану, коли число реєстрових козаків скоротилося з 40 тисяч до 8 тисяч чоловік. За наказом польського короля козаки масово оселялися на вільних землях. Саме ці козаки оселилися і в Гоголеві коло замку, створивши в північній частині села цілу низку козацьких хуторів — сільський куток Хуторі. Це були заможні виборні козаки, лицарство. А підпомічники поселилися коло торгового шляху, на захід від замку. Від козацького гультяйства, волоцюг, по місцевому — заволок, і пішла назва кутків — Заволока, Кривобока. Давніше населення жило південніше замку і було частково вихідцями з бориспільських земель, про що свідчить прізвище Борисполець. За рахунок осадчих людей населення Гоголева зросло в багато разів за короткий час. Це була політика князів Корецьких, спрямована на створення Гоголівського староства. Гоголівський замок — це не тільки козацька кріпость, але й княжий замок Корецьких. Замок, збудований українцями, був не гіршим, ніж кріпость Кодак французького інженера Боплана. Адже Кодак запорожці вмить зруйнували, а Гоголівський замок московське військо здобути не змогло.
У 1650 р. Гоголів стає центром володінь Івана Вигозського і одночасно опиняється в центрі подій українсько-московської війни.7 24 серпня 1658 р. Іван Кривий Виговський розбиває тут московський загін Шереметьева і захоплює в полон прихильника Москви полковника Якова Барабаша. У документі 1660 р. "Постановление гоголевского уряду о признании невиновным в злодействе Никиты Бориспольца" згадуються Петро Хоначевський — намісник гоголівський, Артем Гнєвуш — сотник гоголівський, Федір Кашуба — отаман городовий з товариством і Данило Кега — войт зі всією громадою." 1668 р. сам Шереметьев розоряє околиці Гоголева (очевидно козацькі хутори), а козаки утримують замок до підходу підмоги від Дорошенка." У цих подіях бере активну участь гоголівська козацька сотня. Гоголівська сотня була типовою військово- адміністративною одиницею. До її складу входять у різні часи Плоске, Русанів, Димерка, Світильне, Богданівка, Бобрик, Рудня, а в окремі роки Стариця, Пухівка, Вигурівщина і навіть обидві Дубешні. Головним дворищем сотні був Гоголівський замок. У містечку проживає сотник, сотенний писар, отамани козацьких десятків, осавул, хорунжий. У сотенному містечку був міський отаман для козаків і війт для вирішення селянських справ. Першим сотником у 1649 р. був Василь Гоголівський. Сотниками в Гоголеві були також Матвій Соболівський, Кузьма Талаш, писарями Микола Луста і Степан Борисполець. У 1744 р. російську царицю зустрічав гоголівський сотник Олександр Солонина з відомої родини Солонин. Історії гоголівської сотні присвячено дослідження І. Мандзюка "Гоголівська сотня Київського полку 1766 р.", видане в 1925 р.
Ще 1674 р. Гоголеву загрожували татари: "…жителям велено було забрати всі хлібні і їстівні припаси і їхати в місто. Не було видно, щоб Гоголів зазнав розорення" (з матеріалів учительки Гоголівської середньої школи Ольги Коцюби).
Після періоду "багатогетьманства" Гоголів зникає з арени політичної боротьби, земляні вали козацької кріпості поступово осипаються.
Але Гоголів знову віднайшов себе в ярмарковій торгівлі. Ще в польські часи він отримує Магдебурзьке право, що стимулює розвиток містечкової торгівлі. Це сталося за сприяння князів Корецьких. Основні доходи гоголівської торгівлі дає продаж хліба. До Гоголева з навколишніх сіл ведуть 8 доріг. На гоголівські ярмарки везли хліб, худобу, коні, дерев'яні вироби, рибу з Дону, сіль з Криму. Знамениті гоголівські ярмарки навіть радянська влада не змогла ліквідувати.
У 1750 р. гоголівський сотник Київського полку — Филимон Шафонський. Його син Опанас Шафонський (1740 —1811 рр.) — відомий український історик, етнограф, економіст, доктор права, філософії і медицини, генерал, штаб-лікар, головний лікар Москви, генеральний суддя Чернігівського намісництва. Він автор книги "Чернігівського намісництва топографічний опис" (1786 р,), яку ми неодноразово цитували в цій книжці. Він поклав початки дослідження етногенезу української нації."
З 1779 р. сотниками тут були Мезаракія і Пальчевський. У цей час вперше згадується школа в Гоголеві і шпиталь для старих людей.
За ревізією 1784 р., в Гоголеві проживає 1952 чол, налічується 523 хати, 7 ґуралень, 7 вітряків. 80% населення складають козацькі родини. Вісім дворянських родин мають невелику кількість дворових людей. Серед дворян — вдова полковника Забіли, військові товариші Яків та Іван Шумовії, дід художника Бориспольця — Никифор Борисполець.12
Максимович у своєму географічному словнику за 1801 рік писав: "Гоголів — містечко при річці Гоголів,
3 (!) церкви, ярмарки". І:і
Оскільки містечко було козацьким, то кріпацтво не проявило тут своєї руйнівної сили. Оглав, з білими, як вишневий цвіт, хатами, козацьке за духом містечко любив і Тарас Шевченко. Він підтримував дружні стосунки з сім'єю родового гоголівця Платона Бориспольця, з яким навчався в Петербурзькій Академії художеств, у майстерні художника Брюллова. Шевченко часто згадує Гоголів у своїх творах.
Газета "Стахановець" у 1939 р. писала: "Шевченко тоді зацікавився однією запущеною садибою. Йому розповіли, що то садиба колишнього сотника, катюги немалого. Розповіли історію про старого сотника-собаку". Ця історія записана з розповідей старезних дідів, які ще пам'ятали перебування Шевченка в Гоголеві.
Гоголівський дворянин Платон Тимофійович Борисполець (1805 — 1890 рр.) був трохи старший за Тараса Шевченка. Виходець з родини козацької старшини, він був на військовій службі і в ранньому віці пішов у відставку. З відзнакою закінчив Академію художеств. Був близьким товаришем Шевченка. У 1847 р. пише картину "Проповідь Андрія Первозванного на березі Дніпра", яка і нині зберігається в Андріївській церкві. Правда, там вона називається "Проповідь апостола Андрія скіфам". Картину написано в Парижі, де художник продовжував навчання. Проте талановитому художнику не пощастило. У 1852 р. він втрачає зір. Цю звістку Тарас одержав у засланні на Кос-Аралі. Поет пише поему "Сотник" як згадку про Гоголів, про родину Бориспольців. ГІомер ГІлатон Борисполець, за одними даними, в Санкт-Петербурзі, за іншими, в Італії. Це був "старий і сердешний друг" Тараса. Гоголівський друг.
Із запровадженням кріпацтва Гоголів із сотенного стає волосним містечком, але його торгова роль незаперечна. Якщо в козацькі часи гоголівська торі п і я орієнтувалася на Польщу і Європу, то російська імперська адміністрація знищила українську торгівлю, ввела монополію російської торгівлі. З'являються російські купці-замішанці, які оселяються і в Гоголеві. Від них і пішла назва вулиці — Руські. З відміною цензу єврейської осідлості в Гоголеві розвивається єврейська торгівля. У 1904 р. тут уже проживали близько 500 євреїв.
Після скасування кріпосного права населення Гоголева зростає вдвічі, і в 1897 р. тут налічується 6643 жителі.14 У містечку оселяються численні дворяни: Красовські, Деркачинські, Волчанецькі, Сломовські, Лукашевичі, Залеські, Вишневські, Кульчинські, Федотови, Аксамитови, Собкови. Проживають і місцеві дворяни: Стасюки, Осьмаки, Соболевські.
Цікаві події, пов'язані з переділом земель, відбуваються в Гоголеві у 1865 р. Переділ земель вели повітові комітети, які складалися з дворян. Переділ відбувся, звичайно, не на користь гоголівців. Заможні гоголівські козаки збунтувалися. Це був один з поодиноких бунтів того часу, бо в своїй масі селянство, як на ті часи, було байдуже до переділу земель. До Гоголева прибув губернатор Анастасьєв із солдатами. Бунтівників побили нагаями. Керівників бунту Радченка і Крука заслали на каторгу до Сибіру на 25 років. Активну участь у бунті брали жінки, але за них, за наказом губернатора, били їхніх чоловіків.
У ті часи навколо Гоголева виникає більше ЗО хуторів. Катастрофічно не вистачає орної землі. Козацьке українське населення переселяється до Сибіру, на Зелений Клин.
Словник Брокгауза і Ефрона подає такі відомості: "Гоголів містечко при річці Гоголів, жителів 5601, 2 церкви. Єврейський молитовний дім, канатна фабрика, в гетьманстві сотенне управління".
Бурхливо розвивається містечко і в наступні роки. У 1904 р. тут було 7500 жителів, 150 торгово-промислових установ.
У 1905 р. в Гоголеві сталися заворушення. Гоголівський комітет РСДРП, до якого входили в основному гоголівські росіяни і євреї, виступає з ультиматумом до волосного правління: "Уволить Розсоху (староста волосного управління В.Г.), или иначе будут приняты меры к наказанию виновных (!)"
Світова війна, революція, українсько-московська війна розорили гоголівське життя. Цей період історії Гоголева пов'язаний з іменем українського поета Григорія Аврамовича Чупринки. Чупринка народився в м. Гоголеві у заможній козацькій сім'ї 9 грудня 1879 р. Родина Чупринки володіла 40 десятинами землі, тому він мав можливість навчатися в Лубенській і Київській гімназіях. Життя нашого земляка, видатного поета України, було нерозривно пов'язане з Гоголевом. Тут поет жив, сюди повертався звідусіль. Саме Гоголів надихав його на нові поезії. Його вірші пахнуть давнім гоголівським степом, рідними гаями (поетичні збірки "Ураган", "Сон-трава ", "Огнецвіт"). І коли в 1919 р. гоголівські селяни підняли збройне повстання проти червоних, Чупринка очолив це повстання. За участь у ньому Чупринку було розстріляно ЧК в 1919 p., за іншими даними, в і921 р. Але його творчість не забулася. У 1926 р. в Празі було видано книгу його поезій (425 віршів). Чупринка — український поет першої величини.
Його збірка "Контрасти" вийшла в 1912 р. у Львові. У 1909 р. його поезію друкував львівський місячник "Будучина". Безумовно, наш земляк-поет, наша гордість, патріот України заслуговує на пам'ятник у своєму любому рідному Гоголеві, а його заборонена колись творчість має прийти в наші броварські школи. Про Чупринку не спромоглася згадати жодна з українських радянських енциклопедій.
Па початку 1920 р. Гоголів захоплює банда Ромашки, яка вчиняє тут єврейський погром.
Розорений під час революції, Гоголів з містечка стає селом. У
1923 р. на місці волості утворюється
Гоголівський район, який невдовзі об'єднується з Великодимерським, а з
1925 р. село входить до складу Броварського району.
Ще в 1919 р. у Гоголеві виникає комуна "Сонце бідноти", яка в 1924 р. нараховує 8 сімей, 36 душ, із них 13 працездатних. Комуна виникає в маєтку куркуля Василя Осьмака. Голова комуни Родіон Іваницький. Комуна одержує аж 44 десятини куркульських земель, але має лише 3 коней, 5 корів і 2 вози. Комунари мають "желание жить хотя бы приблизительно по коммунистически, одновременно улучшив свое положение". 3 цього тексту видно, що не самі селяни об'єдналися, а їм поставлено це політичне завдання. Це добре видно і з характеру економіки комуни. Артіль здала державі 225 пудів "зернохліба", а одержала від держави 372 (!) пуди. Дивна комуністична артіль! У 1923 р. у маєтку поміщика Красовського з панських наймитів виникає артіль "Трудове братство". Організатор цієї артілі Сущенко. Артіль має аж 10 коней.
На початку 20-х рр. проходить переділ 4 тисяч десятин землі і виникають нові гоголівські поселення Войков, Вільне, Підлісся. А в 30-х рр. новий бум — колгоспи. У 1934 р. в селі фунціонують аж 9 колгоспів. Та не дрімають не тільки куркулі, а й підкуркульники, що "тихою сапою" розвалюють колгоспи. На допомогу гоголівським селянам приходять "передові сили робітничого класу": "двадцятип'ятитисячники" Михайло Ісакович Винарський і Михайло Ісакович Хазан. Перший довгий час. працює беззмінним головою гоголівського колгоспу, а другий русанівського. Та вирішальним виявився 1933 р. Процитуємо рядки з історії села Гоголів: "З люттю і злобою дивились на соціалістичні перетворення куркульські недобитки. Особливо поширилась їх ворожа діяльність в 1932 р., коли були труднощі, викликані недородом. Але вже наступний 1933 рік був врожайним. Він приніс куркульській зграї смертельний удар".
У 1935 р. сам пролетарський вождь Постишев вручив колгоспу "Червона Україна" акт на вічне користування землею. То була політична гра! Бо акти на вічне користування землею вручали броварським селянам ще в 1924 р. Тими паперовими актами дурили людей.
Славилася в ті роки гоголівська артіль вишивальниць. У 1936 р. колгоспниці с. Гоголів через Клима Ворошилова передали дочці Сталіна Світлані вишитий український костюм. Як не дивно, але дочка Сталіна носила цей костюм, про що згадує Микита Хрущов у своїх мемуарах.
На початку війни в селі прийняв бій невеликий загін моряків Дніпровської військової флотилії. Твердження деяких джерел про затяжні бої за Гоголів у вересні 1941 р. нічим не аргументовані. Саме восени того ж нещасливого року відкрилася найтрагічніша сторінка броварської історії. Колони військовополонених потяглися до створеного в Гоголеві концтабору. Тисячі тих невідомих в'язнів концтабору лежать у братських могилах Гоголева (тільки за офіційними даними, більше 3 тисяч чоловік). Наводяться цифри кількості військовополонених гоголівського концтабору — від 20 до 40 тисяч чоловік. Тут вони вмирали — в лазареті, в гоголівській козацькій церкві, під козацькими іконами. Гоголівський меморіал невідомим солдатам, поетам, художникам, героям, геніям, тисячам синів України, що лежать у гоголівській землі, скромний і малопомітний. Сторінка історії, яка відійшла в минуле і навряд чи буде колись прочитаною. Та бринить у часі біль і звучить останній крик тих душ і особистостей.
Традиційною, але водночас і цікавою є історія гоголівської освіти. Відомо, що ще в 1767 р. при ГІреображенській церкві коло Київських воріт була школа. У 1877 р., крім церковно- приходс.ької школи, працює двокласне училище (три вчителі, 100 учнів), яке утримувала поміщиця Красовська. У 1899 р. — земська школа. Незадовго до війни — трирічна вища початкова школа, до якої приймали випускників церковно-приходської і земської шкіл. 1922 р. — семирічка на 535 дітей. Тут вчителюв Г.М. Борисполець (1898—1954 рр.) — автор тридцяти праць з питань методики та історії педагогіки. Перед війною відкрилася середня школа. Тоді в початковій, семирічній і середній школах навчалося 1270 дітей.
Сьогоднішній центр села називається Замок. Там стоїть славна гоголівська церква козацької архітектури, збудована в 1827 р., яка у своїй сивій пам'яті зберігає багато подій нашої історії. Можна не сумніватися, що в ній бував і Тарас Шевченко. На захід від Замку куток Заволока, або Завалки, — " за високим валом". В іншому варіанті назва кутка походить від першого поселенця Заволоки. Гоголівці надають перевагу переказу, що цей куток було заселено людьми з інших країв, тобто "заволоками". Це, можливо, вихідці з Волині в 17 ст. Куток Козин Ріг називається так за своєю конфігурацією. Назва Ситняки походить від назви однойменного болота, що поросло ситняком і очеретом. На Панській вулиці жили міські дворяни, а на Руській — московські купці. Російський фактор тут не випадковий, адже Гоголів здавна стояв на новій торговій дорозі на Ніжин і на Москву. Північна частина села на Плосківському і Жердівському шляхах і зараз називається Хуторі. Це козацькі хутори, що злилися в один куток. Багато сільських кутків дістали назву від власних імен — Ярки, Рудешки, Мележики, Жовтухи, Беледичі, Галатів, Стаськи. Є ще кутки Коси, Кладижина. Частини села Замок, Ярки, Заволока, Козин Ріг, Хуторі відомі з 1770 р.
Серед наших болотистих, плавистих сіл Гоголів є одним із найхарактерніших. Давня кріпость серед болота, гоголівська оболонь, з якої навесні вода тече в трьох напрямках, — річечками Рудкою, Красилівкою, Гоголівкою. У матеріалах перепису 1666 р. згадується в Гоголеві річка Кудрявець, а на ній млин.
Серед боліт — чарівна Мовчанка (тиха, мовчазна вода), Бродок із нуртуючою і глибокою водою, де колись плавали човнами, традиційна Гребля і загадкові Літочки (чи то Літочки, чи то Летське поле).
У гоголівських землях лежать долини, які називають блюдцями, або вимочками, — болота Галистове, Пенькове, Кирійка, Глухеньке, Красіне, Бабине-Дідове ("гребли сіно баби і діди"), Руда, Біле, Романище. Це напрям містечкових земель по Заволоцькій дорозі до Голівського лісу.
Поблизу села на місці торфових кар'єрів (давнього озера), за переказом, стояла церква, яка опівночі провалилася в болото разом з людьми. Іноді з безодні чути дивні звуки.
З російського перепису 1666 р. відомо 112 "пашенних" родин того часу, серед них родини Коломійців, Бреус.ін, Балабанів, Касьянів, Кальченків, Білецьких, Семченків, Проскуренків, Накалюжних, Радченків, Лосів, Гаценків, Романенків. Це і сьогоднішній гоголівський родовід.
Рід Проскуренків відомий з початку 17 ст. Тимофій Проскурка був одружений із жінкою з відомого бориспільського феодального роду — Лозок.
Пожалуйста, по своим личным поискам (по фамилиям рода) и отдельным населенным местам
