Мелитопольский уезд Таврической губернии

Крім закріплених казною 12 861 десятини землі, за Малою Лепетихою числилося ще й 4800 десятин запасних (1862 року їх передали сусідньому селу Зеленому), нд яких частина жителів села осіла хуторами. На 1858 рік таких хуторів налічувалося 23. В умовах займанщини, яка існувала до селянської реформи 1861 року, заможні господарства засівали тільки озимини по 30—40 десятин, біднота — не більше як 2—3 десятини.

Перший перерозподіл земель проведено 1867 року, внаслідок якого на двір припадало пересічно по 18,4 десятини, а на ревізьку душу по 8,4 десятини.

Крім хліборобства, значна частина жителів всю осінь і зиму добувала будівельний камінь, великі поклади якого були поблизу Малої Лепетихи, в Пуциній Балці. Камінь продавали не лише односельцям, а й жителям навколишніх сіл. Особливістю забудови села було те, що всі будівлі — хати, господарські приміщення, навіть огорожа дворів споруджувалися з каменю.

Указом 1866 року про поземельний устрій державних селян земельні наділи закріплювалися за ними у безстрокове користування за сплату чиншу, а з 1885 року— за викуп. Селянська реформа поглибила класове розшарування на селі. 1884 року у Малій Лепетисі налічувалося 674 двори. З них зовсім не засівали польової землі 28 господарств, 20 — сіяли до 5 десятин. Водночас 108 куркульських господарств,, які постійно наймали робочу силу, засівали по 50 і більше десятин. В окремих господарствах було по 10—15 коней, більшість селянських дворів не мала тягла і мусила вдаватися до супряги. На 48 бідняцьких господарств припадало 18 робочих коней, 2 воли і 6 корів. За таких умов багато селян йшло в найми до місцевих куркулів, а також до Нововоронцовської та інших поміщицьких економій. Чимало жителів Малої Лепетихи працювало на 2 заводах, що належали німцям-колоністам у сусідньому селі Сергіївці, де виготовлялися жниварки, віялки, плуги і букери.

Злиденне життя, нещадна експлуатація, непомірно великі податки та різні штрафи призводили до відкритих виступів селян Малої Лепетихи проти визискувачів. Разом з жителями інших сіл вони взяли активну участь у революційному русі 1905— 1907 рр., зокрема, у розгромі Рогачицької економії. Виступи 1905 року були придушені царськими військами. За участь у революційному русі у квітні 1906 року 45 чоловік вислали на поселення до Сибіру. Селяни мали сплатити «збитки» власнику економії у розмірі 800 тис. карбованців.

Виходець з села Т. К. Тригуб був учасником у повстанні на броненосці «Потьомкін» в червні 1905 року. Після придушення повстання він тривалий час поневірявся на чужині. На батьківщину повернувся лише 1917 року, коли перемогла Лютнева буржуазно-демократична революція. Т. К. Тригуб брав активну участь у будівництві нового життя. За рішенням виконавчого комітету районної Ради депутатів трудящих 1967 року на його могилі встановлено меморіальну плиту.

Більшість селян Малої Лепетихи мешкала в низеньких хатах, з мурованими стінами і солом’яною або очеретяною покрівлею. Не маючи взуття, діти й дорослі від снігу й до снігу ходили босими. Тяжкі умови життя, нестатки спричинювали часті захворювання. А лікуватися, по-суті, не було де, бо на 6900 чоловік населення був лише один дільничний фельдшер.

З 1861 року діяла одна початкова школа, утримувана на кошти жителів. З 2352 мешканців чоловічої статі письменних налічувалося всього 206, а з 2215 жінок лише одна дівчинка навчалася в школі. Тільки через 30 років у селі відкрилася земська однокласна школа на 60 учнів. На початку XX ст. працювали три невеликі земські, 2 церковнопарафіяльні школи, в яких навчалося 261 учень, і серед них 49 дівчат.

Перша світова війна принесла розорення трудовому селянству. Майже з кожного двору до армії взяли чоловіків — годувальників. Не вистачало робочих рук, тягла, реманенту, посівних матеріалів. Селянські господарства занепадали, розорювалися.

Перемога Лютневої буржуазно-демократичної революції викликала повсюдно, в т. ч. і у Малій Лепетисі, велику активність народних мас. Ініціаторами створення нових органів влади виступили жителі села — робітники одного з заводів села Сергіївки, які 17 квітня 1917 року утворили Раду робітничих депутатів.

Після перемоги Жовтневого збройного повстання 1917 року в Петрограді трудящі Малої Лепетихи піднялися на боротьбу за Радянську владу, яку проголосили в січні 1918 року. З перших кроків своєї діяльності Рада робітничих і селянських депутатів провадила підготовку до зрівняльного розподілу землі серед селян. Але здійсненню намічених заходів перешкодили австро-німецькі окупанти, які вдерлися в село у квітні 1918 року. Вони відновили старі порядки, грабували і жорстоко розправлялися з прихильниками Радянської влади. Загарбники розстріляли активістів П. І. Волівача, Л. Є. Пальонку, А. Є. Гречиху, В. В. Чайку. Меморіальна дошка, встановлена у сільському парку, на братській могилі, нагадує сьогоднішнім жителям села про той буремний час, коли трудящі Малої Лепетихи піднялися на боротьбу проти окупантів. Вони поповнювали лави партизанського загону, керівником якого був комуніст В. Ю. Будко. У жовтні 1918 року він очолив Малолепетиський підпільний волревком. Члени волревкому провадили роботу щодо зміцнення дисципліни в партизанських загонах, навчання військової справи.

Коли австро-німецьких окупантів було вигнано, загін В. Ю. Будка боровся проти петлюрівців і білогвардійців і на початку 1919 року. Сили були нерівними, а тому партизани мусили відступити у дніпровські плавні, а потім переправитися на правий берег Дніпра. Загін налічував 100 чоловік, мав кулемет «Максим». Але зброї не вистачало. Лише 25 чоловік були з гвинтівками. Влітку 1919 року загін під керівництвом В. Ю. Будка боровся проти денікінців як окремий батальйон в складі Задніпровської дивізії, пізніше реорганізованої у 58-у дивізію Червоної Армії. В січні 1920 року червоноармійські частини визволили село від денікінців. На пропозицію ревкому було засіяно 200 га пшениці для подання допомоги вдовам та сім’ям, чоловіки яких були в загоні. Волревком закликав селян користуватися поміщицькою землею.

На початку березня 1920 року в районі села червоноармійські частини розгромили махновську банду, яка налічувала 800 шабель, 80 тачанок, 100 кулеметів. Рештки банди з’явилися в Малій Лепетисі, але через кілька днів їх вигнали з села. Та незабаром, влітку 1920 року, розпочали наступ врангелівці. В ході боротьби проти врангелівських військ підрозділи 52-ї стрілецької дивізії переправились на лівий берег Дніпра і в жовтні визволили Малу Лепетиху. В селі остаточно встановилася Радянська влада, яку представляв ревком. Вибори волвиконкому відбулися на початку лютого 1921 року. Головою його став комуніст, член комітету незаможних селян М. А. Оробець, який протягом багатьох років перебував на цьому посту.

Перед комуністами і комсомольцями, всіма жителями Малої Лепетихи постало невідкладне завдання — ліквідувати тяжкі наслідки війни і розруху, розгорнути соціалістичне будівництво. Волосний партійний осередок, створений 20 листопада 1920 року, об’єднував 15 членів і кандидатів у члени партії. Головою осередку обрали В. Ю. Будка. Робота радянських органів провадилася в запеклій боротьбі проти махновців і залишків білогвардійських загонів, які грабували, тероризували населення, вбивали активістів. Наприкінці 1920 року всіх членів партійного осередку, колишніх партизанів, мобілізували на боротьбу з бандитизмом. В серпні 1921 року недобитки махновців, які увійшли в банду Мантулоя, були ліквідовані.

15 грудня 1920 року створено комітет незаможних селян Малої Лепетихи, який невдовзі налічував понад 100 чоловік. Комнезамівці брали участь у здійсненні зрівняльного розподілу нетрудових земель й реманенту, добивалися поліпшення матеріальних умов життя бідноти. Наприкінці 1920 року розпочала роботу спеціальна комісія, очолена М. А. Оробцем, на яку було покладено відповідальне завдання — здійснити продрозкладку. Комісії довелося працювати в складних умовах, долаючи запеклий опір куркулів.

Комуністи вважали за необхідне якнайшвидше згуртувати навколо осередку сільську молодь. 15 серпня 1921 року оформився комсомольський осередок Малої Лепетихи (налічував 9 чоловік). Секретарем осередку було обрано К. М. Левжинського, який багато зробив для організації молоді, для розгортання масової і культурно-освітньої роботи. Нині К. М. Левжинський — капітан 3-го рангу у відставці, живе в м. Сімферополі, але підтримує тісний зв’язок з земляками, часто приїздить у село, зустрічається з молоддю.

Нова економічна політика Радянського уряду сприяла економічному розвитку села. Почали працювати 12 вітряків, три вальцьові парові млини, відкрито декілька крамниць дрібної торгівлі.

В числі важливих питань, вирішуваних в ті нелегкі роки органами Радянської влади, була турбота про дітей-сиріт та безпритульних. В серпні 1921 року в Малій Лепетисі організовано дитячий будинок на 31 дитину.

Волосний партійний осередок та волвиконком приділяли велику увагу питанням культурного будівництва. На кінець 1920 року відкрито хату-читальню, забезпечено її літературою, провадилися лекції і бесіди серед населення. Активно діяла створена 18 травня 1921 року комісія волполітосвіти. Тричі на тиждень в селі відбувалися збори-читки і бесіди з питань комуністичного руху і партійної програми.

1920 року з ініціативи комуністів відкрито сельбуд, бібліотеку, хату-читальню.

1921 року в Малій Лепетисі працювало 8 шкіл. 10 учителів давали знання 372 учням. Для боротьби з неписьменністю при клубі, бібліотеці, хатах-читальнях і школах створили гуртки лікнепу і школи малописьменних.

Кооперування, соціалістична перебудова сільського господарства — ось ті важливі завдання, що стояли перед комуністами, комсомольцями, комнезамівцями, всіма трудящими села. 11 грудня 1921 року виникло сільськогосподарське кооперативне товариство, яке надавало допомогу бідноті насінням, кредитами, у придбанні сільськогосподарського реманенту. Очолив його комуніст, учасник громадянської війни М. С. Савченко. 1926 року організовано машинно-тракторне товариство «Незаможник», яке об’єднало сім господарств. Коли товариство придбало трактора, зустрічати його вийшли старі й малі. Омріяною для багатьох юнаків і дівчат села стала професія тракториста.

Значне відставання сільського господарства загрожувало зривом усього соціалістичного будівництва. XV з’їзд ВКП(б) взяв рішучий курс на об’єднання дрібних індивідуальних господарств у великі колективи. На 1 жовтня 1930 року 649 господарств Малолепетиської сільради об’єдналися в 9 ТСОЗів і одну сільськогосподарську артіль, за якими закріпили 7023 га землі. Вони мали 479 коней, 160 голів молодняка, 45 голів великої рогатої худоби, 133 голови свиней, 118 голів овець. В колективних господарствах села було 2 трактори, 6 двигунів, 8 молотарок, 36 сівалок, 97 лобогрійок, 103 букери, 72 плуги. Суцільна колективізація на селі у 1931 році в основному була завершена. ТСОЗи перейшли на статут сільгоспартілей. До колгоспів вступили не тільки бідняки, а й середняки села.

Почалася наполеглива робота щодо організаційного і господарського зміцнення артілей. Держава допомагала молодим колективним господарствам сільськогосподарською технікою, посівним матеріалом. А створена 1931 року Великолепетиська машинно-тракторна станція відіграла велику роль в організаційному та господарському зміцненні колгоспів, у піднесенні добробуту колгоспників. Вже 1932 року МТС уклала договори з колгоспами Малої Лепетихи про проведення основних сільськогосподарських робіт. На полях колгоспів працювало кілька тракторних бригад, у розпорядженні яких було 30—35 тракторів.

Долаючи численні труднощі, колгоспники рік у рік зміцнювали своє громадське господарство, створювали необхідну базу для заможного і культурного життя. Так, на 1937 рік хлібороби артілі «Трудовик» домоглися непоганих трудових здобутків. Урожай зернових становив пересічно 10,8 цнт з га, а ланкова цього колгоспу Я. І. Фліс зібрала врожай бавовни по ТІ цнт з кожного гектара.

Того року, готуючись до обласного зльоту тваринників, значних успіхів домоглися працівники колгоспних ферм. Чабан П. К. Щербина з колгоспу «Червоний Дніпро» одержав 173 ягнят від ста вівцематок, а свинарка з колгоспу ім. Фрунзе Ф. А. Ящик виростила від кожної свиноматки по 17 поросят. Зростав добробут хліборобів, збільшувались їхні прибутки. 1936 року вони одержали на трудодень по 8,5 кг зерна та 1,1 крб. грішми.

За високі виробничі показники вівцеферму колгоспу ім. Фрунзе 1939 року занесено до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Учасників виставки — голову колгоспу Г. О. Жигуна та колгоспницю М. А. Кисіль відзначено Малими срібними медалями ВСГВ. У передвоєнні роки на виставці був представлений і колгосп «Труд комунарів», в якому організовано і в стислі терміни провадився весь комплекс польових робіт, вирощувалися стопудові врожаї зернових.

Великі зміни за роки Радянської влади відбулися у галузі охорони здоров’я населення. Якщо до революції один фельдшер обслуговував велику дільницю, що включала й Велику і Малу Лепетихи, то в передвоєнні роки в сільській лікарні працювали лікар та 10 осіб з середньою медичною освітою.

В розгортанні культурно-масової роботи на селі активну участь брали комуністи і комсомольці, сільські активісти. Вони читали лекції і доповіді, організовували концерти. Діяли бібліотека, колгоспні червоні кутки, клуб, при якому працювали хоровий і драматичний гуртки, демонструвалися звукові кінофільми. В особистому користуванні жителів появилися патефони, велосипеди. Село радіофікували.

На 1937 рік в Малій Лепетисі, крім 3-х початкових, були середня й семирічна школи. Всі діти шкільного віку навчалися. Успішно завершилася боротьба партійних і комсомольських організацій за ліквідацію неписьменності. До 1940 року Мала Лепетиха стала селом суцільної грамотності. Виросли й кадри сільської інтелігенції. Одних учителів у передвоєнний рік налічувалося 31 чоловік. В колгоспах працювало 3 агрономи, 3 зоотехніки.

Мирну працю трудівників Малої Лепетихи порушив віроломний напад на Радянську країну фашистської Німеччини. В перші ж дні війни понад 350 жителів села пішли в Червону Армію. Майже на всіх ділянках роботи чоловіків замінили жінки, старики, підлітки. В колективному листі до редакції районної газети «Комуністичним шляхом» 12 липня 1941 року жителі Малої Лепетихи писали: «Ми закликаємо подесятерити сили на збиранні врожаю, бути передовими в рядах народного ополчення, щоб спільними зусиллями розгромити ворога». В липні 1941 року під керівництвом партійної організації в селі створено загін народного ополчення. З наближенням ворога значну частину тракторів, комбайнів, худоби колгоспники евакуювали у східні райони країни.

Німецько-фашистські загарбники захопили Малу Лепетиху 15 вересня 1941 року. Гітлерівські головорізи розстріляли і замордували 51 жителя. Серед розстріляних у квітні 1942 року були активісти села вчителька Д. Б. Хаєнко, колгоспники П. Р. Мороз, Т. Я. Маслов, П. Є. Кузьминов, О. П. Сазоненко, депутат сільської Ради Д. М. Шеховцева. Фашисти вивезли до Німеччини 142 чоловіка, а під час відступу вони погнали на захід близько 650 чоловік. Серед вигнаних було багато людей похилого віку, жінок і навіть дітей. Небагатьом з них вдалося врятуватися.

8 лютого 1944 року війська 5-ї ударної армії 4-го Українського фронту визволили Малу Лепетиху від фашистських окупантів. Першими в село вступили воїни 162-го гвардійського полку. Визволяючи українське село, в боях полягли українець Н. Ф. Балабанов і грузин І. О. Хамізурі, росіянин А. П. Леонтьев і казах Жексен Іскалієв та інші. Велику допомогу червоноармійцям подавали місцеві жителі. Під вогнем противника рибалки І. В. Троян і G. І. Давиденко працювали по 16—20 годин під час переправи через Дніпро, як провідники човнових колон. Вони також вказали розвідникам, як потай дістатися правого берега річки.

Ратними подвигами уславили себе жителі села на фронтах Великої Вітчизняної війни. 287 учасників війни нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. За мужність і героїзм, виявлені під час форсування Дніпра, М. А. Гречихін посмертно удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. У вересні 1943 року в районі с. Брагинки Гомельської області група бійців на чолі з старшиною М. А. Гречихіним в числі перших переправилася на правий берег Дніпра і зав’язала бій з противником. Під час бою М. А. Гречихін знищив 37 фашистів і одного взяв у полон. В шкільному музеї бойової і трудової слави є куточок, присвячений герою. Його іменем названо піонерський загін. В Дніпропетровську, де перед війною жив Гречихін, у шкільному музеї також є куточок, присвячений герою, одна з шкільних піонерських дружин носить його ім’я.

За час тимчасової окупації фашисти завдали Малій Лепетисі величезної шкоди: пограбували колгоспи, спалили 15 колгоспних складів, 16 тваринницьких ферм, 16 стаєнь, приміщення дитячих закладів, 12 будинків колгоспників. Вони вивезли до Німеччини або знищили 315 коней, 625 голів великої рогатої худоби, багато свиней і овець, заподіяли збитків, за неповними даними, на суму 73 317 тис. карбованців.

Відразу після визволення села відновлено колгоспи «Червоний прогрес», «Труд комунарів», ім. Воровського, «Червоний Жовтень», «Червоний партизан», ім. Кірова, «Червоний Дніпро», ім. Фрунзе та інші. Економічне становище цих господарств було тяжким. В господарствах не лишилося жодного трактора, автомашини. На всі колгоспи було лише 8 коней, на фермах — жодної корови. Ледве зібрали 10 плугів та деякий дрібний реманент. Не вистачало робочих рук. Увесь тягар робіт у колгоспах ліг на плечі жінок, людей похилого віку і підлітків. Якщо трудодні, вироблені у колгоспах жінками до війни, становили 39—40 проц., то 1945 року — 77—80 процентів.

Переможне закінчення Великої Вітчизняної війни дало змогу партії і уряду спрямувати всі сили на відродження зруйнованого господарства. Почали повертатися з Радянської Армії демобілізовані воїни і визволені з німецького рабства чоловіки й жінки. Всі вони включилися у відбудову господарства села.

З відновленням господарчої діяльності колгоспів широка робота розгорнулася щодо відбудови культурних закладів. Розпочали роботу сільський клуб, бібліотека. Наприкінці 1944 і на початку 1945 років сіли за парти учні 2-х семирічних й початкової школи. Дільнична лікарня прийняла перших хворих. Восени 1947 року відкрито дитячий будинок, до якого переведено близько 300 дітей із райцентру.

Долаючи труднощі, спричинені війною, трудівники села з честю виконували свої зобов’язання. Всі добрі справи, цінні ініціативи йшли від комуністів і комсомольців. За їх почином жителі села підхопили заклик ленінградців виконати п’ятирічку за чотири роки.

П’ять післявоєнних років напруженої роботи дали добрі наслідки. До 1950 року повністю відбудовано господарства всіх колгоспів, освоєно довоєнні посівні площі зернових і технічних культур, відбудовані тваринницькі ферми. В колгоспі ім. Кірова на площі 200 га на неполивних землях збирали по 7—8 центнерів високоякісного бавовнику з гектара. Значну допомогу колгоспам Малої Лепетихи надала Великолепетиська МТС, при якій 22 чоловіки закінчили курси механізаторів. Підвищилась агротехніка обробітку грунтів, разом з нею зросли врожаї зернових і технічних культур, а також продуктивність тваринництва. Ланковій артілі ім. Кірова М. А. Кисіль у серпні 1951 року присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Цієї нагороди її удостоєно за високі врожаї бавовнику — по 11,8 цнт з га на площі 14,6 га. Ланкова цього колгоспу Л. В. Фісюк зібрала з 19,5 га по 10,3 цнт бавовнику, за що нагороджена орденом Леніна.

1950 року відбулося об’єднання колгоспів. В одну артіль злилися колгоспи ім. Кірова та ім. Воровського, «Червоний Жовтень» і «Червоний партизан». Через рік «Трудовик» об’єднався з сусідньою артіллю «40 років Жовтня». Наступного року колгоспники артілі «Труд комунарів» та ім. Кірова створили єдине господарство ім. Кірова. Таким чином, на території Малолепетиської сільської Ради на кінець 1958 року існувало два колгоспи: ім. Кірова та «40 років Жовтня», які на початку 1959 року утворили велике багатогалузеве господарство ім. Кірова. За ним закріплено 16,3 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 14,5 тис. га орної землі, 374 га — під садами і виноградниками. Основний напрям господарства — рільництво і тваринництво.

Великі можливості розвитку сільськогосподарського виробництва відкрили перед трудівниками села рішення березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС про дальший розвиток сільського господарства. Виконання його рішень дало відчутні наслідки. За чотири роки восьмої п’ятирічки (1966—1969) врожайність збільшилась на 28,5 проц. і становила 20,2 цнт з га. В артілі запроваджено місцеве зрошення на вирощуванні овочевих культур. Більш раціонально стала використовуватися придбана в МТС техніка. Створено міцну кормову базу для розвитку громадського тваринництва.

Господарство спеціалізується на виробництві м’яса великої рогатої худоби та молока. 1968 року на кожні 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 48,2 цнт м’яса і по 25,4 цнт молока. На початок 1970 року колгосп мав понад 50 новозбудованих тваринницьких приміщень, в яких розміщується близько 6 тис. голів великої рогатої худоби, 4,5 тис. свиней, 5 тис. овець.

Підвищення врожайності та збільшення виробництва продукції тваринництва забезпечили неухильне зростання грошових надходжень у касу артілі. 1969 року прибутки артілі становили 2442 тис. крб., а відчислення в неподільний фонд протягом 1959—1969 рр. зросли на 1,5 млн. крб. Це дало можливість широко розгорнути капітальне будівництво, збільшити фонд зарплати колгоспників. 1970 року оплата людино-дня становила 3,97 карбованця.

З кожним роком зростає енергоозброєність і забезпеченість колгоспу технікою. Одних електродвигунів в господарстві використовується 160 загальною потужністю 1015 кіловат. За досягнуті успіхи в зерновому господарстві і виконання державних планів продажу продукції у 1966 році колгоспові було присуджено третю республіканську премію Міністерства сільського господарства УРСР та Українського комітету профспілки робітників і службовців сільського господарства. Голову колгоспу комуніста G. Д. Савченка за вміле керівництво господарством та виконання державних планів нагороджено орденом Леніна.

З великим трудовим і політичним піднесенням трудящі села відзначили 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Вони домоглися значних успіхів, високих виробничих показників у завершенні плану восьмої п’ятирічки. План виробництва зерна виконано на 101 процент, молока — на 106 процентів, продажу державі м’яса — на 108 процентів. Партійна організація колгоспу приділяє велику увагу дальшому вдосконаленню організації колгоспного виробництва. На всіх виробничих ділянках впроваджено госпрозрахунок. У 1960 році створено партійний комітет, який об’єднав 4 первинні партійні організації бригад і ферм. В складі партійної організації села 129 членів і кандидатів у члени партії. Всі вони працюють на виробництві.

До сільської Ради Малої Лепетихи обрано 45 депутатів, у т. ч. 32 колгоспники і 13 представників інтелігенції. Бюджет сільської Ради на 1972 рік становив 40 тис. крб., з них на охорону здоров’я асигновано 12 тис. крб., на культурне будівництво та народну освіту — 23 тис. карбованців.

У мобілізації трудівників села на виконання поставлених завдань значну роль відіграє стінна преса. В бригадах регулярно випускаються стіннівки та колгоспний «Перець», в яких висвітлюються досягнення передовиків і їх методи роботи, критикуються недоліки в організації праці. У колгоспному виробництві бере активну участь молодь. 210 комсомольців показують приклад у праці. Комсомолець-тракторист Г. В. Пархомчук, учасник обласного і республіканського змагання молодих механізаторів, посів перше місце в області та четверте в республіці. 15 членів ВЛКСМ працює на тваринницьких фермах, решта — в городній, рільничій та будівельній бригадах.

Самовіддана праця 107 трудівників села в 1970 році відзначена ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Десятки колгоспників, які своєю працею зміцнюють господарство, удостоєні високих урядових нагород. Орденом Леніна нагороджено головного зоотехніка О. О. Сизоненка, орденом Жовтневої Революції колишнього голову колгоспу (нині персонального пенсіонера) С. Д. Савченка та завідуючого фермою С. Ю. Усачова. Високими трудовими успіхами готуються трудівники села відзначити свято дружби народів — 50-річчя утворення Союзу РСР.

За післявоєнний час невпізнанно змінилося село. Щороку 40—50 колгоспників справляють новосілля у просторих, красивих будинках. Останнім часом в селі збудовано двоповерхове приміщення колгоспної контори і сільської Ради. 1965 року Мала Лепетиха підключена до державної енергомережі. Всі будинки радіофіковані. Понад 32 км водопроводу прокладено в селі. До послуг населення 4 магазини. Міцно входять в побут колгоспників холодильники, пральні машини, газові плити. Жителі села мають в особистому користуванні понад 150 мотоциклів, радіоли, телевізори.

Поліпшилося медичне обслуговування мешканців села. В дільничній лікарні та трьох медичних пунктах трудяться лікар та 14 працівників з середньою спеціальною освітою. Діють 2 профілакторії для працівників тваринницьких ферм. 1957 року колгосп відкрив будинок ветеранів праці, які перебувають на повному утриманні колгоспу.

В середній та восьмирічній школах здобувають освіту 638 учнів. їх навчають 45 вчителів. 1967 року в школах створено музеї бойової і трудової слави, документи і матеріали яких розповідають про учасників Великої Вітчизняної війни, ветеранів праці та передовиків колгоспу. Зросла кількість спеціалістів з вищою освітою. Серед них — 7 агрономів, 3 зоотехніки, інженер.

Підвищився культурний рівень жителів Малої Лепетихи. 1969 року завершено спорудження будинку культури із залом на 600 місць. При будинку культури діють гуртки художньої самодіяльності. В селі є 3 сільські і 4 бригадні клуби, 3 стаціонарні кіноустановки. Велику виховну роботу серед населення провадять 2 бібліотеки, де систематично відбуваються читацькі конференції, літературні вечори, влаштовуються книжкові виставки. Працює хруда товариства «Знання».

Високий рівень розвитку колгоспного виробництва, звитяжна праця трудівників села є надійною основою його дальшого економічного і культурного зростання на шляху будівництва комуністичного суспільства.

Л. Т. КОШКО, Я. Я. СМИРНОВ, М. Т. ШЕВЧЕНКО

1811: ф. 246, оп. 1, спр. 16; 1812: ф. 246, оп. 1, спр. 6; 1813: ф. 246, оп. 1, спр. 7, 16; 1814:
ф. 246, оп. 1, спр. 16; 1816: ф. 246, оп. 1, спр. 10; 1817: ф. 246, оп. 1, спр. 12; 1818: ф. 246,
оп. 1, спр. 13, 16; 1819: ф. 246, оп. 1, спр. 14, 16; 1820: ф. 246, оп. 1, спр. 16; 1821: ф. 246,
оп. 1, спр. 18; 1822: ф. 246, оп. 1, спр. 19; 1823: ф. 246, оп. 1, спр. 20; 1824: ф. 246, оп. 1,
спр. 21; 1825: ф. 246, оп. 1, спр. 22; 1826: ф. 246, оп. 1, спр. 23; 1827: ф. 246, оп. 1, спр. 24;
1828: ф. 246, оп. 1, спр. 25; 1829: ф. 246, оп. 1, спр. 26; 1830: ф. 246, оп. 1, спр. 27; 1831:
ф. 246, оп. 1, спр. 28; 1832: ф. 246, оп. 1, спр. 30; 1833: ф. 246, оп. 1, спр. 31; 1834: ф. 246,
оп. 1, спр. 32; 1835: ф. 246, оп. 1, спр. 33; 1836: ф. 246, оп. 1, спр. 34; 1837: ф. 246, оп. 1,
спр. 36; 1838: ф. 246, оп. 1, спр. 38; 1839: ф. 246, оп. 1, спр. 60; 1840: ф. 246, оп. 1, спр. 52;
1841: ф. 246, оп. 1, спр. 57; 1842: ф. 246, оп. 1, спр. 66, 67; 1843: ф. 246, оп. 1, спр. 66, 79;
1844: ф. 246, оп. 1, спр. 66, 90; 1845: ф. 246, оп. 1, спр. 66, 97; 1846: ф. 246, оп. 1, спр. 101,
102; 1847: ф. 246, оп. 1, спр. 102, 104; 1848: ф. 246, оп. 1, спр. 102, 108; 1849: ф. 246, оп. 1,
спр. 102, 116; 1850: ф. 246, оп. 1, спр. 123, 127; 1851: ф. 246, оп. 1, спр. 123, 126; 1852:
ф. 246, оп. 1, спр. 131, 132; 1853: ф. 246, оп. 1, спр. 132, 138; 1854: ф. 246, оп. 1, спр. 143;
1856: ф. 246, оп. 1, спр. 158, 159; 1857: ф. 246, оп. 1, спр. 166, 191; 1858: ф. 246, оп. 1,
спр. 171, 191; 1859: ф. 246, оп. 1, спр. 183, 191; 1857–1860: ф. 246, оп. 1, спр. 191; 1860:
ф. 246, оп. 1, спр. 191; 1865: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 288; 1874–1876: ф. Р-5593, оп. 2,
спр. 289; 1878: ф. Р 5593, оп. 2, спр. 290; 1880: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 291; 1884: ф. Р-5593,
оп. 2, спр. 292, 293; 1885–1886: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 294; 1887–1889: ф. Р-5593, оп. 2,
спр. 295; 1890: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 296; 1891–1892: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 297; 1893–1894:
ф. Р-5593, оп. 2, спр. 298; 1895: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 299; 1896–1897: ф. Р-5593, оп. 2,
спр. 300, 301; 1898–1899: ф. Р 5593, оп. 2, спр. 302; 1900: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 303; 1901:
ф. Р-5593, оп. 2, спр. 304; 1902: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 305; 1903: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 306;
1904: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 307; 1905: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 308; 1907: ф. Р-5593, оп. 3,
спр. 190; 1908: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 191; 1909: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 192; 1910: ф. Р-5593,
оп. 3, спр. 193; 1911: ф. Р 5593, оп. 3, спр. 194; 1913: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 195; 1914:
ф. Р-5593, оп. 3, спр. 196; 1915: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 197; 1916–1918: ф. Р-5593, оп. 3,
спр. 198
6. Шлюб: 1804–1805: ф. 246, оп. 1, спр. 1; 1806–1807: ф. 246, оп. 1, спр. 2; 1808:
ф. 246, оп. 1, спр. 37; 1809: ф. 246, оп. 1, спр. 16, 37; 1810: ф. 246, оп. 1, спр. 3, 16; 1811:
ф. 246, оп. 1, спр. 16; 1812: ф. 246, оп. 1, спр. 6; 1813: ф. 246, оп. 1, спр. 7, 16; 1814: ф. 246,
оп. 1, спр. 16; 1816: ф. 246, оп. 1, спр. 10; 1817: ф. 246, оп. 1, спр. 12; 1818: ф. 246, оп. 1,
спр. 13, 16; 1819: ф. 246, оп. 1, спр. 14, 16; 1820: ф. 246, оп. 1, спр. 16; 1821: ф. 246, оп. 1,
спр. 18; 1822: ф. 246, оп. 1, спр. 19; 1823: ф. 246, оп. 1, спр. 20; 1824: ф. 246, оп. 1, спр. 21;
1825: ф. 246, оп. 1, спр. 22; 1826: ф. 246, оп. 1, спр. 23; 1827: ф. 246, оп. 1, спр. 24; 1828:
ф. 246, оп. 1, спр. 25; 1829: ф. 246, оп. 1, спр. 26; 1830: ф. 246, оп. 1, спр. 27; 1831: ф. 246,
оп. 1, спр. 28; 1832: ф. 246, оп. 1, спр. 30; 1833: ф. 246, оп. 1, спр. 31; 1834: ф. 246, оп. 1,
спр. 32; 1835: ф. 246, оп. 1, спр. 33; 1836: ф. 246, оп. 1, спр. 34; 1837: ф. 246, оп. 1, спр. 36;
1838: ф. 246, оп. 1, спр. 38; 1839: ф. 246, оп. 1, спр. 60; 1840: ф. 246, оп. 1, спр. 52; 1841:
ф. 246, оп. 1, спр. 57; 1842: ф. 246, оп. 1, спр. 66, 67; 1843: ф. 246, оп. 1, спр. 66, 79; 1844:
ф. 246, оп. 1, спр. 66, 90; 1845: ф. 246, оп. 1, спр. 66, 97; 1846: ф. 246, оп. 1, спр. 101, 102;
1847: ф. 246, оп. 1, спр. 102, 104; 1848: ф. 246, оп. 1, спр. 102, 108; 1849: ф. 246, оп. 1,
спр. 102, 116; 1850: ф. 246, оп. 1, спр. 123, 127; 1851: ф. 246, оп. 1, спр. 123, 126; 1852:
ф. 246, оп. 1, спр. 131, 132; 1853: ф. 246, оп. 1, спр. 132, 138; 1854: ф. 246, оп. 1, спр. 143;
1856: ф. 246, оп. 1, спр. 158, 159; 1857: ф. 246, оп. 1, спр. 166, 191; 1858: ф. 246, оп. 1,
спр. 171, 191; 1859: ф. 246, оп. 1, спр. 183, 191; 1857–1860: ф. 246, оп. 1, спр. 191; 1860:
ф. 246, оп. 1, спр. 191; 1865: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 288; 1874–1876: ф. Р-5593, оп. 2,
спр. 289; 1878: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 290; 1880: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 291; 1884: ф. Р-5593,
оп. 2, спр. 292, 293; 1885–1886: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 294; 1887–1889: ф. Р-5593, оп. 2,
спр. 295; 1890: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 296; 1891–1892: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 297; 1893–1894:
ф. Р-5593, оп. 2, спр. 298; 1895: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 299; 1896–1897: ф. Р-5593, оп. 2,
спр. 300, 301; 1898–1899: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 302; 1900: ф. Р 5593, оп. 2, спр. 303; 1901:
ф. Р-5593, оп. 2, спр. 304; 1902: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 305; 1903: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 306;
1904: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 307; 1905: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 308; 1907: ф. Р-5593, оп. 3,
спр. 190; 1908: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 191; 1909: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 192; 1910: ф. Р-5593,
оп. 3, спр. 193; 1911: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 194; 1913: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 195; 1914:
ф. Р-5593, оп. 3, спр. 196; 1915: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 197; 1916–1918: ф. Р-5593, оп. 3,
спр. 198
7. –
8. Смерть: 1804–1805: ф. 246, оп. 1, спр. 1; 1806–1807: ф. 246, оп. 1, спр. 2; 1808:
ф. 246, оп. 1, спр. 37; 1809: ф. 246, оп. 1, спр. 16, 37; 1810: ф. 246, оп. 1, спр. 3, 16; 1811:
ф. 246, оп. 1, спр. 16; 1812: ф. 246, оп. 1, спр. 6; 1813: ф. 246, оп. 1, спр. 7, 16; 1814: ф. 246,
оп. 1, спр. 16; 1816: ф. 246, оп. 1, спр. 10; 1817: ф. 246, оп. 1, спр. 12; 1818: ф. 246, оп. 1,
спр. 13, 16; 1819: ф. 246, оп. 1, спр. 14, 16; 1820: ф. 246, оп. 1, спр. 16; 1821: ф. 246, оп. 1,
спр. 18; 1822: ф. 246, оп. 1, спр. 19; 1823: ф. 246, оп. 1, спр. 20; 1824: ф. 246, оп. 1, спр. 21;
1825: ф. 246, оп. 1, спр. 22; 1826: ф. 246, оп. 1, спр. 23; 1827: ф. 246, оп. 1, спр. 24; 1828:
ф. 246, оп. 1, спр. 25; 1829: ф. 246, оп. 1, спр. 26; 1830: ф. 246, оп. 1, спр. 27; 1831: ф. 246,
оп. 1, спр. 28; 1832: ф. 246, оп. 1, спр. 30; 1833: ф. 246, оп. 1, спр. 31; 1834: ф. 246, оп. 1,
спр. 32; 1835: ф. 246, оп. 1, спр. 33; 1836: ф. 246, оп. 1, спр. 34; 1837: ф. 246, оп. 1, спр. 36;
1838: ф. 246, оп. 1, спр. 38; 1839: ф. 246, оп. 1, спр. 60; 1840: ф. 246, оп. 1, спр. 52; 1841:
ф. 246, оп. 1, спр. 57; 1842: ф. 246, оп. 1, спр. 66, 67; 1843: ф. 246, оп. 1, спр. 66, 79; 1844:
ф. 246, оп. 1, спр. 66, 90; 1845: ф. 246, оп. 1, спр. 66, 97; 1846: ф. 246, оп. 1, спр. 101, 102;
1847: ф. 246, оп. 1, спр. 102, 104; 1848: ф. 246, оп. 1, спр. 102, 108; 1849: ф. 246, оп. 1,
спр. 102, 116; 1850: ф. 246, оп. 1, спр. 123, 127; 1851: ф. 246, оп. 1, спр. 123, 126; 1852:
ф. 246, оп. 1, спр. 131, 132; 1853: ф. 246, оп. 1, спр. 132, 138; 1854: ф. 246, оп. 1, спр. 143;
1856: ф. 246, оп. 1, спр. 158, 159; 1857: ф. 246, оп. 1, спр. 166, 191; 1858: ф. 246, оп. 1,
спр. 171, 191; 1859: ф. 246, оп. 1, спр. 183, 191; 1857–1860: ф. 246, оп. 1, спр. 191; 1860:
спр. 289; 1878: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 290; 1880: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 291; 1884: ф. Р-5593,
оп. 2, спр. 292, 293; 1885–1886: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 294; 1887–1889: ф. Р-5593, оп. 2,
спр. 295; 1890: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 296; 1891–1892: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 297; 1893–1894:
ф. Р-5593, оп. 2, спр. 298; 1895: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 299; 1896–1897: ф. Р-5593, оп. 2,
спр. 300, 301; 1898–1899: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 302; 1900: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 303; 1901:
ф. Р-5593, оп. 2, спр. 304; 1902: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 305; 1903: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 306;
1904: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 307; 1905: ф. Р-5593, оп. 2, спр. 308; 1907: ф. Р-5593, оп. 3,
спр. 190; 1908: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 191; 1909: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 192; 1910: ф. Р-5593,
оп. 3, спр. 193; 1911: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 194; 1913: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 195; 1914:
ф. Р-5593, оп. 3, спр. 196; 1915: ф. Р-5593, оп. 3, спр. 197; 1916–1918: ф. Р-5593, оп. 3,
спр. 198
9. –
10. –