Комышня, Остаповка Миргородского уезда Полтавской губернии

ФАМИЛИЯ МИЛЕВСКИХ В КОМЫШНИ с 1785 г.

Некоторые фамилии жителей м. Комышна (Преображенская церковь, 1785):
.....Милевский

источник http://www.surnameindex.info/i...index.html

Российская империя > Полтавская губерния > Миргородский уезд > Комышна (Камышна, Камышня)

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

КАМЫШНЯ. ИСТОРИЯ


Як свідчать історичні джерела, смт Комишня Миргородського району, що на Полтавщині, у 1715 році вже мало власний козацький герб. Можливо, цей герб на багато років „старіший”, адже з 1649 року Комишня – сотенне містечко Комишнянської сотні Миргородського полку, з 1658 – Гадяцького полку. Літопис розповідає, що у 1654 році до Комишні прибуває російський посол М. Воєйков, який приводить до присяги царю сотника, отамана, 53 козаків, а ще 18 міщан і війта.

Згодом (1666) Комишню передають у ранг гетьманові І. Брюховецькому, потім (1678 – 1687) нею володів гадяцький полковник М. Самойлович. Містечко було полем битви армії шведського короля Карла XII з російськими військами. У 1709 році, після поразки шведів під Полтавою, Комишнею заволодів гадяцький полковник І. Чарниша, згодом універсалом гетьмана І. Скоропадського (1715) Комишню передають гадяцькому полковнику М. Милорадовичу, що підтверджує грамота Петра I від 1718 року. До ліквідації полкового устрою містечко входило до складу Гадяцького полку.

Ось про що може розповісти сільський герб, про славу якого вже мало хто пам’ятає у мальовничому селищі на Полтавщині.

Источник: http://www.kozatstvo.org.ua/ua/publications/uk_r.p...
Автор: Микола МАРКОВСЬКИЙ, Полтавська область

===============================================================================================

ИСТОРИЯ КОМЫШНИ

Исторія Комишні

КАМЫШНЯ (укр. Комишня, Международное название: Kamishnja ) – поселок городского типа, центр Камышнянского поселкового совета, в который, кроме того, входят сёла:Булуки, Заводище, Ежаки, Лесовое, Савицкое, Ступки, Шульги и Зирка.
Расположен в широкой и красивой долине, вокруг реки Камышанка, притока реки Хорола, в 30 км к северу от Миргорода и за 135 км от Полтавы.
Население 2715 чел. (2001 г.)

История.
В октябрьских официальных документах и литературных источниках поселение называлось по-разному, хотя по словам одного и того же фонетического корня камыш, Камышенко, Комсомольск, камыш (до 1935 года). В 1935 году постановлением ВУЦИК селу установлено официальное название – Камышня. Это название происходит от слова камыш, которым давно когда зарастали левады и берега реки Камышанка.
История села – в седой глубине времени. На его территории известны находки периода бронзы (III-I тысячелетия до н.э.).

В древности здесь были «валы и огороды», свидетельствовавшие о значительном укреплении поселения. Те валы и рвы кое-где сохраняются до сих пор. В XIV-XVI веке Камышня принадлежала Литве. Названия отдельных урочищ все еще напоминают о давней литовской интервенции (т.н. Литовские леса). Местному населению приходилось постоянно отражать и нападения татар.
В первой четверти XVII века Камышня принадлежала польским владениям в составе Миргородской волости. С 1618 года она принадлежала магнату Яреме Вишневецкому и на карте Боплана показана в первой половине того же века как значительный населенный пункт. Хотя в 1630 году король польский Сигизмунд III отдал Камышню администратору королевских земель Варфоломею Обалковскому для разработки здесь селитры, но в 1647 году она снова значится среди поселений Вишневецкого.

Накануне и в начале освободительной войны украинского народа против польской шляхты Камышня была в составе Гадячского полка, а в 1649 году, во время ликвидации этого полка, ее передали в Миргородский полк. Тогда она была центром сотни.
С восстановлением Гадячского полка в 60-х годах XVII века вплоть до ликвидации полкового устройства в 1782 году Камышня оставалась в его составе. С 60 – до начала 70-х гг. этот полк назывался Зиньковским по месту пребывания в г. Зинькове полкового управления. В конце XVII и начале XVIII веков Камышня была значительным поселением с развитыми ремеслами. Ремесленники объединялись в цеха: скорняк, сапожный, ткачей, резчиков и другие.

В декабре 1708 года Камышню захватили шведские интервенты, которые взяли с населения большую контрибуцию скотом, хлебом, сеном. В марте 1709 года русские войска и украинские казаки освободили Камышню от шведов.
После поражения шведов село стало собственностью Гадячского полковника Ивана Чарныша.
В 1715 году универсалом гетмана Скоропадского Камышня была отдана в собственность Гадячского полковника Михаила Милорадовича, через три года эта передача подтверждена грамотой Петра I.
Тяжелое положение крестьян ухудшали войны. В 1812 году Камышнянские казаки вместе с другими принимали участие в изгнании французской армии из России. В Камышне формировался 3-й Полтавский казачий полк.

Позже население села участвовало в Крымской войне 1853-1856 гг.
На время ревизии 1859 года в Камышне было 925 дворов с населением 5170 чел. казаков и помещичьих крестьян (крепостных). Здесь уже было 4 помещичьих винокурни и селитряные заводы, работало сельское приходское училище. Ежегодно проходили ярмарки, на которые приезжало много купцов из разных городов, помещики сбывали здесь продукцию из своих хозяйств.
Огромные земельные пространства в Камышне и вокруг нее принадлежали графине Л.А. Мусин-Пушкиной, а в пользовании многих крестьян не было и сажени пашни.
В 1957 году населённому пункту Камышня присвоен статус посёлок городского типа.
Комишя має свій герб.

Перебували в Комишні
Микола Васильович Гоголь за молодих літ бував у Комишні. На це вказує незавершений історичний твір нашого великого земляка «Гетьман», який розпочинається описом старої церкви містечка Комишні на Миргородщині: «Бувквітень 1645 року... Крізь негусте мереживо вишне-вого листя мерехтіли в вогні вікна дере¬в'яної церкви села Комишні. Стара, знівечена часом, укрита мохом церква неначе обновилась; довкола неї, як рої бджіл, штовхалися козаки з ближніх і далеких хуторів...».
Що ж пов'язувало родину Гоголів із Комишнею? У XVIII столітті це було сотенне містеч¬ко сусіднього з Миргородським полком Гадяцького полку. Правували в Комишні роди знатних козаків Золотаревських і Марковських. У 40-60-хроках XVIII століття комишнянським сотником був Павло Золотаревський, а згодом - його син Гаврило. Їх знав дід Миколи Гоголя Па¬нас Дем'янович, який за характером своєї служби в Генеральній військовій канцелярії мав контакти з усім старшинським складом лівобережних полків.
Нащадок Павла Золотаревського, поручик Прокіп Павлович Золотаревсьий, теж жив у Комишні. Збереглися до¬кументи про тривалий судовий процес, який точився між Прокопом Золота¬ревським і його сусідою поміщиком Ти¬мофієм Погорєловим (Погорілим). Мож¬ливо, ця судова справа залишила якусь краплину й у враженнях юного Миколи Гоголя, що згодом відлупило у відомо¬му сюжеті письменника про сварку двох миргородських сусідів Іванів.


Одним із найвідоміших козацько-старшинських родів у Комишні були Марковські. Незважаючи на те, що Комишня входила до складу Гадяцького полку, її жителі, завдяки територіальній близькості, мали тісні контакти з козац¬твом Миргородського полку. Військовий товариш Григорій Марковський із 20-літнього віку служив у козацькому війську. Його син Кирило Григорович Марковський, полковий осавул, разом із братами володів частиною Комишні, мав понад 60 душ чоловічої статі. 1785 року він був дворянським засідателем у Миргородському нижньому земсько¬му суді.
Син Кирила Григоровича - Григорій Кирилович Марковський, «артилерії по¬ручик і кавалер», двічі в 1829 - 1835 роках обирався миргородським дворян¬ством на посаду повітового предводителя. Відтоді він і його нащадки жили в Миргороді. Цілком імовірно, що саме в Марковських у Комишні бував юний Микола Гоголь.

А інші комишняни? На рубежі XVIII й XIX століть у містечку жив козацько-старшинський, а згодом дворянський рід Кириченків, знайомих родини Гоголів-Яновських. 1792 року секунд-май¬ор Антін Кириченко, депутат Мирго¬родського повіту, підписав дворянську грамоту Панасові Дем'яновичу Гоголю-Яновському.
Під час війни з Наполеоном 1812 року в Комишні майором Кулябкою формувався 3-й Полтавський козацький полк. Батько Миколи Гоголя Василь Панасо¬вич Гоголь-Яновський, який теж був при¬четний до формування полтавського ополчення, напевно приїздив до цього містечка.
Неподалік від Комишні й села Остапівки, в хуторах Корсунівському й Передеріївщині, був маєток поміщиків Гільдебрандтів, приятелів Василя Па¬насовича Гоголя-Яновського. Вірогідно, батько Гоголя, буваючи в Гільдеб¬рандтів, брав із собою юного сина Миколку. По дорозі вони неодмінно мали проїздити Комишню.

На той час у містечку діяли три церк¬ви – Різдва Богородиці, Миколаївсь¬ка й Іллінська. Яку саме з комишнянських церков описав Микола Гоголь у незакінченому романі «Гетьман»? Аналі-зуючи історію цих церков, приходимо до висновку, що тільки одна з них, Іллін¬ська, за часів ранньої юності Миколи Гоголя могла виглядіти «старою, замшілою, знівеченою часом». Саме її міг зписати Гоголь. І бачив він її в Комишні аж ніяк не пізніше 1818 року, коли ще діяла стара дерев'яна Іллінська церк¬ва. Майбутньому письменникові було тоді близько 9 літ. Ті ранні яскраві вра¬ження юного хлопця, той відсвіт вогнів старої комишнянської церкви назавж¬ди запали в його пам'ять і згодом були описані ним у історичному творі «Гетьман».

https://ok.ru/komishnyan/topic/65300871138136

МИРГОРОД
.
О городе известно с 16 века Принадлежал Речи Посполитой. После восстания Богдана Хмельницкого вошёл в состав Русского государства Полтавской губернии.
Оставался небольшим торгово- ремесленным городом пока не начали искать нефть. Искали нефть, и как часто водится, нашли минеральную воду. Так стал городок ещё и лечебницей.

https://otzyv.ru/review/219493/

Центральний державний історичний архів України, м. Київ
(ЦДІАК України)

Українська назва КОМИШНЯ(а), м-ко Російська назва Комышня, м.

Назва на 2009 рік КОМИШНЯ, смт
Приписні села –
Адмін поділ за документами Сотенне м-ко Гадяцького п., з 1781 р. Миргородського пов. Київського нам.
За адмін. поділом XIX ст. Миргородського пов. Полтавської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Миргородського р-ну Полтавської обл.
Церкви св.Миколая, св.Іллі, Різдва Пресвятої Богородиці, Преображення Господнього

Тип Фонд Опис Справа
метрична книга 127 1012 св. Іллі -22(1722-1736); 585(1780); 662(1781); 705(1782); 780(1784); 846(1786); 885а(1788); 905(1789); 1012(1795)
св. Миколая - 126(1731-1740); 585(1780); 662(1781); 705(1782); 780(1784); 846(1786); 864(1787); 885а(1788); 905(1789); 1033(1796)
Різдва Пресвятої Богородиці - 585(1780); 662(1781); 705(1782); 780(1784); 846(1786); 864(1787); 885а(1788); 905(1789);
ц. Преображення Господнього - 585(1780); 662(1781); 576а(б.д.)-н*, ш., с.; 780(1784); 846(1786); 864(1787); 885а(1788); 905(1789); 1012(1785); 1029(1796);
метрична книга 127 1013 131(1795)
метрична книга 127 1014 Преображення Господнього - 119(1790); 124(1791);
св. Іллі - 119(1790); 124(1791);
св. Миколая - 119(1790); 124(1791);
Різдва Пресвятої Богородиці - 119(1790); 124(1791);

сповідний розпис 127 1015 св.Миколая - 58(1771); 78(1782); 84а(1784);
св.Іллі - 58(1771); 78(1782); 84а(1784);
Різдва Пресвятої Богородиці - 58(1771); 78(1782); 84а(1784);
Преображення Господнього - 58(1771); 78(1782); 84а(1784)
сповідний розпис 127 1016 Преображення Господнього – 11(1745); 30(1767); 78(1786)
Різдва Пресвятої Богородиці – 11(1745); 30(1767); 78(1786)
св. Іллі – 11(1745); 30(1767); 78(1786)
св. Миколая – 11(1745); 30(1767); 78(1786)

метрична книга 990 1 св. Іллі – 1766(1785);
св. Миколая – 1766(1785);
св. Преображення Господнього – 1766(1785);

http://cdiak.archives.gov.ua/b...my_002.xml